Особливості банкрутства відсутнього боржника


Стаття 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі за текстом — Закон про банкрутство) регулює специфічну процедуру процесу банкрутства — банкрутство відсутнього боржника: " У разі якщо громадянин-підприємець — боржник або керівні органи боржника — юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань".


 Як порушити таку справу

Стаття 52 Закону про банкрутство прямо не передбачає, які документи необхідно подати кредиторові до суду, аби розпочати провадження у справі щодо банкрутства відсутнього боржника. Суди керуються загальним правилом щодо порушення справи про банкрутство, регламентованим частиною 3 статті 6 Закону про банкрутство :

  • розмір вимог має бути не меншим трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати;
  • якщо вимоги не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку;
  • якщо вимоги є безспірними — визнанні боржником або підтверджуються виконавчими документами.

Щодо безспірності вимог, то судова практика у переважній більшості випадків ігнорує визнання боргу боржником як безспірну вимогу, а бере до уваги саме наявність виконавчого документа.

Верховний Суд України у своїй постанові від 28.10.2003 р. № 02-2-24/6373 встановив, що підставою для порушення провадження у справі є подання заяви кредитором за наявності посилань на те, що :

  • керівні органи боржника — юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням;
  • відсутні кошти на банківському рахунку боржника та дані про реєстрацію за боржником рухомого та нерухомого майна;
  • має місце заборгованість перед бюджетом.

Застосування позовної давності у справах про банкрутство відсутнього боржника ускладнене, пояснюється це тим, що відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Незастосування позовної давності до вимог ініціюючого кредитора пояснюється фактичною відсутністю особи, яка була б зацікавлена подати заяву про застосування позовної давності. Але, за певних обставин, позовна давність все ж таки може бути застосована у справі про банкрутство відсутнього боржника (наприклад, у випадку, коли про застосування позовної давності заявить сам кредитор або ж це зробить інша особа, залучена судом до участі у розгляді справи).

 Стосовно місцезнаходження боржника

Як уже зазначалося, відсутність громадянина—підприємця — боржника або керівних органів боржника — юридичної особи за їх місцезнаходженням — є однією із підстав, яка дає можливість порушити провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника.

Досить тривалий час судова практика визнавала як достатні докази відсутності боржника акт державного виконавця або ж органу державної податкової служби про відсутність боржника за його місцезнаходженням; довідку УДППЗ "Укрпошта" про відсутність боржника за вказаною адресою та неможливістю вручити йому поштове відправлення; довідку власника приміщення, в якому зареєстрований боржник, про відсутність боржника.

На сьогодні, керуючись постановою Верховного Суду від 22.05.2007 р. № 21/19-06-518, акт обстеження місцезнаходження підприємства за юридичною адресою, складений державною податковою інспекцією, не може визнаватися належним доказом відсутності підприємства за місцезнаходженням, тому що відповідно до статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" відомості про відсутність юридичної особи за її місцеперебуванням повинні міститися у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців. Статтею 18 цього ж Закону, яка визначає статус відомостей Єдиного державного реєстру, передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою. Отже, лише факт внесення таких відомостей до реєстру може слугувати доказом відсутності боржника.

Господарський суд у двотижневий строк з дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника виносить постанову про визнання відсутнього боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатором ініціюючого кредитора за згодою останнього.

 Коли боржник відсутній, але виявлено майно

Відповідно до п. 6 статті 52 Закону про банкрутство в разі виявлення ліквідатором майна відсутнього боржника, визнаного банкрутом, господарський суд може винести ухвалу про припинення процедури ліквідації та переходу до загальних судових процедур у справі про банкрутство.

З даного питання розглянемо випадок із судової практики: постановою господарського суду Черкаської області від 17.06.2004 р. спільне підприємство з іноземними інвестиціями "МінУк" у формі товариства з обмеженою відповідальністю визнано банкрутом в порядку ст.52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та призначено ліквідатором банкрута Н.С.С. Справа розглядалася за заявою суб'єкта підприємницької діяльності — фізичної особи К.Г.Г.

Ухвалою цього ж суду згодом було припинено процедуру ліквідації спільного підприємства з іноземними інвестиціями "МінУк" у формі ТОВ та здійснено перехід до загальної судової процедури у справі про банкрутство боржника.

Ухвала мотивована тим, що у боржника було виявлено належне йому майно, що є підставою для переходу до загальної судової процедури у справі про банкрутство.

Позивачем було подано апеляційну скаргу до Київського міжобласного апеляційного господарського суду. Суд задовольнив частково апеляційну скаргу, скасувавши ухвалу господарського суду Черкаської області в частині припинення процедури ліквідації спільного підприємства з іноземними інвестиціями "МінУк" у формі ТОВ та переходу до загальної судової процедури у справі про банкрутство боржника, припинення повноважень ліквідатора боржника, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, накладення арешту на все майно боржника, що знаходиться за відповідною адресою.

Постанова мотивована тим, що у разі виявлення майна боржника з клопотанням про перехід до загальної судової процедури у справі про банкрутство може звернутися лише ліквідатор, а не боржник.

Також матеріалами справи підтверджується, що майно, яке знаходиться за певною адресою, належить не боржнику, а громадянам України К.К.В. і К.О.І. на підставі договору купівлі-продажу.

Не погоджуючись з винесеною постановою, спільне підприємство з іноземними інвестиціями "МінУк" у формі ТОВ звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14.01.2005 р., залишити чинною ухвалу господарського суду Черкаської області від 17.12.2004 р. та припинити провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що на цей час не встановлено, кому належить право власності на майно за певною адресою , справа з цього питання розглядається господарським судом Черкаської області. На думку заявника скарги, ліквідатор Н.С.С. недобросовісно виконував свої обов'язки, не вживав заходів щодо розшуку майна боржника, разом з тим виявлене майно реалізовував, але кошти на рахунок боржника не надходили.

Що ж з цього приводу встановив Вищий господарський суд — припиняючи процедуру банкрутства за ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та здійснюючи перехід до наступної судової процедури, суд першої інстанції встановив, що після визнання боржника банкрутом у порядку цієї статті у банкрута було виявлене майно.

В силу ч. 6 ст. 52 Закону про банкрутство за клопотанням ліквідатора у разі виявлення ним майна відсутнього боржника, визнаного банкрутом, господарський суд може винести ухвалу про припинення процедури ліквідації, передбаченої цією статтею, і перехід до загальних судових процедур у справі про банкрутство, передбачених цим Законом.

Вказана норма передбачає право суду здійснити перехід до загальної процедури банкрутства у разі виявлення майна боржника, оскільки у такому випадку застосування спрощеної процедури банкрутства відсутнього боржника не може мати місце.

За наявності майна суд переходить до загальних судових процедур у справі про банкрутство у зв'язку з необхідністю формування повноцінного пасиву боржника шляхом виявлення всіх кредиторів боржника через публікацію оголошення в офіційному друкованому органі, оскільки спрощена процедура банкрутства обмежує участь у справі інших кредиторів, крім тих, що були відомі ліквідатору.

Тому незалежно від клопотання ліквідатора перехід до загальних процедур банкрутства здійснюється судом з метою застосування до боржника, який не є відсутнім та провадить підприємницьку діяльність, загальних заходів процедури банкрутства, в т.ч. заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, передбачених Законом про банкрутство.

Таким чином, припинення процедури ліквідації спільного підприємства з іноземними інвестиціями "МінУк" у формі ТОВ та здійснення переходу до загальної судової процедури у справі про банкрутство боржника, вчинена судом першої інстанції відповідно до обставин справи та вимог чинного законодавства.

У зв'язку з тим, що згідно зі ст. 52 Закону про банкрутство у випадку виявлення майна відсутнього боржника, визнаного банкрутом, господарський суд переходить до загальної процедури банкрутства, відповідно на стадію розпорядження майном боржника, вимоги касаційної скарги щодо припинення провадження у справі визнаються колегією суддів необґрунтованими.

За таких обставин ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, тому безпідставно скасована судом апеляційної інстанції.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення без змін ухвали суду першої інстанції.

Відповідно Вищим господарським судом касаційну скаргу спільного підприємства з іноземними інвестиціями "МінУк" у формі ТОВ задоволено частково. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14.01.2005 р. у справі № 01-10/1752 скасовано. Ухвалу господарського суду Черкаської області від 17.12.2004 р. у справі № 01-10/1752 залишено без змін.

Ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 28.04.2005 р. відмовлено у порушенні провадження з перегляду.


Автор: Євгенія ОЛЕВСЬКА

Юридичний вісник України № 38/ 2008