Юридический Харьков плюс - Текст документу N 607454a2301f692f4988550820f37279-1

розглянув питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення ефективності зовнішньополітичної діяльності держави" від 29 листопада 2003 року N 1387 (1387/2003) (Урядовий кур'єр, 2003 р., 4 грудня).

Заслухавши суддю-доповідача Пшеничного В.Г. та розглянувши матеріали справи, Конституційний Суд України у с т а н о в и в:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 53 народних депутати України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням про визнання неконституційними положень Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення ефективності зовнішньополітичної діяльності держави" (1387/2003) (далі - Указ), який, на їх думку, суперечить положенням статті 106 Конституції України (254к/96-ВР) та Закону України "Про дипломатичну службу" (2728-14) .

Автори конституційного подання висловили твердження, що у зазначеному Указі (1387/2003) , виданому Президентом України:

- "перевищено повноваження у сфері кадрової політики Міністерства закордонних справ України;

- передано частину повноважень Президента України щодо здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави іншому органу, що заборонено Конституцією України (254к/96-ВР) , а саме - надано невластиві та неконституційні функції координації та контролю Головному управлінню з питань зовнішньої політики Адміністрації Президента України".

2. Друга колегія суддів Конституційного Суду України Ухвалою від 2 лютого 2005 року відмовила у відкритті конституційного провадження у цій справі на підставі пунктів 2, 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) , та непідвідомчість Конституційному Суду України порушених у конституційному поданні питань.

3. Відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) або якщо була порушена встановлена Конституцією України (254к/96-ВР) процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності (частина перша статті 152 (254к/96-ВР) ) .

Згідно із Законом України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) у конституційному поданні повинно бути зазначено правове обґрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта або його окремих положень (пункт 4 частини другої статті 39 (422/96-ВР) ) .

4. Вирішуючи питання щодо відкриття конституційного провадження у справі, Конституційний Суд України виходить з такого.

4.1. Суб'єкт права на конституційне подання, оспорюючи Указ в цілому, обґрунтовує неконституційність положень лише статей 4, 5 Указу (1387/2003) . При цьому автори не наводять правового обґрунтування тверджень щодо неконституційності інших положень Указу (1387/2003) , а саме - статей 1, 2, 3, 6 (1387/2003) .

4.2. Статтею 4 оспорюваного Указу (1387/2003) передбачається, що кандидатури на посади керівників та заступників керівників структурних підрозділів Міністерства закордонних справ України, радників-посланників та радників дипломатичних представництв України в іноземних державах та при міжнародних організаціях, а також осіб, на яких покладається тимчасове виконання обов'язків глави дипломатичного представництва України в іноземній державі, попередньо погоджуються в установленому порядку з Президентом України.

Основний Закон України (254к/96-ВР) закріплює перелік конкретних повноважень Президента України, в тому числі на основі та на виконання Конституції (254к/96-ВР) та законів України видавати укази і розпорядження. Президент України представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України (пункт 3 частини першої статті 106 Конституції України (254к/96-ВР) ) .

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство закордонних справ України, яке затверджене Указом Президента України від 3 квітня 1999 року N 357 (357/99) (в редакції Указу Президента України від 14 вересня 2000 року N 1069 (1069/2000) ) , Міністерство як центральний орган виконавчої влади є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зовнішніх зносин України та координації заходів у цій сфері.

Разом з тим, у Конституції України (254к/96-ВР) немає будь-яких положень, які передбачали б необхідність попереднього погодження кандидатур на посади окремих працівників дипломатичної служби з Президентом України. Отже, зазначене питання не дістало врегулювання в Конституції України (254к/96-ВР) .

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 92, частини другої статті 120 Конституції України (254к/96-ВР) організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією (254к/96-ВР) та виключно законами України.

Питання призначення на інші дипломатичні посади, крім тих, що передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) , регулюються положеннями Закону України "Про дипломатичну службу" (2728-14) та іншими нормативно-правовими актами. Так, Закон України "Про дипломатичну службу" (2728-14) визначає правові засади та порядок організації діяльності дипломатичної служби України, особливості правового статусу державних службовців, які перебувають на дипломатичній службі, а також порядок їх призначення та звільнення (преамбула, стаття 13 (2728-14) ) .

Народні депутати України, аргументуючи неконституційність вказаної статті Указу (1387/2003) , фактично ставлять питання про неузгодженість його із Законом України "Про дипломатичну службу" (2728-14) .

Відповідно до статті 14 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) питання законності не належать до повноважень Конституційного Суду України.

4.3. Стаття 5 оспорюваного Указу (1387/2003) передбачає покладення на Головне управління з питань зовнішньої політики Адміністрації Президента України (далі - Управління) координації заходів щодо забезпечення реалізації Президентом України повноважень у зовнішньополітичній сфері, що здійснюються Міністерством закордонних справ України, іншими органами виконавчої влади, дипломатичними представництвами України в іноземних державах та при міжнародних організаціях, контролю за виконанням актів та доручень Президента України з питань зовнішньої політики та організації діяльності дипломатичної служби, а також одержання від зазначених органів інформації про заходи, яких вжито на виконання актів та доручень Президента України, в тому числі щорічних звітів.

Автори конституційного подання вважають що тим самим порушено конституційне положення, згідно з яким Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам (частина друга статті 106 Конституції України (254к/96-ВР) ) .

Покладення на Управління функцій з координації зазначених вище заходів та з їх контролю не можна розцінювати як передачу повноважень іншому органу. Координаційні функції, якими було наділене зазначене Управління, не мали державно-владного характеру. Тим самим при здійсненні за дорученням глави держави відповідних перевірок не відбувалася передача Президентом України своїх повноважень вказаному Управлінню як структурному підрозділу апарату Президента України.

Крім того, у процесі підготовки матеріалів для розгляду їх на засіданні Конституційного Суду України щодо відкриття конституційного провадження у справі було прийнято Указ Президента України "Про Секретаріат Президента України" від 24 січня 2005 року N 108 (108/2005) , статтею 1 якого реорганізовано Адміністрацію Президента України у Секретаріат Президента України.

Указом Президента України "Питання Секретаріату Президента України" від 27 січня 2005 року N 111 (111/2005) було затверджено Положення про цей орган, у якому передбачено створення нового структурного підрозділу щодо забезпечення діяльності Президента України у сфері зовнішньополітичної діяльності - Головної служби зовнішньої політики.

Враховуючи наведене, правове обґрунтування тверджень щодо неконституційності положення статті 5 Указу (1387/2003) втратило свій правовий зміст, оскільки відпала підстава, якою обґрунтовувалося твердження щодо неконституційності положення статті 5 Указу (1387/2003) .

4.4. Автори конституційного подання стверджують, що частина перша статті 5 Указу (1387/2003) суперечить частині другій статті 6 Закону України "Про дипломатичну службу" (2728-14) , яка передбачає, що Міністерство закордонних справ України є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення зовнішньої політики держави і координацію діяльності у сфері зовнішніх зносин України. Однак вирішення питань законності актів Президента України не належить до повноважень Конституційного Суду України.

Аналіз конституційного подання та чинного законодавства України свідчить, що частина висловлених у конституційному поданні питань, зокрема відсутність їх законодавчого регулювання, не належить до повноважень Конституційного Суду України, а деякі - відпали у зв'язку зі зміною законодавства України. Тому підстав для відкриття конституційного провадження немає.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150 Конституції України (254к/96-ВР) , статтями 13, 14, 39, 45, 50 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) , Конституційний Суд України у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення ефективності зовнішньополітичної діяльності держави" від 29 листопада 2003 року N 1387 (1387/2003) на підставі пунктів 2, 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України (254к/96-ВР) , Законом України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) ; непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.