Лізинг є однією із форм надання майна у користування, що виходячи із притаманних їй рис, має спеціальне правове регулювання, яке здійснюється відповідно до Цивільного кодексу, а також Закону України "Про фінансовий лізинг". Лізинг морських (річкових) суден регулюється Кодексом торговельного мореплавства України.
Згідно із Законом "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі — лізинг) — це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.
За договором фінансового лізингу (далі — договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Лізинг здійснюється на підставі договору лізингу, який опосередковує відносини учасників лізингу.
Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі, але її недодержання не впливає на дійсність правочину.
У разі якщо об'єктом лізингу є державне майно або договір лізингу передбачає залучення державних коштів чи для забезпечення виконання лізингового договору надаються державні гарантії, договір лізингу підлягає обов'язковій реєстрації в Порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів. Такий договір вважається вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Істотними умовами договору лізингу є:
предмет лізингу;
строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);
розмір лізингових платежів;
інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Предметом договору лізингу (далі — предмет лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.
Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).
Майно, що перебуває в державній або комунальній власності та щодо якого відсутня заборона передачі в користування та/або володіння, може бути передано в лізинг у порядку, встановленому Законом "Про фінансовий лізинг".
Тобто вимоги до предмета договору лізингу можна охарактеризувати наступним чином:
Під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, призначені для використання в господарській діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів із дати введення в експлуатацію цих матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зношується у зв'язку з фізичним та моральним зносом.
Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог вищевказаного закону.
Суб'єктами лізингу можуть бути:
лізингодавець — юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;
лізингоодержувач — фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;
продавець (постачальник) — фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;
інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.
Сублізинг — це вид піднайму предмета лізингу, відповідно до якого лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу.
У разі передачі предмета лізингу в сублізинг право вимоги до продавця (постачальника) переходить до лізингоодержувача за договором сублізингу.
У разі передачі предмета лізингу в сублізинг обов'язковою умовою договору сублізингу є згода лізингодавця за договором лізингу, що надається в письмовій формі.
До договору сублізингу застосовуються положення про договір лізингу, якщо інше не передбачено цим же договором.
Законодавство виділяє два види лізингу: прямий та непрямий.
Прямий лізинг є двосторонньою угодою між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Він передбачає, що в лізинг передається об'єкт, який є власністю лізингодавця, а головне набутий (придбаний) ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем.
У непрямому лізингу беруть участь лізингодавець, лізингоодержувач та продавець об'єкта лізингу. Він може укладатися у формі багатосторонньої угоди або у формі низки угод. В останньому випадку лізингодавець, базуючись на отриманому від лізингоодержувача описі предмета майбутнього лізингу, укладає угоду про його постачання, купівлю і стає власником майна. Умови цієї угоди повинні бути схвалені майбутнім лізингоотримувачем тією мірою, якого це стосується його інтересів. Причому, вибір постачальників, умови постачання, характеристики засобів виробництва є прерогативою лізингоодержувача. За другою лізинговою угодою лізингодавець передає лізингоодержувачу придбане ним майно для використання.
Специфіка непрямого лізингу полягає у тому, що в лізинг здається майно, придбане лізингодавцем виключно з метою передання його в лізинг.
У березні 2006 року акціонерне товариство закритого типу "Лізингова компанія "Агротехлізинг" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства "Зоря" про повернення дискової борони з підстав неналежного виконання зобов'язання за договором лізингу.
Відповідач позов не визнав, стверджуючи, що він не є правонаступником у спірному правовідношенні, вимога позивача не ґрунтується на договорі, право власності на об'єкт лізингу перейшло до цієї особи ще у 2002 році.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 25 квітня 2006 року в позові відмовлено з мотивів безпідставності.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 6 лютого 2007 року рішення скасовано і позов задоволено.
Постанова мотивована невиконанням умов договору фінансового лізингу.
Приватне сільськогосподарське підприємство "Зоря" просить вищий господарський суд постанову скасувати з підстав неправильного застосування господарським судом частини 2 статті 10 Закону України "Про лізинг" та залишити в силі рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Господарськими судами встановлено, що 23 липня 1998 року акціонерне товариство закритого типу "Лізингова компанія "Агротехлізинг" та колективне сільськогосподарське товариство ім. Кірова, правонаступником якого є приватне сільськогосподарське підприємство "Зоря", уклали договір фінансового лізингу № ФЛ 54 (далі — Договір), на умовах якого позивач передав відповідачеві у володіння та користування дискову напівнавісну борону вартістю 23 900 грн.
Сплативши на умовах попередньої оплати 7 170 грн, або 30 відсотків її вартості, лізингоодержувач зобов'язався сплачувати періодичні лізингові платежі в період з 1998 року по 2002 рік, а саме: до 23 жовтня 1998 року — 2390 грн; до 23 жовтня 1999 року — 9 560 грн; до 23 жовтня 2000 року — 2390 грн; до 23 жовтня 2001 року — 1 195 грн; до 23 жовтня 2002 року — 1 195 грн.
З матеріалів справи вбачається, що 25 грудня 1998 року сторони змінили та доповнили умови Договору, зокрема, додали умову, якою передбачили, що вартість об'єкта лізингу підлягає індексації відповідно до законодавства України; змінили строк дії договору.
За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що сторони погодили сплату лізингових платежів з урахуванням інфляційних процесів, які відбуваються в економіці держави.
При цьому сторони не встановлювали обов'язку лізингодавця направляти контрагенту відповідні рахунки із зазначенням розміру інфляційних нарахувань.
Апеляційним господарським судом встановлено, що 15 жовтня 1999 року відповідач провів оплату об'єкта лізингу з врахуванням індексу інфляції.
Проте в подальшому відповідач, в порушення умов Договору, здійснював оплату лізингових платежів без урахування індексу інфляції.
Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою сплатити борг, який погашений не був.
Відповідно до Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі за погодженим з лізингодавцем графіком виплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору.
Згідно з договором до здійснення розрахунків у повному обсязі лізингодавець залишається власником об'єкта лізингу.
Пунктом 6.6 Договору сторони передбачили, що у випадку несплати лізингоодержувачем лізингових платежів протягом двох календарних строків за вимогою лізингодавця об'єкт лізингу підлягає поверненню у безспірному порядку, з віднесенням всіх витрат на лізингоодержувача.
Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" у разі закінчення строку лізингу лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу.
За обставин несплати лізингових платежів у повному обсязі апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
У даній справі вищий господарський суд дійшов висновку, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені апеляційним господарським судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно постанову Житомирського апеляційного господарського суду залишено без змін, а касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства "Зоря" без задоволення.
Автор: Євгенія ОЛЕВСЬКА
Юридичний вісник України № 40/ 2008