Як свідчать дані опитування, проведеного холдингом Research&Branding Group, рівень соціальної напруженості досягає критичної точки — близько третини українців готові взяти участь у масових акціях протесту. Виною тому — гострі економічні проблеми та неможливість влади їх оперативно вирішувати. Тривожним нагадуванням про це стало захоплення робітниками Херсонського машинобудівного заводу свого підприємства, що відбулося 3 лютого 2009 року. Багато хто окреслив даний випадок як безпрецедентний у новітній історії України. Як після цього поведуть себе тисячі трудових колективів, що очікують звільнень і скорочень заробітних плат? Представники влади мають побоювання, що цей випадок може підштовхнути людей найманої праці до стихійних страйків, котрі паралізують економіку. За такого розвитку подій держава має докласти усіх зусиль, щоб відносини між роботодавцями та робітниками будувалися на засадах взаємоповаги.
З ранку 3 лютого робітники у кількості 300 чоловік зайняли адміністративні кабінети підприємства і збираються утримувати його до виконання їхніх вимог — націоналізувати підприємство без викупу у власників, котрі повністю зірвали виконання приватизаційних зобов'язань; виплатити заборгованість із заробітної плати, котра на даний момент становить 4 млн 478 тисяч гривень; забезпечити державне замовлення на виробництво та закупівлю комбайнів та їх пільгове придбання вітчизняним агропромисловим комплексом.
Захоплення заводу не стало громом серед ясного неба, хоча за своєю сутністю подія в українських реаліях важко прогнозована. Виплата заробітної плати припинилася ще з вересня 2008 р. Робітничі виступи розпочалися у кінці січня 2009 року. Частина з них не була санкціонована владою. Поведінка власника й байдужість обласної влади змусила робітників удатись до нестандартних форм "позаінституціонального протесту". Трудовий колектив пояснює, що зайняв територію заводу, аби не дозволити власнику продати рештки заводу. Власник підприємства, усвідомлюючи, в якій бік розгортаються події, неочікувано зник із міста. Згодом робітники звернулися до усіх жителів області з вимогою підтримати їх діями та боротися за свої права.
Виконуючи наказ власників підприємства, юрист заводу і технічний директор подали заяву до прокуратури, в якій охарактеризували дії робітників як "рейдерське захоплення". Проте працівники прокуратури не сприйняли заяви представників власників серйозно. Вони запевнили, що мають намір довести до кінця кримінальну справу, заведену на в.о. директора за звинуваченням у багатомісячній невиплаті заробітної плати. Губернатор Херсонщини не засудив дії робітників і сказав, що вони можуть не залишати територіїю заводу до того, як прибуде власник для переговорів з ними. У цілому облдержадміністрація заявляє про підтримку вимоги націоналізації, але "лише в рамках закону".
Зараз на боці робітників — місцева влада і правоохоронні органи. Однак мало хто наважується заявити, що робітники діяли законно. Згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення, діянням членів трудового колективу притаманні ознаки правопорушення за ст. 186 "Самоуправство", адже вони самовільно вирішили відстоювати свої права. Однак ніхто з чиновників не наважився тиснути на відчайдушних робітників, щоб не провокувати напруженість.
Імовірно, херсонські події змусили промислових працівників по всій Україні замислитись над своїм становищем. Однак, на думку фахівців, у разі спроб повторення херсонського сценарію, наслідки можуть бути менш сприятливими. Зараз безліч підприємств знаходяться на межі краху. Власники багатьох з них ідуть шляхом скорочення заробітних плат чи масових звільнень. З одного боку, для роботодавців настали не найкращі часи, рентабельність виробництв стрімко знижується і вони змушені вживати такі непопулярні заходи. Водночас нерідко підприємці вдаються до недобросовісних методів. Наприклад, запевняють працівників, що у разі звільнення за власним бажанням вони отримають вихідну допомогу у розмірі 4 середньомісячних зарплат. Звісно, такі обіцянки, як правило, є шахрайством, оскільки підписання працівником заяви про звільнення за власним бажанням звільняє роботодавця від будь-яких зобов'язань. Чимало роботодавців відверто наживаються на людях праці. Використовуючи абстрактне формулювання "криза", вони змушують працівників працювати без належної матеріальної винагороди і шантажують можливим звільненням.
Становище працівників бюджетних організацій теж досить невизначене. Є інформація, що бюджет на 2009 рік не може бути виконано у повному обсязі. Імовірно, що у цьому році у "бюджетників" — лікарів, викладачів, працівників культури — виникнуть проблеми із вчасним отриманням зарплат. Як стало відомо із листа міністра фінансів Віктора Пинзеника до Прем'єр-міністра України, причиною невиконання бюджету є те, що уряд при його розробці керувався занадто оптимістичними показниками економічного росту. "За оцінками Мінфіну, реальні доходи загального фонду зведеного бюджету складуть 225,3 млрд. Це на 85 млрд менше, ніж планувалося у бюджеті, що готувався влітку і подавався у вересні. А порівняно з бюджетом 2008 р. це всього + 0,7 млрд", — зазначено в листі.
У столиці ситуація із соціальними виплатами із бюджету складніша, ніж у регіонах. Бюджет столиці на 2009 рік ще досі не затверджений. Окрім того, у Головного фінансового управління Київської міської державної адміністрації є намір залишити працівників навчальних закладів м. Києва в 2009 році без муніципальних надбавок, преміального фонду, грошових винагород і премій. Виплати медикам і освітянам затримуються з грудня 2008 року. Головна причина — до цих пір відсутній проект бюджету-2009. За словами столичних чиновників, затримка в роботі над проектом бюджету викликана рядом причин. По-перше, звіти про використання коштів бюджету міськими структурами були отримані лише в кінці року, хоча раніше вони надходили у вересні. Глава бюджетного комітету Київради Роман Ярошенко додає: "До цих пір невідомо, якою буде ціна на газ для кінцевих споживачів. Окрім того, змінюється курс долара. Все це заважає прийняттю бюджету".
Багато хто прогнозував протестні акції працівників-"бюджетників" у першій половині 2009 р. Однак запланований на кінець січня страйк столичних медиків не удався — на лікарів тиснуло керівництво медичних закладів. Попри те, що страйк було проведено відповідно до закону — з попередженням і на незначний строк (медики обіцяли не надавати послуги протягом 30 хвилин), — керівники лікарень погрожували звільненнями рядовим медикам.
Окрім того, проти медиків обіцяли порушити кримінальні справи у випадку настання несприятливих наслідків. Питання варте окремого дослідження. Відповідно до частини першої статті 44 Конституції України "Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів". Однак лікарський фах має свою специфіку, отже, вимагає особливого регулятивного підходу до трудових прав цієї категорії прцівників. Порядок здійснення права на страйк встановлюється Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей. У Принципах Міжнародної організації праці щодо права на страйк (1998) у розділі 3 "Працівники, які користуються правом на страйк, та ті, що вилучені з категорії наділених таким правом" сказано, що Комітет з питань свободи об'єднань вважає "життєво необхідними в буквальному значенні такі служби, в яких право на страйк може бути значно обмежене чи навіть заборонене: лікарняний сектор, служби енергопостачання, служби водопостачання, телефонні служби, служби спостереження за рухом повітряного транспорту". В Україні заборона проведення страйку стосується в першу чергу держслужбовців, працівників сфери енергетики та правоохоронців. Жодний закон не містить заборони страйкувати медикам, якщо такий страйк не призвів до небезпечних наслідків. Мабуть, побоюючись, що згодом лікарі матимуть намір скористатись своїм правом на страйк у повному обсязі, столична влада все ж знайшла кошти та погасила заборгованість.
Глава українського уряду Юлія Тимошенко оптимістична у прогнозах і вважає, що із затвердженням столичного бюджету заборгованостей перед "бюджетниками" не буде. Нещодавно вона повідомила, що за її дорученням на виплату зарплат працівникам бюджетної сфери було додатково виділено 360 млн гривень, ще 230 млн передбачено на заробітну плату держслужбовцям. Підстави для оптимізму прем'єра підтверджує міністр праці й соціальної політики Людмила Денисова: "Станом на 1 лютого заборгованості із заробітної плати у бюджетній сфері в Україні немає. Безперечно, була поточна заборгованість, але на сьогодні з державного бюджету перераховані дотації до місцевих бюджетів, що дозволило вирішити всі питання із заробітними платами у бюджетній сфері".
Однак міністр фінанасів Пинзеник вважає, що необгрунтоване виділення коштів на соцільну сферу принесе користь лише політичному капіталу прем'єра. На його думку, якщо зараз не перерозподілити видатки бюджету в бік фінансування економіки, то Україна не матиме змоги подолати рецесію протягом тривалого часу. Міністр вважає, що слід скоротити фонд оплати праці в органах влади на 20%. Зарплату міністрам на цей кризовий період скоротити на 40—50 %, "скасувати будь-які пільги чиновникам, депутатам". "Пільгами мають користуватися тільки бідні громадяни, а не всі, незалежно від матеріального стану (як зараз). Для малозабезпечених мають діяти субсидії. Харчування і підручники в українських школах мають поширюватися тільки щодо малозабезпечених учнів. Розширення частки прийому у вузи на платній основ, можливості надання платних послуг у бюджетній сфері, перетворення частини закладів охорони здоров'я у прибуткові комунальні підприємства", — про це йдеться у вищезгаданому листі міністра фінансів.
Попри свої розбіжності у економічних прогнозах, і міністр фінанасів, і Прем'єр-міністр солідарні в тому, що влада має вживати оперативних заходів реагування щодо порушення прав робітників незалежно від форми власності підприємства. "З господарськими суб'єктами, особливо приватної форми власності, складніше. Тут нам потрібно буде об'єднати зусилля Кабміну, прокуратури, силових структур, податкової, щоб господарські суб'єкти зарплати людям виплачували", — сказала Ю.Тимошенко.
Однак лише покарання у даному випадку не зможе змінити ситуацію — потрібен комплексний підхід до здійснення соціального партнерства. Юрист Олег Верник, представник незалежної профспілки "Захист Праці", вважає, що роль профспілок може стати і стане вирішальною у справі подолання соціальної напруги. Якщо робітники побачать профспілку, яка послідовно і в рамках закону відстоює їхні інтереси, стихійних виплескувань народного гніву можливо буде уникнути. "У радянські часи, за роки незалежності і по цей день соціальний діалог в Україні не існував як такий. Був лише соціальний монолог власника за допомогою підконтрольних йому профспілок. Маю надію, що криза підштовхне власника до пошуків взаємодії з трудовим колективом. Водночас, коли працівники переконаються, що їх голос щось значить, вони перейматимуться долею підприємства і докладатимуть зусиль задля вирішення проблем", — зазначив юрист.
Разом з тим, механізми соціального партнерства мають діяти не лише на окремих підприємствах, а й на державному рівні. Міністр праці та соціальної політики Л. Денисова зазначила: "Систематичне проведення тристоронніх консультацій зможе вирішити проблеми соціальної сфери та економіки. З боку держави у таких консультаціях братимуть участь найвищі посадовці — чільники Мінпромполітики, Мінекономіки та особисто Прем'єр-міністр. Результатом таких зустрічей стане розробках нових нормативних актів. Важливо те, що нині Мін'юст реєструє той чи інший документ лише за наявності погоджень соціальних партнерів".
Автор: Віталій ДУДІН