Дещо про нормативне регулювання порядку акредитації на митниці
Кожному, хто мав справу з митним оформленням вантажів у господарській діяльності, знайома процедура акредитації суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності на митниці. Загалом, цей процес не є надто складним, хоч і не позбавлений певних абсурдних моментів. Та яка процедура спілкування з органами державної влади обходиться без такого? Однак спроба знайти нормативне обґрунтування чи спростування певних вимог митних органів щодо оформлення документів для акредитації дає вельми несподівані результати.
Процедура акредитації (в законодавстві нарівні вживаються терміни "постановка на облік" та "реєстрація") в регіональних митницях була врегульована спільною постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 03.04.1996 р. №391 "Про заходи щодо створення єдиної бази статистичних даних та статистичної звітності про зовнішньоторговельні операції" та Порядком ведення обліку суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в митних органах, затвердженим наказом Держмиткому України від 31.05.1996 р. №237 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 12.06.1996 р. за №292/1317 (надалі — Порядок). Відповідно до вказаного Порядку обліку в митному органі підлягали суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД), які знаходяться в зоні діяльності цього митного органу незалежно від форми власності. Суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, при необхідності здійснювати митне оформлення будь-яких вантажів, до моменту здійснення митного оформлення, повинен був звернутись до митного органу (вантажного відділу або митного поста) за місцем своєї державної реєстрації і стати на облік. Результатом процедури, встановленої Порядком, є отримання облікового номера, заповнення та завірення оригіналів "Облікової картки суб'єкта ЗЕД", що подається суб'єктом ЗЕД митному органу у формі, встановленій Додатком 2 до названого Порядку.
Відсутність облікової картки суб'єкта ЗЕД була встановлена Порядком як підстава для відмови у митному оформленні вантажів. Тому необхідність акредитації для суб'єктів, які прагнули здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, не підлягала сумніву аж до 2000 року, коли спільною постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 26.10.2000 р. №1611 спільна постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 03.04.1996 р. №391 була визнана такою, що втратила чинність. А на додаток висновком №12/44 Міністерства юстиції України "Про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта" від 12 серпня 2005 р. була скасована державна реєстрація наказу Держмиткому України № 237, а відтак позбавлено нормативної сили наведений Порядок ведення обліку суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в митних органах. Підставою для прийняття такого рішення відповідно до вказаного висновку Міністерства юстиції України є посилання в тексті наказу на постанову Кабінету Міністрів України і Національного банку України №391, яка втратила чинність.
Державна митна служба України листом від 29.08.2005 р. №11/1-31.16/10600 звернулась до Кабінету Міністрів України з оскарженням висновку № 12/44. Відповідно до доручення КМУ від 07.09.2006 р. №45429/1/1-05 щодо приведення актів Держмитслужби у відповідність до чинного законодавства у зв'язку з скасуванням державної реєстрації наказу Держмитслужби №237 від 31.05.1996 р. "Про затвердження порядку ведення обліку суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в митних органах" було підготовлено проект постанови "Про внесення зміни до переліку документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України". Але проект досі залишається проектом, а нормативні підстави для акредитації на митниці скасовані.
Тож, чи потрібна акредитація на регіональній митниці для провадження митного оформлення вантажів суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності?
Відповідно до пункту 8 статті 11 МК України митні органи здійснюють заходи щодо додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку. Враховуючи неможливість здійснення дієвого контролю за об'єктом зовнішньоекономічних відносин — "товаром", без контролю за суб'єктом цих відносин до компетенції митних органів при виконанні ними своїх обов'язків щодо захисту економічних інтересів України належить контроль за здійсненням суб'єктами ЗЕД зовнішньоекономічних операцій, а відтак їх облік.
Якщо попередня норма стосується діяльності митних органів і не впливає на права та обов'язки суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, то відповідно до п.7 постанови Кабінету Міністрів України від 01.02.2006 р. №80 "Про перелік документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України" (у редакції постанови КМУ від 3 травня 2007 p. № 687), обов'язковим документом для подання митним органам визначена облікова картка суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності або її копія, завірена цим суб'єктом.
Крім цього, згідно з главою 3 Генерального додатка до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур національне законодавство визначає умови визнання особи як декларанта. Таким чином, визначення на державному рівні як необхідної умови визнання особи декларантом, здійснення операції поставлення цієї особи на облік у митних органах, не суперечить міжнародним правовим нормам.
Зараз немає єдиного нормативного документа, який регламентує акредитацію в митних органах, так само як і немає документа, у якому було б сказано, що проходити акредитацію обов'язково, тому можна виключити можливість будь-якої юридичної відповідальності за непроходження такої процедури. Тож попри скасування нормативно-правового акта, який встановлював необхідність митної акредитації, для здійснення зовнішньоекономічної діяльності суб'єкт потребує документ, який в інший спосіб отримати неможливо. Фактично, для митного оформлення вантажу, суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності потрібен документ, видача якого не передбачена українським законодавством.
Склалася парадоксальна ситуація. Втім, вихід був знайдений взагалі неординарний. Оскільки іншого порядку отримання облікової картки, необхідної самим суб'єктам господарювання, на заміну скасованого розроблено не було, митниця продовжує користуватися скасованим! Здавалося б, нонсенс, що у державі, яка задекларувала себе як правова, немає іншого виходу, як користуватися скасованим нормативно-правовим актом. Фактично, цей порядок вже радше можна віднести до звичаїв.
Але чи є в цьому провина митних органів? З упевненістю можна стверджувати, що ні. Навіть, навпаки, митні органи, здійснюючи акредитацію суб'єктів ЗЕД та видаючи облікові картки, діють у непередбачений законом спосіб. А для органів державної влади, для яких межі свободи окреслюються визначеною компетенцією, а не забороною, такі дії означають правопорушення.
Однак суспільну користь від такого порушення важко переоцінити.
Наведена ситуація демонструє, що почасти українському законодавцеві не потрібно надмірно напружуватися заради допомоги вітчизняним суб'єктам господарювання — достатньо просто не заважати.
Автор: Артем АФЯН, Олександр ІЛЬЇН