Консульська конвенція
між Україною і Російською Федерацією
( Конвенцію ратифіковано Постановою ВР
N 3934-XII ( 3934-12 ) від 04.02.94 )
Дата підписання: 15.01.1993
Дата ратифікації: 04.02.1994
Дата набрання чинності: 13.11.1995
Україна і Російська Федерація, що надалі називаються
Договірними Сторонами,
керуючись бажанням розвивати їх консульські зносини, сприяти
захисту прав і інтересів обох держав, а також їх громадян,
зміцненню відносин дружби і співробітництва між Договірними
Сторонами;
на розвиток положень Віденської конвенції про консульські
зносини ( 995_047 ) від 24 квітня 1963 року,
вирішили укласти цю Консульську конвенцію і домовилися про
наступне:
Розділ I
Визначення
Стаття 1
У цій Конвенції наведені нижче терміни мають таке значення:
1. "консульська установа" означає будь-яке генеральне
консульство, консульство, віце-консульство або консульське
агентство;
2. "консульський округ" означає район, відведений
консульській установі для виконання консульських функцій;
3. "глава консульської установи" означає особу, якій доручено
діяти в цій якості;
4. "консульська посадова особа" означає будь-яку особу,
включаючи главу консульської установи, якій доручено виконання в
цій якості консульських функцій;
5. "консульський службовець" означає будь-яку особу, яка
виконує адміністративні або технічні обов'язки у консульській
установі;
6. "працівник обслуговуючого персоналу" означає будь-яку
особу, яка виконує обов'язки по обслуговуванню консульської
установи;
7. "працівники консульської установи" означає консульські
посадові особи, консульські службовці і працівники обслуговуючого
персоналу;
8. "член сім'ї" означає дружину (чоловіка), дітей та батьків
працівника консульської установи, а також інших осіб, які мешкають
разом з ним і знаходяться на його утриманні;
9. "громадяни" означає будь-яку фізичну особу, яка належить
до акредитуючої держави або держави перебування згідно з
законодавством цих держав;
10. "консульські приміщення" означає будинки або частини
будинків і земельну ділянку, що обслуговує ці будинки або частини
будинків, які використовуються виключно для цілей консульської
установи, незалежно від того, чиєю власністю вони є;
11. "консульські архіви" охоплюють всі папери, документи,
кореспонденцію, книги, фільми, технічні засоби накопичення,
зберігання і використання інформації, реєстри консульської
установи разом з шифрами, кодами, картотеками і будь-якими
предметами обстановки, призначеними для забезпечення їх охорони і
зберігання;
12. "судно" означає будь-яке цивільне судно, що має право на
підняття прапору акредитуючої держави;
13. "повітряне судно" означає будь-яке цивільне повітряне
судно, що має право на використання розпізнавальних знаків
акредитуючої держави.
Розділ II
Загальні положення про консульські зносини
Стаття 2
Відкриття консульської установи
1. Консульська установа може бути відкрита на території
держави перебування лише за згодою цієї держави.
2. Місцезнаходження консульської установи, її клас та
консульський округ, а також будь-які зміни у цьому відношенні
визначаються тільки за домовленістю між акредитуючою державою і
державою перебування.
Стаття 3
Призначення і допущення глав консульських установ
1. Для призначення глави консульської установи акредитуюча
держава мусить одержати попередню згоду держави перебування. Якщо
держава перебування не згодна, вона не зобов'язана пояснювати
мотиви свого рішення.
2. Акредитуюча держава передає Міністерству закордонних справ
держави перебування консульський патент про призначення глави
консульської установи.
3. За поданням консульського патенту держава перебування
видає главі консульської установи екзекватуру в можливо короткий
строк.
4. Глава консульської установи може приступати до виконання
своїх обов'язків після того, як держава перебування видасть йому
екзекватуру.
5. Держава перебування до видачі екзекватури може дозволити
главі консульської установи тимчасово виконувати свої функції.
6. Після видачі главі консульської установи екзекватури або
дозволу тимчасово виконувати його функції держава перебування
негайно сповіщає органи влади консульського округу і вживає всіх
необхідних заходів, щоб надати главі консульської установи
можливість виконувати свої обов'язки і користуватися усіма
правами, пільгами, привілеями та імунітетами, передбаченими цією
Конвенцією.
Стаття 4
Тимчасове виконання функцій
глави консульської установи
1. Якщо глава консульської установи не може виконувати свої
функції, або посада глави консульської установи є вакантною,
функції глави консульської установи можуть тимчасово здійснюватися
виконуючим обов'язки глави консульської установи.
2. Повне ім'я і прізвище виконуючого обов'язки глави
консульської установи повідомляються Міністерству закордонних
справ держави перебування главою консульської установи, або, якщо
він не спроможний цього зробити, - будь-яким компетентним органом
акредитуючої держави. Як загальне правило, це повідомлення
робиться заздалегідь.
3. Компетентні органи держави перебування надають виконуючому
обов'язки глави консульської установи допомогу і захист. Поки він
виконує обов'язки глави консульської установи, на нього
поширюються положення цієї Конвенції в тій мірі, що і на главу
консульської установи.
Стаття 5
Повідомлення держави перебування про призначення,
прибуття та відбуття
Акредитуюча держава в особі своїх компетентних органів
заздалегідь письмово повідомляє Міністерство закордонних справ
держави перебування про наступне:
1) прізвище, ім'я, громадянство, ранг, посаду працівників
консульської установи, дату їх прибуття, їх остаточного відбуття,
або припинення їх функцій, а також про будь-яку зміну їх статусу
під час їх роботи у консульській установі.
2) прізвище, ім'я, громадянство, дату прибуття, остаточного
відбуття членів сім'ї кожного працівника консульської установи, а
також про те, що та чи інша особа стає або перестає бути таким
членом сім'ї.
Компетентні органи влади держави перебування видають
безкоштовно, згідно із встановленим порядком цієї держави,
посвідчення працівникам консульської установи та членам їх сімей,
за винятком тих, які є громадянами держави перебування або
постійно проживають в ній.
Стаття 6
Громадянство консульських посадових осіб
1. Консульські посадові особи мають бути громадянами
акредитуючої держави.
Стаття 7
Почесні консульські посадові особи
Кожна з Договірних Сторін вільна вирішувати, чи буде вона
призначати і приймати почесних консульських посадових осіб.
Питання призначення почесної консульської посадової особи,
визначення її статусу і кола функціональних обов'язків вирішуються
Договірними Сторонами по дипломатичних каналах.
Стаття 8
Особи, оголошені "persona non grata"
або неприйнятними
Держава перебування в будь-який час може сповістити
акредитуючу державу про те, що та чи інша консульська посадова
особа є "persona non grata" або один з працівників консульської
установи є неприйнятним, не будучи зобов'язаною обґрунтовувати
мотиви свого рішення. У такому разі акредитуюча держава повинна
відкликати відповідну особу.
Якщо акредитуюча держава не виконує протягом розумного строку
цього зобов'язання, то держава перебування може відмовитися
визнавати дану особу працівником консульської установи.
Розділ III
Консульські функції
Стаття 9
Загальні положення
Консульська посадова особа має право:
1. Захищати права та інтереси акредитуючої держави своїх
громадян, а також юридичних осіб, надавати їм допомогу і сприяння.
2. Сприяти розвитку торговельних, економічних, правових,
туристичних, екологічних, науково-технічних, інформаційних,
культурних, гуманітарних зв'язків та зв'язків у галузі освіти між
акредитуючою державою і державою перебування та іншим чином
сприяти розвитку дружніх відносин між ними.
3. З'ясовувати всіма законними шляхами умови і події в
торговельному, економічному, культурному, науковому житті держави
перебування, повідомляти про них урядові акредитуючої держави.
Виконувати інші функції, доручені консульській установі
акредитуючою державою, які не забороняються законами і правилами
держави перебування.
Стаття 10
Функції щодо громадянства та громадянського стану
1. Консульська посадова особа має право:
1.1. вести облік громадян акредитуючої держави;
1.2. приймати будь-які заяви з питань громадянства;
1.3. отримувати повідомлення від компетентних органів держави
перебування про народження і смерть громадян акредитуючої держави,
реєструвати народження і смерть таких громадян і складати
відповідні акти;
1.4. реєструвати укладення шлюбу між громадянами акредитуючої
держави і складати необхідні акти;
1.5. реєструвати розірвання шлюбу між громадянами
акредитуючої держави згідно з законодавством акредитуючої держави.
2. Положення пункту 1 цієї статті не звільняють зацікавлених
осіб від обов'язку дотримуватись законів та правил держави
перебування.
Стаття 11
Функції щодо паспортів і віз
Консульська посадова особа має право:
1. Видавати, відновлювати, погашати паспорти громадян
акредитуючої держави, продовжувати строк їх дії, заносити до них
необхідні позначки, а також видавати громадянам інші документи, що
надають право на перетинання кордону.
2. Видавати, продовжувати, анулювати візи для в'їзду в
акредитуючу державу, а також для транзитного проїзду через її
територію.
Стаття 12
Легалізація та засвідчення
1. Консульська посадова особа має право провадити такі дії:
1.1. складати за заявою будь-якого громадянина акти і
документи для використання в акредитуючій державі та поза її
межами;
1.2. перекладати офіційні акти і документи на мову
акредитуючої держави або держави перебування та засвідчувати, що
ці переклади відповідають оригіналу;
1.3. виконувати будь-які інші нотаріальні функції, доручені
акредитуючою державою;
1.4. легалізувати офіційні документи, копії, виписки і
переклади цих документів;
1.5. засвідчувати оригінальність підписів і печаток на
документах компетентних органів акредитуючої держави та підписи і
печатки Міністерства закордонних справ держави перебування.
2. Документи, складені, легалізовані або засвідчені
консульською посадовою особою, якщо вони не суперечать законам і
нормам держави перебування, будуть мати таку ж юридичну силу, як і
документи, складені, легалізовані або засвідчені компетентними
органами держави перебування.
Стаття 13
Повідомлення про затримання, арешт, ув'язнення та відвідування
1. Компетентні органи держави перебування негайно, але не
пізніше ніж через три дні, сповіщають відповідну консульську
посадову особу акредитуючої держави про затримання, арешт, або
будь-яке інше обмеження свободи громадянина акредитуючої держави.
Одночасно компетентні органи влади держави перебування
невідкладно передають будь-яке повідомлення, адресоване
консульській установі цією особою.
2. Компетентні органи держави перебування негайно, але не
пізніше ніж через чотири дні з часу затримання, арешту або
будь-якого іншого обмеження свободи громадянина акредитуючої
держави, забезпечать реалізацію права консульської посадової особи
відвідати або знестись з таким громадянином, в тому числі і для
надання йому необхідної правової допомоги.
3. Компетентні органи держави перебування повідомляють
відповідного громадянина акредитуючої держави про положення
пунктів 1 і 2 цієї статті.
4. Права, зазначені в пунктах 1, 2 цієї статті, здійснюються
у відповідності до законів і правил держави перебування при умові,
однак, що згадані закони і правила не повинні анулювати ці права.
Стаття 14
Надання допомоги громадянам акредитуючої держави
1. Консульська посадова особа має право:
1.1. зноситись та відвідувати будь-якого громадянина
акредитуючої держави, що знаходиться на території консульського
округу, а держава перебування не буде перешкоджати зносинам між
громадянами акредитуючої держави та консульською установою і
обмежувати їм доступ до консульської установи;
1.2. приймати на тимчасове зберігання майно, гроші,
коштовності і документи будь-якої особи акредитуючої держави, якщо
це не суперечить законодавству і правилам держави перебування;
1.3. звертатися із запитом до компетентних органів держави
перебування щодо негайного надання інформації про будь-яку подію,
результатом якої є матеріальна шкода і людські жертви, затримання
автотранспортних засобів і нещасні випадки, до яких причетні
громадяни акредитуючої держави;
1.4. звертатися до компетентних органів держави перебування
щодо сприяння у розшуку громадян акредитуючої держави, що без
вісті пропали.
2. У випадку, коли громадянин акредитуючої держави не може
своєчасно захистити свої права та інтереси згідно із законами і
правилами держави перебування, консульська посадова особа може
репрезентувати його в судових та інших компетентних органах
держави перебування або забезпечити йому адекватну репрезентацію
до тих пір, поки він не призначить свого представника або буде
спроможний сам захищати свої права та інтереси.
Стаття 15
Опіка та піклування
1. Компетентні органи влади держави перебування повідомляють
консульську установу про необхідність встановлення опіки або
піклування над громадянином, акредитуючої держави в консульському
окрузі, який є недієздатним або має обмежену дієздатність, щоб
діяти від власного імені.
2. Консульська посадова особа має право захищати, згідно із
законами і правилами держави перебування, права та інтереси
громадянина акредитуючої держави, який є недієздатним, або має
обмежену дієздатність, щоб діяти від свого імені і тоді, коли це
необхідно, рекомендувати або призначати опікуна або піклувальника
такої особи і спостерігати за діями, що стосуються опіки та
піклування.
Стаття 16
Повідомлення про смерть
У випадку смерті громадянина акредитуючої держави в державі
перебування, компетентні органи держави перебування невідкладно
інформують про це консульську установу; на прохання консульської
установи вони дають їй свідоцтво про смерть або інші документи про
смерть.
Стаття 17
Функції щодо спадщини
1. У разі, коли громадянин акредитуючої держави помер в
державі перебування і залишив в цій державі спадщину, та відсутні
спадкоємці в цій державі, компетентні органи держави перебування
негайно інформують про це консульську установу.
2. Консульська посадова особа має право бути присутньою, у
разі наявності спадщини, передбаченої в пункті 1 цієї статті, при
складанні опису майна і його опечатування компетентними органами
держави перебування.
3. У разі, коли громадянин акредитуючої держави має право на
спадщину особи, що померла на території держави перебування,
незалежно від громадянства цієї особи, компетентні органи цієї
держави без зволікання інформують про це консульську установу.
4. Якщо громадянин акредитуючої держави має або претендує на
право одержати спадщину в державі перебування, однак ні він і ні
його представник не можуть взяти участь у розгляді справи про
спадщину, консульська посадова особа може особисто або через свого
представника репрезентувати цього громадянина в судових або інших
компетентних органах держави перебування.
5. Консульська посадова особа має право від імені громадянина
акредитуючої держави, який постійно не проживає у державі
перебування, одержати в державі перебування для передачі цьому
громадянину всілякого роду спадщину, яка йому належить.
6. Якщо громадянин акредитуючої держави, який постійно не
проживає в державі перебування, помирає у цій державі, і, якщо
відсутні родичі або його представник в державі перебування,
консульська посадова особа має право негайно взяти на тимчасове
зберігання всі документи, гроші та особисте майно, що знаходилося
у померлого, для передачі його спадкоємцям, розпоряднику або іншим
уповноваженим особам.
7. При виконанні функцій, згаданих у пунктах 4, 5 і 6 цієї
статті, консульська посадова особа має дотримуватися законів і
правил держави перебування.
Стаття 18
Сприяння, що надається суднам акредитуючої держави
1. Консульська посадова особа має право, в межах свого
консульського округу, надавати допомогу суднам акредитуючої
держави, які знаходяться у внутрішніх водах або територіальному
морі держави перебування, капітанам та членам екіпажів цих суден,
а також:
1.1. підніматися на борт судна, опитувати капітана та
будь-якого члена екіпажу, а також отримувати інформацію про
діяльність судна, плавання та його вантаж;
1.2. розслідувати будь-який нещасний випадок, що мав місце
під час плавання, за умови, що це не завдає шкоди правам органів
влади держави перебування;
1.3. вирішувати спори між капітаном та членами екіпажу,
включаючи спори щодо заробітної плати і зобов'язань, що випливають
з договору найму, а також вживати заходів щодо безпеки на борту
судна;
1.4. вживати заходів для забезпечення капітану судна і
будь-якому члену екіпажу медичної допомоги або репатріації;
1.5. приймати, розглядати, складати, підписувати або
засвідчувати документи, що стосуються судна;
1.6. вирішувати також і інші проблеми, що стосуються судна,
за дорученням акредитуючої держави.
2. Капітан і члени екіпажу мають право зв'язуватися
безпосередньо з консульською посадовою особою, не порушуючи при
цьому законів і правил держави перебування.
Стаття 19
Захист у випадку примусових заходів проти судна,
що плаває під прапором акредитуючої держави
1. У випадку, коли суди або інші компетентні органи держави
перебування мають намір вживати яких-небудь примусових заходів або
доручити провести яке-небудь розслідування на борту судна
акредитуючої держави, вони завчасно повідомляють консульську
установу з тим, щоб консульська посадова особа або її представник
був присутній при здійсненні цих заходів. Якщо, у випадку
терміновості, неможливе передчасне повідомлення, консульська
установа буде негайно інформована про вжиті компетентними
органами держави перебування заходи, а на прохання консульської
посадової особи - і про результати вжитих заходів.
2. Положення пункту 1 цієї статті застосовуються відповідним
чином і до заходів, вжитих на суші компетентними органами держави
перебування щодо капітана судна або кого-небудь із членів екіпажу.
3. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті не застосовуються при
звичайних інспекціях, здійснюваних компетентними органами держави
перебування по лінії митниці, адміністрації портів, карантину,
прикордонного контролю, а також при заходах щодо безпеки навігації
на морі або запобігання забруднення вод.
4. Компетентні органи держави перебування не можуть
втручатися у внутрішні справи будь-якого судна акредитуючої
держави, якщо не порушується спокій, безпека та громадський
порядок в державі перебування, за винятком тих випадків, коли це
здійснюється на особисте прохання капітана судна або за його
згодою, або за згодою консульської посадової особи акредитуючої
держави.
Стаття 20
Допомога, яка надається у внутрішніх водах, територіальному
морі суднам, що зазнали катастрофи або аварії, посадки на
мілину або з будь-яких причин не можуть самостійно
продовжувати плавання
1. Якщо судно, яке перебуває у плаванні під прапором
акредитуючої держави зазнає катастрофи або аварії, сяде на мілину,
або з будь-яких причин не зможе продовжувати самостійне плавання,
компетентні органи держави перебування негайно повідомляють
консульську установу про вжиті заходи щодо порятунку людей, які є
на борту судна, вантажу або іншого майна.
2. Компетентні органи держави перебування не перешкоджають
консульській посадовій особі надавати допомогу будь-якому судну,
що зазнало катастрофи або аварії, сіло на мілину або з будь-яких
причин не може самостійно продовжувати плавання, його екіпажу та
пасажирам, і з цією метою вона може звертатися за підтримкою до
органів влади держави перебування.
3. Органи влади держави перебування негайно інформують
консульську установу у випадку, якщо судно акредитуючої держави
зазнало катастрофи або аварії, сіло на мілину або з будь-яких
причин не може самостійно продовжувати плавання, або будь-який
предмет, що належить судну, а також вантаж будуть знайдені на
березі, або доставлені у порт держави перебування, а капітан,
власник, судовий агент або представник страхової компанії не
присутні або не можуть вжити заходів для зберігання або
розпорядження ними. У цьому випадку консульська посадова особа
може вжити необхідних заходів від їх імені.
4. Жодні митні збори не можуть стягуватися з судна
акредитуючої держави, яке зазнало катастрофи або аварії, сіло на
мілину або з будь-яких причин не може самостійно продовжувати
плавання, за вантаж або майно судна, за винятком випадків, коли
вони були реалізовані або використовувалися в державі перебування.
5. Консульська посадова особа має право бути присутньою під
час встановлення компетентними органами держави перебування причин
аварії судна, посадки його на мілину або, коли воно не може
самостійно продовжувати плавання.
Стаття 21
Повітряне судно акредитуючої держави
Положення цієї конвенції щодо суден акредитуючої держави
застосовуються відповідно і до повітряних суден акредитуючої
держави, при умові, що вони не суперечать положенням інших
двосторонніх угод між акредитуючою державою і державою
перебування, або багатостороннім угодам, в яких обидві держави є
учасниками.
Стаття 22
Передача правових документів
Консульська посадова особа має право передавати судові та
позасудові документи, якщо це дозволено законами та правилами
держави перебування. Якщо між акредитуючою державою та державою
перебування діють інші угоди, слід застосовувати їх положення.
Стаття 23
Територія, передбачена для здійснення
консульських функцій
Консульська посадова особа може виконувати консульські
функції виключно в межах консульського округу. За згодою держави
перебування вона може здійснювати свої функції і поза територією
консульського округу.
Стаття 24
Зносини з органами влади держави перебування
Консульська посадова особа може звертатися до місцевих
органів влади свого консульського округу, а у випадку відсутності
дипломатичного представництва, до центральних компетентних органів
влади держави перебування, наскільки це дозволено законами,
правилами та звичаями держави перебування.
Стаття 25
Повідомлення про зміни в законодавстві держави перебування,
які можуть мати відношення до громадян акредитуючої держави
Держава перебування акредитує консульську установу про зміни
в законодавстві, що можуть мати відношення до прав та інтересів
громадян акредитуючої держави.
Розділ IV
Пільги, привілеї та імунітети
Стаття 26
Пільги консульської установи і
працівників консульської установи
1. Держава перебування надає консульській установі всі
можливості для виконання її функцій.
2. Держава перебування ставитиметься до працівників
консульської установи з належною повагою і вживатиме необхідних
заходів для забезпечення виконання їх функцій у відповідності до
цієї Конвенції.
Стаття 27
Консульські і житлові приміщення
1. Держава перебування повинна сприяти акредитуючій державі у
придбанні на своїй території, згідно з своїм законодавством і
правилами приміщень, необхідних для її консульської установи, або
надавати допомогу останній в одержані приміщень іншим шляхом.
2. Вона повинна також, у разі необхідності, надавати допомогу
консульській установі в одержанні придатних приміщень для її
працівників.
Стаття 28
Користування державним прапором і гербом
1. Консульська установа має право встановлювати на
приміщеннях консульської установи державний герб і напис з назвою
консульської установи на мові акредитуючої держави і на мові
держави перебування.
2. Консульська установа має право вивішувати державний прапор
акредитуючої держави на консульських приміщеннях, резиденції глави
консульської установи та на засобах пересування, які
використовуються при виконанні офіційних функцій.
Стаття 29
Недоторканість консульських приміщень і
житлових приміщень консульських посадових осіб
1. Консульські приміщення і житлові приміщення консульських
посадових осіб є недоторканими. Органи влади держави перебування
не можуть вступати в консульські приміщення і житлові приміщення
консульських посадових осіб без згоди на це глави консульської
установи або глави дипломатичного представництва акредитуючої
держави у державі перебування або особи, призначеної одним з них.
2. Держава перебування вживатиме всіх необхідних заходів для
захисту консульських приміщень та житлових приміщень консульських
посадових осіб від усякого вторгнення або заподіяння шкоди, та для
запобігання всякому порушенню спокою консульської установи або
образі її гідності.
Стаття 30
Імунітет від реквізиції консульських приміщень
Консульські приміщення, усе майно консульської установи, а
також її засоби пересування користуються імунітетом від будь-яких
видів реквізиції в цілях державної оборони або громадських потреб.
У випадку, коли є необхідність відчуження приміщень для
зазначених вище цілей, вживаються всі необхідні заходи для
усунення перешкод у виконанні консульських функцій.
Стаття 31
Недоторканість консульських архівів
Консульські архіви є недоторканими в будь-який час і
незалежно від їх місця знаходження.
Стаття 32
Свобода пересування
Оскільки це не суперечить законам і правилам про зони, в'їзд
в які забороняється або регулюється з міркувань державної безпеки,
держава перебування повинна забезпечувати усім працівникам
консульської установи свободу пересування і подорожей по її
території. Однак, у всіх випадках держава перебування забезпечує
консульській посадовій особі можливість виконання її службових
обов'язків.
Стаття 33
Свобода зносин
1. Держава перебування дозволятиме та захищатиме свободу
зносин консульської установи для всіх офіційних цілей. У зносинах
з урядом, дипломатичними представниками та іншими консульськими
установами акредитуючої держави, консульська установа може
використовувати всі підходящі засоби спілкування, включаючи
дипломатичних і консульських кур'єрів, закодовані і шифровані
депеші та дипломатичні і консульські валізи. Консульська установа
може встановити і користуватися радіопередавачем тільки за згодою
держави перебування.
2. Офіційна кореспонденція консульської установи є
недоторканою. Консульська валіза не може бути ані відкрита, ані
затримана. Вона має носити зовнішні видимі знаки, котрі вказують
на її характер, і має містити тільки офіційну кореспонденцію,
офіційні документи та предмети, призначені виключно для офіційного
користування.
3. Консульський кур'єр має бути громадянином акредитуючої
держави, але не особою, яка постійно проживає в державі
перебування. Він користується такими ж пільгами, привілеями та
імунітетами в державі перебування, як і дипломатичний кур'єр.
4. Акредитуюча держава або консульська установа можуть
призначити консульських кур'єрів ad hoc. У таких випадках
положення пункту 3 цієї статті також застосовуються, з тим
винятком, що згадані в ньому імунітети припиняються у момент
доставки таким кур'єром дорученої йому консульської валізи за
призначенням.
5. Консульська валіза може бути довірена капітану судна або
повітряного судна акредитуючої держави, який повинен мати
офіційний документ із зазначенням кількості місць, що складають
консульську валізу, але не розглядатиметься як консульський
кур'єр. Працівники консульської установи можуть вільно та
безпосередньо вручати капітану судна або повітряного судна та
одержувати від них консульську валізу.
Стаття 34
Консульські збори і мито
1. Консульська установа може стягувати на території держави
перебування збори і мито за консульські послуги, згідно з законами
і правилами акредитуючої держави.
2. Збори і мито, передбачені у пункті 1 цієї статті,
звільняються від будь-яких податків та зборів в державі
перебування.
Стаття 35
Недоторканість консульських посадових осіб
1. Консульські посадові особи користуються особистою
недоторканістю і не можуть підлягати затриманню або арешту.
Держава перебування вживає відповідних заходів для запобігання
будь-якому ущімленню їх свободи та гідності.
Стаття 36
Імунітет від юрисдикції
1. Консульські посадові особи користуються дипломатичними
привілеями та імунітетами у повному обсязі, як і дипломатичні
агенти, відповідно до положень Віденської Конвенції про
дипломатичні зносини ( 995_048 ) від 18 квітня 1961 року.
2. Консульські службовці і працівники обслуговуючого
персоналу консульської установи не підлягають юрисдикції держави
перебування у відношенні дій, які здійснюються ними при виконанні
своїх службових обов'язків.
3. Положення пункту 2 цієї статті не застосовуються щодо
цивільного позову:
а) що випливає з договору, укладеного консульським службовцем
або працівником обслуговуючого персоналу консульської установи, за
яким вони прямо чи посередньо не взяли на себе зобов'язань як
агенти акредитуючої держави, або
б) третьої сторони за шкоду, заподіяну нещасним випадком у
державі перебування, викликаним дорожнім транспортним засобом,
судном або літаком.
Стаття 37
Обов'язки давати свідчення
1. Консульські посадові особи не зобов'язані давати
свідчення.
2. Консульські службовці і працівники обслуговуючого
персоналу не зобов'язані давати свідчення у судових або
адміністративних процедурах у державі перебування. За винятком
випадків, передбачених у пункті 3 цієї статті, вони не можуть
відмовлятися давати свідчення.
3. Консульські службовці і працівники обслуговуючого
персоналу не зобов'язані давати свідчення у зв'язку з виконанням
їх функцій, або надавати офіційну кореспонденцію або документи, що
стосуються їх діяльності. Вони мають право давати свідчення як
експерти стосовно законодавства акредитуючої держави, якщо глава
консульської установи дає на це свою згоду. Проте вони мають право
відмовитися давати свідчення як експерти.
Компетентні органи держави перебування, які вимагають
свідчення якого-небудь консульського службовця або працівника
обслуговуючого персоналу, не повинні створювати перешкод у
виконанні його службових обов'язків. Ці органи влади можуть, коли
це є можливим, вислуховувати ці свідчення за місцем проживання
цієї особи, у приміщенні консульської установи, або приймати від
нього письмові свідчення.
Стаття 38
Звільнення від повинностей
Працівники консульської установи звільнюються в державі
перебування від будь-яких особистих, громадських обов'язків та
військових повинностей, а також від виконання будь-яких вимог,
передбачених законами і правилами держави перебування щодо
реєстрації іноземців і одержання дозволу на проживання.
Стаття 39
Звільнення консульської установи
від податків та зборів
1. Держава перебування звільняє від податків і зборів:
1.1. консульські та житлові приміщення працівників
консульської установи, одержані від імені акредитуючої держави або
її представника, а також угоди і акти відносно цього;
1.2. рухоме майно та транспортні засоби, законно придбані
консульською установою для офіційних цілей, а також їх придбання,
володіння або утримання.
2. Положення пункту 1 цієї статті не застосовуються до:
2.1. податків та зборів, що стягуються як оплата за
спеціальні послуги.
2.1. податків та зборів, що стягуються згідно з законами та
правилами держави перебування, з особи, яка уклала угоду з
акредитуючою державою або її представником.
Стаття 40
Звільнення від податків працівників
консульської установи
1. Працівники консульської установи, а також члени їх сімей,
які проживають спільно з ними, звільняються від усіх податків і
мита, особистих і майнових, державних, районних і муніципальних,
за виключенням:
1.1. побічних податків, які звичайно включаються у вартість
товарів або послуг;
1.2. мита і податків на приватне нерухоме майно, що є на
території держави перебування, з винятками, передбаченими у
статті 39;
1.3. податків на спадкове майно або мита на спадщину, або
податків на перехід майна, з винятками, передбаченими у положеннях
пункту 2 статті 44;
1.4. податків і мита на приватний прибуток, включаючи
прибутки з капіталу, джерело якого знаходиться в державі
перебування, та податків на капіталовкладення у комерційні або
фінансові підприємства в державі перебування;
1.5. податків і мита, що стягуються за конкретні види
обслуговування реєстраційного, судового і реєстрового мита,
іпотечних зборів, гербових зборів з винятками, передбаченими
положеннями статті 39.
2. Працівники консульської установи звільняються від
податків, зборів і мита на заробітну плату, одержану ними за свою
роботу у консульській установі.
3. Працівники консульської установи, які наймають осіб,
заробітна плата яких не звільнена від прибуткового податку в
державі перебування, виконують зобов'язання, що покладаються
законами і правилами цієї держави на наймачів у тому, що
стосується утримання прибуткового податку.
Стаття 41
Звільнення від митного контролю та мита
1. Згідно з своїми законами і правилами, держава перебування
дозволяє ввезення та вивезення із звільненням від митних зборів,
крім тих, що стягуються за зберігання, перевезення та інші подібні
послуги:
1.1. предметів, призначених для офіційного користування
консульською установою;
1.2. предметів, призначених для особистого користування
консульської посадової особи;
1.3. предметів, завезених у випадку першого приїзду
консульських службовців і працівників обслуговуючого персоналу
консульської установи, включаючи предмети побутового характеру.
2. Предмети, згадані у підпунктах 2 і 3 пункту 1 цієї статті,
не повинні перебільшувати кількості, необхідної для особистого
користування відповідних осіб.
3. Особистий багаж консульської посадової особи звільняється
від митного контролю. Він може бути контрольований компетентними
органами держави перебування лише якщо існують серйозні мотиви
вважати, що він містить інші предмети, ніж зазначені в підпункті 2
пункту 1 цієї статті, або предмети, ввезення або вивезення яких
заборонено законами та правилами держави перебування, або
карантинними правилами. У цьому випадку контроль проводиться в
присутності зацікавленої консульської посадової особи або її
уповноваженого представника.
Стаття 42
Привілеї та імунітети членів сім'ї
1. Члени сім'ї працівників консульської установи відповідно
користуються привілеями та імунітетами, згідно з статтею 36 цієї
Конвенції.
2. Положення пункту 1 цієї статті не розповсюджуються на
членів сім'ї, які є громадянами держави перебування, або постійно
проживають у цій державі, або здійснюють професійну чи комерційну
діяльність з метою одержання прибутків в державі перебування.
Стаття 43
Особи, які не користуються привілеями та імунітетами
1. Консульські службовці та працівники обслуговуючого
персоналу консульської установи, які є громадянами держави
перебування або постійно проживають у цій державі, не користуються
привілеями та імунітетами, передбаченими цією Конвенцією, за
винятком положень пункту 3 статті 37.
2. Члени сімей осіб, згаданих у пункті 1 цієї статті, не
користуються привілеями та імунітетами, передбаченими у цій
Конвенції.
3. Держава перебування повинна здійснювати юрисдикцію щодо
осіб, згаданих у пунктах 1 і 2 цієї статті, таким чином, щоб не
створити непотрібних перешкод для діяльності консульської
установи.
Стаття 44
Спадкове майно працівника консульської установи
або члена його сім'ї
У випадку смерті працівника консульської установи або члена
його сім'ї, держава перебування зобов'язана:
1. дозволити вивезення рухомого майна померлого за винятком
речей, придбаних у державі перебування, вивезення яких заборонено
на момент його смерті;
2. звільнити рухоме майно померлого від спадкоємного мита та
усіх податків на спадщину.
Стаття 45
Початок і кінець консульських привілеїв
та імунітетів
1. Кожний працівник консульської установи користується
імунітетами та привілеями, передбаченими у цій Конвенції, з
моменту його в'їзду на територію держави перебування при
слідуванні до місця свого призначення, або, якщо він вже перебуває
на території цієї держави, з моменту, коли він приступає до
виконання своїх обов'язків у консульській установі.
2. Члени сім'ї працівника консульської установи, які
проживають разом з ним, користуються привілеями та імунітетами,
передбаченими цією Конвенцією, починаючи з моменту їх в'їзду на
територію держави перебування, або з моменту, коли вони стали
членами його сім'ї.
3. Коли функції працівника консульської установи
припиняються, його привілеї та імунітети, а також привілеї та
імунітети членів його сім'ї припиняються в момент, коли ця особа
залишає державу перебування, або після закінчення розумного
строку, щоб це зробити. Привілеї та імунітети членів сім'ї
працівника консульської установи припиняються, коли вони
перестають бути членами його сім'ї. Однак, якщо ці особи мають
намір залишити державу перебування протягом розумного строку, то
їх привілеї та імунітети зберігаються до їх від'їзду.
4. У випадку смерті працівника консульської установи, члени
його сім'ї продовжують користуватися привілеями та імунітетами до
моменту залишення ними держави перебування або до закінчення
розумного строку для залишення держави перебування.
Стаття 46
Відмова від привілеїв та імунітетів
1. Акредитуюча держава може відмовитись від будь-яких
привілеїв та імунітетів, якими користуються відповідні особи
згідно з статтями 36 і 37 цієї Конвенції. В усіх випадках відмова
мусить бути повідомлена державі перебування виразно і у письмовій
формі.
2. Подання позову будь-якою особою у справі, в якій вона
могла б користуватися імунітетом від юрисдикції, згідно з цією
Конвенцією, позбавляє цю особу можливості посилатися на імунітет
щодо юрисдикції у випадку зустрічного позову, пов'язаного з
основним позовом.
3. Відмова від імунітету щодо юрисдикції у цивільній або
адміністративній справі не тягне за собою відмову від імунітету у
відношенні виконання судових рішень, для яких необхідна окрема
відмова у письмовій формі.
Стаття 47
Виконання консульських функцій
дипломатичними представниками
1. Положення цієї Конвенції також застосовуються в тій мірі,
в якій це випливає з контексту, у випадках виконання консульських
функцій дипломатичними представництвами.
2. Прізвища працівників дипломатичного представництва, яким
доручено виконання консульських функцій, повідомляються
Міністерству закордонних справ держави перебування або органу,
вказаному цим міністерством.
3. При виконанні консульських функцій дипломатичне
представництво може звертатися:
3.1. до місцевих органів влади консульського округу;
3.2. до центральних органів влади держави перебування, якщо
це не протирічить законам, правилам і звичаям держави перебування
або відповідним міжнародним угодам.
4. Привілеї та імунітети працівників дипломатичного
представництва, про яких йдеться в пункті 3 цієї статті,
продовжують регулюватися нормами міжнародного права, що стосуються
дипломатичних зносин.
Розділ V
Поважання законів і правил держави перебування
Стаття 48
Поважання законів і правил держави перебування
1. Не порушуючи привілеї та імунітети, передбачені цією
Конвенцією, особи, які користуються цими привілеями та
імунітетами, зобов'язані поважати закони та правила держави
перебування, включаючи правила дорожнього руху.
2. Консульські приміщення не можуть використовуватися в
цілях, несумісних з виконанням консульських функцій.
3. Консульська установа, працівники консульської установи та
члени їх сімей зобов'язані поважати закони та правила держави
перебування щодо страхування транспортних засобів.
4. Працівники консульської установи акредитуючої держави не
можуть розгортати професійної або комерційної діяльності у державі
перебування, за винятком тієї, яка пов'язана з виконанням
офіційних функцій.
Розділ VI
Заключні положення
Стаття 49
Ратифікація, набуття чинності, денонсація
1. Ця Конвенція підлягає ратифікації і набуває чинності на
тридцятий день після обміну ратифікаційними грамотами.
2. Ця Конвенція надалі діятиме до закінчення шести місяців з
дня, коли одна з Договірних Сторін повідомить іншу Договірну
Сторону у письмовій формі про свої рішення денонсувати цю
Конвенцію.
Здійснено у м.Москві 15 січня 1993 р. у двох примірниках,
кожний українською та російською мовами, при цьому обидва тексти
мають однакову силу.
За Україну За Російську Федерацію
(підпис) (підпис)
Довідка
до Консульської конвенції між Україною і
Російською Федерацією
Консульська конвенція між Україною і Росією була підписана у
м.Москві 15 січня 1993 року під час візиту Президента України
Л.М.Кравчука.
Цей документ є двосторонньою угодою, яка має врегулювати
консульські відносини між обома державами.
Конвенція, в основному базуючись на положеннях Віденської
конвенції про консульські зносини ( 995_047 ) від 24.04.63,
сторонами якої є Україна і Російська Федерація, розвиває і
доповнює положення цього багатостороннього міжнародно-правового
акту.
Конвенція визначає порядок заснування консульських установ,
призначення консульських посадових осіб, консульські функції,
пільги, привілеї та імунітети консульських посадових осіб,
консульських службовців. Чітко визначені також права та обов'язки
консульських посадових осіб щодо захисту інтересів своїх громадян.
Слід підкреслити, що, згідно з положеннями Конвенції,
недоторканими є консульські приміщення та житлові приміщення
консульських посадових осіб, консульські архіви та документи, а
також персона консульської посадової особи.
Відповідно до Конвенції консульські посадові особи
користуються дипломатичними привілеями та імунітетами у повному
обсязі, як і дипломатичні агенти.
Згідно із статтею 49 цієї Конвенції вона підлягає ратифікації
і набуде чинності на тридцятий день після обміну ратифікаційними
грамотами.
Ратифікація Конвенції створить необхідні правові умови для
налагодження і розвитку українсько-російських консульських
відносин, відкриття консульських установ і виконання консульських
функцій, що сприятиме поглибленню всебічних зв'язків між Україною
і Російською Федерацією, а також належному захисту прав та
інтересів громадян України і Росії відповідно.