Незважаючи на те, що Україна сьогодні й так тримається переважно на хаосі, в останні дні запущено черговий сценарій зруйнування в ній залишків стабільності й передбачуваності. Мета очевидна - перехоплення влади на черговій клановій основі і через усунення конкурентів створення комфортних умов для власного владарювання.

До уваги взагалі не береться той факт, що країну вже впритул підвели до межі, за якою - провалля для народу і втрата державності. При цьому ключові політичні гравці подають себе в ролі таких собі жертв, щоб уникнути будь-якої відповідальності, каналізувати людський гнів на своїх суперників. При цьому усі демонструють дедалі більшу опозиційність і правдоборство, дивовижну відстороненість від державних справ.

Уся влада - в центрі і на місцях - страшенно далека від народу, а тому їй не страшно від того, що відбувається в людському середовищі. Розрахунок робиться на демонстрацію його проплаченої прихильності на звезених мітингах.

На тлі занепаду країни, зубожіння народу, руйнації навіть цієї системи урядування та усталення у світі зневаги до України (разом із Зімбабве, Іраком, Суданом та іншими державами вона входить до 20 найнестабільніших країн світу), Президент наполегливо пропонує радикальний злам українського життя через невідкладний перегляд Конституції (254к/96-ВР) аж до проведення з цього приводу всенародного референдуму. Звісно, крізь призму свого власного бачення і світосприйняття. А також не полишає ідеї чергових дочасних парламентських виборів.

І це за умов неймовірно складного процесу відтворення мінімально прийнятного рівня роботи вищого законодавчого органу. Та далекої від елементарної упорядкованості діяльності уряду.

Фактично в унісон з главою держави і як його союзник виступає фракція ПР у Верховній Раді, заблокувавши під надуманими приводами її роботу. Показово, що муками державного сумління вона не переймалася минулого, 2008 року, коли парламент був абсолютно непрацездатним.

Чому фракцію не влаштовує чинна Верховна Рада? Що приховується за абсурдними ультимативними вимогами? Чому вона не пропонує своїх бачень і напрацювань, у тому числі щодо антикризової програми, змін до держбюджету?

Відповіді бачаться такі: відвернути увагу людей від кризи у власному партійному середовищі, від тих проблем, які самі ж створили, перебуваючи у центральній виконавчій владі вчора і здійснюючи місцеву владу у багатьох регіонах й до сьогодні. Адже в АРК, Одеській, Херсонській, Харківській, Донецькій, Луганській, Запорізькій, Дніпропетровській та інших областях саме вони повністю контролюють місцеву владу. Так само, як і мало не половину економіки країни.

Виходить, що влада і владники самі себе блокують і виводять людей на мітинги проти себе. Тоді як саме вони зобов'язані давати людям роботу і платити зарплату.

Усе це не що інше, як прикриття бездарності своєї політики, невиконання жодного з ключових зобов'язань, включаючи такі чутливі теми, як мова та НАТО, стосунки з Росією. Усе це не що інше, як намагання відвернути народну увагу від свого ситого способу життя, вкотре ввести в оману людей.

Бо хіба не зрозуміло, що принцип: жити для себе і тільки для себе - не тотожний принципу: жити для людей.

Отже, в сукупності усі ці дії можна і належить кваліфікувати як намагання отримати всю повноту влади, всю економіку у свою власність. А для цього треба перетворити Україну на територію ненависті. Що, у свою чергу, розглядається як неодмінна передумова здобуття тотального контролю над країною. Не зупиняє навіть Великий піст на фоні показної демонстрації боголюбства, великий гріх одночасного загравання з дияволом і Богом.

Свавілля сьогодні може обернутися трагедією для України завтра.

Поряд з цим, побоювання ключових, на даний момент, претендентів програти президентські вибори виступає стимулом до утворення ще однієї політичної комбінації і, відповідно, лінії суспільного напруження.

Йдеться про приховані переговори щодо перерозподілу влади знову ж таки через конституційні зміни. Причому у такий спосіб, щоб поділити сфери впливу - в економіці, політиці, владі, - а відповідно й країну на основі, по суті, політичної змови й усунення народу від виборів глави держави. Це не що інше, як політичний авантюризм, те, що словами В. Ключевського можна назвати "конституційною похіттю".

Тому вважаю за необхідне привернути цією заявою увагу українського суспільства до справжніх спонукальних мотивів дій влади і політиків, до небезпечних загроз, які очікуватимуть людей і країну в разі реалізації будь-якого з цих сценаріїв.

Вважаю за необхідне застерегти владу і політиків від продовження цинічної практики облаштування країни під себе, отримання повного контролю над нею, у тому числі через нагнітання ворожнечі та політичні війни.

Україна їх уже не переживе.

Сподіваюсь і розраховую, що кожен народний депутат сповна усвідомлює свою відповідальність перед людьми, а не перед вождями, а, отже, й значення дієздатної Верховної Ради.