Юридический Харьков плюс - прийняття від 23.03.2009 N v525_323-09 bb6ecc2a5e0f96a89ea51078e2fc5483-1

2. Департаменту цивільного законодавства та підприємництва (І.І.Завальна) довести цей наказ до відома начальників Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

3. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Л.В.Єфіменка.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

стосовно суб'єктів, які мають право на отримання інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно

I. Загальні положення

Конституцією України (254к/96-ВР)

встановлено, що збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди не допускається, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина друга статті 32).

Закон України "Про інформацію" (2657-12) , який визначає конфіденційну інформацію як інформацію з обмеженим доступом і стаття 302 Цивільного кодексу України (435-15) (далі - Кодекс) містить такі ж за змістом норми.

Конституційний Суд України Рішенням від 30.10.97 N 5-зп (v005p710-97) у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" та статті 12 Закону України "Про прокуратуру" (справа К.Г.Устименка) дійшов висновку, що до конфіденційної інформації належать, зокрема, свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані).

Слід констатувати, що чітке визначення поняття "майновий стан" в чинному законодавстві відсутнє, проте, здійснивши аналіз юридичної природи цього поняття, можна зробити висновок, що під поняттям "майновий стан" розуміється сукупність належних особі майнових прав та обов'язків.

Одним з таких майнових прав особи є право власності на нерухоме майно.

Виходячи з наведеного, збирання, зберігання, використання та поширення інформації про право власності на нерухоме майно, яка є конфіденційною інформацією, без згоди цієї особи не допускається, крім випадків, визначених законом.

II. Порядок та форми отримання інформації з Реєстру прав

1. Відносини, пов'язані з державною реєстрацією права власності на нерухоме майно та, відповідно, надання інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно (далі - Реєстр прав) регулюються Кодексом (435-15) , Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (1952-15) та Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції від 07.02.2002 N 7/5 (z0157-02) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18.02.2002 за N 157/6445 (далі - Тимчасове положення).

Так, Кодексом (435-15) встановлено, що державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом (частина друга статті 182).

Статтею 28 вищевказаного Закону (1952-15) встановлено, що відомості про зміст документів, що підтверджують (посвідчують) правочини щодо нерухомого майна, узагальнені відомості про речові права окремої особи на нерухоме майно, а також витяги з Державного реєстру прав, що містять відомості про встановлення, зміну чи припинення речових прав на нерухоме майно, надаються органами державної реєстрації лише:

- власнику (власникам) нерухомого майна, його спадкоємцям (правонаступникам - для юридичних осіб) або особам, на користь яких вчинено обмеження, чи іншим суб'єктам речового права;

- органам державної влади чи органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам, якщо запит зроблено у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законами;

- бюро кредитних історій на їх запит щодо інформації Державного реєстру прав, передбаченої частиною першою цієї статті, в електронному вигляді (у форматі бази даних), у разі наявності письмової згоди юридичних, фізичних осіб - власників нерухомого майна.

Проте пунктом 5 Прикінцевих положень вказаного Закону (1952-15) встановлено, що до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

2. У своїй діяльності по здійсненню державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна бюро технічної інвентаризації керуються також і Тимчасовим положенням (z0157-02) , відповідно до якого право на отримання інформації з Реєстру прав щодо зареєстрованого права власності на об'єкт нерухомого майна мають:

- у формі витягу - власник (власники), його спадкоємці та правонаступники юридичних осіб, уповноважені особи;

- у формі інформаційної довідки - суд, органи внутрішніх справ, органи прокуратури, органи державної податкової служби, державні виконавці, нотаріуси, органи Служби безпеки України та інші органи державної влади (посадові особи), якщо запит зроблено у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених чинним законодавством України (пункти 5.1.1 та 5.1.2 Тимчасового положення (z0157-02) ) .

При цьому Тимчасовим положенням (z0157-02) обумовлені деякі умови, за яких видається витяг та інформаційна довідка.

Витяг з Реєстру прав видається на підставі відомостей, які містяться в Реєстрі прав, після отримання відповідної заяви встановленої форми, а інформаційна довідка - після офіційного запиту від вказаних органів.

Під час подання заяви про отримання витягу з Реєстру прав фізична особа повинна пред'явити документ, що посвідчує її особу, а в разі подання заяви представником фізичної чи юридичної особи - документ, що підтверджує повноваження діяти від імені цих осіб, при цьому особа, яка представляє особу - нерезидента України, пред'являє документи, які у разі необхідності легалізуються в установленому порядку.

Інформаційна довідка надається лише за письмовим запитом уповноважених органів державної влади (посадових осіб), нотаріусів. Запит подається на бланку встановленої форми, із зазначенням законних підстав для такого запиту, за підписом керівника або особи, що його заміщує, із зазначенням відповідних номерів справи, у зв'язку з якою виникла потреба в отриманні інформації (пункти 5.2-5.4 Тимчасового положення (z0157-02) ) .

III. Особи, які мають право на отримання інформації з Реєстру прав у формі витягу

1. Власник - це особа, яка володіє, користується, розпоряджається своїм майном відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 та частина перша статті 317 Кодексу (435-15) ) .

Слід відмітити, що суб'єктами права власності за Кодексом є фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (стаття 2 та частина перша статті 318).

Право на отримання інформації власниками про себе гарантує Закон України "Про інформацію" (2657-12) .

Так, відповідно до статті 23 Закон України "Про інформацію" (2657-12) кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї.

Громадяни мають право доступу до інформації про них, заперечувати її правильність, повноту, доречність тощо.

Державні органи та організації, органи місцевого самоврядування, інформаційні системи яких вміщують інформацію про громадян, зобов'язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом, а також вживати заходів щодо запобігання несанкціонованому доступу до неї.

Ураховуючи викладене, власник нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Реєстрі прав, має право на отримання з зазначеного Реєстру інформації про зареєстроване за ним право власності.

2. Спадкоємці - це фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (статті 2 та 1222 Кодексу (435-15) ) .

Відповідно до частини першої статті 1297 Кодексу (435-15) спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Згідно з пунктом 5.9 Тимчасового положення (z0157-02) витяг з Реєстру прав для оформлення спадщини видається спадкоємцям згідно з письмовим запитом нотаріуса.

Ураховуючи викладене, спадкоємець нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Реєстрі прав, має право на отримання з зазначеного Реєстру інформації про зареєстроване за спадкодавцем право власності на об'єкт нерухомого майна. Проте, таке право у спадкоємця виникає лише у разі наявності письмового запиту нотаріуса, в якому має зазначатися інформація про відкриття спадщини, про спадкодавця і спадкоємця та про об'єкт нерухомого майна, який увійшов до складу спадщини.

3. За Цивільним кодексом України (435-15) та Господарським кодексом України (436-15) правонаступництво - це спосіб передання всього свого майна, прав та обов'язків однією юридичною особою іншим юридичним особам - правонаступникам, що здійснюється в результаті злиття, приєднання, поділу та перетворення (статті 104 та 59 відповідно).

Тобто в результаті правонаступництва створюється нова (нові) юридична особа, до якої переходить майно, права та обов'язки юридичної особи, яка припинилася.

Ураховуючи викладене, правонаступник юридичної особи має право на отримання інформації з Реєстру прав про зареєстроване право власності на об'єкт нерухомого майна, яке перейшло до нього в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення попередньої (попередніх) юридичної особи, у формі витягу.

Слід звернути увагу, що при зверненні правонаступника за отриманням витягу з Реєстру прав обов'язково має подаватися документ, який підтверджує виникнення відносин правонаступництва щодо прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється.

Виходячи з положень статті 107 Кодексу (435-15) таким документом є передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу).

Необхідно відмітити, що юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (частина четверта статті 87 Кодексу (435-15) ) . Тобто правонаступник набуває прав та обов'язків юридичної особи з моменту його державної реєстрації.

Таким чином, при зверненні правонаступника за отриманням витягу з Реєстру прав обов'язково має подаватися свідоцтво про державну реєстрацію та передавальний акт або розподільчий баланс.

4. Уповноваженими особами в чинному законодавстві визначено широке коло суб'єктів.

Зокрема, згідно зі статтею 237 Кодексу (435-15) правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє є представництвом. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Кодекс передбачає можливість однієї особи вчиняти дії від імені іншої особи, яку вона представляє, в тому числі, і отримувати витяг з Реєстру прав про зареєстроване за останньою право власності на об'єкт нерухомого майна.

Незалежно від вищевказаних підстав виникнення відносин представництва, представник власника об'єкта нерухомого майна, має подавати документ, який підтверджує ці відносини між нею та власником.

4.1. Представництво на підставі договору. Відповідно до статті 6 Кодексу (435-15) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Кодексу).

При зверненні представника власника об'єкта нерухомого майна за отриманням витягу з Реєстру прав обов'язково має подаватися договір, яким врегульовано відносини представництва.

4.2. Представництво на підставі закону. Відповідно до статті 242 Кодексу (435-15) батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною.

При цьому нормами Кодексу (435-15) передбачається, що законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.

Слід відмітити, в деяких випадках виникнення представництва на підставі закону відбувається у зв'язку з прийняття компетентними державними органами відповідних рішень.

Так, встановлення опіки над малолітніми особами та фізичними особами, які визнані недієздатними, здійснюється у відповідних випадках як судом, так і органом опіки та піклування.

Виходячи з наведеного, при зверненні такого представника власника об'єкта нерухомого майна за отриманням витягу з Реєстру прав обов'язково має подаватися документ, яким врегульовано відносини представництва за законом. Таким документом може бути свідоцтво про народження дитини, рішення суду про усиновлення дитини, про встановлення опіки над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, про встановлення опіки над фізичними особами, які визнані недієздатними, та рішення органу опіки та піклування про встановлення опіки над малолітніми особами.

4.3. Представництво на підставі акту органу юридичної особи. Відповідно до частини другої статті 92 Кодексу (435-15) юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

У зв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до статті 87 Кодексу (435-15) для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками).

Так, відповідно до частини першої статті 82 Господарського кодексу України (436-15) установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.

У свою чергу, об'єднання громадян (політичні партії та громадські організації) діють на основі статуту або положення (частина перша статті 13 Закону України "Про об'єднання громадян" (2460-12) ) .

Тобто при зверненні такого представника власника об'єкта нерухомого майна за отриманням витягу з Реєстру прав обов'язково має подаватися установчий документ юридичної особи. Таким документом може бути засновницький договір, статут або положення, в якому міститимуться відомості про уповноваження відповідної особи на вчинення дій від імені юридичної особи.

4.4. Окремо зупинимося на відносинах представництва, які здійснюються за довіреністю.

Виходячи з положень частин першої та другої статті 244 Кодексу (435-15) представництво, яке ґрунтується на договорі або акті органу юридичної особи може здійснюватися за довіреністю.

Відповідно до частини третьої вказаної статті довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

При цьому форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчиняться правочин. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті (стаття 245 Кодексу (435-15) ) .

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи (стаття 246 Кодексу (435-15) ) .

Слід також відмітити, що строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії (частина перша статті 247 Кодексу (435-15) ) .

Таким чином, при зверненні такого представника власника об'єкта нерухомого майна за отриманням витягу з Реєстру прав обов'язково має подаватися довіреність. При цьому, довіреність має відповідати вимогам статей 245 - 247 Кодексу (435-15) .

IV. Деякі аспекти щодо суб'єктів, які мають право отримувати інформацію з Реєстру прав про зареєстроване право власності у формі витягу

1. Законом України "Про управління об'єктами державної власності" (185-16) (далі - Закон) встановлено, що управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб (стаття 1).

Так, цими суб'єктами управління об'єктами державної власності за статтею 4 Закону (185-16) є:

- Кабінет Міністрів України;

- Фонд державного майна України;

- міністерства та інші органи виконавчої влади;

- органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами;

- державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації;

- Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Тобто Законом (185-16) чітко визначені суб'єкти, які здійснюють повноваження від імені держави як власника.

Ураховуючи викладене, суб'єкти управління об'єктами державної власності, визначені Законом (185-16) , мають право на отримання витягу з Реєстру прав щодо об'єктів державної власності, стосовно яких держава уповноважила управляти майном.

2. Відповідно до частини четвертої статті 3-1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (далі - Закон) арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) має право, зокрема, запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян - за їх згодою.

2.1. Стосовно розпорядника майна боржника слід зазначити, що за Законом (2343-12) в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, призначається розпорядник майна у порядку, встановленому Законом.

Призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника.

У цьому випадку, право на отримання інформації з Реєстру прав має представник боржника (на підставі відповідного акту юридичної особи).

Водночас, повноваження керівника боржника або органів управління боржника, покладені на них відповідно до законодавства чи установчих документів, можуть бути припинені у разі, якщо ними не вживаються заходи щодо забезпечення збереження майна боржника, створюються перешкоди діям розпорядника майна чи допускаються інші порушення законодавства.

У такому разі за клопотанням комітету кредиторів виконання обов'язків керівника боржника ухвалою господарського суду тимчасово покладається на розпорядника майна до призначення в порядку, визначеному законодавством та установчими документами, нового керівника боржника. Про припинення повноважень керівника або органів управління боржника господарський суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена у встановленому порядку (частини перша, п'ятнадцята та шістнадцята статті 13 Закону (2343-12) ) .

Таким чином, з моменту покладення ухвалою господарського суду на розпорядника майна обов'язків керівника боржника він має право на отримання витягу з Реєстру прав. Проте, для отримання витягу з Реєстру прав розпорядник майна має подати зазначену ухвалу господарського суду про покладення обов'язків керівника боржника на розпорядника майна.

Водночас, звертаємо увагу, що повноваження власників майна боржника у судовій процедурі санації, виходячи з Закону (2343-12) , не припиняються. Тим самим, власник майна боржника має право на отримання витягу з Реєстру прав.

2.2. Стосовно керуючого санацією зазначаємо, що Законом (2343-12) встановлено, що з дня винесення ухвали про санацію:

- керівник боржника відсторонюється від посади у порядку, визначеному законодавством про працю, управління боржником переходить до керуючого санацією, крім випадку, передбаченого статтею 53 Закону (2343-12) ;

- припиняються повноваження органів управління боржника - юридичної особи, повноваження органів управління передаються керуючому санацією. Органи управління боржника протягом трьох днів з дня прийняття рішення про санацію та призначення керуючого санацією зобов'язані забезпечити передачу керуючому санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей (частина четверта статті 17).

Таким чином, з моменту покладення ухвалою господарського суду на керуючого санацією повноважень органів управління боржника - юридичної особи, він має право на отримання витягу з Реєстру прав. Проте для отримання витягу з Реєстру прав керуючий санацією має подати зазначену ухвалу господарського суду про покладення повноважень органів управління боржника - юридичної особи на керуючого санацією.

2.3. Стосовно ліквідатора зазначаємо, що відповідно до частини першої статті 24 Закону (2343-12) у постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією.

Законом встановлено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше (частина друга статті 23).

З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута (частина друга статті 25).

Таким чином, з моменту покладення ухвалою господарського суду на ліквідатора повноважень органів управління, він має право на отримання витягу з Реєстру прав. Проте, для отримання витягу з Реєстру прав ліквідатор має подати зазначену ухвалу господарського суду про покладення повноважень органів управління боржника - юридичної особи на ліквідатора.

3. Статтею 3 Закону України "Про аудиторську діяльність" (3125-12) встановлено, що аудитори і аудиторські фірми під час здійснення аудиторської діяльності мають право отримувати необхідні документи, які мають відношення до предмета перевірки і знаходяться як у замовника, так і у третіх осіб. Треті особи, які мають у своєму розпорядженні документи стосовно предмета перевірки, зобов'язані надати їх на вимогу аудитора (аудиторської фірми). Зазначена вимога повинна бути офіційно засвідчена замовником.

Ураховуючи викладене, аудитор та аудиторська фірма мають право на отримання інформації з Реєстру прав у формі витягу лише та у разі уповноваження його суб'єктом господарювання - замовником, щодо якого здійснюється аудит, на отримання такої інформації.

4. Законом України "Про адвокатуру" (2887-12) встановлено, що при здійсненні професійної діяльності адвокат має право збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема: запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян - за їх згодою; ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом (стаття 6).

Ураховуючи викладене, адвокат має право на отримання інформації з Реєстру прав лише у формі витягу. Проте, для отримання витягу з Реєстру прав адвокат має подати документ, за яким власником або належним чином уповноваженою особою наділено адвоката повноваженнями по отриманню інформації.

5. Згідно з частиною другою статті 1 Закону України "Про третейські суди" (1701-15) до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 38 Закону (1701-15) встановлено, що третейський суд має право вимагати від сторін надання доказів, необхідних для повного, всебічного і об'єктивного вирішення спору. Якщо третейський суд визнає за необхідне одержати документи від підприємств, установ, організацій, які не є учасниками третейського розгляду, він своєю ухвалою уповноважує сторони або одну із сторін одержати відповідні документи та надати їх третейському суду.

Ураховуючи викладене, у третейського суду відсутні повноваження по отриманню інформації з Реєстру прав. Таке право надається лише сторонам третейської угоди, які мають подати докази, зокрема, відомості про зареєстроване за ними право власності на нерухоме майно в Реєстрі прав - витяг з Реєстру прав.

V. Деякі аспекти отримання інформації з Реєстру прав про зареєстроване право власності у формі інформаційної довідки

1. Як вже зазначалося вище, право на отримання інформації з Реєстру прав мають суд, органи внутрішніх справ, органи прокуратури, органи державної податкової служби, державні виконавці, нотаріуси, органи Служби безпеки України та інші органи державної влади (посадові особи), якщо запит зроблено у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених чинним законодавством України.

Надання інформаційної довідки з Реєстру прав має здійснюватися лише на підставі вмотивованого та відповідно оформленого документу.

За загальним правилом такий документ повинен мати обов'язкові реквізити і стабільний порядок їх розміщення: найменування установи - автора документа, код установи, код форми документа, назва виду документа (не зазначається на листах), дата, індекс, заголовок до тексту, текст, підпис.

Засвідчення документів здійснюється шляхом їх підписання, затвердження та проставлення печатки. Документи підписуються посадовими особами установи відповідно до їх компетенції, встановленої чинними нормативно-правовими актами. При цьому підпис складається з найменування посади особи, яка підписує документ (повне, якщо документ надрукований не на бланку, скорочене - на документі, надрукованому на бланку), особистого підпису, ініціалів і прізвища (Примірна інструкція з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.97 N 1153 (1153-97-п) ) .

Документ, на підставі якого здійснюється запит інформації з Реєстру прав, повинен містити відомості у зв'язку з чим здійснюється такий запит (наприклад: при надходженні запиту від органу досудового слідства щодо ознайомлення з документами, необхідними для розслідування кримінальної справи, у запиті має бути зазначено номер кримінальної справи, у зв'язку з розслідуванням якої зроблено запит).

2. Відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про судоустрій України" (3018-14) судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя, зокрема, у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального судочинства.

2.1. Стосовно правових підстав отримання судом інформаційної довідки з Реєстру прав під час здійснення цивільного судочинства.

За статтею 57 Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи є доказами. Ці дані встановлюються на підставі, зокрема, письмових доказів.

Цивільним процесуальним кодексом (1618-15) встановлено, що якщо спір не врегульовано до судового розгляду, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування доказів, про судові доручення щодо збирання доказів (пункт 5 частини шостої статті 130).

Докази, які вимагає суд, направляються до суду безпосередньо. Суд може також уповноважити заінтересовану особу, яка бере участь у справі, одержати доказ для представлення його суду.

Витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, є способами забезпечення судом доказів.

Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою (статті 133, 135, 137 Цивільного процесуального кодексу (1618-15) ) .

Ураховуючи викладене, зазначена ухвала суду, яка вирішує питання про витребування доказів, є підставою для отримання судом або заінтересованою особою, що уповноважена судом, інформації з Реєстру прав у формі інформаційної довідки.

2.2. За статтею 38 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Господарський суд має право знайомитися з доказами безпосередньо в місці їх знаходження. Господарський суд може витребувати докази також до подання позову як запобіжний захід (статті 43-1 - 43-10 Господарського процесуального кодексу (1798-12) ) . Господарський суд може уповноважити на одержання таких доказів заінтересовану сторону.

Якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення, припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо), господарський суд виносить ухвалу.

Ухвала господарського суду має містити, зокрема, вказівку на дії, що їх повинні вчинити сторони, інші підприємства, організації, державні та інші органи та їх посадові особи у строки, визначені господарським судом (стаття 86 Господарського процесуального кодексу (1798-12) ) .

Витребування доказів є одним із запобіжних заходів до подання позову. Про вжиття запобіжних заходів господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначає обрані запобіжні заходи (статті 43-1, 43-2 та 43-4 Господарського процесуального кодексу (1798-12) ) .

Ураховуючи викладене, зазначена ухвала господарського суду, яка вирішує питання про витребування доказів є підставою для отримання судом або заінтересованою особою, що уповноважена судом, інформації з Реєстру прав у формі інформаційної довідки.

2.3. За Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Суд може збирати докази з власної ініціативи (частина друга статті 69 та частини третя, п'ята статті 71).

Статтею 110 Кодексу адміністративного судочинства (2747-15) встановлено, що суд до судового розгляду адміністративної справи вживає заходи для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку. З цією метою суд може прийняти рішення про витребування документів та інших матеріалів.

Витребування письмових або речових доказів є способом забезпечення доказів (статті 73 та 74 Кодексу адміністративного судочинства (2747-15) ) .

Згідно з частиною другою статті 158 Кодексу адміністративного судочинства (2747-15) судове рішення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали.

Ураховуючи викладене, зазначена ухвала адміністративного суду, яка вирішує питання про витребування доказів, є підставою для отримання судом інформації з Реєстру прав у формі інформаційної довідки.

2.4. За статтею 66 Кримінально-процесуального кодексу України (1001-05) суд в справах, які перебувають в його провадженні, вправі, зокрема, вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред'явлення предметів і документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані. Виконання цих вимог є обов'язковим для всіх громадян, підприємств, установ і організацій.

У передбачених законом випадках суд в справах, які перебувають в його провадженні, вправі доручити підрозділам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи чи використати засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі.

Відповідно до статті 273 Кримінально-процесуального кодексу (1003-05) в усіх питаннях, які вирішуються судом під час судового розгляду, суд виносить ухвали.

Ураховуючи викладене, з метою отримання від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян фактичних даних - доказів, суд вправі винести ухвалу. Вказана ухвала є підставою для отримання судом інформації з Реєстру прав у формі інформаційної довідки.

Слід звернути увагу, що незалежно від того, у якій формі здійснюється судом судочинство (цивільне, господарське, адміністративне, кримінальне), ухвала суду має відповідати вимогам процесуального законодавства.

3. Відповідно до статті 101 Кримінально-процесуального кодексу (1002-05) органами дізнання є:

11) податкова міліція - у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а також у справах про приховування валютної виручки;

2) органи безпеки - у справах, віднесених законом до їх відання;

3) начальники органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та їх заступники з питань провадження дізнання - у справах про злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних Сил України та військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини, а командири (начальники) військових частин, з'єднань, начальники військових установ - у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил України у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини, з'єднання, установи чи на військових об'єктах;

3-1) командири кораблів - у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями, а також у справах про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил України у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків під час походу за межами України;

4) митні органи - в справах про контрабанду;

5) начальники установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв - у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ;

6) органи державного пожежного нагляду - у справах про пожежі і порушення протипожежних правил;

7) органи прикордонної служби - у справах про порушення державного кордону;

8) капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.

Що стосується органів досудового слідства, то слід зазначити, що згідно із статтею 102 Кримінально-процесуального кодексу (1002-05) органами досудового слідства є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки.

3.1. Відповідно до статті 97 Кримінально-процесуального кодексу (1002-05) прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню.

По заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень, зокрема: порушити кримінальну справу, або відмовити в порушенні кримінальної справи.

Коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.

Заява або повідомлення про злочини до порушення кримінальної справи можуть бути перевірені шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності.

Підпункт 3.1 пункту 3 Інструкції про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 14.04.2004 N 400 (z0571-04) , встановлює, що заяви і повідомлення про злочини, що вчинені або готуються, реєструються цілодобово в чергових частинах органів внутрішніх справ оперативними черговими відразу після їх надходження, що відображається в журналі реєстрації заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються.

Аналогічний порядок, тобто реєстрація звернень, що містять дані про вчинені або підготовлювані злочини, у Журналі реєстрації, обліку та розгляду заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, передбачений і абзацом другим розділу II Інструкції про порядок розгляду в Службі безпеки України звернень громадян та реєстрації, обліку заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, затвердженої наказом Служби безпеки України від 27.01.2005 N 44 (z0240-05) .

Підпункт 3.1 пункту 3 Інструкції про порядок приймання, реєстрації, обліку та розгляду в підрозділах податкової міліції заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 24.06.98 N 304 (z0444-98) , встановлює, що інформація про злочини реєструється в чергових частинах підрозділів податкової міліції, що відображається в Книзі обліку інформації про злочини.

Таким чином, якщо орган дізнання або досудового слідства запитує документи, необхідні для перевірки заяви або повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини в порядку статті 97 Кримінально-процесуального кодексу (1002-05) , у запиті має бути зазначено номер реєстрації заяви, звернення або повідомлення в Журналі реєстрації заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, Журналі реєстрації, обліку та розгляду заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, або в Книзі обліку інформації про злочини.

3.2. Стаття 66 Кримінально-процесуального кодексу (1001-05) надає право особі, яка провадить дізнання, слідчому, прокурору і суду в справах, які перебувають в їх провадженні, зокрема вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред'явлення предметів і документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані. Виконання цих вимог є обов'язковим для всіх громадян, підприємств, установ і організацій.

Відповідно до статті 83 Кримінально-процесуального кодексу (1001-05) документи є джерелом доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини, які мають значення для справи.

Згідно із статтею 114 Кримінально-процесуального кодексу (1002-05) при провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення.

Слідчий по розслідуваних ним справах вправі давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукних та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов'язковими.

У зв'язку з викладеним, у разі надходження запиту від органу досудового слідства, або від органу дізнання на виконання доручення слідчого, щодо ознайомлення з документами, необхідними для розслідування кримінальної справи, у запиті має бути зазначено номер кримінальної справи, у зв'язку з розслідуванням якої зроблено запит.

4. Відповідно до статті 5 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" (2135-12) (далі - Закон) оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами:

- Міністерства внутрішніх справ України - кримінальною, транспортною та спеціальною міліцією, спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю, судовою міліцією;

- Служби безпеки України - контррозвідкою, військовою контррозвідкою, захисту національної державності, спеціальними підрозділами по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, оперативно-технічними, внутрішньої безпеки, оперативного документування, боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів;

- Служби зовнішньої розвідки України - агентурної розвідки, оперативно-технічними, власної безпеки;

- Державної прикордонної служби України - розвідувальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону (агентурної розвідки, оперативно-технічним, власної безпеки), оперативно-розшуковими підрозділами відповідно спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону та його територіальних органів, підрозділами з охорони державного кордону органів охорони державного кордону та Морської охорони, забезпечення внутрішньої безпеки, забезпечення власної безпеки, оперативного документування та оперативно-технічними;

- управління державної охорони - підрозділом оперативного забезпечення охорони виключно з метою забезпечення безпеки осіб та об'єктів щодо яких здійснюється державна охорона;

- органів державної податкової служби - оперативними підрозділами податкової міліції;

- органів і установ Державного департаменту України з питань виконання покарань - оперативними підрозділами;

- розвідувального органу Міністерства оборони України - оперативними, оперативно-технічними, власної безпеки.

Згідно з пунктом 4 статті 8 Закону (2135-12) підрозділи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність мають право ознайомлюватися з документами та даними, що характеризують діяльність підприємств, установ та організацій, вивчати їх, за рахунок коштів, що виділяються на утримання підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, виготовляти копії з таких документів, за вимогою керівників підприємств, установ та організацій - виключно на території таких підприємств, установ та організацій.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону (2135-12) у кожному випадку наявності підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності заводиться оперативно-розшукова справа.

Таким чином, запит підрозділу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, має містити посилання на номер оперативно-розшукової справи, у зв'язку з провадженням якої зроблено запит.

5. Частиною другою статті 5 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" (3341-12) (далі - Закон) встановлено, що до державних органів, спеціально створених для боротьби з організованою злочинністю, належать:

- спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України;

- спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України.

Відповідно до статті 12 Закону (3341-12) при здійсненні заходів боротьби з організованою злочинністю спеціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України надаються повноваження на письмову вимогу керівників відповідних спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю одержувати від установ, підприємств, організацій (незалежно від форм власності) інформацію і документи про операції, внутрішні та зовнішні економічні угоди фізичних і юридичних осіб. Документи та інформація повинні бути подані негайно, а якщо це неможливо - не пізніш як протягом 10 діб.

Окремо слід зазначити, що вказані підрозділи одночасно є органами дізнання та підрозділами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

У зв'язку з викладеним, запит спеціального підрозділу по боротьбі з організованою злочинністю має містити посилання на номер реєстрації заяви, звернення або повідомлення в Журналі реєстрації заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, Журналі реєстрації, обліку та розгляду заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, або на номер оперативно-розшукової справи, у зв'язку з провадженням якої зроблено запит, та підписаний керівником спеціального підрозділу.

6. Відповідно до статті 20 Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, в тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну таємницю або конфіденційну інформацію, письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, в тому числі щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій, для вирішення питань, пов'язаних з перевіркою.

У зв'язку з цим, у запиті прокурора має бути зазначено, що запитувана інформація необхідна для здійснення прокурорського нагляду за додержанням та застосуванням законів.

7. Пунктом 17 частини першої статті 11 Закону України "Про міліцію" (565-12) встановлено, що міліція має право одержувати безперешкодно і безплатно від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та об'єднань громадян на письмовий запит відомості (в тому числі й ті, що становлять комерційну та банківську таємницю), необхідні у справах про злочини, що знаходяться у провадженні міліції.

Таким чином, вимоги до запиту органів внутрішніх справ співпадають із вимогами до запитів органів дізнання та досудового слідства, підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

8. Статтею 22 Закону України "Про державну податкову службу України" (509-12) встановлено, що посадовим особам податкової міліції для виконання покладених на них обов'язків надаються права, передбачені, зокрема пунктом 17 статті 11 Закону України "Про міліцію" (565-12) .

Необхідно враховувати те, що податкова міліція є одночасно органом дізнання та досудового слідства та має право здійснення оперативно-розшукової діяльності.

У зв'язку з цим, вимоги до запиту підрозділів податкової міліції співпадають із вимогами до запитів органів дізнання та досудового слідства, підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

9. Відповідно до статті 6 Закону України "Про розвідувальні органи України" (2331-14) (далі - Закон) розвідувальними органами України є:

- Служба зовнішньої розвідки України;

- розвідувальний орган Міністерства оборони;

- розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону.

Згідно зі статтею 5 Закону (2331-14) для виконання своїх завдань розвідувальні органи застосовують методи і засоби оперативно-розшукової діяльності у порядку, визначеному в Законі України "Про оперативно-розшукову діяльність" (2135-12) .

Статтею 9 Закону (2135-12) надано право розвідувальним органам отримувати для розвідувальних цілей необхідну інформацію від усіх органів державної влади, підприємств, організацій і установ, включаючи банки, незалежно від форми власності, в тому числі інформацію з автоматизованих інформаційних та довідкових систем, банків даних тощо у порядку, визначеному законом.

У зв'язку з цим, у запиті розвідувального органу має бути зазначено, що запитувана інформація необхідна для розвідувальних цілей.

10. Відповідно до статті 5 Закону України "Про контррозвідувальну діяльність" (374-15) (далі - Закон) спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності є Служба безпеки України.

Окремі контррозвідувальні заходи виключно в інтересах забезпечення охорони державного кордону України, посадових осіб, стосовно яких здійснюється державна охорона, а також забезпечення безпеки своїх сил і засобів, інформаційних систем та оперативних обліків можуть проводити розвідувальні органи України та Управління державної охорони України, яким законами України "Про оперативно-розшукову діяльність" (2135-12) та "Про розвідувальні органи України" (2331-14) надано право здійснювати оперативно-розшукову чи розвідувальну діяльність.

Стаття 7 Закону (2331-14) надає для виконання визначених законом завдань органам, підрозділам та співробітникам Служби безпеки України право витребовувати, збирати і вивчати, за наявності визначених законом підстав, документи та відомості, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, джерела і розміри їх доходів для попередження і припинення розвідувальних, терористичних та інших протиправних посягань на державну безпеку України.

Пункт 3 частини першої статті 25 Закону України "Про Службу безпеки України" (2229-12) надає право органам і співробітникам Служби безпеки України для виконання покладених на них обов'язків одержувати на письмовий запит керівника відповідного органу Служби безпеки України від міністерств, державних комітетів, інших відомств, підприємств, установ, організацій, військових частин, громадян та їх об'єднань дані і відомості, необхідні для забезпечення державної безпеки України, а також користуватись з цією метою службовою документацією і звітністю.

У зв'язку з цим, у запиті контррозвідувального підрозділу Служби безпеки України має бути посилання на номер контррозвідувальної справи.

Слід також враховувати те, що підрозділи Служби безпеки України одночасно є підрозділами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, або органами дізнання та досудового слідства.

Таким чином, вимоги до запиту таких підрозділів Служби безпеки України співпадають із вимогами до запитів органів дізнання та досудового слідства, підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

11. Стаття 20 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" (661-15) надає органам, підрозділам, військовослужбовцям, а також працівникам Державної прикордонної служби України, які відповідно до їх службових обов'язків можуть залучатися до оперативно-службової діяльності, для виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань, право одержувати в установленому законом порядку за письмовими запитами керівників підрозділів з оперативно-розшукової роботи чи розвідувального органу відомості з автоматизованих інформаційних і довідкових систем та банків даних, створюваних Верховним Судом України, Генеральною прокуратурою України, Національним банком України, Антимонопольним комітетом України, Фондом державного майна України, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування України.

У зв'язку з викладеним, запит на отримання такої інформації має бути підписаний лише керівниками підрозділів з оперативно-розшукової роботи чи розвідувального органу.

12. Стаття 13 Закону України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб" (160/98-ВР) встановлює, що для здійснення покладених завдань Управління державної охорони України уповноважене, зокрема одержувати в установленому порядку від керівників органів державної влади України, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності за письмовим запитом начальника Управління або його заступників відомості, необхідні для здійснення державної охорони.

У зв'язку з викладеним, запит на отримання такої інформації має містити посилання, що вказана інформація необхідна для здійснення державної охорони.

13. За Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) (далі - Закон) державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право, зокрема одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію (частина третя статті 5).

Державному виконавцю у встановлений ним строк повинні бути надані безкоштовно документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень (частина друга статті 6 Закону (606-14) ) .

Слід відмітити, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, перелік яких встановлено статтею 3 Закону (606-14) . Так, до таких документів віднесено, зокрема виконавчі листи, що видаються судами, накази господарських судів, ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах, судові накази, виконавчі написи нотаріусів тощо.

Виходячи з наведеного, державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження відповідно до Закону має право на отримання інформації з Реєстру прав у формі інформаційної довідки. При цьому, документ, на підставі якого здійснюється надання такої інформації має відповідати вимогам вмотивованості (з обов'язковим зазначенням виконавчого документу, на підставі якого здійснюється виконавче провадження) та відповідності оформлення (які зазначалися у пункті 1 розділу V цих Методичних рекомендацій).

14. Відповідно до Закону України "Про нотаріат" (3425-12) (далі - Закон) нотаріуси або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії (стаття 46).

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси), на уповноважених на це посадових осіб органів місцевого самоврядування та на консульські установи України.

Враховуючи повноваження щодо вчинення нотаріальних дій, визначених у Законі (3425-12) , нотаріальні дії, пов'язані із об'єктами нерухомого майна, вправі вчиняти лише державні нотаріуси державних нотаріальних контор, приватні нотаріуси та консульські установи.

Виходячи з наведеного, державні нотаріуси державних нотаріальних контор, приватні нотаріуси та консульські установи у разі вчинення нотаріальних дій, пов'язаних з об'єктами нерухомого майна мають право на отримання інформації з Реєстру прав у формі інформаційної довідки. При цьому, документ, на підставі якого здійснюється надання такої інформації, має відповідати вимогам вмотивованості та відповідності (які зазначалися у пункті 1 розділу V цих Методичних рекомендацій).

15. Відповідно Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (3659-12) (далі - Закон) основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема в частині контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання.

Органи Антимонопольного комітету України при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках, мають право, зокрема вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом (статті 7, 14 та 16 Закону (3659-12) ) .

Відповідно до статті 22-1 Закону (3659-12) суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов'язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.

Ураховуючи викладене, Антимонопольний комітет України та його територіальні органи при розгляді справ про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі про недобросовісну конкуренцію, мають право на отримання інформації з Реєстру прав у формі інформаційної довідки. При цьому, документ, на підставі якого має здійснюватися надання такої інформації, має відповідати вимогам вмотивованості та відповідності оформлення (які зазначалися у пункті 1 розділу V цих Методичних рекомендацій) з урахуванням вимог спеціальних законодавчих актів, якими у своїй діяльності керуються органи Антимонопольного комітету України.

16. Відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" (249-15) (далі - Закон) обов'язковий фінансовий моніторинг - це сукупність заходів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу (яким є Державний комітет фінансового моніторингу) з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб'єктами первинного фінансового моніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповідно до законодавства України (стаття 1).

Одним із основних завдань Державного комітету фінансового моніторингу є збір, обробка і аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу.

Тобто, відповідно до Закону (249-15) Державний комітет фінансового моніторингу наділений повноваженнями по отриманню інформації про фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, від суб'єктів первинного фінансового моніторингу.

При цьому, слід наголосити, що у статті 1 Закону (249-15) міститься поняття "фінансова операція" - це будь-яка операція, пов'язана із здійсненням або забезпеченням здійснення платежу за допомогою суб'єкта первинного фінансового моніторингу.

Закон містить перелік органів, які є суб'єктами первинного фінансового моніторингу (стаття 4), аналіз якого дає підстави стверджувати, що такими суб'єктами можуть бути лише особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції.

Ураховуючи викладене, Державний комітет фінансового моніторингу має право на отримання інформації про фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу. Проте, обов'язок по наданню такої інформації Законом покладено на суб'єктів первинного фінансового моніторингу, серед яких відсутні бюро технічної інвентаризації.

17. Згідно з Законом України "Про статус народного депутата України" (2790-12) (далі - Закон) народний депутат України має право, зокрема одержати інформацію з питань, пов'язаних із здійсненням ним депутатських повноважень, від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, які зобов'язані надати йому таку інформацію в порядку та строки, визначені Законом (частина дев'ята статті 17).

Так, народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до Президента України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності (частина перша статті 15 Закону (2790-12) ) .

Ураховуючи викладене, народний депутат України має право на отримання інформації з Реєстру прав у формі інформаційної довідки у разі звернення із запитом, який здійснений відповідно до вимог статті 15 Закону (2790-12) .

18. Окремо слід звернути увагу на можливість надання інформації про відсутність або наявність раніше належних особі на праві власності об'єктів нерухомого майна при взятті на облік такої особи, як потребуючої поліпшення житлових умов.

Розділом III Житлового кодексу Української РСР (5464-10) (далі - Кодекс) врегульовано відносини, пов'язані з наданням жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду громадянам, які потребують поліпшення житлових умов, та здійсненням обліку таких громадян.

Відповідно до статей 36, 37 та 39 Кодексу (5464-10) облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, може здійснюватися, як за місцем роботи, так і за місцем проживання.

Статтею 35 Кодексу встановлено, що громадяни, які штучно погіршили житлові умови шляхом обміну займаного приміщення, його псування або руйнування, відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання жилого будинку (частини будинку), а також громадяни, у яких потреба в поліпшенні житлових умов виникла внаслідок вилучення жилого приміщення, використовуваного для одержання нетрудових доходів (стаття 96), не беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов протягом п'яти років з моменту погіршення житлових умов.

Таким чином, необхідною умовою при взятті на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, є надання органам, які здійснюють взяття на такий облік (виконавчий комітет місцевої ради або адміністрація підприємства, установи, організації) інформації про наявність або відсутність житла, яке належало на праві власності громадянам.

Як зазначалося вище, інформація про зареєстроване право власності на об'єкт нерухомого майна надається у формі витягів та інформаційних довідок та на підставі відомостей, які містяться у Реєстрі прав.

При цьому виходячи зі змісту положень Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 28.01.2003 N 7/5 (z0067-03) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції 28.01.2003 за N 67/7388 (далі - Порядок), інформаційна довідка, що формується в Реєстрі прав за адресою об'єкта нерухомого майна, містить відомості про перехід прав власності на даний об'єкт нерухомого майна.

Програмне забезпечення Реєстру прав побудоване таким чином, що не містить записи про об'єкти нерухомого майна, що були відчужені особою щодо якої запитується інформація.

Враховуючи наведене, довідка про наявність або відсутність житла, яке належало на праві власності громадянам, за своїм змістом не є витягом з Реєстру прав або інформаційною довідкою з Реєстру прав, а тому не може видаватися за правилами, встановленими Тимчасовим положенням (z0157-02) та Порядком (z0067-03) .

На нашу думку, бюро технічної інвентаризації мають можливість надавати інформацію про наявність або відсутність житла, яке належало на праві власності громадянам, як за зверненням самих громадян, так і за запитом органів, які здійснюють взяття на облік. Така інформація надається з використанням даних, що містяться у Реєстрі прав, але з урахуванням того, що Реєстр прав ведеться лише з 2002 року, та, у разі їх відсутності, з використанням паперових носіїв, які є наявними.

У разі виникнення об'єктивних обставин (відсутність державної реєстрації прав власності на нерухоме майно в Реєстрі прав тощо), за наявності яких інформація про відсутність або наявність раніше належних особі на праві власності об'єктів нерухомого майна може бути невичерпною, бюро технічної інвентаризації мають зазначати про це при наданні інформації.

Принагідно зазначаємо, що інформація про відчуження об'єктів нерухомого майна міститься також і у Державному реєстрі правочинів (який ведеться з 2 серпня 2004 року). Тобто, в разі необхідності, слід рекомендувати суб'єктам, які звернулися за отриманням інформації про наявність або відсутність житла, яке належало на праві власності громадянам, звернутися до реєстраторів вказаного реєстру (державних нотаріальних контор або приватних нотаріусів). Так, згідно з Тимчасовим порядком державної реєстрації правочинів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 N 671 (671-2004-п) , витяг з Державного реєстру правочинів - це документ, який свідчить про внесення запису до Реєстру або про відсутність такого запису.

Слід наголосити, що оскільки для взяття на облік потребуючих поліпшення житлових умов необхідно надати інформацію про відсутність або наявність раніше належних особі на праві власності об'єктів нерухомого майна протягом останніх п'яти років, то починаючи з 2 серпня 2009 року, при зверненні відповідних суб'єктів до бюро технічної інвентаризації з метою отримання такої інформації, на нашу думку, таким особам необхідно рекомендувати звертатись до реєстраторів Державного реєстру правочинів.

Насамкінець необхідно наголосити, що в більшості випадків нормативно-правовими актами, які регламентують діяльність того, чи іншого орану, передбачається, що орган, при виконанні покладених на нього завдань, має право на ознайомлення та отримання відповідної інформації. Проте, з метою уникнення порушення прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, слід уважно досліджувати завдання, які покладаються на відповідний орган, та співставляти їх з необхідністю отримання інформації з Реєстру прав.

Інформація з Реєстру прав надається на підставі відомостей, які містяться у вказаному Реєстрі. Формування такої інформації здійснюється лише за ідентифікаційними ознаками власника об'єкта нерухомого майна (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи та/або ідентифікаційний номером або найменування юридичної особи та/або код ЄДРПОУ) або за адресою об'єкта нерухомого майна.

Надання статистичної інформації, якою б охоплювалися відомості про зареєстровані права власності на об'єкти нерухомого майна, бюро технічної інвентаризації не здійснюється.