Про амністію

Керуючись принципами гуманізму та відповідно до статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) , Верховна Рада України постановляє:

Стаття 1. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, засуджених за злочини, що не є тяжкими:

а) осіб, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми;

б) жінок і чоловіків, які мають неповнолітніх дітей або дітей-інвалідів;

в) вагітних жінок;

г) жінок віком понад 50 років та чоловіків віком понад 55 років;

д) жінок і чоловіків, які мають батьків віком понад 70 років, а також батьків-інвалідів першої групи, які потребують стороннього догляду, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей;

е) ветеранів війни;

є) інвалідів першої та другої груп, а також хворих на туберкульоз активної форми (підгрупи "А" і "Б" першої групи та підгрупа "А" п'ятої групи диспансерного обліку) та на онкологічні захворювання (друга, третя і четверта клінічні групи);

ж) учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Стаття 2. Звільнити від покарання осіб, перелічених у статті 1 цього Закону, засуджених за тяжкі злочини до позбавлення волі, та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, якщо вони на день набрання цим Законом чинності відбули не менше половини призначеного строку покарання.

Стаття 3. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, жінок, засуджених за злочини, що не є тяжкими, на строк до трьох років включно.

Стаття 4. Звільнити від покарання осіб, крім перелічених у статті 1 цього Закону, засуджених за злочини, що не є тяжкими, до позбавлення волі, та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, якщо вони на день набрання цим Законом чинності відбули не менше третини призначеного строку покарання.

Стаття 5. Звільнити від покарання осіб, крім перелічених у статті 1 цього Закону, засуджених вперше за тяжкі злочини до позбавлення волі на строк до шести років включно та від інших покарань, якщо вони на день набрання цим Законом чинності відбули не менше половини призначеного строку покарання.

Стаття 6. Звільнити з місць позбавлення волі осіб, засуджених вперше, невідбута частина покарання у яких на день набрання цим Законом чинності становить менше двох років.

Стаття 7. Звільнити з дисциплінарних батальйонів осіб, засуджених вперше за злочини, що не є тяжкими, а засуджених вперше за тяжкі злочини, - якщо вони на день набрання цим Законом чинності відбули не менше половини призначеного строку покарання.

Стаття 8. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі осіб, перелічених у статті 1 цього Закону, у яких невідбута частина строку покарання на день набрання цим Законом чинності становить менше шести місяців, незалежно від обмежень, встановлених у пунктах "е", "л" статті 11 цього Закону, крім осіб, засуджених за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах.

Стаття 9. Скоротити наполовину невідбуту частину покарання особам, засудженим до позбавлення волі, які не підлягають звільненню від покарання на підставі статей 4-7 цього Закону:

а) засудженим за злочини, що не є тяжкими;

б) засудженим за тяжкі злочини на строк до десяти років включно, якщо вони на день набрання цим Законом чинності відбули не менше половини призначеного строку покарання.

Стаття 10. Закрити кримінальні справи, що перебувають у провадженні органів дізнання, попереднього слідства, та справи, не розглянуті судами, про злочини, вчинені до набрання цим Законом чинності особами, які підпадають під дію статті 1 цього Закону, а також жінками, які вчинили злочини, що не є тяжкими, за які передбачено покарання не суворіше як три роки позбавлення волі.

Стаття 11. Амністія не поширюється на осіб:

а) яких визнано за вироком суду, що набрав законної сили, особливо небезпечними рецидивістами;

б) яким смертну кару в порядку помилування замінено на позбавлення волі;

в) які мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів;

г) яких засуджено за вчинення тяжкого злочину і які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання;

д) до яких застосовувалися умовне засудження або відстрочка виконання вироку чи відстрочка відбування покарання (статті 45, 46-1, 46-2 Кримінального кодексу України (2001-05) ) і які вчинили протягом іспитового строку або строку відстрочки виконання вироку чи строку відстрочки відбування покарання новий злочин;

е) які після винесення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинили новий злочин;

є) які раніше звільнялися з місць позбавлення волі до повного відбуття призначеного судом строку покарання умовно-достроково і знову вчинили умисні злочини протягом невідбутої частини покарання;

ж) які мають неповнолітніх дітей або дітей-інвалідів, якщо вони вчинили злочини, що посягають на життя, здоров'я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси цих дітей;

з) які мають батьків віком понад 70 років, а також батьків - інвалідів першої групи, якщо вони вчинили злочини, що посягають на життя, здоров'я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси цих батьків;

и) до яких протягом 1991-1999 років було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості і які знову вчинили злочини;

і) які не пройшли призначеного судом повного курсу примусового лікування від алкоголізму чи наркоманії або лікування від венеричної хвороби;

ї) які злісно порушують режим у період відбування покарання;

й) яких за злісне порушення режиму було переведено до іншої виправно-трудової установи з більш суворим режимом;

к) яким виправні роботи замінено на позбавлення волі, а також тим, щодо яких судом було скасовано умовне засудження чи відстрочку виконання вироку і які були направлені для відбування покарання, призначеного вироком, якщо після винесення постанови (ухвали) суду про направлення до виправно-трудової установи вони перебували під вартою менше одного року на день набрання цим Законом чинності;

л) яких притягнуто до кримінальної відповідальності чи засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави (статті 56-60, 62, 63, 63-1); бандитизм (стаття 69); дії, що дезорганізують роботу виправно-трудових установ (стаття 69-1); контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів (стаття 70-1); приховування валютної виручки (стаття 80-1); розкрадання державного або колективного майна шляхом грабежу та шахрайства при обтяжуючих обставинах (стаття 82 частини 2, 3 і 4, стаття 83 частини 2 і 3); розбій з метою розкрадання державного або колективного майна або заволодіння індивідуальним майном громадян (статті 86, 142), розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах, вчинене шляхом грабежу, шахрайства чи розбою (стаття 86-1); вимагательство державного, колективного майна або індивідуального майна громадян при обтяжуючих обставинах (стаття 86-2 частини 2 і 3, стаття 144 частини 2 і 3); умисне вбивство (статті 93, 94); умисне тяжке тілесне ушкодження при обтяжуючих обставинах (стаття 101 частини 2 і 3); згвалтування при обтяжуючих обставинах (стаття 117 частини 2, 3 і 4); задоволення статевої пристрасті неприродним способом при обтяжуючих обставинах (стаття 118 частина 2); мужолозтво при обтяжуючих обставинах (стаття 122 частина 2); захоплення заложників (стаття 123-1); торгівля людьми (стаття 124-1); неодноразові (дві і більше) крадіжки індивідуального майна громадян з проникненням у житло (стаття 140 частина 3); грабіж при обтяжуючих обставинах (стаття 141 частини 2 і 3); шахрайство при обтяжуючих обставинах (стаття 143 частини 2 і 3); ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (стаття 148-2); одержання хабара при обтяжуючих обставинах (стаття 168 частина 3); втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (стаття 183); заподіяння тілесних ушкоджень судді або працівникові правоохоронного органу (стаття 189-4); посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з охороною громадського порядку (стаття 190-1); примушення до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань при обтяжуючих обставинах (стаття 198-2 частини 2 і 3); особливо злісне хуліганство (стаття 206 частина 3); угон транспортних засобів при обтяжуючих обставинах (стаття 215-3 частини 2 і 3); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 217-2); блокування транспортних комунікацій при обтяжуючих обставинах (стаття 217-3 частина 3); незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення або збут вогнестрільної зброї, бойових припасів або вибухових речовин (стаття 222 частина 1); розкрадання вогнестрільної зброї, бойових припасів або вибухових речовин (стаття 223); незаконні вироблення, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів або психотропних речовин (стаття 229-1); розкрадання наркотичних засобів або психотропних речовин при обтяжуючих обставинах (стаття 229-2 частини 2 і 3); розкрадання прекурсорів при обтяжуючих обставинах (стаття 229-19 частини 2 і 3), а також за злочини, передбачені пунктом "б" статті 232, пунктами "б" і "в" статті 234, пунктом "а" статті 236, пунктом "в" статті 238, пунктом "в" статті 241, пунктом "а" статті 243, пунктами "в" і "г" статті 249, пунктом "в" статті 250, пунктом "в" статті 251, пунктом "в" статті 252, пунктом "б" статті 254, пунктом "б" статті 254-1, пунктом "в" статті 254-2, пунктом "б" статті 254-3 Кримінального кодексу України (2002-05) .

Стаття 12. Цей Закон застосовується до осіб, засуджених судами України, а також судами колишнього СРСР на території України, незалежно від місця відбування ними покарання.

Стаття 13. Виконання цього Закону покладається:

а) на суди:

щодо засуджених, які перебувають у місцях позбавлення волі. Застосування цього Закону проводиться за поданням начальника виправно-трудової установи, командування дисциплінарного батальйону, погодженим з відповідною спостережною комісією або службою у справах неповнолітніх. До подання додаються довідка про заохочення і стягнення, особова справа засудженого та інші документи, необхідні для вирішення питання про застосування амністії;

щодо осіб, справи та матеріали про злочини яких перебувають у провадженні судів і до набрання цим Законом чинності не розглянуті, а також осіб, справи про злочини яких розглянуто, але вироки не набрали законної сили;

щодо осіб, виконання вироків яким відстрочено у випадках і в порядку, передбачених законом, та умовно засуджених (питання про застосування амністії вирішує суд за поданням органу виконання покарань за погодженням з органом внутрішніх справ, який здійснює контроль за поведінкою засудженого);

щодо засуджених до штрафу, якщо на день набрання цим Законом чинності штраф не стягнуто (питання про застосування амністії вирішує суд, який постановив вирок);

щодо осіб, яким невідбуту частину покарання замінено більш м'яким покаранням до набрання цим Законом чинності (питання про застосування амністії вирішує суд за місцем відбування більш м'якого покарання);

щодо осіб, яких засуджено судами України і які відбувають покарання на території іншої держави (питання про застосування амністії вирішує суд, який постановив вирок);

щодо осіб, яких засуджено до позбавлення волі і які не перебувають під вартою, але вироки щодо них набрали законної сили;

щодо осіб, яких засуджено до виправних робіт без позбавлення волі, а також до інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

Питання про застосування амністії суд вирішує з власної ініціативи, з ініціативи прокурора, органу, який відає відбуванням покарання, а також засуджених;

б) на органи дізнання та попереднього слідства - щодо осіб, справи та матеріали про злочини яких перебувають у провадженні цих органів.

Стаття 14. Рішення про застосування або незастосування амністії приймається судом щодо кожної особи індивідуально на підставі ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання. Засуджений викликається у судове засідання і може давати пояснення.

У разі відсутності необхідних відомостей на засудженого розгляд питання про застосування амністії відкладається до їх одержання.

Судам та органам, на які покладено виконання цього Закону, надається право затребування від відповідних установ кримінальних справ та інших матеріалів, необхідних для вирішення питань, пов'язаних із застосуванням амністії. Такі вимоги мають бути виконані негайно.

Стаття 15. Закриття кримінальної справи на підставі статті 10 цього Закону не допускається, якщо обвинувачений чи підсудний проти цього заперечує.

Особа, щодо якої вирішується питання про закриття справи, свою згоду органу дізнання та попереднього слідства подає в письмовій формі, а суду - в усній чи письмовій формі з обов'язковим зазначенням цього у протоколі судового засідання.

Постанови про застосування амністії, винесені органами дізнання та попереднього слідства, санкціонуються прокурором. За відсутності згоди на застосування амністії закінчена розслідуванням справа надсилається до суду, який розглядає її та вирішує питання про можливість застосування амністії.

Судом рішення про закриття кримінальної справи приймається у судовому засіданні за участю прокурора.

Стаття 16. У разі застосування амністії до осіб, яким скорочується невідбута частина покарання, визначення нового строку покарання обчислюється з дня набрання цим Законом чинності. Про дату закінчення відбування покарання засудженому сповіщається протягом місяця після опублікування цього Закону.

Стаття 17. Під дію цього Закону підпадають особи, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно.

Стаття 18. У разі застосування амністії:

а) під дію статті 1 цього Закону підпадають:

неповнолітні, яким на час вчинення злочину не виповнилося 18 років;

не позбавлені батьківських прав чоловіки та жінки, що мають дітей, яким не виповнилося 18 років на день набрання цим Законом чинності, або дітей-інвалідів незалежно від їх віку;

вагітні на день набрання цим Законом чинності жінки;

жінки, які досягли 50-річного віку, та чоловіки, які досягли 55-річного віку на день набрання цим Законом чинності, а за відсутності документів, що підтверджують день і місяць народження, - жінки, які народилися до настання 1949 року, і чоловіки, які народилися до настання 1944 року;

чоловіки та жінки, які мають одного чи обох батьків, якщо батьки досягли 70-річного віку на день набрання цим Законом чинності;

чоловіки та жінки, які мають одного чи обох батьків, що визнані інвалідами першої групи до дня набрання цим Законом чинності;

ветерани війни - учасники бойових дій, інваліди війни та учасники війни, яким видано посвідчення відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ;

особи, яких у встановленому порядку визнано інвалідами першої чи другої груп до набрання цим Законом чинності;

особи, яких до набрання цим Законом чинності відповідно до рішення медичної комісії визнано хворими на туберкульоз активної форми (підгрупи "А" і "Б" першої групи та підгрупа "А" п'ятої групи диспансерного обліку) та онкологічні захворювання (друга, третя і четверта клінічні групи).

До учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, яким видано документи відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) та аналогічних законів інших держав - колишніх республік СРСР;

б) до тяжких належать злочини, перелічені в статті 7-1 Кримінального кодексу України.

Стаття 19. Підставою для визнання закінченим курсу лікування засудженим венеричної хвороби є медичний висновок, а щодо осіб, яким судом призначено примусове лікування від алкоголізму чи наркоманії, - постанова (ухвала) суду про припинення примусового лікування, винесені до набрання цим Законом чинності чи в період його виконання.

Стаття 20. У разі застосування амністії до осіб, яким строк покарання було скорочено в порядку помилування або амністії, треба виходити із строку покарання, встановленого відповідно до цих актів.

Стаття 21. Особи, які за цим Законом звільняються повністю від покарання, звільняються як від основного, так і від додаткових покарань. Всі інші засуджені, які підпадають під дію цього Закону, від додаткових мір покарання не звільняються.

Стаття 22. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, виконкомам сільських, селищних, міських, районних у містах рад забезпечити:

а) організацію своєчасного обліку осіб, звільнених від покарання на підставі цього Закону, сприяння трудовому влаштуванню працездатних та контроль за поведінкою цих осіб;

б) сприяння трудовому влаштуванню звільнених на підставі цього Закону неповнолітніх або передачу їх під нагляд батьків, органів опіки та піклування, поміщення в необхідних випадках до дитячих виховних закладів; здійснення необхідних заходів, спрямованих на проведення серед цих осіб виховної роботи, недопущення вчинення ними повторних злочинів;

в) поміщення до закладів соціального захисту населення звільнених інвалідів та непрацездатних осіб похилого віку, які не мають родичів, що могли б узяти їх на своє утримання.

Стаття 23. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування і підлягає виконанню протягом трьох місяців.