З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про селянське (фермерське) господарство
Цей Закон визначає економічні, соціальні і правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні.
Закон гарантує право громадян України на добровільне створення цих господарств, самостійність їх господарювання, рівність з іншими формами господарювання в агропромисловому комплексі, а праюючим у селянських (фермерських) господарствах - з зайнятими в інших сферах народного господарства.
Закон спрямований на створення умов для розвитку селянських (фермерських) господарств, раціональне використання ними землі, забезпечує їх соціальну та правову захищеність.
Р о з д і л I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Законодавство про селянське (фермерське) господарство
1. Відносини, пов'язані із створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулюються цим Законом, законами "Про власність" (
697-12)
, "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України" (
400-12)
, "Про підприємства в Українській РСР" (
887-12)
, законодавством про землю, про оренду та іншими законодавчими актами.
2. Цей Закон не поширюється на сільськогосподарську діяльність громадян, які ведуть особисте підсобне господарство, займаються індивідуальним і колективним садівництвом та городництвом.
Стаття 2. Поняття селянського (фермерського) господарства
1. Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією.
2. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не є особи, в тому числі й родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою.
Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.
3. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед державними, кооперативними, громадськими, зарубіжними, іншими підприємствами і організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства.
4. На ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею або приватної власності.
З ним укладається договір на користування землею на умовах оренди, складаються також й інші документи відповідно до законодавства України.
5. Голова селянського (фермерського) господарства може доручати виконувати свої обов'язки і використовувати права голови одному з членів господарства.
6. Селянське (фермерське) господарство має назву, печатку і штамп.
Стаття 3. Місце селянського (фермерського) господарства в народногосподарському комплексі
1. Селянське (фермерське) господарство в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, кооперативними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами.
2. Виробничо-економічні відносини селянського (фермерського) господарства з державними, кооперативними та іншими підприємствами і організаціями, окремими громадянами будуються на основі договорів. Розрахункові операції провадяться як готівкою, так і на безготівковій основі.
3. Держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів селянського (фермерського) господарства, створює пільгові умови для кредитування, оподаткування, страхування, матеріально-технічного постачання на період трирічного становлення селянського (фермерського) господарства.
Втручання в господарську або іншу діяльність селянського (фермерського) господарства з боку державних чи інших органів, а також службових осіб не допускається. Збитки, завдані селянському (фермерському) господарству неправомірним втручанням в його діяльність, підлягають відшкодуванню за рахунок винних. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом.
Це положення не обмежує передбаченого цим Законом права державних органів щодо здійснення контролю за діяльністю селянських (фермерських) господарств.
4. Селянське (фермерське) господарство має право бути засновником або членом об'єднань, кооперативів, асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, спільних підприємств по виробництву, переробці та реалізації сільськогосподарської продукції, що обслуговують агропромисловий комплекс, а також несільськогосподарських підприємств і організацій, в тому числі з участю іноземних партнерів, брати участь у створенні або бути членом комерційних банків.
Р о з д і л II
СТВОРЕННЯ СЕЛЯНСЬКОГО (ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА
Стаття 4. Право на створення селянського (фермерського) господарства
1. Право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку і виявив до цього бажання. Переважним правом на створення селянського (фермерського) господарства користуються громадяни, які проживають в сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві.
2. При створенні одним із членів сім'ї селянського (фермерського) господарства інші члени сім'ї та родичі самостійно приймають рішення про участь в його діяльності.
3. Громадяни України можуть брати участь у діяльності селянського (фермерського) господарства на правах як повної, так і часткової зайнятості.
Стаття 5. Порядок надання земель для ведення селянського (фермерського) господарства
1. Земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надаються громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду. Право приватної власності на земельну ділянку селянським (фермерським) господарством може набуватись після шести років волоління нею.
Надання земельної ділянки у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених у порядку, визначеному у пункті 1 статті 7 цього Закону. У тимчасове користування земельні ділянки надаються із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів.
2. Земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним масивом з розташованими на ньому водними джерелами і лісовими угіддями.
3. Надання земельних ділянок, що перебувають у володінні, власності чи користуванні на умовах оренди, здійснюється тільки після їх вилучення у попередніх землеволодільців і землекористувачів або відчуження у землевласника.
4. Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у довічне успадковуване володіння, у власність або в оренду подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцеположенням земельної ділянки заяву, яку підписує голова селянського (фермерського) господарства, що створюється.
У заяві зазначаються: мета використання земельної ділянки, умови одержання, її бажаний розмір і місце розташування, перелічуються члени селянського (фермерського) господарства, повідомляється про їх досвід роботи в сільському господарстві, наявність кваліфікації або спеціальної підготовки. Можливі також інші обгрунтування щодо виділення земельної ділянки.
5. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у довічне успадковуване володіння, у власність або в оренду за поданням сільської, селищної Ради народних депутатів розглядає виконавчий комітет районної, міської Ради народних депутатів у місячний строк і у разі згоди замовляє за рахунок Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств землевпорядній організації розробку проекту її відведення.
Проект відведення земельної ділянки погоджується з землеволодільцями, землевласниками або землекористувачами, районними (міськими) землевпорядними, природоохоронними, санітарними органами, органом архітектури і подається до районної, міської Ради народних депутатів.
Рішення про надання земель громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства або про відмову у наданні землі районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.
6. У разі відмови районної, міської Ради народних депутатів у наданні земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства це питання вирішується судом.
Рішення суду, в разі позитивного вирішення позову, є підставою для відведення ділянки в натурі, видачі документа, що посвідчує право володіння землею, а також укладання договору на оренду.
Стаття 6. Розміри земельних ділянок селянських (фермерських) господарств
Для ведення селянського (фермерського) господарства надаються у довічне успадковуване володіння і приватну власність земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів сільськогосподарських угідь і 100 гектарів усіх земель.
Конкретні розміри земельних ділянок громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, в межах норм, встановлених частиною першою цієї статті, визначають районні, міські Ради народних депутатів диференційовано, з урахуванням регіональних особливостей, спеціалізації і можливостей обробітку наданих земель переважно членами селянського (фермерського) господарства.
Земельні ділянки громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, поділу не підлягають.
Громадяни, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть додатково орендувати земельні ділянки для виробничих цілей.
Стаття 7. Особливості надання земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства членам колгоспів та інших сільськогосподарських кооперативів, працівникам сільськогосподарських підприємств та подання допомоги в облаштуванні цих господарств
1. Члени колгоспів та інших сільськогосподарських кооперативів, працівники сільськогосподарських підприємств (крім дослідних господарств), які побажали вести селянське (фермерське) господарство, мають право безперешкодного виходу з них. За рішенням районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів їм надають ділянки, що вилучаються із земель зазначених колгоспів, кооперативів і підприємств, а також із земель запасу. Земельна ділянка виділяється без порушення цілісності інших господарств.
Розмір земельної ділянки, що вилучається, визначається на рівні частки члена колгоспу або іншого сільськогосподарського кооперативу (працівника сільськогосподарського підприємства). Кадастрова оцінка земельної ділянки, що вилучається, повинна бути, як правило, на рівні середньої по господарству. У разі надання земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства з оцінкою нижче середньої кадастрової по господарству встановлюються пільги відповідно до статті 9 цього Закону.
2. Для облаштування і ведення селянського (фермерського) господарства колгосп або інший сільськогосподарський кооператив виділяє члену колгоспу (іншого кооперативу), який виходить з його складу, належний йому пай у грошовому або натуральному вигляді.
Працівникові державного сільськогосподарського підприємства (крім дослідних господарств), який виявив бажання створити селянське (фермерське) господарство, передається його вклад відповідно до законодавства України про роздержавлення і приватизацію власності.
3. При створенні селянського (фермерського) господарства на неосвоєній території, де відсутні об'єкти виробничого й невиробничого призначення, Ради народних депутатів подають йому допомогу на стадії становлення у будівництві шляхів, виробничих об'єктів, житла, ліній електропередачі, у водозабезпеченні, радіотелефонізації, землеустрої, меліорації з використанням коштів місцевих бюджетів та Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств (крім робіт, що фінансуються за рахунок централізованих капіталовкладень).
4. Переселенцям, які створюють селянське (фермерське) господарство в трудонедостатніх населених пунктах, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України або за його дорученням іншим органом, будівництво житла і господарських будівель здійснюється за рахунок державного бюджету відповідно до порядку, встановленого Законом "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України" (
400-12)
.
Стаття 8. Реєстрація селянського (фермерського) господарства
1. Після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування.
Для державної реєстрації до відповідної Ради народних депутатів селянське (фермерське) господарство подає заяву про реєстрацію цього господарства, список осіб, які виявили бажання створити його, прізвище, ім'я, по батькові голови, документ про внесення плати за державну реєстрацію.
За державну реєстрацію вноситься плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.
2. Після відведення земельної ділянки в натурі і одержання Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, приватної власності або договору на оренду земельної ділянки та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи; одержує печатку із своїм найменуванням і адресою; відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку; вступає в ділові відносини з іншими підприємствами, установами та організаціями; визнається як самостійний товаровиробник державними і господарськими органами при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.
3. Сільська, селищна Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, надану господарству земельну ділянку.
Стаття 9. Плата селянських (фермерських) господарств за землю
1. З селянських (фермерських) господарств плата за землю справляється щорічно у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначаються залежно від якості і місцеположення земельної ділянки виходячи з кадастрової оцінки земель. Розмір орендної плати встановлюється за погодженням сторін у договорі на оренду.
Порядок і ставки земельного оподаткування та граничні розміри орендної плати за землю визначаються Верховною Радою України.
2. Селянські (фермерські) господарства, які створюються вперше, звільняються від плати за землю протягом трьох років з часу надання земельної ділянки. На них поширюються й інші пільги, встановлені Законом.
Кримська АРСР, обласні, Київська і Севастопольська міські Ради народних депутатів за клопотанням районних і міських Рад народних депутатів можуть встановлювати пільги щодо справляння плати за землю: часткове або повне звільнення на певний строк; відстрочка сплати; зниження ставки земельного податку.
Стаття 10. Обов'язки селянського (фермерського) господарства щодо володіння і користування землею
Селянське (фермерське) господарство зобов'язане:
1) ефективно використовувати землю відповідно до цільового призначення та проекту внутрігосподарського землеустрою, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності;
2) здійснювати такий комплекс заходів щодо охорони земель:
раціональну організацію території;
збереження і підвищення родючості грунтів, а також інших властивостей землі;
захист земель від водної і вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушування, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування;
захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками і дрібноліссям, інших процесів погіршення культуртехнічного стану земель;
рекультивацію порушених земель, підвищення їх родючості та інших корисних властивостей землі;
знімання, використання і збереження родючого шару грунту при проведенні робіт, пов'язаних з порушенням земель;
тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість грунтів;
3) своєчасно вносити земельний податок та орендну плату за землю;
4) не порушувати права інших землеволодільців, землекористувачів, у тому числі орендарів.
Стаття 11. Передача права на володіння земельною ділянкою або надання її в користування
Громадянин, який веде селянське (фермерське) господарство, може в разі втрати працездатності або досягнення пенсійного віку за рішенням відповідної Ради народних депутатів передавати право володіння земельною ділянкою або надавати її в тимчасове користування одному із членів сім'ї, який веде спільно з ним селянське (фермерське) господарство.
При відсутності таких осіб громадянин може передавати право володіння земельною ділянкою іншим членам сім'ї, які не ведуть разом з ним селянське (фермерське) господарство, але мають необхідну кваліфікацію, досвід роботи в сільському господарстві і бажають вести селянське (фермерське) господарство, а також іншим особам, які беруть участь у веденні цього селянського (фермерського) господарства.
При тимчасовій втраті працездатності або при наявності інших поважних причин громадянин може надати земельну ділянку в тимчасове користування особам, зазначеним в частинах першій і другій цієї статті, на підставі договору.
При передачі права на володіння земельною ділянкою провадиться перереєстрація селянського (фермерського) господарства, видається Державний акт на право володіння землею.
Стаття 12. Право громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, на компенсацію
При продажу майна селянського (фермерського) господарства і передачі земельної ділянки іншому громадянину, підприємству або організації за рішенням Ради народних депутатів селянське (фермерське) господарство має право на одержання від них повної компенсації всіх затрат під урожай, а також затрат на поліпшення якості землі за час володіння земельною ділянкою відповідно до підвищення кадастрової оцінки.
Стаття 13. Право селянського (фермерського) господарства на користування природними ресурсами і мисливсько-рибальськими угіддями
Селянське (фермерське) господарство має право використовувати для потреб господарства загальнопоширені корисні копалини (пісок, глина, гравій, торф та ін.), лісові угіддя, водні об'єкти та прісні підземні води, які є на земельній ділянці, а також інші корисні властивості землі відповідно до законодавства України.
Члени селянського (фермерського) господарства мають право на безкоштовне використання для власних потреб мисливських та рибальських угідь, розташованих у межах господарства.
Р о з д і л III
МАЙНО СЕЛЯНСЬКОГО (ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА
Стаття 14. Власність осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство
У власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.
Майно цих осіб належить їм на праві спільної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними.
Майно селянського (фермерського) господарства перебуває під захистом держави нарівні з іншими формами власності.
Стаття 15. Володіння, користування і розпорядження майном
1. Володіння, користування і розпорядження майном здійснюється членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю.
2. Селянське (фермерське) господарство має право продавати і передавати підприємствам, організаціям і громадянам, обмінювати, здавати в оренду, надавати у тимчасове користування належне йому на правах власності майно.
3. Селянське (фермерське) господарство має право придбавати, брати у тимчасове користування, в тому числі і на умовах оренди, майно у підприємств, об'єднань, організацій, інших селянських (фермерських) господарств і громадян.
4. Майнові відносини селянського (фермерського) господарства регулюються цивільним законодавством.
Майнові спори між членами селянського (фермерського) господарства вирішуються судом.
Стаття 16. Відповідальність селянського (фермерського) господарства
У разі порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог щодо якості продукції, інших правил здійснення господарської діяльності селянське (фермерське) господарство несе майнову відповідальність, передбачену законодавством України.
Стаття 17. Успадкування права володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства
У разі смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство, право на володіння земельною ділянкою передається одному із спадкоємців, дієздатному громадянину України, який досяг 18-річного віку і виявив бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією.
При цьому перевага в успадкуванні права володіння земельною ділянкою надається членові селянського (фермерського) господарства - одному із подружжя, дітей, батьків, родичів, які проживали і вели разом з громадянином, що помер, господарство.
Спори між спадкоємцями, а також між спадкоємцями та іншими громадянами з питань переважного права на дальше ведення селянського (фермерського) господарства вирішуються судом.
У разі відмови спадкоємців від дальшого ведення селянського (фермерського) господарства, а також відсутності спадкоємців питання про дальше використання земельної ділянки вирішується районною, міською Радою народних депутатів.
Стаття 18. Успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства
Успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до цього Закону і заповіту у порядку, встановленому цивільним законодавством.
Р о з д і л IV
ДІЯЛЬНІСТЬ СЕЛЯНСЬКОГО (ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА
Стаття 19. Господарська діяльність селянського (фермерського) господарства
1. Селянське (фермерське) господарство діє в умовах самоокупності. Всі витрати господарство покриває за рахунок власних доходів.
2. Селянське (фермерське) господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, за власним бажанням підбирає партнерів по економічних зв'язках, реалізації продукції, в тому числі й іноземних. Воно може поряд з сільськогосподарським виробництвом займатися будь-яким іншим видом діяльності, не забороненим законодавством України.
Стаття 20. Матеріально-технічне постачання селянського (фермерського) господарства
1. Селянське (фермерське) господарство придбає необхідні йому матеріально-технічні ресурси в системі державних постачальницьких організацій, виділені цільовим призначенням для селянських (фермерських) господарств за рахунок ресурсів, передбачених для сільського господарства, а також у будь-яких інших державних і кооперативних підприємств і організацій, на біржах, у населення тощо і на умовах, встановлених для сільськогосподарських підприємств.
2. Селянські (фермерські) господарства можуть брати технічні засоби в довгострокову оренду і напрокат.
3. Ремонт і технічне обслуговування належних селянському (фермерському) господарству тракторів, іншої сільськогосподарської техніки та устаткування, вантажних автомобілів, агрохімічне, зоотехнічне і ветеринарне обслуговування здійснюються агросервісними та іншими підприємствами і організаціями за цінами, розцінками, тарифами, встановленими для колгоспів і радгоспів, а також колгоспами, іншими кооперативами, радгоспами і громадянами за цінами згідно з домовленістю.
Стаття 21. Порядок реалізації продукції селянським (фермерським) господарством
1. Селянське (фермерське) господарство має право самостійно розпоряджатися виробленою ним продукцією, може на добровільних засадах укладати з державними, кооперативними та громадськими підприємствами, установами і організаціями, які здійснюють заготівлю і переробку сільськогосподарської продукції, договори на продаж своєї продукції, а також реалізувати її на власний розсуд будь-яким іншим споживачам і на колгоспному ринку.
2. Продукція, що продається державним підприємствам і організаціям відповідно до укладених договорів, оплачується за державними закупівельними або договірними цінами і на умовах, передбачених для колгоспів і радгоспів. Ціни на решту продукції селянське (фермерське) господарство встановлює самостійно.
3. Селянське (фермерське) господарство зобов'язане дотримувати діючих нормативів якості продукції, санітарних та інших вимог.
4. Поставки вироблюваної селянським (фермерським) господарством продукції на експорт, а також розрахунки з іноземними партнерами здійснюються відповідно до законодавства України.
Стаття 22. Праця в селянському (фермерському) господарстві
1. У разі виробничої потреби селянське (фермерське) господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом, угодою).
2. Трудові відносини в селянському (фермерському) господарстві визначаються і регулюються членами господарства, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом, угодою), - законодавством України про працю.
Трудові спори в селянському (фермерському) господарстві вирішуються судом.
3. З особами, залученими до роботи в селянському (фермерському) господарстві, укладається трудовий договір (контракт, угода) у письмовій формі, в якому визначаються строк договору, умови праці і побуту (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка, форми оплати праці та її розміри, харчування тощо). Трудовий договір (контракт, угода) підлягає реєстрації у районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у володіння або користування, якщо селянське (фермерське) господарство є основним місцем роботи цих осіб.
Видача трудових книжок членам селянського (фермерського) господарства і громадянам, які працюють в ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), та їх ведення провадяться господарством на загальних підставах, а записи про трудовий стаж підтверджуються виконавчим комітетом відповідної місцевої Ради народних депутатів.
4. Розмір оплати праці і тривалість оплачуваної відпустки осіб, які працюють за трудовим договором (контрактом, угодою) у селянському (фермерському) господарстві, не повинні бути меншими від орієнтовних мінімальних тарифних ставок, встановлених державою, і тривалості відпустки, встановленої для працівників державних підприємств аналогічної галузі. Оплата праці цих працівників не залежить від кінцевих результатів діяльності селянського (фермерського) господарства. Ці особи мають право за згодою членів селянського (фермерського) господарства брати участь у розподілі доходів господарства на умовах, передбачених окремою угодою.
5. Голова селянського (фермерського) господарства несе відповідальність за створення безпечних умов праці для членів свого господарства і громадян, які уклали трудовий договір (контракт, угоду), дотримання техніки безпеки, виробничої гігієни та санітарії, пожежної безпеки, керуючись правилами і нормами, встановленими для державних та кооперативних підприємств.
Стаття 23. Доходи селянського (фермерського) господарства
Доходи селянського (фермерського) господарства формуються за рахунок виручки від реалізації продукції, робіт і послуг, інших надходжень і використовуються за власним розсудом членів господарства.
Стаття 24. Облік і звітність селянського (фермерського) господарства
Селянське (фермерське) господарство здійснює облік результатів своєї роботи за господарський рік, веде звітність.
За подання недостовірної звітності голова селянського (фермерського) господарства несе відповідальність у встановленому порядку.
Р о з д і л V
ВЗАЄМОВІДНОСИНИ З БАНКІВСЬКИМИ УСТАНОВАМИ, СТРАХОВИМИ ОРГАНАМИ І БЮДЖЕТОМ, СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ І ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЧЛЕНІВ СЕЛЯНСЬКИХ (ФЕРМЕРСЬКИХ) ГОСПОДАРСТВ
Стаття 25. Розрахунки і кредит
1. Селянське (фермерське) господарство має право відкривати на свій вибір у будь-якій установі банку розрахунковий та інші рахунки, включаючи валютний, вільно розпоряджатися коштами, що є на цих рахунках.
2. Списання коштів із розрахункового рахунку селянського (фермерського) господарства, крім платежів до бюджету, може провадитись тільки з його згодою, або за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису у встановлених законодавством випадках.
Платежі до бюджету вносяться в порядку та строки, які визначаються законодавством України.
3. Селянське (фермерське) господарство має право одержувати в установах банків, у підприємств і в кооперативах позички на підставі укладеного кредитного договору, який визначає умови кредитування.
Селянське (фермерське) господарство одержує кредит під заставу майна, поручительство, гарантію та інші види забезпечення зобов'язань.
Під заставу приймаються приватизована земля, товарно-матеріальні цінності, вироблювана продукція, основні виробничі фонди, а також інше майно позичальника у порядку, встановленому законодавством України.
Для підтримки селянських (фермерських) господарств і створення стабільних фінансових умов при одержанні кредиту банку створюється спеціальний Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств, розмір якого щорічно визначається Кабінетом Міністрів України в своєму бюджеті.
4. Селянське (фермерське) господарство несе повну відповідальність за додержання кредитних договорів і розрахункової дисципліни. У разі несвоєчасного повернення одержаних кредитів установи банку без звернення до суду можуть використовувати право на реалізацію прийнятого в заставу майна і спрямовувати виручку від його реалізації на погашення заборгованості.
5. Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств, місцеві Ради народних депутатів можуть подавати допомогу або відшкодовувати селянському (фермерському) господарству повністю чи частково витрати, пов'язані з виплатою процентів за користування позичками банків.
Стаття 26. Страхування майна селянського (фермерського) господарства
Страхування майна селянського (фермерського) господарства здійснюється на добровільних засадах відповідно до законодавства України.
Стаття 27. Оподаткування доходів селянського (фермерського) господарства
1. Оподаткування доходів селянського (фермерського) господарства провадиться у порядку, встановленому законодавством для сільськогосподарських підприємств.
2. Новостворені селянські (фермерські) господарства звільняються від оподаткування на 3 роки, а в трудонедостатніх селах - на 5 років.
3. Члени селянських (фермерських) господарств звільняються від сплати прибуткового податку з доходів, одержуваних ними від роботи в цих господарствах.
Стаття 28. Державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення членів селянського (фермерського) господарства
1. Члени селянського (фермерського) господарства починаючи з 16-річного віку і особи, які працюють в ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), підлягають державному соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню нарівні з працівниками сільського господарства.
2. Селянське (фермерське) господарство реєструється як платник внесків на державне соціальне страхування в органах Пенсійного фонду України і Фонду соціального страхування України за своїм місцезнаходженням, у встановленому порядку сплачує внески на державне соціальне страхування на всі види заробітків за членів селянського (фермерського) господарства та осіб, які працюють в ньому за трудовим договором (контрактом, угодою).
3. Час роботи в селянському (фермерському) господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою) , зараховується до загального і безперервного стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці і документів, що підтверджують сплату внесків на соціальне страхування.
4. Членам селянського (фермерського) господарства та особам, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), усі види державних пенсій виплачуються у повному розмірі без урахування одержуваного заробітку (доходу).
5. Селянське (фермерське) господарство відповідно до чинного законодавства несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну його членам і особам, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), за каліцтво або інші ушкодження здоров'я, пов'язані з виконанням ними своїх трудових обов'язків.
Р о з д і л VI
ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СЕЛЯНСЬКОГО (ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА
Стаття 29. Підстави для припинення діяльності селянського (фермерського) господарства
Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у випадках:
а) добровільної відмови голови селянського (фермерського) господарства від земельної ділянки, наданої у довічне успадковуване володіння, або закінчення строку оренди землі;
б) рішення членів селянського (фермерського) господарства про припинення його діяльності;
в) ведення господарства переважно працею найманих працівників;
г) використання землі не за цільовим призначенням;
д) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки;
е) невнесення земельного податку, а також орендної плати в строки, встановлені законодавством;
є) невикористання земельної ділянки для сільськогосподарського виробництва протягом року з часу її надання;
ж) вилучення земельної ділянки в установленому законом порядку для державних і громадських потреб;
з) визнання селянського (фермерського) господарства неплатоспроможним (банкрутом);
и) якщо не залишається жодного члена селянського (фермерського) господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.
Стаття 30. Порядок припинення діяльності селянського (фермерського) господарства
1. Рішення про припинення діяльності селянського (фермерського) господарства приймається районною, міською Радою народних депутатів, а у разі його банкрутства - арбітражним судом.
Спори про припинення діяльності селянського (фермерського) господарства вирішуються судом.
2. Вилучення або примусовий викуп у селянського (фермерського) господарства землі у встановленому порядку для державних і громадських потреб провадиться за його згодою після виділення йому районною, міською Радою народних депутатів рівноцінної ділянки, будівництва на новому місці підприємствами, установами і організаціями, для яких відводиться земельна ділянка, жилих, виробничих та інших будівель замість вилучених і відшкодування в повному обсязі збитків, включаючи упущену вигоду. Спори з цих питань вирішуються судом.
3. Майно селянського (фермерського) господарства, яке припиняє свою діяльність, використовується в першу чергу для розрахунків по оплаті праці найманих осіб, виконання зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими кредиторами. Решта майна залишається у спільній власності членів селянського (фермерського) господарства або розподіляється між ними за домовленістю. У разі відсутності згоди спір вирішується судом.
4. У разі припинення діяльності селянського (фермерського) господарства до закінчення строку надання господарству податкових пільг господарство сплачує до місцевого бюджету за весь період його діяльності суму податку, обчислену в повному розмірі, встановленому для селянського (фермерського) господарства, крім випадків, передбачених пунктами "ж", "з", "и" статті 29.
Р о з д і л VII
КАДРОВЕ І НАУКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СЕЛЯНСЬКИХ (ФЕРМЕРСЬКИХ) ГОСПОДАРСТВ
Стаття 31. Підготовка і перепідготовка кадрів для селянських (фермерських) господарств
Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів для селянських (фермерських) господарств здійснюється Міністерством сільського господарства України, Міністерством освіти України через мережу професійно-технічних, професійних училищ, вищих учбових закладів і науково-дослідних установ за рахунок державного і місцевого бюджетів, Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств та власних коштів селянських (фермерських) господарств.
Стаття 32. Наукове забезпечення селянських (фермерських) господарств
Підготовка рекомендацій щодо організації виробництва в селянських (фермерських) господарствах, розвитку науково-технічного прогресу, впровадження компактного мініатюризованого устаткування на базі новітніх ресурсозберігаючих технологій забезпечується мережею науково-дослідних установ за рахунок державного бюджету, Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств та власних коштів селянських (фермерських) господарств.
Р о з д і л VIII
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНУ
Стаття 33. Відповідальність за порушення строків надання земельних ділянок та приховування інформації про наявність земель запасу
За порушення строків розгляду заяв громадян і вирішення питань про надання земельних ділянок для організації селянських (фермерських) господарств, а також за приховування інформації про наявність земель запасу на посадових осіб накладається штраф у розмірі від однієї до трьох тисяч карбованців.
Зазначений штраф накладається в адміністративному порядку.
Стаття 34. Відповідальність за порушення положень цього Закону щодо створення та функціонування селянського (фермерського) господарства
За порушення положень цього Закону щодо створення селянського (фермерського) господарства та його функціонування посадові особи та громадяни притягаються до адміністративної або кримінальної відповідальності згідно з законодавством України.
|
Президент України
|
Л.КРАВЧУК
|
|
м. Київ, 20 грудня 1991 року
N 2009-XII
|