Державним податковим

адміністраціям в АР Крим,

областях, містах Києві

та Севастополі

Державна податкова адміністрація України з метою покращення адміністрування плати за землю регіональними ДПА надсилає для використання у роботі узагальнений оглядовий лист-роз'яснення.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III (2768-14) (далі - Кодекс), а справляння плати за землю - Законом України "Про плату за землю" від 3 липня 1992 року N 2535-XII (2535-12) (далі - Закон N 2535).

Відповідно до статті 2 Закону N 2535 (2535-12) та статті 206 Кодексу (2768-14) використання землі в Україні є платним.Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати і визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар (ст. 5 Закону N 2535 (2535-12) ) .

Згідно статті 377 Цивільного кодексу України (435-15) від 16.01.2003 року N 435-IV до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

При переході права власності на будівлю або споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі або споруди (п. 4 ст. 120 Кодексу (2768-14) ) .

Відповідно до пункту 3 статті 125 Кодексу (2768-14) , приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Такими документами, згідно статті 126 Кодексу (2768-14) є Державний акт на право власності на земельну ділянку та Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 N 507 (507-2000-п) "Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727" (пункт 6) роз'яснено, що платник єдиного податку звільняється від плати (податку) за землю лише за ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності, тобто за ті ділянки, які надані йому в установленому чинним законодавством порядку саме для здійснення підприємницької діяльності, і доходи від провадження якої оподатковуються єдиним податком.

Підставою для нарахування земельного податку, як визначено статтею 13 Закону N 2535 (2535-12) є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до статті 7 Закону N 2535 (2535-12) ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Ставки податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не проведено, встановлюються від чисельності населення у населених пунктах.

За частину земельних ділянок, що перевищує розміри граничних норм, оподаткування здійснюється як за землі сільськогосподарських угідь.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону N 2535 (2535-12) , не справляється плата за земельні ділянки, в межах граничних норм, встановлених Кодексом (2768-14) (ст. 121) з інвалідів I та II груп, громадян, які виховують трьох і більше дітей, та громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу, пенсіонерів, а також інших осіб, які користуються пільгами відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , громадян яким у встановленому порядку видано посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно із статтею 121 Кодексу (2768-14) встановлені межі граничних норм, а саме:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Відповідно до пункту 20 статті 12 Закону N 2535 (2535-12) на період дії Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" (320-14) власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку звільняються від земельного податку.

Згідно статті 1 Закону України "Про оренду землі" N 161 (161-14) від 06.10.98 р. (далі - Закон України N 161) визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 5 Закону України N 161 (161-14) встановлено, що орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 4 та Прикінцевих положень Закону України N 161 (161-14) до розмежування відповідно до закону земель державної і комунальної власності орендодавцями земельних ділянок у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, є відповідні сільські, селищні, міські ради.

Згідно зі статтею 13 Закону України N 161 (161-14) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний передати орендареві земельну ділянку у користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Однією із істотних умов договору оренди землі між орендодавцем та орендарем є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (стаття 15 Закону України N 161 (161-14) ) . Орендна плата за землю, як визначено статтею 21 Закону України N 161, це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Статтею 13 Закону України N 2535 (2535-12) встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, є договір оренди такої ділянки.

Враховуючи вищезазначене, платником орендної плати за землю до бюджету є орендар земель державної або комунальної власності на підставі укладеного з відповідним органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади договором оренди землі.

Податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачнобудівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі трьох відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин першої та другої цієї статті.

Згідно із постановою Кабінету Міністрів України "Про проведення індексації грошової оцінки земель" від 12.05.2000 року N 783 (783-2000-п) (далі - постанова N 783) до грошової оцінки земельних ділянок застосовується коефіцієнт індексації.

Ставка земельного податку за земельні ділянки надані для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), визначається у розмірі 1 відсотка від грошової оцінки, в межах конкретної економікопланувальної зони із застосуванням відповідних коефіцієнтів функціонального, локального та індексації і у розмірі 3 відсотків суми земельного податку, що передбачено частиною п'ятою статті 7 Закону N 2535 (2535-12) .

Згідно зі ст. 6 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року N 2947-III (2947-14) зі змінами та доповненнями (далі - Сімейний кодекс) правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Відповідно до п. 2 ст. 14 Сімейного кодексу (2947-14) якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника.

Згідно з п. 1 ст. 34 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV (435-15) зі змінами та доповненнями, повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).

Статтями 67 та 68 Конституції України (254к/96-ВР) (далі - Конституція) встановлено, що кожен зобов'язаний неухильно дотримуватися Конституції та законів України, сплачувати податки і збори в порядку і розмірах встановлених законом. Згідно із ст. 24 Конституції всі громадяни є рівними перед законом і не може бути привілеїв чи обмежень за будь-якими ознаками статі, походження, майнового стану, віку, раси тощо.

Закон N 2535 (2535-12) передбачає рівні права і обов'язки для всіх платників податку - громадян, незалежно від їх віку, статі, сімейного становища тощо.

Статтею 12 Закону N 2535 (2535-12) установлено ряд пільг з земельного податку для громадян, але пільги по сплаті земельного податку для малолітніх та неповнолітніх дітей не передбачені.

Земельний податок за земельні ділянки, що знаходяться у власності малолітніх та неповнолітніх дітей, справляється на загальний підставах. При цьому сплачувати земельний податок за земельні ділянки, що знаходяться у власності малолітніх та неповнолітніх дітей, повинні батьки, опікун або самі малолітні та неповнолітні діти за допомогою батьків чи піклувальника.

Усі раніше надані податкові роз'яснення (крім узагальнюючих податкових роз'яснень) з питань, що включені до цього оглядового листа втрачають чинність з моменту його оприлюднення, у тому числі листи ДПА України:

лист ДПА України від 06.10.2008 р. N 14362/5/17-0316 (v1436225-08)

лист ДПА України від 30.05.2008 N 4377/К/17-0315 (v4377225-08)

лист ДПА України від 21.03.2008 N 3194/З/17-0315 (v3194225-08) .

Всі інші надані податкові роз'яснення діють у частині, що не суперечать цьому оглядовому листу.