Юридический Харьков плюс - внесення змін (закон від 17.11.1992 N 2787-XII /2787-12/) від 17.11.1992 N 803-12 7066a14acc9586fb52dcd18d59e363ee-3

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 14, ст.170 ) ( Вводиться в дію Постановою ВР N 804-XII (804-12) від 01.03.91, ВВР, 1991, N 14, ст.171 ) ( Із змінами, внесеними згідно із Законами N 1993-XII (1993-12) від 18.12.91, ВВР, 1992, N 12, ст.169 N 2787-XII (2787-12) від 17.11.92, ВВР, 1993, N 2, ст. 3 ) ( У тексті Закону посилання "Української РСР" замінено на посилання "України", "Рада Міністрів Української РСР, Рада Міністрів УРСР" - на "Кабінет Міністрів України", "республіка" - на "держава", "місцеві Ради народних депутатів" - на "місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети відповідних Рад народних депутатів", "виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів" - на "місцеві органи державної виконавчої влади" згідно із Законом N 2787-XII (2787-12) від 17.11.92 )

В умовах ринкової економіки і рівноправності різних форм власності цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Р о з д і л I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Зайнятість населення

1. Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

2. Громадяни України вільно обирають види діяльності, які не заборонені законодавством, у тому числі і не пов'язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей.

Примушування до праці в будь-якій формі не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством України. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.

3. В Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:

а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;

б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;

в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;

г) які проходять службу в Збройних Силах України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

е) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

4. Законодавством України можуть передбачатися й інші категорії зайнятого населення.

Стаття 2. Безробітні

Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (або інших передбачених чинним законодавством доходів) через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.

У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату);

б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру;

в) які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу. При цьому вони втрачають право на надання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою перереєстрацією;

г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

Порядок реєстрації громадян як безробітних визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 3. Основні принципи державної політики зайнятості населення

Державна політика України зайнятості населення базується на таких принципах:

забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;

співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Стаття 4. Державні гарантії права на вибір виду діяльності

1. Держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні:

а) добровільність праці, вибір виду діяльності;

б) захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи;

в) безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;

г) компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

д) виплату вихідної допомоги і збереження середньої заробітної плати на період працевлаштування працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;

е) безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії;

є) виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги;

ж) включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, а також одержання допомоги по безробіттю до загального трудового стажу;

з) надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів держави, раніше заявлених підприємствами, установами, організаціями.

2. Державні органи забезпечують публікацію статистичних даних та інформаційних матеріалів про пропозиції та попит на робочу силу, можливості працевлаштування, професійної підготовки і перепідготовки, професійної орієнтації і соціально-трудової реабілітації.

Стаття 5. Додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення

Держава забезпечує додаткові гарантії працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, в тому числі жінкам, які мають дітей віком до шести років, одиноким матерям - за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади і не отримала направлення на роботу, а також іншим особам молодше двадцяти одного року; особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам - 53 років); громадянам, які з поважних причин більше одного року не мають роботи, і особам, звільненим після відбуття покарання з установ, що його виконують, або таким, які за рішенням суду перебували у лікувально-трудових профілакторіях, а також особам, яким виповнилось п'ятнадцять років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу шляхом створення додаткових робочих місць і спеціалізованих підприємств, організації спеціальних програм навчання тощо.

Для цього місцеві державні адміністрації, місцеві органи державної виконавчої влади бронюють на підприємствах, в установах і організаціях до 5 процентів загальної кількості робочих місць, в тому числі з гнучкими формами зайнятості. У разі відмови в прийомі на роботу громадян з числа зазначених категорій населення, в межах встановленої квоти, з підприємств, установ і організацій стягується штраф у розмірі середньої річної заробітної плати за кожну таку відмову в прийнятті на роботу. Ці кошти спрямовуються у державний фонд сприяння зайнятості населення і використовуються для фінансування витрат підприємств, що створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.

Стаття 6. Законодавство про зайнятість

1. Відносини зайнятості в Україні регулюються цим Законом та іншими законодавчими актами України, прийнятими відповідно до цього Закону.

Якщо міжнародним договором або угодою, укладеними Україною, встановлено інші правила, ніж передбачені законодавством про зайнятість в Україні, то застосовуються правила міжнародних договорів і угод.

2. Законодавство про зайнятість поширюється на постійно проживаючих в Україні іноземних громадян і осіб без громадянства, якщо інше не передбачено законодавством України.

Стаття 7. Підходяща робота

1. Для громадян, які втратили роботу і заробіток (трудовий доход), підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же місцевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідної області за минулий квартал.

При пропонуванні підходящої роботи враховується трудовий стаж громадянина за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття.

Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки, а для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви більше одного року, - робота, що потребує попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі неможливості її надання - інша оплачувана робота (включаючи роботу тимчасового характеру).

2. У разі неможливості надання громадянинові роботи за професією (спеціальністю) після закінчення періоду виплати допомоги по безробіттю підходящою може вважатися робота, що потребує зміни професії (спеціальності) з урахуванням здібностей громадянина, колишнього досвіду і доступних для нього засобів навчання.

3. За рішенням місцевих державних адміністрацій, виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів може встановлюватись транспортна доступність та інші критерії підходящої роботи, які посилюють соціальний захист населення.

Розділ II

ПРАВО ГРОМАДЯН НА ЗАЙНЯТІСТЬ

Стаття 8. Право громадян на працевлаштування

Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, індивідуального селянського (фермерського) господарства і до іншого роботодавця або при безплатному сприянні державної служби зайнятості.

Порядок і умови укладання трудових договорів, контрактів і угод регулюються законодавством України про працю.

Стаття 9. Право громадян на професійну консультацію, підготовку, перепідготовку і одержання інформації у сфері зайнятості

Громадяни, які звернулися до державної служби зайнятості як особи, що шукають роботу, мають право на безплатну професійну орієнтацію, консультацію, підготовку, перепідготовку, одержання відповідної інформації з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, режиму праці.

Стаття 10. Право громадян на професійну діяльність за кордоном

Громадяни мають право займатися трудовою діяльністю у період тимчасового перебування за кордоном, якщо вона не суперечить чинному законодавству України і країни перебування.

Інтереси громадян України, які тимчасово працюють за кордоном, захищаються угодами, що укладаються між Україною та іншими державами.

Стаття 11. Право громадян на соціальний захист у сфері зайнятості

Громадяни мають право на соціальний захист у сфері зайнятості згідно із законодавством України про зайнятість.

Особи, визнані у встановленому порядку безробітними, мають право на одержання допомоги по безробіттю.

Стаття 12. Право оскарження дій працівників служби зайнятості

Громадяни мають право оскаржити дії працівників державної служби зайнятості до відповідного за підпорядкуванням органу цієї служби або до суду в порядку, встановленому законодавством.

Розділ III

РЕГУЛЮВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

Стаття 13. Регулювання зайнятості

1. З метою сприяння повній, продуктивній і вільно обраній громадянами зайнятості держава передбачає:

заходи інвестиційної та податкової політики, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудящих, створення нових технологій, заохочення підприємництва, створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, інші заходи, які сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;

забезпечення прав і інтересів працівників, створення сприятливих умов на виробництві, вдосконалення законодавства про зайнятість населення і працю;

проведення аналітичних та наукових досліджень структури економіки і прогнозування наступних змін якості й розподілу робочої сили;

регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залучення і використання іноземної робочої сили в Україні на основі квотування і ліцензування;

сприяння в разі необхідності створенню додаткових робочих місць підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, а також поліпшенню умов праці у суспільному виробництві.

2. На території України запроваджується державна статистична звітність, яка відображає стан ринку праці та становище в сфері зайнятості населення.

Стаття 14. Державна і територіальні програми зайнятості населення

1. З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінетом Міністрів України і місцевими органами державної виконавчої влади розробляються річні та довгострокові державна і територіальні програми зайнятості населення.

2. Державна і територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

а) сприяння розвиткові на структурній перебудові економіки, створенню умов для направлення вивільнюваних працівників у першу чергу на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузі народного господарства;

б) запобігання розвиткові безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

в) поліпшення системи відтворення робочої сили у поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів;

г) захист безробітних та їх сімей від негативних наслідків безробіття та забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

д) формування матеріальної, кадрової, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

е) заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в сільській місцевості.

Стаття 15. Добровільне переселення громадян і членів їх сімей

З метою забезпечення зайнятості населення і розвитку окремих регіонів України розробляються заходи щодо сприяння добровільному переселенню громадян України і членів їх сімей з виділенням відповідних матеріальних ресурсів та фінансових коштів.

Порядок розробки і реалізації цих заходів, а також надання пільг цим громадянам визначається законодавством України про порядок переселення сімей та організований набір робітників.

Стаття 16. Території пріоритетного розвитку

Кабінет Міністрів України визначає території, де розвиток робочих місць заохочується державою. Такі території (насамперед трудонадлишкові і з високим рівнем безробіття, сільські та гірські райони) на певний період набувають статусу територій пріоритетного розвитку.

Підприємства, організації, установи, що створюють на зазначених територіях свої виробництва, їх філіали і додаткові робочі місця, користуються пільгами в порядку і на умовах, визначених законодавством України та рішеннями місцевих державних адміністрацій, виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів.

Стаття 17. Координаційні комітети сприяння зайнятості

Для підготовки погоджених рішень щодо здійснення політики зайнятості можуть створюватися координаційні комітети сприяння зайнятості з однакової кількості представників профспілок, органів державного управління, власників підприємств або уповноважених ними органів, підприємців.

Порядок формування координаційних комітетів і організація їх роботи визначаються представленими в них сторонами.

Стаття 18. Державна служба зайнятості

1. Для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій на всій території України в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці України і місцевих органів державної виконавчої влади.

2. Послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою безплатно.

3. Діяльність державної служби зайнятості фінансується з державного фонду сприяння зайнятості, передбаченого на ці цілі.

4. У складі державної служби зайнятості створюється інспекція, що здійснює контроль за виконанням законодавства про зайнятість державними і громадськими органами, підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності і господарювання, фермерами та іншими роботодавцями.

5. Державна служба зайнятості звільняється від сплати податків, а також митних та інших державних зборів, що вносяться до бюджету.

6. Для надання послуг, пов'язаних з профорієнтацією, підвищенням професійного рівня, та підготовки громадян до роботи за новою професією, а також для сприяння працевлаштуванню громадян у період тимчасового перебування за кордоном на підставі ліцензій, що видаються у встановленому порядку, можуть створюватись комерційні бюро, агентства та інші організації за наявності в них сертифіката, виданого державною службою зайнятості.

Стаття 19. Обов'язки і права державної служби зайнятості

1. Державна служба зайнятості:

аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує населення й державні органи управління про стан ринку праці;

консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення;

веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

подає допомогу громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників;

організує при потребі професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвиткові та визначенні змісту курсів навчання й перенавчання;

надає послуги по працевлаштуванню та професійній оріентації вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню;

реєструє безробітних і подає їм у межах своєї компетенції допомогу, в т. ч. і грошову;

бере участь у підготовці перспективних і поточних державної і територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття.

2. Державна служба зайнятості має право:

одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;

розробляти і вносити на розгляд місцевих державних адміністрацій, виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, та направляти таких громадян для їх працевлаштування;

направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки;

направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи;

укладати за дорученням підприємств, установ і організацій всіх форм власності договори з громадянами при їх працевлаштуванні з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також подавати допомогу при переїзді на нове місце проживання та праці за рахунок коштів підприємств, установ і організацій;

розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами фонду сприяння зайнятості;

оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також установлювати їм на період навчання стипендії у розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення;

в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та припиняти або скасовувати її;

вносити пропозиції до місцевих державних адміністрацій, виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою.

Розміри витрат та пільги по оподаткуванню, що компенсуються або надаються підприємствам, установам, організаціям у випадках, передбачених цим пунктом, відповідно до законодавства України, визначаються рішеннями місцевих органів державної виконавчої влади за поданням координаційних комітетів сприяння зайнятості.

Стаття 20. Участь підприємств, установ і організацій у реалізації державної політики зайнятості

1. Підприємства, установи і організації, незалежно від форм власності, їх службові особи сприяють проведенню державної політики зайнятості на основі:

додержання законодавства про працю, а також прийнятих відповідно до нього умов договорів та угод;

організації професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників, а також професійного перенавчання тих, хто підлягає вивільненню з виробництва;

працевлаштування визначеної місцевою державною адміністрацією, виконавчим комітетом відповідної Рад народних депутатів кількості осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

2. Підприємствам, установам і організаціям, що активно сприяють розв'язанню проблем зайнятості населення в регіоні (шляхом створення додаткових робочих місць для працевлаштування чи організації оплачуваних громадських робіт або використання понад встановлену квоту праці осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці) відповідно до законодавства України надаються пільги щодо податків та інших платежів до бюджету, які частково або повністю компенсують витрати, пов'язані з прийняттям на роботу додаткової кількості працівників.

3. Підприємства, установи і організації, розташовані на території регіону, незалежно від відомчої підпорядкованості, щомісячно в повному обсязі подають державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) і у десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників.

4. При вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форм власності повідомляють про це не пізніш як за два місяці в письмовій формі державній службі зайнятості, вказуючи підстави і строки вивільнення, найменування професій, спеціальностей, кваліфікації, розмір оплати праці.

У разі неподання або порушення строків подання цих даних стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника. Ці кошти зараховуються у державний фонд сприяння зайнятості і використовуються для фінансування заходів по працевлаштуванню та соціального захисту вивільнюваних працівників.

5. Порядок стягнення та розміри штрафів за невиконання вимог цієї статті з підприємств, установ і організацій встановлюються законодавством України.

Стаття 21. Участь професійних спілок у здійсненні заходів щодо сприяння зайнятості

1. Професійні спілки беруть участь у розробці державної політики зайнятості, відповідних законодавчих актів України і рішень місцевих державних адміністрацій, виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів.

2. Права і повноваження професійних спілок щодо забезпечення захисту громадян від безробіття та його наслідків визначаються колективним договором (угодою), державною та територіальними угодами профспілок з органами державного управління та об'єднаннями підприємств (роботодавців) відповідно до чинного законодавства.

Професійні спілки, органи державного управління, власники підприємств, установ і організацій проводять спільні консультації з проблем зайнятості населення.

Стаття 22. Державний фонд сприяння зайнятості населення

1. Державний фонд сприяння зайнятості населення утворюється для фінансування передбачених програмами зайнятості населення заходів щодо:

професійної орієнтації населення, професійного навчання вивільнюваних працівників і безробітних, сприяння в їх працевлаштуванні та виплати допомоги по безробіттю;

надання безпроцентної позики безробітним для зайняття підприємницькою діяльністю;

створення і розвитку навчально-матеріальної бази, інформаційно-обчислювальних центрів, центрів профорієнтації, підготовки і навчання працівників, службових приміщень і власних підприємств служби зайнятості;

організації додаткових робочих місць в галузях народного господарства;

утримання працівників служби та інших витрат, пов'язаних із соціальним захистом права громадян держави на працю.

2. Державний фонд сприяння зайнятості населення є самостійною фінансовою системою і утворюється на державному та місцевому рівнях за рахунок:

асигнувань державного і місцевих бюджетів, розмір яких встановлюється Верховною Радою України;

обов'язкових внесків підприємств, установ, організацій всіх форм власності, які займаються виробничо-господарською або комерційною діяльністю, добровільних внесків об'єднань громадян, громадян, зарубіжних фірм, інших надходжень;

коштів служби зайнятості, отриманих за надання платних послуг підприємствам та організаціям, і частини прибутку підприємств, установ та організацій, що створюються державною службою зайнятості.

3. Розпорядником коштів державного фонду сприяння зайнятості є державна служба зайнятості.

4. Положення про державний фонд сприяння зайнятості населення затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 23. Організація оплачуваних громадських робіт

1. Місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети відповідних Рад народних депутатів за участю державної служби зайнятості для забезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім осіб, зареєстрованих як безробітні, організують проведення оплачуваних громадських робіт на підприємствах, в установах і організаціях комунальної власності і за договорами - на інших підприємствах, в установах і організаціях.

2. З особами, які бажають брати участь в громадських роботах, укладається строковий трудовий договір з правом його продовження за погодженням сторін до вирішення питання про їх працевлаштування на підходящу роботу. Переважним правом укладання договорів користуються громадяни, зареєстровані як безробітні.

3. У разі закінчення встановленого строку виплати допомоги по безробіттю громадянин має переважне право на здобуття іншої професії (спеціальності) і участь в оплачуваних громадських роботах на період - до надання йому підходящої роботи.

4. Оплата праці осіб, зайнятих на громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу і не може бути меншою мінімального розміру заробітної плати, встановленої законодавством України, при якісному виконанні норм праці.

На осіб, зайнятих на громадських роботах, поширюються соціальні гарантії, включаючи право на пенсійне забезпечення, виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності.

За безробітними громадянами, які беруть участь у таких роботах, зберігається виплата допомоги по безробіттю у розмірах і в строки, встановлені відповідно до цього Закону.

5. Фінансування громадських робіт провадиться за рахунок місцевого бюджету із залученням коштів державного фонду сприяння зайнятості населення (в частині організації таких робіт для безробітних) і підприємств, установ та організацій, для яких ця робота виконується за договорами.

6. Положення про оплачувані громадські роботи затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 24. Професійна підготовка і перепідготовка незайнятих громадян

1. Професійна підготовка, підвищення кваліфікації і перепідготовка осіб, зареєстрованих у службі зайнятості як такі, що шукають роботу, може провадитись у випадках:

неможливості підібрати підходящу роботу через відсутність у громадянина необхідної професійної кваліфікації;

необхідності змінити кваліфікацію у зв'язку з відсутністю роботи, яка відповідає професійним навикам громадянина;

втрати здатності виконання роботи за попередньою професією.

2. Професійна підготовка, підвищення кваліфікації і перепідготовка громадян організуються державною службою зайнятості за її направленням у навчальних закладах, на підприємствах, в установах і організаціях (незалежно від їх підпорядкованості) згідно з укладеними договорами або у спеціально створюваних для цього учбових центрах за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості населення.

Розділ IV

КОМПЕНСАЦІЇ І ГАРАНТІЇ ПРИ ВТРАТІ РОБОТИ

Стаття 25. Види компенсацій

Держава сприяє незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій:

а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій;

б) виплата стипендій в період професійної підготовки або перепідготовки і включення цього періоду до загального і безперервного трудового стажу;

в) виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю;

г) подання додаткової матеріальної допомоги безробітному громадянину і членам його сім'ї з урахуванням наявності осіб похилого віку і неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні.

Стаття 26. Особливі гарантії працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці

1. Працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, і військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, за умови їх реєстрації в службі зайнятості не пізніше десяти календарних днів до закінчення тримісячного строку як таких, що шукають роботу, гарантується:

а) у випадках, коли десять днів минуло і підходяща робота працівнику не була запропонована, йому надається статус безробітного;

б) право на одержання допомоги по безробіттю у розмірі 75 процентів середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом наступних трьох місяців і 50 процентів - протягом наступних шести місяців, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області, і не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати;

в) збереження на новому місці роботи, на весь період професійного перенавчання з відривом від виробництва, середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи;

г) право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку осіб передпенсійного віку, які мають встановлений законодавством про пенсійне забезпечення необхідний загальний трудовий стаж (у тому числі на пільгових умовах).

Вивільненим працівникам надаються також інші пільги і компенсації відповідно до законодавства.

2. У разі, коли вивільнений працівник без поважних причин своєчасно не зареєструвався в державній службі зайнятості як такий, що шукає роботу, або відмовився від двох пропозицій підходящої роботи, він втрачає пільги, передбачені цією статтею, а виплата йому допомоги по безробіттю надається на підставі статті 29 і підпункту "а" пункту 3 статті 30.

3. Для підприємств, установ та організацій, що забезпечують перенавчання вивільнених працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, при обчисленні податку з прибутку сума балансового прибутку зменшується на розмір витрат, пов'язаних з організацією професійної підготовки таких працівників.

Якщо протягом двох років, які передують вивільненню, працівник не мав можливості підвищити свою кваліфікацію чи одержати суміжну професію за попереднім місцем роботи, і якщо при працевлаштуванні йому необхідно підвищити кваліфікацію або пройти професійну перепідготовку, то витрати на ці заходи проводяться за рахунок підприємства, установи, організації, з яких вивільнено працівника.

У разі необхідності державна служба зайнятості може компенсувати підприємствам, установам та організаціям до 50 процентів витрат на організацію навчання прийнятих на роботу громадян, вивільнених з інших підприємств, установ, організацій з підстав, передбачених цією статтею.

4. Гарантії, встановлені пунктом 1 цієї статті, поширюються також на осіб, що втратили роботу внаслідок нещасного випадку на виробництві або настання професійного захворювання, в результаті чого потребують професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації.

Стаття 27. Розміри стипендій у період професійної підготовки та перепідготовки

1. Громадянам, які втратили роботу і заробіток (трудовий доход), зареєстрованим у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу, в період професійної підготовки і перепідготовки виплачується стипендія у розмірі 75 процентів, а тим, хто не має дітей або інших утриманців, - 50 процентів їх середньої заробітної плати за останнім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області і не нижче від встановленої законодавством мінімальної заробітної плати.

2. Громадянам, які вперше шукають роботу, звільненим за порушення трудової дисципліни, а також які тривалий час не працюють і потребують професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки, стипендія призначається не нижче від розміру допомоги по безробіттю, передбаченої для цієї категорії населення.

Стаття 28. Умови виплати допомоги по безробіттю

1. Право на допомогу по безробіттю мають громадяни, визнані у встановленому порядку безробітними, які не мають інших передбачених чинним законодавством доходів, що перевищують розмір мінімальної заробітної плати.

2. Допомога по безробіттю виплачується з одинадцятого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до вирішення питання про працевлаштування, але не більш як 12 місяців протягом наступних трьох років, а для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на повну пенсію) - до 18 місяців. У перший рік допомога подається не більш як 6 місяців, другий - не більш як 3 місяці, третій рік - залишок, не використаний за попередні 2 роки.

3. Громадянам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (понад один рік) перерви, допомога по безробіттю подається на умовах, передбачених пунктом 2 цієї статті, а для осіб, які шукають роботу вперше, тривалість виплати допомоги становить 6 місяців.

4. У період одержання допомоги безробітний зобов'язаний сприяти своєму працевлаштуванню відповідно до рекомендацій, погоджених з державною службою зайнятості.

Стаття 29. Розміри допомоги по безробіттю

1. Громадянам, які мають право на одержання допомоги по безробіттю, гарантується її виплата у розмірі:

а) не менш як 50 процентів середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати - при втраті роботи на підприємстві, в установі та організації, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, мав оплачувану роботу не менш як 12 тижнів; максимальний розмір допомоги по безробіттю не може бути вищим від середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області;

б) не нижче 75 процентів встановленої законодавством мінімальної заробітної плати - в усіх інших випадках, включаючи громадян, які шукають роботу вперше або після тривалої (понад один рік) перерви.

2. Громадянам, які закінчили навчання у професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах (очні форми навчання) і протягом місяця звернулися до служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, а також громадянам, звільненим з дійсної військової служби в Збройних Силах України, Національній гвардії України, Прикордонних військах України, Службі безпеки України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативної (невійськової) служби, які протягом трьох місяців після звільнення звернулися до служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, допомога по безробіттю надається у розмірі не нижче мінімальної заробітної плати.

3. Розмір допомоги по безробіттю підлягає індексації в установленому законодавством порядку.

4. У період одержання громадянином допомоги по безробіттю за ним зберігається безперервний трудовий стаж.

5. Порядок подання допомоги по безробіттю визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 30. Припинення та відкладення виплати допомоги по безробіттю

1. Виплата допомоги по безробіттю припиняється у випадках:

а) працевлаштування безробітного;

б) проходження професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості;

в) закінчення строку виплати допомоги по безробіттю;

г) одержання допомоги по безробіттю обманним шляхом;

д) засудження особи, яка отримує допомогу по безробіттю, або направлення за вироком суду у лікувально-трудовий профілакторій;

е) призначення пенсії відповідно до законодавства України.

2. Виплата допомоги по безробіттю може бути відкладена на строк до трьох місяців у випадках:

а) надання громадянину відповідно до діючого порядку вихідної допомоги та інших виплат при вивільнюванні з підприємств, установ і організацій, що забезпечують часткову чи тимчасову компенсацію втраченого заробітку, крім сімейної допомоги та допомоги, виплачуваної з громадських фондів;

б) звільнення з підстав, передбачених пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 і статтею 41 Кодексу законів про працю України (322-08) ;

в) порушення умов пункту 4 статті 28 цього Закону;

г) звільнення громадянина з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин.

3. Виплата допомоги по безробіттю може бути припинена на строк до трьох місяців у разі:

а) відмови громадянина від двох пропозицій підходящої роботи;

б) приховування від державної служби зайнятості відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу в період одержання допомоги по безробіттю;

в) порушення безробітним умов його реєстрації та перереєстрації як безробітного;

г) відсутності більше одного місяця безробітного за місцем проживання без погодження з державною службою зайнятості;

д) відмови від роботи за спеціальністю, набутою після перенавчання за направленням служби зайнятості;

е) припинення навчання у навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів без поважних причин.

Період, на який припиняється виплата допомоги по безробіттю, зараховується в загальний період виплати допомоги по безробіттю.

Стаття 31. Матеріальна допомога

1. Членам сім'ї, які перебувають на утриманні безробітного, а також громадянам, які втратили право на допомогу по безробіттю у зв'язку із закінченням установленого строку її виплати, подається матеріальна й інша допомога (включаючи дотації за користування житлом, комунальними послугами, громадським транспортом) у розмірі 50 процентів мінімальної заробітної плати у розрахунку на кожного з них за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості населення, а при його відсутності - асигнувань, що виділяються з бюджету місцевих державних адміністрацій, виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів або на підставі колективних угод (договорів).

У разі смерті безробітного членам сім'ї або особі, яка здійснила поховання, виплачується одноразова матеріальна допомога у розмірі двомісячної допомоги по безробіттю, але не менше п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

2. Умови подання матеріальної та іншої допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 32. Добровільне соціальне страхування зайнятості

1. Громадяни можуть укладати з органами державного страхування договір на випадок втрати роботи.

Порядок, періодичність та умови страхування визначаються законодавством України.

2. Громадяни, які уклали такі договори, не втрачають права на одержання допомоги по безробіттю або стипендії в період професійної підготовки і перепідготовки.

Стаття 33. Додаткові гарантії громадянам України

Законодавством України можуть передбачатися за рахунок бюджету держави додаткові гарантії громадянам, вивільнюваним з підприємств, що підлягають ліквідації у зв'язку із здійсненням заходів щодо поліпшення екологічної обстановки або внаслідок стихійного лиха.

Про зайнятість населення