Юридический Харьков плюс - Текст документа N 8028ec9f6ba839a2a3a8a117288709fa-11

( Із змінами, внесеними згідно з Постановами Національного банку N 39 (z0138-02) від 28.01.2002 N 81 (z0272-02) від 28.02.2002 N 186 (z0480-02) від 20.05.2002 N 7 (z0070-03) від 13.01.2003 N 55 (z0126-03) від 12.02.2003 N 107 (z0229-03) від 13.03.2003 N 118 (z0296-03) від 19.03.2003, норми Змін щодо залучення коштів на умовах субординованого боргу шляхом випуску боргових цінних паперів вводяться в дію з 01.09.2003 N 151 (z0352-03) від 16.04.2003 N 240 (z0510-03) від 04.06.2003 N 279 (z0606-03) від 01.07.2003 )

Відповідно до вимог Законів України "Про Національний банк України" (679-14) та "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) та з метою забезпечення стабільної діяльності банків і своєчасного виконання ними зобов'язань перед їх вкладниками Правління Національного банку України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Затвердити Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків в Україні (додається).

2. Генеральному департаменту банківського нагляду (П.В.Андрущенко) та Департаменту інформатизації (А.С.Савченко) до 01.10.2001 внести відповідні зміни до програмного комплексу автоматизованого розрахунку економічних нормативів і своєчасно довести його до відома територіальних управлінь Національного банку України та банків.

3. Банкам прийняти до виконання доведений програмний комплекс автоматизованого розрахунку економічних нормативів і з 01.11.2001 провести його дослідну експлуатацію.

4. Починаючи з 01.01.2002 банки здійснюють розрахунок економічних нормативів відповідно до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої цією постановою.

5. Генеральному департаменту банківського нагляду (П.В.Андрущенко) та територіальним управлінням Національного банку України з 01.01.2002 здійснювати контроль за дотриманням банками обов'язкових економічних нормативів за новим програмним комплексом згідно з Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою цією постановою.

До 01.01.2002 банки зобов'язані дотримуватись економічних нормативів згідно з Інструкцією про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 14.04.98 N 141 (z0323-98) та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15.05.98 за N 323/2763, за порушення яких заходи впливу мають застосовуватися відповідно до глави 7 Положення про застосування Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26.05.2000 N 215 (z0382-00) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.07.2000 за N 382/4603 (зі змінами).

6. Визнати такими, що втратили чинність:

Порядок надання дозволу на врахування залучених коштів на умовах субординованого боргу до капіталу банку, затверджений постановою Правління Національного банку України від 25.10.99 N 518 (z0786-99) та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 15.11.99 за N 786/4079 (зі змінами);

Інструкцію про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, затверджену постановою Правління Національного банку України від 14.04.98 N 141 (z0323-98) та зареєстровану в Міністерстві юстиції України 15.05.98 за N 323/2763 (зі змінами).

7. Постанова набирає чинності через 10 днів після її державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, крім пункту 6, який набирає чинності з 01.01.2002.

Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена цією постановою, уводиться в дію з 01.01.2002.

8. Генеральному департаменту банківського нагляду (П.В.Андрущенко) довести цю постанову після її державної реєстрації до відома самостійних структурних підрозділів Національного банку України, територіальних управлінь Національного банку України, а також банків для керівництва та використання в роботі.

9. Контроль за виконанням цієї постанови покласти на заступника Голови В.Л.Кротюка, Генеральний департамент банківського нагляду (П.В.Андрущенко), Операційне управління (В.Д.Щуцький) та начальників територіальних управлінь Національного банку України.

Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні

Розділ I. Загальні положення

Ця Інструкція вводиться з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності.

Інструкція розроблена відповідно до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і стандартів.

Відповідно до статей 2, 58- 59 Закону України "Про Національний банк України" (679-14) та статей 2, 4, 7- 12, 30- 36, 47- 50, 52, 69, 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) Національний банк України (далі - Національний банк) установлює порядок визначення регулятивного капіталу банку та такі економічні нормативи, що є обов'язковими до виконання всіма банками:

нормативи капіталу:

мінімального розміру регулятивного капіталу,

адекватність регулятивного капіталу,

адекватність основного капіталу;

нормативи ліквідності:

миттєва ліквідність,

поточна ліквідність,

короткострокова ліквідність;

нормативи кредитного ризику:

максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента,

великих кредитних ризиків,

максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру,

максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам;

нормативи інвестування:

інвестування в цінні папери окремо за кожною установою 1,

загальної суми інвестування;

норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку.

Базою для розрахунку економічних нормативів є регулятивний капітал банку.

Дія цієї Інструкції поширюється на всі банки України незалежно від форм власності.

За надання Національному банку недостовірної інформації щодо економічних нормативів банки несуть відповідальність згідно з вимогами чинного законодавства України.

Розділ II. Регулятивний капітал банку

Глава 1. Порядок розрахунку регулятивного капіталу банку

1.1. Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків 2, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.

2 Ризики в банківській діяльності випливають із специфіки банківських операцій, що здійснюються в умовах ринкових відносин, та означають імовірність одержання доходів, менших від очікуваних, зниження вартості активів. Підвищені банківські ризики призводять до значних фінансових утрат і, як наслідок, до банкрутства банків.

Банки з метою визначення реального розміру регулятивного капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності зобов'язані постійно оцінювати якість усіх своїх активів і позабалансових зобов'язань (здійснювати їх класифікацію, визначати сумнівні та безнадійні щодо погашення); здійснювати відповідні коригування їх вартості шляхом формування резервів для покриття очікуваних (можливих) збитків за зобов'язаннями контрагентів 3. Банки формують резерви за такими активними операціями: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 31 день та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах.

3 Контрагент - будь-яка особа (фізична чи юридична), яка має з банком відносини фінансового характеру (банк надає кошти у вигляді безстрокових або строкових депозитів; надає кредит; продає цінні папери власної емісії; має дебіторську заборгованість за операціями з клієнтами банку та банками, у тому числі за нарахованими та простроченими доходами). При цьому контрагент може одночасно мати з банком відносини іншого характеру (зокрема трудові).

Порядок класифікації активних операцій банків і визнання їх нестандартними, формування та використання резервів під ці операції, мінімальний розмір резервів під активні операції банків установлюється відповідними нормативно-правовими актами Національного банку.

1.2. Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу.

Основний капітал уважається незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки.

Додатковий капітал має менш постійний характер та його розмір піддається змінам.

1.3. Основний капітал (капітал 1-го рівня) складається з таких елементів:

а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал.

За підсумками року на основі фінансової звітності розмір статутного капіталу коригується на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок і в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, визначеної Національним банком 4.

б) розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності):

дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу;

емісійні різниці. Емісійні різниці (емісійний дохід) - сума перевищення доходів, отриманих підприємством від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав);

резервні фонди, що створюються згідно із законами України;

загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій;

прибуток минулих років;

прибуток минулих років, що очікує затвердження.

Ці складові частини включаються до капіталу 1-го рівня лише за умови, що вони відповідають таким критеріям:

відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання;

призначення резервів та фондів і рух коштів по цих резервах і фондах окремо розкрито в оприлюднених звітах банку;

фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необмеженого і негайного їх використання для покриття збитків;

будь-яке покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через рахунок прибутків та збитків.

в) загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів та зменшується на суму:

недосформованих резервів під можливі збитки за: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах;

нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

капітальних вкладень у нематеріальні активи;

збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

збитків поточного року.

1.4. Додатковий капітал (капітал 2-го рівня) складається з таких елементів:

резерви під стандартну заборгованість інших банків;

резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;

результат переоцінки основних засобів;

прибуток поточного року;

субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал).

1.5. Субординований капітал включає кошти, що залучені від юридичних осіб - резидентів і нерезидентів, як у національній, так і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу.

Субординований борг - це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніше п'яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, уключених до капіталу, не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу з щорічним зменшенням на 20 відсотків від його первинної вартості протягом п'яти останніх років дії угоди.

Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, можуть включатися до капіталу банку після отримання дозволу Національного банку в разі їх відповідності таким критеріям:

є незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;

не можуть бути погашені за ініціативою власника;

можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред'явлення банку вимоги щодо припинення торговельних операцій;

дозволяють відстрочення обслуговування зобов'язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє банку здійснити такі виплати.

1.6. На капітал 2-го рівня накладаються такі обмеження:

при розрахунку загальної суми регулятивного капіталу загальний розмір додаткового капіталу не може бути більше ніж 100 відсотків основного капіталу;

розмір субординованого капіталу не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу.

1.7. Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу 1-го і 2-го рівнів додатково зменшується на балансову вартість таких активів:

акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, які випущені банками;

вкладення в капітал (що не консолідуються) асоційованих та дочірніх установ, а також вкладення в капітал інших установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу;

кошти, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу.

Глава 2. Мінімальний розмір регулятивного капіталу банку

2.1. Національний банк установлює норматив мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1), якого всі банки зобов'язані дотримуватися.

2.2. Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1) діючих банків має становити:

а) для місцевих кооперативних банків:

на 17 січня 2003 року - не менше ніж 1000000 євро,

на 1 січня 2004 року - не менше ніж 1150000 євро,

на 1 січня 2005 року - не менше ніж 1300000 євро,

на 1 січня 2006 року - не менше ніж 1400000 євро,

на 1 січня 2007 року - не менше ніж 1500000 євро;

б) для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних), у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних:

до 17 січня 2003 року - не менше ніж 3000000 євро,

на 1 січня 2004 року - не менше ніж 3500000 євро,

на 1 січня 2005 року - не менше ніж 4000000 євро,

на 1 січня 2006 року - не менше ніж 4500000 євро,

на 1 січня 2007 року - не менше ніж 5000000 євро;

в) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових (клірингових), центрального кооперативного банку:

до 17 січня 2003 року - не менше ніж 5000000 євро,

на 1 січня 2004 року - не менше ніж 5500000 євро,

на 1 січня 2005 року - не менше ніж 6000000 євро,

на 1 січня 2006 року - не менше ніж 7000000 євро,

на 1 січня 2007 року - не менше ніж 8000000 євро.

2.3. Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1) знову створених банків має становити:

а) для місцевих кооперативних банків:

до одного року діяльності - 1000000 євро,

до двох років діяльності - 1100000 євро,

до трьох років діяльності - 1200000 євро,

до чотирьох років діяльності - 1350000 євро,

починаючи з п'ятого року діяльності - 1500000 євро;

до одного року діяльності - 3000000 євро,

до двох років діяльності - 3500000 євро,

до трьох років діяльності - 4000000 євро,

до чотирьох років діяльності - 4500000 євро,

починаючи з п'ятого року діяльності - 5000000 євро;

до одного року діяльності - 5000000 євро,

до двох років діяльності - 5500000 євро,

до трьох років діяльності - 6000000 євро,

до чотирьох років діяльності - 7000000 євро,

починаючи з п'ятого року діяльності - 8000000 євро.

2.4. Національний банк залежно від економічного становища країни, стану світових фінансово-кредитних і валютних ринків та відповідно до змін курсу національної валюти може переглядати мінімальний розмір регулятивного капіталу. У разі значного підвищення значення нормативу мінімального розміру регулятивного капіталу для банків встановлюється перехідний період для нарощування капіталу згідно з розробленими банками програмами капіталізації.

Розділ III. Порядок отримання дозволу на врахування залучених коштів на умовах субординованого боргу до капіталу банку

Глава 1. Вимоги щодо залучення коштів

1.1. Відповідно до вимог цієї Інструкції банки, строк діяльності яких становить не менше одного року (з метою підвищення рівня капіталізації), можуть залучати незабезпечені кошти юридичних і фізичних осіб як резидентів, так і нерезидентів (далі - Інвестор) у грошовій формі як у національній, так і в іноземній вільно конвертованій валюті 1-ї групи Класифікатора іноземних валют, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.02.98 N 34 (v0521500-98) (у редакції постанови Правління Національного банку України від 02.10.2002 N 378 (z0841-02) , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.10.2002 за N 841/7129) (далі - іноземна валюта), на умовах субординованого боргу з подальшим урахуванням цих коштів до капіталу банку (капіталу 2-го рівня).

1.2. Залучення коштів (депозитів) на умовах субординованого боргу з метою врахування цих коштів до капіталу банку може здійснюватися як шляхом укладення прямих договорів між банком-боржником та Інвестором, так і шляхом випуску банком-боржником боргових цінних паперів.

Боргові цінні папери під субординований борг випускаються у вигляді ощадних/депозитних сертифікатів.

1.3. Залучення коштів на умовах субординованого боргу шляхом випуску ощадних (депозитних) сертифікатів здійснюється відповідно до Правил здійснення депозитних операцій для банківських депозитів, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30.06.98 N 250 (z0445-98) , зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 14.07.98 за N 445/2885 (зі змінами), з урахуванням особливих умов щодо випуску та погашення ощадних/депозитних сертифікатів згідно з главою 4 цього розділу.

1.4. Не допускається заміна ощадних/депозитних сертифікатів на прямі договори або навпаки протягом усього періоду дії угоди (депозитного договору) про залучення коштів на умовах субординованого боргу до капіталу банку.

1.5. Мінімальна сума залучених коштів на умовах субординованого боргу шляхом випуску ощадних/депозитних сертифікатів для врахування цих коштів до капіталу банку становить 100 тис.грн. (номінальна вартість одного ощадного/депозитного сертифіката).

У разі залучення коштів на умовах субординованого боргу від однієї особи в сумі більше ніж 2 млн. грн. кошти залучаються шляхом укладення прямих договорів.

1.6. Банк має право залучати кошти на умовах субординованого боргу в іноземній валюті, якщо він отримав письмовий дозвіл Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями в частині залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України та/або залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках України.

Глава 2. Документи, що подають банки для отримання дозволу на врахування залучених коштів на умовах субординованого боргу до капіталу банку

2.1. Клопотання про надання Національним банком дозволу на врахування залучених коштів на умовах субординованого боргу до капіталу банку (далі - Дозвіл) банк-боржник подає до відповідного територіального управління Національного банку (структурного підрозділу центрального апарату, що безпосередньо здійснює нагляд за діяльністю банку).

Рішення про надання/скасування Дозволу приймає Комісія Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків (далі - Комісія Національного банку) із зазначенням конкретного строку дії Дозволу або його скасування.

2.2. Для отримання Дозволу банк-боржник має у 10-денний термін після укладення угоди з Інвестором подати такі документи (залежно від статусу інвестора):

а) клопотання банку-боржника про отримання Дозволу;

б) письмове підтвердження банку-боржника, що Інвестор та пов'язані з ним особи не є боржниками банку на дату укладення угоди;

в) засвідчену в установленому порядку копію угоди про залучення коштів на умовах субординованого боргу, що укладається між Інвестором і банком-боржником, - подається в разі залучення коштів шляхом укладання прямих договорів;

г) засвідчену в установленому порядку копію депозитного договору - подається в разі залучення коштів на умовах субординованого боргу шляхом випуску ощадних/депозитних сертифікатів;

ґ) копію рішення банку про випуск ощадних/депозитних сертифікатів із зазначенням їх загальної кількості випуску разом із зразком ощадного/депозитного сертифіката;

д) документальне підтвердження про дотримання Інвестором (банком-резидентом) нормативів капіталу та ліквідності протягом останніх трьох місяців;

е) копію свідоцтва про державну реєстрацію Інвестора - юридичної особи, засвідчену в установленому порядку;

є) повідомлення, що надається юридичною особою про те, що немає заборгованості за зобов'язаннями перед бюджетами всіх рівнів, - якщо Інвестором є юридична особа - резидент України;

ж) заяву фізичної особи - резидента/нерезидента із зазначенням інформації про паспортні дані, громадянство, ідентифікаційний номер платника податків, порядок сплати (готівкою, безготівковим розрахунком) - інформація щодо нерезидента надається у разі її наявності;

з) довідку податкових органів країни реєстрації юридичної особи про належне виконання своїх обов'язків як платника податку, якщо законодавством країни його походження передбачено надання такої довідки, - якщо Інвестором є юридична особа - нерезидент України;

и) довідку Державної податкової адміністрації України про наявність доходів за останній звітний період (рік), - якщо Інвестором є фізична особа - громадянин України;

і) довідку органів податкової служби країни місцезнаходження фізичної особи-іноземця про належне виконання нею своїх обов'язків як платника податків, - якщо законодавством країни її перебування передбачено надання такої довідки;

ї) документи, що стосуються юридичної та фізичної особи-нерезидента, мають бути перекладені на українську мову та легалізовані в консульській установі України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

й) копії платіжних документів про перерахування на балансовий рахунок 3660 "Субординований борг банку" коштів, залучених на умовах субординованого боргу для врахування до капіталу банку (копії мають бути засвідчені підписами керівників банку та відбитком печатки);

к) бізнес-план, розроблений банком-боржником, у якому мають бути передбачені: економічне обґрунтування щодо доцільності залучення коштів на умовах субординованого боргу; програма капіталізації банку (з урахуванням усіх раніше укладених договорів про залучення коштів на умовах субординованого боргу) про відповідне збільшення основного капіталу банку (капіталу 1-го рівня) на суму щорічного зменшення розміру субординованого боргу протягом останніх п'яти років дії угоди, що враховується до капіталу відповідно до пунктів 5.7 та 5.8 цього розділу; прогнозний розрахунок прибутковості банку та дотримання нормативу мінімального розміру регулятивного капіталу; первинні напрями використання залучених коштів на умовах субординованого боргу протягом перших шести місяців.

Глава 3. Вимоги щодо укладання угоди (депозитного договору) про залучення коштів на умовах субординованого боргу

3.1. Кошти на умовах субординованого боргу залучаються на визначений строк, але не менше ніж п'ять років.

3.2. В угоді про залучення коштів на умовах субординованого боргу (на зворотному боці сертифіката) має бути передбачено, що в разі ліквідації (банкрутства) банку-боржника задоволення вимог Інвестора здійснюватиметься після задоволення вимог усіх інших кредиторів (відповідно до статті 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) ) .

3.3. Процентна ставка за угодою про залучення коштів на умовах субординованого боргу не може перевищувати розмір облікової ставки Національного банку протягом усього періоду дії угоди за умови залучення коштів у національній валюті (у разі залучення коштів шляхом випуску ощадних/депозитних сертифікатів - на час укладання депозитного договору та випуску сертифіката).

3.4. Якщо кошти на умовах субординованого боргу залучено в іноземній валюті, то процентна ставка за субординованим боргом не може перевищувати ставку LIBOR (за відповідний період) плюс чотири відсотки річних за дванадцятимісячними міжбанківськими депозитами у відповідній іноземній валюті та приймається банком:

у разі залучення коштів шляхом укладання прямих договорів - на дату укладення угоди і коригується щокварталу на кожне перше число (протягом усього періоду дії укладеної угоди) без укладення додаткової угоди, про що має бути зазначено в угоді;

у разі залучення коштів шляхом випуску ощадних/депозитних сертифікатів - на дату укладення депозитного договору та випуску сертифіката.

3.5. У разі залучення коштів на умовах субординованого боргу шляхом випуску ощадних/депозитних сертифікатів процентна ставка за депозитним договором залишається незмінною протягом усього періоду дії цього депозитного договору.

3.6. Капіталізація процентів за субординованим боргом не допускається.

3.7. Нарахування процентів за субординованим боргом здійснюється щомісяця методом "факт/факт" згідно з правилами бухгалтерського обліку процентних та комісійних доходів і витрат банків.

3.8. В угоді передбачається призупинення сплати процентів за субординованим боргом за ініціативою банку-боржника або за вимогою Національного банку до банку-боржника щодо призупинення такої сплати в разі:

погіршення фінансового стану банку-боржника (невиконання нормативів обов'язкового резервування, мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1), адекватності регулятивного капіталу (Н2), адекватності основного капіталу (Н3), нормативів ліквідності (Н4, Н5, Н6), якщо питома вага негативно класифікованих активів (з урахуванням сформованих резервів за активними операціями) перевищує 60 відсотків від загальної суми активів банку; немає позитивного фінансового результату за відповідний період (квартал);

укладення письмової угоди банку з Національним банком щодо програми фінансового оздоровлення банку.

3.9. На період чинності укладеної угоди (до часу погашення ощадного/депозитного сертифіката) банк-боржник не має права передавати Інвестору (або пов'язаним з ним особам) кошти в будь-якій формі (майно, кредит, будь-які операції з векселями, факторингові послуги, не покриті безумовним забезпеченням гарантії, поруки за кредиторів банку-боржника тощо), крім тих випадків, якщо таке передавання банком-боржником майна або векселів є сплатою процентів за залученими на умовах субординованого боргу коштами та оформлене відповідною угодою.

3.10. В угоді (депозитному договорі) доцільно передбачити строки (графік) поступового повернення банком коштів, залучених на умовах субординованого боргу, залежно від обсягу залучених коштів.

3.11. Якщо кореспондентський рахунок банку-боржника використовується для списання сум за дорученнями банку-інвестора, що стосуються його власних операцій та операцій його клієнтів і кореспондентів, а також для зарахування коштів на їх користь, то вимоги пункту 3.9 цієї глави на сторони угоди про залучення коштів на умовах субординованого боргу не поширюється.

3.12. Дострокове погашення субординованого боргу (погашення ощадного/депозитного сертифіката) може відбуватися за ініціативою банку-боржника, за згодою Інвестора та Національного банку лише за умови збільшення основного капіталу банку в розмірі згідно з планом капіталізації, але не меншому, ніж розмір залучених коштів на умовах субординованого боргу, що планується повернути Інвестору.

Рішення про надання згоди на дострокове погашення субординованого боргу (погашення ощадного/депозитного сертифіката) приймає Комісія Національного банку з одночасним скасуванням Дозволу.

3.13. У разі пролонгації угоди про залучення коштів на умовах субординованого боргу дія Дозволу не продовжується.

3.14. В угоді (депозитному договорі) про залучення коштів на умовах субординованого боргу мають передбачатися всі вимоги, що встановлені цією главою.

3.15. Будь-які зміни до угоди мають попередньо погоджуватися з відповідним територіальним управлінням Національного банку (структурним підрозділом центрального апарату Національного банку, що безпосередньо здійснює нагляд за банком-боржником). Протягом п'яти робочих днів з дня внесення відповідних змін до угоди банк має надіслати нотаріально засвідчену копію угоди відповідному підрозділу банківського нагляду.

Глава 4. Вимоги щодо випуску боргових цінних паперів під субординований борг у вигляді ощадних/депозитних сертифікатів

4.1. Ощадний/депозитний сертифікат, випущений на умовах субординованого боргу - це письмове свідоцтво банку-боржника про депонування грошових коштів, що залучаються на умовах субординованого боргу, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту та процентів за ним.

4.2. Ощадні/депозитні сертифікати мають випускатися у друкованій формі та бути іменними і строковими.

Іменні ощадні/депозитні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.

Ощадні/депозитні сертифікати випускаються під певний договірний процент та на визначений строк, але не менше ніж п'ять років з урахуванням вимог глави 3 цього розділу.

4.3. Ощадні/депозитні сертифікати сплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, - в іноземній валюті.

4.4. Незалежно від виду валюти, якою здійснено оплату ощадних/депозитних сертифікатів, їх номінальна вартість зазначається в гривнях.

4.5. Установи всіх видів власності придбавають ощадні/депозитні сертифікати за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківські кредити.

4.6. Фізичні особи ощадні/депозитні сертифікати придбавають лише за рахунок їх особистих коштів.

4.7. Сплата процентів здійснюється після закінчення строку, на який залучено кошти, під час пред'явлення ощадного/депозитного сертифіката для оплати в банк-боржник, який їх випустив.

4.8. Володіння ощадним/депозитним сертифікатом, випущеним на умовах субординованого боргу, не дає право на участь в управлінні банком.

4.9. Іноземні інвестори (фізичні і юридичні особи) ощадні/депозитні сертифікати в національній валюті купують лише за рахунок коштів, отриманих ними від продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України, та за рахунок коштів, одержаних інвесторами як доходи (дивіденди) від інвестиційної діяльності в Україні.

4.10. У разі залучення коштів шляхом випуску боргових цінних паперів у вигляді ощадного/депозитного сертифіката на його зворотному боці також мають зазначатися умови, визначені пунктами 3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 3.5 глави 3 цього розділу.

Ця інформація має займати не менше ніж 70 відсотків площі зворотного боку ощадного/депозитного сертифіката. Вимоги статті 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) мають займати 10 відсотків зазначеної площі.

Глава 5. Порядок обліку залучених коштів та подання звітності

5.1. Територіальне управління Національного банку (структурний підрозділ центрального апарату Національного банку, що безпосередньо здійснює нагляд за банком-боржником) перевіряє достовірність та повноту поданих документів, а також дотримання Інвестором (банком-резидентом) установленого мінімального розміру регулятивного капіталу банку (Н1), нормативів адекватності регулятивного капіталу (Н2) та адекватності основного капіталу (Н3), готує обґрунтований висновок щодо достовірності та повноти поданих документів та їх відповідності встановленим вимогам.

Протягом 20 робочих днів з дня отримання всіх документів та за умови відповідності умов угоди (депозитного договору та сертифіката) вимогам, що визначені в пунктах 1.6, 3.1 - 3.12, 4.1 - 4.10 цього розділу, дотримання Інвестором (банком-резидентом) мінімального розміру регулятивного капіталу банку, нормативів адекватності регулятивного капіталу (Н2) та адекватності основного капіталу (Н3) та повної сплати Інвестором коштів територіальне управління Національного банку (або структурний підрозділ центрального апарату Національного банку, що безпосередньо здійснює нагляд за банком) подає до Комісії Національного банку документи, зазначені в пункті 2.2 цього розділу, свій висновок і пропозиції для прийняття остаточного рішення щодо надання Дозволу.

Якщо угода (депозитний договір та сертифікат) не відповідає вимогам пунктів 1.6, 3.1 - 3.12, 4.1 - 4.10 цього розділу або банк подав неповний пакет документів, перелік яких визначений у пункті 2.2 цього розділу, то територіальне управління Національного банку (структурний підрозділ центрального апарату Національного банку, що безпосередньо здійснює нагляд за банком-боржником) повертає пакет документів на доопрацювання протягом 20 робочих днів з дня отримання всіх документів.

5.2. Комісія Національного банку розглядає клопотання банку на наступному засіданні та надає (чи не надає) Дозвіл, про що приймається відповідне рішення.

Комісія Національного банку має право відмовити банку в наданні Дозволу, якщо дійде висновку, що залучення коштів на умовах субординованого боргу є ризиковою операцією та такою, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

5.3. У разі надання Дозволу (якщо Інвестором є банк-резидент) вкладені/залучені на умовах субординованого боргу кошти обліковуються так:

а) банком-Інвестором:

у разі вкладання коштів на умовах субординованого боргу шляхом укладення прямих договорів - за балансовими рахунками 1516 "Довгострокові депозити, які розміщені на умовах субординованого боргу";

у разі вкладання коштів на умовах субординованого боргу шляхом придбання ощадних/депозитних сертифікатів - за балансовим рахунком 3212/2 "Боргові цінні папери в портфелі банку на інвестиції, які придбані на умовах субординованого боргу" за даними аналітичного обліку;

б) банком-боржником - за балансовим рахунком 3660 "Субординований борг банку".

5.4. У разі невідповідності умов угоди (депозитного договору або сертифіката) вимогам, що визначені в пунктах 1.6, 3.1 - 3.12, 4.1 - 4.10 цього розділу, та неотримання банком-боржником Дозволу протягом 30 робочих днів із дня подання клопотання про отримання Дозволу або несвоєчасного подання клопотання і до часу отримання банком-боржником Дозволу, а також у разі прийняття Комісією Національного банку рішення про дострокове погашення субординованого боргу (з одночасним скасуванням Дозволу) кошти, що залучені/розміщені на умовах субординованого боргу, з наступного робочого дня після дня прийняття Комісією рішення, обліковуються так:

а) банком-боржником:

у разі залучення коштів на умовах субординованого боргу шляхом укладення прямих договорів - за балансовими рахунками 2615 "Довгострокові депозити суб'єктів господарської діяльності"; 2635 "Довгострокові депозити фізичних осіб";

у разі залучення коштів на умовах субординованого боргу шляхом випуску ощадних/депозитних сертифікатів - за балансовим рахунком 3330 "Довгострокові ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком";

б) банком-інвестором:

у разі розміщення коштів на умовах субординованого боргу шляхом укладення прямих договорів - за балансовим рахунком 1515 "Довгострокові депозити, що розміщені в інших банках";

у разі розміщення коштів на умовах субординованого боргу шляхом випуску ощадних/депозитних сертифікатів - за балансовим рахунком 3212/1 "Боргові цінні папери в портфелі банку на інвестиції" за даними аналітичного обліку.

5.5. Кошти, що залучені на умовах субординованого боргу, враховуються до капіталу банку з першого числа наступного місяця після дати прийняття Комісією Національного банку рішення про надання Дозволу.

Розмір коштів, залучених на умовах субординованого боргу, що враховується до капіталу банку, визначається за формою звітності N 610 "Інформація про врахування субординованого боргу в розрахунок капіталу банку", яка подається банком-боржником до Національного банку.

5.6. Якщо кошти на умовах субординованого боргу залучені в іноземній валюті, то для визначення розміру субординованого боргу, що має враховуватися до капіталу банку, вони перераховуються в гривні за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком на дату зарахування коштів на кореспондентський рахунок банку-боржника, та їх розмір фіксується в Дозволі.

Кошти, що залучені на умовах субординованого боргу, враховуються до капіталу банку в розмірі відповідно до наданого Дозволу, але не більше ніж сума, яка обліковується на балансовому рахунку 3660 "Субординований борг банку" з урахуванням строку, що залишився до дати погашення (без урахування пролонгації угоди).

5.7. Якщо на умовах субординованого боргу кошти залучені строком на п'ять років, то сума субординованого боргу враховується до капіталу банку зі щорічним зменшенням розміру цих коштів на 20 відсотків за таким графіком:

5.8. Якщо на умовах субординованого боргу кошти залучені на строк понад п'ять років, то в останні п'ять років дії угоди вони враховуються до капіталу банку за графіком, зазначеним у пункті 5.7 цього розділу.

Погашення субординованого боргу здійснюється лише після закінчення строку, на який залучено кошти.

Строк, на який залучено кошти, 7 років (з 01.02.2003 до 31.01.2010).

Сума залучених коштів на умовах субординованого боргу, на яку отримано Дозвіл на врахування до капіталу банку, - 600 000 грн.

Розрахунок суми, що враховується до капіталу, здійснюється так:

з 01.02.2003 до 31.01.2005 - 100% - 600 000 грн.;

з 01.02.2005 до 31.01.2006 - 80% - 480 000 грн.;

з 01.02.2006 до 31.01.2007 - 60% - 360 000 грн.;

з 01.02.2007 до 31.01.2008 - 40% - 240 000 грн.;

з 01.02.2008 до 31.01.2009 - 20% - 120 000 грн.;

з 01.02.2009 до 31.01.2010 - 0.

Погашення субординованого боргу здійснюється, починаючи з 01.02.2010 (у тому числі за прямими угодами - за встановленим графіком відповідно до пункту 3.10 цього розділу).

Глава 6. Контроль за коштами, залученими на умовах субординованого боргу

6.1. Територіальне управління Національного банку (структурний підрозділ центрального апарату Національного банку, що безпосередньо здійснює нагляд за банком-боржником) не рідше ніж один раз на шість місяців здійснює контроль за виконанням банком-боржником умов угоди (депозитного договору) та бізнес-плану (у тому числі програми капіталізації) та за тим, що в Інвестора (пов'язаних з ним осіб) немає заборгованості перед банком-боржником.

6.2. У разі виявлення порушень умов щодо залучення коштів, за яких банк-боржник отримав Дозвіл, або дострокового повернення субординованих коштів без письмового Дозволу Національного банку, відповідне територіальне управління Національного банку (структурний підрозділ центрального апарату Національного банку, що безпосередньо здійснює нагляд за банком-боржником) подає свої пропозиції про скасування Дозволу до Комісії Національного банку.

6.3. У разі прийняття рішення про скасування Дозволу сума залучених коштів не враховується до капіталу банку 2-го рівня з першого числа наступного місяця після дати прийняття Комісією Національного банку рішення про скасування Дозволу.

Банки зобов'язані з першого числа наступного місяця після дати прийняття Комісією Національного банку рішення про скасування Дозволу подати Національному банку змінену форму звітності N 610 "Інформація про врахування субординованого боргу в розрахунок капіталу банку.

Розділ IV. Нормативи капіталу

Глава 1. Норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2)

1.1. Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори/вкладники банку.

1.2. Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку.

Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями.

1.3. Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяються на п'ять груп за ступенем ризику та підсумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження:

а) I група активів із ступенем ризику 0 відсотків:

готівкові кошти;

банківські метали;

кошти в Національному банку;

боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані Національним банком;

нараховані доходи за борговими цінними паперами, що рефінансуються та емітовані Національним банком;

боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади у портфелі банку на продаж і на інвестиції;

б) II група активів із ступенем ризику 10 відсотків:

короткострокові та довгострокові кредити, що надані центральним органам виконавчої влади;

нараховані доходи за кредитами, що надані центральним органам виконавчої влади;

в) III група активів зі ступенем ризику 20 відсотків:

боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані Національним банком;

боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади в портфелі банку на продаж та на інвестиції;

кошти до запитання, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

нараховані доходи за коштами до запитання, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

депозити овернайт, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

інші короткострокові депозити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

нараховані доходи за депозитами овернайт, іншими короткостроковими депозитами, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

кредити овердрафт, овернайт та інші короткострокові кредити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

нараховані доходи за кредитами овердрафт, овернайт та іншими короткостроковими кредитами, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

г) IV група активів зі ступенем ризику 50 відсотків:

кошти до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

нараховані доходи за коштами до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

депозити овернайт, які розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

короткострокові та довгострокові кредити, що надані місцевим органам виконавчої влади;

нараховані доходи за кредитами, що надані місцевим органам виконавчої влади;

гарантійні депозити в інших банках (покриті);

зобов'язання з кредитування, які надані банкам;

валюта та банківські метали, які куплені, але не одержані;

активи до одержання;

ґ) V група активів зі ступенем ризику 100 відсотків: прострочені нараховані доходи за коштами до запитання в інших банках;

прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані центральним і місцевим органам виконавчої влади;

короткострокові депозити, що розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

нараховані доходи за строковими депозитами, що розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

довгострокові депозити, що розміщені в інших банках;

гарантійні депозити в інших банках (непокриті);

прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за строковими депозитами, що розміщені в інших банках;

кредити овердрафт, овернайт, кошти за операціями репо та інші короткострокові кредити, які надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу;

довгострокові кредити, що надані іншим банкам;

нараховані доходи за кредитами, що надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу;

фінансовий лізинг (оренда), що наданий іншим банкам;

пролонгована заборгованість за кредитами, наданими іншим банкам;

прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані іншим банкам;

кредити, що надані суб'єктам господарської діяльності;

нараховані доходи за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності;

прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності;

пролонгована заборгованість за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності;

сумнівна заборгованість інших банків і за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності;

сумнівна заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями;

дебіторська заборгованість за операціями з банками та за операціями з клієнтами банків;

сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками та за операціями з клієнтами банків;

транзитний рахунок за операціями, здійсненими платіжними картками через банкомат;

пролонгована, прострочена та сумнівна заборгованість за кредитами, які надані центральним та місцевим органам виконавчої влади;

кредити, які надані фізичним особам;

пролонгована заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам;

нараховані доходи за кредитами, які надані фізичним особам;

прострочена заборгованість та прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані фізичним особам;

сумнівна заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам;

сумнівна заборгованість за нарахованими доходами за операціями з клієнтами;

акції та цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції;

боргові цінні папери, випущені банками, фінансовими (небанківськими) установами та нефінансовими підприємствами, в портфелі банку на продаж та на інвестиції;

нараховані доходи за акціями та борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж та інвестиції;

прострочені нараховані доходи за борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж та інвестиції;

товарно-матеріальні цінності;

основні засоби;

інші активи банку;

зобов'язання за всіма видами гарантій (акцептами, авалями);

непокриті акредитиви;

сумнівні вимоги за операціями з валютою та банківськими металами;

цінні папери до одержання за операціями андеррайтингу;

сумнівні вимоги за операціями з фінансовими інструментами, крім інструментів валютного обміну;

інші зобов'язання, що надані клієнтам.

1.4. Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків має бути не меншим, ніж 8 відсотків, починаючи з 01.03.2004 - не меншим, ніж 10 відсотків.

Для банків, що розпочинають операційну діяльність, цей норматив має становити:

протягом перших 12 місяців діяльності (з дня отримання ліцензії) - не менше 15 відсотків;

протягом наступних 12 місяців - не менше 12 відсотків;

надалі - не менше 10 відсотків.

Глава 2. Норматив адекватності основного капіталу (Н3)

2.1. Норматив адекватності основного капіталу встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків.

2.2. Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку.

2.3. Для розрахунку нормативу адекватності основного капіталу загальний розмір основного капіталу коригується (зменшується) на суму:

недосформованих резервів під можливі збитки за активними операціями банків;

нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

капітальних вкладень у нематеріальні активи;

збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

збитків поточного року.

2.4. Загальні активи банку для розрахунку адекватності основного капіталу включають:

готівкові кошти;

банківські метали;

кошти в Національному банку;

казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються та емітовані Національним банком;

кошти в інших банках;

сумнівну заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями;

дебіторську заборгованість за операціями з банками;

кредити, що надані центральним і місцевим органам виконавчої влади, суб'єктам господарської діяльності, фізичним особам;

дебіторську заборгованість за операціями з клієнтами;

транзитний рахунок за операціями з клієнтами;

цінні папери в портфелі банку на продаж та на інвестиції;

товарно-матеріальні цінності;

інші активи банку;

суми до з'ясування та транзитні рахунки;

операційні та неопераційні основні засоби.

2.5. При розрахунку нормативу адекватності основного капіталу сума загальних активів відповідно зменшується на розрахункову суму резервів за всіма активними операціями банку, на суму неамортизованого дисконту за цінними паперами та зносу основних засобів.

2.6. Нормативне значення нормативу Н3 має бути не меншим, ніж 4 відсотки.

Глава 3. Групи банків за рівнем капіталу

3.1. Для забезпечення реальної капіталізації банків України всі банки поділяються за рівнем достатності капіталу на:

добре капіталізовані;

достатньо капіталізовані;

недокапіталізовані;

значно недокапіталізовані;

критично недокапіталізовані.

3.2. Добре капіталізованим уважається банк, в якого:

розмір регулятивного капіталу, визначений відповідно до розділу II цієї Інструкції, відповідає встановленим мінімальним вимогам;

співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), перевищує його нормативне значення і становить не менше ніж 17 відсотків;

співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) більше ніж його нормативне значення і становить 8 відсотків та більше.

3.3. Достатньо капіталізованим уважається банк, в якого:

співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), відповідає його нормативному значенню і становить не менше ніж 8 відсотків або наближається до 17 відсотків;

співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) становить не менше ніж 4 відсотки або наближається до 8 відсотків.

3.4. Недокапіталізованим уважається банк, в якого:

співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), менше ніж його нормативне значення, але становить не менше ніж 6 відсотків;

співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) менше ніж його нормативне значення, але становить не менше ніж 3 відсотки, або наближається до 4 відсотків.

3.5. Значно недокапіталізованим уважається банк, в якого:

розмір регулятивного капіталу, визначений відповідно до розділу II цієї Інструкції, менше встановленого мінімального розміру регулятивного капіталу, але не більше ніж 20 відсотків установленого мінімального розміру регулятивного капіталу;

співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2) менше ніж його нормативне значення і перебуває в межах від 6 до 2 відсотків;

співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) менше ніж його нормативне значення і перебуває в межах від 3 до 1,3 відсотка;

обсяг активів з негативною класифікацією 5 (з урахуванням сформованих резервів під активні операції) перебуває в межах від 45 до 60 відсотків регулятивного капіталу банку.

5 До негативно класифікованих активів належать: кредитні операції, що класифіковані за ступенем ризику як "сумнівні", "безнадійні"; дебіторська заборгованість, що належить до III та IV груп ризику; цінні папери з нефіксованим прибутком, ринкова (або розрахункова ринкова) вартість яких менше балансової вартості понад 50 відсотків; прострочені більше ніж 31 день та сумнівні до отримання нараховані доходи; кошти, що розміщені на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів або які зареєстровані в офшорних зонах. Підставою для їх класифікації є нормативно-правові акти Національного банку та внутрішні положення банків.

3.6. Критично недокапіталізованим уважається банк, в якого:

розмір регулятивного капіталу, визначений відповідно до розділу II цієї Інструкції, менше встановленого мінімального розміру регулятивного капіталу на суму, що становить понад 20 відсотків установленого мінімального розміру регулятивного капіталу;

співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) менше ніж 1,3 відсотка;

обсяг активів з негативною класифікацією (з урахуванням сформованих резервів під активні операції) перевищує 60 відсотків регулятивного капіталу банку.

3.7. Залежно від рівня достатності капіталу банку Національний банк рекомендує вжити таких заходів:

а) банкам, що не дотримуються вимог Національного банку щодо мінімального розміру регулятивного капіталу банку (Н1), нормативів адекватності регулятивного капіталу (Н2) та адекватності основного капіталу (Н3), - винести на розгляд правління та ради банку перелік заходів щодо розвитку його капітальної бази (програму капіталізації) або питання щодо його реорганізації шляхом приєднання чи злиття.

У разі прийняття правлінням і радою банку відповідного рішення банк має укласти з територіальним управлінням Національного банку (Національним банком - якщо нагляд за банком безпосередньо здійснює структурний підрозділ банківського нагляду центрального апарату) письмову угоду щодо прийняття програми капіталізації банку;

б) недокапіталізованим банкам - припинити в будь-якій формі виплату дивідендів (крім виплати дивідендів у вигляді власних акцій) та викуп власних акцій (паїв/часток учасників у статутному капіталі), а також унести на розгляд правління та ради банку перелік заходів (програму) фінансового оздоровлення банку.

Крім того, недокапіталізованим банкам рекомендується встановити такі обмеження:

тимчасово припинити залучення коштів фізичних та юридичних осіб;

обмежити активні операції з акціонерами та інсайдерами банку;

припинити вкладання коштів у статутні фонди інших юридичних осіб;

припинити надання бланкових та пільгових 6 кредитів;

6 Пільговими кредитами вважаються кредити, що надані позичальникам на більш сприятливих умовах, аніж це встановлено внутрішніми документами банку, що визначають його кредитну та облікову політику.

припинити нарахування і сплату відсотків за міжфілійними кредитами;

в) значно недокапіталізованим банкам припинити:

виплату дивідендів у будь-якій формі (крім виплати дивідендів у вигляді власних акцій/паїв/часток) та викуп власних акцій (паїв/часток учасників у статутному капіталі);

відкриття нових депозитних рахунків фізичним особам і поповнення діючих;

проведення подальшої емісії цінних паперів (крім випуску власних акцій) та розширення кола фізичних і юридичних осіб - клієнтів банку з обслуговування їх операцій на ринку цінних паперів, збільшення обсягу цих операцій, у тому числі пов'язаних з веденням рахунків депозитарного обліку;

г) критично недокапіталізованим банкам припинити виплату процентів за субординованим боргом;

ґ) значно недокапіталізованим або критично недокапіталізованим банкам унести на розгляд загальних зборів акціонерів (учасників) питання щодо санації банку його акціонерами (учасниками) або інвесторами.

Розділ V. Нормативи ліквідності

Глава 1. Вимоги до ліквідності банків

1.1. Ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Ліквідними активами є кошти в касі, які відкриті в Національному банку та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані в готівкові чи безготівкові кошти.

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.

У зв'язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

1.2. З метою контролю за станом ліквідності банків Національний банк установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

Глава 2. Норматив миттєвої ліквідності (Н4)

2.1. Норматив миттєвої ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках).

2.2. Норматив миттєвої ліквідності визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками.

2.3. Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше ніж 20 відсотків.

Глава 3. Норматив поточної ліквідності (Н5)

3.1. Норматив поточної ліквідності встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку.

Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов'язання банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно).

3.2. Норматив поточної ліквідності визначається як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов'язань банку з відповідними строками виконання.

3.3. До активів первинної та вторинної ліквідності при розрахунку нормативу поточної ліквідності належать:

готівкові кошти;

банківські метали;

кошти на кореспондентських рахунках, які відкриті в Національному банку та інших банках;

строкові депозити, які розміщені в Національному банку та інших банках;

боргові цінні папери, що рефінансуються та емітовані Національним банком, у портфелі банку на продаж та на інвестиції;

боргові цінні папери в портфелі банку на продаж та на інвестиції;

надані кредити.

3.4. До зобов'язань належать:

кошти до запитання;

короткострокові та довгострокові кредити, які одержані від Національного банку та інших банків;

кошти бюджету України;

строкові депозити інших банків та клієнтів;

цінні папери власного боргу, емітовані банком;

субординований борг банку;

зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів;

зобов'язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.

3.5. Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж:

30 відсотків, з 01.07.2002 - 35 відсотків, з 01.01.2003 - 40 відсотків.

Глава 4. Норматив короткострокової ліквідності (Н6)

4.1. Норматив короткострокової ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів.

4.2. Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобов'язань.

4.3. До розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються ліквідні активи та короткострокові зобов'язання з початковим строком погашення до одного року.

4.4. До ліквідних активів при розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються:

готівкові кошти;

банківські метали;

кошти на кореспондентських рахунках, що відкриті в Національному банку та інших банках;

короткострокові депозити, що розміщені в Національному банку та інших банках;

короткострокові кредити, що надані іншим банкам.

4.5. До короткострокових зобов'язань включаються:

кошти до запитання;

кошти бюджету України;

короткострокові кредити, які одержані від Національного банку та інших банків;

короткострокові депозити інших банків і клієнтів;

короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком;

зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів;

зобов'язання з кредитування, які надані банкам і клієнтам.

4.6. Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше ніж 20 відсотків.

Розділ VI. Нормативи кредитного ризику

Глава 1. Вимоги щодо обмеження кредитного ризику банків

1.1. До кредитних операцій належать активні операції банку, що пов'язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми.

Кредитна діяльність банків пов'язана з кредитним ризиком або нездатністю контрагента виконувати частково або в повному обсязі свої зобов'язання згідно з угодою, тому банки зобов'язані оцінювати кредитоспроможність 7 своїх контрагентів, вчасно ідентифікувати погані активи (тобто активи, за якими існує ймовірність отримання збитків), створювати необхідні резерви для списання безнадійних до погашення активів.

7 Кредитоспроможність - наявність передумов для одержання кредиту і здатність повернути його. Кредитоспроможність позичальника визначається за показниками, що характеризують його здатність своєчасно розраховуватися за раніше одержаними кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел і забезпечити оперативну конверсію активів у ліквідні кошти.

1.2. Надання кредитів у значних обсягах одному контрагенту або групі контрагентів призводить до концентрації кредитного ризику, тому банки зобов'язані дотримуватися таких вимог:

а) під час надання кредитів, гарантій і поручительств, проведення інших кредитних операцій з установами, що вважаються асоційованими особами чи дочірніми установами банку, або належать до акціонерів (учасників) банку, персоналу та керівників банку чи іншого банку, що належить до тієї самої банківської групи або материнської компанії, банки не повинні застосовувати більш пільгові умови, ніж ті, що застосовуються при кредитуванні інших клієнтів банку, зокрема не встановлювати більш пільгові процентні ставки (комісійні);

б) загальна сума кредитів, позик, авансів готівкою, гарантій, порук та індосаментів, наданих першим керівникам банку та іншому управлінському персоналу8, не повинна бути більшою за 10 відсотків основного капіталу банку, а в кооперативних банках вона не повинна бути більшою 25 відсотків основного капіталу.

1.3. З метою обмеження кредитного ризику за операціями з пов'язаними особами надання банком кредиту, позики, гарантії чи поручительства здійснюється за таких умов:

а) особі, яка належить до перших керівників банку, якщо загальна сума кредиту (позики, гарантії чи поручительств) цій особі перевищує еквівалент 5000 євро в гривнях за курсом, установленим Національним банком, - за спільним письмовим рішенням правління та ради банку, шляхом таємного голосування більшістю у 2/3 голосів за присутності щонайменше половини членів обох органів без участі зацікавленої особи (чи загальними зборами акціонерів);

б) особі, яка належить до перших керівників банку, якщо загальна сума кредиту (позики, гарантії чи поручительств) цій особі не перевищує еквівалент 5000 євро в гривнях за курсом, установленим Національним банком, - за письмовим рішенням, прийнятим правлінням банку шляхом таємного голосування більшістю у 2/3 голосів за присутності щонайменше половини членів правління банку без участі зацікавленої особи;

в) особі, яка належить до іншого управлінського персоналу банку, - за письмовим рішенням, прийнятим правлінням банку шляхом таємного голосування більшістю у 2/3 голосів за присутності щонайменше половини членів правління банку.

1.4. Банки мають повідомити Національний банк про будь-яке надання кредиту, позики, авансу готівкою, гарантії, поручительств чи індосаменту (якщо в кожному окремому випадку вони перевищують еквівалент 30000 євро в гривнях за курсом, установленим Національним банком) фізичній особі (чи стороні, яка є асоційованою особою із нижчезазначеними особами), яка:

належить до перших керівників та до управлінського персоналу банку;

є керівником, контролером споріднених осіб 9;

є акціонером (учасником) банку з істотною участю в капіталі банку або членом кооперативного банку.

1.5. Банкам забороняється для придбання власних цінних паперів прямо чи опосередковано надавати кредити будь-якій особі.

1.6. Банки можуть за попереднім дозволом Комісії Національного банку використовувати цінні папери власної емісії для забезпечення кредитів у розмірі до 20 відсотків загальної суми внеску акціонера (учасника) до статутного капіталу банку за умови дотримання банком усіх економічних нормативів протягом шести місяців поспіль. Дозвіл на використання банками ощадних сертифікатів власної емісії для забезпечення кредитів не потрібен.

1.7. Банк має право надавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.

1.8. Під час розрахунку нормативів кредитного ризику два або більше контрагентів, що несуть спільний економічний ризик, уважаються одним контрагентом, якщо:

а) один контрагент є власником істотної участі іншого (інших);

б) два або більше контрагентів мають хоча б одного спільного власника їх істотних часток (незалежно від того, чи він є також клієнтом банку);

в) контрагенти використовують кредитні кошти для проведення спільної діяльності таким чином, що джерело повернення кредиту є для них спільним. Наприклад: мобілізація позичальниками спільних коштів для придбання будь-якого активу (підприємства або іншого об'єкта власності) або для передавання таких коштів у кредит іншій фізичній чи юридичній особі;

г) кредитні кошти, що надані банком одному контрагенту (групі контрагентів), використовуються цим контрагентом (групою контрагентів) як кредитні ресурси для третьої особи, яка є клієнтом цього банку.

1.9. Надання кредитів інсайдерам/пов'язаним особам (далі - інсайдери), які здатні здійснювати прямий або непрямий вплив на діяльність банку, може призвести до значних проблем, оскільки в цих випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється об'єктивно.

Інсайдери поділяються на фізичних та юридичних осіб.

Для забезпечення належного контролю за ризиками, пов'язаними з вкладанням коштів у цінні папери, кредитами акціонерам (учасникам) та інсайдерам, наданням великих кредитів установлюються такі критерії віднесення позичальників (контрагентів) банку до інсайдерів.

1.10. До інсайдерів - фізичних осіб належать:

а) власники істотної участі;

б) управлінський персонал банку:

перші керівники: голова та члени спостережної ради банку, голова правління/ради директорів та члени правління/ради директорів, заступники голови правління/ради директорів (президент, віце-президенти); головний бухгалтер та його заступники;

інший управлінський персонал: керівники філій; головні бухгалтери філій; керівники структурних підрозділів банку та члени кредитного комітету (кредитної комісії), які беруть участь у визначенні кредитної, інвестиційної та облікової політики, політики управління активами і пасивами, ключових напрямів діяльності банку;

працівники внутрішнього аудиту;

члени ревізійної комісії;

в) контролери:

особи, які здійснюють зовнішній аудит банку;

особа, яка є керівником державних органів (фондів, комітетів тощо) і відповідно до своїх посадових обов'язків здійснює контроль за діяльністю банків;

г) керівники та контролери афілійованих і споріднених осіб;

ґ) асоційовані особи: рідні брати та сестри, батьки, чоловік, дружина або повнолітні діти тих керівників банку, контролерів банку і керівників установ - акціонерів (учасників) банку, які є власниками істотної участі банку.

1.11. До інсайдерів - юридичних осіб належать:

а) власники істотної участі;

б) афілійовані особи:

установа, що має істотну участь у банку;

установа, в якій банк є власником істотної участі;

в) споріднені особи:

установа, у якій власником істотної участі є особа, яка водночас є власником істотної участі в банку;

установа, керівники якої є одночасно керівниками банку;

г) асоційована особа - юридична особа, в якій керівником є батьки, брати й сестри, дружина, чоловік або діти тих керівників і контролерів банку, а також установ - акціонерів (учасників) банку, які є власниками істотної участі в банку.

1.12. Істотна участь у банку або іншій юридичній особі означає, що фізична або юридична особа прямо чи опосередковано 10, самостійно або спільно з іншими особами має:

10 Опосередковано, наприклад, отримання в управління пакета акцій, набуття особою права голосу на загальних зборах акціонерів банку за дорученням акціонера (учасника) банку, який є власником істотної участі в банку тощо.

а) частку в статутному капіталі банку чи іншої юридичної особи (або має повноваження голосувати) в розмірі не менше ніж 10 і більше відсотків.

Крім того, дві та більше осіб уважаються такими, що разом володіють акціями (паями/частками) банку або іншої юридичної особи, якщо вони є власниками акцій (паїв/часток) банку або іншої юридичної особи, а також одночасно:

є членами ради чи правління, власниками істотної участі чи законними представниками однієї юридичної особи; або

одна з цих осіб надала іншій кредит для придбання акцій (паїв/часток) банку чи іншої юридичної особи; або вони є близькими родичами (рідні брати та сестри, батьки, чоловік, дружина або повнолітні діти);

б) незалежну від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи, зокрема має можливість впливати на визначення кредитної, інвестиційної та облікової політики, на прийняття рішень з основних напрямів діяльності банку або іншої юридичної особи через укладені угоди чи іншим шляхом, тобто здійснює контроль над банком або іншою юридичною особою.

Особа вважається такою, що здійснює контроль над банком або іншою юридичною особою, якщо:

така особа є першим керівником або належить до іншого управлінського персоналу банку чи іншої юридичної особи; або

відомі факти, що свідчать про здатність цієї особи будь-яким чином впливати на призначення перших керівників, або особа має принаймні одного представника в раді чи правлінні банку або іншої юридичної особи чи в рівноцінному спостережному органі (або через володіння акціями/паями/частками, або через домовленість з власниками акцій/паїв/часток); або

така особа може брати участь у прийнятті рішень з основних напрямів діяльності банку (за умови зміни при цьому кредитної, інвестиційної або облікової політики банку) незалежно від того, чи обіймає ця особа керівну посаду або отримує (чи взагалі не отримує) винагороду чи іншу компенсацію за свою роботу;

така особа прямо чи опосередковано, самостійно чи спільно з іншими особами має частку в статутному капіталі банку або іншої юридичної особи (або має повноваження голосувати) в розмірі не менше ніж 10 відсотків і водночас жодна інша особа не володіє часткою в статутному капіталі банку (юридичної особи) з правом голосу (або не має повноважень голосувати більшою кількістю голосів) у розмірі 10 і більше відсотків.

1.13. Контрагенти, у яких держава є власником істотної участі, не є такими, що разом володіють акціями (паями/частками) банку або іншої юридичної особи, якщо ці контрагенти не пов'язані між собою виробничими зв'язками та зміни у фінансово-господарській діяльності одного контрагента не можуть вплинути на фінансовий стан (господарську діяльність) іншого.

Підприємства однієї галузі не вважаються такими, що разом володіють акціями (паями/частками) банку або іншої юридичної особи, за умови, що загальна сума вкладених банком коштів у ці підприємства не перевищує загальної суми залучених банком коштів від цих підприємств.

1.14. Угоди, що укладаються з інсайдерами, не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніж угоди, що укладені з іншими особами. Угоди, укладені банком із інсайдерами на умовах більш сприятливих за звичайні, визнаються судом недійсними з часу їх укладення.

Більш сприятливими умовами визнаються:

отримання активу низької якості від інсайдерів;

викуп в інсайдера активу за вартістю, що є значно вищою, ніж та, яку банк сплатив би за придбання такого активу від неінсайдера;

продаж інсайдеру активу за вартістю, що є значно нижчою, ніж та, яку банк отримав би від продажу такого активу неінсайдеру;

укладання коштів у цінні папери інсайдера, в які банк в іншому випадку не вкладав би, у зв'язку з рівнем ризику таких паперів або видом економічної діяльності емітента-інсайдера;

оплата за товари та послуги, що надані інсайдером, за тарифами, що є вищими, ніж ті, за якими банк сплачував би за аналогічні товари та послуги неінсайдерам, або оплата таких товарів і послуг у тих ситуаціях, коли неінсайдеру взагалі оплата не надавалася б;

прийняття меншого забезпечення виконання зобов'язань, ніж вимагається від інших клієнтів;

надання кредиту інсайдеру (акціонеру/учаснику) для придбання акцій (паїв/часток) цього банку та під забезпечення акцій (паїв/часток) банку.

Банк може укладати з інсайдерами угоди, які передбачають нарахування відсотків і комісійних на здійснення банківських операцій, які менші від звичайних, та нарахування відсотків за вкладами і депозитами, які більші від звичайних, якщо прибуток банку дозволяє здійснювати це без шкоди для фінансового стану банку; однак інші умови цих угод не можуть бути більш сприятливими, ніж загальні умови проведення банківських операцій, що встановлені внутрішньобанківськими положеннями, що визначають кредитну, інвестиційну, управління активами і пасивами та облікову політику банку.

Банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для: погашення цією особою будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку; придбання активів пов'язаної особи банку; придбання цінних паперів, розміщених чи підписаних пов'язаною особою банку, за винятком продукції, що виробляється цією особою.

Банк має забезпечити наявність відповідних інформаційних систем для виявлення окремих кредитів, наданих пов'язаним і спорідненим особам, а також визначення загальної суми таких кредитів з метою їх моніторингу.

Банк зобов'язаний забезпечити наявність процедури запобігання отриманню власної вигоди особами, що беруть участь у підготовці оцінки кредиту або в прийнятті рішення щодо його надання.

1.15. З метою зменшення банківських ризиків Національний банк установлює нормативи кредитного ризику, недотримання яких може призвести до фінансових труднощів у діяльності банку.

Глава 2. Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7)

2.1. Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань.

2.2. Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку.

2.3. До вимог банку щодо контрагента включаються:

а) щодо банків-контрагентів:

строкові депозити, які розміщені в інших банках;

кредити, що надані іншим банкам;

сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами/депозитами, що надані іншим банкам, та заборгованість за простроченими та сумнівними до погашення нарахованими доходами за цими операціями;

дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками;

боргові цінні папери, випущені банками, в портфелі банку на продаж та на інвестиції;

б) щодо інших клієнтів (небанківських установ) і фізичних осіб:

заборгованість за кредитами;

сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами та заборгованість за простроченими та сумнівними до погашення нарахованими доходами;

дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи;

заборгованість (у тому числі прострочена й сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами місцевих органів виконавчої влади та небанківських установ у портфелі банку на продаж та на інвестиції, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи за ними;

акції (крім вкладень у статутні фонди інших банків та установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал згідно з пунктом 1.7 розділу II цієї Інструкції).

2.4. До позабалансових зобов'язань, що видані банком, уключаються:

гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, що надані банком;

сумнівні гарантії та поручительства;

зобов'язання з кредитування, що надані банком.

2.5. Банк, який є добре капіталізованим або достатньо капіталізованим і проводить беззбиткову діяльність протягом останніх трьох місяців, може надавати кредити та здійснювати вкладення в боргові цінні папери в обсягах, що перевищують установлений норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), та виключати із загального обсягу кредитного ризику суму забезпечення (але не більше ніж сума основного боргу за окремою кредитною операцією) у разі:

а) забезпечення кредиту безумовним зобов'язанням за умови, що це зобов'язання було надане безпосередньо на користь банку:

урядами або центральними банками держав, що належать до категорії А 11;

11 Перелік країн, що включені до категорії А: Австралія, Австрія, Бельгія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Корея, Люксембург, Мексика, Німеччина, Норвегія, Нова Зеландія, Нідерланди, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії, Польща, Португалія, США, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чеська Республіка, Швейцарія, Швеція та Японія.

або Міжнародним банком реконструкції та розвитку чи Європейським банком реконструкції та розвитку;

або першокласними банками, що мають опублікований кредитний рейтинг не нижче інвестиційного класу 12, - за зобов'язаннями контрагентів із строком виконання один рік і менше.

У разі дотримання зазначених вимог банк повинен мати такі документи:

оригінал безумовного зобов'язання, що поданий особами, які зазначені в підпункті "а" пункту 2.5 цієї глави. Цей документ має бути нотаріально засвідчений за місцем його видачі (крім акредитивів "стендбай"), перекладений на українську мову та легалізований в консульській установі України, якщо міжнародними договорами, у яких бере участь Україна, не передбачено інше. Зазначений документ може бути також засвідчений в посольстві відповідної держави в Україні та легалізований в Міністерстві закордонних справ України. Переклад зобов'язання у вигляді електронного документа (акредитиви "стендбай") має засвідчуватися нотаріально або банком-заявником, крім того Національний банк у будь-який час може перевірити оригінал зобов'язання. До безумовних зобов'язань належать безумовні гарантії погашення заборгованості позичальника перед банком, уключаючи гарантії на першу вимогу, безвідкличні резервні акредитиви, що виконують функції фінансової гарантії. Безумовне зобов'язання має відповідати нормам міжнародного інституційного (приватного) права щодо зобов'язань такого типу, а саме: Уніфікованим правилам та звичаям для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати (988_003) , Уніфікованим правилам по договірних гарантіях Міжнародної торгової палати (988_005) , Уніфікованим правилам Міжнародної торгової палати стосовно гарантій на першу вимогу (988_001) та іншим міжнародно-правовим актам (у тому числі держави походження гаранта) з питань переказу грошей відповідно до статті 2 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" (2346-14) ;

підтвердження офіційного рейтингу гаранта відповідно до останніх видань бюлетенів провідних світових рейтингових компаній (IBCA, Standart & Poor's, Moody's тощо);

інші документи, що відповідають вимогам банківського законодавства відповідної країни, які за формою, змістом і засобами реалізації забезпечують виконання гарантом безумовних зобов'язань (за наявності);

б) грошового покриття кредиту у вигляді застави майнових прав на грошові кошти позичальника/майнового поручителя, що розміщені у вигляді депозиту в банку-кредиторі, або застави ощадних/депозитних сертифікатів, що випущені банком-кредитором, за умови відповідності строків надання кредиту строкам залучення депозиту. У разі забезпечення кредиту грошовим покриттям банк повинен мати договір про заставу майнових прав на грошові кошти, що зберігаються на рахунках у банку-кредиторі (або договір про заставу ощадних/депозитних сертифікатів, що випущені банком-кредитором), який укладений з позичальником/майновим поручителем і за яким надається право у разі невиконання позичальником/майновим поручителем зобов'язань за кредитним договором стягувати кошти з їх рахунків на погашення цього боргу, а також платіжні та інші документи, що підтверджують надання кредиту і відповідне забезпечення за кредитом.

Банки можуть здійснювати вкладення в боргові цінні папери в розмірі, що перевищує встановлений норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), та виключати із загального обсягу кредитного ризику суму безумовного забезпечення або грошового покриття, якщо в умовах випуску та розміщення таких боргових цінних паперів (або в угоді про купівлю цінних паперів) зазначається про їх відповідне забезпечення згідно з укладеним між емітентом та гарантом/поручителем договором про забезпечення. У разі забезпечення вкладень у боргові цінні папери грошовим покриттям банк повинен мати документ, у якому визначені умови випуску та розміщення таких боргових цінних паперів (або угоду про купівлю боргових цінних паперів) із зазначенням у ньому (в угоді) про відповідне грошове покриття такого випуску.

2.6. Рішення про проведення банком операцій з одним контрагентом/позичальником у розмірі, що перевищує 25 відсотків регулятивного капіталу банку (з урахуванням сум усіх операцій, визначених у пункті 2.3 цієї глави, щодо цього контрагента), має прийматися правлінням та/або радою банку.

2.7. У день надання такого кредиту та виключення його з розрахунку нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) банк зобов'язаний:

включити відповідну інформацію до форми звітності N 611 "Звіт про дотримання економічних нормативів" (v0544500-98) ;

надіслати електронною поштою письмове повідомлення відповідному територіальному управлінню та Генеральному департаменту банківського нагляду Національного банку із зазначенням інформації про документи, що підтверджують надання забезпеченого грошовим покриттям (депозитом чи депозитним сертифікатом) або безумовним забезпеченням кредиту, які передбачені пунктом 2.5 цієї глави.

2.8. У разі пролонгації кредитної угоди для підтвердження наявності грошового покриття (або безумовного забезпечення) за пролонгованим кредитом та права банку не включати суму такого кредиту до розрахунку нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) банк зобов'язаний здійснити заходи відповідно до вимог пункту 2.7 цієї глави.

Під час проведення інспекційної перевірки інспектори мають перевіряти достовірність документів щодо підстав виключення сум кредитів, забезпечених грошовим покриттям (або безумовним зобов'язанням), з розрахунку нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7).

Якщо за результатами перевірки встановлені факти невиконання банком на дату надання кредиту (його пролонгації) хоча б однієї з умов, зазначених у пунктах 2.5 - 2.7 цієї глави, чи у зв'язку з невідповідністю перелічених у цих пунктах документів, то банк зобов'язаний відкоригувати розрахунок нормативу максимального розміру ризику на одного контрагента (Н7) з дати виключення ним із загального обсягу кредитного ризику відповідної суми кредиту та подати до Національного банку змінену форму звітності N 611 "Звіт про дотримання економічних нормативів" (v0544500-98) за відповідні періоди (місяці).

У цьому разі за допущені порушення до банку мають застосовуватися жорсткі заходи впливу відповідно до нормативно-правових актів Національного банку з питань застосування до банків заходів впливу за порушення вимог банківського законодавства.

2.9. У разі консорціумного кредитування до розрахунку нормативу провідного банку банківського консорціуму включається лише та частина кредиту, що надана безпосередньо цим банком.

2.10. Нормативне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25 відсотків.

Глава 3. Норматив великих кредитних ризиків (Н8)

3.1. Норматив великих кредитних ризиків установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов'язаних контрагентів.

3.2. Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов'язаних контрагентів уважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов'язань, наданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, становить 10 відсотків і більше регулятивного капіталу банку.

3.3. Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов'язаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку.

Якщо один контрагент банку входить одночасно до складу кількох груп пов'язаних контрагентів, то при розрахунку нормативу великих кредитних ризиків (Н8) сума наданого кредиту контрагента, що входить до складу кількох груп, враховується один раз.

3.4. До вимог банку до контрагента або пов'язаних контрагентів уключаються:

а) щодо банків контрагентів:

строкові депозити, що розміщені в інших банках;

заборгованість за кредитами, що надані іншим банкам;

сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами/депозитами, що надані іншим банкам, заборгованість за простроченими і сумнівними до погашення нарахованими доходами;

дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками;

боргові цінні папери, випущені банками, в портфелі банку на продаж та на інвестиції;

б) щодо інших клієнтів (небанківських установ) і фізичних осіб:

заборгованість за кредитами;

сумнівна, пролонгована і прострочена заборгованість за кредитами, заборгованість за простроченими і сумнівними до погашення нарахованими доходами;

заборгованість (у тому числі прострочена й сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, врахованими векселями, борговими цінними паперами місцевих органів виконавчої влади та небанківських установ у портфелі банку на продаж та на інвестиції, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи за ними;

3.5. До позабалансових зобов'язань, що надані банком, уключаються:

гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, що надані банком;

сумнівні гарантії та поручительства;

зобов'язання з кредитування, що надані банком.

3.6. Рішення про надання великого кредиту приймається згідно з відповідним висновком кредитного комітету (комісії) банку, затвердженим його правлінням (радою).

3.7. Нормативне значення нормативу Н8 не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку.

3.8. Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8-кратний розмір регулятивного капіталу, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) автоматично підвищуються:

якщо перевищення становить не більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) подвоюються,

якщо перевищення більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) потроюються.

3.9. У разі консорціумного кредитування до розрахунку нормативу головного банку консорціуму включається лише та частина кредиту, що надана безпосередньо цим банком.

Глава 4. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9)

4.1. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для банку, що призводить до значних проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється достатньо об'єктивно.

4.2. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та капіталу банку.

4.3. До зобов'язань одного інсайдера перед банком уключаються:

строкові депозити, що розміщені в інших банках;

заборгованість за кредитами;

сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами/депозитами, заборгованість за простроченими й сумнівними до погашення нарахованими доходами;

заборгованість (у тому числі прострочена й сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи за ними;

4.4. До позабалансових зобов'язань перед банком уключаються:

гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, що надані банком;

сумнівні гарантії та поручительства;

зобов'язання з кредитування, що надані банком.

4.5. У разі консорціумного кредитування до розрахунку нормативу головного банку консорціуму включається лише та частина кредиту, що надана безпосередньо цим банком.

4.6. Нормативне значення нормативу Н9 не має перевищувати 5 відсотків.

Глава 5. Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10)

5.1. Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, установлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Надмірний обсяг сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів призводить до концентрації ризиків і загрожує збереженню регулятивного капіталу банку.

5.2. Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов'язань усіх інсайдерів перед банком і 100 відсотків суми позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та капіталу банку.

5.3. До зобов'язань інсайдерів перед банком уключаються:

строкові депозити, що розміщені в інших банках;

заборгованість за кредитами;

сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами/депозитами, заборгованість за простроченими і сумнівними до погашення нарахованими доходами;

5.4. До позабалансових зобов'язань, що видані банком інсайдерам, уключаються:

гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, що надані банком;

сумнівні гарантії та поручительства;

зобов'язання з кредитування, що надані банком.

5.5. У разі консорціумного кредитування до розрахунку нормативу головного банку консорціуму включається лише та частина кредиту що надана безпосередньо цим банком.

5.6. Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 40 відсотків.

Розділ VII. Нормативи інвестування

Глава 1. Вимоги щодо прямих інвестицій, що здійснюють банки

1.1. З метою забезпечення контролю за інвестиційною діяльністю банків, а саме за прямими інвестиціями, Національний банк установлює нормативи інвестування.

Прямі інвестиції банків - це внесення банками власних коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права (акції, пайові свідоцтва), емітовані такою юридичною особою.

Банки мають право здійснювати прямі інвестиції (за рахунок власних коштів і від власного імені) лише на підставі письмового дозволу Національного банку, що надається згідно з правилами, установленими відповідними нормативно-правовими актами Національного банку.

1.2. Банки мають право здійснити інвестицію без письмового дозволу Національного банку, якщо:

інвестиція в будь-яку юридичну особу становить не більше ніж 5 відсотків регулятивного капіталу банку;

юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключно діяльність з надання фінансових послуг;

регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам, установленим цією Інструкцією, та вимогам для інвестицій, установленим нормативно-правовими актами Національного банку.

Банку забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачено повну відповідальність його власників.

1.3. З метою обмеження інвестиційного ризику, пов'язаного із здійсненням інвестиційної діяльності та можливою втратою капіталу інвестора, Національний банк установив такі нормативи інвестування: норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), норматив загальної суми інвестування (Н12).

1.4. До розрахунку нормативів інвестування не включаються суми акцій та інших цінних паперів, придбаних банком:

а) у зв'язку з реалізацією права заставодержателя, та за умови, що банк не утримує їх більше одного року;

б) з метою створення фінансової холдингової групи, за умови, що емітентом придбаних акцій є інший банк;

в) у результаті андеррайтингу, за умови, що придбані цінні папери перебувають у власності банку не більше одного року;

г) за рахунок та від імені своїх клієнтів.

Про невключення відповідних сум до розрахунку нормативів інвестування банки зобов'язані повідомляти Національний банк одночасно з поданням форм звітності щодо розрахунку цих економічних нормативів, а також мають подавати план реалізації одержаних цінних паперів у зв'язку з реалізацією права заставодержателя та відповідного документального підтвердження, що такі папери були одержані на погашення заборгованості за попередньо наданим кредитом.

Глава 2. Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11)

2.1. Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання коштів банку до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку.

2.2. Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою визначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожною установою, до регулятивного капіталу банку.

2.3. До коштів, що інвестуються, уключаються:

акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та на інвестиції, що випущені установою;

вкладення в асоційовані та дочірні установи.

2.4. При обчисленні цього нормативу в знаменнику до суми регулятивного капіталу банку додаються суми вкладень у цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції, що випущені банками, і вкладень у статутні фонди установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал згідно з пунктом 1.7 розділу II цієї Інструкції.

2.5. Нормативне значення нормативу Н11 не має перевищувати 15 відсотків.

Глава 3. Норматив загальної суми інвестування (Н12)

3.1. Норматив загальної суми інвестування встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних фондів будь-яких юридичних осіб, що може призвести до втрати капіталу банку.

Цей норматив характеризує використання капіталу банку для придбання акцій (паїв/часток) будь-якої юридичної особи.

3.2. Норматив загальної суми інвестування визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв/часток) будь-якої юридичної особи, до регулятивного капіталу банку.

3.3. До коштів, що інвестуються, включаються:

акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, що випущені банками та фінансовими установами й іншими емітентами;

вкладення в асоційовані та дочірні компанії.

3.4. При обчисленні цього нормативу в знаменнику до суми регулятивного капіталу банку додаються суми вкладень у цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції, що випущені банками, і вкладень у статутні фонди установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал згідно з пунктом 1.7 розділу II цієї Інструкції.

3.5. Нормативне значення нормативу Н12 не має перевищувати 60 відсотків.

Розділ VIII. Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку

Глава 1. Обмеження ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку

1.1. Діяльність банків на валютних ринках, що полягає в управлінні активами і пасивами в іноземній валюті та в банківських металах, пов'язана з валютними ризиками (одним з елементів ринкового ризику), які виникають у зв'язку з використанням різних валют та банківських металів під час проведення банківських операцій.

Валютна позиція - це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та зобов'язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті та в кожному банківському металі. При їх рівності позиція вважається закритою, при нерівності - відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов'язань за проданою валютою та банківськими металами перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою та банківськими металами перевищує обсяг зобов'язань.

При цьому довга відкрита валютна позиція при розрахунку зазначається зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція - зі знаком мінус.

1.2. З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13), у тому числі обмежується ризик загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н13-1) і ризик загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н13-2).

1.3. При розрахунку нормативу ризику загальної відкритої валютної позиції уповноважений банк приймає суму регулятивного капіталу, яка розрахована за балансом за станом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку цих нормативів13.

13 Наприклад, для розрахунку нормативів розпорядження валютною позицією за 3-тє число звітного місяця приймається розмір регулятивного капіталу, що розрахований за даними балансу за станом за 1-ше число цього місяця.

1.4. Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноваженим банком розраховуються за формою N 540 "Звіт про відкриті валютні позиції", що наведені в Правилах організації фінансової та статистичної звітності банків України, затверджених постановою Правління Національного банку від 12.12.97 N 436 (v0436500-97) , зі змінами.

1.5. Валютна позиція уповноваженого банку визначається щоденно, окремо щодо кожної іноземної валюти та кожного банківського металу.

1.6. На розмір відкритої валютної позиції уповноваженого банку впливають:

купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти та банківських металів, поточні й строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та інші), за якими виникають вимоги та зобов'язання в іноземних валютах та в банківських металах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

одержання (сплата) іноземної валюти та банківських металів у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на відповідних рахунках;

купівля (продаж) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду;

погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті та в банківських металах (списання якої здійснюється з відповідного рахунку витрат);

інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, у тому числі національній, що призводять до зміни структури активів при незмінності пасивів і навпаки).

1.7. У межах установлених значень нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноважений банк може здійснювати такі валютні операції:

купівлю іноземної валюти та банківських металів для виконання зобов'язань перед нерезидентами за власними зовнішньоекономічними договорами (контрактами), а також для виконання власних зобов'язань за виданими гарантіями, поручительствами, векселями;

купівлю іноземної валюти або банківських металів на міжбанківському валютному ринку України за гривні без наявності зобов'язань;

купівлю банківських металів без наявності зобов'язань на міжнародному ринку за рахунок власної іноземної валюти або за рахунок купленої іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за гривні;

купівлю за власні кошти за дорученням клієнтів іноземної валюти для виконання їх зобов'язань перед нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) та зареєстрованими Національним банком кредитами (позиками), що одержані резидентами від уповноважених банків та уповноважених фінансових установ, а також від нерезидентів;

купівлю іноземної валюти для виконання зобов'язань перед клієнтами за неторговельними операціями. Операції з продажу готівкової іноземної валюти в касі банку та в пунктах обміну іноземної валюти, що не пов'язані з виконанням вищезазначених зобов'язань, можуть здійснюватися лише в межах суми іноземної валюти, купленої касою банку та пунктом обміну іноземної валюти;

купівлю-продаж за іноземну валюту основних засобів і товарно-матеріальних цінностей;

залучення коштів в іноземній валюті до статутного капіталу банку та розрахунки з резидентами і нерезидентами за іншими видами капітальних операцій (за операціями з цінними паперами, вкладами, депозитами тощо);

з погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті та в банківських металах (списання здійснюється з відповідного рахунку витрат);

за різницею між нарахованими, але не отриманими доходами банку та нарахованими, але не відшкодованими власними витратами банку, а також з одержання (сплати) іноземної валюти та банківських металів у вигляді доходів або витрат;

з організації безготівкових розрахунків уповноважених банків з міжнародними платіжними системами за платіжними картками.

1.8. Уповноважений банк набуває право на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями і втрачає це право з дати відкликання ліцензії Національним банком та/або припинення дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями.

1.9. Департамент валютного регулювання залежно від ситуації на внутрішньому та зовнішньому грошово-кредитних ринках визначає особливості щодо окремих напрямів діяльності уповноважених банків, які пов'язані зі здійсненням операцій на міжбанківському валютному ринку України.

1.10. У межах установленого нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції (Н13), у тому числі обмеження ризику загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н13-1) та ризику загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н13-2) Департамент валютного регулювання та Департамент валютного контролю та ліцензування Національного банку можуть уносити певні обмеження щодо регулювання окремих активних операцій із валютними цінностями уповноважених банків, що пов'язані з питаннями курсоутворення національної валюти та створення чіткішого й прозорішого механізму контролю за валютними операціями окремих банків.

1.11. У межах установленого нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції з метою запобігання порушенням при застосуванні Національним банком вимог чинного законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль Департамент валютного регулювання та Департамент валютного контролю та ліцензування можуть вносити пропозиції щодо встановлення лімітів довгої/короткої відкритої валютної позиції у вільно конвертованій та неконвертованій валюті, а також у банківських металах за погодженням з органами банківського нагляду на розгляд і затвердження Правлінням Національного банку або Комісією Національного банку.

Глава 2. Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13)

2.1. Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з проведенням операцій на валютному ринку, що може призвести до значних втрат банку.

2.2. Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13) визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

2.3. За кожною іноземною валютою та кожним банківським металом обчислюється підсумок за всіма балансовими і позабалансовими активами і всіма балансовими та позабалансовими зобов'язаннями банку та розраховується загальна відкрита валютна позиція банку в гривневому еквіваленті окремо за кожною іноземною валютою та кожним банківським металом (розрахунок проводиться за звітну дату).

Величина загальної відкритої валютної позиції банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами та за всіма банківськими металами та кожним банківським металом).

2.4. Для банків, статутний капітал яких сплачено у вільно конвертованій валюті та внаслідок чого виникає порушення нормативу загальної довгої відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті, установлюється, що частина (або вся сума) статутного капіталу банку не враховується до розрахунку нормативу загальної довгої відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті за умови, що ці кошти розміщені на окремому депозитному рахунку в Національному банку (лише та частина, що призводить до порушення цього нормативу).

Обсяг валюти на окремому депозитному рахунку в Національному банку для розрахунку нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції визначається уповноваженими банками самостійно. При цьому банки здійснюють розрахунок нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції з вирахуванням суми коштів, які розміщуються на окремому депозитному рахунку в Національному банку.

Для відкриття окремого рахунку уповноваженим банкам потрібно використовувати кореспондентські рахунки Національного банку за кордоном, інформація про які доводиться до банків окремо.

В уповноваженому банку кошти, що розміщуються в депозит, повинні обліковуватися на балансовому рахунку 1212 "Короткострокові депозити в Національному банку України".

Мінімальна сума депозиту, ставки за депозитом, термін розміщення депозиту та інші умови визначаються відповідними нормативно-правовими актами Національного банку.

Депозитні угоди про розміщення в Національному банку частини коштів статутного капіталу потрібно укладати з Національним банком через Департамент валютного регулювання за допомогою дилінгового обладнання Reuters або шляхом письмового оформлення відповідних документів, з подальшим обміном підтвердженнями по SWIFT або ключованими телексними повідомленнями про списання та зарахування валютних коштів.

У разі розірвання угоди про відкриття окремого рахунку, укладеної між уповноваженим банком і Національним банком, банк повинен повідомити про це Департамент валютного регулювання.

2.5. Нормативне значення загальної відкритої валютної позиції банку (Н13) має бути не більше ніж 35 відсотків.

При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку:

загальна довга відкрита валютна позиція (Н13-1) має бути не більше ніж 30 відсотків;

загальна коротка відкрита валютна позиція (Н13-2) має бути не більше ніж 5 відсотків.

Розділ IX. Спеціальні вимоги щодо діяльності банків

Глава 1. Встановлення спеціальних значень економічних нормативів

1.1. Національний банк здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків і встановлює спеціальні вимоги стосовно певного виду діяльності банків.

Банк набуває статусу спеціалізованого банку, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу, пов'язаного з іпотекою, інвестиційною діяльністю, кліринговою діяльністю, а також статусу ощадного банку, - якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

1.2. Спеціалізованим банкам та уповноваженим банкам, що спеціалізуються на здійсненні однієї чи декількох банківських операцій, залучають кошти фізичних осіб для довгострокового кредитування будівництва житла, у зв'язку із концентрацією ризиків установлюються спеціальні (підвищені) значення економічних нормативів для забезпечення більш високого, порівняно з універсальними банками, рівня адекватності регулятивного та основного капіталу, рівня ліквідності та запобігання надмірному перекладанню банками ризиків на своїх кредиторів (вкладників).

1.3. Для спеціалізованих ощадних банків установлюються спеціальні значення таких економічних нормативів:

нормативу миттєвої ліквідності (Н4) - не менше ніж 30 відсотків;

нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) - не більше ніж 5 відсотків;

нормативу максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), - не більше ніж 2 відсотки;

нормативу максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), - не більше ніж 20 відсотків.

1.4. Для спеціалізованих іпотечних банків установлюються спеціальні значення таких економічних нормативів:

нормативу миттєвої ліквідності (Н4) - не менше ніж 30 відсотків;

нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) - не більше ніж 5 відсотків;

нормативу максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), - не більше ніж 20 відсотків;

1.5. Для спеціалізованих розрахункових (клірингових) банків установлюються спеціальні значення таких економічних нормативів:

нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) - не менше ніж 20 відсотків;

нормативу адекватності основного капіталу (Н3) - не менше ніж 12 відсотків;

нормативу миттєвої ліквідності (Н4) - не менше ніж 90 відсотків;

нормативу великих кредитних ризиків (Н8) - не більше ніж 100 відсотків;

нормативу загальної суми інвестування (Н12) - не більше ніж 10 відсотків;

залучення вкладів фізичних осіб має бути не більше 5 відсотків регулятивного капіталу банку.

1.6. Для спеціалізованих інвестиційних банків установлюються спеціальні значення таких економічних нормативів:

нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) - не менше ніж 20 відсотків;

нормативу адекватності основного капіталу (Н3) - не менше ніж 12 відсотків;

нормативу загальної суми інвестування (Н12) - не більше ніж 90 відсотків;

залучення вкладів фізичних осіб має бути не більше 5 відсотків регулятивного капіталу банку.

1.7. Для уповноважених банків, що залучають кошти фізичних осіб для фінансування житлового будівництва, установлюються спеціальні значення таких економічних нормативів:

мінімальний розмір регулятивного капіталу банку (Н1) - не менше ніж 35 відсотків від суми залучених коштів фізичних осіб та одночасно не менше ніж 5 млн. євро;

нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) - не менше ніж 18 відсотків;

нормативу адекватності основного капіталу (Н3) - не менше ніж 12 відсотків;

нормативу миттєвої ліквідності (Н4) - не менше ніж 30 відсотків.

1.8. Нормативні значення інших економічних нормативів для спеціалізованих банків та уповноважених банків, що залучають кошти фізичних осіб для фінансування житлового будівництва, установлюються такі самі, як для універсальних банків.

1.9. Залежно від виду спеціалізації вищезазначених спеціалізованих банків та уповноважених банків, що залучають кошти фізичних осіб для фінансування житлового будівництва, рівня капіталу банку Національний банк може висувати до них додаткові вимоги з метою забезпечення фінансової стійкості цих банків.

1.10. Залучення вкладів фізичних осіб спеціалізованими банками (крім спеціалізованих ощадних банків) не може становити більше 5 відсотків регулятивного капіталу банку.

До зобов'язань банку за вкладами фізичних осіб належать:

поточні рахунки фізичних осіб;

кошти фізичних осіб у довірчому управлінні;

кошти в розрахунках фізичних осіб;

кошти фізичних осіб для розрахунків платіжними картками;

нараховані витрати за коштами до запитання фізичних осіб;

короткострокові депозити фізичних осіб;

довгострокові депозити фізичних осіб;

нараховані витрати за строковими коштами фізичних осіб;

ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком (тільки у частині іменних ощадних сертифікатів);

нараховані витрати за ощадними (депозитними) сертифікатами, емітованими банком (тільки в частині іменних ощадних сертифікатів).

Максимальний розмір залучення вкладів фізичних осіб недокапіталізованих банків не повинен становити більше 100% регулятивного капіталу банку.

Для значно недокапіталізованих і критично недокапіталізованих банків забороняється додаткове залучення вкладів фізичних осіб або продовження дії угод з фізичними особами до часу досягнення такими банками рівня не нижче достатньо капіталізованих банків.

1.11. Недотримання банками встановлених спеціальних значень економічних нормативів є підставою для вжиття Національним банком відповідних заходів впливу згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) та нормативно-правовими актами Національного банку з питань застосування до банків заходів впливу за порушення вимог банківського законодавства.

Розділ X. Контроль за дотриманням банками економічних нормативів та вимог щодо регулятивного капіталу банків

Глава 1. Періодичність надання банками інформації про дотримання економічних нормативів

1.1. Контроль за дотриманням банками встановлених економічних нормативів здійснюється відповідними територіальними управліннями та підрозділами центрального апарату банківського нагляду Національного банку на постійній основі.

1.2. Розрахунок економічних нормативів банки (юридичні особи) проводять на підставі щоденних балансів.

При цьому звітними є дані про дотримання економічних нормативів, що розраховані:

а) за щоденними розрахунками:

нормативи мінімального розміру регулятивного капіталу банку (Н1), максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), великих кредитних ризиків (Н8), максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);

б) за формулою середньозваженої величини (за місяць):

нормативи адекватності основного капіталу (Н3), миттєвої ліквідності (Н4), інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), загальної суми інвестування (Н12), норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13);

в) за станом на 1-е, 11-е та 21-е число кожного місяця:

нормативи адекватності регулятивного капіталу (Н2), поточної ліквідності (Н5), короткострокової ліквідності (Н6).

1.3. Якщо за результатами безвиїзного нагляду або інспекційної перевірки встановлено факти невиконання банками економічних нормативів, то до банків мають застосовуватися заходи впливу згідно зі статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) та відповідними нормативно-правовими актами Національного банку з питань застосування заходів впливу.

1.4. Алгоритм розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків розробляється відповідно до цієї Інструкції та затверджується окремою постановою Правління Національного банку.

Глава 2. Вимоги до подання звітності та здійснення нагляду на консолідованій основі

2.1. Банки та банківські об'єднання (материнський банк/центральний кооперативний банк) зобов'язані складати консолідовану фінансову звітність згідно з Інструкцією про консолідацію фінансової звітності банків України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 05.10.2001 N 422 (z0968-01) та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 20.11.2001 за N 968/6159 (далі - Інструкція про консолідацію).

2.2. З метою встановлення характеру впливу учасників консолідованої групи на фінансовий стан материнського банку/центрального кооперативного банку, вкладень материнського банку/центрального кооперативного банку в капітали інших юридичних осіб та операцій з цими юридичними особами, можливості впливати на діяльність учасників консолідованої групи, а також з метою визначення загальної величини ризику та капіталу банківської та консолідованої групи материнський банк/центральний кооперативний банк зобов'язаний розраховувати економічні нормативи на підставі консолідованої фінансової звітності. Про стан дотримання економічних нормативів материнський банк/центральний кооперативний банк подає консолідовану статистичну звітність згідно з вимогами цієї глави та додатка.

2.3. Нагляд на підставі консолідованої фінансової та статистичної звітностей застосовується до всіх консолідованих груп.

2.4. Для материнського банку/центрального кооперативного банку встановлюються такі економічні нормативи, розраховані на підставі консолідованої фінансової звітності:

регулятивний капітал банку - Н1к;

адекватність регулятивного капіталу - Н2к;

максимальний розмір кредитного ризику на одного контрагента - Н7к;

великі кредитні ризики - Н8к;

максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру - Н9к;

інвестування в цінні папери окремо за кожною установою - Н11к;

загальна сума інвестування - Н12к;

максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10к).

2.5. Розрахунок економічних нормативів на підставі консолідованої фінансової звітності здійснюється з урахуванням порядку, встановленого цією Інструкцією.

Якщо до консолідованої групи входять небанківські установи та підприємства, то норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2к) розраховується з урахуванням даних перехідної таблиці за статтями балансу підприємства (додаток до цієї Інструкції).

2.6. Значення економічних нормативів, розрахованих на підставі консолідованої фінансової звітності, встановлюються на рівні значень економічних нормативів відповідно до цієї Інструкції (крім нормативу максимального розміру ризику на одного контрагента (Н7) та глави 5 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 N 275 (z0730-01) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 за N 730/5921, у частині мінімального розміру регулятивного капіталу.

Значення нормативу максимального розміру ризику на одного контрагента (Н7), розрахованого материнським банком/центральним кооперативним банком на підставі консолідованої фінансової звітності, не має перевищувати 20% регулятивного капіталу консолідованої групи.

Материнський банк/центральний кооперативний банк зобов'язаний дотримуватися економічних нормативів, зазначених у пунктах 2.4-2.6 цієї глави, що розраховуються ним за даними консолідованої фінансової звітності.

2.7. При розрахунку регулятивного капіталу банку на індивідуальній основі материнський банк/центральний кооперативний банк, який підлягає нагляду на консолідованій основі, не повинен враховувати свої капіталовкладення в інші установи, що включені до консолідованої групи.

2.8. Якщо материнський банк/центральний кооперативний банк не включає дочірню установу до консолідованої фінансової звітності в одному з випадків відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 1.5 глави 1 розділу I Інструкції про консолідацію, банки зобов'язані за запитом Національного банку надавати потрібну інформацію про діяльність дочірньої установи (її власників), яка може сприяти нагляду за цією дочірньою установою.

2.9. Якщо материнський банк/центральний кооперативний банк і будь-яка з його дочірніх установ здійснюють свою діяльність на території всієї України, то підрозділи банківського нагляду територіальних управлінь Національного банку, на території яких розташовані ці дочірні установи, повинні передавати один одному (за запитом інших підрозділів банківського нагляду територіальних управлінь Національного банку) інформацію про діяльність цих дочірніх установ для здійснення нагляду на консолідованій основі.

2.10. Материнський банк/центральний кооперативний банк за запитом підрозділів банківського нагляду територіального управління Національного банку (або структурного підрозділу центрального апарату Національного банку, що безпосередньо здійснює нагляд за материнським банком) має надавати інформацію про всі його дочірні установи, які розташовані за межами України.

2.11. Генеральний департамент банківського нагляду має право вимагати та перевіряти звітність афілійованих з банком осіб, дочірніх установ, інших учасників консолідованої групи з метою визначення їх впливу на діяльність і стан банку, а також будь-якого власника істотної участі банку, якщо вважає, що він негативно впливає на банк.

2.12. Генеральний департамент банківського нагляду має право вимагати і отримувати потрібну інформацію від банків та від їх споріднених осіб незалежно від виду їх діяльності, якщо вважає, що ці особи мають суттєве значення з точки зору фінансового стану банку або оцінки ризиків банку.

2.13. Материнський банк/центральний кооперативний банк та інші учасники консолідованої групи зобов'язані надавати уповноваженим працівникам Національного банку повну інформацію, що потрібна для виконання ними наглядових функцій щодо їх діяльності та перевірки достовірності отриманих консолідованої фінансової та статистичної звітностей.

2.14. Банківський нагляд на підставі консолідованої фінансової звітності здійснюють територіальні управління Національного банку (структурний підрозділ центрального апарату Національного банку, що безпосередньо здійснює нагляд) за місцезнаходженням материнського банку/центрального кооперативного банку.

Територіальне управління Національного банку (структурний підрозділ центрального апарату Національного банку, що безпосередньо здійснює нагляд) за місцезнаходженням учасників консолідованих груп використовує інформацію, яка отримується від територіального управління Національного банку (структурного підрозділу центрального апарату Національного банку, що безпосередньо здійснює нагляд) за місцезнаходженням материнського банку/центрального кооперативного банку.

2.15. Материнський банк/центральний кооперативний банк за своїм місцезнаходженням подає до територіального управління Національного банку (структурного підрозділу центрального апарату Національного банку, що безпосередньо здійснює нагляд) звітність про дотримання економічних нормативів на підставі консолідованої фінансової звітності у строк до 25 квітня року, наступного за звітним.

2.16. Материнський банк/центральний кооперативний банк подає консолідований звіт з питань банківського нагляду, що включає таке:

розрахунок економічних нормативів на підставі консолідованої фінансової звітності (щорічно);

консолідований звіт про склад учасників консолідованої групи (щокварталу).

2.17. Територіальне управління Національного банку (структурний підрозділ центрального апарату Національного банку, що безпосередньо здійснює нагляд) за місцезнаходженням материнського банку/центрального кооперативного банку здійснює аналіз на підставі консолідованої фінансової звітності з метою нагляду.

Відповідальність за подання консолідованої фінансової та статистичної звітностей несуть керівники материнського банку/центрального кооперативного банку.

Територіальне управління Національного банку (структурний підрозділ центрального апарату Національного банку, що безпосередньо здійснює нагляд) за місцезнаходженням материнського банку/центрального кооперативного банку щокварталу інформує відповідні територіальні управління Національного банку про склад учасників консолідованих груп регіону. Територіальне управління Національного банку (структурний підрозділ центрального апарату Національного банку, що безпосередньо здійснює нагляд) за місцезнаходженням цих учасників консолідованих груп під час здійснення нагляду за їх діяльністю (якщо учасниками консолідованої групи є банки) враховують цю інформацію та визначають вплив учасників консолідованої групи на материнський банк/центральний кооперативний банк.

За банками - учасниками консолідованої групи нагляд здійснюється на індивідуальній основі територіальними управліннями Національного банку (структурним підрозділом центрального апарату Національного банку, що безпосередньо здійснює нагляд) за їх місцезнаходженням.

Якщо банк є учасником фінансової холдингової групи, материнською компанією якої є фінансова установа (небанківська), то територіальне управління Національного банку (структурний підрозділ центрального апарату Національного банку, що безпосередньо здійснює нагляд) за місцезнаходженням такого банку має перевіряти, чи здійснює нагляд за такою групою уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг на підставі консолідованої фінансової звітності.

2.18. Для забезпечення нагляду за діяльністю материнського банку/центрального кооперативного банку на підставі консолідованої фінансової звітності відповідні територіальні управління Національного банку мають проводити таку роботу:

порівнювати значення величини власних коштів (чистих активів), розрахованих на підставі індивідуальної звітності материнського банку/центрального кооперативного банку, та консолідованої фінансової звітності;

порівнювати значення економічних нормативів, розрахованих на підставі консолідованої фінансової звітності, із відповідними значеннями, розрахованими материнським банком/центральним кооперативним банком на підставі індивідуальної звітності;

визначати розмір (рівень) впливу операцій, які були виключені під час складання консолідованої фінансової звітності, на показники економічних нормативів материнського банку/центрального кооперативного банку порівняно з його індивідуальною звітністю;

визначати склад учасників консолідованої групи.

2.19. Висновок територіального управління Національного банку щодо діяльності материнського банку/центрального кооперативного банку подається до Генерального департаменту банківського нагляду в строк до 25 квітня року, наступного за звітним, та має містити:

дані про балансові та позабалансові активи і зобов'язання, прибутки і збитки із супровідними поясненнями та розшифрування балансових і позабалансових позицій і резервів, які включені до капіталу;

оцінку дотримання економічних нормативів, розрахованих на підставі консолідованої фінансової звітності;

інформацію про великі сумарні обсяги наданих кредитів, класифікацію кредитів та формування резервів під активні операції;

інформацію про факти застосування заходів впливу до материнського банку/центрального кооперативного банку.

2.20. Учасники консолідованої групи зобов'язані мати внутрішні контрольні механізми, адміністративні та єдині облікові процедури, які дають можливість у будь-який час провести перевірку відповідності діяльності банків вимогам законодавства.

2.21. У разі порушення економічних нормативів, розрахованих на підставі консолідованої фінансової звітності, заходи впливу застосовуються до материнського банку/центрального кооперативного банку відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) та нормативно-правових актів Національного банку з питань застосування до банків заходів впливу за порушення вимог банківського законодавства.

Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні

Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні

Розділ I. Загальні положення

Розділ II. Регулятивний капітал банку

Глава 1. Порядок розрахунку регулятивного капіталу банку

Глава 2. Мінімальний розмір регулятивного капіталу банку

Розділ III. Порядок отримання дозволу на врахування залучених коштів на умовах субординованого боргу до капіталу банку

Глава 1. Вимоги щодо залучення коштів

Глава 2. Документи, що подають банки для отримання дозволу на врахування залучених коштів на умовах субординованого боргу до капіталу банку

Глава 3. Вимоги щодо укладання угоди (депозитного договору) про залучення коштів на умовах субординованого боргу

Глава 4. Вимоги щодо випуску боргових цінних паперів під субординований борг у вигляді ощадних/депозитних сертифікатів

Глава 5. Порядок обліку залучених коштів та подання звітності

Глава 6. Контроль за коштами, залученими на умовах субординованого боргу

Розділ IV. Нормативи капіталу

Глава 1. Норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2)

Глава 2. Норматив адекватності основного капіталу (Н3)

Глава 3. Групи банків за рівнем капіталу

Розділ V. Нормативи ліквідності

Глава 1. Вимоги до ліквідності банків

Розділ VI. Нормативи кредитного ризику

Глава 1. Вимоги щодо обмеження кредитного ризику банків

Глава 2. Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7)

Глава 3. Норматив великих кредитних ризиків (Н8)

Глава 4. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9)

Глава 5. Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10)

Розділ VII. Нормативи інвестування

Глава 1. Вимоги щодо прямих інвестицій, що здійснюють банки

Глава 2. Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11)

Глава 3. Норматив загальної суми інвестування (Н12)

Розділ VIII. Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку

Глава 1. Обмеження ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку

Глава 2. Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13)

Розділ IX. Спеціальні вимоги щодо діяльності банків

Глава 1. Встановлення спеціальних значень економічних нормативів

Розділ X. Контроль за дотриманням банками економічних нормативів та вимог щодо регулятивного капіталу банків

Глава 1. Періодичність надання банками інформації про дотримання економічних нормативів

Глава 2. Вимоги до подання звітності та здійснення нагляду на консолідованій основі

Глава 3. Механізм розрахунку економічних нормативів банку

Глава 4. Звітність банків

ПЕРЕХІДНА ТАБЛИЦЯ

за статтями балансу підприємства для розрахунку нормативу адекватності регулятивного капіталу (розподіл активів за групами ризику)