Контракт - особлива форма трудового договору

Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України (322-08) , трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою. Працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою та дотримуватись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір, відповідно до статті 23 Кодексу (322-08) може бути безстроковим, що укладається на невизначений термін. Може укладатись на визначений термін, встановлений за погодженням сторін, або, укладатись на час виконання певної роботи. Тобто, норми зазначеної статті визначають терміни трудового договору.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини -не можуть бути встановленими на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи, умов її виконання або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Характер майбутньої роботи - означає, що робота не виконується постійно (наприклад, сезонні роботи). Умови виконання роботи - таке формулювання визначає роботу як постійну, але у зв'язку з конкретними умовами її виконання трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін. Передусім це може бути пов'язано з тим, що для виконання даної роботи вже прийнятий на роботу працівник, але він протягом певного періоду не може виконувати свої трудові обов'язки. Для заміщення тимчасово відсутнього працівника і провадиться прийняття на роботу іншого працівника за строковим трудовим договором.

Згідно з ч. 2 статті 23 Кодексу (322-08) , можливість встановлення законодавчими актами випадків, коли допускається укладення строкових трудових договорів, не обмежена. Так, відповідно до статті 7 Кодексу, передбачена можливість укладення строкового трудового договору з тимчасовими та сезонними працівниками; суддями (стаття 123 Конституції України (254к/96-ВР) ); сільським, селищним, міським головою (стаття 12 Закону України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) тощо).

Статтею 23 Кодексу (322-08) визначений ще один випадок укладення трудового договору на термін, що пов'язаний з інтересами працівника. Зацікавленість працівника у встановленні трудових відносин на визначений термін, як правило, обумовлюється сімейно-побутовими обставинами (в заяві про прийняття на роботу бажано вказати обставини, що спонукають працівника найматись на роботу за строковим трудовим договором).

Що стосується укладення контракту, то контракт, відповідно до ч. 3 статті 21 Кодексу (322-08) , - особлива, форма трудового договору, в якому термін його дії, права, обов'язки й відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання договору (в тому числі дострокового) можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Порядок укладення контрактів визначено Положенням про порядок укладання контрактів при прийнятті на роботу працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1994 р. N 170 (170-94-п) (з наступними змінами та доповненнями). Типова форма контракту з працівником затверджена наказом Мінпраці від 15.04.1994 р. N 23 (z0084-94) (з наступними змінами та доповненнями). Типова форма контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 02.08.1995 р. N 597 (597-95-п) .

Власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника укладення контракту тільки в тому разі, коли він відноситься до категорії працівників, які відповідно до законів працюють за контрактом. Укладення контракту з усіма працівниками є неправомірним, оскільки знижує рівень їхньої соціальної захищеності та суперечить вимогам Конвенції МОП N 158 (993_005) (1982 р.), яка була ратифікована Україною 4 лютого 1994 року (3933-12) . Порушення цих вимог відповідно до статті 9 Кодексу (322-08) може бути підставою для визнання, недійсними умов праці за контрактом, як таких, що погіршують становище працівника.