ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
Л И С Т
19.02.2010 N 3361/7/15-0717з
Державній податковій
адміністрації у м. Києві
(Витяг)
Земельні відносини регулюються Земельним кодексом України (далі - Кодекс), а справляння плати за землю здійснюється відповідно до Закону України від 03.07.92 р. N 2535-XII "Про плату за землю" (зі змінами та доповненнями, далі - Закон N 2535-XII), яким визначено ставки земельного податку, порядок плати за землю, пільги щодо оподаткування землі тощо.
Відповідно до ст. 133 Кодексу у заставу можуть передаватися земельні ділянки, які належать громадянам та юридичним особам на праві власності, а також права на них.
Згідно зі ст. 575 Цивільного кодексу України іпотеку визначено одним із видів застав. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
Статтею 15 Закону України від 05.06.2003 р. N 898-IV "Про іпотеку" (зі змінами та доповненнями, далі - Закон N 898-IV) встановлено особливості іпотеки земельних ділянок. Зокрема, іпотека земельних ділянок здійснюється відповідно до цього Закону. Заборони та обмеження щодо відчуження і цільового використання земельних ділянок, встановлені Земельним кодексом України, є чинними при їх іпотеці. Дія Закону N 898-IV не поширюється на земельні ділянки, які перебувають у державній чи комунальній власності і не підлягають приватизації.
Якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності то, як визначено ст. 6 Закону N 898-IV, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов'язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею).
Відповідно до ст. 33 Закону N 898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених ст. 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Статтею 37 Закону N 898-IV встановлено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
За інформацією, наведеною у вашому листі, земельна ділянка, яка належала на праві приватної власності іпотекодавцю, переходить у власність іпотекодержателя (банку) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Слід зазначити, що за змістом угодами визнаються дії фізичних і юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків, що відповідає визначенню договору відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України.
Враховуючи наведене, у разі якщо банк набув земельну ділянку у власність із земель приватної власності без зміни її меж та цільового призначення за договором про задоволення вимог іпотекодержателя, то банк повинен сплачувати земельний податок до бюджету з дня виникнення права власності на землю, що посвідчується зазначеним договором, укладеним в порядку, встановленим законом, якщо інше не визначено в такому договорі.
Згідно зі ст. 2 Закону N 2535-XII використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар (ст. 5 Закону N 2535-XII) .
Підставою для нарахування земельного податку, як визначено ст. 13 Закону N 2535-XII, є дані державного земельного кадастру.
Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (ст. 15 Закону N 2535-XII) .
Відповідно до ст. 125 Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Як встановлено ст. 126 Кодексу, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті, а саме: право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою.
При набутті права власності на земельну ділянку на підставі зазначених цивільно-правових угод державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки. На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про відчуження земельної ділянки із зазначенням документа, на підставі якого відбулося відчуження.
Порядок здійснення відмітки про перехід права власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж та цільового призначення, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2009 р. N 439 (зі змінами та доповненнями). Зокрема, перехід права власності на земельну ділянку здійснюється з моменту проставляння територіальним органом Держкомзему на державному акті відмітки про реєстрацію права власності на неї (п. 4 цього Порядку).
Водночас повідомляємо, що відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтями 3, 13 Цивільного кодексу України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою ст. 13 цього Кодексу, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Законом України від 25.06.91 р. N 1251-XII "Про систему оподаткування" зі змінами та доповненнями (ст. 9) визначено, що платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.
Згідно зі ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Заступник Голови
О.Любченко