І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним зверненням товариства
покупців членів трудового колективу перукарні N 163
"Черемшина" (м. Київ) щодо офіційного тлумачення окремих
положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"
(справа про визначення способу малої приватизації)
м. Київ, 13 грудня 2000 року Справа N 1-16/2000
N 14-рп/2000
vd20001213 vn14-рп/2000
Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного
Суду України:
Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,
Євграфова Павла Борисовича,
Козюбри Миколи Івановича,
Корнієнка Миколи Івановича,
Костицького Михайла Васильовича,
Малинникової Людмили Федорівни,
Мартиненка Петра Федоровича,
Мироненка Олександра Миколайовича,
Розенка Віталія Івановича,
Савенка Миколи Дмитровича - суддя-доповідач,
Селівона Миколи Федосовича,
Тимченка Івана Артемовича,
Тихого Володимира Павловича,
Яценка Станіслава Сергійовича,
розглянув на пленарному засіданні справу про офіційне
тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"
( 2171-12 ).
Приводом для розгляду справи згідно зі статтею 42 Закону
України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне
звернення товариства покупців членів трудового колективу перукарні
N 163 "Черемшина" (м. Київ) щодо офіційного тлумачення окремих
положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 6 березня 1992 року
N 2171-XII в редакції від 15 травня 1996 року (далі - Закон)
(Відомості Верховної Ради України, 1996 р., N 34 ст. 160).
Підставою для розгляду справи відповідно до статті 94 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є
неоднозначність застосування арбітражними судами України
відповідних положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Заслухавши на засіданні суддю-доповідача Савенка М.Д. та
дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Товариство покупців членів трудового колективу перукарні
N 163 "Черемшина" звернулось з клопотанням дати офіційне
тлумачення окремих положень статті 7 Закону щодо права покупців у
визначенні способу приватизації майна підприємств державної і
комунальної власності.
На думку авторів конституційного звернення, частина третя
статті 7 Закону передбачає можливість з ініціативи покупців
визначати способи приватизації об'єктів, а частина п'ята цієї
статті визначає вичерпний перелік підстав для відмови у їх
приватизації, терміни розгляду заяви і передбачає, що в разі
відсутності підстав для відмови у приватизації орган приватизації
включає підприємство до відповідного переліку об'єктів згідно із
заявою покупця.
Товариство покупців членів трудового колективу перукарні
N 163 "Черемшина" подало до органу приватизації Старокиївського
району м. Києва заяву про приватизацію майна перукарні N 163
"Черемшина" шляхом викупу. Однак у встановлений Законом місячний
термін заява розглянута не була, а згодом це підприємство було
включено до переліку об'єктів, що підлягали приватизації в інший
спосіб, ніж було запропоновано.
Суб'єкт права на конституційне звернення вважає, що
арбітражні суди, до яких він звертався, неоднозначне застосовують
положення статті 7 Закону і тому порушує питання щодо офіційного
тлумачення даної норми.
Ухвалою Колегії суддів Конституційного Суду України з
конституційних звернень (подань) у зв'язку із зазначеними
обставинами було відкрито провадження у справі,
2. У листі Вищого арбітражного суду України зазначається, що
правові позиції щодо порушених у зверненні питань викладено у
відповідних постановах Вищого арбітражного суду України з
урахуванням різних фактичних обставин справ.
За повідомленням Фонду державного майна України, орган
приватизації і відповідна рада не мали повноважень задовольнити
заяву товариства покупців членів трудового колективу перукарні
N 163 "Черемшина", оскільки указами Президента України "Про заходи
щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні" ( 827/94 )
від 30 грудня 1994 року та "Про завдання та особливості
приватизації державного майна у 1996 році" ( 194/96 ) від
19 березня 1996 року встановлено певні обмеження вибору способу
приватизації.
3. Конституція України встановлює право кожного володіти,
користуватися і розпоряджатися своєю власністю (частина перша
статті 41), а також рівність суб'єктів права власності перед
законом (частина четверта статті 13).
Правовий режим власності, порядок і умови набуття та
припинення права власності, а також права володіння, користування
та розпорядження майном визначаються законами. Одним із способів
зміни форми власності є приватизація, в процесі якої відбувається
відчуження на користь фізичних або юридичних осіб майна, що є
державною чи комунальною власністю, та майна, що належить
Автономній Республіці Крим. Порядок відчуження такого майна
визначається законами, зокрема, Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
4. Стаття 3 Закону передбачає три способи малої приватизації
- викуп, продаж на аукціоні, за конкурсом. Норми, які
регламентують ці відносини, містяться в нормативно-правових актах
з питань приватизації - законах, указах Президента України,
наказах Фонду державного майна України тощо. Аналіз цих актів
свідчить про наявність конкурентних та неконкурентних способів
приватизації, а також особливого режиму приватизації, що
здійснюється членами трудового колективу підприємства - об'єкта
приватизації.
Частиною першою статті 7 Закону передбачено, що Фонд
державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки
Крим, місцеві ради затверджують за поданням органів приватизації
переліки об'єктів, які підлягають: продажу на аукціоні, за
конкурсом, а також викупу. Зі змісту цієї норми випливає, що саме
Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки
Крим, місцеві ради є органами, які здійснюють функції, відповідно,
щодо розпорядження державною власністю, майном Автономної
Республіки Крим і комунальною власністю. Способи приватизації
визначаються шляхом прийняття цими органами рішень про
затвердження конкретних переліків об'єктів приватизації.
Продавцями об'єктів приватизації згідно зі статтею 4 Закону є
Фонд державного майна України, його органи на місцях, органи
приватизації, що створюються місцевими радами, та органи по
управлінню майном, створювані Верховною Радою Автономної
Республіки Крим, які в Законі мають узагальнену назву - "органи
приватизації".
5. З положень частини п'ятої статті 7 Закону випливає, що
орган приватизації зобов'язаний розглянути заяву покупця і не
пізніш як через місяць повідомити його про результати її розгляду.
Відмова у приватизації можлива лише за наявності підстав,
вичерпний перелік яких передбачений у цій статті Закону. Якщо
підстав для відмови немає, орган приватизації включає конкретні
підприємства до переліку об'єктів приватизації і направляє цей
перелік до органу, який його затверджує. Доцільність застосування
того чи іншого способу приватизації визначається цим органом
самостійно, окрім випадків, визначених законами. Зокрема, викуп
застосовується у випадках, передбачених статтею 11 Закону та
іншими законами, і є в такому разі обов'язковим для органів
приватизації та органів, які затверджують переліки об'єктів малої
приватизації.
Виходячи з того, що спосіб приватизації визначає орган, який
затверджує переліки об'єктів малої приватизації, положення частини
п'ятої статті 7 Закону слід розуміти таким чином, що орган
приватизації, який отримав заяву від покупця, зобов'язаний
розглянути її та в разі відсутності підстав для відмови включити
конкретне підприємство до переліку об'єктів, що підлягають
приватизації у встановлений спосіб, або відмовити у приватизації.
Недодержання органом приватизації строків розгляду заяви
покупця, а також включення підприємства до іншого, ніж
запропоновано покупцем, переліку об'єктів приватизації, не може
розглядатися як відмова у приватизації.
Таким чином, положення статті 7 Закону зобов'язують органи
приватизації та органи, що за їх поданням затверджують переліки
об'єктів малої приватизації, розглянути заяву покупця, проте не
зобов'язують задовольнити її щодо конкретного способу приватизації
об'єкта, якщо інше не передбачено законом.
Положення частин другої, четвертої, шостої статті 7 Закону
викладені чітко, дані про їх неоднозначне застосування судами
відсутні, а тому вони не підлягають офіційному тлумаченню.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 147, 150
Конституції України, статтями 51, 61, 63, 94 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), Конституційний Суд
України
в и р і ш и в:
1. Положення частин першої, третьої статті 7 Закону України
"Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" ( 2171-12 ) щодо ініціативи покупців про включення
відповідного майна до переліку об'єктів, що підлягають
приватизації, в аспекті конституційного звернення товариства
покупців членів трудового колективу перукарні N 163 "Черемшина"
(м. Київ) треба розуміти як право покупця пропонувати проведення
приватизації конкретного об'єкта малої приватизації у вказаний ним
спосіб, зокрема, шляхом викупу.
Пропозиція покупця щодо способу приватизації підлягає
розгляду у визначений законом строк, але вона не є обов'язковою
для органів, які визначають або затверджують переліки об'єктів
малої приватизації, за винятком випадків, передбачених статтею 11
Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та іншими законами.
2. Положення частини п'ятої статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"
слід розуміти так, що органи приватизації зобов'язані розглянути
подані покупцями заяви та, у разі відсутності встановлених цим
Законом підстав для відмови у приватизації, включити конкретне
підприємство до переліку об'єктів, що підлягають приватизації у
встановлений спосіб, або прийняти рішення про відмову в
приватизації.
Включення підприємства до іншого, ніж пропонує покупець,
переліку об'єктів приватизації не може розглядатися як відмова у
приватизації.
3. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскарженим.
4. Рішення Конституційного Суду України підлягає
опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та інших
офіційних виданнях України.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ