І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням Президента України
щодо відповідності Конституції України (конституційності)
Постанови Верховної Ради України "Про чинність Закону
України "Про Рахункову палату", офіційного тлумачення
положень частини другої статті 150 Конституції України,
а також частини другої статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" стосовно порядку
виконання рішень Конституційного Суду України
(справа про порядок виконання рішень
Конституційного Суду України)
м. Київ, 14 грудня 2000 року Справа N 1-31/2000
N 15-рп/2000
vd20001214 vn15-рп/2000
Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного
Суду України:
Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,
Вознюка Володимира Денисовича,
Євграфова Павла Борисовича,
Козюбри Миколи Івановича,
Корнієнка Миколи Івановича,
Костицького Михайла Васильовича,
Малинникової Людмили Федорівни,
Мартиненка Петра Федоровича - суддя-доповідач,
Мироненка Олександра Миколайовича,
Розенка Віталія Івановича,
Савенка Миколи Дмитровича,
Селівона Миколи Федосовича,
Тимченка Івана Артемовича,
Тихого Володимира Павловича,
Чубар Людмили Пантеліївни,
Яценка Станіслава Сергійовича,
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним
поданням Президента України щодо відповідності Конституції України
( 254к/96-ВР ) (конституційності) Постанови Верховної Ради України
"Про чинність Закону України "Про Рахункову палату" від 14 січня
1998 року N 18/98-ВР ( 18/98-ВР ) та тексту Закону України "Про Рахункову палату" ( 315/96-ВР ), опублікованого в газеті "Голос
України" 23 січня 1998 року, а також щодо офіційного тлумачення
положень частини другої (у конституційному поданні - третьої)
статті 150 Конституції України та частини другої статті 70 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) стосовно
порядку виконання рішень Конституційного Суду України у разі, якщо
в цих рішеннях не визначено порядку їх виконання.
Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 40, 41
Закону України "Про Конституційний Суд України" стало
конституційне подання Президента України.
Підставою для розгляду справи відповідно до статей 39, 71, 93
Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність
спірних питань щодо відповідності Конституції України Постанови
Верховної Ради України "Про чинність Закону України "Про Рахункову палату" від 14 січня 1998 року та тексту Закону України "Про Рахункову палату", опублікованого в газеті "Голос України"
23 січня 1998 року, а також практична необхідність в офіційному
тлумаченні положень частини другої статті 150 Конституції України
та частини другої статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду
України у разі, якщо в цих рішеннях не визначено порядку їх
виконання.
Заслухавши суддю-доповідача Мартиненка П.Ф. та дослідивши
матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Суб'єкт права на конституційне подання - Президент України
- звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати
такими, що не відповідають Конституції України (є
неконституційними), Постанову Верховної Ради України "Про чинність
Закону України "Про Рахункову палату" від 14 січня 1998 року та
текст Закону України "Про Рахункову палату", опублікованого в
газеті "Голос України" 23 січня 1998 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 грудня 1997 року
N 7-зп ( v007p710-97 ) Закон України "Про Рахункову палату
Верховної Ради України" від 11 липня 1996 року визнано таким, що
не відповідає Конституції України (є неконституційним), у частині
його окремих положень, які втрачають чинність з дня ухвалення
цього Рішення, а обов'язки щодо забезпечення виконання Рішення
Конституційного Суду України покладено на Верховну Раду України і
Президента України.
У конституційному поданні констатується, що 14 січня
1998 року Верховна Рада України прийняла Постанову "Про чинність
Закону України "Про Рахункову палату" N 18/98-ВР. Відповідно до
пункту 1 цієї Постанови Закон України "Про Рахункову палату
Верховної Ради України" (Відомості Верховної Ради України, 1996, N
43, ст. 212), який набрав чинності 22 жовтня 1996 року, продовжує
діяти з 23 грудня 1997 року як Закон України "Про Рахункову палату". Згідно з пунктом 2 цієї Постанови Голові Верховної Ради
України було доручено забезпечити опублікування в 10-денний строк
в офіційних виданнях Верховної Ради України тексту Закону України
"Про Рахункову палату", попередньо вилучивши з нього положення, що
втратили чинність з 23 грудня 1997 року, та уточнивши його
редакцію.
Президент України вважає, що зміною назви Закону України та
його окремих положень на підставі Постанови Верховної Ради України
порушено конституційну процедуру прийняття законів (стаття 94
Конституції України) та Регламент Верховної Ради України
( 129а/94-ВР, 129б/94-ВР ), де, зокрема, визначено, що внесення
будь-яких змін до законів здійснюється шляхом прийняття у
встановленому порядку відповідних законів (стаття 6.8.1). Не було
дотримано і тих положень Конституції України, які встановлюють
повноваження Президента України щодо підписання та офіційного
оприлюднення законів України (частина друга статті 94, пункт 29
частини першої статті 106), що унеможливило виконання Президентом
України Рішення Конституційного Суду України. Крім того, зазначає
Президент України, доручення Верховної Ради України Голові
Верховної Ради України відповідно до пункту 2 цієї Постанови
виходить за межі визначених для нього Конституцією України
повноважень, оскільки на Голову Верховної Ради України покладено
виконання дій, які згідно з Конституцією України віднесено до
виключної компетенції парламенту і мають відбуватися за
встановленою Конституцією України та Регламентом Верховної Ради
України процедурою внесення змін до законів України.
Тому, на думку суб'єкта права на конституційне подання,
Верховна Рада України і її Голова діяли з перевищенням повноважень
та у спосіб, не передбачений Конституцією та законами України, чим
порушили вимоги частини другої статті 19 Конституції України.
Як стверджується у поясненні Голови Верховної Ради України,
ні Конституція України, ні Закон України "Про Конституційний Суд України" не визначають, як має виконуватися рішення
Конституційного Суду України у тих випадках, коли в самому рішенні
не визначено порядку його виконання, а прямої вимоги прийняття
будь-якого правового акта на виконання рішень Конституційного Суду
України Основний Закон не передбачає.
Конституційну процедуру розгляду проекту постанови Верховної
Ради України про чинність Закону України "Про Рахункову палату",
ухвалення та набрання нею чинності було дотримано. Комітет
Верховної Ради України з питань бюджету, діючи в межах
конституційних повноважень, попередньо розглянув і запропонував
прийняти єдиний проект постанови, спрямований на врегулювання
питань, зазначених у Рішенні Конституційного Суду України. Цей
проект внесено на розгляд парламенту належним суб'єктом
законодавчої ініціативи.
2. Конституційний Суд України, вирішуючи цей спір, виходить з
того, що відповідно до Конституції України рішення Конституційного
Суду України є обов'язковими до виконання на території України,
остаточними і не можуть бути оскаржені (частина друга статті 150).
Отже, виконання Рішення Конституційного Суду України у справі за
конституційним поданням Президента України щодо відповідності
Конституції України (конституційності) Закону України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" від 23 грудня 1997 року
N 7-зп є обов'язковим.
Втрата чинності окремих положень Закону в цьому разі
безпосередньо пов'язана з ухваленням Рішення Конституційного Суду
України, а не з прийняттям правового акта на його підтвердження чи
виконання. Таким чином, з дня ухвалення Рішення Конституційним
Судом України - 23 грудня 1997 року - положення Закону України
"Про Рахункову палату Верховної Ради України" від 11 липня 1996
року, що визнані неконституційними, втрачають чинність, а сам
Закон є чинним, за винятком положень, визнаних неконституційними.
Визнання неконституційними значної кількості положень Закону
України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" від 11 липня
1996 року призвело до порушення його логіки і структури, зумовило
появу прогалин у ньому, що стало підставою для порушення питання
про необхідність вжиття додаткових заходів щодо забезпечення
виконання прийнятого Рішення.
У пункті 6 резолютивної частини зазначеного Рішення обов'язки
щодо забезпечення його виконання покладено на Верховну Раду
України і Президента України. Орган державної влади, на який
відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України"
покладено обов'язок щодо виконання рішення, висновку
Конституційного Суду України (частина друга статті 70), повинен
здійснювати цей обов'язок на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами
України (частина друга статті 19 Конституції України). Відповідно
до пункту 3 частини першої статті 85 Конституції України до
повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів, у
тому числі тих, якими вносяться зміни до чинних законів. Прийняття
законів здійснюється згідно з процедурою, визначеною Конституцією
України та Регламентом Верховної Ради України.
Як випливає з викладеного, обов'язок Верховної Ради України
щодо виконання Рішення Конституційного Суду України у справі про
Рахункову палату від 23 грудня 1997 року полягає в тому, щоб
згідно з конституційно встановленою законодавчою процедурою для
забезпечення належної реалізації Закону внести відповідні зміни до
нього у зв'язку з визнанням неконституційними його окремих
положень.
3. З матеріалів справи вбачається, що Верховна Рада України,
прийнявши Постанову Верховної Ради України "Про чинність Закону
України "Про Рахункову палату" від 14 січня 1998 року з метою
виконання Рішення Конституційного Суду України у справі про
Рахункову палату від 23 грудня 1997 року, не дотримала вимог
Конституції України.
Виходячи з Конституції України Закон України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" від 11 липня 1996 року, як і
будь-який інший закон України, - це нормативно-правовий акт вищої
юридичної сили. Верховна Рада України є єдиним органом
законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України). Це
означає, що право приймати закони, вносити до них зміни у разі,
коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69,
72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України
(пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може
передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші
нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України
і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції
України). З наведеного випливає, що Верховна Рада України може
змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного
правового акта.
Як свідчать матеріали справи, Постановою Верховної Ради
України "Про чинність Закону України "Про Рахункову палату" від
14 січня 1998 року підтверджено, що цей Закон продовжує діяти з
23 грудня 1997 року як Закон України "Про Рахункову палату", за
винятком окремих положень, що втратили чинність відповідно до
Рішення Конституційного Суду України (пункт 1). Цією ж Постановою
Верховна Рада України доручила Голові Верховної Ради України
забезпечити опублікування в 10-денний строк в офіційних виданнях
Верховної Ради України тексту Закону України "Про Рахункову палату" з урахуванням вилучення з нього положень, які втратили
чинність з 23 грудня 1997 року, та "його редакційного уточнення"
(пункт 2).
Внесення змін до тексту Закону України "Про Рахункову палату
Верховної Ради України" від 11 липня 1996 року на підставі
Постанови Верховної Ради України та відповідних дій Голови
Верховної Ради України щодо редакційних уточнень і опублікування
Закону вступило в суперечність з базовими положеннями Конституції
України про статус закону України як акта вищої юридичної сили в
системі нормативно-правових актів держави, а також з тими її
положеннями, які вимагають, щоб прийняття законів, зокрема шляхом
внесення до них змін, здійснювалося в порядку, визначеному
Конституцією України (статті 8, 19, 94 та ін.). Крім того, в
тексті Закону України "Про Рахункову палату", опублікованого в
газеті "Голос України" 23 січня 1998 року (в пунктах 1, 9 статті
6, пункті 6 статті 7, у частині другій статті 16, частині першій
статті 26), застосовано нові слова, словосполучення та фрази, яких
не було в Законі України "Про Рахункову палату Верховної Ради
України" від 11 липня 1996 року. Фактично в газеті "Голос України"
23 січня 1998 року надруковано нову редакцію окремих положень
цього Закону.
До того ж аналіз тексту зазначеного Закону свідчить, що в
ньому не в повному обсязі враховано Рішення Конституційного Суду
України у справі про Рахункову палату від 23 грудня 1997 року.
Так, у тексті Закону відтворюються положення абзацу п'ятого статті
2 Закону України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" від
11 липня 1996 року, визнані неконституційними (підпункт 3.8
резолютивної частини Рішення), а в частині другій статті 16 Закону
лише частково враховується положення пункту 4 резолютивної частини
Рішення Конституційного Суду України щодо застосування повноважень
Рахункової палати тощо.
Виходячи з наведеного Конституційний Суд України дійшов
висновку, що Постанова Верховної Ради України "Про чинність Закону
України "Про Рахункову палату" від 14 січня 1998 року є такою, що
не відповідає Конституції України.
4. Суб'єкт права на конституційне подання звертається до
Конституційного Суду України з клопотанням про офіційне тлумачення
положення частини другої статті 150 Конституції України та частини
другої статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України"
стосовно порядку виконання тих рішень Конституційного Суду
України, в яких не визначено порядку їх виконання.
Системне тлумачення зазначених вище нормативних положень у
контексті Конституції України свідчить, що рішення Конституційного
Суду України незалежно від того, визначено в них порядок і строки
їх виконання чи ні, є обов'язковими до виконання на всій території
України. Органи державної влади, органи Автономної Республіки
Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи,
організації, посадові та службові особи, громадяни та їх
об'єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись
від застосування чи використання правових актів або їх положень,
визнаних неконституційними.
Рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для
набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких
органів державної влади. Обов'язок виконання рішення
Конституційного Суду України є вимогою Конституції України
(частина друга статті 150), яка має найвищу юридичну силу щодо
всіх інших нормативно-правових актів (частина друга статті 8).
Закони, інші правові акти, їх окремі положення, визнані
рішенням Конституційного Суду України такими, що не відповідають
Конституції України (неконституційними), втрачають чинність з дня
ухвалення відповідного рішення (частина друга статті 152
Конституції України). При цьому згідно з Рішенням Конституційного
Суду України у справі за конституційним поданням Президента
України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті
158 та статті 159 Конституції України від 9 червня 1998 року
N 8-рп/98 рішення і висновки Конституційного Суду України є
однаково обов'язковими до виконання.
Відповідно до змісту частини другої статті 70 Закону України
"Про Конституційний Суд України" у разі необхідності
Конституційний Суд України може визначити у своєму рішенні,
висновку додаткові заходи, пов'язані з порядком їх виконання,
звернувши увагу на терміновість чи обов'язки щодо його
забезпечення. При цьому незалежно від того, чи визначено в
рішенні, висновку Конституційного Суду України, зокрема, порядок
його виконання, відповідні державні органи зобов'язані діяти лише
на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.
Проте додаткове визначення у рішеннях, висновках
Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не
підміняє загальної обов'язковості їх виконання. Незалежно від
того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного
Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони,
інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими
рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі,
що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України
рішення про їх неконституційність.
На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 150, 152
Конституції України, статтями 51, 61, 63, 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), Конституційний Суд
України
в и р і ш и в:
1. Визнати такою, що не відповідає Конституції України (є
неконституційною), Постанову Верховної Ради України "Про чинність
Закону України "Про Рахункову палату" від 14 січня 1998 року
N 18/98-ВР ( 18/98-ВР ).
Зазначена Постанова Верховної Ради України втрачає чинність з
дня ухвалення цього Рішення.
2. Положення частини другої статті 150 Конституції України
( 254к/96-ВР ) щодо виконання рішень Конституційного Суду України
необхідно розуміти так, що закони, інші правові акти або їх окремі
положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не
підлягають застосуванню як такі, що відповідно до частини другої
статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення
Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
3. Положення частини другої статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) щодо порядку виконання
рішень, висновків Конституційного Суду України треба розуміти як
право Конституційного Суду України у разі необхідності визначити у
своєму рішенні, висновку порядок і строки його виконання та
покласти обов'язок на відповідні державні органи забезпечити це
виконання. При цьому незалежно від того, чи визначено в рішенні,
висновку Конституційного Суду України порядок його виконання,
відповідні державні органи зобов'язані діяти лише на підставі, в
межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та
законами України.
4. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскарженим.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях України.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ