ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОГЛЯДОВИЙ ЛИСТ
N 01-8/737 від 11.12.2000
м.Київ
vd20001211 vn01-8/737
Арбітражні суди України
Про практику вирішення окремих категорій спорів
(за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду
України по перегляду рішень, ухвал, постанов)
У порядку інформації та для врахування у розгляді справ
надсилається огляд практики вирішення окремих категорій спорів за
матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по
перегляду рішень, ухвал, постанов.
1. Порти повинні відшкодовувати залізницям плату за
користування вагонами інших держав від часу прийому цих вагонів
від залізниці до повернення їх після виконання вантажних операцій.
Управління залізниці звернулося до арбітражного суду з
позовом про стягнення з морського торговельного порту плати за
користування вагонами інших держав у лютому 1999 року.
Рішенням арбітражного суду у задоволенні позовних вимог
відмовлено з посиланням на те, що умовами укладеного між позивачем
та відповідачем договору не врегульовано умови оплати за
користування вагонами інших держав.
Постановою першого заступника голови арбітражного суду
рішення зі справи залишено без зміни з тих же підстав. Крім того,
у постанові було зазначено, що рішенням Вищого арбітражного суду
України від 01.11.99 накази Міністерства транспорту України від
02.02.99 N 53 ( z0103-99 ) "Про затвердження ставок плати за
користування вагонами і контейнерами залізниць" та від 25.02.99
N 113 ( z0165-99 ) "Про затвердження Правил користування вагонами
і контейнерами" визнано недійсними.
У заяві про перевірку цієї постанови в порядку нагляду
управління залізниці посилалося на пункт 2 постанови Кабінету
Міністрів України від 28.10.96 N 1312 ( 1312-96-п ) "Про номерний
облік простою вантажних вагонів, які належать іншим державам",
яким передбачено, що порти відшкодовують залізницям плату за
користування вагонами, які належать іншим державам, від часу
прийняття цих вагонів від залізниці до повернення їх після
виконання вантажно-розвантажувальних операцій. Крім того, у заяві
зазначалося, що під час переробки вантажів, оформлення документів,
одержання вагонів з вантажем, очищення, повернення вагонів на
станцію порти є користувачами вагонів. Згідно зі статтями 117, 118
Кодексу торговельного мореплавства України ( 176/95-ВР ) порти
можуть відшкодовувати свої витрати за рахунок власників вантажів,
а оскільки ці власники не є учасниками перевезення, у договірних
відносинах із залізницею не перебувають, у останньої немає
правових підстав вимагати з них плату за користування вагонами.
Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова
колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень,
ухвал, постанов встановила таке.
Статтею 10 Закону України "Про залізничний транспорт"
( 273/96-ВР ) встановлено, що економічні взаємовідносини між
залізницями та іншими підприємствами визначає Укрзалізниця.
Згідно з частиною четвертою статті 119 Статуту залізниць
України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
06.04.98 N 457 ( 457-98-п ), та пунктом 2 постанови Кабінету
Міністрів України від 28.10.96 N 1312 ( 1312-96-п ) "Про номерний
облік простою вантажних вагонів, які належать іншим державам",
вантажовласники, порти відшкодовують залізницям плату за
користування вагонами інших держав від часу прийому цих вагонів
від залізниці до повернення їх після виконання вантажних операцій
у порядку, визначеному Укрзалізницею відповідно до міжнародних
договорів України з цих питань.
Такий порядок запроваджено наказом Державної адміністрації
залізничного транспорту України "Укрзалізниця" від 24.03.97 N 57-Ц
( z0139-97 ) "Про встановлення порядку відшкодування залізницям
плати за користування вагонами, які належать іншим державам"*, що
ним встановлено порядок обліку вагонів, який проводився на
підставі первинних документів - пам'яток прийомоздавача,
відомостей подачі та забирання вагонів, натурних листів, актів
загальної форми, що застосовуються для обліку простою вагонів у
відповідності з технологією роботи станції.
_______________________
* Наказ втратив чинність на підставі наказу Державної
адміністрації залізничного транспорту України від 15.09.99 N
271-Ц ( z0662-99 ).
Час користування вагонами інших держав підтверджувався
доданими до матеріалів справи відомостями подачі та забирання
вагонів.
Рішення Вищого арбітражного суду України від 01.11.99
скасовано постановою судової колегії Вищого арбітражного суду
України по перегляду рішень, ухвал, постанов від 25.02.2000, а
накази Міністерства транспорту України від 02.02.99 N 53
( z0103-99 ) "Про затвердження ставок плати за користування
вагонами і контейнерами залізниць" та від 25.02.99 N 113
( z0165-99 ) "Про затвердження Правил користування вагонами і
контейнерами" визнані такими, що видані відповідно до чинного
законодавства.**
______________
** З цього приводу див. пункт 3 Оглядового листа Вищого
арбітражного суду України від 31.07.2000 N 01-8/380
( v_380800-00 ) "Про вирішення спорів Вищим арбітражним судом
України"
З урахуванням викладеного постановою судової колегії Вищого
арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов
рішення та постанову арбітражного суду скасовано, позовні вимоги
задоволено в повному обсязі.
2. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, які мали
бути відомі заявникові на час прийняття рішення арбітражним судом.
Транспортним прокурором в інтересах державного міжнародного
аеропорту (далі - аеропорт) та державної авіакомпанії (далі -
авіакомпанія) було подано позов до державної податкової інспекції
про повернення необгрунтовано стягнутих до державного бюджету
фінансових санкцій та про відшкодування збитків, завданих у
зв'язку з виплатою відсотків за банківськими кредитами, які
аеропорт та авіакомпанія вимушені були взяти з огляду на безспірне
стягнення суми фінансових санкцій.
Рішенням арбітражного суду позовні вимоги задоволено.
Постановою заступника голови арбітражного суду рішення скасовано,
справу направлено на новий розгляд.
За результатами нового розгляду позовні вимоги задоволено
частково, державну податкову інспекцію зобов'язано відшкодувати
авіакомпанії та аеропорту збитки. Рішення мотивовано зокрема тим,
що оспорюваний акт державної податкової інспекції, згідно з яким
було застосовано санкції, скасовано Державною податковою
адміністрацією України, а також тим, що позивачі довели наявність
у них збитків, завданих у зв'язку з прийняттям державною
податковою інспекцією неправомірного рішення.
Державна податкова інспекція звернулася до арбітражного суду
із заявою про перевірку цього рішення за нововиявленими
обставинами. Ухвалою арбітражного суду рішення залишено без зміни
з посиланням на те, що обставини, яким обгрунтовував свої вимоги
заявник, не можуть вважатися нововиявленими.
Постановою заступника голови арбітражного суду ухвалу зі
справи залишено без зміни з тих же підстав.
У заяві до Вищого арбітражного суду України державна
податкова інспекція просила скасувати цю постанову і перевірити
рішення за нововиявленими обставинами, оскільки їй не були відомі
дані про наявність коштів в іноземній валюті на рахунках аеропорту
та авіакомпанії.
Державна податкова інспекція вважала, що у аеропорту і
авіакомпанії не було необхідності брати банківські кредити,
оскільки на їхніх валютних рахунках перебували кошти, достатні для
здійснення господарської діяльності. Отримання цієї інформації
після прийняття рішення зі справи є, на думку заявника,
нововиявленою обставиною.
Відповідно до статті 112 Арбітражного процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) нововиявлені обставини - це обставини, що
мають суттєве значення для справи, які не були і не могли бути
відомі заявникові на час прийняття арбітражним судом рішення.
Враховуючи, що дані про наявність у аеропорту та авіакомпанії
валютних рахунків могли бути отримані відповідачем в процесі
розгляду справи, така інформація, у даному разі, не належить до
нововиявлених обставин.
З огляду на викладене судова колегія Вищого арбітражного суду
України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишила постанову
арбітражного суду без зміни.
3. Довіритель зобов'язаний виплатити повіреному винагороду за
договором доручення, якщо це передбачено відповідним договором.
Рішенням арбітражного суду, залишеним в силі наглядовою
інстанцією, задоволено позовні вимоги юридичної компанії до
відкритого акціонерного товариства (далі - товариство) про
зобов'язання підписати акт виконаних робіт за договором про
надання юридичних послуг і про стягнення заборгованості за надання
таких послуг. Рішення мотивовано неналежним виконанням товариством
своїх договірних зобов'язань.
Товариство, не погоджуючись з рішенням та постановою
арбітражного суду, звернулося до судової колегії Вищого
арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов із
заявою про їх скасування. Заявник посилався на відсутність доказів
доарбітражного врегулювання спору щодо підписання акта виконаних
робіт та доказів особистого виконання юридичною компанією його
доручення, а також на невідповідність договору про надання
юридичних послуг чинному законодавству, оскільки на порушення
вимог статті 169 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (далі -
Кодекс) зобов'язання щодо виплати винагороди виражені не у валюті
України.
Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова
колегія Вищого арбітражного суду України встановила, що юридичною
компанією та товариством укладено договір, за яким юридична
компанія зобов'язувалася за дорученням товариства представляти
інтереси останнього в арбітражному суді у спорі за позовом до
державної податкової інспекції.
Договором було передбачено умови оплати наданих послуг,
згідно з якими для виконання зазначених зобов'язань товариство
мало сплатити виконавцеві аванс, а у разі, якщо спір буде вирішено
на користь товариства, воно зобов'язувалося сплатити виконавцеві
винагороду у розмірі 15 відсотків від виграної суми з вирахуванням
авансу. Винагорода підлягала сплаті протягом трьох днів починаючи
з дня підписання акта про прийняття виконаного доручення. Як
випливає зі змісту договору, під відсотками у даному разі, слід
було розуміти прибуток позивача, обчислений від суми, щодо якої
оскаржено рішення державної податкової інспекції, і визначений у
національній грошовій одиниці.
З боку юридичної компанії зобов'язання за договором були
виконані, про що товариству надіслано листа і акт про надання
юридичних послуг, але відповіді на лист не надано, акт не
підписано. Факт особистого виконання робіт за договором
підтверджувався рішенням арбітражного суду, де зазначено прізвище
співробітника юридичної компанії, який брав участь у розгляді
справи.
З огляду на зміст укладеного договору він є договором
доручення, який відповідає вимогам статті 386 Кодексу ( 1540-06 ).
Згідно з приписами статті 387 Кодексу довіритель зобов'язаний
виплатити винагороду повіреному, якщо вона передбачена умовами
договору.
Відповідно до статті 161 Кодексу ( 1540-06 ) зобов'язання
повинні виконуватися належним чином і в установлений строк.
Всупереч вимогам статті 162 Кодексу відповідач відмовився виконати
обов'язки, покладені на нього умовами договору.
Враховуючи викладене, судова колегія Вищого арбітражного суду
України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову
арбітражного суду залишила без зміни.
4. Неподання позивачем доказів протиправності дій
(бездіяльності) відповідача, його вини у заподіянні шкоди та
наявності причинного зв'язку між такими діями (бездіяльністю) і
виною є підставою для відмови у задоволенні позову про
відшкодування шкоди.
Рішенням арбітражного суду задоволено позовні вимоги малого
підприємства до державного комунального підприємства про стягнення
заподіяної шкоди. Рішення суду мотивовано тим, що відповідач
протягом тривалого часу чинив перешкоди малому підприємству у
володінні яхтою, а факт неправомірного та незадовільного
зберігання яхти підтверджується належними доказами. Суму визначено
відповідно до висновку Київського науково-дослідного інституту
судової експертизи.
Постановою голови арбітражного суду рішення з цієї справи
скасовано, у позові відмовлено з посиланням на відсутність доказів
вчинення відповідачем противоправних дій щодо заподіяння
позивачеві шкоди та наявності причинного зв'язку між перебуванням
яхти на території відповідача та зменшенням її вартості.
Не погодившись з постановою арбітражного суду, мале
підприємство звернулося до судової колегії Вищого арбітражного
суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов із заявою про
перевірку та скасування цієї постанови.
Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, названа
судова колегія встановила, що рішенням арбітражного суду з іншої
справи визнано недійсним укладений між малим підприємством та
державним комунальним підприємством договір оренди приміщень.
Державне комунальне підприємство зобов'язано повернути малому
підприємству недобудовану яхту. Однак мале підприємство саме взяло
на себе обов'язок вивезти яхту, у зв'язку з чим державне
комунальне підприємство просило вивезти її у найкоротший термін,
оскільки її перебування на території цього підприємства
ускладнювало здійснення ним технологічного процесу. Жодних
зобов'язань стосовно зберігання яхти державне комунальне
підприємство на себе не брало.
З акта спеціального дослідження корпусу яхти вбачається, що у
зв'язку із неправильним зберіганням та недодержанням правил
транспортування вона набула значних поверхневих пошкоджень. Проте
позивачем не надано доказів покладення на відповідача обов'язку
зберігання та транспортування яхти. Подані позивачем документи про
балансову вартість яхти та про подальше зменшення її вартості і
про видатки на ремонт з огляду на наведене не можуть бути
підставою для покладення на відповідача обов'язку щодо
відшкодування відповідних сум.
Відповідно до статті 440 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також
шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка
заподіяла шкоду. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її
відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.
З огляду на викладене постанову арбітражного суду залишено
без зміни, а заяву малого підприємства без задоволення.
5. У зв'язку із розірванням договору оренди майно, яке є
предметом цього договору, підлягає поверненню власникові.
Рішенням арбітражного суду, залишеним в силі наглядовою
інстанцією, задоволено позовні вимоги відкритого акціонерного
товариства до підприємства про повернення майна з незаконного
володіння. Рішення суду мотивовано закінченням дії умов договору
оренди нежилого приміщення.
У заяві до Вищого арбітражного суду України про перевірку
судових актів з цієї справи в порядку нагляду підприємство
посилалося на відсутність у позивача документів, що підтверджують
його право власності на оспорюване нежиле приміщення, а також на
те, що договір оренди не розірвано у встановленому законом
порядку.
Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова
колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень,
ухвал, постанов встановила, що між позивачем та відповідачем
укладено договір оренди нежилого приміщення без зазначення строку
його дії.
За змістом статті 259 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) у разі укладення договору майнового найму без
зазначення строку він вважається укладеним на невизначений строк,
і кожна із сторін вправі відмовитися від договору в будьякий час,
попередивши про це в письмовій формі другу сторону за три місяці.
Пропозицію щодо розірвання договору оренди позивач
(орендодавець) надіслав відповідачеві (орендареві) своїм листом,
отже договір оренди нежилого приміщення вважається розірваним
через три місяця з дня одержання відповідного листа орендарем.
Проте орендарем у встановлений термін орендоване їм приміщення не
звільнено.
Право власності позивача на оспорюване нежиле приміщення
підтверджувалося належними документами.
Відповідно до пункту 2 статті 48 Закону України "Про
власність" ( 697-12 ) власник майна може вимагати усунення
будь-яких порушень свого права. Крім того, право вимагати
повернення майна з чужого незаконного володіння надано власникові
статтею 50 цього Закону.
З огляду на викладене постановою судової колегії Вищого
арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов
рішення та постанову арбітражного суду залишено без зміни.
6. Наявність заборгованості третьої особи перед боржником не
звільняє останнього від обов'язку виконати свої зобов'язання за
договором, укладеним ним з кредитором.
Рішенням Вищого арбітражного суду України задоволено позов
прокурора району в інтересах держави в особі Міністерства
енергетики України та державної акціонерної енергопостачальної
компанії "Київенерго" (далі - ДАЕК "Київенерго") до об'єднання
співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) про
відшкодування збитків за невиконання умов договору. Рішення суду
мотивовано невиконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань.
У заяві про перевірку цього рішення в порядку нагляду,
об'єднання просило його скасувати, оскільки воно прийняте без
з'ясування всіх обставин справи, що мають суттєве значення для
правильного вирішення спору, зокрема, без урахування наслідків
закінчення строку позовної давності.
Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова
колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень,
ухвал, постанов встановила таке.
01.10.98 між об'єднанням та ДАЕК "Київенерго" укладено
договір на постачання теплової енергії. Згідно з умовами цього
договору ДАЕК "Київенерго" відпускає теплову енергію, а об'єднання
зобов'язане своєчасно і в повному обсязі здійснювати розрахунки
згідно з встановленими тарифами.
Відповідно до статті 161 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в
установлений строк. Але відповідачем зобов'язання за договором
належним чином не виконані з посиланням на наявність
заборгованості іншого підприємства перед ним.
Відповідно до статті 71 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) загальний строк для захисту права за позовом особи,
право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Оскільки договір на постачання теплової енергії укладено 01.10.98,
а позов подано у лютому 2000 року, позовні вимоги заявлені в межах
строку позовної давності.
Наявність заборгованості інших установ і організацій перед
об'єднанням не звільняє його від обов'язку виконувати свої
зобов'язання за договором, укладеним з ДАЕК "Київенерго". У такому
випадку об'єднання не позбавлене можливості звернутися до суду із
позовом про стягнення заборгованості із боржників.
За таких обставин постановою судової колегії Вищого
арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов
рішення з цієї справи залишено без зміни.
Заступник Голови Вищого
арбітражного суду України А.Осетинський