Юридический Харьков плюс - ратифікація (закон від 01.06.2011 N 3450-VI /3450-17/) від 01.06.2011 N 760

керуючись бажанням розвивати свої консульські відносини, сприяти захистові прав та інтересів обох держав і їхніх громадян, зміцнювати дружбу та співробітництво між Договірними Сторонами,

для розвитку положень Віденської конвенції про консульські зносини (995_047) від 24 квітня 1963 року,

вирішили укласти цю Конвенцію та домовилися про таке:

РОЗДІЛ I

Визначення

Стаття 1

Для цілей цієї Конвенції викладені нижче вислови мають значення, надані їм у цій Конвенції:

1) "консульська установа" означає будь-яке генеральне консульство, консульство, віце-консульство або консульське агентство;

2) "консульський округ" означає район, відведений консульській установі для здійснення консульських функцій;

3) "глава консульської установи" означає особу, якій доручено діяти як такій;

4) "консульська посадова особа" означає будь-яку особу, у тому числі главу консульської установи, якій доручено виконання як такій консульських функцій;

5) "почесна консульська посадова особа" означає консульську посадову особу, яка діє на непостійній основі та якій доручено виконання як такій окремих консульських функцій від імені держави, що акредитує, на визначеній території держави перебування;

6) "консульський службовець" означає будь-яку особу, яка виконує адміністративні або технічні обов'язки в консульській установі;

7) "працівник обслуговуючого персоналу" означає будь-яку особу, яка виконує обов'язки з господарського обслуговуванню консульської установи;

8) "працівники консульської установи" означає консульських посадових осіб, консульських службовців та працівників обслуговуючого персоналу;

9) "член сім'ї" означає дружину (чоловіка), дітей та батьків працівника консульської установи, які проживають разом з ним та перебувають на його утриманні;

10) "громадянин" означає будь-яку фізичну або юридичну особу держави, що акредитує, або держави перебування відповідно до законодавства цих держав;

11) "консульські приміщення" означає використовувані виключно для цілей консульської установи будівлі або частини будівель і земельну ділянку, яка обслуговує ці будівлі або частини будівель, незалежно від того, чиєю власністю вони є;

12) "консульські архіви" включають усі папери, документи, кореспонденцію, книги, фільми, технічні засоби накопичення, зберігання та використання інформації, реєстри консульської установи разом із шифрами та кодами, картотеками й будь-якими предметами обстановки, призначеними для забезпечення їхньої охорони чи зберігання;

13) "судно" означає будь-яке цивільне судно, яке має право плавати під прапором держави, що акредитує;

14) "повітряне судно" означає будь-яке цивільне повітряне судно, яке має право на використання розпізнавальних знаків держави, що акредитує.

РОЗДІЛ II

Загальні положення про консульські зносини

Стаття 2

Відкриття консульської установи

1. Консульську установу може бути відкрито на території держави перебування лише за згодою цієї держави.

2. Місцезнаходження консульської установи, її клас, консульський округ, а також будь-які зміни стосовно цього визначаються лише за домовленістю між державою, що акредитує, та державою перебування.

Стаття 3

Призначення й допущення глави консульської установи

1. Для призначення глави консульської установи держава, що акредитує, повинна отримати попередню згоду від держави перебування. Якщо держава перебування відмовляється надати свою згоду, вона не зобов'язана пояснювати причин такої відмови.

2. Держава, що акредитує, передає Міністерству закордонних справ держави перебування консульський патент або повідомлення про призначення глави консульської установи.

3. Після подання консульського патенту держава перебування якнайшвидше видає главі консульської установи екзекватуру.

4. Глава консульської установи може розпочати виконання своїх функцій після того, як держава перебування видасть йому екзекватуру.

5. Держава перебування до видачі екзекватури може дозволити главі консульської установи тимчасово виконувати свої функції.

6. Після видачі главі консульської установи екзекватури або дозволу тимчасово виконувати свої функції держава перебування негайно повідомляє компетентним органам консульського округу й вживає всіх необхідних заходів для надання главі консульської установи можливості виконувати свої обов'язки й користуватись усіма правами, перевагами, привілеями та імунітетами, передбаченими цією Конвенцією.

Стаття 4

Тимчасове виконання функцій глави консульської установи

1. Якщо глава консульської установи не може виконувати своїх функцій або якщо посада глави консульської установи є вакантною, функції глави консульської установи може тимчасово виконувати виконуючий обов'язки глави консульської установи.

2. Повне ім'я та прізвище виконуючого обов'язки глави консульської установи повідомляються Міністерству закордонних справ держави перебування главою консульської установи або, якщо він не спроможний цього зробити, будь-яким компетентним органом держави, що акредитує. Як правило, таке повідомлення робиться заздалегідь.

3. Держава перебування надає виконуючому обов'язки глави консульської установи допомогу та захист. Під час виконання обов'язків глави консульської установи на нього поширюються положення цієї Конвенції так само, як і на відповідного главу консульської установи.

Стаття 5

Повідомлення державі перебування про призначення, прибуття і від'їзд

1. Держава, що акредитує, через свої компетентні органи заздалегідь письмово повідомляє Міністерству закордонних справ держави перебування:

1.1. Прізвище, ім'я, громадянство, ранг, клас працівників консульської установи, дати їхнього прибуття й остаточного від'їзду або припинення їхніх функцій, а також про будь-які інші зміни, які впливають на їхній статус та які можуть виникнути під час їхньої роботи в консульській установі;

1.2. Прізвище, ім'я, громадянство, дати прибуття й остаточного від'їзду членів сім'ї кожного працівника консульської установи, а також про те, що особа стає або перестає бути членом сім'ї працівника консульської установи.

2. Компетентні органи держави перебування згідно зі встановленим порядком цієї держави безоплатно видають працівникам консульської установи та членам їхніх сімей посвідчення особи, яке підтверджує їхній статус, за винятком тих, які є громадянами держави перебування або постійно проживають у цій державі.

Стаття 6

Громадянство консульських посадових осіб

Консульська посадова особа повинна бути громадянином лише держави, що акредитує, за умови, що вона не проживає постійно в державі перебування.

Стаття 7

Почесні консульські посадові особи

Кожна з Договірних Сторін може вирішувати, чи призначатиме або прийматиме вона почесних консульських посадових осіб.

Призначення почесної консульської посадової особи, визначення її статусу та обов'язків вирішується Договірними Сторонами згідно з положеннями Віденської Конвенції про консульські зносини (995_047) від 24 квітня 1963 року та відповідним законодавством Договірних Сторін.

Стаття 8

Особи, оголошені "persona non grata" або неприйнятними

Держава перебування може будь-коли повідомити державі, що акредитує, про те, що консульська посадова особа є "persona non grata", або про те, що будь-який інший працівник консульського персоналу є неприйнятним, не будучи зобов'язаною обґрунтовувати мотивів свого рішення. У такому випадку держава, що акредитує, повинна відкликати таку особу. Якщо держава, що акредитує, не виконає в межах обґрунтованого строку цього зобов'язання, держава перебування може припинити вважати цю особу працівником консульського персоналу.

РОЗДІЛ III

Консульські функції

Стаття 9

Загальні положення

Консульська посадова особа вповноважена:

1) захищати права та інтереси держави, що акредитує, її громадян, як фізичних, так і юридичних осіб, надавати їм допомогу та сприяння;

2) сприяти розвиткові торговельних, економічних, правових, туристичних, екологічних, науково-технічних, інформаційних, культурних, гуманітарних зв'язків, а також зв'язків у галузі освіти між державою, що акредитує, та державою перебування й у будь-який інший спосіб сприяти розвиткові дружніх відносин між ними.

3) з'ясовувати всіма законними шляхами умови й події в торговельному, економічному, культурному, науковому житті держави перебування, інформувати про це уряд держави, що акредитує.

4) виконувати будь-які інші функції, покладені на консульську установу державою, що акредитує, які не заборонені нормативно-правовими актами держави перебування.

Стаття 10

Функції стосовно громадянства й громадянського стану

1. Консульська посадова особа має право:

1.1) вести облік громадян держави, що акредитує;

1.2) приймати заяви з питань громадянства;

1.3) отримувати повідомлення від компетентних органів держави перебування стосовно народження й смерті громадян держави, що акредитує, реєструвати народження й смерть відповідних громадян та відповідно складати акти;

1.4) реєструвати шлюби та розірвання шлюбів між громадянами держави, що акредитує, відповідно до законодавства держави, що акредитує;

2. Положення пункту 1 цієї статті не звільняють відповідних осіб від обов'язку дотримуватися нормативно-правових актів держави перебування.

Стаття 11

Функції стосовно паспортів і віз

Консульська посадова особа вповноважена:

1) видавати, відновлювати, анулювати паспорти громадян держави, що акредитує, та подовжувати строк їхньої дії, уносити до паспортів необхідні позначки, а також видавати громадянам інші документи, які дають їм право на перетин кордону;

2) видавати, продовжувати, анулювати візи для в'їзду на територію держави, що акредитує, а також для транзитного проїзду через її територію.

Стаття 12

Легалізація та нотаріат

1. Консульська посадова особа має право вчиняти такі дії:

a) складати на прохання будь-якого громадянина акти й документи для використання на території держави, що акредитує, та за її межами;

b) перекладати офіційні акти й документи мовою держави, що акредитує, та засвідчувати правильність такого перекладу;

c) учиняти будь-які інші нотаріальні функції, покладені на консульську установу державою, що акредитує;

d) легалізувати офіційні документи, копії, витяги та переклади цих документів;

e) засвідчувати підписи та печатки на документах компетентних органів держави, що акредитує, а також підписи та печатки Міністерства закордонних справ держави перебування.

2. Документи, складені, легалізовані або засвідчені консульською посадовою особою, мають таку саму юридичну та доказову силу, як і документи видані, легалізовані або засвідчені компетентними органами держави перебування, за умови, що вони не суперечать нормативно-правовим актам держави перебування.

Стаття 13

Повідомлення про затримання, арешт, ув'язнення та відвідування

1. Компетентні органи держави перебування негайно, але не пізніше трьох робочих днів, інформують відповідну консульську посадову особу держави, що акредитує, про арешт, затримання чи будь-яке інше обмеження свободи громадянина держави, що акредитує. Одночасно компетентні органи держави перебування негайно передають будь-яке повідомлення зазначеної особи, адресоване консульській установі держави, що акредитує.

2. Компетентні органи держави перебування негайно, але не пізніше чотирьох днів з моменту затримання, арешту чи будь-якого іншого обмеження свободи громадянина держави, що акредитує, забезпечують визнання права консульської посадової особи відвідувати зазначену особу або підтримувати з нею зв'язок, у тому числі для організації їй необхідної правової допомоги.

3. Компетентні органи держави перебування інформують зазначену особу держави, що акредитує, про її права, передбачені в пунктах 1 та 2 цієї статті.

4. Права, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, здійснюються відповідно до нормативно-правових актів держави перебування за умови, що вони не порушують цих прав.

Стаття 14

Надання допомоги громадянам держави, що акредитує

1. Консульська посадова особа має право:

1.1. Спілкуватися з будь-яким громадянином держави, що акредитує, та відвідувати його в межах консульського округу, а держава перебування не перешкоджає зносинам між громадянами держави, що акредитує, і консульською установою та не обмежує їхнього доступу до консульської установи;

1.2. Приймати на зберігання власність, гроші, цінні речі та документи, які належать будь-якому громадянину держави, що акредитує, якщо це не суперечить нормативно-правовим актам держави перебування;

1.3. Звертатись із запитом до компетентних органів держави перебування стосовно негайного надання інформації про будь-яку подію, результатом якої є матеріальна шкода й людські жертви, арешт автотранспортних засобів і події, до яких причетні громадяни держави перебування;

1.4. Звертатися до компетентних органів держави перебування стосовно сприяння в розшуку безвісти зниклих громадян держави, що акредитує.

2. Якщо громадянин держави, що акредитує, не може вчасно захистити своїх прав та інтересів згідно з нормативно-правовими актами держави перебування, консульська посадова особа може представляти його в судах та інших компетентних органах держави перебування або забезпечити йому належне представництво доти, доки він не призначить свого представника чи не буде спроможний сам захищати свої права та інтереси.

Стаття 15

Опіка та піклування

1. Компетентні органи держави перебування негайно повідомляють консульській установі про будь-який випадок, коли на території консульського округу виникає необхідність призначення опікуна або піклувальника для громадянина держави, що акредитує, який є недієздатним або обмежено дієздатним, а також для неповнолітнього громадянина.

2. Консульська посадова особа має право відповідно до нормативно-правових актів держави перебування захищати права та інтереси громадянина держави, що акредитує, який є недієздатним або обмежено дієздатним, а також неповнолітнього громадянина, а у випадку, коли це є необхідним, рекомендувати або призначати опікуна або піклувальника для такої особи та наглядати за здійсненням ними опіки та піклування.

Стаття 16

Повідомлення про смерть

У випадку смерті громадянина держави, що акредитує, на території держави перебування компетентні органи держави перебування негайно повідомляють про це консульській установі. На запит консульської установи зазначені органи видають свідоцтво про смерть або інші документи, які підтверджують факт смерті.

Стаття 17

Функції стосовно спадщини

1. У випадку, якщо громадянин держави, що акредитує, помер на території держави перебування та залишив спадщину в цій державі та якщо в цій державі не проживають спадкоємці, компетентні органи держави перебування негайно повідомляють про це консульській установі.

2. У разі наявності спадщини, зазначеної в пункті 1 цієї статті, консульська посадова особа має право бути присутньою під час складання опису майна та його опечатування компетентними органами держави перебування.

3. У випадку, якщо громадянин держави, що акредитує, має право на спадщину особи, яка померла на території держави перебування, незалежно від громадянства померлого, компетентні органи держави перебування негайно інформують про це відповідну консульську установу.

4. Якщо громадянин держави, що акредитує, має або претендує на право одержати спадщину в державі перебування, але ні він, ні його представник не можуть взяти участь у розгляді справи про спадщину, консульська посадова особа може особисто або через свого представника представляти цього громадянина в судах або інших компетентних органах держави перебування.

5. Консульська посадова особа має право від імені громадянина держави, що акредитує, який не проживає постійно в державі перебування, приймати будь-яку спадщину, що належить зазначеному громадянину, для передачі спадкоємцю.

6. Якщо громадянин держави, що акредитує, який не проживає постійно в державі перебування, помирає в цій державі та якщо його родичі або представник в державі перебування відсутні, консульська посадова особа має право негайно взяти на тимчасове зберігання всі документи, гроші та особисте майно померлого для передачі спадкоємцям, розпоряднику або іншим уповноваженим особам.

7. Під час виконання функцій, зазначених у пунктах 4, 5, 6 цієї статті, консульська посадова особа повинна дотримуватися нормативно-правових актів держави перебування.

Стаття 18

Сприяння суднам держави, що акредитує

1. Консульська посадова особа має право в межах свого консульського округу надавати допомогу суднам держави, що акредитує, які знаходяться у внутрішніх водах територіального моря держави перебування, капітанам та членам екіпажу цих суден, а також:

1.1. Підніматися на борт судна, опитувати капітана й будь-якого члена екіпажу, а також отримувати інформацію про діяльність судна, його прямування та вантаж;

1.2. Розслідувати будь-яку подію, яка сталася під час плавання, за умови, що таке розслідування не завдає шкоди правам органів держави перебування;

1.3. Вирішувати спори між капітаном та членами екіпажу, у тому числі спори стосовно заробітних плат та зобов'язань, зазначених у трудових договорах, а також вживати відповідних заходів для забезпечення безпеки на борту судна;

1.4. Уживати заходів для забезпечення надання капітану судна й будь-якому члену екіпажу медичної допомоги та повернення до держави, що акредитує;

1.5. Приймати, розглядати, складати, підписувати або засвідчувати всі документи, що стосуються судна;

1.6. Вирішувати також інші питання стосовно судна відповідно до інструкцій держави, що акредитує.

2. Капітан і члени екіпажу мають право контактувати безпосередньо з консульською посадовою особою, не порушуючи при цьому нормативно-правових актів держави перебування.

Стаття 19

Захист інтересів у випадку примусових заходів проти судна, що плаває під прапором держави, що акредитує

1. Якщо суди або інші компетентні органи держави перебування мають намір ужити будь-яких примусових заходів проти судна або провести розслідування на борту судна держави, що акредитує, вони заздалегідь повідомляють консульській установі для забезпечення присутності консульської посадової особи або її представника під час здійснення цих заходів. Якщо завчасне повідомлення неможливе, консульську установу повинно бути негайно поінформовано про вжиті компетентними органами держави перебування заходи та про результати вжитих заходів.

2. Положення пункту 1 цієї статті поширюються на такі самі заходи, ужиті компетентними органами на суші держави перебування стосовно капітана судна чи будь-кого із членів екіпажу.

3. Положення пунктів 1 та 2 цієї статті не застосовуються до звичайних перевірок компетентними органами держави перебування з митних, адміністративних портових питань, питань карантину, прикордонного контролю, а також до заходів, які вживаються для забезпечення безпеки навігації на морі або запобігання забрудненню води.

4. Компетентні органи держави перебування не втручаються у внутрішні справи будь-якого судна держави, що акредитує, за умови, що не порушуються порядок, безпека та громадський порядок в державі перебування, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється на особисте прохання капітана судна або за його згодою чи за згодою консульської посадової особи держави, що акредитує.

Стаття 20

Допомога у випадках пошкодження суден

1. Якщо судно держави, що акредитує, зазнало катастрофи, пошкоджено або сіло на мілину чи з будь-яких інших причин не може продовжувати самостійне плавання, компетентні органи держави перебування негайно повідомляють консульській установі про заходи, ужиті для порятунку пасажирів та екіпажу, вантажу та іншого майна.

2. Компетентні органи держави перебування не перешкоджають консульській посадовій особі надавати допомогу будь-якому судну, яке зазнало катастрофи, пошкоджено або сіло на мілину чи з будь-яких інших причин не може самостійно продовжувати плавання, членам його екіпажу та пасажирам. Для цього консульська посадова особа може звернутися з проханням до компетентних органів держави перебування надати таку допомогу.

3. Органи влади держави перебування негайно повідомляють консульській установі, якщо судно держави, що акредитує, зазнало катастрофи, пошкоджено або сіло на мілину чи з будь-яких інших причин не може самостійно продовжувати плавання або якщо будь-який предмет, що належить судну, а також вантаж будуть знайдені на березі або доставлені в порт держави перебування, якщо капітан, власник, судновий агент або представник страхової компанії не є присутніми або не можуть ужити заходів для безпеки майна або розпоряджання ним. У цьому випадку консульська посадова особа може вжити необхідних заходів від їхнього імені.

4. Судно держави, що акредитує, яке зазнало катастрофи, пошкоджено або сіло на мілину чи з будь-яких інших причин не може самостійно продовжувати плавання, а також його вантаж чи майно звільняються від митних зборів в державі перебування за умови, що вантаж чи майно доставлені не для продажу або використання в державі перебування.

5. Консульська посадова особа має право бути присутньою, коли компетентні органи держави перебування встановлюють причину аварії судна, його посадки на мілину чи коли судно не може самостійно продовжувати плавання.

Стаття 21

Повітряні судна держави, що акредитує

Положення цієї Конвенції, що стосуються суден держави, що акредитує, також поширюються відповідним чином на повітряні судна держави, що акредитує, за умови, що вони не суперечать положенням інших двосторонніх угод між державою, що акредитує, та державою перебування чи багатосторонніх угод, сторонами яких є обидві держави.

Стаття 22

Передача судових документів

Консульська посадова особа має право передавати судові та несудові документи, якщо це дозволено нормативно-правовими актами держави перебування. Якщо між державою, що акредитує, та державою перебування є чинними інші угоди, повинні бути застосовані їхні положення.

Стаття 23

Територія, передбачена для виконання консульських функцій

Консульська посадова особа може здійснювати консульські функції в межах консульського округу. За згодою держави перебування, вона може здійснювати консульські функції й поза межами консульського округу.

Стаття 24

Зносини з органами держави перебування

Консульська посадова особа може звертатися до місцевих органів свого консульського округу. У разі відсутності дипломатичного представництва консульська посадова особа може звертатися до центральних компетентних органів держави перебування настільки, наскільки це дозволено нормативно-правовими актами держави перебування.

Стаття 25

Повідомлення про зміни в законодавстві держави перебування, які можуть стосуватися громадян держави, що акредитує

Держава перебування повідомляє консульській установі про зміни у своєму законодавстві, які стосуються прав та інтересів громадян держави, що акредитує.

РОЗДІЛ IV

Переваги, привілеї та імунітети

Стаття 26

Переваги, які надаються консульській установі та її працівникам

1. Держава перебування надає консульській установі всі можливості для виконання її функцій.

2. Держава перебування зобов'язана ставитися до працівників консульської установи з належною повагою й уживати всіх необхідних заходів для забезпечення виконання їхніх функцій відповідно до цієї Конвенції.

Стаття 27

Консульські приміщення та житлові приміщення працівників консульської установи

1. Держава перебування сприяє державі, що акредитує, у придбанні на своїй території згідно зі своїми нормативно-правовими актами приміщень, необхідних для її консульської установи, або надає їй іншу допомогу в одержанні цих приміщень.

2. У випадках, коли це є необхідним, держава перебування також сприяє консульській установі в отриманні придатних житлових приміщень для її працівників.

Стаття 28

Використання державного прапора та герба

1. Консульська установа на будівлі, яку вона займає, може розміщувати державний герб та найменування консульської установи мовами держави, що акредитує, та держави перебування.

2. Консульська установа на своїй будівлі, резиденції глави консульської установи, а також на транспортних засобах, які використовуються під час виконання його службових обов'язків, може вивішувати державний прапор держави, що акредитує.

Стаття 29

Недоторканність консульських приміщень та житлових приміщень консульських посадових осіб

1. Консульські приміщення та житлові приміщення консульських посадових осіб є недоторканними. Представники органів держави перебування не повинні заходити до консульських приміщень та житлових приміщень консульських посадових осіб без згоди глави консульської установи або глави дипломатичного представництва держави, що акредитує, у державі перебування чи особи, призначеної одним з них.

2. Держава перебування вживає всіх необхідних заходів для захисту консульських приміщень та житлових приміщень консульських посадових осіб від усякого вторгнення або заподіяння шкоди та для запобігання будь-якому порушенню спокою консульської установи чи образи її гідності.

Стаття 30

Імунітет від реквізиції консульських приміщень

Консульські приміщення, усе майно консульської установи, а також її засоби пересування користуються імунітетом від будь-яких видів реквізиції для цілей державної оборони або громадських потреб. Якщо відчуження для таких цілей є необхідним, уживаються всі можливі заходи для усунення перешкод виконанню консульських функцій.

Стаття 31

Недоторканість консульських архівів

Консульські архіви є недоторканними завжди й незалежно від місця їхнього знаходження.

Стаття 32

Свобода пересування

З урахуванням нормативно-правових актів стосовно зон, в'їзд у які забороняється або регулюється з причин державної безпеки, держава перебування забезпечує всім працівникам консульської установи свободу пересування та проїзду її територією. Однак у будь-якому разі держава перебування надає консульській посадовій особі можливість виконувати його ділові функції.

Стаття 33

Свобода зносин

1. Держава перебування дозволяє та захищає свободу зносин консульської установи для всіх офіційних цілей. У зносинах з Урядом, дипломатичними представництвами та іншими консульськими установами держави, що акредитує, консульська установа може використовувати всі належні засоби, у тому числі послуги дипломатичних або консульських кур'єрів, дипломатичні та консульські валізи, закодовані або шифровані повідомлення. Консульська установа може встановити й користуватися радіопередавачем тільки за згодою держави перебування.

2. Офіційна кореспонденція консульської установи є недоторканною. Консульська валіза не підлягає ні відкриванню, ні затриманню. Вона повинна мати зовнішні видимі знаки, які вказують на її характер, і містити лише офіційну кореспонденцію, офіційні документи й предмети, призначені виключно для офіційного користування.

3. Консульський кур'єр повинен бути громадянином держави, що акредитує, а також не мати постійного проживання в державі перебування. Він користується такими самими перевагами, привілеями та імунітетами в державі перебування, як і дипломатичний кур'єр.

4. Держава, що акредитує, або консульська установа можуть призначити консульських кур'єрів ad hoc. У таких випадках також застосовуються положення пункту 3 цієї статті, за винятком того, що зазначені в ньому імунітети припиняються в момент доставки таким кур'єром дорученої йому консульської валізи за призначенням.

5. Консульську валізу може бути ввірено капітану судна або командиру повітряного судна держави, що акредитує. Йому повинно бути надано офіційний документ із зазначенням кількості місць, що складають консульську валізу, але він не вважається консульським кур'єром. Працівники консульської установи можуть вільно та безпосередньо одержувати від капітана судна чи командира повітряного судна консульську валізу та вручати її їм.

Стаття 34

Консульські збори й мито

1. Відповідно до нормативно-правових актів держави, що акредитує, консульська установа може стягувати на території держави перебування збори й мито за консульські послуги.

2. Кошти, які збираються як збори й мито, передбачені в пункті 1 цієї статті, звільняються в державі перебування від будь-яких податків і зборів.

Стаття 35

Особиста недоторканість консульських посадових осіб

Консульські посадові особи користуються особистою недоторканністю й не можуть підлягати затриманню чи арешту. Держава перебування вживає належних заходів для запобігання будь-якому посяганню на їхню свободу та гідність.

Стаття 36

Імунітет від юрисдикції

1. Консульські посадові особи користуються дипломатичними привілеями та імунітетами в повному обсязі, як дипломатичні агенти, відповідно до положень Віденської конвенції про дипломатичні зносини (995_048) від 18 квітня 1961 року.

2. Консульські службовці та працівники обслуговуючого персоналу не підлягають юрисдикції держави перебування стосовно дій, які здійснюються ними під час виконання консульських функцій.

3. Положення пункту 2 цієї статті не застосовуються стосовно цивільних позовів:

3.1. Які випливають з договору, укладеного консульською посадовою особою або консульським службовцем, за яким він безпосередньо чи опосередковано не взяв на себе зобов'язань як агент держави, що акредитує, або

3.2. Третьої сторони за шкоду, заподіяну в результаті події в державі перебування, викликаної дорожнім транспортним засобом, судном або повітряним судном.

Стаття 37

Обов'язок давати свідчення

1. Консульські посадові особи не зобов'язані давати свідчень.

2. Консульські службовці та працівники обслуговуючого персоналу можуть бути викликані давати свідчення під час розгляду судових чи адміністративних справ у державі перебування. За винятком випадків, зазначених у пункті 3 цієї статті, вони не можуть відмовлятися давати свідчень.

3. Консульські службовці та працівники обслуговуючого персоналу не зобов'язані давати свідчень з питань, пов'язаних з виконанням ними своїх функцій, або надавати офіційну кореспонденцію або документи, які стосуються їхніх функцій. Вони мають право давати свідчення як експерти стосовно законодавства держави, що акредитує, якщо на це є згода глави консульської установи. Проте вони мають право відмовитися давати свідчення як експерти.

4. Компетентні органи держави перебування, які потребують свідчення будь-якого консульського службовця або працівника обслуговуючого персоналу, не повинні перешкоджати виконанню цією особою її службових обов'язків. Коли це є можливим, ці органи можуть вислухати ці свідчення за місцем проживання цієї особи в приміщенні консульської установи або прийняти від неї письмові свідчення.

Стаття 38

Звільнення від повинностей і внесків

Працівники консульської установи звільняються в державі перебування від будь-яких особистих, громадських та військових повинностей, а також від виконання будь-яких вимог, передбачених нормативно-правовими актами держави перебування стосовно реєстрації іноземців й одержання дозволу на проживання.

Стаття 39

Звільнення від податків та зборів

1. Держава перебування звільняє від податків та зборів:

1.1. Консульські приміщення та житлові приміщення працівників консульської установи, придбані від імені держави, що акредитує, або її представника, а також угоди й акти стосовно цього;

1.2. Рухоме майно й транспортні засоби, законно одержані консульською установою для офіційних цілей, а також їхнє придбання, володіння та утримання.

2. Положення пункту 1 цієї статті не застосовуються до:

2.1. Податків та зборів, що стягуються як оплата за надані окремі послуги;

2.2. Податків та зборів, що стягуються згідно з нормативно-правовими актами держави перебування, з особи, яка уклала угоду з державою, що акредитує, або її представником.

Стаття 40

Звільнення від оподаткування працівників консульської установи

1. Консульські посадові особи та працівники консульської установи, а також члени їхніх сімей, які проживають разом з ними, звільняються від особистих і майнових, державних, районних і муніципальних податків та зборів, за винятком:

1.1. Непрямих податків, які, як правило, уключаються у вартість товарів та послуг;

1.2. Зборів та податків на приватне нерухоме майно, яке знаходиться на території держави перебування, з урахуванням положень статті 39 цієї Конвенції;

1.3. Податків на спадкове майно, на спадкову нерухомість чи зі спадщини, а також зборів на передачу майна, які стягуються державою перебування з урахуванням положень пункту 2 статті 42 цієї Конвенції;

1.4. Податків та зборів на приватний прибуток, у тому числі прибутки з капіталу, джерело якого знаходиться в державі перебування, а також податків на капіталовкладення у комерційні або фінансові підприємства в державі перебування;

1.5. Податків та зборів, які стягуються за конкретні види обслуговування з реєстрації, судового та реєстрового мита, іпотечних та гербових зборів з урахуванням положень статті 38 цієї Конвенції.

2. Працівники консульської установи звільняються від зборів та податків на заробітну плату, одержувану ними за свою роботу в консульській установі.

3. Працівники консульської установи, які наймають осіб, заробітна плата яких не звільнена від прибуткового податку в державі перебування, виконують зобов'язання, що покладаються нормативно-правовими актами держави перебування на наймачів у тому числі, що стосується стягування прибуткового податку.

Стаття 41

Звільнення від мит і митного огляду

1. Відповідно до своїх нормативно-правових актів держава перебування дозволяє ввезення та вивезення зі звільненням від усіх мит і пов'язаних з ними зборів, інших, ніж збори за зберігання, перевезення та подібні послуги:

1.1. Речей, призначених для офіційного користування консульською установою;

1.2. Речей, призначених для особистого користування консульською посадовою особою;

1.3. Речей, увезених консульськими службовцями та працівниками обслуговуючого персоналу консульської установи під час їхнього початкового облаштування, у тому числі предметів домашнього вжитку.

2. Кількість речей, зазначених у підпунктах 1.2 й 1.3 пункту 1 цієї статті, не повинна перевищувати кількості, необхідної для особистого користування відповідних осіб.

3. Особистий багаж консульської посадової особи та членів її сім'ї звільняється від огляду. Він може бути оглянутий компетентними органами держави перебування, лише якщо існують серйозні причини вважати, що в ньому містяться предмети, інші, ніж ті, що зазначені в підпункті 1.2 пункту 1 цієї статті, або предмети, увезення або вивезення яких заборонено нормативно-правовими актами держави перебування чи карантинними правилами. Такий огляд проводиться в присутності відповідної консульської посадової особи або її уповноваженого представника.

Стаття 42

Привілеї та імунітети членів сімей

1. Члени сімей працівників консульської установи користуються привілеями та імунітетами так само, що й працівник консульської установи, як це зазначено в статті 36 цієї Конвенції.

2. Положення пункту 1 цієї статті не застосовуються до членів сімей, які є громадянами держави перебування чи постійно проживають у цій державі або які займаються комерційною діяльністю для одержання прибутків у державі перебування.

Стаття 43

Особи, які не користуються привілеями та імунітетами

1. Консульські службовці та працівники обслуговуючого персоналу, які є громадянами держави перебування чи постійно проживають в цій державі, не користуються привілеями та імунітетами, передбаченими цією Конвенцією, за винятком випадків, передбачених у пункті 3 статті 37 цієї Конвенції.

2. Члени сімей осіб, зазначених у пункті 1 цієї статті, не користуються привілеями та імунітетами, передбаченими цією Конвенцією.

3. Держава перебування здійснює юрисдикцію стосовно осіб, зазначених у пунктах 1 та 2 цієї статті, у такий спосіб, який не створює перешкод для діяльності консульської установи.

Стаття 44

Спадкове майно працівника консульської установи або члена його сім'ї

У випадку смерті працівника консульської установи або члена його сім'ї держава перебування:

1) дозволяє вивезення рухомого майна померлого, за винятком майна, придбаного в державі перебування, вивезення якого було заборонено на момент його смерті;

2) не стягує будь-яких податків та зборів на рухоме майно померлого.

Стаття 45

Початок і кінець консульських привілеїв та імунітетів

1. Кожний працівник консульської установи користується привілеями та імунітетами, передбаченими в цій Конвенції, з моменту його в'їзду на територію держави перебування та під час проїзду до місця свого призначення або, якщо він вже перебуває на території держави перебування, з моменту, коли він приступає до виконання своїх обов'язків у консульській установі.

2. Члени сім'ї працівника консульської установи, які проживають разом з ним, користуються привілеями та імунітетами, передбаченими в цій Конвенції, з моменту їхнього в'їзду на територію держави перебування або з моменту, коли вони стали членами його сім'ї.

3. Привілеї та імунітети працівника консульської установи, а також привілеї та імунітети членів його сім'ї, які проживають разом з ним, припиняються, як правило, у момент, коли ця особа закінчує виконувати свої функції та залишає державу перебування або після закінчення обґрунтованого строку, необхідного їй для цього. Привілеї та імунітети членів сім'ї працівника консульської установи припиняються, коли вони припиняють проживати разом з ним. Однак якщо ці особи після цього мають намір залишити державу перебування протягом обґрунтованого строку, то їхні привілеї та імунітети зберігаються до їхнього від'їзду.

4. У випадку смерті працівника консульської установи, члени його сім'ї, які проживають спільно з ним, продовжують користуватися наданими їм привілеями та імунітетами до моменту залишення ними держави перебування або до закінчення обґрунтованого терміну, необхідного їм для залишення держави перебування.

Стаття 46

Відмова від привілеїв та імунітетів

1. Держава, що акредитує, може відмовитися від будь-яких привілеїв та імунітетів, наданих відповідним особам згідно з положеннями статті 36 й 37 цієї Конвенції. У будь-якому випадку відмову повинно бути виражено й повідомлено державі перебування в письмовій формі.

2. Подання позову будь-якою особою у справі, у якій вона могла б користуватися імунітетом від юрисдикції згідно із цією Конвенцією, позбавляє цю особу права посилатися на імунітет від юрисдикції у випадку зустрічного позову, пов'язаного з основним позовом.

3. Відмова від імунітету стосовно юрисдикції в цивільній або адміністративній справі не тягне за собою відмови від імунітету стосовно виконання судових рішень, для яких необхідна окрема відмова в письмовій формі.

Стаття 47

Виконання консульських функцій дипломатичними представництвами

1. Положення цієї Конвенції поширюються також на виконання консульських функцій дипломатичними представництвами.

2. Прізвища працівників дипломатичного представництва, яким доручено здійснення консульських функцій, повідомляються Міністерству закордонних справ держави перебування або органу, зазначеному цим Міністерством.

3. Під час виконання консульських функцій дипломатичне представництво може звертатися:

3.1. До місцевих органів влади консульського округу;

3.2. До центральних органів влади держави перебування, якщо це дозволено нормативно-правовими актами й практикою держави перебування або відповідними міжнародними угодами.

4. Привілеї та імунітети працівників дипломатичного представництва, зазначені в пункті 2 цієї статті, продовжують регулюватися нормами міжнародного права, що стосуються дипломатичних зносин.

РОЗДІЛ V

Дотримання нормативно-правових актів держави перебування

Стаття 48

1. Без обмеження привілеїв та імунітетів, передбачених у цій Конвенції, особа, яка користується цими привілеями та імунітетами, зобов'язана дотримуватися нормативно-правових актів держави перебування, у тому числі правил дорожнього руху.

2. Консульські приміщення не можуть використовуватися для цілей, несумісних з виконанням консульських функцій.

3. Консульська установа, працівники консульської установи та члени їхніх сімей зобов'язані дотримуватися нормативно-правових актів держави перебування, що стосуються страхування транспортних засобів.

4. Працівники консульської установи держави, що акредитує, не можуть здійснювати професійної або комерційної діяльності в державі перебування, за винятком такої, що пов'язана з виконанням офіційних функцій.

РОЗДІЛ VI

Прикінцеві положення

Стаття 49

Ратифікація, набрання чинності, денонсація

1. Ця Конвенція підлягає ратифікації й набирає чинності на тридцятий (30) день після обміну ратифікаційними грамотами.

2. Ця Конвенція укладається на невизначений строк і залишається чинною до закінчення шести місяців з дати, коли одна Договірна Сторона повідомить іншій Договірній Стороні в письмовій формі про своє рішення денонсувати цю Конвенцію.

Учинено в м. Київ 3 грудня 2010 року у двох оригінальних примірниках, кожний українською, арабською та англійською мовами, при цьому всі тексти є автентичними.

Консульська конвенція

між Україною та Сирійською Арабською Республікою