1. Схвалити Концепцію Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012-2016 роки, що додається.

Визначити Міністерство охорони здоров'я замовником Програми.

2. Міністерству охорони здоров'я розробити та подати до 30 грудня 2011 р. на розгляд Кабінету Міністрів України проект Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2012-2016 роках.

СХВАЛЕНО

розпорядженням Кабінету Міністрів України

від 30 листопада 2011 р. N 1341-р

Поширення туберкульозу на території України, насамперед мультирезистентного, призводить до втрати працездатності, послаблення здоров'я населення України, підвищення рівня інвалідності та смертності, що свідчить про наявність проблеми, пов'язаної з бідністю, соціальною нерівністю. Зазначена проблема становить загрозу національній безпеці країни, її розв'язання потребує постійного збільшення видатків з державного бюджету.

Україна посідає друге місце після Російської Федерації серед держав Європейського регіону за рівнем захворюваності на туберкульоз. У 2010 році рівень захворюваності на туберкульоз, його поширення та смертності становив відповідно 68,4; 171,4 та 16,8 випадку на 100 тис. населення. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), в Україні мультирезистентний туберкульоз мають 16 відсотків хворих, яким вперше встановлено діагноз туберкульоз, та 44 відсотки хворих з рецидивом захворювання. У державі зареєстровані випадки майже невиліковного туберкульозу з розширеною медикаментозною резистентністю, кількість яких стрімко зростає. Одночасно з поширенням епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу, що має тенденцію до генералізації через статевий шлях передачі, спостерігається поширення захворювання на туберкульоз у поєднанні з ВІЛ-інфекцією (ко-інфекція туберкульоз/ВІЛ-інфекція). Частка пацієнтів, у яких у 2010 році було виявлено зазначену ко-інфекцію, становила 11 відсотків загальної кількості хворих, яким вперше встановлено діагноз туберкульоз. Особливу небезпеку становлять випадки поєднання мультирезистентного туберкульозу з ВІЛ-інфекцією серед уразливих до інфікування ВІЛ груп населення. Так, за даними пілотного проекту ВООЗ у Донецькій області (2006 рік), 58 відсотків ув'язнених з ко-інфекцією туберкульоз/ВІЛ-інфекція мали мультирезистентний туберкульоз.

Високий рівень захворюваності на туберкульоз та поширення його мультирезистентної форми спричинений:

недостатнім та несвоєчасним виявленням хворих на заразні форми туберкульозу (захворюваність на бактеріальні форми туберкульозу становить 28,9 відсотка) через недосконалість системи охорони здоров'я щодо діагностування звичайного, мультирезистентного туберкульозу та ко-інфекції туберкульоз/ВІЛ-інфекція, недостатньою кількістю медичних працівників, недосконалістю лабораторної мережі з мікробіологічної діагностики туберкульозу, низькою мотивацією населення до своєчасного звернення за медичною допомогою та недостатнім доступом до її отримання уразливих до захворювання на туберкульоз груп населення;

низькою ефективністю лікування хворих, яким вперше встановлено діагноз туберкульоз (51,4 відсотка) та з рецидивом захворювання (34,1 відсотка), через відсутність методів швидкої діагностики мультирезистентного туберкульозу, якісного контрольованого лікування, негативне ставлення хворих до лікування, недостатню кількість протитуберкульозних препаратів другого ряду;

здійсненням на неналежному рівні в протитуберкульозних та інших закладах охорони здоров'я контролю, спрямованого на запобігання поширенню інфекції, через відсутність сучасних засобів такого контролю (систем вентиляції, респіраторів), незадовільну матеріально-технічну базу протитуберкульозних закладів (тільки близько 20 відсотків будівель відповідають санітарним нормам і правилам), низьку поінформованість медичних працівників щодо дотримання вимог зазначеного контролю;

недостатнім обсягом фінансування заходів з протидії туберкульозу (60 відсотків потреби), що не дає змоги забезпечити сучасним діагностичним обладнанням протитуберкульозні заклади та мережу з мікробіологічної діагностики туберкульозу, досягти 100-відсоткового забезпечення протитуберкульозними препаратами другого ряду та засобами інфекційного контролю;

наявністю умов, що призводять до поширення туберкульозу серед ув'язнених;

низьким рівнем доступу до паліативної та хоспісної медичної допомоги для хворих на мультирезистентий туберкульоз і туберкульоз із розширеною медикаментозною стійкістю;

відсутністю нормативно-правових актів, якими врегульовано питання взаємодії державних закладів та громадських організацій щодо доступу до послуг з лікування уразливих до захворювання на туберкульоз та ВІЛ-інфекцію груп населення;

недостатнім рівнем обізнаності різних верств населення з питань, пов'язаних з профілактикою та протидією захворюванню на туберкульоз.

За результатами виконання Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007-2011 роках (648-16) рівень захворюваності на туберкульоз серед населення знизився на 17,8 відсотка, а рівень смертності від туберкульозу - на 24,7 відсотка. Однак, рівень захворюваності на туберкульоз все ще перевищує епідемічний поріг. Набувають надзвичайної актуальності проблеми підвищення рівня захворюваності та смертності від ко-інфекції туберкульоз/ВІЛ-інфекція і поширення мультирезистентного туберкульозу.

Розв'язання зазначених проблем можливе шляхом розроблення, затвердження та виконання Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012-2016 роки (далі - Програма).

Метою Програми є подальше поліпшення епідемічної ситуації в напрямі зменшення загальної кількості хворих на туберкульоз, зниження рівня захворюваності на туберкульоз та смертності від нього, ко-інфекції туберкульоз/ВІЛ-інфекція, темпів поширення мультирезистентного туберкульозу шляхом реалізації державної політики, що ґрунтується на принципах забезпечення загального та рівного доступу населення до якісних послуг з профілактики, діагностики та лікування туберкульозу.

На сьогодні існує кілька варіантів розв'язання проблеми.

Перший варіант - здійснення контролю за станом захворювання на туберкульоз із застосуванням механізму, визначеного Загальнодержавною програмою протидії захворюванню на туберкульоз у 2007-2011 роках (648-16) , на основі міжнародної стратегії контрольованого лікування за коротким курсом під безпосереднім наглядом медичних працівників, адаптованої до національної системи протидії туберкульозу та особливостей епідемії туберкульозу в Україні.

Проте, результати застосування зазначеного механізму продемонстрували низьку ефективність та потребували значного обсягу фінансових ресурсів.

Так, наприклад, результати аналізу стану виявлення випадків захворювання на туберкульоз шляхом профілактичного флюорографічного обстеження окремих груп населення, які визначені законодавством як групи ризику, свідчать про вкрай низький рівень виявлення туберкульозу серед дітей і молоді до 21 року та серед декретованого населення. Вартість виявлення одного випадку захворювання серед зазначених груп ризику становить відповідно 19 961 та 5 008 гривень, що ставить під сумнів доцільність продовження проведення такого заходу. До того ж флюорографічне обстеження спричиняє значне невиправдане додаткове променеве навантаження на обстежуваних осіб.

Серед визначених груп ризику слід обстежувати лише осіб, які утримуються в установах пенітенціарної системи, звільнених з установ кримінально-виконавчої системи, бездомних осіб, ВІЛ-інфікованих та контактних осіб. Частка виявлених випадків захворювання на туберкульоз за допомогою флюорографії в зазначених групах ризику становить близько 1-3 відсотки. Доцільно на регіональному рівні формувати перелік груп ризику для проведення скринінгової флюорографії за результатами епідеміологічного моніторингу.

Масова туберкулінодіагностика серед дітей, яка сьогодні проводиться в Україні, є з діагностичної точки зору як малоефективною, так і затратною. У 2010 році на туберкульоз захворіло 504 дитини віком до 14 років, значна кількість яких - з числа контактних осіб із вогнищ туберкульозу. Масовою туберкулінодіагностикою охоплено 95-98 відсотків (близько 8 млн.) дітей віком від 1 до 18 років. При цьому необхідно вивчити доцільність проведення щорічної масової туберкулінодіагностики серед дітей з урахуванням міжнародного досвіду, що ґрунтується на доказовій медицині.

Другий варіант - усунення недоліків, виявлених під час виконання завдань і заходів, визначених Загальнодержавною програмою протидії захворюванню на туберкульоз у 2007-2011 роках (648-16) , що дасть змогу без формування нових елементів системи застосовувати стратегічний програмний метод розв'язання проблеми.

Третій, оптимальний варіант - формування нових елементів системи протидії туберкульозу та їх інтеграція в існуючу систему, що передбачає запровадження комплексного підходу до протидії епідемії туберкульозу шляхом підвищення ефективності стратегії, спрямованої на зупинення туберкульозу.

Зазначена стратегія розроблена ВООЗ та реалізується в усіх країнах світу, в яких зареєстровано високий рівень захворюваності на туберкульоз (країни Східної Європи, Південно-Східної Азії, Африки, Західно-Тихоокеанського регіону).

Результати реалізації зазначеної стратегії в країнах Прибалтики, Республіці Білорусь, Казахстані, Румунії підтвердили її ефективність, що привело до значного зниження рівня захворюваності та смертності від туберкульозу. Так, рівень захворюваності на туберкульоз в Латвії з 2006 по 2010 рік знизився з 62 випадків на 100 тис. населення до 45 випадків, у Казахстані за цей період - відповідно з 204 до 163 випадків, в Республіці Білорусь - з 53 до 39 випадків, в Румунії - з 155 до 125 випадків на 100 тис. населення.

Розв'язання проблеми можливе шляхом виконання протягом 2012-2016 років таких завдань:

реформування системи надання протитуберкульозної допомоги шляхом максимального наближення медичних послуг до хворого, інтеграції надання медичної допомоги, що забезпечить підвищення рівня доступу населення до діагностики, лікування туберкульозу та догляду;

реорганізація ліжкового фонду шляхом створення відділень для паліативної та хоспісної медицини, хіміорезистентного туберкульозу, розвитку системи амбулаторної допомоги;

розширення можливостей лабораторної мережі з мікробіологічної діагностики туберкульозу для діагностики всіх випадків захворювання шляхом оптимізації кількості лабораторій I-III рівня, забезпечення функціонування центральної референс-лабораторїї, доукомплектування сучасним обладнанням, застосування швидких тестів для діагностики звичайного та мультирезистентного туберкульозу, навчання персоналу та забезпечення здійснення зовнішнього контролю якості лабораторних досліджень на всіх рівнях;

запровадження здійснення сучасних протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню захворювання на туберкульоз у закладах охорони здоров'я, місцях довгострокового перебування осіб і проживання хворих на туберкульоз та зміцнення матеріально-технічної бази протитуберкульозних закладів;

приведення стандартів лікування хворих на туберкульоз у відповідність з міжнародними стандартами;

удосконалення механізму надання протитуберкульозної допомоги, орієнтованої індивідуально на кожного пацієнта;

безперебійне забезпечення закладів охорони здоров'я, що здійснюють лікування хворих на туберкульоз у стаціонарних та амбулаторних умовах, протитуберкульозними лікарськими засобами, зокрема із широким застосуванням препаратів із фіксованими дозами;

підвищення якості контрольованого лікування туберкульозу через розширення мережі кабінетів контрольованого лікування в закладах охорони здоров'я та введення елементів контрольованого лікування в систему первинної медичної допомоги;

посилення узгодженості систем протидії туберкульозу та протидії ВІЛ/СНІДу стосовно виявлення випадків захворювання на туберкульоз, своєчасного діагностування мультирезистентного туберкульозу, розширення профілактичного лікування латентної туберкульозної інфекції для людей, що живуть з ВІЛ/СНІДом;

посилення взаємодії і координації МОЗ, Національної академії медичних наук, Мінсоцполітики, МОНмолодьспорту, ДПтС та інститутів громадянського суспільства щодо своєчасної діагностики і лікування хворих на туберкульоз, зокрема мультирезистентний, осіб, що належать до груп ризику, зокрема бездомних осіб, осіб, які перебувають в місцях позбавлення волі, та щодо організації контрольованого лікування хворих на активний туберкульоз, що звільнилися з місць позбавлення волі;

удосконалення системи надання стаціонарної медичної допомоги затриманим за підозрою у вчиненні злочинів та взятим під варту особам, хворим на заразну форму туберкульозу;

удосконалення системи моніторингу та оцінки виконання Програми, роботи закладів охорони здоров'я на центральному та регіональному рівнях шляхом підготовки та проведення навчання відповідних фахівців, удосконалення звітно-облікових форм та індикаторів ефективності роботи, забезпечення функціонування електронного реєстру хворих на туберкульоз;

залучення громадських організацій до активної участі у протидії туберкульозу, забезпечення захисту населення з обмеженим доступом до медичної допомоги, підвищення рівня громадської обізнаності, розв'язання проблеми, пов'язаної з негативним ставленням суспільства до хворих на туберкульоз і ВІЛ-інфікованих осіб та їх дискримінації у системі охорони здоров'я; сприяння створенню належних умов для ефективної реалізації потенціалу та розвитку об'єднань громадян, які провадять діяльність у сфері протидії туберкульозу;

удосконалення системи післядипломної освіти з питань фтизіатрії, обміну досвідом на національному та міжнародному рівнях шляхом створення ресурсних центрів та оновлення програм навчання;

підвищення рівня обізнаності населення шляхом проведення лекцій, бесід, телепередач, розповсюдження соціальної реклами з питання запобігання захворюванню на туберкульоз.

Виконання Програми дасть змогу досягти цілей розвитку, проголошених Декларацією тисячоліття Організації Об'єднаних Націй (995_621) , як складової національної довгострокової стратегії розвитку, а саме: обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення їх масштабів через зниження рівня захворюваності на туберкульоз та смертності від нього відповідно до 64 та 14 випадків на 100 тис. населення.

Виконання Програми також дасть змогу:

забезпечити повне одужання 70 відсотків хворих, яким вперше встановлено діагноз туберкульоз;

зменшити кількість хворих, що лікуються повторно та які перервали курс лікування;

знизити рівень смертності від ко-інфекції туберкульоз/ВІЛ-інфекція на 10 відсотків шляхом забезпечення мультидисциплінарного підходу до надання медичної допомоги хворим на туберкульоз та ВІЛ-інфекцію.

Фінансування Програми здійснюватиметься в межах видатків, що передбачаються у державному бюджеті головним розпорядникам бюджетних коштів, відповідальним за її виконання, та за рахунок коштів бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

Необхідний обсяг фінансування Програми, зокрема з державного бюджету, визначається щороку виходячи з конкретних завдань та наявних коштів.