Конституційний Суд України у складі суддів:

Головіна Анатолія Сергійовича - головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Винокурова Сергія Маркіяновича,

Гультая Михайла Мирославовича,

Запорожця Михайла Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Сергейчука Олега Анатолійовича,

Стецюка Петра Богдановича - доповідача,

Стрижака Андрія Андрійовича,

Шаптали Наталі Костянтинівни,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним зверненням громадянина Тропанця Євгена Анатолійовича щодо офіційного тлумачення положень пункту 13 частини першої статті 293, пункту 2 частини першої статті 324 Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) .

Заслухавши суддю-доповідача Стецюка П.Б. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Громадянин Тропанець Євген Анатолійович звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень пункту 13 частини першої статті 293, пункту 2 частини першої статті 324 Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - Кодекс) у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) .

На думку автора клопотання, необхідність в офіційному тлумаченні зазначених положень зумовлена нечітким врегулюванням у процесуальному законі питання стосовно забезпечення апеляційного та касаційного оскарження ухвал відповідно судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в зупиненні провадження у справі, що призводить до неоднозначних висновків судів. В одних випадках суди вважали зазначені ухвали такими, що підлягають оскарженню, в інших - такими, що не підлягають оскарженню.

На підтвердження неоднозначної практики застосування судами загальної юрисдикції зазначених положень Кодексу (1618-15) при вирішенні питання щодо можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі суб'єкт права на конституційне звернення посилається на ухвали Генічеського районного суду Херсонської області від 11 червня 2010 року, Київського районного суду міста Полтави від 21 червня 2010 року, Свалявського районного суду Закарпатської області від 21 липня 2010 року, у резолютивних частинах яких вказано на можливість їх апеляційного оскарження, та на ухвали Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 25 червня 2010 року, Київського районного суду міста Полтави від 18 червня 2010 року, у резолютивних частинах яких зазначено, що ухвала оскарженню не підлягає.

Стосовно можливості касаційного оскарження ухвал апеляційних судів щодо відмови у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі автор клопотання долучає ухвали апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 червня 2010 року, апеляційного суду Одеської області від 16 грудня 2009 року, у резолютивних частинах яких вказано на можливість їх касаційного оскарження, та ухвали апеляційного суду міста Києва від 6 липня 2010 року, апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2010 року, апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2010 року, у резолютивних частинах яких зазначено, що ухвала оскарженню не підлягає.

Така невизначеність, як стверджує автор клопотання, може призвести до порушення його конституційних прав та свобод, адже позбавляє права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень.

2. Друга колегія суддів Конституційного Суду України Ухвалою від 19 січня 2011 року відкрила конституційне провадження у цій справі.

3. У процесі розгляду справи Конституційний Суд України дійшов висновку, що конституційне провадження у справі підлягає припиненню, з огляду на таке.

Згідно з Законом України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) питання про офіційне тлумачення положень Конституції України (254к/96-ВР) , законів України може бути розглянуте Конституційним Судом України за конституційними зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства та юридичних осіб з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції України (254к/96-ВР) та законів України є наявність неоднозначного застосування положень Конституції України (254к/96-ВР) або законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб'єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод (пункт 4 статті 13, статті 42, 43, 94 (422/96-ВР) ) .

Конституційний Суд України виходить з того, що конституційне звернення має бути внесено особою, яка є суб'єктом відповідних конституційних прав і свобод та має підстави стверджувати про їх порушення або можливість порушення внаслідок неоднозначного застосування норм Конституції (254к/96-ВР) або законів України судами України, іншими органами державної влади, а тому прагне отримати офіційну інтерпретацію норм, які були застосовані при розв'язанні спірних правовідносин з метою забезпечення реалізації чи захисту своїх конституційних прав та свобод (Ухвала Конституційного Суду України від 31 травня 2011 року N 15-у/2011 (v015u710-11) ) .

З доданих до конституційного звернення Тропанцем Є.А. рішень судів вбачається, що вони не приймалися щодо нього особисто і не призвели чи не могли призвести до порушення саме його конституційного права на апеляційне, касаційне оскарження судових рішень.

За таких обставин Конституційний Суд України вважає, що звернення громадянина Тропанця Є.А. подане на захист не його конституційного права, а конституційних прав інших осіб. Однак, він не є повноважним суб'єктом на звернення з такого приводу до єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні.

Оскільки зазначені обставини виявлені в процесі пленарного засідання, провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) та пункту 1 параграфа 51 Регламенту Конституційного Суду України (v001z710-97) .

Враховуючи викладене та керуючись статтею 153 Конституції України (254к/96-ВР) , пунктом 1 статті 45, статтями 51, 52 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) , пунктом 1 параграфа 51 Регламенту Конституційного Суду України (v001z710-97) , Конституційний Суд України

1. Припинити конституційне провадження у справі за конституційним зверненням громадянина Тропанця Євгена Анатолійовича щодо офіційного тлумачення положень пункту 13 частини першої статті 293, пункту 2 частини першої статті 324 Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) на підставі пункту 1 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) - відсутність встановленого цим Законом права на конституційне звернення.

2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною.

                                        КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

Ухвалою від 5 липня 2011 року N 24-уп/2011 (далі - Ухвала) Конституційний Суд України припинив конституційне провадження у справі за конституційним зверненням громадянина Тропанця Євгена Анатолійовича щодо офіційного тлумачення положень пункту 13 частини першої статті 293, пункту 2 частини першої статті 324 Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) . У зв'язку з цим вважаю за необхідне висловити таке.

1. Громадянин Тропанець Євген Анатолійович звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень пункту 13 частини першої статті 293, пункту 2 частини першої статті 324 Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - Кодекс) у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) . На думку автора клопотання, необхідність в офіційному тлумаченні зазначених положень викликана відсутністю в законодавстві чітко визначених норм стосовно забезпечення апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в зупиненні провадження у справі та касаційного оскарження ухвали апеляційного суду про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, що призводить до неоднозначних висновків судів при вирішенні цих питань.

Як вказує Тропанець Є.А., в одних випадках суди відмовляли у задоволенні клопотань про зупинення проваджень у справах і в резолютивних частинах відповідних ухвал зазначали, що вони оскарженню не підлягають, а в інших - підлягають відповідному (апеляційному, касаційному) оскарженню. На підтвердження неоднозначної практики судів загальної юрисдикції при вирішенні питання щодо можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі автор клопотання посилається на дані, отримані з Єдиного реєстру судових рішень, які містили тексти ухвал Генічеського районного суду Херсонської області від 11 червня 2010 року, Київського районного суду міста Полтави від 21 червня 2010 року, Свалявського районного суду Закарпатської області від 21 липня 2010 року, у резолютивних частинах яких вказано про можливість їх апеляційного оскарження, та на тексти ухвал Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 25 червня 2010 року, Київського районного суду міста Полтави від 18 червня 2010 року, у резолютивних частинах яких зазначено, що ухвала оскарженню не підлягає.

Стосовно можливості касаційного оскарження ухвал апеляційних судів щодо відмови у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі Тропанець Є.А. долучає дані, отримані з Єдиного реєстру судових рішень, які містили тексти ухвал апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 червня 2010 року, апеляційного суду Одеської області від 16 грудня 2009 року, у резолютивних частинах яких вказано про можливість їх касаційного оскарження, та ухвали апеляційного суду міста Києва від 6 липня 2010 року, апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2010 року, апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2010 року, у резолютивних частинах яких зазначено, що ухвала оскарженню не підлягає.

Така невизначеність, як стверджує автор клопотання, може призвести до порушення його конституційних прав та свобод, оскільки необґрунтована відмова в апеляційному оскарженні ухвали суду першої інстанції про відмову в зупиненні провадження у справі та касаційному оскарженні ухвали апеляційного суду про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі позбавляє особу права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень.

Друга колегія суддів Конституційного Суду України 19 січня 2011 року відкрила конституційне провадження у цій справі.

Під час розгляду справи Судом були отримані відповідним чином завірені копії всіх судових рішень, на які посилається у конституційному зверненні Тропанець Є.А.

2. Обґрунтовуючи Ухвалу, Конституційний Суд України, посилаючись на текст своєї Ухвали від 31 травня 2011 року N 15-у/2011 (v015u710-11) , зазначає, "що конституційне звернення має бути внесено особою, яка є суб'єктом відповідних конституційних прав і свобод та має підстави стверджувати про їх порушення або можливість порушення внаслідок неоднозначного застосування норм Конституції (254к/96-ВР) або законів України судами України, іншими органами державної влади, а тому прагне отримати офіційну інтерпретацію норм, які були застосовані при розв'язанні спірних правовідносин з метою забезпечення реалізації чи захисту своїх прав та свобод" (абзац восьмий пункту 2 мотивувальної частини Ухвали (v015u710-11) ) . В Ухвалі стверджується, що з "доданих до конституційного звернення Тропанцем Є.А. рішень судів вбачається, що вони не приймалися щодо нього особисто і не призвели чи не могли призвести до порушення саме його конституційного права на апеляційне, касаційне оскарження судових рішень. За таких обставин Конституційний Суд України вважає, що звернення громадянина Тропанця Є.А. подане на захист не його конституційного права, а конституційних прав інших осіб. Однак, він не є повноважним суб'єктом на звернення з такого приводу до єдиного органу конституційного юрисдикції в Україні" (абзаци четвертий та п'ятий пункту 3 мотивувальної частини Ухвали). З огляду на це, Конституційний Суд України дійшов такого висновку: оскільки зазначені обставини виявлені в процесі пленарного засідання, провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) - відсутність встановленого цим Законом (422/96-ВР) права на конституційне звернення (абзац шостий пункту 3 мотивувальної частини, пункт 1 резолютивної частини Ухвали).

4. На мій погляд, юридично не коректним є посилання в Ухвалі на правову позицію Конституційного Суду України, висловлену в Ухвалі від 31 травня 2011 року N 15-у/2011 (v015u710-11) , оскільки ця ухвала у справі за конституційним зверненням громадянина Пономарьова Сергія Сергійовича щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 148 Кодексу законів про працю України (322-08) приймалася за юридично інших обставин, якісно відмінних від тих обставин, які мали місце у справі за конституційним зверненням громадянина Тропанця Є.А.

Так, громадянин Пономарьов С.С. на підставі договору про надання правової допомоги Посашко А.В., з метою забезпечення реалізації та захисту саме її конституційних прав і свобод звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням (яке він же і підписав) щодо офіційного тлумачення частини першої статті 148 Кодексу законів про працю України (322-08) . Розглядаючи цю справу, Конституційний Суд України, зважаючи на те, що "законодавець визначив коло суб'єктів права на конституційне звернення і не передбачив передачі права на його внесення іншим особам" (абзац восьмий пункту 2 Ухвали Конституційного Суду України від 31 травня 2011 року N 15-у/2011 (v015u710-11) ) , не визнав Пономарьова С.С. належним суб'єктом права на конституційне звернення.

Натомість, у справі за конституційним зверненням громадянина Тропанця Є.А. до Конституційного Суду України звернувся безпосередньо сам громадянин Тропанець Є.А. з клопотанням щодо офіційного тлумачення положень пункту 13 частини першої статті 293, пункту 2 частини першої статті 324 Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) . Автор клопотання навів факти неоднозначного застосування пункту 13 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) та заявив, що така неоднозначність може призвести до порушення його (Тропанця Є.А.) конституційних прав та свобод.

5. Конституційний Суд України дійшов хибного висновку, що громадянин Тропанець Є.А. "не є повноважним суб'єктом на звернення з такого приводу до єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні", аргументувавши свою позицію тільки тим, що з "доданих до конституційного звернення Тропанцем Є.А. рішень судів вбачається, що вони не приймалися щодо нього особисто і не призвели чи не могли призвести до порушення саме його конституційного права на апеляційне, касаційне оскарження судових рішень" і "звернення громадянина Тропанця Є.А. подане не на захист його конституційного права, а конституційних прав інших осіб" (абзаци четвертий та п'ятий пункту 3 мотивувальної частини Ухвали).

Фактично протилежний за змістом висновок вбачається з системного аналізу положень статті 94 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) , за якими підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції України (254к/96-ВР) та законів України "є наявність неоднозначного застосування положень Конституції України (254к/96-ВР) або законів України судами України, іншими органами державної влади", якщо суб'єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод.

Таким чином, словосполучення "наявність неоднозначного застосування положень Конституції (254к/96-ВР) або законів України" в контексті пункту 4 частини другої статті 42 Закону України "Про Конституційний Суду України" (422/96-ВР) означає обов'язок суб'єкта права на конституційне звернення наводити факти такого неоднозначного застосування. Далі по тексту законодавець застосовує слово "вважає", яке має зовсім іншу правову природу, а саме: з одного боку воно виступає вихідним (базовим) моментом, який спонукає (надає можливість, але не зобов'язує) суб'єкта права на конституційне звернення вчинити відповідну дію (тобто звернутися до Конституційного Суду України з клопотанням про тлумачення Конституції України (254к/96-ВР) або законів України) з метою забезпечення реалізації своїх конституційних прав та свобод, оскільки внаслідок неоднозначного застосування Конституції України (254к/96-ВР) або законів України його конституційні права та свободи можуть бути порушені, а з іншого боку, будучи виключно суб'єктивним (оціночним) за своїм змістом, це слово не може передбачати у будь-якій формі обов'язку суб'єкта права на конституційне звернення обґрунтовувати можливість настання у майбутньому порушення його конституційних прав та свобод. Законодавець в цьому випадку дозволяє суб'єкту права на конституційне звернення вносити клопотання до Конституційного Суду України на основі власного бачення і розуміння того, чи може неоднозначне застосування Конституції України (254к/96-ВР) та законів України призвести до порушення його конституційних прав і свобод. Така позиція законодавця є повністю співзвучною з конституційним положенням, що "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави" (стаття 3 Основного Закону України (254к/96-ВР) ) .

6. Наведеної в конституційному зверненні аргументації щодо необхідності в офіційному тлумаченні положень пункту 13 частини першої статті 293, пункту 2 частини першої статті 324 Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) , а також зібраних та досліджених у судовому засіданні матеріалів у справі було достатньо для завершення розгляду справи по суті.

7. Враховуючи викладене, вважаю, що Конституційний Суд України помилково припинив провадження у справі за конституційним зверненням громадянина Тропанця Євгена Анатолійовича щодо офіційного тлумачення положень пункту 13 частини першої статті 293, пункту 2 частини першої статті 324 Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) . Розгляд цієї справи по суті мав завершитися прийняттям обґрунтованого рішення.