З метою прискорення розвитку транспортної системи України, її інтеграції в європейську та світову транспортні системи Кабінет Міністрів України постановляє:

Затвердити Концепцію реформування транспортного сектору економіки, що додається.

ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 9 листопада 2000 р. N 1684

Транспорт - одна з найважливіших галузей національної економіки, ефективне функціонування якої є необхідною умовою стабілізації, структурних перетворень економіки, розвитку зовнішньоекономічної діяльності, задоволення потреб населення та суспільного виробництва у перевезеннях, захисту економічних інтересів України.

В умовах докорінного реформування економіки України необхідна виважена державна транспортна політика, яка враховувала б особливості галузі та її роль у процесах економічних і соціальних перетворень.

Транспортно-дорожній комплекс (ТДК) являє собою систему транспортних комунікацій, що об'єднує всі сучасні види транспорту. За розміщенням та структурою вони в цілому відповідають внутрішнім і зовнішнім транспортно-економічним зв'язкам країни, але потребують істотного вдосконалення та модернізації для підвищення якості транспортних послуг, особливо у міжнародному сполученні.

Економічна криза в Україні зумовила значне загострення ситуації на транспорті. Триває спад обсягів перевезень, критичного рівня досяг фінансовий стан галузі, зношується матеріально-технічна база, що призводить до зростання потреб у реконструкції, ремонті та технологічному обслуговуванні. Незадовільно вирішуються питання технічних інновацій та технологічної модернізації, не задовольняються мінімальні соціальні потреби працівників галузі. Не повною мірою використовуються потенційні можливості ТДК щодо розвитку експорту транспортних послуг.

Залишаються нерозв'язаними проблеми транспортної галузі, що характеризуються:

спадом попиту на вантажні та пасажирські перевезення, багаторазовим зростанням цін на матеріальні ресурси, що призводить до значного зниження реальних доходів транспорту;

низькою конкурентоспроможністю ТДК на зовнішньому і внутрішньому ринку;

невирішеністю питання щодо джерел фінансування ТДК;

відсутністю іноземних та вітчизняних інвестицій у фінансуванні техніко-технологічної модернізації розвитку транспорту;

недостатньою ефективністю функціонування ТДК, яка пов'язана насамперед із повільним вирішенням питань приведення у відповідність з обсягами виконуваної роботи експлуатаційного персоналу і основних фондів, транспортної інфраструктури, а також з утриманням непрофільних для галузі об'єктів, низькими темпами впровадження ресурсозберігаючих технологій;

недосконалістю нормативно-правового забезпечення діяльності ТДК, повільним вирішенням питань уніфікації транспортного законодавства відповідно до міжнародного права.

Концепція має за мету забезпечувати:

реформування транспортного сектору економіки;

стабільний розвиток транспортного сектору економіки та інтеграцію його у європейську і світову транспортні системи;

формування транспортної системи, яка б повністю задовольняла потреби у перевезеннях пасажирів і вантажів;

структурну перебудову транспорту, спрямовану на посилення державного регулювання природних монополій;

зниження транспортних витрат у вартості продукції, визначення економічно обгрунтованих тарифів;

створення конкурентного середовища на ринку транспортних послуг.

Для досягнення зазначеної мети необхідно провести широкомасштабну структурну реформу на основі вирішення таких основних завдань:

демонополізація окремих видів транспорту та видів їх діяльності;

розвиток ринкової конкуренції на основі різних форм власності;

забезпечення державного регулювання та контролю за встановленням економічно обгрунтованих тарифів, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку транспортних послуг;

створення економічного механізму для ефективної діяльності підприємств транспорту та підвищення якості транспортних послуг;

забезпечення цілісності розвитку економічного простору країни, недопущення транспортного роз'єднання її окремих регіонів і погіршення транспортного сполучення з іншими країнами;

створення умов для модернізації та розвитку транспортного сектору переважно на основі самофінансування.

Розвиток транспорту має здійснюватися відповідно до напрямів та прогнозів соціально-економічного розвитку України з врахуванням особливостей соціально-економічного розвитку регіонів, забезпечувати економічну ефективність капітальних вкладень і передбачати істотне підвищення технічного рівня всіх видів транспорту, їх технічне оновлення та модернізацію.

Державне регулювання роботи транспорту має здійснюватися шляхом розроблення нових і перегляду законодавчих та інших нормативно-правових актів, які передбачають однакові підходи до регулювання відносин під час функціонування суб'єктів господарювання ТДК різних форм власності і встановлюють правові, економічні та організаційні основи діяльності транспортних підприємств, особливості їх взаємовідносин з користувачами транспортних послуг, з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Державне регулювання роботи транспортно-дорожнього комплексу здійснюється органами виконавчої влади відповідно до їх компетенції, визначеної законодавством, і передбачає такі напрями:

а) вільне входження у ринки/вихід з ринків суб'єктів господарювання, що надають транспортні послуги;

б) захист навколишнього природного середовища, зменшення викидів забруднюючих речовин та підвищення рівня екологічної безпеки транспортних засобів;

в) розроблення правових основ транспортно-експедиційної діяльності;

г) правове забезпечення діяльності спеціальних (вільних) економічних зон, орієнтованих на надання транспортно-експлуатаційних послуг.

Пріоритетними напрямами державного регулювання за окремими видами транспорту є:

1) залізничний транспорт:

внесення пропозицій про зміни до Законів України "Про транспорт" та "Про залізничний транспорт" щодо функцій та структури управління;

визначення організаційно-правового статусу нових структур управління та тих, що реформуються, а також статусу галузевих підприємств у нових умовах;

удосконалення відносин суб'єктів господарювання залізничного транспорту з органами державної влади на принципах, вироблених Європейським Союзом;

розроблення нормативно-правових актів, що забезпечують вільний доступ суб'єктів підприємницької діяльності до залізничної мережі та різних елементів залізничної інфраструктури на основі взаємних угод і повного відшкодування витрат, пов'язаних з їх виконанням;

2) морський транспорт:

розроблення механізму приватизації та реструктуризації підприємств морського транспорту, що відповідає вимогам ринкових перетворень, підтримка інституційних та цінових реформ;

внесення змін до Кодексу торговельного мореплавства відповідно до вимог ринкових перетворень;

удосконалення системи безпечного мореплавства, вантажоперевезення та захисту навколишнього природного середовища на рівні світових стандартів;

створення умов злагодженої роботи різних видів транспорту в приморських транспортних вузлах;

3) автомобільний транспорт:

удосконалення нормативно-правової бази щодо безпеки перевезень та якості автотранспортних послуг і створення рівних умов функціонування суб'єктів підприємницької діяльності різних форм власності;

удосконалення системи державної сертифікації автотранспортних засобів;

4) дорожнє господарство:

визначення стабільних джерел і порядку фінансування дорожнього господарства;

введення мережі платних автомобільних доріг, концесій на їх будівництво та подальшу експлуатацію, а також сервісне обслуговування користувачів, залучення вітчизняних і іноземних кредитів, враховуючи кредити міжнародних фінансових організацій;

5) авіаційний транспорт:

удосконалення нормативно-правового забезпечення приватизації авіакомпаній, акціонування аеропортів, розмежування авіаційних підприємств (аеропорти, авіаційні компанії) та допоміжних служб і формування ринку вантажних авіаперевезень;

розроблення проекту Закону України "Про аеропорти";

визначення порядку закріплення маршрутів за повітряними перевізниками на тендерній основі.

Одним з важливих напрямів розвитку і реформування транспортної системи є подальше вдосконалення управління нею, яке має забезпечити підвищення ефективності роботи транспорту шляхом приведення управлінських і виробничих структур у відповідність з виконуваними обсягами перевезень на основі впровадження сучасних інформаційних технологій.

Реформування галузі шляхом змін форми власності та переходу на нові організаційні форми управління ТДК передбачає:

визначення об'єктів транспортної інфраструктури, що залишаться у державній власності;

визначення об'єктів транспортної інфраструктури, які передаються у комунальну власність;

визначення конкурентних форм діяльності на монопольних транспортних підприємствах;

внесення пропозицій щодо приватизації об'єктів ТДК, враховуючи особливості кожного виду транспорту.

Основні принципи реформування системи управління транспортом:

розмежування функцій державного управління та управління підприємствами ТДК;

розмежування виробничих та регулятивно-контрольних функцій;

створення організаційних структур управління в об'єднаннях підприємств переважно на комерційній основі.

Держава всебічно сприяє формуванню і розширенню ринків транспортних послуг, розвитку підприємництва і сумлінної конкуренції як одного з основних факторів скорочення витрат і підвищення якості транспортного обслуговування, створення умов, за яких кожний користувач зможе вільно вибрати найбільш прийнятний вид транспортного обслуговування, враховуючи його ціну та якість.

Досягненню цього повинні сприяти:

реалізація діючих програм розвитку транспорту і заходи державного регулювання діяльності транспортних підприємств усіх форм власності, в тому числі природних монополістів, включаючи розроблення і прийняття необхідних законодавчих актів, удосконалення організаційних форм управління транспортом, нагляд і контроль за діяльністю підприємств;

розвиток системи транспортно-експедиційного обслуговування з урахуванням стандартів якості транспортних послуг, створювати ринок таксомоторних перевезень;

створення маркетингових структур, а також систем ліцензування міжнародних перевезень та сертифікації транспортних засобів і послуг.

У галузі тарифної політики передбачається:

забезпечити вільне ціноутворення у секторах транспортного ринку з високим рівнем конкуренції;

здійснювати контроль за фактичними витратами і рентабельністю транспортних підприємств - монополістів;

встановлювати у разі потреби фіксовані тарифи на транспортні послуги природних монополій, погоджуючи заходи тарифного регулювання з іншими стимулюючими та обмежуючими заходами;

розмежовувати повноваження з тарифного регулювання між державними та регіональними рівнями управління транспортною системою;

забезпечувати удосконалення тарифної політики і збереження єдиного тарифного простору відповідно до міжурядових угод про проведення погодженої політики щодо визначення транспортних тарифів.

Основним напрямом удосконалення системи тарифів має бути їх диференціація за класами якості перевезень та інших видів транспортних послуг, послідовне припинення практики "перехідного" фінансування та дотації збиткових видів діяльності за рахунок рентабельних.

Реформування тарифної політики потребує удосконалення податкового законодавства.

З метою підвищення економічної ефективності діяльності транспортних підприємств у галузі здійснюється фінансова реструктуризація за рахунок:

на залізничному транспорті:

зменшення кількості працівників основної діяльності, скорочення парку вагонів і локомотивів (включаючи їх консервацію), закриття, об'єднання або переведення на управління з близько розташованих станцій та роздільних пунктів; ліквідацію нічних змін на станціях; закриття, переведення на однозмінний режим роботи або передача підприємствам, що обслуговуються залізницею, малодіяльних дільниць, на яких відсутній транзитний та пасажирський рух, скорочення кількості колій на другорядних лініях і станціях;

закриття або об'єднання з іншими локомотивних і вагонних депо, а також ряду підприємств і структурних підрозділів господарств колії, зв'язку, енергетики, матеріально-технічного забезпечення та інших заходів з підтримки раціоналізації системи;

комплексу заходів, спрямованих на перехід на ресурсозберігаючі технології та оптимізацію розміщення ремонтної бази рухомого складу з концентрацією ремонту на підприємствах з найменшою його собівартістю, впровадження сучасних технологій здійснення перевезень, ремонту технічних засобів і організацію імпортозамінюючих виробництв;

на морському і річковому транспорті:

ліквідації надлишкових активів, скорочення чисельності працівників, виведення з експлуатації застарілих та економічно неефективних виробничих потужностей, підвищення ефективності використання і автоматизації роботи системи навігаційного обладнання, організації обробки суден на спеціалізованих перевантажувальних комплексах, впровадження сучасних технологій для зменшення вартості та тривалості ремонту суден;

на автомобільному транспорті:

запровадження заохочувального економічного механізму вивільнення надмірних і неефективних виробничих потужностей із спрямуванням заощаджених коштів на розвиток інвестиційної та інноваційної діяльності у підгалузі;

у дорожньому господарстві:

поліпшення використання основних фондів та скорочення витрат, приведення розмірів активів у відповідність з наявним попитом шляхом приватизації ремонтних та будівельних підприємств, переходу на контрактну основу виконання робіт з експлуатаційного утримання доріг, перегляду технічних стандартів і будівельних технологій, застосування нових будівельних матеріалів;

у галузі авіаційного транспорту:

списання застарілої техніки з низькою паливною економічністю, звільнення від зайвих активів, передачі непов'язаної з авіаційною діяльністю соціальної сфери органам місцевого самоврядування, розширення приватного сектору сфери послуг в аеропортах, створення спільних підприємств або надання об'єктів у концесію.

Для забезпечення зовнішньоторговельних зв'язків та поетапної інтеграції України в європейську та світову транспортні системи необхідно:

розширити та зміцнити співробітництво у рамках міжнародних транспортних організацій і у реалізації міждержавних угод в галузі транспорту;

створити ефективну державну систему контролю за діяльністю транспортних підприємств і підприємців-громадян у сфері міжнародних перевезень на території України;

здійснити необхідні заходи захисту і підтримки діяльності транспортних підприємств і підприємців-громадян на зовнішніх ринках у разі введення міжнародними організаціями та урядами окремих держав жорстких економічних, технічних та інших вимог щодо транспортної діяльності;

коригувати стратегію розвитку міжнародних транспортних комунікацій у межах України відповідно до змін міжнародної транспортно-економічної кон'юнктури;

гармонізувати нормативно-правову базу у сфері транспорту з відповідними міжнародно-правовими нормами;

розробити і здійснити заходи щодо забезпечення техніко-технологічного зближення рухомого складу та транспортної мережі України з європейською транспортною системою;

наблизити технічні, технологічні та екологічні стандарти і вимоги у сфері транспорту до європейських та поступово їх запровадити на вітчизняному ринку.

Інтеграційна політика входження України у спільний транспортний простір СНД здійснюється через:

узгоджену тарифну політику;

спільне використання та розвиток об'єктів транспортної інфраструктури країн СНД на основі спільного інвестування проектів;

уніфікацію нормативно-правової бази у сфері транспорту;

підготовку і впровадження у транспортних галузях країн СНД узгодженої науково-технічної політики; створення спільної системи науково-технічної та технологічної інформації у сфері транспорту;

створення спільних підприємств;

створення та запровадження узгодженого механізму входження у ринок транспортних засобів або виходу з нього;

запровадження системи вантажо-пасажирських перевезень, руху транспортних засобів територіями країн - членів СНД без спеціальних дозволів.

Реформування транспортного сектору економіки передбачає розроблення та впровадження новітніх технологій роботи транспорту, що направлені на поліпшення охорони навколишнього природного середовища та безпеку роботи транспорту.

З цією метою необхідно:

прискорити списання транспортних засобів, ремонт та поточне утримання яких не можуть забезпечити необхідної експлуатаційної надійності;

підвищити кваліфікацію та посилення вимог до персоналу, який обслуговує транспортну техніку та відповідає за її стан і експлуатацію;

підвищити безпеку руху польотів і судноплавства та забезпечити дотримання екологічних вимог;

стимулювати виробництво транспортної техніки, що забезпечує високий рівень безпеки перевезень пасажирів і вантажів та охорону навколишнього природного середовища;

впровадити сучасні системи діагностики технічного стану транспортної техніки;

організувати екологічний моніторинг функціонування об'єктів транспортної системи та забезпечити досягнення відповідних рівнів екологічної безпеки.

З метою забезпечення національної безпеки держави необхідно:

приділяти першочергову увагу розвитку систем і об'єктів транспорту, що мають безпосереднє оборонне значення і використовуються під час ліквідації надзвичайних ситуацій, встановлюючи у разі потреби особливий порядок матеріально-технічного забезпечення таких систем і об'єктів;

розробити систему мобілізаційної підготовки, структуру мобілізаційних органів та вдосконалити необхідні нормативні документи;

забезпечувати на транспорті сталість функціонування засобів інформації, зв'язку та управління в особливих умовах.

Необхідно всі зусилля та ресурси спрямовувати на підвищення результативності науково-технічного прогресу на транспорті, використовуючи конкурсну систему відбору напрямів його реалізації і найбільш ефективні проекти, та створити механізм, що координує економічні інтереси інвесторів, розробників, виробників і користувачів нової транспортної техніки.

Підвищення технічного рівня транспорту потребує відповідної державної підтримки для фінансування актуальних галузевих наукових досліджень і розробок.

Для створення єдиної системи інформаційних комунікацій на транспорті, що буде інтегрована у світову інформаційну мережу, здійснити комплексний розвиток бази інформатизації та впровадження інформаційних технологій.

Реформування ТДК вимагає проведення ефективної соціальної та кадрової політики, яка повинна забезпечувати:

здійснення комплексу заходів, спрямованих на пом'якшення негативних наслідків економічних реформ та структурних перетворень у транспортній системі, виходячи з державної політики в галузі трудових ресурсів;

продовження практики укладення галузевих тарифних угод.

Важливим пріоритетом соціальної політики є сприяння забезпеченню ефективної зайнятості з тим, щоб вивільнення працівників в умовах зниження обсягів перевезень не призвело до одночасного масового звільнення і відбувалось шляхом впровадження альтернативних заходів для збереження необхідного кадрового потенціалу. Важливим напрямом соціальної політики залишається також удосконалення системи заробітної плати.

Інвестиційна діяльність формується виходячи з можливостей:

повного самофінансування за рахунок власних коштів;

залучення приватного капіталу і кредитів вітчизняних та іноземних фінансових організацій;

покриття державою витрат, пов'язаних із соціально важливими перевезеннями та послугами, які не відшкодовуються встановленими тарифами;

бюджетного фінансування для окремих об'єктів державного значення.

Необхідно надавати перевагу таким джерелам інвестування: випуск цінних паперів для розвитку і будівництва транспортних об'єктів з високою ефективністю, придбання акцій підприємств транспортного машинобудування, участь підприємств транспорту в різних фінансово-промислових групах тощо.

Для ефективного використання інвестицій необхідне впровадження конкурсного відбору інвестиційних проектів за критерієм окупності та визначення їх виконавців на тендерній основі. Одним з ефективних джерел інвестування є використання лізингу для поповнення і оновлення парків транспортних засобів і технологічного обладнання.