З метою сприяння розвитку малих монофункціональних міст та на виконання постанови Верховної Ради України від 24 грудня 1999 р. N 1359-XIV (1359-14) "Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів" Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Схвалити розроблені Міністерством економіки разом з іншими центральними органами виконавчої влади та Національною академією наук Основні напрями забезпечення комплексного розвитку малих монофункціональних міст.

Міністерству економіки забезпечити розроблення заходів щодо реалізації зазначених Основних напрямів.

2. Міністерству економіки, Міністерству фінансів, іншим центральним органам виконавчої влади щороку під час розроблення проектів Державного бюджету України та Державної програми економічного та соціального розвитку України передбачати фінансування заходів щодо соціально-економічного розвитку малих монофункціональних міст.

3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Севастопольській міській державним адміністраціям щороку під час складання програм економічного та соціального розвитку регіонів передбачати заходи щодо соціально-економічного розвитку малих монофункціональних міст.

СХВАЛЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 17 березня 2000 р. N 521

Для цілей цих напрямів терміни вживаються у такому значенні:

мале місто - це місто із загальною чисельністю населення до 50 тис.чоловік;

мале монофункціональне місто - мале місто, спеціалізацію праці економічно активного населення в якому визначають підприємства здебільшого однієї-двох профілюючих галузей економіки, що формують дохідну частину бюджету міста, забезпечують функціонування соціальної інфраструктури та інших об'єктів життєзабезпечення населення;

міська агломерація - компактне територіальне розміщення міських населених пунктів, об'єднаних інтенсивними господарськими, трудовими і культурно-побутовими зв'язками;

депресивний регіон (мале монофункціональне депресивне місто) - територія з високим рівнем концентрації промислово-виробничого потенціалу, сучасний стан якої є проявом кризи економіки і спаду виробництва у галузях та регіонах;

самостійно зайняте населення - громадяни, що самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві.

Малі міста мають особливе значення для подальшого розвитку поселенської мережі та господарського комплексу України. На цей час в Україні нараховується 345 малих міст, в яких зосереджено 19 відсотків міського населення, з них з монопромисловою структурою виробництва - 122.

Незважаючи на загальну тенденцію в Україні до зменшення кількості населення за період з 1991 до 1998 року, у малих містах спостерігається як позитивний природний приріст населення на 1,1 - 1,3 відсотка, так і значний приріст на 1,7 - 3,6 відсотка за рахунок міграції.

Сьогодні в Україні існують малі міста:

з чисельністю населення до 10 тис.чоловік - 63 міста;

з чисельністю населення від 10 до 20 тис.чоловік - 157 міст;

з чисельністю населення від 20 до 50 тис. чоловік - 125 міст.

За питомою вагою зайнятого у різних сферах економічної діяльності населення можна виділити малі міста з переважно промисловими функціями, транспортні вузли, рекреаційні центри, районні адміністративні центри, історико-архітектурні, культурні, туристичні, санаторно-курортні центри, господарські центри місцевого значення, центри низових локальних систем розселення, які здійснюють функції з надання соціально-культурних та комунально-побутових послуг населенню, тощо.

Близько 25 відсотків малих міст України належать до малих міст з переважно промисловими функціями. Головною ознакою віднесення малого міста до цієї групи є перевищення середнього рівня зайнятості у промисловості України. Як правило, це монопрофільні міста, галузями спеціалізації яких виступають гірничодобувна промисловість, енергетика, переробка сільськогосподарської сировини. До них належать індустріальні центри (вугледобування, видобутку рудної і нерудної сировини, енергетичні, обробної промисловості, хімічної і нафтопереробної промисловості), аграрно-індустріальні, транспортні, санаторно-курортні центри, центри художніх промислів.

Сучасний стан малих монофункціональних міст характеризується проявами кризових явищ останнього десятиріччя, серед яких:

кризові явища у промисловості, коли підприємства військово-промислового комплексу, будівельної індустрії практично не працюють, а інші промислові підприємства недостатньо завантажені;

вузька спеціалізація виробництва, яка призводить до залежності економіки міста від роботи одного-двох підприємств, що в умовах відсутності платоспроможного попиту ставить під загрозу можливість подальшого існування малих міст;

нестача кваліфікованих управлінських кадрів;

низькі темпи будівництва житла та об'єктів соціальної інфраструктури;

обмеженість вибору професій, недостатня кількість робочих місць, нерозвинутість сфери обслуговування, що призводить до ускладнення ситуації на ринку праці, загострює демографічні проблеми малих міст;

низький рівень доходів населення;

для ряду малих міст характерним є нестійкість балансу водних ресурсів та їх нерівномірне розміщення на території;

відсутність розвинутої системи водопостачання та каналізаційних мереж;

недостатній розвиток транспортних зв'язків з сільськими населеними пунктами;

низький рівень благоустрою, наявність проблем, пов'язаних із збиранням та знешкодженням твердих відходів;

недостатність тепло-, енергопостачання та ресурсозбереження.

Основними напрямами стабілізації і розвитку малих монофункціональних міст є:

санація підприємств структуроутворюючих галузей малих міст, питома вага галузевої спеціалізації яких у матеріальному виробництві міста перевищує 70 відсотків, та державна підтримка їх шляхом створення спеціальних режимів інвестиційної діяльності тощо;

сприяння екологічно- та ресурсозбалансованому розвитку підприємств;

посилення взаємодії місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами, організаціями з питань розвитку міст;

впровадження еколого- і ресурсозберігаючих конструктивних рішень житлової забудови та будівництва об'єктів інженерної інфраструктури;

створення нових робочих місць за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості населення;

здійснення забудови територій з урахуванням регіональних особливостей та місцевих умов;

сприяння ходу земельної реформи у містах.

Серед форм державної підтримки малих монофункціональних депресивних міст слід виділити:

стимулювання інвестиційної діяльності;

надання трансфертів бюджетам малих депресивних міст;

надання податкових кредитів, премій за створення нових робочих місць;

надання цільових кредитів населенню для житлового будівництва;

сприяння розвитку малого бізнесу та підприємництва.

Мінімально необхідні видатки бюджетів міст зараз обчислюються за єдиними або груповими мінімальними соціальними та фінансовими нормативами.

У зв'язку з нерівномірністю розвитку регіонів та окремих міст, диференціацією витрат у сфері надання державних та громадських послуг доцільно було б використовувати механізм фінансового вирівнювання - перерозподіл фінансових ресурсів між регіонами через державний бюджет.

Запровадженню системи фінансового вирівнювання має передувати здійснення ряду заходів, таких як:

розроблення та законодавче закріплення єдиних державних соціальних стандартів;

закріплення за бюджетами кожного рівня стабільних нормативів загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Розв'язання проблеми фінансового вирівнювання потребує врахування об'єктивних економічних процесів, що відбуваються у державі під час адміністративної реформи, - децентралізацію державного управління, розмежування об'єктів права власності, передачу функцій, повноважень і фінансових ресурсів від центру до регіонів та міст. Це означає необхідність вдосконалення системи взаємовідносин центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що, в свою чергу, обумовлює необхідність удосконалення системи формування і виконання місцевих бюджетів.

Формування бюджетів малих міст доцільно було б здійснювати за такими принципами:

встановлення мінімального рівня видаткової частини бюджетів малих міст не нижче від гарантованого мінімального рівня соціальних потреб населення;

забезпечення гарантій захисту прав міст на своєчасне та повне отримання належних їм дотацій;

недопущення штучного дотування місцевих бюджетів за умови, якщо обсяг такої дотації може бути перекритий регульованими надходженнями, що мобілізуються на відповідній території.

З метою надання фінансової підтримки депресивним регіонам доцільно було б створити спеціальний фонд підтримки таких регіонів, кошти якого надавалися б у вигляді трансфертів.

Визначення перспектив соціально-економічного розвитку малих міст потребує розроблення й обгрунтування нових шляхів забезпечення зайнятості населення.

Політику зайнятості населення у малих монофункціональних містах необхідно формувати на базі нових видів економічної активності населення, насамперед, розвитку самостійної зайнятості. Тому мікроекономічні зміни у системі господарювання цих міст слід спрямовувати на розширення місткості ринку праці за рахунок активної модернізації діючих робочих місць на підприємствах міста, переходу до активної інвестиційної політики, інтенсивного розвитку малого та середнього бізнесу. Основним напрямом формування ринку праці та зайнятості населення у малих містах має бути створення нових робочих місць, з одного боку, та збереження, примноження й ефективне використання наявного трудового потенціалу міста з іншого.

Головними напрямами вирішення проблем зайнятості населення у монофункціональних містах є:

економічне заохочення суб'єктів приватного бізнесу до створення нових робочих місць;

створення умов для самостійної зайнятості населення;

активізація процесу перепідготовки робочої сили;

оновлення техніко-технологічної бази виробництва.

Залежно від галузевого спрямування кожне мале місто потребує окремого підходу до розвитку соціальної сфери.

В одногалузевих промислових центрах доцільно створювати завершені комплекси об'єктів обслуговування населення, які складаються, в першу чергу, з підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, закладів освіти та культури, охорони здоров'я.

У малих містах - центрах вугледобування, металургійної, хімічної промисловості, які мають несприятливу демографічну ситуацію внаслідок зниження народжуваності і природного приросту і в яких переважає населення старших вікових груп (в основному жінки), особлива увага має приділятись розвитку соціальних служб, медичного обслуговування (особливо геронтологічного профілю), сфери побуту.

Малі міста - центри розвитку електроенергетики, у тому числі атомної, де відбувається швидке зростання чисельності населення за рахунок природного приросту і значної частки осіб молодших вікових груп, гострий дефіцит житла, інших об'єктів соціальної інфраструктури, потребують прискорення темпів житлового будівництва, комунального благоустрою, формування мережі дитячих дошкільних, шкільних, позашкільних закладів. Установи та заклади медичної допомоги, культурної діяльності та організації дозвілля, у першу чергу, мають бути зорієнтовані на дітей та матерів.

Виходячи з обмеженості наявних ресурсів, на території малих монофункціональних міст - супутників великих промислових центрів, населення яких має змогу користуватися розвинутою сферою соціальних послуг великого міста - центра цієї міської агломерації, доцільно розвивати об'єкти повсякденного та невідкладного попиту - станції швидкої допомоги, аптеки, відділення соціального забезпечення, дитячі садки, школи, магазини з продажу товарів першої необхідності.

Подальший розвиток соціальної сфери малих монофункціональних міст-курортів, роль якої у таких населених пунктах є провідною, може доповнюватися розвитком пов'язаних з нею галузей та видів діяльності. Так, поряд з лікуванням, відпочинком, туризмом можуть набувати розвитку наука (курортологія, охорона здоров'я, інтродукція рослин тощо), підготовка кадрів (для охорони здоров'я, екскурсійної справи, перекладачів тощо), фестивальна, театрально-концертна, спортивно-видовищна діяльність, будіндустрія, харчова, легка, сувенірна промисловість, виробництво будівельних матеріалів, транспорт, роздрібна торгівля, громадське харчування та інші галузі.

З метою раціонального використання фінансових ресурсів за рахунок усіх джерел фінансування, які спрямовуються на розвиток соціальної сфери малих монофункціональних міст, пріоритетним напрямом їх використання має стати житлове будівництво, що дасть змогу вирішити проблему забезпечення громадян житлом та збільшити кількість робочих місць. Як основне джерело фінансування будівництва житла у найближчий час доцільно застосовувати довгострокове іпотечне кредитування із залученням коштів населення та інших позабюджетних коштів.

Для поліпшення побутового обслуговування жителів малих міст та надання якісних послуг населенню є доцільним створення багатопрофільних підприємств, організацій різних форм власності.

Важлива роль у розвитку малих монофункціональних міст належить освіті як пріоритетній сфері соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства.

Цьому має сприяти реалізація таких завдань:

забезпечення умов для всебічного розвитку особистості, трудової підготовки, професійного самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань, екологічне виховання, фізичне вдосконалення;

формування соціально-культурного середовища;

приведення профілю професійно-технічної освіти у відповідність із потребами економіки конкретного міста у кваліфікованих та конкурентоспроможних на ринку праці працівниках.

З метою поліпшення медичного обслуговування жителів малих міст необхідно розвивати установи сімейної медицини, забезпечити 100-відсоткову укомплектованість лікарями, середнім медичним персоналом та поступово впроваджувати страхову медицину.

Для фінансування соціальних програм, крім ресурсів місцевих бюджетів, повинні виділятись кошти з державного бюджету. Для інвестування соціальної сфери необхідно вишукувати нетрадиційні джерела фінансування - створювати фонди соціального захисту, розвитку міст, підтримки малих підприємств, а також використовувати інвестиційні кошти, доходи від діяльності підприємств та використання майна, місцеві позики тощо. У містах, що володіють цінною історико-культурною спадщиною, доцільним є її економічне використання шляхом розвитку туризму, у містах - курортах та туристичних центрах - економічне використання рекреаційних ресурсів.

Законодавчу основу реалізації Основних напрямів забезпечення комплексного розвитку малих монофункціональних міст, поряд з Конституцією України (254к/96-ВР) , мають становити Концепція державної регіональної політики, Концепція сталого розвитку населених пунктів, Державна програма розвитку законодавства України до 2002 року, Концепція муніципальної (комунальної) реформи в Україні, а також законодавчі акти про адміністративно-територіальний устрій, про вільні економічні зони, про проведення державно-правових експериментів розвитку місцевого самоврядування. Найближчим часом необхідно розробити та прийняти законодавчі акти щодо вдосконалення організації діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування, розмежування їх функцій і повноважень з функціями і повноваженнями місцевих органів виконавчої влади, статусу службовців органів місцевого самоврядування, діяльності органів самоорганізації населення, зміцнення матеріальної та фінансової бази місцевого самоврядування, розвитку комунальної форми власності, правового режиму спільної власності територіальних громад тощо.

Проблеми соціально-економічного розвитку малих міст потребують розв'язання як на загальнодержавному, так і регіональному та місцевому рівні.

На державному рівні необхідно здійснити вдосконалення законодавчої бази щодо державної фінансової підтримки депресивних міст, створення спеціального інвестиційного режиму на територіях пріоритетного розвитку та спеціальних (вільних) економічних зон та інше.

Державна підтримка малих монофункціональних депресивних міст має здійснюватися шляхом стимулювання інвестиційної діяльності, надання адресних дотацій, субсидій і субвенцій бюджетам цих міст, забезпечення державним замовленням підприємств у таких містах.

На регіональному рівні необхідно здійснити розроблення програм соціально-економічного розвитку територій та систем розселення, розроблення та впровадження регіональних програм зайнятості населення, затвердження регіональних правил забудови з урахуванням регіональних особливостей соціально-економічного розвитку малих міст.

На місцевому рівні слід забезпечити розроблення місцевих програм соціально-економічного та екологічного розвитку малих міст, забезпечення взаємодії органів місцевого самоврядування з державними і приватними підприємствами з питань розвитку міст, ефективне використання повноважень місцевого самоврядування щодо формування власних доходів, сприяння розвитку підприємництва, залученню інвестицій, спільні з іншими територіальними громадами проекти розвитку регіонів, утримання об'єктів соціально-культурної сфери, регулювання забудови відповідно до генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації.

На першому етапі (до 2001 року) ставиться завдання створити передумови для стабілізації соціально-економічного розвитку малих монофункціональних міст, започаткування активної структурної перебудови і переходу до позитивної динаміки економічних процесів. З цією метою необхідно здійснити такі заходи:

забезпечити перебудову управління регіональним розвитком у напрямі розширення повноважень органів місцевого самоврядування малих монофункціональних міст у вирішенні питань їх економічного і соціального розвитку;

визначити перелік пріоритетних секторів і галузей економіки малих міст для реалізації інвестиційних проектів і програм, які фінансуються за рахунок державного і місцевих бюджетів;

забезпечити стимулювання інвестиційних процесів у малих монофункціональних містах, запровадити державні субвенції територіальним громадам малих монофункціональних міст;

забезпечити розроблення і реалізацію програм соціально-економічного розвитку малих міст на тривалу перспективу, що дасть змогу поступово ліквідувати диспропорції у розвитку соціальної сфери міст різних функціональних типів і розмірів, визначити шляхи розмежування компетенції місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері надання державних і громадських послуг, прискорити трансформацію продуктивних сил, використання переваг територіального поділу праці, а також визначити шляхи доступу органів місцевого самоврядування до ринку позичкового капіталу.

На другому етапі (2001-2005 роки) з метою забезпечення комплексного розвитку малих монофункціональних міст необхідно:

розробити та запровадити комплекс заходів щодо ефективного господарювання у малих монофункціональних містах;

підготувати проекти нормативних актів щодо прискорення розвитку інфраструктури малих міст: транспортних терміналів, фінансово-кредитних установ, сучасних систем зв'язку, ринку інформаційної продукції і послуг та їх інтеграції у міжнародне інформаційне поле.

розробити законопроект з питань заохочення підприємств, установ, організацій щодо працевлаштування випускників навчальних закладів різних рівнів акредитації.

На третьому етапі (2006-2010 роки) мають бути створені умови для стабільного розвитку та збалансованого відтворення соціально-економічного потенціалу малих монофункціональних міст, високі державні соціальні стандарти.

До найважливіших стратегічних завдань цього періоду має бути віднесено:

розроблення нормативних актів щодо заохочення ділової активності населення малих міст у розбудові економіки за рахунок оптимізації кількості господарюючих суб'єктів різних форм власності, удосконалення податкової системи з посиленням її стимулюючої функції у сфері активізації виробництва та інвестиційної діяльності;

забезпечення підтримки пріоритетних напрямів розвитку малих монофункціональних міст та структурної перебудови їх економіки, передусім, запровадження наукомістких і високотехнологічних виробництв, здатних кардинально зміцнити економіку малого міста;

активізація інноваційної діяльності у всіх галузях з підвищенням техніко-економічних показників виробництва і забезпеченням конкурентоспроможності продукції на світовому ринку; зменшення ресурсомісткості, насамперед, енергомісткості виробництва за рахунок впровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій, згортання та реформування енерго- і ресурсомістких виробництв;

розширення ринків збуту продукції малих монофункціональних міст;

розроблення заходів щодо подальшого розвитку соціально орієнтованої економіки та екологічне оздоровлення життєвого простору малих монофункціональних міст, вирішення на цій основі комплексу соціально-економічних завдань, які забезпечують істотне зростання якості життя населення, його соціальний захист; зменшення техногенного навантаження на природу, перехід до збалансованого використання і відтворення природних ресурсів.

Реалізація Основних напрямів забезпечення комплексного розвитку малих монофункціональних міст сприятиме збереженню цілісності національної економіки, гармонізації відносин між центром і регіонами, прискоренню соціально-економічних процесів у державі.