Звільнення майна з-під арешту

Серед редакційної пошти зустрічаються листи читачів, у яких адвокати-початківці звертаються з проханням проаналізувати і зробити висновок щодо правомірності накладення арешту на майно сім'ї в процесі розслідування кримінальної справи або забезпечення пред'явленого позову, а також порадити, на що звертати увагу під час пред'явлення позову про звільнення майна з-під арешту, яке належить подружжю. Споді-лаємось, вичерпні відповіді будуть отримані з практики, що публікується.

Вивчення судових справ свідчить про те, що переважна більшість позовів про звільнення майна з-під арешту пред'являється у зв'язку з тим, що воно є спільною сумісною власністю подружжя.

Вирішуючи позови одного з подружжя про вилучення з опису належної йому частки майна в спільній сумісній власності, необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду, які викладено в п.5 постанови № 6, що відповідно до статей 22, 28 Кодексу про шлюб та сім'ю (далі — КпШС) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю і у випадку його поділу їхні частки визнаються рівними. Відхилення від засад рівності часток подружжя суд може допустити, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, які заслуговують на увагу. Майно, нажите кожним з подружжя під час їхнього роздільного проживання, в разі фактичного припинення шлюбу суд може визнати власністю кожного з них. Яке конкретно майно має бути виділено кожному з подружжя, а також розмір їхніх часток у спільному майні — суд визначає з урахуванням усього нажитого майна, в тім числі й те, на яке законом не може бути звернено стягнення за виконавчими документами і яке не підлягає конфіскації. На частку кожного з подружжя має бути виділено як те майно, що підлягає опису, так і те, що не підлягає опису.

Правильне визначення частки одного з подружжя з урахуванням усього нажитого майна може бути забезпечено лише за додержання державними виконавцями вимог Інструкції про проведення виконавчих дій. Відповідно до п.5.6.6 цієї Інструкції одночасно з арештом майна в акті мають перелічувалися предмети, що залишені боржнику, із зазначенням їхньої вартості, як окремо кожного, так і загальної кількості, а також перелічуватися інше майно, у тім числі те, яке перебуває в спільній власності боржника з іншими особами і на яке не було накладено арешт.

У багатьох справах ці вимоги зазначеної Інструкції (як і раніше чинної) не виконувалися. в акті опису не зазначалося, на яке майно не було накладено арешт. Суди в таких випадках повинні зобов'язати державного виконавця провести повторний опис. Під час проведення додаткового (повторного) опису нерідко з'ясовується, що позивачеві під час накладення на майно арешту було залишено значну частину зі спільного майна подружжя, а іноді описується і майно, яке було приховане.

Поширеним недоліком у вирішенні справ про вилучення з опису частки майна одного з подружжя або члена сім'ї є те, що суди цю частку визначали не з усього майна, нажитого подружжям за час шлюбу або членами сім'ї, а лише з того, яке було включено до акта опису. Такі помилки допускаються окремими судами всіх регіонів.

Так, Харцизький міський суд Донецької області задовольнив вимоги Ш. до державної податкової інспекції про вилучення з опису ав-топричепу, що підлягав конфіскації, і визнав за позивачкою право власності на половину автопричепу як придбаного в період шлюбу, передав їй у власність автопричеп з покладенням на неї обов'язків сплатити 125 грн. за другу половину причепу, не перевіривши при цьому, чи було за час шлюбу придбане подружжям інше майно.

Трапляються випадки, коли суди необгрунтоване відступають від засад рівності часток подружжя, завищуючи частку позивача без наведення в рішенні відповідних мотивів та без урахування того, що таке відхилення можливе лише в інтересах неповнолітніх дітей або інтересів одного з подружжя, які заслуговують на увагу.

В основному правильно вирішуються судами спори у справах, коли предметом позову є частка в спільній сумісній власності на неподільну річ, на яку звертаються конфіскація або стягнення на користь організації. З урахуванням конкретних обставин справи суди або виключають річ з акта опису і стягують з позивача в дохід держави чи на користь організації грошову компенсацію за частку, що припадає боржнику, або залишають річ в акті опису, зобов'язуючи державну податкову інспекцію чи іншу організацію виплатити позивачеві відповідну частину її вартості.

Разом з тим деякі суди допускають такі помилки, коли в рішенні на порушення вимог ст. 203 ЦПК не наводяться мотиви, чому суд залишає в акті опису спільне неподільне майно подружжя і присуджує компенсацію позивачам вартості частки, належної відповідачеві — другому з подружжя, у зв'язку з боргами чи конфіскацією майна якого було проведено опис. Мають місце випадки, коли окремі суди всіх регіонів присуджують на користь позивачів половину речей, які в натурі не можуть бути поділені, що фактично не дає можливості виконати такі рішення.

Наприклад, рішенням Дебальцівського міського суду Донецької області у справі за позовом П. з акта опису було виключено 1/2 автомобіля, при цьому суд не зазначив, кому залишається автомобіль на праві власності й чи стягується грошова компенсація за другу його половину.

Неоднаковою є практика судів під час вирішення спорів у справах зазначеної категорії в тих випадках, коли майно було придбане подружжям у кредит, подароване або вигране за лотерейним квитком. Згідно зі статтями 128, 240 Цивільного кодексу (далі — ЦК) право власності на товари, придбані в кредит, виникає у покупця з моменту пере-дання йому речі. Джерелом придбання спільного майна подружжя є їхня заробітна плата, тому незалежно від того, з чиєї зарплати провадились відрахування на погашення заборгованості за куплене майно, воно є їхньою спільною власністю. Таким чином, правильною є практика судів, згідно з якою такі речі визнаються спільною власністю подружжя і незалежно від того, чи повністю виплачено їхню вартість, на них може бути накладено арешт.

Аналогічним чином слід вирішувати і питання про належність майна, виграного за лотерейним квитком, купленим одним з подружжя пщ час шлюбу.

По-різному вирішуються судами справи, коли арешт був накладений на майно, подароване подружжю. Під час вирішення питань про звільнення з-під арешту подарованого майна необхідно враховувати призначення останнього, у зв'язку з чим воно було подароване, кому з подружжя, і якщо річ була подарована, наприклад, на весілля, то є підстава вважати, що вона є спільним майном подружжя. Але це стосується тільки речей загального вжитку, речі ж індивідуального вжитку (ювелірні вироби, одяг тощо) залишаються особистою власністю того з подружжя, кому вони були подаровані.

Під час розгляду спорів за позовом одного з подружжя або членів сім'ї, яка веде селянське (фермерське) господарство, про звільнення майна з-під арешту судам слід враховувати, що майно, нажите подружжям за час шлюбу (відповідно до статей 22, 28 КпШС), і майно осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство (згідно зі ст.16 закону (зі змінами) «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.91 та статей 17, 18 закону (зі змінами) «Про власність» від 7.02.91), є їхньою спільною сумісною власністю.

Іноді під час вирішення спорів про вилучення майна з опису у випадках, коли обставини справи відповідно до ст. 29 ЦПК повинні бути підтверджені певними засобами доказування, зокрема нотаріально посвідченими договорами дарування, купівлі-продажу, суди встановлюють зазначені обставини на підставі показань свідків, ігноруючи вимоги закону щодо допустимості засобів доказування без наведення мотивів.

Так, Косівський районний суд Івано-Франківської області задовольнив позов Г. про вилучення з опису 27 найменувань цінних золотих виробів. Опис майна було проведено в зв'язку з порушенням кримінальної справи щодо Г., з яким позивачка проживала у фактичних шлюбних відносинах і який переховувався від слідства та суду. На обгрунтування рішення були покладені показання свідків про те, що описане майно підозрюваний у вчиненні злочину подарував членам сім'ї без нотаріально засвідчених договорів дарування.

В іншому випадку Лиси-чанський міський суд Луганської області у справі за позовом Я.І. до Я.А., а також до державної податкової інспекції вилучив з опису 1/2 будинку на користь позивачки як її частку в спільній власності лише на підставі показань свідків, незважаючи на те, що до реєстрації шлюбу між сторонами будинок у встановленому порядку був подарований відповідачеві, про що свідчить наявний у справі договір дарування.

Якщо згідно з вироком суду конфіскації підлягає конкретне майно, що становить спільну сумісну власність подружжя, позов про вилучення з опису частки цього майна може бути задоволеним за умови, що не залишилося іншого спільного майна або залишилося менше, ніж припадає на частку позивача.

Відповіднодост.31 ЦПК вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, щодо якої відбувся вирок суду, лише в питаннях, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому такий вирок не позбавляє зацікавлених осіб можливості доказування права власності на майно, конфісковане в зв'язку з цим вироком, шляхом пред'явлення позову в порядку цивільного судочинства, і він може бути задоволений, якщо на підставі допустимих доказів буде доведено право власності на це майно.

Не виключається можливість пред'явлення позову про звільнення майна з-під арешту й у тому випадку, коли за вироком суду конфіскації підлягають знаряддя і предмети злочину, оскільки згідно з п. 1 ст. 81 КПК останні мають конфісковуватися лише за умови, що вони належать на праві власності засудженому.

Наприклад, Марганецький міський суд Дніпропетровської області розглянув справу за позовом ЖЛ. про вилучення з опису автомобіля — засобу злочину. Опис було проведено згідно з вироком про засудження її чоловіка Ж.А. Суд визнав право власності позивачки на 1/2 автомобіля із зобов'язанням стягнути на Ті користь 1/2 його вартості у зв'язку з переобладнанням автомобіля для працівників міліції.

Разом з тим слід мати на увазі, що не підлягають задоволенню позови про звільнення майна з-під арешту в тому випадку, якщо за вироком суду встановлено, що внесене до опису майно було придбане злочинним шляхом або на кошти, здобуті таким самим шляхом, і лише з метою приховання від конфіскації воно за фіктивними угодами оформлене на ім'я інших осіб. У таких випадках суд, відмовляючи в позові, відповідно до ч. 7 ст. 203 ЦПК та на підставі ст. 49 ЦК визнає таку угоду недійсною, незалежно від змісту позовних вимог, як це роз'яснено у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28 квітня 1978 р. №3 (зі змінами).

(У публікації використані документ Верховного Суду)

Підготувала Галина ЛАПТУН

По материалам газеты "ЗАКОН & БІЗНЕС"