Страховикам, вочевидь, припав до душі принцип перекладання відповідальності за оплату страхових випадків із себе на підприємства. Зміни до закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», внесені законом від 22.02.2001 №2272-111 (що набрав чинності 29.03.2001), відтворили норму щодо оплати перших 5 днів непрацездатності внаслідок виробничого травматизму чи профзахворювання за рахунок коштів підприємства на кшталт закону №2213-ІЙ. Враховуючи, що базовий закон про страхування від нещасного випадку на виробництві (далі — закон № 1105-ХІУ) набрав чинності з 1.04.2001, проаналізуємо окремі його положення, які дають уяву про «плюси» і «мінуси» нововведення, а також техніку законотворення.

Навантаження зростає

Безперечно, для «травмоне-безпечних» підприємств, тобто підприємств з високим рівнем виробничого травматизму, може видатися «дешевшим» сплачувати підвищені внески, ніж «рег-ресні» та інші соціальні виплати потерпілим. Щоправда, надії тих керівників, хто розраховував на списання заборгованості за цими ' виплатами за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків, як було передбачено абз.З п.З розділу XI «Прикінцеві положення» закону №1105-ХІУ, не справдилися. Законом від 22.02.2001 №2272-ІІІ на Фонд покладено обов'язок здійснити відповідне погашення заборгованості потерпілим та членам їхніх сімей лише замість підприємств, що ліквідувалися без правонаступництва. І це - не найгірша новина.

Навіть новостворені чи підприємства, на яких взагалі не трапилося жодного нещасного випадку, зобов'язані сплачувати 0,84% від фонду оплати праці. Не будемо брати в розрахунок можливість 50%-оі знижки, оскільки ч.9 ст.47 закону №1105-ХІУ передбачає можливість позбавлення цієї знижки, «якщо на страхувальника впродовж календарного року накладався штраф за порушення законодавства про охорону праці» (як діятиме це уточнення — стане зрозумілим з наведених дещо нижче повноважень страхових експертів).

Отже, на нинішньому етапі реформи соцстрахування маємо зростання загального навантаження на фонд оплати праці, що з 1.07.2001 становитиме:

Пенсійний фонд — 32% + 2%;

«непрацездатність» — 2,5% + 0,5%;

«безробіття» — 2,5% + 0,5%;

«травматизм» — 0,84% (мінімум).

Разом — 37,84% + 3%.

У перерахунку на зарплату в 500 грн. маємо, що на 1 «чисту» гривню слід сплатити податків і зборів (внесків) 72,5 коп.

Додамо до цієї суми збір на пенсійне страхування з операцій, що не мають жодного стосунку до страхування взагалі (купівля квартир, авто, валюти тощо), а також перспективи запровадження медичного страхування. Крім того, «непільго-ве» підприємство фактично сплачує ще й 20% ПДВ з витрат на оплату праці (у прикладі — 34,5 коп. з 1 грн. «чистого» доходу працівника).

Наведені розрахунки виглядають ще більш вражаючими для «ризикованих» виробництв, де внески на «травматизм» сягають 13,8%.

СТРАХексперт

Поповнюються й лави перевіряючих. Відтепер страхові експерти Фонду мають право «безперешкодно та в будь-який час відвідувати підприємства», «вимагати вжиття економічних санкцій або притягнення до відповідальності посадових осіб» у разі виявлення порушень законодавства про охорону праці й навіть виходити з поданням «про заборону подальшої експлуатації робочих місць, дільниць і цехів, робота яких загрожує здоров'ю або життю працівників» (ст.23 закону №1105-ХІУ). Натомість у ст.50 цього закону відсутня навіть згадка про відповідальність за заподіяну шкоду внаслідок зупинення виробництва. Сам Фонд відповідальний лише перед застрахованими особами, а відповідальність працівників Фонду (в т.ч. — страхових експертів) обмежена загальним формулюванням та його зарплатою, якої навряд чи вистачить, аби за 10 років покрити збитки, що можуть бути завдані його неправомірними діями.

Чому в законі не відтворено загальний принцип повного відшкодування збитків за рахунок фонду (з наступним позовом до несумлінного експерта в порядку регресу) — залишається загадкою. Хоча ця прогалина, в силу ст.441 Цивільного кодексу та ст.56 Конституції, не дозволить Фондові уникнути такої відповідальності.

Варто звернути увагу також на ч.12 ст.47 закону, що передбачає право органів Фонду проводити «планові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності». В ч.13 цієї статті йдеться й про можливість ухвалення наглядовою радою проведення щорічних та позапланових перевірок. За логікою ці перевірки мали б проводитися щодо діяльності самого Фонду та його органів, але в законі таке уточнення відсутнє.

Водночас об'єктом перевірок «незалежними аудиторськими організаціями» (цікаво дізнатися перелік «залежних» аудиторів.—Прим.Л.С.) є сплата та цільове використання збору. Тобто за такого формулювання аудит начебто проходитимуть також і платники збору.

Як «виховний» захід закон передбачає можливість віднесення підприємства «до іншого, більш високого класу професійного ризику виробництва». В яких межах і на яких підставах грунтуватиметься подання страхексперта щодо збільшення відсотка відрахувань, як і рішення виконавчої дирекції Фонду — в законі чітко не визначено. Зазначено лише, що подання може вноситися в разі «систематичних порушень нормативних актів про охорону праці». Але порушенням може вважатися й відсутність журналу про проходження інструктажу чи миючих засобів у санвузлі.

Не треба бути провидцем, аби передбачити бажання керівництва підприємства уникнути такої халепи, як збільшення відрахувань. Так само, як і шляхи реалізації цього бажання, враховуючи, що за кожним підприємством закріплюватиметься «свій» експерт. Чим більше підприємство і, відповідно, фонд оплати праці, тим більшою буде конкуренція між самими експертами за право контролювати стан охорони праці на такому Клондайку.

Право на безправ'я

Якщо права Фонду та його представників мало чим відрізняються від повноважень фіскальних органів (а за деяких обставин, навіть ширші), то права «підопічних» — страхувальників-підприємств та застрахованих працівників більш розмиті.

З-поміж п'яти пунктів, у яких виписані права роботодавця (ч. 1 ст.45), жоден не можна назвати дієвим. Шанс бути обраним до правління Фонду і долучитися до управління страхуванням мають 15 представників від всеукраїнських об'єднань роботодавців, які працюють на громадських засадах. Ще п'ять можуть увійти до наглядової ради.

Серед іншого правління затвердить Положення про подання Фондом на безповоротній основі фінансової допомоги підприємства для розв'язання гострих проблем з охорони праці. Однак право на одержання такої допомоги серед прав роботодавця не застережено. Щоправда, дозволили «вимагати від Фонду... виконання обов'язків Фонду». А якщо не вимагати?

Третій пункт «прав» може стати й обов'язком досудового розгляду спорів у спеціальних комісіях Фонду. Добре, що залишився п.5 цієї частини, яким роботодавцям все ж дозволили «захищати» свої права та законні інтереси,.. у тому числі в суді». Про існування Конституції автори закону, мабуть, забули.

Нарешті, якщо роботодавець реалізує своє право за п.4 «брати участь у визначенні йому знижок чи надбавок до страхового тарифу, то, як зазначено вище, це не означатиме, що його право на знижку буде схвально сприйнято у Фонді. І в кінцевому результаті надто непоступливих можуть перевести до вищого класу ризиків (і зборів, відповідно).

Зіставимо ці права хоча б з обов'язком за п.5 ч.2 ст-45 закону, що зобов'язує «безоплатно» створювати всі необхідні умови для роботи на підприємстві представників Фонду». Які умови можуть видатися «необхідними» представникові — доведе практика спілкування (можливо, саме від умов залежатиме подальша фінансова спроможність підприємства).

Цікаво лише, чи дозволять податківці віднести ці «безоплатні умови» на валові витрати?

Допомога із санкціями

Не викликає подиву поява серед обов'язків потерпілого лікуватися лише в тих закладах чи у медичних працівників, з якими Фонд уклав угоди на медичне обслуговування (п.2 ст.144 закону). В розвинених країнах практика плати за лікування сприймається як звичайна річ. Може, ми спроможемося уникнути й зворотного боку лікування з гарантованою оплатою. Якщо зважати на стан медичного забезпечення та рівень оплати праці в державних закладах, кошти Фонду «зайвими» не будуть. Головне, аби укладання цих угод було прозоре.

Водночас ст.53 закону застерігає, що застрахована особа несе відповідальність за невиконання своїх обов'язків. Серед них: знати і виконувати вимоги законодавства про охорону праці, дотримуватися, зокрема, правил внутрішнього трудового розпорядку, а також лікуватися у визначених Фондом закладах, не ухилятися від виконання вказівок, спрямованих на якнайшвидше повернення до трудової діяльності. Поки що в «чинному законодавстві» немає інших засобів впливу на порушника, крім догани та звільнення. Але, безперечно, що з часом такі санкції з'являться, і, не виключено, — матеріального характеру.

Як, до речі, з'явилася норма щодо оплати перших 5 днів непрацездатності за рахунок підприємств. Чи слід вважати такий захід «санкцією» за виробничий травматизм — невідомо. Проте ніхто не виключав із закону ст.25, згідно з якою «усі види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим та особам, які перебувають на їх утриманні,.. провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків за рахунок коштів цього Фонду».

Якщо законодавство в галузі державного страхування розвиватиметься в цьому напрямі, не буде дивиною, наприклад, поява в законі про медичне страхування норми щодо оплати перших 5 днів перебування у стаціонарі також за кошти підприємства. І, врешті-решт, враховуючи бажання уряду збільшити пенсійний вік, що завадить внести в закон про пенсійне страхування обов'язок підприємств виплачувати пенсії впродовж перших 5 років після досягнення працівником теперішнього пенсійного віку?

Лев СЕМИШОЦЬКИЙ

По материалам газеты "ЗАКОН & БІЗНЕС"