Відповідно до статті 40 Закону України "Про нотаріат" (3425-12) Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Затвердити Порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, що додається.

2. Доручити Міністерству юстиції розробити і затвердити форми книг для реєстрації заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, а також посвідчувальних написів на них та зразки цих документів.

З а т в е р д ж е н о

постановою Кабінету Міністрів України

від 15  червня  1994 р. N 419

1. Посвідчувати громадянам заповіти і доручення, прирівнювані до нотаріально посвідчених відповідно до статті 40 Закону України "Про нотаріат" (3425-12) , мають право такі посадові особи:

головні лікарі, їх заступники по медичній частині або чергові лікарі лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв - заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в цих лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах та санаторіях;

директори і головні лікарі будинків для престарілих та інвалідів - заповіти громадян, які проживають у будинках для престарілих та інвалідів;

капітани морських суден або суден внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, - заповіти громадян, які перебувають на цих суднах під час плавання;

начальники розвідувальних, арктичних та інших подібних експедицій - заповіти громадян, які перебувають у цих експедиціях;

начальники, їх заступники по медичній частині, старші та чергові лікарі госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів - заповіти та доручення військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в цих госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах;

командири (начальники)військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів - заповіти та доручення військовослужбовців, а в пунктах дислокації частин, з'єднань, установ і закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб та органів, що вчиняють нотаріальні дії, а також заповіти та доручення робітників і службовців, членів їхніх сімей і членів сімей військовослужбовців;

начальники місць позбавлення волі - заповіти та доручення осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі.

2. Посадові особи при посвідченні заповітів і доручень керуються Конституцією (888-09) і законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами, розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Мінюсту, а також цим Положенням.

3. Посадові особи при посвідченні заповітів і доручень повинні дотримувати таємниці посвідчуваних документів.

Довідки про посвідчені заповіти та доручення видаються тільки громадянам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.

На письмову вимогу суду, арбітражного суду, прокуратури, органів дізнання і слідства довідки про посвідчені заповіти та доручення видаються у зв'язку з кримінальними, цивільними або господарськими справами, що перебувають у їх провадженні.

Довідки про заповіти видаються зазначеним органам, а також спадкоємцям тільки після пред'явлення ними свідоцтва про смерть заповідача.

Правила про дотримання таємниці посвідчуваних заповітів і доручень поширюються також на осіб, яким про посвідчення заповітів і доручень стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків.

Посадові особи, а також особи, яким про посвідчення заповітів і доручень стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, винні у порушенні таємниці посвідчуваних заповітів і доручень, несуть відповідальність у порядку, встановленому чинним законодавством України.

4. Посадові особи, які посвідчують заповіт чи доручення:

1) роз'яснюють громадянам їх права і обов'язки, що випливають із заповітів і доручень;

2) попереджають про наслідки, що виникають у зв'язку із посвідченням заповітів і доручень;

3) роз'яснюють порядок зміни та скасування заповіту, припинення дії доручення;

4) у разі необхідності на прохання громадян складають проекти заповітів і доручень.

5. Посадові особи посвідчують заповіти і доручення на усне прохання громадян.

6. Посадові особи посвідчують заповіти і доручення лише громадян, які досягли 18-річного віку. Якщо громадяни відповідно до чинного законодавства уклали шлюб до досягнення ними 18-річного віку, їх заповіти і доручення також можуть бути посвідчені.

Неповнолітні віком від 14 до 18 років вправі самостійно видавати доручення лише на розпорядження їхньою заробітною платою (заробітком) або стипендією, якщо орган опіки і піклування не обмежив їх у праві самостійно розпоряджатися ними, та на здійснення їх авторських або винахідницьких прав. Доручення на вчинення інших дій можуть видаватися зазначеними особами лише за згодою їх батьків (усиновителів) або піклувальників, про що повинно бути зазначено в дорученні.

Доручення від імені неповнолітніх, які не досягли 14 років, можуть видаватися лише їх законними представниками: батьками (усиновителями) або опікунами.

7. При посвідченні заповітів і доручень посадова особа встановлює особу громадянина, який звернувся за посвідченням заповіту чи доручення, і перевіряє його дієздатність.

Особа громадянина встановлюється за паспортом або іншим документом, який виключає будь-які сумніви щодо особи громадянина. Особа громадянина, якому не виповнилося 16 років, установлюється на підставі свідоцтва про народження.

Начальник місця позбавлення волі при посвідченні заповіту чи доручення встановлює особу та перевіряє дієздатність громадянина, який звернувся за посвідченням заповіту чи доручення, в порядку, передбаченому для цих установ.

8. Не можуть посвідчуватися заповіти і доручення громадян, які на час складання заповіту чи доручення перебувають у такому стані, що не можуть розуміти значення своїх дій або керувати ними.

Відмова у посвідченні заповіту чи доручення з причини душевної хвороби або недоумства особи, яка виявила бажання посвідчити заповіт чи доручення, можлива лише після набрання чинності рішення суду про визнання цієї особи недієздатною.

Якщо посадовій особі стало відомо, що громадянин, який звернувся за посвідченням заповіту чи доручення, рішенням суду, що набрало чинності, визнаний обмежено дієздатним внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами, вона має право відмовити йому в посвідченні заповіту, а доручення на розпоряджання майном може посвідчити лише за згодою піклувальника.

9. Перед посвідченням заповіту чи доручення особа, від імені якої вони посвідчуються, повинна особисто ознайомитися з текстом проекту документа або його має зачитати їй вголос посадова особа, яка посвідчує заповіт чи доручення.

Якщо заповідач або особа, яка видає доручення, згодні з проектом заповіту чи доручення, вони повинні підписати їх у присутності посадової особи, яка посвідчує заповіт чи доручення.

У разі коли посадовій особі, яка посвідчує заповіт чи доручення, подано вже підписані проекти, заповідач або особа, яка видає доручення, повинні підтвердити, що документи підписані ними особисто.

10. Якщо громадянин, який звернувся за посвідченням заповіту чи доручення, внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати документ, за його дорученням, в його присутності та в присутності посадової особи, яка посвідчує заповіт чи доручення, цей документ може бути підписаний іншим громадянином, особу якого встановлює зазначена посадова особа.

Особа, на користь якої заповідається майно, не може бути присутньою при підписанні заповіту і підписувати його за заповідача.

Особа, на ім'я якої видається доручення, не може підписувати його за особу, яка видає доручення.

Посадова особа, яка посвідчує заповіт чи доручення, не може також підписувати його за заповідача або особу, яка видає доручення.

11. Заповіти і доручення повинні бути написані чисто і чітко від руки чорнилом або надруковані на друкарській машинці. Підчистки в тексті заповіту чи доручення не допускаються.

Дописки та інші виправлення в заповітах і дорученнях повинні бути застережені заповідачем чи особою, яка видає доручення, перед їх підписами. Наприклад, якщо в тексті заповіту слова "жилий будинок" виправлено на слова "одна друга частина жилого будинку", то виправлене слід застерегти так: "Закреслені слова "жилий будинок" не читати, написаному "одна друга частина жилого будинку" вірити". Це виправлення повинно бути підписано заповідачем (або іншою особою, яка на прохання заповідача підписала заповіт) у присутності посадової особи, яка посвідчує заповіт чи доручення.

12. Посадова особа, яка посвідчує заповіт чи доручення, відмовляє у їх посвідченні, якщо ці документи суперечать законові.

На прохання особи, якій відмовлено у посвідченні заповіту чи доручення, зазначена посадова особа повинна викласти причини відмови у письмовій формі та роз'яснити порядок її оскарження.

13. Скарги на неправильне посвідчення заповітів чи доручень або на відмову посадових осіб у їх посвідченні подаються до суду за місцем знаходження лікарні, іншого стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, санаторію, будинку для престарілих та інвалідів, експедиції, госпіталю, військово-лікувального закладу, військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, місця позбавлення волі.

Скарги на неправильне посвідчення заповіту або на відмову в його посвідченні капітаном морського судна або судна внутрішнього плавання, що плаває під прапором України, подаються до суду за місцем порту приписки судна.

14. Посадова особа не вправі посвідчувати заповіти чи доручення на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, їхніх та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер).

Заповіти і доручення, посвідченні з порушенням зазначених правил, є недійсними.

15. Заповіт може бути складений від імені лише однієї особи. Не може бути посвідчений один заповіт від імені кількох осіб (подружжя, братів, сестер). Заповіт посвідчується тільки в присутності заповідача. Не допускається посвідчення заповіту через представників (на підставі доручення), а також опікуном чи піклувальником від імені свого підопічного.

16. При зверненні громадянина з проханням посвідчити заповіт посадова особа повинна:

1) за бажанням заповідача ознайомити його з колом спадкоємців за законом, визначених цивільним законодавством;

2) роз'яснити заповідачу, що відповідно до статті 535 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) й утриманці померлого успадковують незалежно від змісту заповіту обов'язкову частку в спадщині. Ця частка не може бути меншою двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом. Під час визначення розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів домашньої обстановки та вжитку;

3) роз'яснити заповідачу його права:

залишити за заповітом усе своє майно або частку його, не виключаючи предметів домашньої обстановки та вжитку;

заповісти майно одній або кільком особам як тим, що входять так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, юридичним особам, а також державі;

позбавити у заповіті права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом;

у разі складення заповіту на користь кількох осіб зазначити в ньому, в яких частинах кожному із спадкоємців заповідається майно;

у будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий.

17. Заповіт складається і посвідчується у двох примірниках.

18. У заповіті повинно бути зазначено місце і час його складення.

Прізвище, ім'я та по батькові заповідача вказуються повністю за паспортом або іншим документом, який встановлює особу громадянина.

19. Текст заповіту повинен бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало непорозумінь чи сумнівів під час оформлення спадщини.

20. При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається, а також родинних відносин з особами, на користь яких складається заповіт.

21. Громадянин вправі зробити заповіт на належний йому вклад у банківській установі.

У тексті заповіту вказується номер рахунку, назва і місцезнаходження банківської установи, в якій перебуває на зберіганні вклад.

22. Після підписання заповіту заповідачем посадова особа повинна його посвідчити.

Посвідчення заповіту полягає у вчиненні на ньому посвідчувального напису. Коли заповіт підписано на прохання заповідача іншою особою, у посвідчувальному написі зазначаються причини, через які заповідач не міг підписати заповіт особисто.

Посвідчувальний напис на заповіті повинен бути вчинений у день складання заповіту.

Текст посвідчувального напису на заповіті може бути надрукований на друкарській машинці або написаний від руки. Підчистки в посвідчувальному написі не допускаються.

Дописки та інші виправлення у тексті заповіту повинні бути застережені посадовою особою, яка посвідчує заповіт, у посвідчувальному написі.

Посвідчувальний напис розміщується після підпису заповідача на цій же сторінці або на зворотному боці заповіту чи на окремому аркуші.

Посвідчувальний напис підписується посадовою особою і скріплюється печаткою установи, судновою печаткою, печаткою з умовним найменуванням місця позбавлення волі, печаткою експедиції, яка застосовується для офіційних документів, залежно від місця роботи посадової особи, яка посвідчує заповіт чи доручення.

На заповітах не може бути проставлена печатка, яка має певне призначення (для рецептів, листків непрацездатності, довідок, пакетів тощо).

У разі коли посвідчувальний напис розміщується на окремому аркуші, а також коли зміст заповіту викладений на кількох аркушах, усі аркуші повинні бути пронумеровані та прошнуровані, а їх кількість завіряється підписом посадової особи і скріплюється тією ж печаткою, про що робиться відповідний запис (наприклад, "Пронумеровано і прошнуровано п'ять аркушів").

Підпис чергового лікаря, який посвідчив заповіт, додаткового засвідчення не потребує.

23. Заповіти, посвідчені посадовими особами, крім капітанів суден і начальників експедицій, реєструються в спеціальній книзі для реєстрації заповітів. Порядковий номер, за яким заповіт зареєстровано у цій книзі, повинен бути проставлений у посвідчувальному написі на обох примірниках заповіту.

Книга для реєстрації заповітів повинна бути прошнурована, її сторінки пронумеровані. Кількість сторінок завіряється відповідно підписом головного лікаря чи його заступника по медичній частині лікувальної установи, директора чи головного лікаря будинку для престарілих та інвалідів, начальника місця позбавлення волі, командира військової частини, начальника або його заступника по медичній частині госпіталю, санаторію, іншого військово-лікувального закладу і відповідними печатками.

Про посвідчення заповіту капітаном судна провадиться запис у судновому журналі. Реєстраційний номер і сторінка суднового журналу проставляються у посвідчувальному написі на обох примірниках заповіту. В судновому журналі робиться відмітка про передачу заповіту начальникові порту України або консулові України в іноземному порту.

Заповіт, посвідчений начальником експедиції, реєструється в журналі так само, як вихідні документи. Порядковий номер, за яким заповіт зареєстровано в журналі, повинен бути проставлений у посвідчувальному написі на обох примірниках заповіту.

24. Один примірник заповіту видається заповідачу. Другий примірник заповіту негайно передається до державного нотаріального архіву чи до державної нотаріальної контори за постійним місцем проживання заповідача.

Капітани морських суден зобов'язані передати один примірник посвідченого ними заповіту начальникові порту України або консулові України в іноземному порту для наступної передачі його до державного нотаріального архіву чи до державної нотаріальної контори за постійним місцем проживання заповідача.

Якщо заповідач не мав постійного місця проживання в Україні або місце його проживання невідоме, заповіт передається до державного нотаріального архіву м.Києва.

25. За посвідчення заповітів, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, державне мито не справляється.

26. Посадові особи посвідчують доручення, складені від імені однієї або кількох осіб на ім'я однієї або кількох осіб.

Доручення від імені кількох осіб може бути посвідчене тільки в тому випадку, якщо дії, передбачені дорученням, стосуються однорідних інтересів усіх осіб, які видають доручення, а не кожного з них окремо.

27. У разі звернення громадянина з проханням про посвідчення доручення посадова особа, яка посвідчує це доручення, повинна роз'яснити його права;

вказати у дорученні, що особа, на ім'я якої воно видане, вправі передоручити надані їй цим дорученням повноваження іншій особі;

припинити дію виданого доручення. У цьому випадку особа, яка видала доручення, повинна надіслати письмову заяву про скасування доручення тим підприємствам, установам, організаціям, куди має бути подано це доручення.

28. Доручення посвідчується в одному примірнику.

У тексті доручення повинно бути зазначене місце і дата його складення (підписання), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання особи, яка видає доручення, та особи, на чиє ім'я це доручення видається.

Доручення, в якому не зазначена дата його посвідчення, є недійсним.

29. Термін дії доручення встановлюється особою, яка видає доручення, але не може перевищувати трьох років.

Якщо в дорученні не вказано термін його дії, воно зберігає силу протягом одного року з дня його вчинення.

Термін дії доручення зазначається словами.

30. У дорученні повинні бути точно визначені повноваження особи, на ім'я якої воно видається.

31. Після підписання доручення особою, яка його видає, посадова особа повинна посвідчити його. Посвідчення доручення провадиться шляхом проставляння посвідчувального напису на дорученні.

Підчистки в тексті посвідчувального напису не допускаються.

Дописки та інші виправлення в дорученні повинні бути застережені посадовою особою у посвідчувальному написі.

32. Посвідчене доручення вручається особі, що видала його, або на її прохання і за її рахунок надсилається за вказаною нею адресою особі, на ім'я якої видано це доручення.

33. За посвідчення доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, державне мито не справляється.