ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОГЛЯДОВИЙ ЛИСТ
N 01-8/637 від 30.05.2001
Арбітражні суди України
Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних
із забезпеченням виконання зобов'язань
(за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного
суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)
Вищий арбітражний суд України в порядку інформації надсилає
огляд практики вирішення судовою колегією Вищого арбітражного суду
України по перегляду рішень, ухвал, постанов спорів, пов'язаних з
забезпеченням виконання зобов'язань.
1. Кредитор вправі вимагати сплати боржником визначеної
законом або договором неустойки, проте її розмір у виняткових
випадках може бути зменшено судом.
Розглянувши позов регіонального відділення Фонду державного
майна України (далі - позивач) до спортивної школи (далі -
відповідач) про стягнення r пені за прострочення терміну оплати
об'єкта приватизації, арбітражний суд частково задовольнив позовні
вимоги, зменшивши розмір пені.
Прийняте рішення мотивовано порушенням відповідачем вимог
частини п'ятої статті 23 Закону України "Про приватизацію
невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" ( 2171-12 )
та умов договору купівлі-продажу щодо обов'язку покупця сплатити
ціну продажу об'єкта протягом 30 календарних днів з моменту
переходу до нього права власності на об'єкт приватизації. У
зв'язку з простроченням терміну внесення згаданих платежів
відповідачу нараховано пеню. Арбітражний суд визнав позовні вимоги
доведеними у меншій, ніж заявлено, частині з урахуванням часткової
сплати відповідачем пені у добровільному порядку до подання позову
і визнав за можливе зменшити розмір пені з огляду на важкий
фінансовий стан відповідача та попереднє перерахування ним 50
відсотків належної до сплати пені.
Постановою наглядової інстанції рішення зі справи змінено:
припинено провадження у частині стягнення суми пені, сплаченої
відповідачем до подання позову, в іншій частині рішення залишено
без зміни. Висновок про наявність підстав для зменшення розміру
пені обгрунтовано тим, що термін прострочення є незначним, а
розмір сплаченої пені перевищує можливі збитки позивача, у той час
як сплата відповідачем пені у повному розмірі може призвести
останнього до тяжкого фінансового стану.
У заяві до Вищого арбітражного суду України про перевірку
рішення та постанови арбітражного суду в порядку нагляду позивач
просив стягнути пеню у повному обсязі з посиланням на відсутність
достатніх підстав для зменшення розміру пені.
Розглянувши матеріали справи та доводи заявника, судова
колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень,
ухвал, постанов встановила таке.
Матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного
здійснення відповідачем розрахунків за придбаний об'єкт
приватизації, у зв'язку з чим відповідно до умов договору
купівлі-продажу нараховано пеню. Водночас позивачем завищено
розмір заявленої до стягнення пені, оскільки майже половину її
суми сплачено покупцем у добровільному порядку до подання
відповідних вимог продавцем. З огляду на це наглядовою інстанцією
арбітражного суду обгрунтовано припинено провадження зі справи у
частині стягнення суми пені, сплаченої відповідачем до подання
позову.
У вирішенні питання про зменшення розміру пені за порушення
терміну розрахунків арбітражний суд керувався положеннями статті
205 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) та пунктом 3 частини
другої статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України
( 1798-12 ), згідно з якими арбітражному суду надано право у
виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені),
яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.1)
Арбітражним судом враховано, що період прострочення є незначним і
розрахунки за придбаний об'єкт приватизації завершені задовго до
подання позову, а також те, що відсутні докази настання негативних
наслідків для позивача у зв'язку із затримкою платежу (зокрема,
матеріальних збитків). Крім того, арбітражним судом взято до уваги
звернення, у якому зазначалося, що стягнення суми пені у повному
обсязі спричинить фактичне припинення діяльності відповідача.
_________________
1) Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає
стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд
повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, а
також виходити з інтересів сторін, що заслуговують на увагу,
ступеня виконання зобов'язання, причин неналежного виконання
або невиконання зобов'язання, наслідків порушення договору тощо
(підпункт 3.9.2 пункту 3 роз'яснення президії Вищого
арбітражного суду України від 18.09.97 N 02-5/289
( v_289800-97 ) "Про деякі питання практики застосування
Арбітражного процесуального кодексу України").
З огляду на викладене судовою колегією Вищого арбітражного
суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишено без
зміни постанову арбітражного суду як таку, що відповідає чинному
законодавству та обставинам справи.
2. Оскільки заставою може забезпечуватися лише дійсна вимога,
право застави за договором позики виникає лише після фактичного
одержання суми позики боржником.
Розглянувши позов закритого акціонерного товариства (далі -
товариство) до науково-виробничого підприємства (далі -
підприємство) про примусове виконання зобов'язання за договором
застави, арбітражний суд зобов'язав підприємство передати у
заставу визначене договором майно.
Постановою наглядової інстанції рішення скасовано, а в позові
відмовлено з посиланням на те, що виконання зобов'язання за
договором позики не може бути забезпечено заставою, оскільки
товариством не вчинено відповідних дій, які б свідчили про
виникнення зобов'язання за договором позики.
У заяві до Вищого арбітражного суду України товариство, не
погоджуючись з постановою арбітражного суду, просило її скасувати
та залишити без зміни рішення зі справи. На думку заявника,
відповідач вправі заперечувати договір позики за його
безгрошовістю в порядку статті 376 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ), проте повинен виконати зобов'язання за договором
застави, у той час як договір позики не є предметом даного спору.
Розглянувши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного
суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.
Відповідно до статті 151 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана
вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от:
передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або
утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від
боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 )
заставою може бути забезпечена дійсна вимога, і застава має
похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.
Зі змісту згаданих норм вбачається таке. Якщо забезпечене
заставою зобов'язання ще не виникло, право застави також не
виникає, незважаючи на укладення договору застави. 2) Оскільки
дійсною може вважатися лише вимога, що реально існує, за договором
позики право застави виникає лише після фактичного одержання суми
позики боржником.
________________
2) З цього приводу див. підпункт 8.2 пункту 8 роз'яснення президії
Вищого арбітражного суду України від 24.12.99 N 02-5/602
( v_602800-99 ) "Про деякі питання практики вирішення спорів,
пов'язаних із застосуванням Закону України "Про заставу".
Матеріали справи, зокрема довідка установи банку, свідчать,
що позичкові кошти від товариства на рахунок підприємства не
надходили. За таких обставин судовою колегією Вищого арбітражного
суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишено без
зміни постанову арбітражного суду.
3. Передача у заставу майна відкритого акціонерного
товариства, створеного у процесі корпоратизації, з моменту
прийняття рішення про його приватизацію потребує дозволу
відповідного органу приватизації.
Рішенням Вищого арбітражного суду України задоволено позов
прокурора в інтересах регіонального відділення Фонду державного
майна України до банку та відкритого акціонерного товариства (далі
- товариство) про визнання недійсним договору застави з мотивів
відсутності дозволу органу приватизації на заставу майна
товариства, яке знаходиться у процесі приватизації.
У заяві про перевірку рішення в порядку нагляду банк просив
його скасувати та відмовити у позові з посиланням на те, що
передача у заставу майна акціонерного товариства не вимагає
дозволу органу приватизації.
Розглянувши матеріали справи, судова колегія Вищого
арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов
встановила, що на момент укладення договору застави товариство
знаходилося у процесі приватизації.
Відповідно до частини п'ятої статті 11 Закону України "Про
заставу" ( 2654-12 ) (у редакції Закону України від 25.02.94
( 4035-12 ) з моменту прийняття рішення про приватизацію майна
державного підприємства або відкритого акціонерного товариства,
створеного в процесі корпоратизації, застава їх майна здійснюється
з дозволу відповідного органу приватизації.
Дозвіл на заставу майна товариства органом приватизації не
надавався.
Посилання заявника на те, що припис частини п'ятої статті 11
Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) поширюється лише на
передачу в заставу майна державних підприємств і не може
застосовуватися до майна відкритих акціонерних товариств, є
безпідставним.
Згідно з наказом регіонального відділення Фонду державного
майна України товариство створено у процесі корпоратизації
державної компанії на підставі Указів Президента України від
26.11.94 N 699/94 ( 699/94 ) "Про заходи щодо забезпечення прав
громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів" та
від 19.03.96 N 194/96 ( 194/96 ) "Про завдання та особливості
приватизації державного майна у 1996 році".
Відповідно до пункту 3 Указу Президента України від 26.11.94
N 699/94 ( 699/94 ) "Про заходи щодо забезпечення прав громадян на
використання приватизаційних майнових сертифікатів" засновниками з
боку держави відкритих акціонерних товариств, які створюються
відповідно до цього Указу, є Фонд державного майна України, його
регіональні відділення і представництва у районах та містах.
Пунктом 1.1 чинного на час вирішення спору Положення про
порядок надання Фондом державного майна України дозволу на заставу
майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від
04.06.96 N 618 ( z0346-96 ), визначено, що дія цього Положення
поширюється на акціонерні товариства, державні та орендні
підприємства, які знаходяться у процесі приватизації і входять до
сфери управління Фонду державного майна України. 3)
________________
3) Згадане Положення ( z0346-96 ) втратило чинність на підставі
наказу Фонду державного майна України від 06.02.2001 року N 163
( z0171-01 ) "Про погодження органами приватизації умов
договорів застави майна".
Відповідно до пункту 1.2 Порядку ( z0171-01 ) погодження
органами приватизації умов договорів застави майна підприємств,
затвердженого названим наказом, дія цього Порядку поширюється
на державні підприємства щодо яких прийнято рішення про
приватизацію майна; відкриті акціонерні товариства, створені у
процесі корпоратизації, щодо яких прийнято рішення про
приватизацію; господарські товариства, засновником (учасником)
яких є держава.
Оскільки товариство знаходиться у процесі приватизації і
входить до сфери управління Фонду державного майна України, під
час укладення договору застави майна воно зобов'язане отримати
відповідний дозвіл органу приватизації.
З огляду на викладене судовою колегією Вищого арбітражного
суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення
арбітражного суду залишено без зміни.
4. Право застави припиняється з припиненням забезпеченого
заставою зобов'язання.
Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою
інстанцією, задоволено позов товариства з обмеженою
відповідальністю (далі - товариство) до приватного підприємства
(далі - підприємство) та банку про визнання договору застави
припиненим з огляду на те, що підприємством достроково повернуто
кредит та відсотки за користування кредитними коштами.
У заяві до Вищого арбітражного суду України про перевірку
рішення та постанови арбітражного суду в порядку нагляду
товариство просило скасувати ці судові акти з огляду на
невідповідність викладених у них висновків чинному законодавству
та неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для
справи.
Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого
арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов
встановила таке.
Відповідно до укладеного кредитного договору банком відкрито
підприємству кредитну лінію у національній валюті України.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з додатковими
угодами до кредитного договору підприємству перераховано частину
обумовлених договором кредитних коштів та на забезпечення їх
повернення укладено договір застави на відповідну частину
кредитної лінії.
Матеріалами справи підтверджується факт дострокового
повернення підприємством суми наданого кредиту та відсотків за
користування кредитними коштами, тобто зобов'язання за кредитним
договором припинено виконанням, проведеним належним чином (стаття
216 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ).
Відповідно до статті 28 Закону України "Про заставу"
( 2654-12 ) право застави припиняється з припиненням забезпеченого
заставою зобов'язання.
З огляду на це судовою колегією Вищого арбітражного суду
України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову
арбітражного суду залишено без зміни.
5. Договір застави майна, укладений особою, яка не є його
власником і не має права відчужувати заставлене майно, визнається
недійсним.
Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою
інстанцією, задоволено позовні вимоги фірми до відкритого
акціонерного товариства (далі - товариство) та банку про визнання
недійсними договорів застави з тих мотивів, що товариство не є
власником техніки, яка виступає предметом застави.
У заяві до Вищого арбітражного суду України банк, не
погоджуючись з рішенням та постановою арбітражного суду, просив їх
скасувати і відмовити у позові, посилаючись на те, що факт
передачі спірного майна у власність товариства підтверджено
листуванням між фірмою і товариством та перерахуванням фірмі
коштів згідно з договорами поставки сільськогосподарської техніки.
Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого
арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов
встановила таке.
На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором
товариство передало банку у заставу сільськогосподарську техніку.
Згадану техніку товариство отримало за лізинговими
контрактами, умовами яких передбачено, що товариство набуває права
власності на техніку після оплати її вартості та внесення
лізингових платежів з моменту підписання акта передачі права
власності.
Товариством не надано доказів оплати вартості техніки, а так
само акта передачі права власності, складання якого передбачено
умовами договору.
З наявного у справі листування між фірмою та товариством не
можна зробити висновок, що товариство є власником техніки, яка
виступає предметом застави, а перебування останньої на балансі
заставодавця не є достатнім доказом права власності.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про
заставу" ( 2654-12 ) заставодавцем при заставі майна може бути
його власник, який має право відчужувати заставлене майно на
підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у
встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.
У матеріалах справи відсутні належні докази того, що
товариство є власником заставленого майна чи йому передано
власником право застави на нього.
За таких обставин судовою колегією Вищого арбітражного суду
України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову
арбітражного суду залишено без зміни.
6. Строк, встановлений статтею 194 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) для подання позову до поручителя не застосовується до
правовідносин заставодавця (майнового поручителя) і
заставодержателя за договором застави.
Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою
інстанцією, відмовлено у задоволенні позовних вимог банку до
колективного сільськогосподарського підприємства (далі -
підприємство) про звернення стягнення на заставлене майно з
посиланням на пропуск ним тримісячного строку, передбаченого
статтею 194 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ).
У заяві до Вищого арбітражного суду України банк просив
скасувати рішення та постанову зі справи, посилаючись на
безпідставність застосування до спірних правовідносин статті 194
Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) з огляду на укладення ним з
відповідачем договору застави, а не поруки.
Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого
арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов
встановила таке.
Відповідно до укладеного кредитного договору банком надано
виробничо-комерційній фірмі кредит у національній валюті України.
На забезпечення повернення кредиту банком укладено з
позичальником та підприємством договір застави, на виконання якого
прийнято товари в обороті згаданих суб'єктів господарювання. Ці
дії свідчать про те, що підприємство виступило майновим
поручителем позичальника (стаття 11 Закону України "Про заставу"
( 2654-12 ).
Порука і застава є різними самостійними способами
забезпечення виконання зобов'язань, тому встановлений статтею 194
Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) строк для подання позову до
поручителя не може застосовуватися до правовідносин заставодавця
(майнового поручителя) і заставодержателя за договором застави, а,
отже, позовні вимоги про звернення стягнення на майно є
обгрунтованими і підлягають задоволенню.
За таких обставин судовою колегією Вищого арбітражного суду
України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову
арбітражного суду скасовано і позовні вимоги задоволено.
7. Факт припинення поруки не тягне за собою припинення
договору застави з огляду на самостійність згаданих видів
забезпечення виконання зобов'язань.
Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою
інстанцією, відмовлено у задоволенні позовних вимог товариства з
обмеженою відповідальністю (далі - товариство) до спільного
підприємства та банку про визнання застави припиненою.
У прийнятті згаданих актів арбітражний суд виходив з того, що
оскільки борг за кредит не погашено, правові підстави для
припинення застави відсутні. Договір застави та договір поруки є
самостійними видами забезпечення виконання зобов'язань, а тому
припинення поруки не тягне за собою припинення застави.
У заяві до Вищого арбітражного суду України товариство
просило скасувати рішення та постанову арбітражного суду,
посилаючись на те, що викладені у них висновки не відповідають
чинному законодавству та фактичним обставинам справи.
Розглянувши матеріали справи, судова колегія Вищого
арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов
встановила таке.
Відповідно до укладеного кредитного договору банком надано
спільному підприємству кредит в іноземній валюті.
На забезпечення повернення кредиту укладено договір поруки,
за яким товариство зобов'язалося відповідати перед банком за
виконання спільним підприємством зобов'язання щодо погашення боргу
за кредит. Умовами договору поруки також передбачено, що у разі
невиконання поручителем своїх зобов'язань він відповідає перед
кредитором відповідно до умов укладеного між банком
(заставодержатель), товариством (заставодавець) та спільним
підприємством (позичальник) договору застави.
Встановлення арбітражним судом факту припинення поруки не
може бути підставою для припинення застави, тому що застава і
порука є двома самостійними видами забезпечення виконання
зобов'язань.
Оскільки забезпечене заставою зобов'язання за кредитним
договором не виконано, відсутні правові підстави для припинення
застави.
З огляду на це судовою колегією Вищого арбітражного суду
України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишено без зміни
рішення та постанову арбітражного суду як такі, що відповідають
чинному законодавству та фактичним обставинам справи.
Заступник Голови Вищого
арбітражного суду України А.Осетинський