Шановна редакцїє,звертаюся до вас з проханням допомогти розібратися в непростій Ситуації. Два доку менти Конституційного Суду, а саме: рішення Івід 5.04.2001 та ухвала від 17,06.97 містять різні тлумачення ч.1 ст.58 Конституції.

Хотів би почути вашу думку з цього приводу. З повагою Суми Петро ВЛАСОВ

Підстав для опротестування не знайшли

З матеріалів, що надіслав читач до редакції, звернімо увагу на два документи. Фабула справи у стислому вигляді міститься в листі-відповіді Генеральної прокуратури від 19.09.95.

«Як вбачається з матеріалів перевірки, суд встановив, що в будівельно-монтажне управління ви були прийняті муляром за строковим трудовим договором — на три роки. Адміністрація тресту «Сумхіммашбуд» зобов'язалася впродовж цього часу надати вам окрему квартиру в гуртожитку для проживання малосімейних. У зв'язку з тим, що в обумовлений договором строк житло надане не було, на підставі рішення суду в 1994 році вам була надана двокімнатна квартира.

Що стосується ваших вимог про стягнення з відповідача матеріальної компенсації за затримку виділення житла, то договором від 12.12.88 такі умови не передбачались, у зв'язку з чим відмовлено судом у стягненні такої компенсації.

Оцінивши зібрані за справою докази, Зарічний райсуд М.Суми прийшов до правильного висновку про безпідставність ваших вимог і щодо стягнення моральної шкоди, оскільки правовідносини, з якими ви пов'язуєте спричинення моральних збитків, мали місце до прийняття закону, яким передбачено відшкодування такої шкоди.

Підстав для опротестування судових постанов немає».

Неоднозначність не доведена

Наступним документом, в якому наведено певний аналіз законодавчої бази спору, є ухвала Конституційного Суду від 17,06.97 про відмову у відкритті провадження за зверненням Петра Власова щодо офіційного тлумачення ст.440' ЦК.

Так, Суд зазначає, що у зверненні порушується питання про офіційне тлумачення статті 440' ЦК щодо її дії в часі. Підставою для звернення є відмова районного суду в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди за невиконання зобов'язання, яке виникло до набрання чинності зазначеною статтею, з посиланням на те, що ця норма закону не має зворотної сили.

П.Власов вказує, що, на відміну від даного судом тлумачення цього закону, в постанові Пленуму Верховного Суду «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немай-нової) шкоди» від 31.03.95 №4 роз'яснюється, що моральна шкода підлягає відшкодуванню, якщо неправомірні дії (бездіяльність) відповідача, що завдають позивачеві моральних або фізичних страждань, почалися до набрання законної сили актом, яким встановлено відповідальність за такі дії, і тривають після набрання цим актом чинності.

Далі в ухвалі Суду констатується, що одним із загальновизнаних принципів сучасного права щодо дії норми в часі є неприпустимість зворотної дії законів та інших нормативно-правових актів, що встановлюють відповідальність, тобто вони не можуть застосовуватися до правовідносин, які виникли до набрання цими актами чинності.

Статтю 440' ЦК введено в дію законом «Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності, ділової репутації громадян і організацій» від 6.05.93. Вона встановлює відповідальність за моральну шкоду і зворотної сили їй не надано.

У матеріалах звернення, як зазначив Суд, достатніх даних про неоднозначне застосування статті 4401 ЦК і порушення конституційних прав і свобод П.Вла-сова немає. А тлумачення постанов Пленуму Верховного Суду не належить до повноважень Конституційного Суду.

Таким чином.Суд ухвалив відмовити у відкритті провадження «у зв'язку з відсутністю неоднозначного застосування статті 440' ЦК».

Підстави звернення

Завважмо, що в ухвалі про відмову у відкритті провадження Суд послався на відсутність неоднозначного застосування ст.4401 ЦК. Формально постанови Пленуму ВСУ дійсно не є пра-возастосовними актами і не можуть використовуватися судами для обгрунтування своїх рішень. Отже, ухвалення судами рішень, що містять однакові розбіжності з постановами Пленуму, навряд чи можуть слугувати підставою для офіційного тлумачення конституційних норм. Водночас згідно зі ст.41 закону «Про Конституційний Суд України» для суб'єктів права на конституційне подання (але не на конституційне звернення! — Ред.) не міститься вимог щодо доведення неоднозначності застосування норм Конституції та законів України, якщо наголошується на практичній необхідності їхньої офіційної інтерпретації (ст.93 закону).

До того ж в ухвалі немає самого факту тлумачення ч.1 ст.58 Конституції. Адже судження, вміщені в мотивувальній частині, не можна вважати офіційним тлумаченням (Поміж суддів КС України немає єдиної думки навіть щодо використання тверджень, викладених у мотивувальній частині рішень чи висновків як судових прецедентів). Тобто розбіжностей між підставами для відмови у відкритті провадження та рішенням Суду від 5.04.2001 не вбачається.

Принцип незворотності

У рішенні Суду від 5.04.2001, зокрема, зазначено, що «закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави». Винятки, наголошує Суд, згідно зч.1 ст.58 Конституції, становлять пом'якшення або скасування відповідальності фізичної особи.

Як зазначено в мотивувальній частині рішення, принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів означає, що «дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом». Тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (див. «ЗіБ» №15'2001).

В описаній ситуації до набрання чинності законом від 6.05.93 закінчилася лише дія трудового договору і трудових відносин, а певні обов'язки залишилися невиконаними. Остаточне врегулювання спору відбулося після ухвалення рішення на користь позивача та надання квартири у 1994 році. До цього часу за позивачем зберігалося право вимагати надання квартири, а за відповідачем — обов'язок Тї надати.

Таким чином, фактично наріжним є питання моменту виникнення і втрати права П.Власова на відшкодування моральної шкоди. Районний суд і прокуратура моментом заподіяння моральної шкоди, ймовірно, вважають закінчення терміну строкового трудового договору (грудень 1991 року), впродовж дії якого мала бути надана окрема квартира в гуртожитку. Натомість заподіяння моральної шкоди має пов'язуватися з моментом настання певних подій (обставин), що П спричинили.

Інше питання, чи є такі обставини триваючими? Безумовно, страждання особи виникають одночасно з початком «неправомірних дій (бездіяльності) відповідача, що завдають позивачеві моральних або фізичних страждань». Але не закінчуються принаймні до того часу, доки не будуть припинені «неправомірні дії (бездіяльність)».

Застосування в зазначеній ситуації загального підходу, який обумовлює, що заподіяння шкоди сталося і завершилося в момент закінчення трудового договору, є принаймні спірним. Вочевидь, неправомірні дії (бездіяльність) тривали до моменту виконання трестом судового рішення. Залишається пов'язати цей факт з виникненням (продовженням дії) певних обставин, що спричинили моральні страждання, якщо вони мали місце після набрання чинності ст.440' ЦК. Адже йтиметься не про зворотну дію в часі цієї норми, а про її застосування до правовідносин, що тривали після набуття законом чинності.

Роман ЧИМНИЙ

Р.S. Редакція запрошує читачів, які мали практику подібних справ або займалися теоретичними дослідженнями відшкодування моральної шкоди у цивільних справах, висловити свої погляди на питання, що аналізувалися.

По материалам газеты "ЗАКОН & БІЗНЕС"