Ціком і повністю поділяю — позицію адвоката Ярослава Зейкана та редакції газети «Закон 1 Бізнес» щодо можливого погіршення процесуального становища захисника.
Я належу до тих захисників, яких за відсутності ст.611, якою передбачено можливість усунення адвоката від справи, усували.

Не буду наводити перелік спроб усунути мене за те, що «надто принципово відстоював інтереси підзахисного», як і про те, що президія Одеської обласної колегії адвокатів, членом якої я був з 1978 до 2000 року, карала «за непомерную прин-ципиальность...». Вкажу лише, що слідчий Красноокнянського РВ УМВС України виніс постанову про усунення мене від захисту громадянина Д. за те, що я надавав йому допомогу в підготовці наказу про виділення будівельних матеріалів. Хоча у моїх діях не було «криміналу», що визнала і президія нашої колегії адвокатів. , ...

Наперед бачу, як усуватимуть мене від справ слідчі в подібних до згаданого випадку. Адже переважна більшість слідчих, прокурорів та суддів вважають, що адвокат перешкоджає встановленню істини в справі. Такий стан речей визначається тим, що вони не розуміють суті істини в справі з позицій захисника, яка полягає в допомозі підозрюваному, обвинуваченому чи підсудному уникнути відповідальності чи одержати м'якше покарання з допомогою законних засобів.

Адвокат Ярослав Зейкан дійшов цілком слушного висновку, що «тепер з'явився механізм, коли небажаного захисника можна усунути, якщо він «надто заповзято» захищає і цим перешкоджає встановленню істини, яку згідно з традиційним уявленням правоохоронців знає тільки слідчий або прокурор».

Особливо небезпечно з погляду Кримінально-процесуального кодексу (не кажу вже про ст.62 Конституції, яка закріпила презумпцію невинуватості) керуватися позицією заступника Голови Верховного Суду В.Маляренка про те, що обвинувачений «не має права заявляти, що... злочин вчинила інша конкретна особа», «якщо обвинувачений справді вчинив злочин». Адже інші слідчі, прокурори та судді у переважній своїй більшості визнають, що «обвинувачений справді вчинив злочин», якщо він давав пояснення, в яких визнавав себе винним. Не має значення й те, що такий обвинувачений в суді заявить, що давав пояснення під катуванням чи під впливом погроз, наприклад, застрелити, якщо не визнає себе винним (справа про обвинувачення неповнолітнього К., якого двічі засуджували за ст.94 КК і двічі вирок скасовували. Мене не допускали до захисту в 1999 році впродовж 4 місяців! До першого засудження справа двічі направлялася на до-слідування зі стадії віддання до суду).

Не менш небезпечна «формула істини в справі» пана В.Маляренка:' «...якщо свідок, потерпілий чи інший обвинувачений дав правдиві показання про злочинні діяння особи, остання не має права заявити про їхню неправдивість». Натомість про правдивість чи неправдивість показань свідків, потерпілого чи іншого обвинуваченого стане відомо у процесуальному розумінні та значенні тільки в нарадчій кімнаті. А обвинувачуваний дає пояснення задовго до того. Крім того, якщо «правдивість показань свідків, потерпілих чи іншого обвинуваченого» встановлено вироком суду, то обвинувачений та його захисник можуть бути позбавлені права оскаржити вирок в апеляційному суді чи в касаційній інстанції, оскільки над ними висітиме загроза «у разі встановлення їхньої невідповідності дійсності» відповідати за наклеп.

Згадаймо, як встановлювалася «правдивість свідків, потерпілих» у справі за обвинуваченням студентів у групових зґвалтуваннях (слухалася в колишній Білоруській РСР). Усіх визнали винними. Засудили до вищої міри покарання п'ятеро молодих людей. А згодом... встановили справжнього ґвалтівника. То сталося під час перебудови.

Маючи 36 років юридичної практики, з яких 23 — адвокатська діяльність на передових позиціях, з дев'ятьма окремими ухвалами щодо мене (7 визнані необгрунтованими), 7-ма доганами, з яких 5 — суворі (одна догана — за одного повністю виправданого), 4-ма спробами виключити мене з членів колегії, тремтів у буквальному розумінні слова, коли читав закон «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу».

Та що я, адвокат-пенсіонер, який працює? Ризикую залишитися без додаткового джерела існування. А як має почуватися молодий адвокат, у якого ні практики та досвіду, ні коштів для життя?

Нашим законодавцям, дехто з яких не дружить (на противагу Остапові Бендеру) з Кримінальним кодексом (у чому час від часу один одного і звинувачують), хоча б з цих позицій слід подбати про надійні гарантії діяльності захисника.

Інший клопіт: захисник знає, що обвинувачений (підсудний) дає неправдиві пояснення з метою уникнути відповідальності. Невже захисник повинен стати другим прокурором чи покинути підзахисного на призволя-ще? Як бути захисникові, переконаному, що підзахисний говорив неправду, а з часом встановлюється істина в справі, згідно з якою колишній обвинувачений займає становище, наприклад, потерпілого чи свідка?

Гарантія діяльності захисника — інтереси держави, яка проголосила будівництво громадянського суспільства. Тому ці нововведення слід скасувати, аби наша Україна не перетворилася на «прокурорсько-слідчу» державу.

Павло ГАРАЧУК, приватний адвокат

По материалам газеты "ЗАКОН & БІЗНЕС"