Всі вкладники рівні. Перед Конституцією

16 жовтня Конституційний Суд офіційно оприлюднив рішення від 10.10.2001 щодо конститу-ційності положень статей 7, 8 закону "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" та щодо офіційного тлумачення положень статей 22, 41, 64 Основного Закону. Це рішення без перебільшення можна назвати історичним.

Суб'єкт права на конституційне подання вважає, що положення зазначених статей закону "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" порушують конституційні права і свободи громадян нашої держави, передбачені, зокрема, статтями З, 13, 22, 41, 48 Конституції, а також міжнародні стандарти прав людини.

Мається на увазі встановлений законом порядок, за яким заощадження громадян, відновлені та проіндек-совані згідно з цим законом в установах Ощадного банку України, повертаються поетапно, залежно від віку вкладника, суми вкладу, інших обставин, у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік (стаття 7), а у разі смерті вкладника — лише їх частина, сума якої визначається виходячи з розміру державної допомоги на поховання.

Приймаючи рішення, КС виходив з того, що відповідно до Конституції кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ч.1 ст.41); ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним (ч.1 ст.41). Грошові кошти є об'єктом права власності, в тому числі приватної (ст.13 закону "Про власність"). Відповідно до ст.384 Цивільного кодексу Української РСР громадяни можуть зберігати кошти в державних банківських та інших кредитних установах, розпоряджатися вкладами, одержувати за вкладами дохід у вигляді процентів або виграшів, провадити безготівкові розрахунки відповідно до статутів зазначених установ та виданих у встановленому порядку правил.

Наука цивільного права стверджує, що розміщення особою коштів на рахунках ощадного банку з метою їх збереження є реалізацією її права власності на ці кошти І водночас укладенням між вкладником і ощадним банком цивільно-правової угоди (договору банківського вкладу), підтвердженням якої є ощадна книжка. Реальність будь-якого суб'єктивного права власності полягає в його гарантованості. Вклади фізичних осіб в Ощадному банку України, зазначається в законі "Про банки і банківську діяльність", гарантуються державою (ч.2 ст.57).

Що ж стосується зобов'язання держави гарантувати вклади фізичних осіб до Ощадного банку України, то ці зобов'язання мають цивільно-правовий характер. Держава, зазначається в ч.2 ст.384 ЦК, гарантує таємницю вкладів, їх збереження і видачу за першою вимогою вкладника.

Одним із способів захисту права власності вкладників є відновлення становища, яке існувало до порушення цього права (ч.1 ст.6 ЦК).

Законом, окремі положення якого оспорювалися, встановлено зобов'язання держави перед громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які внаслідок інфляції та інших обставин фактично втратили свої грошові заощадження, поміщені в період до 2.01.92 в установи Ощадбанку СРСР, що діяли на території України, а також в установи Ощад-банку України впродовж 1992 — 1994 рр., якщо вони перебували на його рахунках не менше одного повного календарного року в період 1992 — 1995 рр. (ст.1). Суть цих зобов'язань полягає у збереженні та відновленні реальної вартості зазначених заощаджень громадян шляхом їх одноразової компенсаційної індексації установами Ощадбанку України впродовж грудня 1996 року — березня 1997 року, що й було зроблено та засвідчено видачею ощадних книжок вкладникам (статті 2, 5). Подальша компенсаційна індексація заощаджень громадян відповідно до положень ч.2 ст.З закону здійснюється під час видачі вкладів.

Відновлення заощаджень громадян шляхом компенсаційної індексації в установах Ощадбанку України означає не тільки поновлення їх реальної вартості, а й право вкладника як власника своїх грошових заощаджень вимагати повернення відновленої і проіндексова-ної суми цього вкладу.

Відповідно до Основного Закону право приватної власності є непорушним (ч.4 ст.41). Конституційні права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ч.1 ст.64).

З огляду на ці положення встановлений законом (ст.7) механізм, відповідно до якого заощадження повертаються не за першою вимогою вкладника, як це передбачено ст.384 ЦК, а «поетапно, залежно від віку вкладника, суми вкладу, інших обставин, у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік», обмежує конституційне право власності громадян, грошові вклади яких відновлені шляхом компенсаційної індексації в Державному ощадному банку України.

Але із системного аналізу положень Основного Закону випливає, що право власності може бути обмежене.

Право держави обмежити володіння, користування та розпорядження майном визначено і Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року. Кожна фізична або юридична особа, зазначається в цьому документі, має право мирно володіти своїм майном. Проте держава має право "вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..." (ст.1).

З огляду на це Конституційний Суд вважає, що положення ст.7 закону, відповідно до яких заощадження повертаються "поетапно, залежно від суми вкладу,., у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік", хоча і обмежують конституційне право власності громадян, але не суперечать статтям 13, 41, 64 та іншим статтям Основного Закону.

Водночас КС зазначає, що відсутність саме в законі конкретних етапів, термінів повернення заощаджень та обсягів бюджетних асигнувань може призвести до повної втрати громадянами своїх вкладів, тобто до порушення їхнього конституційного права власності.

Відповідно до Основного Закону громадяни мають рівні конституційні права і свободи (ч.1 ст.24). Це означає, що право володіння, користування та розпорядження власністю, як і обмеження державою цього права, має бути рівним для всіх громадян.

З огляду на це положення ст.7 закону, відповідно до якого заощадження громадян, відновлені та проіндек-совані в установах Ощадного банку України, повертаються залежно "від віку вкладника", є таким, що не відповідає Конституції.

Що стосується інших обставин як однієї з умов повернення відновлених вкладів, то це положення ст.7 закону також не відповідає Конституції. Його довільне тлумачення в процесі застосування закону може призвести до порушення рівності власників відновлених та проіндексованих вкладів у їх правообмеженні на повернення цих вкладів.

Відповідно до статті 8 закону в разі смерті вкладника спадкоємці або інші особи, представники місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або громадських організацій, які взяли на себе організацію похорону, можуть у разі пред'явлення ощадної книжки вкладника та свідоцтва про смерть одержати в установах Ощадбанку України, за місцезнаходженням вкладу, частину проіндексованого вкладу для органзації похорону та ооведення необхідних відповідно іо національних традицій поминально-ритуальних заходів, сума якої визначається виходячи з розміру державної допомоги на поховання. Ця норма не позбавляє спадкоємців права на успадкування вкладу на загальних підставах, а отже, і на набуття права власника на цей вклад.

Зважаючи на наведені аргументи, КС вважає, що підстав для визнання положення ст.8 закону таким, що не відповідає Конституції, немає.

Відновлені та проіндек-совані вклади є об'єктом права приватної власності громадян. Тому були визнані такими, що не відповідають Основному Закону, положення ст.7 закону "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" від 21.11.96 №537/ 96-ВР (зі змінами) в частині щодо повернення заощаджень громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, відновлених та проіндексованих згідно з цим законом в установах Ощадного банку України, залежно "від віку вкладника" та "інших обставин".

По материалам газеты "ЗАКОН & БІЗНЕС"