Юридический Харьков плюс - втрата чинності (наказ від 22.04.2016 N 354 /v0354872-16/) від 22.04.2016 N v0312225-02 351dbd93f26763ced44bdad50202482c-2

1.1. Методичні рекомендації визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами (далі - Методичні рекомендації) розроблені відповідно до Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III (2181-14) "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" і постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2002 р. N 697 (697-2002-п) "Про затвердження Методики визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами", а також:

Закону України від 24.12.93 р. N 3813-XII (3813-12) "Про внесення змін до Закону України "Про державну податкову службу в Україні";

Закону України від 25.06.91 р. N 1251-XII (1251-12) "Про систему оподаткування";

Указу Президента України від 23.07.98 р. N 817/98 (817/98) "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності";

Закону України від 03.04.97 р. N 168/97-ВР (168/97-ВР) "Про податок на додану вартість";

Закону України від 22.05.97 р. N 283/97-ВР (283/97-ВР) "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств";

Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV (996-14) "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні";

інших законодавчих та нормативно-правових актів, що регламентують порядок нарахування та сплати до бюджету податку з реклами, рентних платежів, збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, готельного збору, збору за спеціальне використання природних ресурсів та збору за забруднення навколишнього природного середовища.

1.2. Методичні рекомендації являють собою документ рекомендаційного характеру, призначений для використання податковими органами при визначенні ними сум податкового зобов'язання платників податків за непрямими методами.

1.3. Терміни, що використовуються у цих Методичних рекомендаціях, вживаються у значенні, наведеному в законах з питань оподаткування, крім терміна "платники податків".

Для цілей цих Методичних рекомендацій термін "платники податків" використовується в такому значенні:

платники податків - юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи, на яких згідно з законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції;

непрямі методи - це визначення сум податкових зобов'язань платників податків за оцінкою витрат платників податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) відповідно до закону. При цьому оцінка елементів податкових баз здійснюється за допомогою інформації, одержаної з джерел інших, ніж звітність або первинні документи (термін "первинні документи" визначено Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) ).

II. Сфера застосування непрямих методів визначення сум податкового зобов'язання

2.1. За непрямими методами визначаються суми податкового зобов'язання платників податків виключно податковими органами.

2.2. За непрямими методами визначаються суми податкових зобов'язань юридичних осіб, їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи, а також суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, на яких згідно з законами покладено обов'язок сплачувати податки, збори (обов'язкові платежі).

Визначення за непрямими методами сум податкового зобов'язання фізичних осіб, що не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності, не допускається.

2.3. За непрямими методами можуть визначатися суми податкового зобов'язання платника податків у разі якщо:

платник податків не подав в установлені терміни податкову декларацію і податковий орган не може встановити фактичне місцезнаходження підприємства чи його відокремленого підрозділу, місцезнаходження фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності. При цьому обов'язок доведення того, що податковий орган здійснив достатні заходи для встановлення місцезнаходження платника податків, покладається на податковий орган;

платник податків не подав в установлені терміни податкову декларацію і платник податків чи його посадова особа ухиляється від надання відомостей, передбачених законодавством;

платник податків не подав в установлені терміни податкову декларацію і не веде податкового обліку або не пред'являє первинні документи;

платник податків подав податкову декларацію, але під час документальної перевірки не підтверджує розрахунки, що наведені у декларації, наявними документами обліку.

За непрямими методами визначаються суми податкового зобов'язання виключно у разі відсутності належних документів обліку (первинних документів). Якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються.

В інших випадках застосування непрямих методів визначення податкового зобов'язання не допускається.

2.4. На базі встановлених за непрямими методами елементів податкових баз (об'єктів оподаткування, підтвердження чи скасування пільг з оподаткування, коефіцієнтів, що використовуються при обчисленні суми податку) визначається сума податкового зобов'язання у порядку, встановленому законодавчими та нормативно-правовими актами з питань оподаткування конкретним податком, збором (обов'язковим платежем).

2.5. Рішення про застосування непрямих методів визначення сум податкових зобов'язань приймає керівник податкового органу або особа, що виконує його обов'язки, на підставі результатів проведеного аналізу податкових баз або іншої інформації, одержаної згідно із законодавством. У рішенні обов'язково зазначаються підстави його прийняття.

У разі якщо під час документальної перевірки, що проводиться податковим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у поданій ним до податкового органу податковій декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством, по зазначених фактах перевіряючими складається службова записка на ім'я керівника податкового органу або особи, що виконує його обов'язки, в якій наводиться детальне обґрунтування необхідності застосування непрямих методів визначення податкового зобов'язання платника податків, що перевіряється.

Керівником податкового органу (особою, що виконує його обов'язки), яким прийнято рішення щодо застосування непрямих методів визначення сум податкових зобов'язань, в обов'язковому порядку провадиться затвердження акта про результати перевірки платника податку, що перевіряється.

2.6. За непрямими методами, визначеними п.8 Методики визначення сум податкового зобов'язання за непрямими методами (методами економічного аналізу, розрахунку грошових надходжень, контролю доходів та витрат суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, методом аналізу інформації про доходи та витрати платників податків), можуть бути визначені виключно суми податкового зобов'язання з:

податку на додану вартість;

податку на прибуток підприємств;

рентних платежів;

збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

збору за спеціальне використання природних ресурсів;

збору за забруднення навколишнього природного середовища;

податку з реклами;

готельного збору;

податку на доходи фізичних осіб (щодо суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб);

акцизного збору.

III. Застосування непрямих методів визначення сум податкових зобов'язань

3.1. Підготовка та заходи щодо застосування непрямих методів

На етапі проведення доперевірочного аналізу (кабінетного аудиту) відповідно до АРМу "Звітність" визначається коло платників податків, що не подали в установлені терміни податкову звітність.

Згідно з вимогами Указу Президента України від 23.07.98 р. N 817/98 (817/98) "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" платнику податку за юридичною адресою направляється повідомлення про початок проведення перевірки.

У разі отримання інформації від поштового відділення про невручення повідомлення платнику податків у зв'язку з відсутністю за вказаною адресою, з виходом за юридичною адресою складається акт про відсутність платника податку за юридичною адресою і не пізніше ніж на наступний день після складання акта подається службова записка до підрозділів податкової міліції для розшуку платника податку та його посадових осіб.

Якщо підрозділами податкової міліції не встановлюється місцезнаходження підприємства та його посадових осіб (посадові особи не можуть надати відомості, передбачені законодавством), до платника податку застосовуються непрямі методи визначення сум податкових зобов'язань.

Для цього згідно з інформацією, отриманою з АРМу "Облік", стосовно наявних поточних рахунків надаються запити до банківських установ для отримання інформації про поточні, вкладні (депозитні) та інші рахунки, наявність та обіг коштів на цих рахунках (з призначенням платежу), у тому числі про ненадходження в установлені терміни валютної виручки від суб'єктів підприємницької діяльності при здійсненні ними діяльності у сфері ЗЕД, іншої інформації, пов'язаної з обчисленням і сплатою податків (зборів, обов'язкових платежів), у порядку, визначеному законодавством, а також відомості про суми коштів, виплачені суб'єктам підприємницької діяльності - фізичним особам, та утримані з них податки.

Крім того, надаються запити до органів, уповноважених проводити державну реєстрацію та видавати спеціальні дозволи (ліцензії, патенти тощо) на провадження окремих видів підприємницької діяльності, відомості про видачу таких дозволів суб'єктам підприємницької діяльності.

Згідно з даними АРМу "Облік" про коди економічної діяльності (ЗКГНГ) надаються запити до відповідних органів - зовнішніх джерел отримання інформації:

органів державної статистики - щодо поданої статистичної звітності підприємства та іншої інформації для проведення аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, установ та організацій усіх форм власності;

органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі екології та природних ресурсів щодо отримання відомостей про обсяги викидів, скидів і розміщення відходів;

органів лісового господарства - відомості про фактичні обсяги заготовленої деревини, що відпускається на пні, живиці, другорядних лісових матеріалів, продуктів побічного користування та використання окремих земельних ділянок лісового фонду;

органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі водного господарства щодо отримання відомостей про фактичний обсяг води, забраної водокористувачами, та обсяг води, пропущеної через турбіни гідроелектростанцій;

органів геологічного контролю - відомості про фактичні обсяги погашених у надрах балансових і позабалансових запасів або видобутих корисних копалин;

органів державного гірничого нагляду - відомості про обсяги наданого у користування підземного простору (ділянки) надр;

органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі рибного господарства - відомості про фактичні обсяги вилучених водних живих ресурсів;

органів державного управління у сфері радіочастотного ресурсу - відомості про використання радіочастотного ресурсу на підставі відповідної ліцензії.

Крім того, незалежно від виду економічної діяльності та організаційно-правової форми платника податків в обов'язковому порядку надаються запити до:

органів з питань земельних відносин - відомості про площі земель, що перебувають у власності або користуванні платника податків;

виконавчих органів місцевих рад - відомості про суми плати за оренду землі, комунального майна;

регіональних відділень Фонду державного майна України - відомості про суми плати за оренду державного майна;

райдержадміністрацій та регіональних відділень Фонду державного майна України - дані про приватизацію державного майна шляхом викупу підприємств та участь у створенні господарських товариств;

бюро технічної інвентаризації - дані про зареєстровані об'єкти нерухомості;

органів Державтоінспекції - інформація про зареєстровані транспортні засоби;

Держфлотінспекції - дані про зареєстровані судна;

інспекцій Держтехнагляду - дані про зареєстровані трактори, комбайни та іншу сільськогосподарську техніку;

нотаріусів - інформація про операції купівлі-продажу майна, інші правовстановлюючі дії;

органів місцевого самоврядування - дані про земельні ділянки з розташованими на них будинками, а також земельні ділянки, виділені під забудову.

На підставі отриманої інформації здійснюється звірка інформації, отриманої від третіх осіб, з наявною інформацією баз даних АРМів податкової служби та визначаються елементи податкової бази.

За підсумками проведеного аналізу податкових баз здійснюється висновок про доцільність застосування непрямих методів стосовно встановленого п.8 Методики переліку податків та обов'язкових зборів.

3.2. Податкові зобов'язання платника визначаються такими непрямими методами:

методом економічного аналізу;

методом розрахунку грошових надходжень;

методом контролю витрат і доходів суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб;

методом аналізу інформації про доходи і витрати платника податків.

3.3. Метод економічного аналізу базується на взаємозв'язку і взаємозалежності різних економічних показників (валові доходи, валові витрати та ін.), які характеризують господарську діяльність платника податків, і застосовується для оцінки елементів податкової бази, якими є:

обсяги виробництва та реалізації товарів (робіт, послуг), які розраховуються виходячи з характеристики виробничих потужностей, кількості використаних сировини, матеріалів, електричної і теплової енергії, води, тари і продукції оздоблення, чисельності працівників, розміру виплаченої заробітної плати та інших елементів витрат виробництва та реалізації товарів (робіт, послуг), а також кількості одержаних марок акцизного збору, виданих податкових векселів, що підтверджують зобов'язання зі сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), та інших показників;

матеріальні та нематеріальні витрати, при розрахунку яких можуть використовуватися експертна оцінка та висновки відповідних уповноважених органів;

приріст активів платника податків, які визначаються шляхом перевірки наявності та порівняння активів у процесі провадження господарської діяльності такого платника податків;

витрати на оплату праці, які визначаються з установленої участі працівників у господарській діяльності, підтвердженої документально, або на підставі письмових пояснень працівників про фактично одержані доходи;

валові доходи і валові витрати, які розраховуються з урахуванням оцінки інформації про провадження господарської діяльності платника податків, отриманої з інших джерел згідно з законодавством;

обсяги реалізації та придбання продукції, які можуть також розраховуватися на підставі аналізу інвентаризації запасів цієї продукції на початок та кінець звітного періоду.

Застосування методу економічного аналізу для визначення податкових зобов'язань підприємств-виробників є основою, яку потрібно враховувати до умов конкретної галузі, розміру підприємства, обсягів продажів і закупівель, кількості постачальників і покупців, величини асортименту продукції, що виробляється, тощо.

3.4. Основою оцінки елементів податкової бази є встановлення фактичного обсягу виготовлення продукції та понесених при цьому витрат платником податків за певний період, що перевіряється. Це передбачає, що державний податковий ревізор - інспектор повинен детально ознайомитися із виробничим процесом і визначити основні витратні елементи виробництва, за фактичним використанням яких можна визначити орієнтовні обсяги випуску продукції.

Найбільшу увагу рекомендується приділяти саме тим витратним елементам, які можливо відслідковувати без допомоги підприємства (зі сторонніх джерел) або точно звірити зі сторонніми суб'єктами (обсяги використаної електричної і теплової енергії, природного газу, води, елементи контролю відповідності товару (ексклюзивні кришки, етикетки, пакувальні матеріали тощо), сировина, яка може бути закуплена лише у вузького кола постачальників, у тому числі монопольне виробництво тощо).

Так, розрахунок податкових зобов'язань за непрямими методами у разі неподання платником податкової звітності, використовуючи інформацію, отриману з зовнішніх джерел, можна розглянути на прикладі підприємства, що виготовляє хлібопродукти (схема наведеного прикладу можлива для застосування до фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності):

За даними звітності попередніх періодів та іншої інформації підприємство "А" виробляє хліб білий формовий. Підприємством не подана податкова звітність за 2001 рік, у той же час воно продовжує здійснювати господарську діяльність.

У такому випадку обчислення бази оподаткування методом економічного аналізу рекомендується здійснювати в наступному порядку:

1) у зв'язку з неподанням звітності за 2001 рік використовується інформація, отримана від обласного управління статистики, енергопостачальної компанії (обленерго), Державного комітету з енергозбереження України, уповноваженого банку. В результаті проведеного аналізу отриманої інформації з урахуванням взаємопов'язаних показників здійснюється розрахунок звітних даних підприємства (дані наведені без ПДВ) і визначаються:

обсяг реалізованої продукції (форма N 1-П "Звіт малого підприємства про виробництво промислової продукції" (v0238202-00) , форма N 1-П-КП річна "Звіт підприємства про виробництво продукції" - обласного управління статистики) - 17 тонн

дохід (виручка) від реалізації продукції

(форма N 2 "Звіт про фінансові результати" (z0397-99) , інформація банківських установ) - 470 тис, грн.

(за умови, якщо зазначена сума отримана в результаті операцій, оподатковуваних ПДВ за ставкою 20%)

вартість 1 кВт електроенергії

(інформація енергопостачальної компанії) - 0,15 грн.

кількість кіловат електроенергії, витраченої за рік на підприємстві (форма 11-ер "Звіт про витрати палива, теплоенергії, електроенергії" обласного управління статистики) - 212 тис. кВт

сума грошових коштів, сплачена за електроенергію

(форма 11-ер "Звіт про витрати палива, теплоенергії, електроенергії" обласного управління статистики) - 58 тис. грн.

кількість кіловат електроенергії, витраченої на виробництво 1 тонни продукції (форма 11-ер "Звіт про витрати палива, теплоенергії, електроенергії" обласного управління статистики) - 12,5 тис. кВт/1 т

кількість електроенергії, необхідної на виробництво 1 тонни продукції відповідно до нормативів витрат, розроблених Державним комітетом з енергозбереження України (постанова КМУ від 15.07.97 р. N 786 (786-97-п) "Про порядок нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів у суспільному виробництві", із змінами та доповненнями)

при виробництві хліба - 630 кВт/1 т

вартість однієї тонни продукції (форма N 1-П-КП річна "Звіт підприємства про виробництво продукції" обласного управління статистики) - 27.7 тис. грн.;

2) на підставі вищезазначеного визначаємо:

кількість кіловат електроенергії, яку підприємство повинно було витратити на виробництво 17 тонн продукції згідно з установленими нормами витрат електроенергії:

17 т х 630 кВт/1 т = 10,7 тис. кВт;

вартість електроенергії, яку підприємство повинно було витратити на виробництво 17 тонн продукції згідно із встановленими нормами витрат електроенергії:

10,7 тис. кВт х 0,15 грн. = 1,6 тис. грн.;

вартість електроенергії, витраченої підприємством понад нормативи:

58 тис. грн. - 1,6 тис. грн. = 56,4 тис. грн.;

розрахунковий вихід продукції (на підставі даних про використання понаднормативної електроенергії):

56400 грн. : 630 кВт/1 т = 89,5 т продукції;

3) таким чином, розрахунковий обсяг валового доходу, не задекларованого підприємством, складатиме:

а) за статистичними даними, інформацією від банківських установ та інших джерел - 470 тис. грн.;

б) встановлений при застосуванні непрямого методу економічного аналізу:

89,5 т х 27,7 тис. грн. (вартість 1 тонни хліба білого фермового) = 2479,2 тис. грн.

Усього не задекларовано валового доходу:

470 тис. грн. + 2479,2 тис. грн. = 2949,2 тис. грн.;

4) визначаємо суму податкових зобов'язань, не задекларованих підприємством:

- з податку на додану вартість:

2949,2 тис. грн. х 0,2 = 589,8 тис. грн.;

- з податку на прибуток:

2949,2 тис. грн. х 0,3 = 884,8 тис. грн.

Усього не задекларовано підприємством податкових зобов'язань на загальну суму 1474,6 тис. грн.

3.5. У разі якщо підприємство декларує податкові зобов'язання (доходи), але не веде податкового обліку, розташоване за юридичною адресою та продовжує здійснювати господарську діяльність, рекомендується визначати елементи податкової бази методом економічного аналізу за декількома необхідними та найбільш достовірно перевіреними витратними елементами.

Наприклад, підприємство, яке виробляє лікеро-горілчані вироби (або іншу продукцію, наприклад, консервну), з метою захисту від підробок власної продукції замовляє у нерезидента кришки з відтиском (штамп є тільки у виробника). Рух зазначених кришок суворо контролюється як нерезидентом, так і самим виробником. Кількість поставлених кришок можна проконтролювати через митний орган, а інвентаризація їх фактичної наявності дасть змогу визначити їх використання і, відповідно, кількість пляшок, яка була ними закупорена (готова продукція). Далі порівнюються обсяги готової продукції, задокументовані платником податків, з даними, виявленими при аналізі використання кришок.

3.6. За різними витратними елементами обсяг виробництва буде відрізнятися, тому рекомендується брати мінімальний. На цьому етапі вже можливо буде вирахувати ймовірні приховані (не відображені у документах підприємства) закупівлі матеріальних витратних елементів, якщо вони не були встановлені раніше під час зустрічних перевірок, оперативно-розшукових заходів тощо.

Виявлені з імовірних прихованих обсягів закупівлі витратних елементів нададуть інформацію для встановлення потенційних їх постачальників. Визначення кола постачальників є одним із важливих елементів у підтвердженні висновків обрахунку податкових зобов'язань за непрямим методом. Підтверджені факти прихованих платником податків закупівель значно зміцнюють позицію податкового органу при застосуванні непрямих методів.

Не зайвим є отримання інформації від суб'єктів підприємницької діяльності, які потенційно могли зберігати (мали належним чином обладнані приміщення) зазначену продукцію, про факт і обсяги зберігання продукції у них. Зазначене є одним із джерел отримання інформації про обсяги реалізації платника податків, що перевіряється, з якого у зворотному напрямку можна вивести орієнтовні приховані обсяги виробництва продукції.

Встановлення факту наявності неоприбуткованої готової продукції платника податків є одним із доказів приховування обсягів виробництва і реалізації, доречності і правильності застосування непрямого методу.

3.7. Визначити фактичний дохід від продажу товарів (виконання робіт, послуг) можливо на підставі економічного аналізу такого елементу податкової бази, як витрати на оплату праці.

Якщо результати аналізу даних про кількість працівників, які перебувають (перебували) у трудових відносинах або у відносинах найму відповідно до законодавства про працю, та отримані ними доходи не відповідають даним звітності платника податків про витрати на оплату праці, органи державної податкової служби визначають розміри зазначених витрат виходячи з фактичної участі таких працівників у господарській діяльності платника податків, підтвердженої документально, або на підставі письмових пояснень працівників про фактично одержані доходи.

На підставі даних державної статистичної звітності "Звіт з праці" (форма N 1-ПВ (v0398202-01) та даних форми N 8-ДР (z0026-98) ) визначається середньомісячна заробітна плата одного працюючого та динаміка руху чисельності у часі. При цьому порівнюється розмір середньомісячної заробітної плати зі встановленим розміром мінімальної заробітної плати та середньогалузевим показником.

Якщо середньомісячна заробітна плата одного працівника підприємства значно відрізняється від цих показників в меншу сторону і при цьому чисельність працюючих - показник незмінний або зростає (що свідчить про відсутність плинності кадрів), можна зробити висновок про те, що підприємство заохочує своїх працівників шляхом виплати необлікованої заробітної плати за рахунок реалізації необлікованої продукції та, як наслідок, ухиляється від сплати податкових зобов'язань, насамперед, з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Приклад схеми перевірки та розрахунку (схема наведеного прикладу можлива для застосування до фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності):

визначення питомої ваги витрат на оплату праці в обсязі реалізованої продукції, задекларованої у податковій звітності:

де: Зпв - питома вага витрат на оплату праці в обсязі реалізованої продукції;

ФЗПд - код рядка 16 "Витрати на оплату праці фізичних осіб (працівників), що перебувають з платником податку у трудових відносинах чи працюють за договорами цивільно-правового характеру" додатку Ж Декларації про прибуток підприємства (z0313-97) ;

ВДд - код рядка 1 "Доходи від продажу товарів (робіт, послуг)" Декларації про прибуток підприємства;

визначення можливого фактичного розміру витрат на оплату праці (ФЗПф) шляхом множення розміру мінімальної заробітної плати або середньогалузевої заробітної плати на середньоспискову чисельність працюючих;

визначення можливого фактичного доходу від продажу товарів (робіт, послуг):

де: ВДф - фактичний дохід від продажу товарів (робіт, послуг);

ФЗПф - фактичний розмір витрат на оплату праці;

Зпв - питома вага витрат на оплату праці в обсязі реалізованої продукції;

визначення розміру неоподатковуваного платником доходу від продажу товарів (робіт, послуг) (Дн) як різниці між фактичними доходами від продажу товарів (робіт, послуг) та доходами від продажу товарів (робіт, послуг) згідно з Декларацією про прибуток підприємства (z0313-97) :

де: Дн - неоподатковуваний платником дохід від продажу товарів (робіт, послуг);

ВДф - фактичний дохід від продажу товарів (робіт, послуг);

ВДд - код рядка 1 "Доходи від продажу товарів (робіт, послуг)" Декларації про прибуток підприємства;

визначення розміру заниженого податку на додану вартість (ПДВн):

де: ПДВн - занижений податок на додану вартість;

Дн - неоподатковуваний платником дохід від продажу товарів (робіт, послуг);

20% - ставка оподаткування ПДВ;

визначення розміру заниженого податку на прибуток (ППн):

де: ППн - занижений податок на прибуток;

Дн - неоподатковуваний платником дохід від продажу товарів (робіт, послуг);

ПДВн - занижений податок на додану вартість.

3.8. Застосування методу економічного аналізу буде доцільним для визначення податкових зобов'язань підприємств роздрібної торгівлі, громадського харчування та деяких інших категорій середніх і малих підприємств, які працюють із готівковими коштами.

Цей метод застосовується для визначення податкових зобов'язань шляхом доведення приховування надходжень від реалізації (виручки). Метод полягає у виявленні фактичних витрат у готівковій та безготівковій формах, які були понесені платником податків у періоді, що перевіряється, та виявленні не відображених платником закупівель. Фактичні витрати та закупівлі підраховуються як за наданими підприємством документами, так і за даними зустрічних перевірок постачальників, перш за все потенційних, інших джерел інформації.

Виявлена різниця між витратами в готівковій та безготівковій формах та задокументованими надходженнями готівкових і безготівкових коштів, які могли бути використані для понесення цих витрат, також може свідчити про приховування виручки від реалізації.

Для визначення обсягів реалізації продукції та суми отриманої виручки використовується особистий розрахунок суб'єкта, що перевіряється, про середньоденний випуск готової продукції або реалізації товарів, наприклад, підсумком за 5 - 10 діб, обраних працівниками органів державної податкової служби самостійно. При цьому забезпечується постійна присутність протягом контрольної доби (робочого часу) представника органу державної податкової служби, а визначена таким чином виручка порівнюється із середньодобовою виручкою за попередні періоди. Даний метод дає підстави для визначення валового доходу платника та в подальшому - бази оподаткування податком на прибуток (податком на додану вартість, акцизним збором).

3.9. Метод розрахунку грошових надходжень

Метод розрахунку грошових надходжень базується на визначенні показника доходів, одержаних платником податків від провадження господарської діяльності. Для розрахунку цього показника використовується інформація про надходження коштів на банківські рахунки платника податків, яка підтверджується банківськими документами, та інша інформація (документи), що підтверджує одержання коштів платником податків.

Метод грошових надходжень ґрунтується на вивченні державним податковим ревізором - інспектором внесків платника податків до його банківських рахунків та з'ясуванні джерел отримання коштів для цих внесків. Доцільніше використовувати зазначений метод у випадках, якщо платник податків вкладає у банки більшу частину свого доходу, який отриманий за готівкові кошти та розраховується у безготівковій формі.

Найбільш корисно використовувати цей метод для перевірки підприємств торгівлі, громадського харчування, сфери послуг та побуту, грального бізнесу та інших видів діяльності, де більша частина розрахунків проводиться за готівку. Окрема сфера застосування розрахунку зазначеним методом по платниках податків, які надають послуги з туризму.

Метою аналізу банківських рахунків платника податків повинно бути отримання інформації щодо можливих незадекларованих доходів як на підставі суми та частоти внесків, так і на підставі джерел отримання цих коштів. Але слід зазначити, що повну інформацію про грошові надходження можна отримати тільки з урахуванням інформації про використання коштів, у тому числі як на банківських рахунках, так і з інших джерел.

Як зазначалося раніше, пп.4.3.1 п.4.3 ст. 4 Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III (2181-14) "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначено вичерпний перелік випадків для застосування непрямих методів, а саме:

[А] якщо платник податків не подає у встановлені терміни податкову декларацію та одночасно:

[А.1] не встановлено фактичного місцезнаходження підприємства або його відокремлених підрозділів;

[А.2] платник податків або його посадові особи ухиляються від надання відомостей, передбачених законодавством;

[А.3] платник податків не веде податкового обліку або у нього немає визначених законодавством первинних документів;

[Б] коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Основним джерелом інформації про надходження коштів є інформація, отримана з банківських установ, які обслуговують платника податку, а саме:

рух коштів за рахунками (особливу увагу слід приділяти кредитним та депозитним рахункам). За кредитними відстежувати сплату нарахованих відсотків та повернення основних сум кредиту порівняно із задекларованими обсягами валового доходу в розрізі звітних періодів. При цьому слід звертати увагу на сплату відсотків за відсутності коштів на розрахункових рахунках, здійснюваних готівковими грошовими коштами;

касові заявки на встановлення лімітів залишку готівки в касі та отримання готівкових коштів з установи банку на виплату заробітної плати, господарські та інші витрати;

угоди з банківською установою на інкасування готівкових коштів;

інформація про придбання бланків векселів та отримання платіжних (корпоративних) карток;

акти перевірок з питання дотримання касової дисципліни, які здійснюють банківські установи;

дані депозитарію цінних паперів;

інша інформація, яку можна отримати в порядку розкриття банківської таємниці.

У випадках [А.3] та [Б], якщо державний податковий ревізор - інспектор отримує доступ до документів платника податків, джерелом отримання інформації про грошові кошти можуть також бути:

журнали-ордери, банківські виписки з додатками;

книга обліку продажу товарів (робіт, послуг);

контрольні стрічки за реєстраторами розрахункових операцій (z-звіти), книги обліку розрахункових операцій;

рахунки-фактури із закупівлі товарно-матеріальних цінностей;

платіжні доручення (квитанції) про сплату податків;

касові книги з додатками;

фінансова звітність (за рядками, де відображені залишки грошових коштів у касі та на рахунках).

У випадку невстановлення місцезнаходження підприємства [А. 1] та за наявності інформації про надходження коштів на банківські рахунки вважається за можливе обрахування бази оподаткування таким чином.

Підприємством "В" (або фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності) не подано податкову звітність у встановлені законодавством терміни, Рекомендованим листом за місцем юридичної адреси та фактичним місцезнаходженням підприємства направлено повідомлення про те, що підприємством не подано податкову звітність, та в зв'язку з цим відповідно до Указу Президента України від 23.07.98 р. N 817/98 (817/98) "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" буде проведено документальну перевірку з питання дотримання вимог податкового законодавства.

При отриманні відповіді про незнаходження за місцем юридичної адреси та вказаним у попередній звітності місцезнаходженням підприємства з виходом на місце складається акт про відсутність цього підприємства за місцезнаходженням.

На підставі юридичної справи підприємства здійснюються запити до банківських установ, щодо яких є відомості про відкриті рахунки стосовно руху коштів та їх залишку з зазначенням змісту операцій.

Отримана інформація від уповноважених банків про рух коштів на рахунках детально аналізується, та при розрахунку податкового зобов'язання виключаються неподаткові надходження, наприклад, суми відшкодування податку на додану вартість, отримання дивідендів, отримання та повернення помилково зарахованих сум тощо, а з отриманої суми надходжень розраховуються податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Умовний приклад (схема наведеного прикладу можлива для застосування до фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності):

На поточний рахунок підприємства за період, що перевіряється, надійшли грошові кошти в сумі 1000000 грн.

Податкове зобов'язання з податку на додану вартість складає:

1000000 х 0,2 = 200000,0 грн.

Податкове зобов'язання з податку на прибуток складає:

(1000000 - 200000) х 30% = 240000,0 грн.

При цьому податкові зобов'язання необхідно обчислювати окремо за кожний податковий період, з метою правильного застосування штрафних санкцій, передбачених ст. 17 Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III (2181-14) "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", буде проведено документальну перевірку з питання дотримання вимог податкового законодавства.

Приклад застосування методу розрахунку грошових надходжень у разі здійснення операцій з готівкою (схема наведеного прикладу можлива для застосування до фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності);

Під час здійснення комплексної документальної перевірки підприємства "А" встановлено, що воно виплачувало грошові кошти за виконані роботи (отримані послуги) або товарно-матеріальні цінності підприємству "Б", яке не подало податкової звітності за період отримання доходу.

Так, на підставі встановленого складається акт документальної перевірки за фактом взаємовідносин підприємства "А", що перевіряється, з незвітуючим підприємством "Б" та вилучаються (із залишенням копій) у підприємства "А" документи, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування та можливу несплату податків підприємством "Б".

Матеріали перевірки разом з вилученими документами використовуються при перевірці підприємства "Б" або у разі реєстрації цього підприємства в іншій ДПІ направляються до державної податкової інспекції за місцем обліку підприємства "Б" для обчислення його податкових зобов'язань за непрямими методами.

У разі ведення підприємством зовнішньоекономічної діяльності додатково для обрахунку може використовуватись інформація, отримана з органів митної служби (АРМ "Митниця"), НБУ щодо отримання ліцензії в іноземній валюті, зіставлення даних державного податкового органу щодо заявки на купівлю валюти, повернення товару чи інших матеріальних цінностей з-за кордону. При цьому об'єктом оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток у звітному періоді може визначатися більша із сум:

результат множення суми витрат, здійснених з банківського рахунку підприємства, та (або) вартості ввезених товарів на коефіцієнт середньої рентабельності витрат або

результат множення суми коштів, перерахованих на банківський рахунок підприємства (митної вартості відвантажених товарів), на відповідний коефіцієнт рентабельності.

У випадку ухилення від надання відомостей [А.2] метод грошових надходжень доцільніше використовувати для обрахування бази оподаткування акцизним збором, податком на доходи фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, податком з реклами тощо.

Підставою для обрахування у цьому випадку є дані за банківськими рахунками та ставки оподаткування відповідно до законодавства.

У випадку неведення податкового обліку або відсутності первинних документів [А.3] особливості застосування непрямих методів обумовлені тим, які саме документи відсутні: або ті, що свідчать про податкове зобов'язання, або ті, що підтверджують валові витрати та податковий кредит. При цьому доцільно здійснювати обрахунок податкових зобов'язань шляхом аналізу коштів, які надійшли на банківські рахунки, та інших наявних документів, які можуть свідчити про податкове зобов'язання.

У той же час слід пам'ятати, що відповідно до вимог пп.4.3.2 п.4.3 ст. 4 Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III (2181-14) "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі відсутності окремих документів обліку непрямий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами.

Наприклад (схема наведеного прикладу можлива для застосування до фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності), підприємством не подано у встановлені терміни декларацію з податку на прибуток. Крім того, перевіркою встановлено, що на підприємстві податковий облік не ведеться (відсутні книги обліку продажу та придбання товарів (робіт, послуг) та окремі реєстри бухгалтерського обліку). На підставі зазначеного керівником податкового органу приймається рішення про застосування непрямих методів.

Відповідно до банківських виписок за звітний період на рахунки підприємства надійшло 100 тис. грн. У тому числі інкасована готівкова виручка - 20 тис. грн. Крім того, відповідно до звітів з РРО та контролюючих стрічок виручка підприємства за звітний період склала 23 тис. грн. Одночасно зустрічною перевіркою встановлено, що засновником (посадовою особою) платника податків сплачено грошовими коштами 7 тис. грн. орендної плати, тобто витрати, які безпосередньо пов'язані з веденням господарської діяльності платника податків. При цьому у бухгалтерському обліку заборгованість підприємства перед зазначеним засновником (посадовою особою) відсутня.

Платежі до бюджету та державних цільових фондів у звітному періоду не здійснювались.

У наведених випадках доцільно визначити податкове зобов'язання шляхом порівняння обсягу валового доходу за даними платника податків та суми коштів, отриманих на рахунок платника податків з додаванням суми готівкових коштів, сплачених фізичними особами, без відображення заборгованості в бухгалтерському обліку.

Обрахунок бази оподаткування у цьому випадку може здійснюватись таким чином:

100 тис. грн. - 20 тис. грн. + 23 тис. грн. + 7 тис. грн. = 110 тис. грн.

У подальшому із суми 110 тис. грн. вираховуються обов'язкові до сплати платежі до бюджету та державних цільових фондів за відповідними ставками оподаткування, встановленими спеціальним законодавством з питань оподаткування.

3.10. Метод аналізу інформації про доходи та витрати платників податків

Даний метод базується на оцінці інших, ніж визначені у методі економічного аналізу та методі розрахунку грошових надходжень, елементів податкової бази, які можуть визначатися органами державної податкової служби на основі оцінки інформації, передбаченої п.6 і 7 Методики.

До інших елементів податкової бази та джерел їх виявлення можна віднести:

дохід інших осіб, які провадять діяльність у таких же чи подібних з платником податків умовах;

зіставлення витрат платника податків з його доходами;

якісний і кількісний склад клієнтури платника податків та сталість попиту;

інші об'єкти, процеси і явища, відомості і дані, які свідчать про податкове зобов'язання платника податків.

Система методики аналізу інформації про доходи та витрати платників податків передбачає використання тих форм роботи, які дозволяють робити висновки про приховування доходів у тій або іншій мірі, використовуючи аналіз причин та наслідків явищ і зв'язок між ними на основі всіх можливих джерел, які у своїй більшості не пов'язані саме з фінансово-господарською діяльністю СПД, проте несуть у собі інформацію про цю діяльність.

При непрямих методах визначення податкових зобов'язань варто застосовувати комплексні підходи, оскільки зловживання одним податком майже напевно означає ухилення від оподаткування іншими податками.

Метод аналізу інформації про доходи та витрати має будуватись на даних, отриманих офіційним шляхом від організацій, перелічених у п.6 Методики, та їх підлеглих структур. На початку перевірки визначається коло організацій залежно від виду здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, що перевіряється, та перелік даних, які доцільно буде запитати. Для прискорення надходження інформації при листуванні необхідно чітко визначити, чи володіє дана організація необхідною інформацією згідно з положенням про її створення та іншими нормативними документами, що регулюють її діяльність; визначити права та обов'язки, основні функції та повноваження органу, до якого надсилається звернення.

Джерелом інформації для визначення бази оподаткування непрямими методами можуть бути дані, отримані в установленому законодавством порядку від органів державної влади, в тому числі митних органів, органів внутрішніх справ, банківських установ; звітні документи платника податку; результати попередніх перевірок, перевірок-обстежень виробничих, складських, торговельних та інших приміщень; відомості від третіх осіб, які вступали у відносини з таким платником податку.

Для визначення елементів податкових баз при застосуванні непрямих методів згідно з п.6 Методики органи державної податкової служби можуть використовувати інформацію, одержану згідно з законодавством, зокрема від:

1) підприємств, установ та організацій, включаючи Національний банк України та його установи, комерційні банки, інші фінансові установи, і суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб - довідки, копії документів про фінансово-господарську діяльність і одержані доходи, обсяги реалізованої продукції, видатки підприємств, установ та організацій усіх форм власності, відомості про поточні і вкладні (депозитні) та інші рахунки, інформацію про наявність та обіг коштів на цих рахунках, у тому числі про ненадходження в установлені терміни валютної виручки від суб'єктів підприємницької діяльності, а також іншу інформацію, пов'язану з обчисленням і сплатою податків, зборів (обов'язкових платежів), у порядку, визначеному законодавством.

Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначає Закон України від 07.12.2000 р. N 2121-III (2121-14) "Про банки і банківську діяльність" (із змінами і доповненнями). Згідно з п.4 ст. 62 гл.10 Закону інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками органам державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу.

При цьому запит відповідного податкового органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинен:

бути викладений на бланку державного органу встановленої форми;

надаватися за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріплений гербовою печаткою;

містити передбачені законодавством підстави для отримання цієї інформації;

містити посилання на норми закону, відповідно до якого державний орган має право на отримання такої інформації.

Згідно із ст. 60 гл. 10 вказаного Закону банківською таємницею є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, а саме:

відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан кореспондентських рахунків банків у Національному банку України;

операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

фінансово-економічний стан клієнтів;

системи охорони банку та клієнтів;

інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності;

відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

інформація щодо звітності за окремим банком, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

коди, що використовуються банками для захисту інформації;

2) підприємств, установ та організацій, включаючи Національний банк України та його установи і комерційні банки, - відомості про суми коштів, виплачені суб'єктам підприємницької діяльності фізичним особам, та утримані з них податки;

3) органів, уповноважених проводити державну реєстрацію та видавати спеціальні дозволи (ліцензії, патенти тощо) на провадження деяких видів підприємницької діяльності, - відомості про видачу таких дозволів суб'єктам підприємницької діяльності.

Стосовно галузі господарювання суб'єкта, що перевіряється, певних видів здійснення його діяльності у кожному випадку треба визначати установи, на які покладені повноваження здійснення державного контролю в окремій сфері: видання ліцензій, патентів, інших документів, які мають дозвільний характер.

Зокрема, Закон України від 01.06.2000 р. N 1775-III (1775-14) "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Дія цього Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання. Ліцензування банківської діяльності, діяльності з надання фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері освіти, ліцензування у сфері інтелектуальної власності, виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах;

4) органів державної статистики та органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі екології та природних ресурсів - відомості про обсяги викидів, скидів і розміщення відходів.

Інформацією про обсяги викидів, скидів і розміщення відходів володіють органи державної статистики із звітності, яку їм подають промислові підприємства.

Отриману інформацію можна використовувати для визначення об'єкта оподаткування збором за забруднення навколишнього середовища, про що йтиметься далі.

5) органів лісового господарства - відомості про фактичні обсяги заготовленої деревини, що відпускається на пні, живиці, другорядних лісових матеріалів, продуктів побічного користування та використання окремих земельних ділянок лісового фонду.

Державний облік лісів і державний лісовий кадастр ведуться державними органами лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень і первинного обліку лісів за єдиною для України системою на кошти державного бюджету на підставі ст. 96 Лісового кодексу України (3852-12) ;

6) органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі водного господарства - відомості про фактичний обсяг води, забраної водокористувачами, та обсяг води, пропущеної через турбіни гідроелектростанцій.

Державне управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюється за басейновим принципом на основі державних, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Державне управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві Ради та їх виконавчі комітети, спеціально уповноважені органи державної виконавчої влади та інші державні органи відповідно до законодавства України.

Спеціально уповноваженими органами державної виконавчої влади у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань водного господарства, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань геології та використання надр, їх органи на місцях та інші державні органи відповідно до законодавства.

Компетенція спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів в галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів визначена ст. 15 Водного кодексу України (213/95-ВР) .

На підставі даних водозабезпечуючих підприємств (міськводоканалів) визначаються фактичні обсяги використання води. Особливо це стосується підприємств, які виготовляють продукцію, основним з елементів якої є вода. Через обсяги споживання води, застосовуючи калькуляцію на виготовлення одиниці продукції, можливо визначити кількість фактично виготовленої продукції.

Методи визначення сум податкових зобов'язань зі зборів за спеціальне використання природних ресурсів описані у розділі V цих Методичних рекомендацій;

7) органів геологічного контролю - відомості про фактичні обсяги погашених у надрах балансових і позабалансових запасів або видобутих корисних копалин;

8) органів державного гірничого нагляду - відомості про обсяги наданого у користування підземного простору (ділянки) надр;

9) органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі рибного господарства - відомості про фактичні обсяги вилучених водних живих ресурсів;

10) органів державного управління у сфері радіочастотного ресурсу - відомості про використання радіочастотного ресурсу на підставі відповідної ліцензії;

11) органів з питань земельних відносин - відомості про площі земель, що перебувають у власності або користуванні платника податків;

12) виконавчих органів місцевих рад - відомості про суми плати за оренду землі, комунального майна;

13) регіональних відділень Фонду державного майна України - відомості про суми плати за оренду державного майна;

14) органів державної статистики - дані для проведення аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, установ та організацій усіх форм власності;

15) райдержадміністрацій та регіональних відділень Фонду державного майна України - дані про приватизацію державного майна шляхом викупу підприємств та участь у створенні господарських товариств;

16) бюро технічної інвентаризації - дані про зареєстровані об'єкти нерухомості;

17) органів Державтоінспекції - інформацію про зареєстровані транспортні засоби;

18) органів Держфлотінспекції - дані про зареєстровані судна;

19) інспекцій Держтехнагляду - дані про зареєстровані трактори, комбайни та іншу сільськогосподарську техніку;

20) нотаріусів - інформацію про операції купівлі-продажу майна;

21) органів місцевого самоврядування - дані про земельні ділянки з розташованими на них будинками, а також земельні ділянки, виділені під забудову.

3.11. Може використовуватися інформація, отримана від третіх осіб, які фактично безпосередньо не мали фінансових стосунків з підприємством, що перевіряється, але опосередковано, різними шляхами провадження своєї діяльності визначали базу (підставу для нарахування) доходів. Цей метод застосовується при перевірці, наприклад, підприємств, які надають транспортні, вантажо-перевантажуючі та інші послуги. Базою нарахування валових доходів є такі показники: вага, куб. метри, кількість одиниць та ін. Замовниками таких послуг можуть бути фірми-нерезиденти, які одночасно є покупцями товарів (до яких застосовуються конкретні послуги) чи представниками (агентами). У цьому випадку третьою особою є постачальник-резидент (експортер), з яким підприємство, що перевіряється, стосунків не має. Для повноти визначення валового доходу необхідно проаналізувати стосунки фірми-експортера з нерезидентом, а саме кількість поставленого товару фірмою-резидентом, умови поставки та взаємні зобов'язання сторін.

Отримана інформація може застосовуватись як для донарахування податку на прибуток, так і податку на додану вартість.

Обчислення податків може здійснюватись шляхом порівняння діяльності платників податку, які займаються відповідною діяльністю.

Для визначення обсягу оподатковуваних операцій необхідно встановити ознаки відповідного виду діяльності, тобто однакові умови господарювання, зокрема вид діяльності, період зайняття цією діяльністю, місце проведення діяльності, забезпеченість матеріалами, сировиною та замовленнями (обсяги реалізації), умови реалізації продукції (місце реалізації, кому реалізується чи здається на реалізацію готова продукція), кількість робочих днів у місяці та чи є ця діяльність основним джерелом доходу. Крім того, слід зіставити планову калькуляцію на виготовлення продукції (розроблену виходячи з технологічних потужностей обладнання, витрат робочого часу, планових витрат матеріалів на виготовлення продукції) з фактичною собівартістю та обсягами виготовленої продукції.

Далі наводиться детальний розгляд можливості застосування перелічених варіантів методу аналізу інформації про доходи та витрати платників податків.

3.12. Визначення податкових зобов'язань за зіставленням витрат платника податків з його доходами

Даний варіант застосування методу аналізу інформації про доходи та витрати платників податків буде доцільним для визначення податкових зобов'язань підприємств роздрібної торгівлі, громадського харчування та деяких інших категорій середніх і малих підприємств, які працюють із готівковими коштами.

Цей метод слугує для визначення податкових зобов'язань шляхом доведення приховування надходжень від реалізації (виручки). Метод полягає у виявленні фактичних витрат у готівковій та безготівковій формах, які були понесені платником податків у періоді, що перевіряється, та виявленні не відображених платником закупівель. Фактичні витрати та закупівлі підраховуються як за наданими підприємством документами, так і за даними зустрічних перевірок постачальників (потенційних постачальників) товарів та за допомогою інших джерел інформації. Виявлені факти не відображених закупівель можуть слугувати для визначення доходів від їх продажу і, відповідно, для розрахунку незадекларованих податкових зобов'язань. Виявлена різниця між витратами в готівковій та безготівковій формах та задокументованими надходженнями готівкових і безготівкових коштів, які могли бути використані для понесення всіх виявлених витрат, також свідчить про приховування виручки від реалізації.

Наприклад (схема наведеного прикладу можлива для застосування до фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності):

Під час комплексної документальної перевірки продуктового магазину (ПМ) встановлено, що у періоді, який перевіряється, магазин здійснював деякі закупівлі прохолоджуючих напоїв та інших товарів без відображення їх у обліку (встановлено під час зустрічних перевірок постачальників). Загальна сума таких закупівель - 15,0 тис. грн. Офіційно відображеної готівки для проведення розрахунків за ці товари ПМ не мав. Крім того, встановлено розрахунки з окремими контрагентами (за різні послуги) за готівку, яка не оприбутковувалася платником податків. Встановлено також, що ПМ офіційно не мав на той момент готівки, яка могла бути використана для зазначених розрахунків. Загальна сума таких розрахунків - 5,0 тис. грн. Зазначене свідчить про відсутність частини документів, які можуть підтвердити розрахунки податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ (підстава для застосування непрямого методу). При цьому у I кварталі виявлено невідображених закупівель на 3,0 тис. грн., у II кварталі - на 12,0 тис. грн. Розрахунки з постачальниками неоприбуткованою готівкою встановлено лише в I кварталі.

Той факт, що на кінець кварталу залишків товарів, закупівля яких виявлена в I кварталі, не знайдено, дає підстави для висновку про їх реалізацію у I кварталі. При цьому розрахунок ціни продажу здійснений за цінами, які діяли у ПМ, на такі ж товари. Прихована сума виручки становить 4,0 тис. грн. При цьому розрахунки за готівку, яка не була оприбуткована, були пізніше ніж зазначені закупівлі. Це дає змогу припустити, що реалізація закуплених (невідображених) товарів і дала змогу частково отримати готівку для розрахунку з контрагентами за послуги. Готівка в сумі 1,0 тис. грн. отримана від іншої невстановленої реалізації. Таким чином, прихована у I кварталі сума виручки становить 5,0 тис. грн.

На кінець кварталу залишків товарів, закупівля яких виявлена в II кварталі, не виявлено. Це дає підстави для висновку про їх реалізацію у II кварталі. При цьому розрахунок ціни продажу здійснений за цінами, які діяли у ПМ, на такі ж товари. Прихована сума виручки становить 14,0 тис. грн. Отримана неоприбуткована виручка дала змогу розрахуватися з контрагентами за послуги в сумі 1,0 тис. грн. Залишок неоприбуткованої виручки використаний на не визначені перевіркою цілі. Таким чином, прихована у II кварталі сума виручки становить 14,0 тис. грн.

3.13. Визначення податкових зобов'язань за оцінкою якісного і кількісного складу клієнтури платника податків та сталості попиту.

Цей метод можна застосовувати до СПД малих і середніх розмірів (у тому числі до фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), які провадять діяльність у сфері роздрібної торгівлі та послуг. Основою застосування цього варіанту методу аналізу інформації про доходи та витрати платників податків є фіксація отриманої виручки протягом певного періоду і розповсюдження отриманих показників на попередні періоди. При цьому доводиться, що у попередні періоди якісний і кількісний склад клієнтури суттєво не змінювався, попит був сталий.

Під час оперативної перевірки автостоянки (АС) на 220 місць встановлено факт невидачі чека при оплаті послуг. Це дало підставу для припущення, що АС приховує частину виручки, не пробиваючи чеки клієнтам. Відповідно, у АС відсутня частина документів, які можуть підтвердити розрахунки податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ (підстава для застосування непрямого методу).

Протягом січня податковим органом проведено 10 вечірніх (коли більшістю клієнтів вже припарковані автомобілі) обстежень АС, під час яких фіксувалася кількість припаркованих автомобілів за ціновими категоріями (вартість стоянки легкового автомобіля протягом доби - 2 грн., мікроавтобуса - 3 грн., вантажних автомобілів та автобусів - 5 грн.). При першому обстеженні було зафіксовано діючі ціни на послуги та зміни цін, які відбувалися у періоді від останньої комплексної документальної перевірки. Обстеження проводилися у різні дні тижня і без визначеної періодичності для того, щоб показники були якнайбільш звичайні. Під час обстежень фіксувалися також марки автомобілів та їх державні номери. Також податковим органом за даними РЕУ з'ясовано, що у даному мікрорайоні міста кількість мешканців суттєво не змінилася. У мікрорайоні діють ще 2 автостоянки і їх кількість не змінювалася протягом періоду від останньої комплексної перевірки АС.

Аналізом актів обстежень встановлено, що середньоденна виручка (умовний середній день тижня) становить 400,0 грн. Тобто паркується в середньому за добу у переводі на легкові автомобілі 200 одиниць автотранспорту при максимальній місткості 220 одиниць. Фактично підприємство у періоді від останньої документальної перевірки АС показувало виручку в середньому у сумі 200,0 грн., тобто за даними платника податків паркувалося в середньому 100 легкових автомобілів. При цьому чисельний склад населення мікрорайону, яке в більшій частині і користується послугами автостоянки, майже не змінився (кількість постійних клієнтів, проаналізована за державними номерами автомобілів, які зафіксовані при обстеженнях, становить 80 відсотків). Кількість автостоянок-конкурентів, які б могли вплинути на зменшення кількості клієнтів, не змінювалася. Зазначене свідчить про те, що АС приховувала фактично отримувану виручку, не відображаючи її в повній мірі у податкових деклараціях минулих періодів.

З урахуванням сезонних коливань попиту на послуги автостоянки (у весняно-літній період значне збільшення кількості клієнтів порівняно з осінньо-зимовим за даними АС за попередні 2 роки) було розраховано невідображені обсяги виручки за попередні 2 роки. Для цього середня виручка, яка визначена за результатами обстежень, коригувалася на сезонні коливання у відсотках. Наприклад, січень - 100 відсотків, у лютому - середнє зменшення кількості клієнтів, і тому відсоток становить 80 відсотків від січня, або 160 одиниць, фактична виручка з урахуванням цін, які діяли, - 240 грн. в кожному з попередніх років. Відніманням встановленої виручки від задекларованої визначається прихована виручка. Відповідне здійснюється за кожним з інших періодів.

3.14. Визначення податкових зобов'язань за оцінкою інших об'єктів, процесів та явищ, відомостей і даних, які свідчать про податкове зобов'язання платника податків

При застосуванні зазначеного варіанту методу аналізуються інші об'єкти, процеси і явища, відомості і дані, які свідчать про податкове зобов'язання платника податків. Наведемо приклад його застосування.

При перевірці ТОВ "Мир" встановлено, що підприємство у 2001 році звітувало до податкової інспекції, але підприємством податковий облік не вівся, первинні документи відсутні. Для визначення податкових зобов'язань непрямими методами відповідно до п.4.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) надано запити:

до уповноважених банків про рух коштів на поточних рахунках у національній та іноземній валюті (інформація про наявність рахунків отримана з АРМу "Облік");

до органу Державної статистики щодо наявної у нього інформації про діяльність даного підприємства.

По факту отриманої інформації проведені розрахунки з визначенням податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Алгоритм визначення валових доходів підприємства та податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Від уповноваженого банку отримано інформацію про те, що протягом 2001 року на поточний рахунок підприємства надійшли кошти в національній валюті:

від підприємства ТОВ "Схід" у сумі 10000 грн. за договором купівлі-продажу будинку від ТОВ "Мир";

від підприємства ТОВ "Троянда" в сумі 5000 грн. за договором купівлі-продажу автомобіля від ТОВ "Мир";

від підприємства ТОВ "ТТ" у сумі 20000 грн. за договором купівлі-продажу лікеро-горілчаних виробів від ТОВ "Мир".

За фактом реалізації ТОВ "Мир" будинку направлено запит до Бюро технічної інвентаризації, за фактом реалізації автомобіля надано запит до ДАІ, за фактом реалізації лікеро-горілчаних виробів надано запит до управління торгівлі облдержадміністрації щодо отримання підприємством ТОВ "Мир" ліцензії на здійснення оптової торгівлі лікеро-горілчаними виробами. Від Бюро технічної інвентаризації, ДАІ отримано відповіді, що підтверджують факт здійснення операцій та їх суму. Від управління торгівлі отримано відповідь, що у періоді, який перевіряється, підприємство мало ліцензію на здійснення оптової торгівлі лікеро-горілчаними виробами.

Також від уповноваженого банку отримано інформацію, що на поточний рахунок підприємства у і кварталі 2001 року надійшли кошти а іноземній валюті в сумі 3000 дол. США за експортним контрактом від 31.12.2000 р. N 2/44 з фірмою "XX", Німеччина. Отримана інформація звірена з АРМом "Митниця" (експорт). АРМом "Митниця" підтверджено здійснення експорту у тому ж податковому періоді на суму 3000 дол. США.

Згідно з вказаними вище елементами податкової бази обсяг реалізації продукції, товарів за 2001 рік по підприємству склав: 10000 грн. + 5000 грн. + 20000 грн. + 15000 грн. (3000 дол.США х х курс НБУ 5,0 грн.) = 50000 грн.

Отримані розрахунковим шляхом обсяги реалізації звіряються з даними форми N 2 "Звіт про фінансові результати підприємства" (z0397-98) , отриманими від органів Державної статистики. Обсяг реалізації за даними Державної статистики складає 15000 грн. Відхилення складають 35000 грн.

Розрахунковим шляхом визначається розмір валових доходів за 2001 рік:

(10000 грн. + 5000 грн. + 20000 грн.) : 1,2 + 15000 грн. = 44200 грн.

Отриманий розмір валових доходів звіряється з даними ряд.11 Декларації про прибуток підприємства (z0313-97) , які складають 15000 грн. Таким чином, відхилення складає 29200 грн.

Розрахунковим шляхом визначається розмір податкових зобов'язань з податку на додану вартість: (10000 грн. + 5000 грн. + 20000 грн.) : 6 = 5840 грн.

Отриманий розмір податкових зобов'язань з податку на додану вартість звіряється з даними ряд.1 Декларації про податок на додану вартість (z0250-97) , які дорівнюють 0 грн. Таким чином, відхилення складає 5840 грн.

Алгоритм визначення валових витрат підприємства та податкового кредиту з податку на додану вартість

Від уповноваженого банку отримано інформацію про те, що протягом 2001 року з поточного рахунку підприємства перераховані кошти в національній валюті:

підприємству ТОВ "Захід" в сумі 4000 грн. за договором купівлі-продажу за автомобіль;

підприємству ТОВ "Яна" в сумі 500 грн. за договором надання послуг з ТОВ "Мир", пов'язаних з купівлею-продажем автомобіля.

Також від уповноваженого банку отримано інформацію, що з поточного рахунку в іноземній валюті перераховані кошти в сумі 2000 дол. США підприємству "УУ", Кіпр (офшорна зона), за лікеро-горілчані вироби. Факт отримання виробів по імпорту у законодавчо встановлені терміни підтверджено даними АРМу "Митниця" на суму 2000 дол. США.

Розрахунковим шляхом визначається розмір валових витрат за 2001 рік: (4000 грн. + 500 грн.) : 1,2 + 10000 грн. (2000 дол.США х 5,0 грн. за курсом НБУ) х 0,85 (офшорна зона) = = 12250 грн.

Отриманий розмір валових витрат звіряється з даними ряд. 37 Декларації про прибуток підприємства (z0313-97) , які складають 13750 грн. Таким чином, відхилення становить 1500 грн.

Розрахунковим шляхом визначається розмір податкового кредиту з податку на додану вартість: (4000 грн. + 500 грн.) : 6 + + 10000 грн. : 5 = 2750 грн.

Отриманий розмір податкового кредиту з податку на додану вартість звіряється з даними ряд.10.1 колонки "Б", ряд.12.1 колонки "Б", ряд.17 колонки "Б" Декларації про податок на додану вартість (z0250-97) , які дорівнюють 2750 грн. Таким чином, відхилення не встановлено.

Визначення податку на прибуток

Оподатковуваний прибуток, визначений непрямим методом:

44000 грн. - 12250 грн. = 31750 грн.

Оподатковуваний прибуток згідно з Декларацією про прибуток, поданою підприємством до податкової інспекції: 15000 грн. - - 13750 грн. = 1250 грн.

Податок на прибуток, визначений непрямим методом:

31750 грн. х 30% = 9525 грн.

Податок на прибуток згідно з Декларацією про прибуток, поданою підприємством до податкової інспекції: 1250 грн. х 30% = = 375 грн.

Сума донарахованого за непрямим методом податку на прибуток складає: 9525 грн. - 375 грн. = 9150 грн.

Визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість

Чиста сума зобов'язань з податку на додану вартість за 2001 рік, визначена непрямим методом, складає: 5840 грн. - 2750 грн. = = 3090 грн.

Чиста сума зобов'язань з податку на додану вартість за 2001 рік згідно з деклараціями з податку на додану вартість, поданими підприємством до податкової інспекції, складає: 0 грн. - - 2750 грн. = від'ємне значення - 2750 грн.

Сума донарахованого за непрямим методом податку на додану вартість складає: 3090 грн. - (-2750 грн.) = 5840 грн. Зменшено відшкодування з податку на додану вартість у сумі 2750 грн.

Таким чином, застосування методу аналізу інформації про доходи та витрати платників податків дає можливість донарахувати по ТОВ "Мир" за 2001 рік податок на прибуток у сумі 9150 грн. та податок на додану вартість у сумі 5840 грн.

IV. Особливості визначення сум податкових зобов'язань з податку на прибуток, податку на доходи фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності і податку на додану вартість за непрямими методами

4.1. Метою застосування непрямих методів для визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств є обрахування оподатковуваного валового доходу підприємства. Для визначення за непрямими методами бази оподаткування податком на прибуток підприємств з обрахованого валового доходу підлягають виключенню суми валових витрат платника податку та суми амортизаційних відрахувань, підтверджених платником документально та пов'язаних з таким валовим доходом.

4.2. Метою застосування непрямих методів для визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість є обрахування бази оподаткування цим податком. При визначенні за непрямими методами бази оподаткування податком на додану вартість враховують суми податкового кредиту з податку, підтверджені платником документально та пов'язані з такою базою оподаткування.

4.3. З використанням методу економічного аналізу, який базується на взаємозв'язку та взаємозалежності різних економічних показників, оцінюється обсяг виробництва та реалізації товарів (робіт, послуг). Якщо платником податку не надається підтвердження про фактичний обсяг реалізації продукції, товарних залишків на початок та кінець періоду, що перевіряється, то обсяг реалізації приймається на рівні, не нижчому за обсяги реалізації товарів (робіт, послуг).

4.4. Обсяг виробництва товарів (робіт, послуг) може бути визначений виходячи зі стану виробничих потужностей.

Наприклад (схема наведеного прикладу можлива для застосування до фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності), завод мінеральних вод видобуває підземні мінеральні води, які розливає по літрових пляшках.

Документів про фактичні обсяги видобутку мінеральних вод, обсяги виготовлення та реалізації готової продукції, понесені валові витрати та нараховану амортизацію завод не пред'являє. Одночасно за даними документів на родовище мінеральних підземних вод середньодобовий дебіт (обсяг) видобутку мінеральної води становить 50 куб. м. Оптова відпускна ціна однієї літрової пляшки мінеральної води (без податку на додану вартість) складає 90 коп. Виходячи з цього приймається, що завод за місяць (30 календарних днів) виробляє та реалізовує продукції на суму:

(50 куб. м х 1000 л/куб.м х 30) х 90 коп. = 1350 тис. грн.

У підсумку оподатковуваний прибуток заводу у розрахунку на місяць складає 1350 тис. грн., податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств - 405 тис. грн. (30% від 1350 тис. грн.). Крім цього, заводу слід визначити податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 270 тис. грн. (20% від 1350 тис. грн.).

4.5. Обсяг виробництва товарів (робіт, послуг) може бути визначений виходячи з кількості використаної сировини, матеріалів, електричної і теплової енергії, води, тари і продукції оздоблення.

Наприклад, рахунок за споживання електричної енергії за рік підприємству виставлено у сумі 50000 грн. за спожиті 500000 кВт (без податку на додану вартість).

На виробництво одиниці продукції споживається 25 кВт. Вартість реалізації одиниці продукції за прейскурантом підприємства становить 75 грн. за одиницю продукції (без ПДВ).

Таким чином, на обладнанні підприємства було виготовлено 500000 кВт : 25 кВт = 20 тис. од. продукції.

Враховуючи, що товарних залишків на складах підприємства не виявлено, усю вироблену продукцію слід вважати реалізованою, за що підприємство отримало 20 тис. од. х 75 грн. = 1,5 млн.грн. (без податку на додану вартість).

Підприємством надано документальне підтвердження валових витрат у сумі 150 тис. грн. (50 тис. грн. за спожиту електроенергію, у тому числі 10 тис. грн. податкового кредиту з податку на додану вартість), 5 тис. сплачено за банківське обслуговування, 95 тис. нараховано за використані у виробництві матеріали, у тому числі 19 тис. грн. податкового кредиту з ПДВ). Документального підтвердження виплати заробітної плати працівникам підприємства не пред'явлено.

Отже, оподатковуваний валовий дохід підприємства складає: 1500 тис. грн. - 150 тис. грн. = 1350 тис. грн.

Податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств складає: 30% х 1350 тис. грн. = 405 тис. грн.

Податкове зобов'язання з податку на додану вартість за вирахуванням підтвердженого документально податкового кредиту з ПДВ складає 20% х 1500 тис. грн. - (10 тис грн. + 19 тис. грн.) = 271 тис. грн.

4.6. Обсяг виробництва товарів (робіт, послуг) може бути визначений виходячи з чисельності працівників, розміру виплаченої заробітної плати.

Наприклад, в рекламному агентстві за штатом працюють 12 осіб, місячний фонд оплати праці складає 12 тис. грн. та нараховані на нього відрахування до соціальних фондів складають 4,2 тис. грн. Заробітна плата виплачується регулярно.

Висновок. Враховуючи, що підприємство працює стабільно, тобто не збиткове, фонд оплати праці та нараховані на нього відрахування до соціальних фондів утворюються за рахунок валового доходу підприємства, який, у свою чергу, сформований за рахунок утвореної агентством доданої вартості.

Тому податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств складе: 30% S 12 тис. грн. = 3,6 тис. грн. Податкове зобов'язання з податку на додану вартість складе: 20% S (12 тис. грн. + + 4,2 тис. грн.) = 3,24 тис. грн.

4.7. Обсяг виробництва товарів (робіт, послуг) може бути визначений також виходячи з кількості одержаних марок акцизного збору, виданих податкових векселів, що підтверджують зобов'язання зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), та інших показників.

4.8. З використанням непрямих методів, що визначені п.8 Методики, необхідно обчислити базу оподаткування податком на додану вартість і на підставі цього визначити суму податкового зобов'язання з цього податку. Обрахунки рекомендується здійснювати з використанням декількох методів. За результатами порівняння отриманих результатів обирається той з них (або їх сукупність), який є найбільш реальним (реальними).

4.9. Найпоширеніший метод обчислення податкового зобов'язання з ПДВ за непрямими методами базується на визначенні оподатковуваного доходу.

4.10.1. Порівнюючи норми Законів України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) і "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , а також Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) , можна констатувати, що базу оподаткування податком на додану вартість за непрямим методом можна визначити як валовий дохід підприємства за певний період. При цьому валові витрати і, відповідно, податковий кредит з ПДВ, не підтверджені платником документально та пов'язані з отриманням такого валового доходу, до уваги не приймаються.

4.10.2. Визначення обсягів проданих товарів (робіт, послуг), встановлення руху товарів та обчислення пов'язаної з цим суми оподатковуваних операцій може бути здійснено за такими формулами:

П = ТЗп + З - ТЗк,

П - обсяг продажів;

ТЗп - товарні залишки на початок звітного періоду;

З - обсяг закупівель;

ТЗк - товарні залишки на кінець звітного періоду.

Проведення інвентаризації у певний момент після закінчення звітного періоду дозволяє визначити товарні залишки на кінець та початок звітного періоду. Така ж методика може бути застосована для проведення інвентаризації до початку звітного періоду.

Під час перевірки також використовуються дані, які декларуються платником згідно з вимогами ст. 5.9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) у декларації з податку на прибуток підприємств (z0313-97) (ряд.12.2).

Отже, використовується такий елемент податкової бази, як приріст активів платника податку, який визначається шляхом перевірки наявності та порівняння активів у процесі провадження господарської діяльності такого платника.

4.10.3. Обсяги проданих, але не задекларованих товарів визначаються за формулою:

П2 - незадекларований обсяг продажу товарів;

П - загальний обсяг продажу товарів;

П1 - задекларований обсяг продажу товарів.

4.10.4. Обсяги проданих, але не задекларованих товарів (у сумарному виразі), тобто база оподаткування для визначення додаткової суми ПДВ, визначаються за формулою:

Бд - база оподаткування для визначення додаткової суми ПДВ;

П2 - незадекларований обсяг продажу товарів;

Цп - ціна продажу одиниці товару.

4.10.5. Додатково підлягає оподаткуванню податком на додану вартість сума Бд, за винятком тих випадків, коли платник може навести докази, що цю суму не було отримано.

Донараховане податкове зобов'язання з ПДВ = Бд х 20%.

4.11. Податкове зобов'язання з податку на додану вартість може бути визначене за методом економічного аналізу на основі підрахунку обсягів продажів та закупівель (виходячи з виробничих потужностей, використання сировини, матеріалів, електричної енергії та ін., чисельності працівників та розміру виплаченої зарплати тощо).

Рахунок за споживання електричної енергії за рік виставлено у сумі 50000 грн. за спожиті 500000 кВт (без ПДВ).

Обладнання має електричний двигун потужністю 1000 кВт/год.

Отже, кількість робочих годин становить 500 годин (500000 кВт : 1000 кВт/год).

На обладнанні можна виготовити 10 одиниць продукції за одну годину.

Розрахунковий обсяг виробництва на обладнанні:

Чистий рівень виробництва з врахуванням 10% втрат дорівнює 4500 (5000 - 500) одиниць.

Загальний рівень продажу за умови, якщо ціна одиниці продукції становить 100 грн., дорівнює: 4500 х 100 = 450000 грн.

Фактично підприємством відображено в документах продаж продукції: 2000 од. х 100 грн. = 200000 грн.

База оподаткування для донарахування податкового зобов'язання з ПДВ за непрямим методом становить 250000 грн. (450000 грн. - 200000 грн.), а сума ПДВ дорівнює 50000 грн. (250000 грн. х 20%).

4.12. Для визначення обсягів реалізації продукції та суми отриманої виручки можна використати відомості про середню одноденну виручку підсумком за 10 діб, обраних працівниками органів державної податкової служби самостійно. Виручка визначається шляхом підрахунку обсягів реалізації з використанням засобів вимірювання або без них. При цьому забезпечується постійна присутність протягом контрольної доби (робочого часу) представника органу державної податкової служби. Визначена таким чином виручка порівнюється із середньою добовою виручкою за попередні періоди. У разі відхилення визначеної середньої добової виручки від задекларованої вона приймається для визначення обсягів реалізованої продукції та суми отриманої виручки за звітні періоди, а різниця вважається прихованою виручкою, з якої додатково нараховується податок.

4.13. Обчислення податку на додану вартість шляхом прямої перевірки руху продукції платника податку ґрунтується на визначенні обсягів реалізації та придбання продукції.

Визначення обсягів реалізації та придбання продукції здійснюється на підставі аналізу інвентарних запасів цієї продукції на початок та кінець звітного періоду.

Якщо за наслідками проведеної інвентаризації встановлено розбіжності з даними обліку, різниця включається до обсягу оподатковуваних податком на додану вартість операцій.

У разі встановлення розбіжності між задекларованими обсягами продажу товарів (робіт, послуг) та обсягами продажу товарів (робіт, послуг), визначеними із застосуванням непрямих методів, орган державної податкової служби у письмовій формі повинен запропонувати платнику податку документально обґрунтувати виявлену розбіжність. Якщо платник не в змозі виконати цю вимогу шляхом використання легалізованих джерел, орган державної податкової служби обчислює суму податку на додану вартість.

4.14. У разі визначення обсягу оподатковуваних операцій непрямими методами право на податковий кредит платникові податку не надається, оскільки згідно з чинним законодавством до податкового кредиту з ПДВ можуть бути віднесені суми лише на підставі податкової накладної.

4.15. Суму податкового зобов'язання з ПДВ за допомогою непрямих методів слід визначати у комплексі з іншими податками і зборами, оскільки заниження податкового зобов'язання з ПДВ переважно свідчить про заниження податкового зобов'язання з інших податків і зборів.

V. Визначення сум податкових зобов'язань з місцевих, ресурсних і рентних платежів за непрямими методами

5.1. Визначення сум податкового зобов'язання з рентної плати за нафту і природний газ, що видобуваються в Україні, за непрямими методами

5.1.1. Об'єкт обчислення рентної плати. Нормативи плати

Рентна плата справляється відповідно до Указу Президента України від 21.12.94 р. N 785/94 (785/94) "Про встановлення рентної плати за нафту і природний газ, що видобуваються в Україні" (із змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 09.03.95 р. N 198/95 (198/95) "Про внесення змін до Указу Президента України від 21 грудня 1994 року N 785").

Рентна плата передбачена Законом України "Про систему оподаткування" (1251-12) , яким включено цю плату до переліку загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Ставки рентної плати встановлюються щороку Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, а з 2000 року - у гривнях за одиницю обсягу корисної копалини. Так, ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" (1458-14) і ст. 4 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" (2120-14) установлено, що нафтогазодобувні підприємства (крім державного виробничого підприємства "Чорноморнафтогаз") вносять до Державного бюджету України рентну плату за природний газ у розмірі 28,9 грн. за 1000 куб. м та за нафту - у розмірі 17,34 грн. за 1 т.

На виконання положень Указу Президента України від 21.12.94 р. N 785/94 (785/94) "Про встановлення рентної плати за нафту і природний газ, що видобуваються в Україні" наказом Міністерства фінансів України від 20.02.98 р. N 39 (z0160-98) , зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.03.98 р. N 160/2600, затверджено Положення про порядок обчислення і сплати до Державного бюджету України рентної плати за нафту і природний газ.

Відповідно до цього Положення сума рентної плати за нафту і природний газ визначається нафтогазовидобувними підприємствами виходячи з фактично оплачених споживачами обсягів нафти і газу та ставок рентної плати на дату зарахування коштів на рахунок нафтогазовидобувних підприємств (крім підприємств, що здійснюють видобуток на родовищах з важковидобувними та виснаженими запасами).

Видобувні підприємства, що здійснюють видобуток на родовищах з важковидобувними та виснаженими запасами, суму рентної плати визначають виходячи зі ставок рентної плати та обсягів видобутих нафти і газу (у межах тих базових обсягів, які враховуються в помісячних розрахунках і визначаються як 1/12 річних базових обсягів, затверджених Кабінетом Міністрів України).

Відповідно до Указу Президента України від 17.06.96 р. N 433/96 (433/96) "Про заходи щодо залучення інвестицій для дорозробки нафтових родовищ із важковидобувними та виснаженими запасами" видобувні підприємства, які здійснюють видобуток нафти і природного газу на родовищах, визначених Кабінетом Міністрів України як родовища з важковидобувними та виснаженими запасами, звільняються від рентної плати за додатково видобуті понад базові обсяги нафту і газ.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" (2120-14) рентна плата вноситься до Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України 22 березня 2001 року прийнято постанову N 256 (256-2001-п) "Про затвердження Порядку обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту і природний газ у 2001 році".

До прийняття зазначеної постанови застосовувалося Положення про порядок обчислення і сплати до Державного бюджету України рентної плати за нафту і природний газ, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 20.02.98 р. N 39 (z0160-98) і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 11.03.98 р. N 160/2600.

Платниками рентної плати постановою визначені нафтогазовидобувні підприємства (крім ДАТ "Чорноморнафтогаз"), але за рішенням нафтогазовидобувного підприємства рентну плату дозволено вносити безпосередньо його філіям та іншим відокремленим підрозділам, які мають поточні рахунки.

До 22.03.2001 р. рентна плата за нафту і природний газ обчислювалася виходячи з фактично оплачених споживачами обсягів нафти і газу. З прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2001 р. N 256 (256-2001-п) "Про затвердження Порядку обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту і природний газ у 2001 році" суми цієї плати визначаються нафтогазовидобувними підприємствами виходячи з обсягів відпущених ними нафти і газу та ставок рентної плати (крім підприємств, що здійснюють видобуток на родовищах з важковидобувними та виснаженими запасами).

На даний час діє шість постанов Кабінету Міністрів України, якими визначені нафтові родовища з важковидобувними та виснаженими запасами, а саме: від 26.05.97 р. N 501 (501-97-п) "Про затвердження переліку нафтових родовищ з важковидобувними та виснаженими запасами"; від 06.11.97 р. N 1223 (1223-97-п) "Про затвердження переліку нафтових родовищ з важковидобувними та виснаженими запасами"; від 02.03.98 р. N 256 (256-98-п) "Про затвердження Порядку обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту і природний газ у 2001 році"; від 15.06.99 р. N 1032 (1032-99-п) "Про затвердження переліку родовищ з важковидобувними та виснаженими запасами"; від 17.01.2000 р. N 48 (48-2000-п) "Про визначення родовищ з важковидобувними та виснаженими запасами" та від 24.04.2000 р. N 699 (699-2000-п) "Про визначення нафтових родовищ з важковидобувними та виснаженими запасами".

До таких родовищ включені:

Автономна Республіка Крим - Актаське, Владиславівське, Тетянівське;

Івано-Франківська область - Битків-Бабчинське, Слобода-Рунгурське, Пасічнянське, Долинське, Дебеславицьке, Струпків-Черемхівське, Пилипівське, свердловина 1-Дзвіняч;

Львівська область - Великомостівське, Стинавське;

Одеська область - Східно-Саратське;

Полтавська область - Кавердинське, Луценківське;

Сумська область - Бугруватівське;

Чернігівська область - Леляківське, Прилуцьке, Гнідинцівське, Малодівицьке, Богданівське, Щурівське, Скороходівське.

З метою залучення інвестицій для дорозробки та стимулювання збільшення видобутку нафти і газу на родовищах із важковидобувними та виснаженими запасами зазначеним Указом Президента України передбачено звільнення від рентної плати за додатково видобуті нафту і газ понад базові обсяги на затверджених родовищах протягом усього періоду експлуатації цих родовищ.

Після закінчення року вказані підприємства одночасно із складанням розрахунку з рентної плати за нафту і природний газ проводять протягом грудня перерахунок рентної плати з урахуванням фактичних обсягів видобутку за рік у межах базових обсягів.

Рентна плата за нафту і природний газ вноситься до Державного бюджету України щодекади авансовими платежами виходячи з обсягів відпущеної нафти і газу за минулу декаду, 15 і 25 числа поточного місяця - відповідно за першу і другу декаду, 5 числа наступного місяця - за решту днів звітного періоду. Проте відповідальність за внесення авансових платежів з рентної плати Законом N 2181-III (2181-14) не встановлена.

Платники повинні подавати відповідним податковим органам за своїм місцезнаходженням розрахунки рентної плати за нафту і природний газ (окремо за кожним видом продукції), починаючи з 1 квітня 2001 року відповідно до Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III (2181-14) "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", розрахунки по рентній платі за нафту і природний газ подаються протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, тобто не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним.

При цьому якщо останній день терміну подання розрахунку припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем терміну вважається наступний за вихідним або святковим робочий день.

Сума рентної плати у повному обсязі, що обчислена відповідно до розрахунку за звітний місяць (з урахуванням фактично сплачених авансових платежів за цей місяць), повинна бути внесена платником до державного бюджету протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, тобто не пізніше 30 числа місяця, наступного за звітним.

5.1.2. Метод економічного аналізу застосовується для оцінки таких елементів податкової бази, як обсяги виробництва та реалізації товарів (робіт, послуг), які розраховуються виходячи з характеристики стану виробничих потужностей, У цьому випадку слід мати на увазі, що піднімання нафти з пластів може здійснюватися трьома основними способами: фонтанним, компресорним і глибиннонасосним. Добовий дебіт свердловини при фонтанному способі видобування нафти становить (іноді кілька років підряд) 250 - 300 т і більше. За добу глибиннонасосним способом можна викачати з пласта до 120 т рідини. Глибиннонасосний спосіб застосовують при експлуатації дуже обводнених покладів, а також викривлених свердловин. На виснажених родовищах застосовують вторинні методи видобування нафти, переважно плащового заводнення і плащового накачування газу (або повітря), що полягають у розосередженому нагнітанні води, газу (або повітря) в поклади по всій площі їхньої нафтоносності. Ці та інші способи видобування нафти, природного газу повинні бути відображені у проектній документації на видобуток цих корисних копалин. Установивши спосіб видобутку нафти, природного газу, можна визначити їх обсяги видобутку.

5.1.3. Метод економічного аналізу застосовується для оцінки таких елементів податкової бази, як матеріальні та нематеріальні витрати, при розрахунку яких можуть використовуватися експертна оцінка та висновки відповідних уповноважених органів. Наприклад, надати експертну оцінку за можливими обсягами видобутку нафти чи природного газу може Інститут геологічних наук у м.Києві та/або регіональні органи Держкомгеології.

5.1.4. Метод економічного аналізу застосовується для оцінки таких елементів податкової бази, як валові доходи і валові витрати, які розраховуються з урахуванням оцінки інформації про провадження господарської діяльності платника рентної плати, отриманої з інших джерел згідно із законодавством. Джерелами інформації для визначення об'єкта обчислення рентної плати є:

відомості про фактичні обсяги видобутих нафти і газу, отримані від органів геологічного контролю;

дані для проведення аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, установ та організацій усіх форм власності, отримані від органів державної статистики. Наприклад, можна використати дані державної статистичної звітності ф. 6-гр (нафта, газ) "Звітний баланс запасів корисних копалин" (v0077202-99) , яка фіксує обсяги видобутку нафти і газу.

5.1.5. Метод розрахунку грошових надходжень базується на визначенні показника доходів, одержаних платником податків від провадження господарської діяльності. Для розрахунку цього показника використовується інформація про надходження коштів на банківські рахунки платника рентної плати, яка підтверджується банківськими документами, та інша інформація (документи), що підтверджують одержання коштів платником рентної плати за відпущені обсяги нафти і газу. Перерахунок отриманих коштів за реалізовані нафту і природний газ відповідно до їх відпускної ціни у фізичні обсяги нафти і газу дає об'єкт обчислення рентної плати за методом розрахунку грошових надходжень.

5.1.6. Якщо є можливість визначити обсяг реалізації нафти і газу іншими методами, вони також можуть прийматися для визначення податкового зобов'язання з рентної плати.

5.2. Визначення за непрямими методами сум податкових зобов'язань зі збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, і плати за користування надрами для видобування корисних копалин

5.2.1. Об'єкти обчислення і нормативи збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, і плати за користування надрами для видобування корисних копалин

Відповідно до ст. 28 Кодексу України про надра (132/94-ВР) плата за користування надрами справляється у вигляді платежів за користування надрами та відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету. Згідно зі ст. 33 Кодексу України про надра відрахування за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, справляються з користувачів надр, які здійснюють видобування корисних копалин на раніше розвіданих родовищах, і повністю надходять до державного бюджету та спрямовуються на розвиток мінерально-сировинної бази, а Порядок встановлення нормативів відрахувань за виконані геологорозвідувальні роботи та їх справляння визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 14 Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, віднесено до переліку загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) і є обов'язковим для сплати.

Справляння збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, регламентується Порядком встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та його справляння, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.99 р. N 115 (115-99-п) , та Інструкцією про порядок справляння збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, затвердженою наказом Комітету України з питань геології та використання надр, ДПА України від 23.06.99 р. N 105/309 (z0474-99) , зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16.07.99 р. N 474/3767.

Згідно з Порядком встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та його справляння цей збір справляється з надрокористувачів незалежно від форм власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, які видобувають корисні копалини на раніше розвіданих родовищах, а також на розташованих у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони родовищах з попередньо оціненими запасами, які за згодою заінтересованих надрокористувачів передані їм для промислового освоєння.

Базові нормативи плати за користування надрами для видобування корисних копалин затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.97 р. N 1014 (1014-97-п) (далі - постанова N 1014) "Про затвердження базових нормативів плати за користування надрами для видобування корисних копалин та Порядку справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин" (із змінами і доповненнями).

Порядок обчислення і справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин детально описано в Інструкції про порядок обчислення і справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин, затвердженій спільним наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, Державної податкової адміністрації, Державного комітету по геології і використанню надр, Міністерства праці та соціальної політики України від 30.12.97 р. N 207/472/51/157 (z0020-98) (у редакції наказу Міністерства екології та природних ресурсів, Міністерства фінансів, Державної податкової адміністрації, Міністерства праці та соціальної політики України від 13.06.2000 р. N 51/128/307/128 (z0383-00) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.07.2000 р. N 383/4604 ).

Об'єктом обчислення при видобуванні корисних копалин є обсяг видобутих (погашених) їх запасів.

Розрахунки плати за користування надрами для видобування корисних копалин та збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, подаються протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, за місцезнаходженням родовища корисних копалин, що експлуатується для видобування корисних копалин.

Плата за користування надрами для видобування корисних копалин сплачується протягом 50 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, до бюджету за місцезнаходженням родовища корисних копалин.

Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, сплачується не за місцезнаходженням родовища корисних копалин, а за місцем податкової реєстрації платника (місцем перебування на податковому обліку в органах державної податкової служби). Виняток зроблено тільки для нафтогазовидобувних підприємств, які, прийнявши відповідне рішення, можуть уповноважити сплачувати збір (і подавати розрахунок збору) безпосередньо їх філії, які мають поточні рахунки, за місцем податкової реєстрації таких філій.

Граничний термін сплати збору за геологорозвідувальні роботи установлений, як і для плати за користування надрами, протягом 50 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.

Крім цього, збір за геологорозвідувальні роботи, на відміну від плати за користування надрами, вноситься авансовими платежами до 20 числа першого місяця кварталу і до 20 числа третього місяця кварталу у розмірі третини суми збору, визначеного у попередньому розрахунку (на другий місяць кварталу припадає граничний термін сплати основної суми податкового зобов'язання за збором, тому він замінює авансовий внесок збору цього місяця).

5.2.2. Метод економічного аналізу застосовується для оцінки таких елементів податкової бази, як обсяги виробництва та реалізації товарів (робіт, послуг), які розраховуються виходячи з характеристики стану виробничих потужностей.

Наприклад, для кожного родовища згідно з паспортом родовища та ліцензією на видобуток встановлюється добовий обсяг видобутку підземних вод (прісні, мінеральні, термальні, промислові), ропи, мінеральних грязей і мулу. У такому випадку об'єкт обчислення збору і плати можна визначити арифметично шляхом множення середньодобового обсягу видобутку на кількість робочих днів у періоді, що перевіряється. Визначення обсягів видобутку нафти, природного газу здійснюється відповідно до пп.5.1.2 Методичних рекомендацій.

5.2.3. Метод економічного аналізу застосовується для оцінки таких елементів податкової бази, як матеріальні та нематеріальні витрати, при розрахунку яких можуть використовуватися експертна оцінка та висновки відповідних уповноважених органів. Наприклад, надати експертну оцінку щодо можливих обсягів видобутку сировини ювелірної, ювелірно-виробної, виробної та облицювальних матеріалів може Гемологічний центр Міністерства фінансів України, щодо решти корисних копалин - інститут геологічних наук у м.Києві.

5.2.4. Метод економічного аналізу застосовується для оцінки таких елементів податкової бази, як валові доходи і валові витрати, які розраховуються з урахуванням оцінки інформації про провадження господарської діяльності платника збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та кошти, отримані з інших джерел згідно із законодавством. Такими джерелами інформації є:

відомості про фактичні обсяги погашених у надрах балансових і позабалансових запасів або видобутих корисних копалин, отримані від органів геологічного контролю;

дані для проведення аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, установ та організацій усіх форм власності, отримані від органів державної статистики. Відповідними формами державної статистичної звітності згідно з наказом Державного комітету статистики України від 31.12.98 р. N 435 "Про затвердження загальнодержавного табеля (переліку) форм державної статистичної звітності" є: "Звітний баланс запасів корисних копалин" (форми: 5- збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, металеві, неметалеві корисні копалини, вугілля; 6-гр - нафта, газ, конденсат; 7-гр - підземні води; 8-гр - техногенні корисні копалини), "Звіт про втрати корисних копалин при видобутку" (форма 70-тп), "Звіт про втрати вугілля в надрах (підземні та відкриті роботи)" (форма 11-шрп), "Звіт про комплексне використання корисних копалин при збагаченні та металургійному переділі, розкривних порід та відходів виробництва" (форма 71-тп), "Звіт про використання води" (форма N 2-ТП (z0480-97) (водгосп));

довідки маркшейдерів про видобуток корисних копалин, обсяги реалізації продукції, залишки сировини на складах, товарно-транспортні накладні на перевезення сировини;

дані органів державного гірничого нагляду про надання дозволів на експлуатацію родовищ та матеріали проведених органами державного гірничого нагляду та геологічного контролю, екобезпеки перевірок стосовно достовірності розрахунків обсягів видобутих корисних копалин та погашених у надрах балансових і позабалансових запасів корисних копалин.

5.2.5. Метод розрахунку грошових надходжень базується на визначенні показника доходів, одержаних платником податків від провадження господарської діяльності. Для розрахунку цього показника використовується інформація про надходження коштів на банківські рахунки платника рентної плати, яка підтверджується банківськими документами, та інша інформація (документи), що підтверджує одержання коштів платником рентної плати за відпущені обсяги нафти і газу. Перерахунок отриманих коштів за реалізовані корисні копалини відповідно до їх відпускної ціни у фізичні обсяги корисних копалин дає об'єкт обчислення збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та плати за користування надрами для видобування корисних копалин за методом розрахунку грошових надходжень.

5.2.6. Якщо є можливість визначити обсяг реалізації корисних копалин іншими методами, вони також можуть прийматися для визначення податкового зобов'язання зі збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та плати за користування надрами для видобування корисних копалин.

5.3. Визначення за непрямими методами податкового зобов'язання зі збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування ділянками лісового фонду

5.3.1. Об'єкт обчислення, нормативи (такси) збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування ділянками лісового фонду

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду є складовою частиною збору за спеціальне використання природних ресурсів, віднесеного ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) до переліку загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів). Відповідно до ст. 89 і 90 Лісового кодексу України (3852-12) спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт є платним. Плата справляється за встановленими таксами або у вигляді орендної плати чи доходу, одержаного від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах.

Поряд з визначенням плати за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду Лісовий кодекс України (3852-12) встановлює її основні особливості, зокрема, делегує Кабінету Міністрів України повноваження щодо встановлення такс плати та порядку її справляння.

Порядок справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду затверджено однойменною постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.98 р. N 1012 (1012-98-п) "Про затвердження Порядку справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду".

На виконання цієї постанови спільним наказом Державного комітету лісового господарства, Міністерства фінансів, Міністерства економіки, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, Державної податкової адміністрації України від 15.10.99 р. N 91/241/129/ 236/565 (z0785-99) , зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.11.99 р. N 785/4078, затверджено Інструкцію про механізм справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду.

Платниками збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду є лісокористувачі, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду.

Лісокористувачами є спеціалізовані лісогосподарські підприємства, інші підприємства, установи, організації, у яких створено спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства, для спеціального використання лісових ресурсів, для потреб мисливського господарства, для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та для проведення науково-дослідних робіт. Земельні ділянки лісового фонду надаються таким лісокористувачам у постійне користування, і вони називаються постійними Лісокористувачами.

Є інша категорія лісокористувачів - тимчасові. До них відносяться підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, релігійні організації, іноземні юридичні особи та громадяни, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт на умовах тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду за погодженням з постійними Лісокористувачами.

Об'єктом обчислення збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду є обсяг деревини, живиці, другорядних лісових матеріалів (пні, луб, кора, деревна зелень тощо), продуктів побічного користування (лісові дикорослі плоди, горіхи, гриби, ягоди, лікарські рослини і технічна сировина, деревні соки, сіно, лісова підстилка та очерет, інші продукти лісу, які використовуються при здійсненні побічних лісових користувань, у тому числі при випасанні худоби та розміщенні пасік) та площа окремих земельних ділянок лісового фонду.

Порядки заготівлі деревини, що відпускається на пні, живиці, другорядних лісових матеріалів, продуктів побічного користування затверджені відповідними постановами Кабінету Міністрів України: від 27.07.95 р. N 555 (555-95-п) "Про затвердження Санітарних правил в лісах України", від 27.07.95 р. N 559 (559-95-п) "Про затвердження Правил рубок головного користування в лісах України", від 08.02.96 р. N 185 (185-96-п) "Про затвердження Правил заготівлі живиці в лісах України", від 23.04.96 р. N 449 (449-96-п) "Про затвердження Порядку заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань в лісах України", від 16.05.96 р. N 535 (535-96-п) "Про затвердження Правил рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства, та інших рубок", від 29.07.99 р. N 1378 (1378-99-п) "Про затвердження Правил відпуску деревини на пні в лісах України".

5.3.2. Метод економічного аналізу застосовується для оцінки таких елементів податкової бази, як матеріальні та нематеріальні витрати, при розрахунку яких можуть використовуватися експертна оцінка та висновки відповідних уповноважених органів. Наприклад, надати експертну оцінку щодо можливих обсягів заготівлі деревини може Державний комітет лісового господарства.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.99 р. N 1378 (1378-99-п) "Про затвердження Правил відпуску деревини на пні в лісах України" з метою виявлення повноти і правильності розробки лісосік, проведення підсочки, заготівлі другорядних лісових матеріалів, а також виявлення залишених недорубів, невивезеної деревини і другорядних лісових матеріалів та перевірки додержання вимог лісового законодавства під час здійснення лісових користувань лісогосподарським підприємством здійснюється огляд місць заготівлі деревини, інших продуктів лісу та використання корисних властивостей лісів.

Огляд проводиться безпосередньо після закінчення робіт, але не пізніше таких строків:

місць рубок - протягом 30 днів з дня закінчення строку, встановленого для вивезення деревини;

запідсочених насаджень - щороку в кінці сезону підсочки;

місць заготівлі другорядних лісових матеріалів - протягом 20 днів з дня закінчення строку, встановленого для вивезення цих матеріалів.

Лісогосподарське підприємство письмово повідомляє лісокористувача про день огляду місць рубок, підсочки, заготівлі другорядних лісових матеріалів за 15 днів до початку огляду.

У разі неявки лісокористувача у зазначений строк лісогосподарське підприємство має право провести огляд в односторонньому порядку.

За результатами огляду складається акт, в якому зазначається кількість заготовленої деревини, живиці, другорядних лісових матеріалів та обсяг інших лісових користувань.

5.3.3. Метод економічного аналізу застосовується для оцінки таких елементів податкової бази, як валові доходи і валові витрати, які розраховуються з урахуванням оцінки інформації про провадження господарської діяльності платника рентної плати, отриманої з інших джерел згідно із законодавством. Такими джерелами інформації є відомості про фактичні обсяги заготовленої деревини, що відпускається на пні, живиці, другорядних лісових матеріалів, продуктів побічного користування та використання окремих земельних ділянок лісового фонду, що отримуються від органів лісового господарства, а також довідки про заготівлю лісопродукції, товарно-транспортні накладні на перевезення лісопродукції, обсяги реалізації продукції лісогосподарських підприємств, дані про фактичну видачу лісорубних квитків лісокористувачам на рубки головного користування та рубки догляду, дані про побічне користування лісопродукцією та заготівлю другорядних лісових матеріалів, акти огляду місць рубок.

Уважно аналізуються у платників плани проведення рубок головного користування та рубок догляду, а у випадку їх відсутності у них вимагаються від лісогосподарських підприємств доведені ліміти рубок головного користування.

Використовуються дані органів екобезпеки про проведені перевірки лісокористувачів щодо дотримання ними правил відпуску деревини на пні, правильність визначення розмірів ділянок лісу, належних до проведення рубок, обсягів виходу ділової деревини, зберігання лісопродукції, інших галузевих нормативів.

Враховуються також дані митних органів стосовно реалізації лісопродукції за межі України (обсяги, категорії, породи деревини).

Ці дані та матеріали зустрічних перевірок інших уповноважених органів використовуються для проведення всебічного аналізу й зіставлення матеріалів про фактичну діяльність лісокористувачів. Зазначене використовується для визначення фактичної бази оподаткування.

5.3.4. Метод розрахунку грошових надходжень базується на визначенні показника доходів, одержаних платником податків від провадження господарської діяльності. Для розрахунку цього показника використовується інформація про надходження коштів на банківські рахунки платника, яка підтверджується банківськими документами, та інша інформація (документи), що підтверджує одержання коштів платником за відпущені обсяги лісових ресурсів. Перерахунок отриманих коштів за реалізовані лісові ресурси відповідно до їх відпускної ціни у фізичні обсяги лісових ресурсів дає об'єкт обчислення збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду методом розрахунку грошових надходжень.

5.3.5. Якщо є можливість визначити обсяг реалізації лісових ресурсів іншими методами, вони також можуть прийматися для визначення податкового зобов'язання зі збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду.

5.4. Визначення за непрямими методами податкового зобов'язання зі збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики

5.4.1. Об'єкт обчислення, нормативи збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики

Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1264-12) встановлено збір за спеціальне використання природних ресурсів, до складу якого входять збір за спеціальне використання водних ресурсів та збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Законом України "Про систему оподаткування" (1251-12) збір за спеціальне використання природних ресурсів віднесено до складу загальнодержавних і визначена обов'язковість його сплати на всій території України.

Статтями 30 і 31 Водного кодексу України (213/95-ВР) встановлено, що спеціальне використання водних ресурсів та користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є платними.

Справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту (далі - збір) регламентується постановами Кабінету Міністрів України:

від 18.05.99 р. N 836 (836-99-п) "Про затвердження нормативів збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту";

від 23.07.99 р. N 1341 (1341-99-п) "Про внесення змін і доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 1999 року N 836";

від 16.08.99 р. N 1494 (1494-99-п) "Про затвердження Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту";

а також спільним наказом Міністерства фінансів, Державної податкової адміністрації, Міністерства економіки, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 01.10.99 р. N 231/539/118/219 (z0711-99) "Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту" (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.10.99 р. N 711/4004), далі - Інструкція.

Платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів та користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є суб'єкти підприємницької діяльності, що використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Під спеціальним водокористуванням слід розуміти використання водних ресурсів для забезпечення виробничих потреб у воді за допомогою спеціальних споруд або технічних пристроїв, яке здійснюється на основі дозволу, який є офіційним документом, що засвідчує право на використання водних ресурсів.

Об'єктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання.

Об'єктом обчислення збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є обсяг води, пропущений через турбіни гідроелектростанцій; тоннаж (місце)-доба експлуатації вантажних самохідних і несамохідних та пасажирських суден.

У зв'язку з прийняттям Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III (2181-14) "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2001 р. N 1426 (1426-2001-п) "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" установлено базовий податковий (звітний) період для збору тривалістю календарний квартал. Квартальний базовий податковий (звітний) період обрано виходячи з практики справляння збору, що існувала до набрання чинності Законом України від 21.12.2000 р. N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Відповідно до цього розрахунки збору подаються протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу за місцем податкової реєстрації платника (місцем перебування на податковому обліку в органах державної податкової служби).

Зазначені терміни подання розрахунків можуть бути продовжені у випадках, якщо вони припадають на вихідний чи святковий день. У такому разі граничний термін подання розрахунку - це наступний за вихідним чи святковим робочий день.

Збір сплачується за місцем податкової реєстрації (місцем перебування на податковому обліку в органах державної податкової служби) протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного терміну подання розрахунку збору, тобто протягом 50 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.

5.4.2. Метод економічного аналізу застосовується для оцінки таких елементів податкової бази, як обсяги виробництва та реалізації товарів (робіт, послуг), які розраховуються виходячи з характеристики стану виробничих потужностей, електричної енергії, води та інших елементів податкових баз.

Для застосування таких елементів слід скористатися Інструкцією і визначити об'єкт обчислення збору:

(1) За нормативом споживання води на одиницю продукції

Норматив розробляється для даного підприємства науковою організацією та затверджується (підтверджується) органами, що встановлюють ліміт на спеціальне використання водних ресурсів. Якщо такого нормативу не затверджено (не розроблено), то слід звернутися до відповідної організації для його розробки і затвердження або прийняти його за даними відповідного підприємства.

Наприклад, підприємство за звітний квартал виробило 100 тонн продукції. Згідно з нормативом використання води на виробництво 1 тонни продукції потрібно 35 куб.м.

Загальний обсяг використаної води дорівнює:

W = 100 х 35 = 3500 куб. м.

(2) За обсягом оплати послуг за водопостачання

Наприклад, підприємство отримало воду від системи водоканалу житлово-комунального господарства (чи іншої підпорядкованості) згідно з платою за послуги водопостачання в обсязі 1000 куб. м за звітний квартал.

Обсяг води для нарахування збору за спеціальне використання водних ресурсів становить 1000 куб. м.

(3) За обсягом витраченої електроенергії для електростанцій

При заборі води насосними станціями витрати електроенергії контролюються згідно з показниками спеціальних приладів.

Визначення обсягу забору води насосними агрегатами за даними витрат електроенергії здійснюється за формулою:

де: 367,2 - постійний коефіцієнт;

W - обсяг забраної води (куб. м);

Е - витрати електроенергії за розрахунковий період (кВт/год);

Н - розрахунковий тиск насоса (м);

Nн, Nе - коефіцієнти корисної дії (ККД) відповідно насоса та електродвигуна.

Розрахункові показники Н, Nн, Nе беруться з матеріалів технічного проекту насосної станції та технічних паспортів до них.

(4) За обсягом витраченої електроенергії насосними станціями

Наприклад, згідно з документами про плату за використану електроенергію на насосній станції визначаємо, що обсяг витраченої електроенергії становить 61800 кВт/год за звітний квартал.

Згідно з технічним проектом (паспортом) насосної станції і паспортами насоса та двигуна визначаємо:

розрахунковий тиск Н = 30 м;

коефіцієнт корисної дії насоса Nн = 0,89;

коефіцієнт корисної дії електродвигуна Nе = 0,87.

Тоді згідно із загальною формулою маємо:

(5) За обсягом виробленої електроенергії

При пропусканні води через турбінні агрегати видобуток електроенергії контролюється згідно з показниками спеціальних приладів, що й відображає результат виробничої діяльності підприємства.

Кількість пропущеної через турбінний агрегат води за даними виробленої електроенергії обчислюється за формулою:

де: W - обсяг пропущеної через турбінні агрегати води за розрахунковий час (куб. м);

Н - середній корисний тиск (м);

Nт, Nг - коефіцієнти корисної дії (ККД) відповідно турбіни та генератора;

Е - обсяг виробленої електроенергії (кВт/год) за розрахунковий період.

Розрахунковий показник корисного тиску води дорівнює різниці відміток верхнього (вище греблі) та нижнього (нижче греблі) б'єфів (рівнів води) водосховища та витрат тиску на спорудах водоводу (грати, трубопроводи тощо).

Відмітки б'єфів (рівнів води) водосховища визначаються за даними режимних спостережень або згідно з розрахунком несталого руху потоку в нижньому б'єфі (згідно з проектними даними).

ККД турбіни та генератора визначаються за паспортними даними і дорівнюють відповідно:

Nт = 0,85 - 0,95 та Nг= 0,96 - 0,98.

Наприклад, згідно із звітними документами виробничої діяльності ГЕС за розрахунковий місяць виробництво електроенергії становило 310 тис. кВт/год.

Згідно із режимними даними спостережень відмітка води у верхньому б'єфі (вище греблі) становила 65,2 м, а в нижньому б'єфі (нижче греблі) - 57,17 м.

Таким чином, тиск становить:

Н = 65,2 - 57,17 = 8,03 м.

З урахуванням втрати напору на спорудах водоводу, що дорівнює (за проектом) 0,5 м, розрахунковий напір дорівнює:

Згідно з паспортом турбіни Nт = 0,876 (для даного звітного періоду) та паспортом генератора Nг = 0,97.

Таким чином, згідно із загальною формулою розрахунку пропущеної через турбіни води маємо:

5.4.3. Метод економічного аналізу застосовується для оцінки таких елементів податкової бази, як матеріальні та нематеріальні витрати, при розрахунку яких можуть використовуватися експертна оцінка та висновки відповідних уповноважених органів. Наприклад, експертну оцінку щодо можливих обсягів водних ресурсів можуть надати регіональні органи водного господарства.

5.4.4. Метод економічного аналізу застосовується для оцінки таких елементів податкової бази, як валові доходи і валові витрати, які розраховуються з урахуванням оцінки інформації про провадження господарської діяльності платника збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, отриманої з інших джерел згідно із законодавством. Такими джерелами інформації є:

відомості про фактичний обсяг води, забраної водокористувачами, та обсяг води, пропущеної через турбіни гідроелектростанцій, отримані від органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі водного господарства;

аналітичні дані первинного обліку (журнали ПОД-Н, ПОД-12, ПОД-13) обсягів видобутої та використаної води у підприємств-водокористувачів. Проводиться вивчення показників лічильників по забору води. За їх відсутності у платника беруться до уваги години роботи насосів по забору води, їх потужність тощо та обсяги випуску продукції, робіт, послуг з наступним проведенням розрахунків для оцінки витрат води на виробничі та інші потреби;

дані управління водних ресурсів та органів екобезпеки стосовно встановлених користувачам лімітів, дозволів на водоспоживання;

акти проведених цими органами перевірок підприємств та організацій щодо дотримання ними правил водокористування та відповідних нормативів, інших вимог щодо використання природних ресурсів.

5.4.5. Метод розрахунку грошових надходжень базується на визначенні показника доходів, одержаних платником податків від провадження господарської діяльності. Для розрахунку цього показника використовується інформація про надходження коштів на банківські рахунки платника рентної плати, яка підтверджується банківськими документами, та інша інформація (документи), що підтверджують одержання коштів платником рентної плати за відпущені обсяги нафти і газу. Перерахунок отриманих коштів за фактично відпущені обсяги води первинними водокористувачами вторинним відповідно до їх відпускної ціни у фізичні обсяги води дає об'єкт обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів за методом розрахунку грошових надходжень.

5.4.6. Якщо є можливість визначити обсяг використаних водних ресурсів іншими методами, вони також можуть прийматися для визначення податкового зобов'язання зі збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики.

5.5. Визначення за непрямими методами податкового зобов'язання із плати за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин

5.5.1. Об'єкт обчислення, нормативи плати за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин

Статтею 30 Кодексу України про надра (132/94-ВР) визначено, що платежі за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі для будівництва і експлуатації підземних споруд, визначаються залежно від розмірів ділянки надр, що надається у користування, корисних властивостей надр і ступеня екологічної безпеки при їх використанні, а нормативи плати за користування надрами та порядок її справляння встановлюються Кабінетом Міністрів України.

У зв'язку з цим Кабінет Міністрів України 8 листопада 2000 року прийняв постанову N 1682 (1682-2000-п) "Про плату за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин", яка втілює у життя окремі положення Кодексу України про надра (132/94-ВР) .

Плата справляється за використання підземного простору надр для:

пористих чи тріщинуватих геологічних утворень для зберігання природного газу, нафти, газоподібних та інших рідких нафтопродуктів;

спеціально створених та існуючих гірничих виробок (відпрацьованих та пристосованих), а також природних порожнин (печер);

зберігання нафти та інших рідких нафтопродуктів;

витримування виноматеріалів, виробництва і зберігання винопродукції;

вирощування грибів, овочів, квітів та інших рослин;

зберігання харчових продуктів, промислових та інших товарів, речовин та матеріалів;

провадження іншої господарської діяльності.

5.5.2. Метод економічного аналізу застосовується для оцінки таких елементів податкової бази, як обсяги виробництва та реалізації товарів (робіт, послуг), які розраховуються виходячи з характеристики стану виробничих потужностей. Наприклад, для визначення об'єкта обчислення плати за зберігання нафти та інших рідких нафтопродуктів достатньою умовою є визначення обсягу використання підземного простору надр. Для цього вимірюється об'єм підземного простору, який множиться на норматив. Математично це виглядає так:

V - обсяг використання підземного простору надр (у разі зберігання газу враховується активний обсяг зберігання газу);

N - річний норматив плати за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин.

5.5.3. Метод економічного аналізу застосовується для оцінки таких елементів податкової бази, як матеріальні та нематеріальні витрати, при розрахунку яких можуть використовуватися експертна оцінка та висновки відповідних уповноважених органів. Наприклад, експертну оцінку щодо можливих обсягів використання підземного простору надр може надати орган державного гірничого нагляду.

5.5.4. Метод економічного аналізу застосовується для оцінки таких елементів податкової бази, як валові доходи і валові витрати, які розраховуються з урахуванням оцінки інформації про провадження господарської діяльності платника, отриманої з інших джерел згідно із законодавством. Такими джерелами інформації є відомості про обсяги наданого у користування підземного простору (ділянки) надр, отримані від органів державного гірничого нагляду.

5.5.5. Метод розрахунку грошових надходжень базується на визначенні показника доходів, одержаних платником податків від провадження господарської діяльності. Для розрахунку цього показника використовується інформація про надходження коштів на банківські рахунки платника рентної плати, яка підтверджується банківськими документами, та інша інформація (документи), що підтверджують одержання коштів платником рентної плати за відпущені обсяги нафти і газу. Перерахунок отриманих коштів за фактично реалізовані обсяги нафти, природного газу та інших продуктів відповідно до їх відпускної ціни у фізичні обсяги дає об'єкт обчислення плати за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, за методом розрахунку грошових надходжень.

5.5.6. Якщо є можливість визначити об'єм підземного простору надр іншими методами, вони також можуть прийматися для визначення податкового зобов'язання з плати за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин.

5.6. Визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами стосовно збору за забруднення навколишнього природного середовища

5.6.1. Об'єкт обчислення збору за забруднення навколишнього природного середовища та його нормативи

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) збір за забруднення навколишнього природного середовища є загальнодержавним і обов'язковим для сплати. Крім того, цей збір встановлений Законом України від 25.06.91 р. у N 1264-XII (1264-12) "Про охорону навколишнього природного середовища".

Збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється у Порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.99 р. N 303 (303-99-п) "Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору" (з урахуванням змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України від 27.10.99 р. N 1984 (1984-99-п) і від 11.08.2000 р. N 1261 (1261-2000-п) ).

Постановою визначені платники збору за забруднення навколишнього природного середовища, об'єкти обчислення збору, основні положення щодо його обчислення і сплати, а також затверджено нормативи збору і коефіцієнти коригування до них.

Відповідно до цієї постанови наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, Державної податкової адміністрації України за погодженням з Міністерством фінансів і Міністерством економіки України від 19.07.99 р. N 162/397 (z0544-99) , зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 09.08.99 р. N 544/3837, затверджено Інструкцію про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Платниками збору за забруднення навколишнього природного середовища є:

суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності;

об'єднання, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи суб'єктів підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої територіальної громади;

бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації;

постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи в Україні;

громадяни, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів.

Об'єктами обчислення збору за забруднення навколишнього природного середовища є:

обсяги забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення. До них відносяться такі відомі речовини, як оксиди азоту, вуглецю, аміак, марганець, нікель, озон, ртуть, свинець та ін.;

обсяги фактично використаного пального, в результаті спалення якого утворюються забруднюючі речовини. Мається на увазі дизельне паливо, мазут, етилований і неетилований бензин, зріджений нафтовий газ, стиснений природний газ;

обсяги забруднюючих речовин, які скидаються безпосередньо у водні об'єкти. До них відносяться нафтопродукти, нітрати, нітрити та ін.;

обсяги відходів, що розміщуються. Відходи класифікуються за ступенем небезпечності.

Гранично допустимі обсяги забруднення обмежуються державою шляхом встановлення лімітів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення (до 28.12.2001 р.), скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти і розміщення відходів. Обсяги використання пального не обмежуються, відповідно не лімітуються викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря пересувними джерелами забруднення (в тому числі автотранспортом), а також з 28.12.2001 р. викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.

Щорічні ліміти на викиди стаціонарними джерелами забруднення встановлювалися органами Міністерства екології та природних ресурсів терміном на п'ять років і доводяться окремо по кожному платнику до 1 червня року, що передує року здійснення забруднення.

Ліміти на забруднення автомобільним, залізничним і річковим транспортом не встановлюються.

За понадлімітні обсяги забруднення збір обчислюється окремо і сплачується у п'ятикратному розмірі. Важливо відмітити, що у разі відсутності у платника затверджених в установленому порядку лімітів викидів, скидів чи розміщення відходів всі обсяги забруднення вважаються понадлімітними і збір обчислюється і сплачується в п'ятикратному розмірі.

Розрахунок подається до органів державної податкової служби протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу.

Збір за забруднення навколишнього природного середовища сплачується до бюджетів протягом 50 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу.

5.6.2. Метод економічного аналізу застосовується для оцінки таких елементів податкових баз, як матеріальні та нематеріальні витрати, при розрахунку яких можуть використовуватися експертна оцінка та висновки відповідних уповноважених органів.

Наприклад, надати експертну оцінку щодо можливих обсягів викидів, скидів та розміщення відходів або розміру цих обсягів на одиницю виробленої продукції можуть органи Мінекоресурсів. При цьому слід мати на увазі, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.98 р. N 1218 (1218-98-п) ліміти на розміщення відходів затверджуються місцевою державною адміністрацією терміном на один рік, після чого доводяться платникам до 1 жовтня поточного року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.99 р. N 2034 (2034-99-п) "Про затвердження Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів" та Інструкцією щодо складання реєстрових карт об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки від 17.02.99 р. N 41 (z0169-99) і зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 18.03.99 р. N 169/3462, зобов'язано підприємства вести первинний облік відходів відповідно до типових форм первинної облікової документації (картки, журнали, анкети) з використанням технологічної, нормативно-технічної, планово-економічної, бухгалтерської та іншої документації. Крім того, відповідно до наказу Міністерства транспорту України від 10.04.2001 р. N 205 (z0452-01) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.05.2001 р. N 452/5643, "Про затвердження Правил реєстрації операцій зі шкідливими речовинами на суднах, морських установках і в портах України" операції зі шкідливими речовинами на суднах, що плавають під прапором України, на морських стаціонарних і плавучих установках, що знаходяться в морських водах під юрисдикцією України, на берегових спорудах для прийняття і обробки суднових відходів у портах України необхідно реєструвати в журналах реєстрації операцій зі шкідливими речовинами, у машинних або суднових журналах, або в диспетчерських журналах залежно від типу шкідливої речовини і виду об'єкта. Журнали реєстрації операцій зі шкідливими речовинами є офіційними судновими документами, повинні бути внесені в судновий реєстр обов'язкових документів, прошнуровані і засвідчені печаткою капітана будь-якого порту. Органи, що здійснюють державний нагляд або контроль та нагляд, можуть перевіряти записи в журналах і робити з них виписки, а також вимагати, щоб капітан судна або адміністрація морських стаціонарних або плавучих установок і приймальних споруд у портах засвідчили, що ця копія відповідає оригіналу.

5.6.3. Метод економічного аналізу застосовується для оцінки таких елементів податкових баз, як валові доходи і валові витрати, які розраховуються з урахуванням оцінки інформації про провадження господарської діяльності платника податків, отриманої з інших джерел згідно із законодавством. Такими джерелами інформації є відомості про обсяги викидів, скидів і розміщення відходів, отримані від органів державної статистики та органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі екології та природних ресурсів.

Згідно зі ст. 24 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1264-12) об'єкти, що шкідливо впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища, види та кількість шкідливих речовин, що потрапляють у навколишнє природне середовище, види й розміри шкідливих фізичних впливів на нього підлягають державному обліку. Крім того, підприємства, установи та організації проводять первинний облік у галузі охорони навколишнього природного середовища і безоплатно подають відповідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі.

Наприклад, Інструкцією про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 10.02.95 р. N 7 (z0061-95) , зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15.03.95 р. N 61/597, зобов'язано підприємства складати звіти про проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві, в яких має систематизуватися інформація про розміщення джерел забруднення атмосфери на території, види і кількісний склад забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, величину викиду, а також інформація про викиди забруднюючих речовин від пересувних джерел. Звіт про інвентаризацію викидів забруднюючих речовин подається до органів Мінекобезпеки для реєстрації.

Для визначення об'єкта обчислення збору за здійснені викиди пального можна використати інформацію про зареєстровані транспортні засоби суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, отриману від органів Державтоінспекції. Крім того, джерелом інформації можуть також бути шляхові листи, показники лічильника відстані пересувного джерела (кілометраж), обсяги використання мастильних матеріалів.

5.6.4. Якщо є можливість визначити обсяг викидів, скидів і розміщення відходів іншими методами, вони також можуть прийматися для визначення податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища.

5.7. Визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами стосовно готельного збору

5.7.1. Об'єкт обчислення готельного збору та його ставки

Законом України "Про систему оподаткування" (1251-12) готельний збір включено до переліку місцевих зборів. У Декреті Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. N 56-93 (56-93) "Про місцеві податки і збори" (із змінами та доповненнями) визначені платники готельного збору, його граничний розмір та порядок обчислення.

Платниками готельного збору є особи, які проживають в готелях, та юридичні особи, які орендують приміщення (номери).

Базою оподаткування готельним збором є добова вартість найманого житла.

Відповідно до ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" (56-93) ставки готельного збору визначаються органами місцевого самоврядування, але не можуть перевищувати за добу 20 відсотків добової вартості найманого житла.

Стягнення коштів готельного збору, їх облік та перерахування до місцевого бюджету покладається на адміністрацію готелів, які акумулюють цей збір на своїх рахунках і в терміни, встановлені органами місцевого самоврядування, перераховують до місцевого бюджету.

Розрахунок готельного збору подається органам державної податкової служби у терміни, встановлені органом місцевого самоврядування.

5.7.2. Метод економічного аналізу застосовується для оцінки таких елементів податкової бази, як обсяги виробництва та реалізації товарів (робіт, послуг), які розраховуються виходячи з характеристики стану виробничих потужностей, таких, як койко-місце.

Наприклад, у готелі "Київ", що розташований на території м.Києва, налічується 100 койко-місць. Вартість одного койко-місця за даними прейскуранта готелю становить 50 грн. за добу, а середня наповнюваність на місяць - 80 відсотків. Згідно з рішенням Київської міської Ради затверджена ставка готельного збору 20 відсотків. Таким чином, податкове зобов'язання з готельного збору за місяць становитиме: (50 грн. х 100 х 30 х 80%) х 20% = = 24 тис.грн.

5.7.3. Метод розрахунку грошових надходжень базується на визначенні показника доходів, одержаних платником податків від провадження господарської діяльності. Для розрахунку цього показника використовується інформація про надходження коштів на банківські рахунки платника готельного збору, яка підтверджується банківськими документами, та інша інформація (документи), що підтверджують одержання коштів платником готельного збору за надані послуги. Перерахунок отриманих коштів за надані готелями послуги та кількість койко-місць дає об'єкт обчислення готельного збору за методом розрахунку грошових надходжень.

Наприклад, на банківський рахунок готелю "Славутич" за період, що перевіряється, надійшло 100 тис. грн.; згідно з рішенням Київської міської Ради затверджена ставка готельного збору 20 відсотків. Отже, податкове зобов'язання становитиме: 100 тис. грн. х 20% = = 200 тис. грн.

5.7.4. Якщо є можливість визначити об'єкт обчислення готельного збору іншими методами, вони також можуть прийматися для визначення податкового зобов'язання з готельного збору.

Додатково слід встановити (за можливості):

первинні документи готелю про фактичну кількість осіб, що проживають у ньому, за відповідний період;

суми отриманих коштів за проживання;

розміри ставок збору, визначених рішеннями місцевих рад, та порядок його справляння;

підприємства, які орендують приміщення не проживання, а для здійснення підприємницької діяльності, обсяги перерахованих ними коштів готелю за надані послуги;

дані господарської діяльності готелю, джерела походження доходів, взаєморозрахунки із споживачами;

обстежити приміщення готелю за ознаками відповідності їх вимогам для віднесення до можливого стандарту для тимчасового проживання;

визначити класифікаційні категорії готелів та відповідно до цього розміри застосовуваних ставок збору.

5.8. Визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами стосовно податку з реклами

5.8.1. Об'єкт обчислення податку з реклами та його ставки

Згідно зі ст. 15 Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) податок з реклами віднесено до місцевого податку. Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. "Про місцеві податки і збори" (56-93) об'єктом податку з реклами є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами.

Платниками податку з реклами є юридичні особи та громадяни (фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності).

Податок з реклами сплачується з усіх видів оголошень і повідомлень, які передають інформацію з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації, преси, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, майна та одягу; на вулицях, магістралях, майданах, будинках, транспорті та в інших місцях.

Граничний розмір податку з реклами не повинен перевищувати 0,1 відсотка вартості послуг за розміщення одноразової реклами та 0,5 відсотка за розміщення реклами на тривалий час.

Податок з реклами сплачується під час оплати послуг за встановлення та розміщення реклами.

Порядок сплати і перерахування до місцевого бюджету податку з реклами визначається відповідним рішенням органу місцевого самоврядування.

5.8.2. Метод економічного аналізу застосовується для оцінки таких елементів податкової бази, як обсяги виробництва та реалізації товарів (робіт, послуг), які розраховуються виходячи з характеристики стану виробничих потужностей, таких, як тираж засобів масової інформації, розміщення рекламних щитів, ефірний час реклами тощо.

Наприклад, тираж періодичного видання за місяць становить 10 тис. екземплярів. Подана заявка на рекламну послугу терміном на один місяць, вартість якої згідно з прейскурантом цін становить 10 грн. за 1 кв. см. Загальна площа реклами становить 10 кв. см. Таким чином, об'єкт обчислення рекламного податку (вартість) становитиме: 10 тис. шт. х 10 кв. см х 10 грн. = 1 млн грн.

5.8.3. Метод економічного аналізу застосовується для оцінки таких елементів податкових баз, як приріст активів платника податку з реклами, який визначається шляхом перевірки наявності та порівняння активів у процесі провадження господарської діяльності такого платника рекламного податку. Наприклад, кількість рекламних щитів.

5.8.4. Метод економічного аналізу застосовується для оцінки таких елементів податкових баз, як витрати на оплату праці, які визначаються виходячи з установленої участі працівників у господарській діяльності платника податків, підтвердженої документально, або на підставі письмових пояснень працівників про фактично одержані доходи. Наприклад, витрати на оплату праці працівникам за здійснені ними певні види робіт (розклеювання афіш, плакатів, установлення рекламних щитів, інших технічних пристроїв).

5.8.5. Метод економічного аналізу застосовується для оцінки таких елементів податкових баз, як обсяги реалізації та придбання продукції, які можуть також розраховуватись на підставі аналізу інвентаризації запасів цієї продукції на початок та кінець звітного періоду. Наприклад, придбання поліграфічних матеріалів, фарб, паперу, інших необхідних для розміщення реклами матеріалів.

5.8.6. Метод розрахунку грошових надходжень базується на визначенні показника доходів, одержаних платником податків від провадження господарської діяльності. Для розрахунку цього показника використовується інформація про надходження коштів на банківські рахунки платника готельного збору, яка підтверджується банківськими документами, та інша інформація (документи), що підтверджують одержання коштів платником рекламного податку за надані рекламні послуги.

5.8.7. Якщо є можливість визначити об'єкт обчислення готельного збору іншими методами, вони також можуть прийматися для визначення податкового зобов'язання з готельного збору.

Оскільки згода на розміщення реклами на будинках та спорудах, транспортних засобах тощо, порядок розміщення якої встановлюється відповідними місцевими органами влади в межах їх компетенції, дається їхніми власниками або уповноваженими ними органами (особами), необхідно за документами, усними чи письмовими поясненнями, відео- та звукозаписами, а також з іншої інформації встановлювати:

рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами;

витрати рекламодавців та вартість рекламних послуг;

зіставляти та аналізувати матеріали перевірок тих підприємств, що надають послуги з розміщення реклами.

Використовується також інформація органів Державного комітету України у справах захисту прав споживачів, яка стосується контролю за дотриманням законодавства України про рекламу та інших матеріалів про рекламодавців, виробників і розповсюджувачів реклами.

VI. Особливості визначення сум податкових зобов'язань з акцизного збору за непрямими методами

6.1. Метою застосування непрямих методів для визначення податкового зобов'язання з акцизного збору є обрахування бази оподаткування цим збором. Акцизний збір обчислюється у твердих ставках у гривнях або в євро з одиниці реалізованих (переданих, ввезених в Україну) товарів (продукції) або за ставками у відсотках до обороту з реалізації (передачі) товарів (продукції).

6.2. З використанням непрямих методів, що визначені п.8 Методики визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2002 р. N 697 (697-2002-п) , необхідно обчислити базу оподаткування акцизним збором. Обрахунки рекомендується здійснювати з використанням декількох методів. За результатами порівняння отриманих результатів обирається той з них (або їх сукупність), який є найбільш реальним (реальними).

6.3. З використанням методу економічного аналізу, який базується на взаємозв'язку та взаємозалежності різних економічних показників, оцінюється обсяг виробництва та реалізації товарів (продукції). Якщо платником не надається підтвердження про фактичний обсяг реалізації продукції за період, що перевіряється (залишків продукції на початок та кінець періоду), то він приймається на рівні, не нижчому за обсяги виробництва товарів (продукції).

6.4. Обсяг реалізації товарів (продукції) може бути визначений виходячи з обсягів виробництва.

Наприклад. Нафтопереробний завод документів про фактичні обсяги виробництва та реалізації бензинів не пред'являє. Одночасно фактичні обсяги виробництва та реалізації бензину за попередній до періоду, що перевіряється, квартал складають 120000 кг. Тому середньомісячний обсяг реалізації бензину за місяць складатиме: 120000 : 3 = = 40000 кг.

6.5. Обсяг виробництва товарів (продукції) може бути визначений виходячи з кількості використаної сировини, матеріалів, електричної і теплової енергії, води, тари і продукції оздоблення.

Наприклад. Рахунок за споживання електричної енергії за рік підприємству виставлено у сумі 50000 грн. за спожиті 500000 кВт.

На виробництво одиниці продукції споживається 2 кВт. Вартість реалізації одиниці продукції за прейскурантом підприємства становить 5 грн. за одиницю продукції.

Таким чином, на обладнанні підприємства було виготовлено: 500000 кВт : 2 кВт = 250 тис. од. продукції.

Враховуючи, що товарних залишків на складах підприємства не виявлено, усю вироблену продукцію слід вважати реалізованою, за що підприємство отримало: 250 тис. од. х 5 грн. = 1250 тис. грн.

6.6. Обсяг виробництва товарів (продукції) може бути визначений також виходячи з кількості одержаних марок акцизного збору, виданих податкових векселів, що підтверджують зобов'язання зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), та інших показників.

Наприклад. Якщо підприємством отримано марки акцизного збору в кількості 500000 шт. на пляшки ємністю 0,5 л для виробництва горілки міцністю 40 відсотків, і марок на підприємстві не виявлено, то сума акцизного збору буде складати:

500000 х 0,5 х 0,4 х 16 грн. = 1600000 грн.

6.7. Визначення обсягів реалізації товарів (продукції), встановлення руху товарів та обчислення пов'язаної з цим суми оподатковуваних операцій може бути здійснено за такими формулами:

П = ТЗп + З - ТЗк,

де: П - обсяг реалізації;

ТЗп - товарні залишки на початок звітного періоду;

З - обсяг виробництва;

ТЗк - товарні залишки на кінець звітного періоду.

6.8. Для визначення обсягів реалізації продукції можна використати відомості про середню одноденну реалізацію підсумком за 10 діб, обраних працівниками органів державної податкової служби самостійно. Реалізація визначається шляхом підрахунку обсягів реалізації з використанням засобів вимірювання або без них. При цьому забезпечується постійна присутність протягом контрольної доби (робочого часу) представника органу державної податкової служби. Визначений таким чином обсяг реалізації порівнюється із середнім добовим обсягом реалізації за попередні періоди. У разі відхилення визначеної середньої добової реалізації від задекларованої вона приймається для визначення обсягів реалізованої продукції за звітні періоди, а різниця вважається прихованою реалізацією, з якої додатково нараховується акцизний збір.

6.9. У разі встановлення розбіжності між задекларованими обсягами реалізації товарів (продукції) та обсягами реалізації, визначеними із застосуванням непрямих методів, орган державної податкової служби у письмовій формі повинен запропонувати платнику податку документально обґрунтувати виявлену розбіжність. Якщо платник не в змозі виконати цю вимогу шляхом використання легалізованих джерел, орган державної податкової служби обчислює суму акцизного збору.

VII. Визначення сум податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб (щодо суб'єктів підприємницької діяльності) за непрямими методами

7.1. Положення цих Методичних рекомендацій застосовуються до фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності з урахуванням вимог діючого законодавства щодо особливостей організації та здійснення певних видів підприємницької діяльності фізичними особами і оподаткування доходів від такої діяльності.

Платниками податку, до яких можуть бути застосовані непрямі методи визначення сум податкових зобов'язань за цим розділом Методичних рекомендацій, є фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, на яких згідно з діючими законами покладено обов'язок подавати до контролюючих органів декларації (звіти, розрахунки, інші форми документів, які містять в собі інформацію про доходи та/або витрати чи іншу правову інформацію), утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції.

У практичному застосуванні законодавчих документів державний податковий ревізор - інспектор визначає сукупний оподатковуваний дохід фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності та його податкові зобов'язання.

7.2. На підставі документів (письмових свідчень як платника, так і інших сторін (юридичних і фізичних осіб)), отриманих із джерел, викладених у п.6 Методики, та інформації, наведеної у п.7 Методики. З цією метою:

а) інспектором органу державної податкової служби заповнюється доходна та витратна частини розрахунку (див. Приклад) платника (згідно з вимогами законодавства про оподаткування доходів фізичної особи і відповідно до встановленої форми декларації).

Витратна частина визначається виходячи з даних, відібраних із зазначених джерел, та інформації згідно з п.6 та 7 Методики.

Доходна частина розрахунку (див. Приклад) заповнюється на підставі документів, які свідчать про одержані особою доходи (як у грошовій формі, так і у формі, іншій ніж грошова). При цьому враховуються доходи, на які протягом періоду (року), що перевіряється, були згідно з нормами чинного законодавства нараховані податки і збори (у тому числі державне мито), а також доходи, які не є об'єктом оподаткування;

б) ревізором - інспектором державної податкової служби порівнюються загальні розрахункові суми фактичних витрат з наявними доходами і визначається різниця між ними.

У разі встановлення перевищення суми витратної частини над сумою доходної з метою виявлення джерел і характеру визначених додаткових доходів, одержаних платником, інспектор органу державної податкової служби, який проводить перевірку, пропонує платнику податків у письмовій формі пояснити або документально обґрунтувати (підтвердити) виявлену розбіжність. За відсутності документів платник на підставі ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) зобов'язаний надати письмові пояснення. Інформація, надана як у документах, так і у поясненнях, має бути ретельно перевірена, після чого визначаються суми доходів, які підлягають оподаткуванню або мають бути звільнені від оподаткування.

Якщо при наступній перевірці даних, наведених у поясненнях платника, встановлена їх невідповідність дійсності, або якщо платник не в змозі або відмовляється обґрунтувати і пояснити джерела податкових доходів, ревізор - інспектор державної податкової служби самостійно кваліфікує виявлену розбіжність (суму перевищення фактичних витрат над наявними доходами) як дохід платника, і враховує її при визначенні податкового зобов'язання з податку. До доходної частини розрахунку (див. Приклад) переноситься сума встановленого перевищення, при цьому таке перевищення збільшується на суму розміру встановленого законом прожиткового мінімуму на працездатну особу;

в) розраховується прибутковий податок (податок на доходи фізичних осіб / податкове зобов'язання) у порядку, що діє для річного перерахунку прибуткового податку.

7.3. Визначення податкових зобов'язань платника податків за непрямими методами оформляється актом документальної перевірки, в якому чітко, з посиланням на письмові свідчення та зроблені на їх підставі аргументовані висновки, з обґрунтуванням порушених норм законодавчих актів із зазначенням їх підпунктів, пунктів та статей, відповідно до порядку проводиться оформлення матеріалів документальних перевірок щодо дотримання податкового законодавства, визначеного наказом ДПА України, додатком до якого є розрахунок визначення суми податкового зобов'язання (див. Приклад).

У разі відмови платника податків від підписання акта перевірки ревізором - інспектором державної податкової служби складається акт, що засвідчує факт такої відмови, в довільній формі. При цьому в акті необхідно зазначити про ознайомлення громадянина зі змістом акта перевірки, його обов'язками, правами, відповідальністю як платника податків.

У разі виникнення спірних питань (неоднозначного тлумачення фактів, дій) між платником податків і інспектором податкового органу щодо об'єктивності сум визначених податкових зобов'язань за рішенням керівника податкового органу (його заступника), до моменту підписання акта перевірки інспектором, який здійснював перевірку, за його письмовим зверненням акт перевірки розглядається створеною з цією метою постійною комісією при податковому органі для прийняття остаточного рішення за результатами перевірки.

Якщо під час перевірки у діях фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності виявлені порушення податкового, валютного чи іншого законодавства, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України (2341-14) , інспектор податкового органу, відповідальний за проведення перевірки та визначення податкових зобов'язань за непрямими методами, зобов'язаний:

до закінчення перевірки і ознайомлення з її результатами платника податків передати підрозділу податкової міліції матеріали перевірки з усіма документами, тобто з письмовими свідченнями, які мають відношення до перевірки; копії документів залишаються у підрозділі, який здійснював перевірку; письмове свідчення про повний перелік документів, переданих підрозділу податкової міліції, повинно зберігатися у підрозділі до скасування державної реєстрації платника як суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи.

Матеріали, за якими у порушенні кримінальної справи відмовлено, у п'ятиденний термін повертаються підрозділу, який здійснював перевірку, для вирішення питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності у порядку, передбаченому чинним законодавством, та стягнення визначених непрямими методами податкових зобов'язань.

7.4. Податкове зобов'язання платника податків, нараховане податковим органом відповідно до Методики, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків апеляційного узгодження.

7.5. До 1 січня 2005 року діє правило, за яким якщо платник податків відмовляється узгодити податкове зобов'язання, нараховане податковим органом з використанням непрямого методу, податковий орган зобов'язаний звернутися до суду (господарського суду) з позовом про визнання такої суми податкового зобов'язання. При цьому обов'язок доведення того, що таке нарахування було зроблене належним чином, покладається на податковий орган.

7.6. Приклади визначення суми податкового зобов'язання за непрямим методом за оцінкою витрат платника податків.

Підприємець "І" здійснював торговельно-посередницьку діяльність протягом 2000 року. Після закінчення звітного періоду ним була подана до державного податкового органу декларація про доходи. Згідно з поданою декларацією підприємцем був отриманий валовий дохід у сумі 5000 грн. Валові витрати склали 4000 грн.

До складу витрат ним було віднесено: вартість придбаної для реалізації продукції, оренда приміщення, заробітна плата реалізаторів, внески до Пенсійного фонду тощо. Таким чином, дохід, який підлягає оподаткуванню прибутковим податком з громадян, становить 1000 грн.

У декларації також було вказано, що на утриманні підприємця "І" перебувають члени родини - дружина та двоє дітей. Інших доходів протягом звітного періоду підприємець не отримував.

Розрахунок прибуткового податку за звітний період здійснено виходячи з його середньомісячного доходу, а саме:

1000 грн. : 12 = 83,3 грн.

На підставі порівняння середньомісячного доходу підприємця з розміром встановленого законом прожиткового мінімуму доходів громадян на працездатну особу, а також з необхідними витратами на приватні потреби сім'ї був зроблений висновок про можливе приховування доходу від оподаткування.

На підставі інформації, одержаної згідно з законодавством як із внутрішніх, так і з зовнішніх джерел, встановлено, що громадянин "І":

придбав та зареєстрував на своє ім'я автомобіль вартістю 5000 грн.;

придбав квартиру вартістю 20000 грн.

Зіставивши ці факти, працівник податкового органу зробив висновок:

Інспектор органу державної податкової служби порівнює загальні суми фактичних витрат із задекларованим підприємцем доходом і визначає різницю між ними у сумі:

24000 грн. = 29000 грн. - 5000 грн.

Під час подальшої перевірки згідно з отриманою інформацією було встановлено, що підприємець "І" крім роздрібної торгівлі в орендованому приміщенні займався оптовою торгівлею пивом, яке купував на пивзаводі за готівку. Частково пиво реалізовувалося в роздрібній торгівлі, що мало відображення у звітах, але більша кількість пива реалізовувалась оптовим покупцям за готівку. При опитуванні реалізатори підтвердили припущення щодо приховування доходів, пояснивши, що підприємець виплачував їм заробітну плату не за однією відомістю, а за двома - офіційною та неофіційною.

Коли інспектор органу державної податкової служби при опитуванні платника довів до нього факт невідповідності задекларованого доходу понесеним ним витратам, підприємець "І" пояснив, що кошти для придбання квартири та автомобіля позичив у підприємця "П". Цей аргумент був перевірений шляхом документального дослідження підприємця "П", який спочатку підтвердив надання позики "І". Але коли йому довели, що згідно з поданою ним декларацією про такі доходи він не звітував, підприємець "П" відмовився (письмово) від попередніх своїх пояснень. Цим було спростовано твердження підприємця "І" щодо надання йому позики.

Методичні рекомендації

визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами

I. Загальні положення

II. Сфера застосування непрямих методів визначення сум податкового зобов'язання

III. Застосування непрямих методів визначення сум податкових зобов'язань

V. Визначення сум податкових зобов'язань з місцевих, ресурсних і рентних платежів за непрямими методами

VI. Особливості визначення сум податкових зобов'язань з акцизного збору за непрямими методами

VII. Визначення сум податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб (щодо суб'єктів підприємницької діяльності) за непрямими методами