КОМІТЕТ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ
                ФІНАНСІВ І БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

                             Л И С Т

 N 06-10/730 від 11.12.2001




     В Комітеті   Верховної  Ради  України  з  питань  фінансів  і
банківської   діяльності   розглянуто   Конституційне    звернення
Туристичної   асоціації  України  стосовно  офіційного  тлумачення
положень статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про  місцеві
податки  і  збори"  (  56-93  ) щодо визначення розміру готельного
збору.
     Відповідно до   статті   2  зазначеного  Декрету  (  56-93  )
платниками готельного збору є особи,  які  проживають  у  готелях.
Граничний  розмір  готельного  збору  не  повинен  перевищувати 20
відсотків  добової  вартості  найманого  житла   (без   додаткових
послуг).
     На нашу думку,  неоднозначне тлумачення цієї статті в частині
визначення розміру готельного збору викликане нечітким визначенням
бази оподаткування, що призвело до конфлікту інтересів.
     Зокрема, з  одного  боку,  "під граничним розміром готельного
збору,  який  не  повинен  перевищувати   20   відсотків   добової
вартості",  можна  розуміти  розмір  ставки  збору,  за  базу  для
визначення якого береться  добова  вартість  проживання  у  готелі
(тобто певний відсоток від вартості проживання за добу). При цьому
сума готельного  збору  визначається  за  весь  час  проживання  у
готелі. До такого висновку дійшли, виходячи із наданих роз'яснень,
Державна податкова  адміністрація  України  та  Державний  комітет
молодіжної політики, спорту і туризму України.
     З другого боку,  із змісту  зазначеної  норми  можна  зробити
висновок,   що  граничний  розмір  готельного  збору,  тобто  сума
готельного збору (а не граничний розмір ставки готельного  збору),
яка  стягується  з  осіб,  які  проживають  у готелях,  не повинна
перевищувати  20  відсотків  добової  вартості  найманого   житла,
незалежно від терміну проживання. Таке роз'яснення надано у листах
Державного комітету України  з  питань  регуляторної  політики  та
підприємництва.
     У зв'язку з тим,  що Декрет Кабінету Міністрів  України  "Про
місцеві податки  і  збори"  (  56-93 ) застосовується з 1993 року,
Комітет звернувся до Державної податкової адміністрації України  з
проханням  надати  інформацію  про  те,  як  фактично  це  питання
відображається  у  рішеннях  органів   місцевого   самоврядування,
оскільки згідно  із  статтею 18 Декрету ( 56-93 ) органи місцевого
самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати
місцевих  податків  і  зборів  відповідно  до  переліку  і в межах
установлених граничних розмірів ставок.
     Із листа   Державної  податкової  адміністрації  України  від
27.11.2001р. N 363/2/18-1110 (  va363225-01  )  випливає,  що,  як
показує  практика,  готельний  збір,  відповідно до рішень органів
місцевого самоврядування,  обчислюється від добової вартості житла
з урахуванням тривалості проживання.
     Враховуючи те,  що  оскільки  у  статті  2  Декрету  Кабінету
Міністрів України "Про місцеві податки і збори" ( 56-93 ) чітко не
визначено,  що сума  готельного  збору  обчислюється  виходячи  із
терміну проживання особи (тобто кількості діб, на яку було найняте
житло),  вважаємо,  що готельний збір має стягуватися у розмірі не
більше 20 відсотків добової вартості житла,  незалежно від терміну
проживання у готелі.
     З  набранням   чинності  Законом   України  від 21.12.2000 р.
N 2181-III  (  2181-14  )  "Про  порядок   погашення   зобов'язань
платників   податків   перед  бюджетами  та  державними  цільовими
фондами" конфлікт інтересів має вирішуватись згідно з пунктом  4.4
цього Закону ( 2181-14 ),  яким,  зокрема,  встановлено, що у разі
коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на
підставі   закону,   або  коли  норми  різних  законів  чи  різних
нормативно-правових  актів  припускають  неоднозначне  трактування
прав  та  обов'язків  платників податків або контролюючих органів,
внаслідок  чого  є  можливість  прийняти  рішення  на  користь  як
платника  податків,  так  і контролюючого органу,  рішення у межах
апеляційного узгодження приймаються на користь платника податків.
     Врегулювати порушене  питання  можливо  лише  шляхом внесення
змін до статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України  "Про  місцеві
податки і   збори"   (   56-93   )   в   частині   уточнення  бази
оподаткування...

 Голова Комітету                                         В.Альошин

 "Бухгалтерія", N 51/2, 20.12.2001 р.