Конвенція
про дискримінацію в галузі праці та занять
N 111 (укр/рос)
( В доповнення до Конвенції додатково див.
Рекомендацію
( 993_602 ) від 25.06.1958
Конвенцію
( 993_163 ) від 24.06.1975 )
Генеральна конференція Міжнародної організації праці,
що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро
праці та зібралася 4 червня 1958 року на свою сорок другу сесію,
ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно дискримінації в
галузі праці та занять, що є четвертим пунктом порядку денного
сесії,
вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,
беручи до уваги, що у Філадельфійській декларації
проголошується, що всі люди, незалежно від раси, віри чи статі,
мають право на здійснення свого матеріального добробуту та
духовного розвитку в умовах свободи й гідності, економічної
сталості й однакових можливостей,
вважаючи далі, що дискримінація є порушенням прав,
проголошених у Загальній декларації прав людини ( 995_015 ),
ухвалює цього двадцять п'ятого дня червня місяця тисяча
дев'ятсот п'ятдесят восьмого року нижченаведену Конвенцію, яка
називатиметься Конвенцією 1958 року про дискримінацію в галузі
праці та занять:
Стаття 1
1. Відповідно до мети цієї Конвенції термін "дискримінація"
охоплює:
a) будь-яке розрізнення, недопущення або перевагу, що
робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії,
політичних переконань, іноземного походження або соціального
походження і призводить до знищення або порушення рівності
можливостей чи поводження в галузі праці та занять;
b) будь-яке інше розрізнення, недопущення або перевагу, що
призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи
поводження в галузі праці та занять і визначається відповідним
членом Організації після консультації з представницькими
організаціями роботодавців і працівників, де такі є, та з іншими
відповідними органами.
2. Будь-яке розрізнення, недопущення або перевага відносно
певної роботи, що грунтується на її специфічних вимогах,
дискримінацією не вважається.
3. Відповідно до мети цієї Конвенції терміни "праця" й
"заняття" охоплюють доступ до професійного навчання, доступ до
праці та різних занять, а також оплату й умови праці.
Стаття 2
Кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною,
зобов'язується визначити й проводити національну політику,
спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з
національними умовами й практикою, рівності можливостей та
поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої
дискримінації з приводу них.
Стаття 3
Кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною,
зобов'язується методами, що відповідають національним умовам і
практиці:
a) прагнути забезпечити співробітництво організацій
роботодавців і працівників, а також інших належних органів у
справі сприяння ухваленню й дотриманню цієї політики;
b) ввести таке законодавство й заохочувати такі освітні
програми, які зможуть забезпечити ухвалення й дотримання цієї
політики;
c) скасовувати будь-які законодавчі положення і змінювати
будь-які адміністративні інструкції або практику, що не збігаються
з цією політикою;
d) проводити встановлену політику в галузі праці під
безпосереднім контролем державної влади;
e) забезпечувати дотримання встановленої політики в
діяльності установ з питань професійної орієнтації, професійного
навчання та працевлаштування під керівництвом державної влади;
f) зазначати у своїй щорічній доповіді про застосування
Конвенції заходи, проведені відповідно до згаданої політики, та
досягнуті за допомогою цих заходів результати.
Стаття 4
Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є
обгрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю,
яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за
умови, що заінтересована особа має право звертатись до
компетентного органу, створеного відповідно до національної
практики.
Стаття 5
1. Особливі заходи щодо захисту чи допомоги, передбачені в
інших ухвалених Міжнародною конференцією праці конвенціях та
рекомендаціях, не вважаються за дискримінацію.
2. Кожний член Організації може після консультації з
представницькими організаціями роботодавців і працівників, де такі
організації є, встановити, що будь-які інші особливі заходи,
спрямовані на задоволення особливих потреб осіб, яких з міркувань
статі, віку, фізичної неповноцінності, сімейних обставин або
соціального чи культурного рівня звичайно визнають за таких, що
потребують особливого захисту чи допомоги, не вважатимуться за
дискримінацію.
Стаття 6
Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію,
зобов'язується застосовувати її на територіях поза метрополією
відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці
( 993_154 ).
Стаття 7
Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції
надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для
реєстрації.
Стаття 8
1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної
організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстрував
Генеральний директор.
2. Вона набирає чинності через дванадцять місяців після того,
як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію від
двох членів Організації.
3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена
Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його
документа про ратифікацію.
Стаття 9
1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію,
може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона
вперше набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію,
надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та
зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після
реєстрації акта про денонсацію.
2. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, який
протягом року після закінчення згаданого в попередньому параграфі
десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію,
передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період
тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію
після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку,
встановленому в цій статті.
Стаття 10
1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає всіх
членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх
документів про ратифікацію та актів про денонсацію, одержаних ним
від членів Організації.
2. Сповіщаючи членів Організації про реєстрацію одержаного
ними другого документа про ратифікацію, Генеральний директор
звертає їхню увагу на дату настання чинності цієї Конвенції.
Стаття 11
Генеральний директор Міжнародного бюро праці надсилає
Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй для
реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних
Націй ( 995_010 ) повні відомості щодо всіх документів про
ратифікацію та актів про денонсацію, зареєстрованих ним відповідно
до положень попередніх статей.
Стаття 12
Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро
праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції
доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід
вносити до порядку денного Конференції питання про повний або
частковий її перегляд.
Стаття 13
1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що повністю або
частково переглядає цю Конвенцію, і якщо в новій конвенції не
передбачено іншого, то:
a) ратифікація будь-яким членом Організації нової,
переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від
положень статті 9, негайну денонсацію цієї Конвенції, за умови, що
нова, переглянута конвенція набула чинності;
b) починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої
конвенції, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами
Організації.
2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою
та змістом щодо тих членів Організації, які її ратифікували, але
не ратифікували нову, переглянуту конвенцію.
Стаття 14
Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають
однакову силу.
Дата набуття чинності: 15 червня 1960 року.
Конвенції та рекомендації, ухвалені
Міжнародною організацією праці
1919-1964, Том I
Міжнародне бюро праці, Женева
Конвенция
о дискриминации в области труда и занятий
N 111
Генеральная Конференция Международной Организации Труда,
созванная в Женеве Административным Советом Международного
Бюро Труда и собравшаяся 4 июня 1958 года на свою сорок вторую
сессию,
постановив принять ряд предложений о дискриминации в области
труда и занятий, что является четвертым пунктом повестки дня
сессии,
решив придать этим предложениям форму международной
конвенции,
принимая во внимание, что в Филадельфийской декларации
провозглашается, что все люди, независимо от расы, веры или пола,
имеют право на осуществление своего материального благосостояния и
духовного развития в условиях свободы и достоинства, экономической
устойчивости и равных возможностей,
считая далее, что дискриминация представляет собой нарушение
прав, провозглашенных во Всеобщей д екларации прав человека
( 995_015 ),
принимает сего двадцать пятого дня июня месяца тысяча
девятьсот пятьдесят восьмого года нижеследующую Конвенцию, которая
будет именоваться Конвенцией 1958 года о дискриминации в области
труда и занятий:
Статья 1
1. В целях настоящей Конвенции термин "дискриминация"
включает:
а) всякое различие, недопущение или предпочтение, проводимое
по признаку расы, цвета кожи, пола, религии, политических
убеждений, иностранного происхождения или социального
происхождения, приводящее к уничтожению или нарушению равенства
возможностей или обращения в области труда и занятий;
b) всякое другое различие, недопущение или предпочтение,
приводящее к уничтожению или нарушению равенства возможностей или
обращения в области труда и занятий, определяемое соответствующим
Членом по консультации с представительными организациями
предпринимателей и трудящихся, где таковые существуют, и с другими
соответствующими органами.
2. Любое различие, недопущение или предпочтение в отношении
определенной работы, основанной на специфических требованиях
таковой, не считается дискриминацией.
3. В целях настоящей Конвенции термины "труд" и "занятия"
включают доступ к профессиональному обучению, доступ к труду и к
различным занятиям, а также оплату и условия труда.
Статья 2
Каждый Член Организации, для которого настоящая Конвенция
находится в силе, обязуется определить и проводить национальную
политику, направленную на поощрение, совместимыми с национальными
условиями и практикой методами, равенства возможностей и обращения
в отношении труда и занятий с целью искоренения всякой
дискриминации в отношении таковых.
Статья 3
Каждый Член Организации, для которого настоящая Конвенция
находится в силе, обязуется методами, соответствующими
национальным условиям и практике:
а) стремиться обеспечит сотрудничество организаций
предпринимателей и трудящихся, а также других надлежащих органов в
деле содействия принятию и соблюдению этой политики;
b) ввести такое законодательство и поощрять такие
образовательные программы, которые смогут обеспечить принятие и
соблюдение этой политики;
c) отменять всякие законодательные положения и изменять
всякие административные инструкции или практику, несовместимые с
этой политикой;
d) проводить установленную политику в области труда под
непосредственным контролем государственной власти;
e) обеспечивать соблюдение установленной политики в
деятельности учреждений по профессиональному ориентированию,
профессиональному обучению и трудоустройству под руководством
государственной власти;
f) указывать в своем ежегодном докладе о применении Конвенции
на мероприятия, проведенные согласно упомянутой политике, и на
достигнутые с помощью этих мероприятий результаты.
Статья 4
Любые меры, направленные против лица, в отношении которого
имеются обоснованные подозрения или доказано, что оно занимается
деятельностью, подрывающей безопасность государства, не считаются
дискриминацией при условии, что заинтересованное лицо имеет право
обращения в компетентный орган, созданный в соответствии с
национальной практикой.
Статья 5
1. Особые мероприятия по защите и помощи, предусмотренные в
других принятых Международной Конференцией Труда конвенциях и
рекомендациях, не считаются дискриминацией.
2. Каждый Член Организации может по консультации с
представительными организациями предпринимателей и трудящихся, где
таковые существуют, установить, что любые другие особые
мероприятия, направленные на удовлетворение особых нужд лиц,
которые по соображениям пола, возраста, физической
неполноценности, семейных обстоятельств или социального или
культурного уровня обычно признаются нуждающимися в особой защите
или помощи, не будут считаться дискриминацией.
Статья 6
Каждый Член Организации, ратифицировавший настоящую
Конвенцию, обязуется применять ее на территориях вне метрополии в
соответствии с положениями Устава Международной Организации Труда
( 993_154 ).
Статья 7
Официальные документы о ратификации настоящей Конвенции
направляются Генеральному Директору Международного Бюро Труда для
регистрации.
Статья 8
1. Настоящая Конвенция связывает только тех Членов
Международной Организации Труда, чьи документы о ратификации
зарегистрированы Генеральным Директором.
2. Она вступает в силу через двенадцать месяцев после того,
как Генеральный Директор зарегистрирует документы о ратификации
двух Членов Организации.
3. Впоследствии настоящая Конвенция вступает в силу в
отношении каждого Члена Организации через двенадцать месяцев после
даты регистрации его документа о ратификации.
Статья 9
1. Любой Член Организации, ратифицировавший настоящую
Конвенцию, может по истечении десятилетнего периода с момента ее
первоначального вступления в силу денонсировать ее посредством
акта о денонсации, направленного Генеральному Директору
Международного Бюро Труда и зарегистрированного им. Денонсация
вступает в силу через год после регистрации акта о денонсации.
2. Каждый Член Организации, ратифицировавший настоящую
Конвенцию, который в годичный срок по истечении упомянутого в
предыдущем пункте десятилетнего периода не воспользуется своим
правом на денонсацию, предусмотренным в настоящей статье, будет
связан на следующий период в десять лет и впоследствии сможет
денонсировать настоящую Конвенцию по истечении каждого
десятилетнего периода в порядке, установленном в настоящей статье.
Статья 10
1. Генеральный Директор Международного Бюро Труда извещает
всех Членов Международной Организации Труда о регистрации всех
документов о ратификации и актов о денонсации, полученных им от
Членов Организации.
2. Извещая Членов Организации о регистрации полученного им
второго документа о ратификации, Генеральный Директор обращает их
внимание на дату вступления настоящей Конвенции в силу.
Статья 11
Генеральный Директор Международного Бюро Труда направляет
Генеральному Секретарю Организации Объединенных Наций для
регистрации в соответствии со статьей 102 Устава Организации
Объединенных ( 995_010 ) Наций полные сведения относительно всех
документов о ратификации и актов о денонсации, зарегистрированных
им в соответствии с положениями предыдущих статей.
Статья 12
Каждый раз, когда Административный Совет Международного Бюро
Труда считает это необходимым, он представляет Генеральной
Конференции доклад о применении настоящей Конвенции и решает,
следует ли включать в повестку дня Конференции вопрос о ее полном
или частичном пересмотре.
Статья 13
1. В случае если Конференция примет новую конвенцию,
полностью или частично пересматривающую настоящую Конвенцию, и
если в новой конвенции не предусмотрено обратное, то:
а) ратификация каким-либо Членом Организации новой,
пересматривающей конвенции влечет за собой автоматически,
независимо от положений статьи 9, немедленную денонсацию настоящей
Конвенции при условии, что новая, пересматривающая конвенция
вступила в силу;
b) начиная с даты вступления в силу новой, пересматривающей
конвенции настоящая Конвенция закрыта для ратификации ее Членами
Организации.
2. Настоящая Конвенция остается во всяком случае в силе по
форме и содержанию в отношении тех Членов Организации, которые ее
ратифицировали, но не ратифицировали новую, пересматривающую
конвенцию.
Статья 14
Английский и французский тексты настоящей Конвенции имеют
одинаковую силу.
Дата вступления в силу: 15 июня 1960 года.
"Международная защита прав и свобод человека"
Москва, "Юридическая литература", 1990