ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ОГЛЯДОВИЙ ЛИСТ
N 01-8/31 від 14.01.2002
Господарські суди України
Про деякі питання практики вирішення спорів,
пов'язаних із застосуванням законодавства про
інтелектуальну власність
Вищий господарський суд України надсилає огляд практики
вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про
інтелектуальну власність.
1. Розміщення в мережі Інтернет твору у вигляді, доступному
для публічного використання, є його відтворенням та потребує
дозволу особи, яка має авторське право.
Редакція газети звернулася до господарського суду з позовом
про припинення порушення товариством з обмеженою відповідальністю
її майнових прав суб'єкта авторського права шляхом розміщення в
мережі Інтернет на сайті відповідача статті, опублікованої в
газеті.
Рішенням суду відмовлено у задоволенні позовних вимог з тих
мотивів, що авторський договір, укладений позивачем з автором
статті, є недійсним, у зв'язку з чим він не породжує для його
сторін прав і обов'язків.
Постановою апеляційної інстанції рішення зі справи залишено
без зміни з посиланням на те, що розміщення матеріалу на сайті у
мережі Інтернет не є використанням твору, оскільки воно не
належить ні до відтворення, ані до публічного показу чи сповіщення
твору, у зв'язку з чим не потребує дозволу особи, яка має
авторське право.
Не погоджуючись із судовими актами, редакція газети просила
їх скасувати та задовольнити позовні вимоги з посиланням на те, що
розміщення матеріалу (статті) в мережі Інтернет є його
відтворенням у розумінні статті 1 Закону України "Про авторське
право і суміжні права" ( 3792-12 ) (в редакції Закону України від
11.07.2001 N 2627-III ( 2627-14 ), далі - Закон); а протизаконно
відтворений відповідачем матеріал є статтею - літературним
письмовим твором белетристичного характеру, який підлягає охороні
згідно з преамбулою того ж Закону.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та їх
юридичну оцінку, Вищий господарський суд України встановив таке.
Підставою для звернення редакції газети з позовом до суду
було розміщення товариством на сайті в мережі Інтернет
опублікованого у газеті матеріалу, майнові права на який передано
редакції газети автором статті на підставі авторського договору.
Згідно з преамбулою Закону ( 3792-12 ) ним охороняються
особисті немайнові права і майнові права авторів та їх
правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів
науки, літератури і мистецтва - авторське право.
До майнових прав автора чи іншої особи, яка має авторське
право, віднесено виключне право на використання твору та виключне
право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами
(частина перша статті 15 Закону ( 3792-12 ).
Частиною третьою названої статті Закону ( 3792-12 )
передбачено, що виключне право автора чи іншої особи, яка має
авторське право, на дозвіл чи заборону використання твору іншими
особами дає йому право дозволяти або забороняти:
1) відтворення творів;
2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;
3) публічну демонстрацію і публічний показ;
4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно
здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше
оприлюднення;
5) переклади творів;
6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни
творів;
7) включення творів як складових частин до збірників,
антологій, енциклопедій тощо;
8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження
іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та
шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;
9) подання своїх творів до загального відома публіки таким
чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з
будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;
10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після
першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або
примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз
даних, музичних творів у нотній формі, а також творів,
зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує
комп'ютер;
11) імпорт примірників творів.
Водночас зазначено, що цей перелік не є вичерпним.
Статтею 1 Закону ( 3792-12 ) визначено, що відтворенням
творів є виготовлення одного або більше примірників твору,
відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх
запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у
тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати
комп'ютер.
З аналізу цієї норми випливає, що розміщення творів у мережі
Інтернет у вигляді, доступному для публічного використання, є їх
відтворенням у розумінні статті 1 Закону ( 3792-12 ), у зв'язку з
чим на таке розміщення творів поширюється дія статті 15 Закону.
Вчинення будь-якою особою дій, які порушують майнові права
суб'єкта авторського права, визначені статтею 15 Закону
( 3792-12 ), є порушенням авторського права, що дає підстави для
судового захисту (пункт "а" статті 50 Закону).
З огляду на викладене Вищий господарський суд України дійшов
висновку про неправильне застосування судом норм Закону
( 3792-12 ).
2. Використання без дозволу уповноваженої на те особи знаку
для товарів і послуг іншого господарюючого суб'єкта, який має
пріоритет на його використання, є недобросовісною конкуренцією.
Рішенням територіального відділення Антимонопольного комітету
України (далі - Комітет) до підприємства застосовано штрафні
санкції за вчинення дій, що розглядаються як недобросовісна
конкуренція, а саме: використання охоронюваного законом знаку для
товарів і послуг іншого господарюючого суб'єкта без отримання
відповідного дозволу, наслідком чого може бути помилкове
сприйняття споживачем інформації про виробника товару.
Назване рішення оспорено підприємством до арбітражного суду з
посиланням на наявність відмінностей у використаному ним
позначенні та охоронюваному знакові для товарів і послуг, що
полягають у виконанні цих позначень буквами різних алфавітів.
Розглянувши матеріали справи та викладені у позовній заяві
доводи позивача, арбітражний суд задовольнив позовні вимоги з
посиланням на відсутність підстав для висновку про можливість
змішування господарської діяльності підприємства з діяльністю
іншого господарюючого суб'єкта.
Прийняте рішення залишено без зміни наглядовою інстанцією з
тих же підстав.
Не погоджуючись з рішенням та постановою зі справи, Комітет
просив їх скасувати та відмовити у задоволенні позову з огляду на
те, що використаний позивачем знак подібний до охоронюваного знаку
іншого суб'єкта господарської діяльності аж до ступеню
змішуваності, що може призвести до помилкового уявлення споживачів
про походження товару.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та їх
юридичну оцінку, Вищий господарський суд України дійшов висновку
про неправильне застосування арбітражним судом норм законодавства
з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, використане підприємством
позначення та охоронюваний знак для товарів і послуг тотожні як за
вимовою, так і за написанням, що свідчить про значну вірогідність
змішування споживачами товарів різних виробників. Посилання
позивача на виконання використаного ним словесного позначення
буквами латинського алфавіту, на відміну від виконаного кирилицею
охоронюваного знаку, спростовується матеріалами справи.
У прийнятті оспорюваного рішення Комітетом враховано
експертний висновок патентного повіреного, згідно з яким
дослідження використаного позивачем та охоронюваного знаків
створює загальне зорове і фонетичне враження їх подібності до
ступеню змішуваності.
Відповідно до статті 10 bis (Недобросовісна конкуренція)
Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20
березня 1883 року* ( 995_123 ) актом недобросовісної конкуренції
вважається будь-який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям
у промислових і торговельних справах. Зокрема, підлягають забороні
всі дії, здатні у який би то не було спосіб викликати змішування
відносно підприємства, продуктів чи промислової або торговельної
діяльності конкурента.
_______________________________
* Дата набрання чинності для України: 25 грудня 1991 року.
Аналогічні за змістом положення містять статті 1 і 4 Закону
України "Про захист від недобросовісної конкуренції"
( 236/96-ВР ), згідно з якими використання без дозволу
уповноваженої на те особи чужого знаку, що може призвести до
змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта, який має
пріоритет на його використання, є недобросовісною конкуренцією у
підприємницькій діяльності.
З огляду на встановлення факту недобросовісної конкуренції
Комітетом правомірно застосовано штрафні санкції на підставі
частини першої статті 30 названого Закону ( 236/96-ВР ).
3. У вирішенні питання про момент виникнення у власника
свідоцтва на знак для товарів і послуг права забороняти його
використання іншими особами необхідно точно з'ясовувати дату
подання заявки на знак, оскільки з цією датою пов'язується
виникнення прав, які випливають із свідоцтва про право власності
на знак.
Арбітражним судом розглянуто позов спільного підприємства
(далі - підприємство) до товариства з обмеженою відповідальністю
(далі - товариство) про припинення з дня подання заявки
використання знаку для товарів і послуг (далі - знак) і з огляду
на встановлення факту порушення його виключного права власника
свідоцтва на знак задоволено позовні вимоги.
Наглядовою інстанцією рішення зі справи скасовано, а справу
направлено на новий розгляд з посиланням на необхідність
з'ясування окремих обставин, що мають значення для правильного
вирішення спору.
Не погоджуючись з висновками суду про неповне з'ясування
обставин, що мають значення для справи, підприємство оскаржило
названу постанову. На думку заявника, одержане ним свідоцтво на
знак надає йому право забороняти іншим особам використовувати
зареєстрований знак без його дозволу.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та їх
юридичну оцінку, Вищий господарський суд України дійшов висновку
про правильність застосування наглядовою інстанцією норм
законодавства з огляду на таке.
Підставою для подання названого позову стало використання
товариством позначення, однорідного зі знаком, власником якого є
підприємство.
Відповідно до абзацу першого пункту 3 статті 16 Закону
України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"
( 3689-12 ) свідоцтво на знак для товарів і послуг надає його
власнику право забороняти іншим особам використовувати
зареєстрований знак без його дозволу, за винятком випадків, коли
використання знака не визнається порушенням прав власника
свідоцтва.
Водночас згідно з пунктом 1 названої статті ( 3689-12 )
права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки.
У прийнятті рішення арбітражним судом не з'ясовано, коли
підприємством подано заявку на знак та чи сплачено відповідний
збір. До того ж, як вбачається з матеріалів справи, існує
розбіжність між датою подання заявки підприємством, зазначеною у
свідоцтві на знак, та цією ж датою згідно з повідомленням
Науково-дослідного центру патентної експертизи.
З урахуванням викладених обставин суд касаційної інстанції не
знайшов підстав для скасування постанови зі справи та залишив її
без зміни.
4. Свідоцтво про реєстрацію знаку, тотожного або схожого
настільки, що його можна сплутати з охоронюваним законом фірмовим
найменуванням іншої особи, підлягає визнанню недійсним з огляду на
невідповідність такого знаку визначеним законом умовам надання
правової охорони.
До арбітражного суду звернулося підприємство з позовом до
Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства
освіти і науки України (далі - Державний департамент) та
товариства з обмеженою відповідальністю (далі - товариство) про
визнання недійсним виданого останньому свідоцтва на знак для
товарів і послуг з посиланням на те, що неправомірно
зареєстрований знак тотожний фірмовому найменуванню підприємства.
За результатами розгляду матеріалів справи суд визнав
недійсним оспорюване свідоцтво на знак для товарів і послуг та
зобов'язав Державний департамент виключити його з Державного
реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, а також
опублікувати відповідні відомості в офіційному бюлетені Державного
департаменту.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що
зареєстрований знак не відповідає умовам надання правової охорони,
а тому підлягає визнанню недійсним на підставі підпункту "а"
пункту 1 статті 19 Закону України "Про охорону прав на знаки для
товарів і послуг" ( 3689-12 ) (далі - Закон).
Не погоджуючись з рішенням зі справи і вважаючи його таким,
що прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального
права, зокрема з порушенням порядку визнання недійсним свідоцтва
на знак для товарів і послуг, товариство просило його скасувати та
відмовити у задоволенні позовних вимог.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та їх
юридичну оцінку, Вищий господарський суд України дійшов висновку
про правильність застосування арбітражним судом норм законодавства
з огляду на таке.
Пунктом 1 статті 5 Закону ( 3689-12 ) визначено, зокрема, що
правова охорона надається знаку, на який не поширюються підстави
для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом.
Згідно з пунктами 2 і 3 статті 6 Закону не можуть одержати правову
охорону позначення, які є оманливими або такими, що можуть ввести
в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або
надає послуги, а також не можуть бути зареєстровані як знаки ті
позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна
сплутати з фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і
належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання
заявки стосовно однорідних товарів і послуг.
Зареєстроване за товариством позначення є основною складовою
частиною фірмового найменування підприємства, що вирізняє його з
ряду інших виробників однорідної продукції. Згадане позначення
використовується підприємством як скорочене найменування для
маркування власного товару, а отже використання такого позначення
іншою особою може ввести споживачів в оману щодо виробника товару,
оскільки асоціюватиметься з товарами певного виду і якості
відомого на ринку господарюючого суб'єкта.
З огляду на невідповідність зареєстрованого знаку для товарів
і послуг умовам надання правової охорони свідоцтво на цей знак
правомірно визнано судом недійсним на підставі пункту 1 статті 19
Закону ( 3689-12 ).
5. Необхідною умовою для застосування статті 20 Закону
України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"
( 3689-12 ), якою передбачено право власника свідоцтва на знак для
товарів і послуг вимагати відшкодування заподіяних йому збитків, є
доведення факту порушення його прав особою, до якої подається
позов.
Фірма звернулася до арбітражного суду з вимогою про
припинення порушення заводом її прав власника свідоцтва на знак
для товарів і послуг та відшкодування збитків, заподіяних
неправомірним використанням знаку.
Рішенням арбітражного суду відмовлено у задоволенні позовних
вимог з огляду на недоведення позивачем факту порушення
відповідачем його виключних прав на знак.
Не погоджуючись з рішенням зі справи і вважаючи його таким,
що прийнято за неповно з'ясованих обставин справи, фірма просила
його скасувати, а позовні вимоги задовольнити. На підтвердження
своїх позовних вимог фірма посилалася на акт контрольної закупки
товару та складений на підставі нього експертний висновок
Торгово-промислової палати України, якими, на її думку,
підтверджується факт неправомірного використання відповідачем
чужого знаку для товарів і послуг.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та їх
юридичну оцінку, Вищий господарський суд України дійшов висновку
про правильне застосування арбітражним судом норм законодавства з
огляду на таке.
У акті, на який посилається позивач, відсутні дані про місце
проведення контрольних закупок та підпис представника
підприємства, де вони проводилися. До того ж у ньому йдеться про
використання знаків для товарів і послуг, застосування яких не є
предметом спору.
З урахуванням викладеного також не може розглядатися як
достатній доказ у справі експертний висновок, заснований на
згаданому акті.
З огляду на невиконання позивачем передбаченого частиною
першою статті 33 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) обов'язку доведення тих обставин, на які він
посилається як на підставу своїх вимог, судом обгрунтовано
відмовлено у задоволенні цих вимог.
Голова Вищого господарського
суду України Д. Притика