Додаток 1
до Регіональної програми розвитку
експортного потенціалу Харківської області
на 2007-2008 роки, затвердженої рішенням обласної ради
від 26 грудня 2006 року № 145-V (145-5-рр)
( X сесія V скликання)
Перспективні напрями зовнішньоторговельної стратегії України та її регіонів в умовах глобалізації
Тенденції розвитку світової торгівлі
Останнє десятиріччя характеризувалося посиленням відкритості національних ринків. Так, частка світового експорту товарів у світовому виробництві збільшилась до 20%, а його обсяг складає сьогодні до 6,0 трлн доларів США за рік. Випереджаюче зростання міжнародної торгівлі порівняно зі світовим виробництвом є свідченням посилення поділу праці та спеціалізації виробництва.
У вказаний період відбулись значні зміни у динаміці товарної структури світової торгівлі, а саме: зростання питомої ваги продукції обробної промисловості й скорочення частки сировинних товарів. Зокрема, зменшились поставки на експорт нафти та нафтопродуктів, прокату чорних металів, чавуну, труб, вантажних автомобілів, електровозів, тепловозів, кам’яного вугілля, цементу, паперу, рибних продуктів. Скорочується імпорт сировини та обладнання для харчової й легкої промисловості, а також імпорт споживчих товарів. Зростає імпорт м’яса й м’ясопродуктів, цукру-сирцю, сухого молока, зернових. Збільшується роль наукомістких виробів (комп’ютерна техніка та інше електронне обладнання).
Різко загострюється конкуренція на світових ринках товарів та послуг, посилюється регіоналізація міжнародної торгівлі - там відповідна сегментація єдиного світового ринку. Зростає процес включення країн у світову економіку та інтернаціоналізація торгівлі, тобто посилюється процес відокремлення між-фірмового товарообміну з метою економії на ринкових трансакціях.
В останнє десятиріччя відбулося значне збільшення міжнародної торгівлі послугами. У світовому товарообігу частка послуг досягає 25%. У промислово-розвинутих країнах світу у сфері послуг працює 70% працездатного населення, у виробничих сферах – 30%. Обсяг послуг у світовій торгівлі зріс у 6-7 разів і перевищив 1 трлн дол.
Унаслідок зміни характеру та напрямків іноземного інвестування у світовій торгівлі відбулися якісні зміни. Наприкінці 2005 року майже 75% світової торгівлі припадає на внутрішньофірмовий оборот транснаціональних корпорацій.
Відбуваються суттєві зміни в географічній структурі міжнародної торгівлі. Основний потік міжнародної торгівлі припадає на індустріальні країни (55%). Торгівля між індустріальними та країнами, що розвиваються, становить 27%, між країнами третього світу – 7%, між країнами з перехідною економікою та всіма іншими – 5%. Протиріччя між протекціонізмом та лібералізацією в умовах глобалізації яскраво проявляються у розвитку паралельних тенденцій: з одного боку відбувається рішуча ліквідація торговельних бар’єрів (у 2005 році середня тарифна ставка становила 4% проти 47% у 1947 р.); з іншого – коло глобального економічного простору концентрується у межах елітних країн (США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Канада, Нідерланди, Швейцарія).
Економісти відмічають посилення глобалізації зовнішньої торгівлі як за рівнем розвитку країн, так і за регіональною ознакою. Менш розвинуті країни прагнуть до розширення внутрішньорегіональних зв’язків у пошуках ринків збуту для товарів, неконкурентоспроможних на ринках розвинутих країн. Одночасно діяльність ТНК розвинутих країн, що розташовані на території менш розвинутих країн, веде до зростання коопераційних і торговельних зв’язків між державами з різним рівнем економічного розвитку. Тобто, зовнішня торгівля розвинутих країн не замикається у своєму колі. Вони імпортують товари з нових індустріальних країн і зберігають досить велику частку імпорту з країн, що розвиваються, а також з держав із перехідною економікою. Таким чином, тенденція до „замикання” спостерігається скоріше не в групі країн, однорідних за рівнем розвитку, а у групах, що об’єднуються на основі територіального принципу, тобто кластеру.
Оптимізація зовнішньоторговельної стратегії України
В Україні у ході реформування і системної трансформації вже відбулися певні реформи у напрямку відкритості національної економіки зовнішньому світові, зокрема на основі суперечливої взаємодії протекціонізму і лібералізації зовнішньої торгівлі (важливішого елементу структурної перебудови економіки). Лібералізація дозволяє: реалізувати економічну самостійність підприємств і створити життєздатний приватний сектор шляхом надання суб’єктам підприємницької діяльності права здійснювати зовнішньоекономічні операції; встановити зв'язок між внутрішніми та світовими цінами, що дозволяє одержувати інформацію про розподіл ресурсів на світових ринках і виявляти порівняльні переваги країн; залучити вітчизняних виробників до конкурентної боротьби на зовнішніх ринках і збільшити конкурентоспроможність національного виробництва; досягти макроекономічної стабілізації.
Досить коротка історія розвитку зовнішньої торгівлі нашої держави вже продемонструвала як позитивні, так і негативні сторони впровадження вільної торгівлі. До позитивних наслідків цієї політики належать: збільшення обсягів експорту навіть в умовах скорочення національного виробництва; відкриття виходу на нові ринки для українських товарів; суттєве розширення кола національних експортерів, які формували умови для виникнення елементів конкуренції в експортній діяльності при самостійному здійсненні експортно-імпортних операцій. Але від’ємний результат дуже швидкої лібералізації зовнішньої торгівлі значною мірою поглинув позитивні фактори. Це, насамперед, низька ефективність зовнішньоторговельних операцій, небезпечний рівень неповернення валютного виторгу; відсутність змін у структурі українського експорту. Саме несприятлива структура економіки України, яка проявилась у спеціалізації нашої держави як сировинного напівфабрикатного регіону, є головною причиною неефективної структури експорту (80% експорту – це сировина та напівфабрикати). Здійсненню ефективної експортної політики заважають також: низька конкурентоспроможність більшості вітчизняних товарів; збитковість та відставання технічного рівня промислової продукції від світових аналогів; невідповідність світовим стандартам якості; нерозвиненість фінансової, технічної, інформаційної, маркетингової інфраструктури.
Після періоду необґрунтованої, прискореної лібералізації зовнішньої торгівлі, коли темпи просування до відкритості економіки виявилися вищими, ніж темпи перебудови структури економіки України та забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних товарів, назріла гостра потреба у зміні парадигми національної протекціоністської політики. Якщо раніше вона реалізовувалася у вигляді більш-менш масштабних захисних заходів відносно конкретних категорій вітчизняних товаровиробників, то сьогодні комплексна протекціоністська політика повинна включати, по-перше, реалізацію системи заходів щодо зміцнення національної конкурентоспроможності шляхом активного інвестування в модернізацію і технічну реконструкцію виробництва; по-друге, здійснення масштабної державної програми з розвитку вітчизняного експорту і просування вітчизняних товарів на світові ринки.
Реалізація таких напрямів передбачає радикальні зміни у визначенні зовнішньоторговельної стратегії на сучасному етапі системної трансформації України: перехід від зовні орієнтованої стратегії, націленої на максимальну відкритість економіки, до внутрішньо орієнтованої зовнішньоторговельної стратегії, за якої підвищення національної конкурентоспроможності ґрунтується на наступних принципах: опора на розвиток власного виробництва, що має порівняльні конкурентні переваги у світовій економіці і регіоні; високий рівень внутрішньої інтеграції вітчизняної економіки, створення національного ринку як фундаментальної економічної основи для завоювання і закріплення відповідних ніш на високо конкурентних світових ринках товарів і послуг; забезпечення подальшої фінансової стабілізації, яка поліпшує макроекономічні умови як для національного, так і для міжнародного підприємництва, формуючи сприятливий інвестиційний клімат; урахування різної фактороінтенсивності національних галузей виробництва, їх капітало- і працезабезпеченості порівняно з іншими країнами і відповідних внутрішніх витрат і цін з їх світовими аналогами з тим, щоб уникнути несприятливої для національної економіки асиметрії в цінах, що погіршує її умови торгівлі; здійснення поступальної гармонізації національного зовнішньоекономічного законодавства з вимогами і нормами Світової організації торгівлі (СОТ).
Гарантією успіху на міжнародних ринках сьогодні є продаж наукомісткої продукції. Можливими шляхами формування високотехнологічного сегмента експорту, що має стати пріоритетом національної економічної політики, є наступні. По-перше, можлива реалізація „двополюсної міжнародної спеціалізації” економіки України, в основі якої лежать її природні конкурентні переваги в ресурсній сфері (крім нафти, газу і деяких металів держава має високий рівень забезпеченості мінеральними ресурсами), а також науково-технічний і виробничий потенціал інших галузей, що збереглися. Тобто з метою реалізації експорторієнтованої політики України необхідне формування механізму взаємодії сировинного та інноваційного сектора економіки. За умов активної підтримки державою розвитку мінерально-сировинного й переробного комплексу в Україні цей сектор може мобілізувати фінансові ресурси для забезпечення технологічного прориву у критично важливих галузях, а інноваційний сектор – сприяти формуванню високопродуктивної матеріально-технічної бази добувних галузей і галузей первинної обробки. В Україні є потенціал для створення конкурентної експортної продукції (включаючи послуги) в таких наукоємних галузях: авіаційна і ракетно-космічна промисловість, виробництво зброї і військової техніки, окремі види енергетичного обладнання, оптоелектроніка, розробка нових матеріалів, ядерні технології, оптичні прилади і геодезичне устаткування для пошуку нафти і газу, програмне забезпечення та інформаційні технології.
По-друге, застосування стратегії „інноваційного прориву”, яка полягає в тому, що період структурної перебудови світової економіки необхідно створити в національній економіці конкурентноздатні підприємства нового технологічного укладу і вибрати такі його напрямки, завдяки яким країна може вийти в лідери. На думку ряду фахівців, протягом найближчих 10 – 15 років, країни, що є світовими технологічними лідерами, зосередяться на таких напрямках, як наноелектроніка, оптоінформатика, фотоніка та біотехнології. Україні, якщо вона буде реалізувати цю стратегію, необхідно цілком змінити відношення до пріоритетних напрямків інноваційного розвитку і скорегувати державну політику зі стимулювання інноваційної діяльності підприємств.
Сучасна геоекономічна політика України
Очевидно, що широке відкриття внутрішнього ринку України в період системної трансформації не сприяло створенню ефективного конкурентного середовища. Але очевидно й те, що поза політики відкритої економіки і використання переваг міжнародного розподілу праці неможливо модернізувати економіку і здійснити якісний стрибок в інформаційне суспільство. Тому найважливішим завданням України на шляху геоекономічної інтеграції є вступ до СОТ. Приєднання до СОТ, сьогодні, розглядається як закономірний крок і обіцяє наступні вигоди для України: отримання у відносинах зі всіма країнами-членами СОТ режиму найбільшого сприяння; вихід в міжнародний правовий простір і отримання захисту вітчизняних виробників на основі норм і правил СОТ; доступ до механізму розв’язання торгових суперечок в межах СОТ; приведення українського законодавства і практики зовнішньоторговельної діяльності у відповідність з міжнародними правилами регулювання торгівлі; розширення доступу вітчизняних підприємств до зовнішніх ринків унаслідок створення більш сприятливих умов для інвестиційної співпраці; безпосередня участь у подальшій розробці норм, що регулюють міжнародну торгівлю.
В той же час, вступ до СОТ не може негайно призвести до „вибухового зростання” економіки України, що пов’язано з наступними чинниками: на відміну від світової торгівлі, у якій переважна питома вага припадає на готову високотехнологічну продукцію і послуги, українська економіка критично залежна від імпорту вузького кола товарів (енергоносіїв, технологічного устаткування, окремих груп споживчих товарів), а також від експорту сировини і сільськогосподарської продукції, ціни на які зазнають різких коливань; у системі світогосподарських зв’язків Україна представлена головним чином як суб’єкт торгівлі товарами і слабко залучена в міжнародну кооперацію виробництва, торгівлю послугами, міжнародну міграцію капіталу; відсутня дієва система підтримки вітчизняних виробників і стимулювання промислового експорту, що шкодить конкурентоспроможності держави як на зовнішніх, так і на внутрішньому ринку; СОТ стимулює в основному торгівлю готовими виробами і наукоємною продукцією; структура українського експорту вкрай інерційна і не може бути швидко змінена убік переробних галузей через надмірну зношеність виробничих потужностей і транспортних мереж, їх недовантаження, загальмованість технічного прогресу; по мірі подолання кризи в внутрішній ринок пред’являє зростаючий попит на вітчизняну продукцію, що призводить до обмеження експорту; розширений допуск імпортних товарів і послуг на внутрішній ринок після приєднання до СОТ здатний посилити конкуренцію за багатьма позиціями, до чого вітчизняна промисловість поки що не готова.
Негативними наслідками вступу України до СОТ можуть стати: неконтрольоване відкриття українського ринку; жорстка прив’язка національного законодавства до правових норм СОТ і „зв’язування” митного тарифу, що призведе до перегляду правил і порядку підтримки вітчизняних виробників, різкому скороченню прямого і непрямого субсидування з бюджетів всіх рівнів, мінімізації масштабів прямого державного регулювання внутрішніх цін на енергоносії і транспортних тарифів (зближення їх зі світовими цінами), що спричинить за собою зростання витрат на виробництво, особливо в енергомістких галузях; обмеження свободи держави в галузі застосування тих або інших заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності тощо.
Таким чином, державна політика України щодо членства в СОТ повинна бути спрямована на вирішення трьох основних проблем: найефективнішого використання переваг членства України в СОТ; формування механізму нейтралізації або мінімізації негативних наслідків вступу України до СОТ; переведення взаємодії держави та бізнесу (в тому числі на регіональному рівні) на якісно нові засади.
Країни ЄС та СНД, на ринки яких припадає понад 70% усього зовнішнього товарообігу, залишаються головними торговельними партнерами України. Незважаючи на складність геополітичної ситуації, позитивні тенденції у світовій економіці та досить потужне зростання власного виробництва в Україні сприяли поліпшенню обсягів та якості співпраці за обома цими напрямами.
Експорт товарів з України орієнтований на країни Європи (зменшення питомої ваги з 30,02% у 2000 році до 29,69% у 2005 році), а також на Росію (зменшення з 24,12% до 21,88% відповідно) та країни Азії (збільшення з 23,59% до 24,47% відповідно) (рис. 1).
Рис. 1. Динаміка структури експорту товарів з України по регіонах світу:
1 – Росія; 2 – інші країни СНД; 3 – країни Балтії; 4 – Європа; 5 – Азія;
6 – Африка;
7 – Америка; 8 – Австралія і Океанія
На жаль, Україна за нинішньою моделлю зовнішньоекономічного співробітництва як з ЄС, так і в рамках СНД спирається переважно на пасивне використання наявних в національній економіці конкурентних переваг. Найкращим свідченням цього є малоефективна структура експорту, який спеціалізовано на товарах переважно низького вмісту доданої вартості й спрямовано насамперед на територіально близькі до України країни (оскільки збільшення транспортних витрат зробило б українську продукцію неконкурентоспроможною).
Після розширення ЄС стає ключовим торговельним партнером України і починає все вагоміше впливати на перебіг соціально-економічних процесів у державі. Відтак, завдання утримання активних темпів зростання експорту на європейські ринки змушує шукати шляхів посилення конкурентоспроможності українських виробників, яка спирається не на цінові чинники, а насамперед на споживчі та технологічні якості продукції. Для України це передбачає першочергове здійснення низки послідовних кроків, спрямованих на: реальне підвищення продуктивності та її наближення до рівня держав – нових членів ЄС, скорочення ресурсовитрат; зближення параметрів соціально-економічного розвитку України з країнами ЄС з метою створення спільного конкурентного середовища; поетапне усунення бар’єрів під час процесу інтеграції з країнами ЄС згідно з динамікою конкурентоспроможності національної економіки; створення ефективного конкурентного внутрішнього ринку, протидія недобросовісній конкуренції між іноземними і національними виробниками, демпінговому імпорту та контрабанді; запобігання відпливу українських ресурсів за кордон та скороченню прибутків для національних виробників внаслідок випереджального зростання імпорту продукції з високим вмістом доданої вартості; стимулювання розвитку науково-технічної кооперації з країнами ЄС; розширення спільних інфраструктурних проектів.
Домінуючим чинником підтримання конкурентоспроможності національних виробників на внутрішніх ринках у країнах СНД сьогодні є екстенсивні переваги: використання монопольного становища, багатого ресурсного потенціалу, дешевої кваліфікованої робочої сили тощо. Недостатня фінансова основа модернізації та підвищення конкурентоспроможності продукції і послуг призводять до значного відставання національних виробників від європейських партнерів щодо якості продукції. Сьогодні у країнах СНД віддача наукоємних виробництв формується переважно за рахунок відволікання значних ресурсів з інших галузей та сфер економіки, що ускладнює повномасштабний розвиток останніх. За умов високої мобільності фінансового капіталу, притаманної сучасним інформаційним сферам, відсутність регульованого та збалансованого з іншими секторами інноваційного сектору лише знижує загальну конкурентоспроможність національної економіки. Ціновий дисбаланс, що спричинює невідповідність вартості інноваційних продуктів та послуг їх фактичній віддачі та необхідній для споживачів ефективності, посилює розшарування доходів населення, диференціацію між офіційним та „тіньовим” секторами, диспропорції нагромадження капіталів у країні та поза її межами.
Протягом 2003 - 2005 рр. спостерігалася тенденція випереджаючого нарощування торгівлі України на просторі СНД з РФ, Білоруссю, Казахстаном. Цим країнам належить основна маса товаропотоків між країнами СНД, вони мають схожі стратегії просування товарів на зовнішні ринки та тенденції нарощування експортного потенціалу. Розширення торгівлі з СНД сприяє тактичному закріпленню України на товарних ринках цих країн і дозволяє підтримувати конкурентні переваги вітчизняної промисловості.
Структурі експорту з України до країн СНД притаманна висока ефективність. Зокрема, частка продукції машинобудування (машини, устаткування, механізми та засоби транспорту) в експорті до РФ, Білорусі та Казахстану майже вдвічі перевищує середню частку цієї групи в загальному експорті з України (31,3% проти 16,2% за 8 місяців). В той час, коли чверть експорту з України до країн ЄС становлять мінеральні продукти (насамперед нафтопродукти) – 23,1%, у торгівлі з СНД ця частка – лише 3,1% (2004 р.). Вигідно вирізняються в експорті з України до ЄС лише текстиль (7,3% експорту порівняно з 0,8% в експорті до СНД) та приладобудування (3,7% проти 0,9%).
Основною геоекономічною проблемою, яка суттєво впливає на конкурентоспроможність української економіки, є проблема якісної присутності України на ринках ЄС та РФ. Слід зазначити, що для ефективного виходу на ринок ЄС Україні слід суттєво підвищити конкурентоспроможність і максимально скористатися можливостями закріплення на теренах десяти країн-нових членів як плацдарму виходу на загальний ринок ЄС. Водночас, необхідно забезпечити цілеспрямоване подолання негативних тенденцій вибіркової цінової, тарифної політики на теренах СНД (зокрема з РФ, Білоруссю та Казахстаном), які ускладнюють економічну співпрацю України в євразійському регіоні.
Структура та обсяги товарної торгівлі України з країнами ЄС та СНД вказують на певні переваги східного вектора співробітництва. Це пов’язано з тим, що експортні поставки України до ЄС мають більше ресурсне спрямування, у той час як східним сусідам Україна постачає продукцію машинобудування та товари з більшим вмістом доданої вартості. Значна частка продукції з більш високим рівнем переробки, у тому числі продукції машинобудування, в експорті з України до РФ, Білорусі та Казахстану, дає підстави припустити, що в разі спрощення торговельних відносин в регіоні Україна матиме суттєві конкурентні переваги та може посісти місце постачальника високотехнологічної продукції на ринки цих країн.
Аналіз зовнішньоекономічної діяльності Харківської області за 2001 – 2005 рр.
Аналіз структури зовнішньої торгівлі товарами і послугами. Згідно з проведеним дослідженням, Харківська область у 2005 році мала від’ємне сальдо по зовнішньоекономічній діяльності у розмірі (-735,8 млн. дол. США). За обсягами експорту товарів та послуг – 812,4 млн дол. - Харківська область у 2004 році посіла 9-е місце серед інших регіонів України, а імпорту товарів та послуг – 923,4 млн дол. – 7-е місце.
По регіону у 2001 – 2005 роках спостерігалася тенденція до зростання від’ємного сальдо по зовнішньоекономічній діяльності з (-20,8) млн дол. у 2001 році до (-735,8) млн дол. у 2005 році.
Коефіцієнт відкритості економіки (співвідношення обсягів експорту до валової доданої вартості) Харківської області по товарах і послугах у 2004 році склав 0,2259 (23-е місце серед інших регіонів країни), що менше ніж у середньому по Україні (0,6335). Значення цього показника по регіону у 2001 – 2004 роках майже не змінилося.
Коефіцієнт імпортної залежності (співвідношення обсягів імпорту до валової доданої вартості) Харківської області по товарах і послугах у 2004 році склав 0,2568 (16-е місце серед інших регіонів країни), що менше ніж у середньому по Україні (0,5180). Значення цього показника по регіону у 2001 – 2004 роках майже не змінилося.
Коефіцієнт покриття імпорту товарів та послуг експортом (співвідношення обсягів експорту товарів та послуг до обсягу їх імпорту) по Харківській області у 2004 році склав 0,8798, а в 2005 році – 0,5147 (25-е місце серед інших регіонів країни), що менше ніж у середньому по Україні (1,2228 та 1,0331 відповідно). Значення цього показника по регіону майже не змінилося.
Аналіз товарної структури. За даними Держкомстату України, у 2005 році Харківська область мала від’ємне сальдо у зовнішньоекономічній діяльності по торгівлі товарами у розмірі (-697,9) млн дол. США. За обсягами експорту товарів – 764,1 млн дол. Харківська область у 2004 році посіла 9-е місце серед інших регіонів України, а імпорту товарів – 877,2 млн дол. – 7-е місце.
По регіону у 2001 – 2005 роках спостерігалася
тенденція до зростання від’ємного сальдо по зовнішньоекономічній діяльності (торгівля
товарами) з
(-135,2) млн дол. у 2001 році до (-697,9) млн дол. у 2005 році.
Коефіцієнт відкритості економіки (співвідношення обсягів експорту до валової доданої вартості) Харківської області по товарах у 2004 році склав 0,0876 (21-е місце серед інших регіонів країни), що менше ніж у середньому по Україні (0,2141). Значення цього показника по регіону у 2001 – 2004 роках майже не змінилося.
Коефіцієнт імпортної залежності Харківської області по товарах у 2004 році склав 0,1006 (18-е місце серед інших регіонів країни), що менше ніж у середньому по Україні (0,1901). Значення цього показника по регіону у 2001 – 2004 роках майже не змінилося.
Коефіцієнт покриття імпорту товарів експортом по Харківській області у 2004 році склав 0,8711, а в 2005 році – 0,5083 (25-е місце серед інших регіонів країни), що менше ніж у середньому по Україні (1,1265 та 0,9487 відповідно). Значення цього показника по регіону майже не змінилося.
Структура експорту товарів з Харківської області по товарних групах протягом п’яти років поступово змінюється (рис. 3.1).
Рис.3.1. Динаміка структури експорту товарів з
Харківської області
по товарних групах:
1 – недорогоцінні метали та вироби з них; 2 – транспортні засоби та шляхове обладнання; 3 – машини, устаткування та механізми (електричні та механічні); 4 – продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості; 5 – продукція сільського господарства та продукти її переробки; 6 - інші
Найбільше експортувалося машин, устаткування та механізмів, причому відбувається поступове зниження питомої ваги з 40,9% у 2000 р. до 33,0% у 2005 р. Традиційно для Харківської області значну частку займає продукція сільського господарства та продукти її переробки, причому її частка в експорті постійно збільшується (у 2000 році – 14,7%, а у 2005 році – 16,1%). Досить значну питому вагу утримують транспортні засоби та шляхове обладнання (несуттєве збільшення з 11,9% у 2000 році до 12,7% у 2005 році). У той же час, суттєву питому вагу мають інші товарні групи, причому їх частка в експорті постійно збільшується (у 2000 році – 33,4%, а у 2005 році – 44,6%) за рахунок таких товарних груп, як будівельні матеріали, кераміка, молочні продукти, масло, пластмаси та вироби з них тощо.
Необхідно відмітити, що динаміка змін значень від’ємного сальдо у 2001 - 2005 рр. була нерівномірною. Так, за результатами 9 місяців 2004 року, від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами зменшилось у 3,3 раза і склало 65,5 млн дол. (у січні–вересні 2003р. – 217,0 млн дол.). Але за останні 3 місяці 2004 року, внаслідок політичної нестабільності в Україні, відбувалося різке збільшення імпортних поставок за основними групами товарів (котли, машини, апарати та механічні пристрої; а також наземні транспортні засоби). Це було викликане масовим розмитненням українськими споживачами товарно-матеріальних запасів на митно-ліцензійних складах та перехід українських підприємств до роботи фактично „з коліс” при взаємних поставках продукції. Крім того, за даними Держкомстату, імпорт тільки за однією товарною групою “нафта та продукти її перегонки” збільшився з 14,8 млн дол. (за результатами 9 місяців 2004) до 667,0 млн дол. на кінець 2004 року, що викликало збільшення від’ємного сальдо на 648,1 млн дол.(тобто, це стало основною товарною групою, за якою відбулося “вибухове” зростання від’ємного сальдо). Як наслідок, за результатами 2004 року від’ємне сальдо знову збільшилось і склало вже 801,0 млн дол. (за 2003 р. від’ємне сальдо складало 297,6 млн дол.).
Протягом 2005 року в структурі експорту області переважали: котли, машини, апарати і механічні пристрої (21,6% від загальної вартості експорту) – експорт знизився на 1,54%; електричні машини та устаткування (11,5%) - експорт знизився на 6 %; наземні транспортні засоби, крім залізничних, (8,6%) - експорт збільшився на 67 %; готові харчові продукти (8,08%) - експорт збільшився на 16,9 % (в основному, за рахунок збільшення експорту тютюну (в 1,8 р.б.), продуктів переробки овочів і фруктів (на 35,5%) та продуктів із зернових культур (на 32,4%)); цемент і штукатурні матеріали (4,8%) – експорт збільшився на 6,5%.
Така структура відповідає загальносвітовим тенденціям збільшення експорту товарів із високою доданою вартістю, а також послуг та інформаційних технологій. У той же час відбувалася помітна диверсифікація експорту, а саме: розширення продажу на зовнішніх ринках вже конкурентоспроможної продукції харківського виробництва, яка не була традиційною для нашого регіону. Так, помітно зріс експорт: чаю – у 7,8 раза; продукції борошномельно-круп’яної промисловості – у 7,6 раза; лаків та смоли – у 27,6 раза; фармацевтичної продукції – на 46%; шкіряної і хутряної сировини і виробів з них – у 4,4 раза; текстилю і виробів з текстилю – на 50 %; взуття – у 3,2 раза; аеронавігаційних або космічних апаратів – на 28,3%.
Протягом 2005 року зберігалася оптимальна для Харківської області структура імпорту товарів, в якій основне місце займали: наземні транспортні засоби (19,8% від загальної вартості імпорту) – імпорт збільшився у 3,0 рази; котли, машини, апарати і устаткування (13,6%) – імпорт збільшився на 38%; нафта та продукти її перегонки (10,74%) - імпорт збільшився на 25,3%; тютюн (9,8%) - імпорт збільшився на 55,1%; папір та картон (6,37%) - імпорт збільшився на 68,3 %; полімерні матеріали, пластмаси, каучук (6,44%) - імпорт збільшився на 54,6%; продукція хімічної промисловості (5,83%) - імпорт збільшився на 30,8 %.
Зростання випереджаючими темпами імпортних поставок, в першу чергу устаткування, машин та обладнання для галузей промисловості Харківської області з країн Євросоюзу та Російської Федерації, свідчить про те, що набирає силу процес технічного переоснащення виробництва в регіоні з урахуванням вимог, які ставить перед Україною процес вступу до Світової організації торгівлі.
Аналіз структури послуг. У 2005 році Харківська
область мала від’ємне сальдо по зовнішньоекономічній діяльності послугами у
розмірі (-37,9) млн дол. США. Харківська область у 2004 році за обсягами
експорту послуг – 48,3 млн дол. - посіла 10-е місце серед інших регіонів
України, а імпорту послуг – 46,2 млн дол. –
9-е місце.
По регіону в 2001 – 2005 роках спостерігалася тенденція у зовнішньоекономічній діяльності послугами до переходу сальдо з позитивного (+19,5) млн дол. у 2001 році до від’ємного (-37,9) млн дол. у 2005 році.
Коефіцієнт відкритості економіки (співвідношення обсягів експорту послуг до обсягу реалізованих послуг) у Харківській області у 2005 році склав 0,0659 (16-е місце серед інших регіонів країни), що менше ніж у середньому по Україні (0,3331). Значення цього показника по регіону у 2001 – 2005 роках майже не змінилося.
Коефіцієнт імпортної залежності (співвідношення обсягів імпорту послуг до обсягу реалізованих послуг) у Харківській області у 2005 році склав 0,1082 (20-е місце серед інших регіонів країни), що менше ніж у середньому по Україні (0,1594). Значення цього показника по регіону у 2001 – 2005 роках майже не змінилося.
Коефіцієнт покриття імпорту послуг експортом (співвідношення обсягів експорту послуг до обсягу їх імпорту) у Харківській області у 2005 році склав 0,6085 (20-е місце серед інших регіонів країни), що менше ніж у середньому по Україні (2,0902). Значення цього показника по регіону у 2001 – 2005 роках майже не змінилося.
Структура експорту послуг з України впродовж п’яти років не зазнала суттєвих змін (рис.3).
Рис. 3. Динаміка структури експорту послуг з України по товарних групах:
1 – транспортні послуги; 2 – різні ділові, професійні та технічні послуги; 3 – послуги з ремонту; 4 – подорожі; 5 – послуги зв’язку; 6 – інші послуги
Найбільше послуг експортується у вигляді транспортних послуг (83,7% у 2000 році та 73,0% у 2005 році). По інших товарних групах структура дещо відмінна: незначну питому вагу утримують різні ділові, професійні та технічні послуги (збільшення з 5,5% у 2000 році до 9,5% у 2005 році); у межах 3,9–5,4% надано послуг з ремонту, 3,4–3,9% послуг з подорожей, 2,5–3,3% послуг зв’язку.
Експорт послуг з Харківської області орієнтований переважно на Росію (збільшення питомої ваги з 30,1% у 2000 році до 39,2% у 2005 році) і країни СНД (зменшення питомої ваги з 17,6% у 2000 році до 11,7% у 2005 році). Досить значні обсяги послуг експортувалися до США (13,3% у 2000 році та 10,3% у 2000 році) та Німеччини (зменшення питомої ваги з 10,0% у 2000 році до 7,4% у 2005 році). Див . рис. 4.
 |
Рис. 4. Динаміка структури експорту послуг з
Харківської області
по регіонах світу:
1 – Росія; 2 – інші країни СНД; 3 – Сполучене Королівство; 4 – США; 5 – Німеччина; 6 – Китай; 7 – Італія; 8 – інші країни
Таким чином, можна зробити висновки, що за останні п’ять років:
1. Харківська область у зовнішній торгівлі товарами практично не змінила своїх позицій у порівнянні з іншими регіонами України, а саме:
- за кількісним показником обсягу експорту товарів область займає 9-е місце серед інших регіонів України, а імпорту товарів – 7-е місце, при визначеній тенденції до зростання від’ємного сальдо;
- за якісними показниками зовнішньої торгівлі товарами, а саме: за коефіцієнтом відкритості економіки область займає 21-е місце (в 2,44 раза менше ніж в середньому по Україні); за коефіцієнтом імпортної залежності – 18-е місце (в 1,9 раза менше ніж в середньому по Україні); за коефіцієнтом покриття імпорту товарів експортом – 25-е місце (в 1,29 раза менше ніж в середньому по Україні);
- товарна структура експорту поступово змінюється. Відбувається поступове зменшення експорту традиційних для області товарів – машин, устаткування та механізмів. Їх місце в експорті починають займати інші товари, в тому числі продукти сільгосппереробки, будівельні матеріали та кераміка, пластмаси. Незмінною залишається тільки частка транспортних засобів;
- основними ринками збуту товарів були країни СНД (74,7%), ЄС (13,5%) та Азії (9,6%). Причому, обсяги експорту товарів до країн СНД збільшилися на 30,1%, а обсяги експорту до інших країн світу зменшились на 4,6%. Найбільші обсяги експортних поставок здійснювалися до Російської Федерації (49,5%), Казахстану (7,6%), Білорусі (6%).
2. Харківська область у зовнішній торгівлі послугами також не змінила своїх позицій у порівнянні з іншими регіонами України, а саме:
- за кількісним показником обсягу експорту послуг область займає 10-е місце серед інших регіонів України, а імпорту товарів – 9-е місце, при тенденції до переходу сальдо з позитивного до від’ємного;
- за якісними показниками зовнішньої торгівлі послугами, а саме: за коефіцієнтом відкритості економіки область займає 16-е місце (в 5,05 раза менше ніж в середньому по Україні); за коефіцієнтом імпортної залежності – 20-е місце (в 1,47 раза менше ніж в середньому по Україні); за коефіцієнтом покриття імпорту товарів експортом – 20-е місце (в 3,44 раза менше ніж в середньому по Україні);
- структура експорту послуг поступово змінюється. Відбувається поступове зменшення експорту транспортних послуг (з 83,7% до 73%). По інших групах структура послуг дещо відмінна: незначну питому вагу утримують різні ділові, професійні та технічні послуги (збільшення з 5,5% до 9,5%); у межах 3,9–5,4% надано послуг з ремонту; 3,4–3,9% послуг з подорожей, 2,5–3,3% послуг зв’язку;
- експорт послуг орієнтований переважно на Росію (збільшення питомої ваги з 30,1% до 39,2%) і країни СНД (зменшення питомої ваги з 17,6% до 11,7%).
3. Динаміка змін значень від’ємного сальдо була нерівномірною. Тенденція до поступового скорочення від’ємного сальдо, яка відстежувалась з 2002 р. до кінця 2004 р., змінилася на протилежну внаслідок політичної нестабільності в Україні, а також різкого введення знижених імпортних ставок на продукцію, що виробляється харківськими підприємствами.
4. Серед основних проблем у сфері зовнішньої торгівлі товарами та послугами Харківської області можна відмітити наступні:
· різка зміна ставок імпортного мита для переважної більшості товарів, що створює несприятливе середовище для поступового підвищення конкурентоспроможності товарів харківського виробництва;
· відсутність системної політики підтримки національного виробника-експортера;
· відсутність належного стимулювання експорту продукції харківських підприємств, створення і підтримка імпортозамісних виробництв – це основна проблема для Харківського регіону за останні 10 років.
Оцінка експортного потенціалу Харківської області
Експортний потенціал регіону (держави) визначається обсягами товарів та послуг, що можуть бути вироблені в економічній та соціальній сферах і реалізовані на світовому ринку з максимальною користю для регіону (країни).
Згідно з проведеними розрахунками за інтегральним показником експортного потенціалу (0,1640), Харківська область посіла у 2004 році 14-е місце серед інших регіонів України (рис. 5.).
За період 2000 – 2004 роки Харківська область піднялася за цим показником з 18-го до 14-го місця.
Однак, за якісним критерієм оцінки експортного потенціалу, який здійснювався згідно з кластерним аналізом, Харківська область й сьогодні входить до складу регіонів України, що мають низький експортний потенціал.
За окремими компонентами інтегральної оцінки експортного потенціалу Харківська область має наступні характеристики.
Так, за компонентою «Масштабність експорту» (обсягу експорту товарів з регіону) Харківська область у 2004 році з величиною 764,1 млн дол. посіла 9-е місце серед інших регіонів України. Треба зазначити, що Харківська область значно поступалася таким регіонам країни, як: Донецький – 8343,6 млн дол. (1-е місце), Дніпропетровський – 5409,9 млн дол. (2-е місце), Запорізький – 2369,2 млн дол. (3-тє місце), Полтавський – 1381 млн дол. (6-е місце) і навіть Івано-Франківський – 867,3 млн дол. (8-е місце). При цьому протягом 2000 – 2004 років по цій компоненті Харківська область не покращила і не погіршила свої позиції серед інших регіонів країни.
За компонентою «Динамічність експорту» (темпам зростання обсягів експорту до відповідного періоду) Харківська область у 2004 році посіла 11-е місце серед інших регіонів України. При цьому потрібно зазначити, що в Харківській області, як і в інших регіонах України, у 2000 – 2004 роках спостерігалося значне коливання цієї компоненти: 2000 р. – 22-е місце; 2001 р. – 6-е місце; 2002 р. – 25-е місце; 2003 р. – 8-е місце; 2004 р. – 11-е місце.
За компонентою «Прогресивність структури експорту» (питомій вазі відвантаженої інноваційної продукції у загальному обсязі відвантаженої на експорт продукції) Харківська область у 2004 році посіла 9-е місце серед інших регіонів України. Треба підкреслити, що за цією компонентою за період 2000 – 2004 роки Харківська область погіршила свій стан серед інших регіонів країни з 3-го місця (2000 р.) до 9-го місця (2004 р.).
Рис. 5. Діаграма розподілу регіонів України в 2004 р. за значенням інтегрального показника оцінки експортного потенціалу
 |
За компонентою «Експортоорієнтованість» (відношення обсягу експорту товарів до загального обсягу виробництва продукції у регіоні) Харківська область у 2004 році посіла 21-е місце серед інших регіонів України. При цьому протягом 2000 – 2004 років по цій компоненті Харківська область майже не змінила свої позиції серед інших регіонів країни: 2000 р. – 22-е місце; 2001 р. – 20-е місце; 2002 р. – 22-е місце; 2003 р. – 21-е місце; 2004 р. – 21-е місце.
Таким чином, можна зробити наступні висновки:
1. Серед інших регіонів України Харківська область за кількісною інтегральною оцінкою експортного потенціалу займала у 2004 році відносно невисоке для себе 14-е місце.
2. Динаміка кількісного інтегрального показника оцінки експортного потенціалу за 2000 – 2004 роки свідчить, що Харківська область відносно інших регіонів України трохи підвищила свій експортний потенціал з 18-го місця у 2000 році до 14-го місця у 2004 році. Але регіон продовжує входити, за якісною оцінкою, у групу регіонів України з низьким експортним потенціалом.
3. Головними компонентами експортного потенціалу, по яких Харківська область займає відносно невисокі позиції серед інших регіонів України, є наступні: «Експортоорієнтованість регіону» та «Динамічність експорту».
4. Для підвищення експортного потенціалу Харківської області необхідно збільшувати обсяги її економіки за рахунок експортоорієнтованих галузей, а також досягти стійких річних темпів зростання експорту з регіону.
Пріоритетні напрями експортної діяльності Харківської області
В основу вибору пріоритетних напрямів експортної діяльності Харківської області покладено кластерний підхід, який став домінуючим інструментом реалізації регіональних програм експортного розвитку у провідних країнах світу.
Згідно з цим підходом, головним пріоритетним напрямом експортної діяльності регіону є не галузь економіки або окремі суб’єкти господарювання, а кластери – групи розміщених у регіоні взаємозалежних і таких, що доповнюють одна одну, промислових компаній та організацій, які діють у визначеній сфері і характеризуються тим, що вироблений ними продукт однієї галузі використовується для потреб декількох інших.
Сьогодні Харківська область – це визнаний центр наукомісткої індустрії. У структурі промислового виробництва області найбільшу питому вагу мають харчова промисловість – близько 33% (а по Україні – лише 18 %), машинобудування – близько 24% (відповідно по Україні - 12,5 %), паливно-енергетичний комплекс – 26% та 28 % відповідно. Металургія та оброблення металу для регіону є обслуговуючою галуззю, яка працює на вторинній сировині. Її питома вага складає 2 %, тоді як по Україні – близько 23 %. Частка хімічної та нафтохімічної промисловості в області і Україні в цілому приблизно однакова – близько 7 % і 6 % відповідно. Але на Харківщині практично половину її обсягів займає фармацевтичне виробництво, що випускає 40 % готових лікарських форм в України, третина яких спрямовується на експорт.
Харківська область має цілий ряд базових підприємств машинобудування, що вже сьогодні працюють на світовому ринку, і продукція яких відповідає світовому рівню за співвідношенням “ціна-якість”. Але розраховувати на підвищення конкурентоспроможності цих підприємств на світовому ринку можна лише у разі створення “вітчизняних” транснаціональних корпорацій. Це світова практика, і Україна не має іншого шляху.
Згідно з проведеним дослідженням, а також ґрунтуючись на діючому законодавстві і затверджених програмах розвитку окремих галузей економіки як України в цілому, так і Харківської області, були виділені наступні пріоритетні експортоорієнтовані кластери розвитку регіону:
- енергетичного машинобудування;
- електротехнічного машинобудування;
- авіаційної промисловості;
- ракетно-космічного комплексу;
- військової (бронетанкової) техніки;
- сільськогосподарського машинобудування;
- дизелебудування;
- обладнання гірничо-видобувної та нафтогазової промисловості;
- фармації, медичного устаткування та технологій.
Спеціалізація вищенаведених кластерів та легітимність обрання їх пріоритетності у розвитку експортного потенціалу Харківської області наведені у табл. 1. Склад учасників пріоритетних експортоорієнтованих кластерів розвитку Харківської області подано у табл. 2.
Підприємства, що входять у вказані кластери, в найближчому майбутньому повинні будуть вирішувати проблеми, що виникнуть при вступі України до СОТ, а саме:
а) найефективніше використання переваг членства України в СОТ – ці переваги, перш за все, стосуються ринків сировини та стандартизованої продукції. Для Харківщини це, насамперед харчова та сільськогосподарська продукція, ринки якої "прикриваються" або жорстко захищаються в багатьох країнах світу. При зменшенні ввізного мита на сільгосппродукцію на 40% імпорт зросте до 2005 року на 7-8%, що не може бути загрозою для вітчизняного виробника. Загостриться конкурентна боротьба між національними та іноземними виробниками цукру, молочних продуктів, картоплі, овочів та фруктів. Зростання ж, у свою чергу, експорту в регіоні насіння соняшника, продовольчого та кормового зерна може призвести до підвищення цін на них і на внутрішньому ринку.
Значно менше може розраховувати на дію ефекту торговельної лібералізації в нашій області лише обмежене коло потужних промислових підприємств, що виробляють високотехнологічну продукцію світового рівня. На Харківщині це підприємства аерокосмічного комплексу, танкобудування, енергетичного машинобудування, а також деякі виробники програмної продукції та телекомунікаційного обладнання, які вже працюють на міжнародному ринку (але ще потребують підвищення якості продукції до світового рівня);
б) формування механізму нейтралізації або мінімізації негативних наслідків вступу України до СОТ – для нас дуже гострою є проблема реструктуризації підприємств радіоелектронної промисловості, верстатобудування, тракторного та сільськогосподарського машинобудування.
Від членства в СОТ найбільших втрат зазнають не конкретні галузі, а підприємства, які „сидять” на пільгах, бюджетних коштах та різного роду преференціях. Такі підприємства є в багатьох галузях. Наприклад, наші авіабудівники в умовах практичної відсутності внутрішнього ринку ще навряд чи готові до того, щоб були цілком скасовані державні субсидії вітчизняним виробникам авіатехніки, а імпортні мита на неї, як того вимагає одна з угод СОТ, були зведені до нуля.
Дуже гострою для регіону є проблема реструктуризації підприємств тракторного та сільськогосподарського машинобудування. Зростання відкритості національної економіки при відсутності коштів на реструктуризацію цих підприємств може призвести до їх остаточного банкрутства. Тому важливим є використання українською стороною "резервів" захисту, а саме: вирівнювання існуючих в Україні тарифних бар'єрів з рівнем країн - членів СОТ для тієї промислової продукції, в тому числі харківської, яка не потребує сильного захисту.
Що ж до фармацевтичної, хімічної, текстильної продукції та меблів, які складають до 25% українського експорту і до 10% експорту Харківської області, то при зниженні тарифів на них суттєво посилиться конкуренція на внутрішньому ринку з боку іноземних компаній;
в) переведення взаємодії держави та бізнесу (в тому числі на регіональному рівні) на якісно нові засади.
Урядові структури європейських держав націлені на просування вітчизняних товарів на ринки інших країн та захист внутрішнього ринку через жорсткі вимоги до якості, екологічності, безумовної відповідності імпортних товарів національним та міжнародним системам стандартів. Вони беруть на себе видатки зі створення інформаційних систем для приватного бізнесу, які надають рекомендації експортерам щодо політичного, підприємницького та інвестиційного клімату інших країн, а також зміни кон’юнктури ринку. Головним завданням міністерств зовнішніх зносин цих країн є реалізація “корпоративної” дипломатії, спрямованої на підтримку закордонних операцій “своїх” транснаціональних корпорацій. Для того, щоб наші підприємці не були “сліпими кошенятами” на міжнародних ринках, необхідно й надалі розвивати інфраструктурні компанії, надавати їм підтримку на державному і обласному рівнях.
Крім того, Харківський регіон є об'єктивно цікавим та перспективним для інвестора з огляду на науково-технічний, економічний та технологічно-індустріальний потенціал області. Харківщина протягом останніх півтора року реалізувала нові підходи до роботи з іноземними інвесторами. Сьогодні облдержадміністрація запрошує й продовжує співпрацювати з інвестором не з позицій «прохача», а з позицій надійного, повноправного партнера, який має що запропонувати та вміє дотримуватись своїх зобов'язань. І така комплексна робота дає, як засвідчує статистика та міжнародні установи, свої позитивні наслідки. Так, за 2005 рік іноземні інвестиції зросли на 21%, а вже за перше півріччя 2006 р. загальний обсяг іноземних інвестицій на Харківщині виріс на 68,5% і становить 940,0 млн дол. США, або 334,6 дол. США на одну особу (тобто третє місце в Україні).
Згідно з проведеним дослідженням можна зробити наступні висновки:
1. Основою вибору пріоритетних напрямів експортної діяльності Харківської області є кластерний аналіз.
2. Відповідно до обраної послідовності визначення пріоритетних експортно-орієнтованих кластерів розвитку Харківської області, а також діючого законодавства і затверджених програм розвитку окремих галузей економіки як України в цілому, так і Харківської області, для регіону пріоритетними експортоорієнтованими кластерами розвитку є наступні: енергетичного машинобудування; електротехнічного машинобудування; авіаційної промисловості; ракетно-космічного комплексу; військової (бронетанкової) техніки; сільськогосподарського машинобудування; дизелебудування; обладнання гірничо-видобувної та нафтогазової промисловості; фармації, медичного устаткування та технологій.
3. Харківські підприємства об’єктивно зацікавлені в участі іноземних партнерів у формуванні цілісних концернів та транснаціональних корпорацій в тих галузях виробництва, де вже сьогодні наша продукція відповідає світовому рівню за співвідношенням “ціна – якість”, а також використання українською стороною "резервів" захисту для вирішення проблем реструктуризації підприємств сільськогосподарського машинобудування та радіоелектронної промисловості.
4. Розвитку експортоорієнтованих галузей можуть сприяти іноземні інвестиції. Перспективним механізмом залучення іноземних інвестицій може стати промислова зона „Рогань” як кластер нових високотехнологічних виробництв, спроможний використати інтелектуальні активи, що створені в регіоні.