ЦЯ БАГАТОГРАННА ЗАСТАВА

Розвиток ринкових відносин, який ми спостерігаємо в Україні з початку 90-х років минулого століття, зумовив напрочуд швидке укорінення у нашій діловій мові юридичного терміна "застава". Причому з плином часу сфера вживання цього слова безупинно розширюється. Вона давно вже переросла межі однієї лише підприємницької діяльності чи ще ширше — того суспільного явища, яке зазвичай іменують товарно-грошовим обігом.

Нині згадку про той чи інший вид застави можна зустріти у передачах теле- й радіомовлення, газетних та журнальних статтях, що мають суспільно-політичне спрямування, за відсутності при цьому зв'язку їх текстового контексту з висвітленням якихось сторін функціонування господарського комплексу країни. Не в останню чергу це пояснюється дивовижною гнучкістю правової

моделі застави, яка за своєю суттю є універсальним засобом забезпечення належного виконання покладених на особу юридичних обов'язків — як приватно-правового, так і публічно-правового характеру. Тим то й спричинене "запозичення" застави у цивільного права з метою використання відповідних юридичних конструкцій у різноманітних публічно-правових відносинах.

У рамках заявленої рубрики нібито не випадає надто детально зупинятися на тому, в чому полягає специфічність застави, яка використовується, наприклад, у кримінальному процесі чи виборчому праві. Однак варто, мабуть, хоча б декількома штрихами позначити ті грані, якими вказані види заставного забезпечення можуть зачепити діяльність підприємства, установи, організації.

Запобіжний захід

Скажімо, застава є одним із запобіжних заходів, передбачених статтею 149 Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК). Проте з чого б це тому ж юрисконсульту підприємства зважати на зазначену "іпостась" розглядуваного правового явища?

Відповідь на поставлене запитання міститься у статті 154' КПК, згідно з якою застава полягає у внесенні на депозит органу досудового розслідування або суду підозрюваним, обвину-

ваченим, підсудним, іншими фізичними чи юридичними особами грошей або передачі їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання чи з місця тимчасового Т знаходження без дозволу слідчого або суду, явки за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої застосовано запобіжний захід.

Отже, за певних обставин підприємство, установа, організація може виступити майновим поручителем громадянина, який підозрюється у вчиненні злочину. Принаймні формальних перепон для цього КПК не передбачає. Така ситуація може виникнути тоді, приміром, коли підозрюваний є посадовою особою підприємства, яке виступає у ролі заставодавця. Загалом же убачається логічним, що коли КПК в аналогічному випадку з довірою ставиться до громадської поруки трудового колективу, що є одним із решти запобіжних заходів, то закон не повинен також нехтувати і майновою порукою того підприємства (хоча б), на якому працює підслідний і членом трудового колективу котрого він є.

Детальніше питання, що виникають у судовій практиці у зв'язку із застосуванням статті 154' КПК, роз'яснені у постанові Пленуму Верховного Суду України № 6 від 26.03.1999 р. "Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу". Так, у пункті 3 названої постанови Пленуму зазначено, що у протоколі, яким оформлюється відповідна процесуальна дія, повинні фіксуватися дані про найменування, місцезнаходження, необхідні банківські реквізити юридичної особи, а також дані про особу її представника і документ, яким підтверджуються його повноваження. До протоколу мають долучатися документи про правомірність виділення підприємством, установою чи організацією коштів для використання як застави (напевно, такими документами можуть бути належним чином завірена виписка із статуту чи його копія, що підтверджують правоздатність юридичної особи щодо вчинення зазначених дій та рішення уповноваженого органу юридичної особи про внесення застави). Окремо Верховний Суд наголосив на тому, що суди не можуть приймати заставу від державних підприємств, установ і організацій.

"Друге пришестя"

Справжнє "друге пришестя" застави відбулося через її запровадження у сфері податкових правовідносин. Спочатку платники податків завдячували таким нововведенням Президентові України (досгопам'ятнии Указ про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" від 04.03.1998 р.). На сьогодні ж застосування податкової застави регламентовано переважно нормами статті 8 Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а також Порядком застосування податкової застави органами державної податкової служби, що затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 28.08.2001 р. № 338.

Згідно з пунктом 1.17. названого Закону податкова застава — це спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк, що виникає у силу закону і внаслідок чого орган стягнення має першочергове право у разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна перед іншими кредиторами у порядку, встановленому зазначеним Законом.

Звісно, податкова застава — це "тема для окремої розмови". Однак надалі (у наступних матеріалах, задуманих у розвиток порушеної теми) з огляду на різноманітність діяльності та широке коло професійних інтересів юрисконсульта умовного середньостатистич-ного вітчизняного підприємства і за наявності слушної для того нагоди автор намагатиметься проводити певні паралелі, порівнюючи заставу як класичний спосіб забезпечення виконання цивільно-правового зобов'язання і податкову заставу в різних їх виявах. Сподіваюсь, що читач вибачить можливу еклектичність такої ув'язки, котра, як на мене, все ж таки виправдана з суто практичної точки зору.

Вибори

Нарешті, завершуючи побіжний огляд різних "вимірів" існування застави у сучасному українському праві, відзначу і той її різновид, який менш за все обходить переважну більшість юрисконсультів. Ідеться про заставу, запроваджену статтею 43 Закону "Про вибори народних депутатів України". За вказаною нормою відповідні суб'єкти виборчого процесу (політичні партії та виборчі блоки) для реєстрації списку своїх кандидатів у депутати в багатомандатному окрузі перераховують на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії грошову заставу в розмірі п'ятнадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а кандидат у депутати, якого висунуто в одномандатному окрузі, вносить 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на рахунок окружної виборчої комісії. Суми, внесені переможцями "виборчих перегонів", згодом їм повертаються. Натомість заставні забезпечення, сплачені тими суб'єктами виборчого процесу, які не спромоглися здобути достатню прихильність електорату, їм не повертаються, а перераховуються до бюджету.

На цьому прикладі ми можемо зайвий раз пересвідчитися у забезпечувальній природі правового засобу, якому присвячено пропонований матеріал. Адже "виборча застава" спрямована передусім на стимулювання добросовісної поведінки суб'єктів пасивного виборчого права, які повинні засвідчити серйозність своїх прагнень брати участь у формуванні органу законодавчої влади і виробленні державної політики.

Забезпечення виконання зобов'язань

Тепер акцентуємо увагу на головному предметі цього нарису, що ним є застава у її традиційному розумінні, тобто в якості інституту цивільного права.

Наразі нормативне регулювання заставних правовідносин здійснюється на підставі загальної за своїм змістом статті 181 чинного Цивільного кодексу України (далі — ЦК) та спеціального Закону "Про заставу". Зазначені нормативні акти розкривають поняття застави таким чином: у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) / забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Схоже визначення міститься і у проекті нового ЦК України, де заставі поряд з утриманням присвячено параграф 3 "Речеві способи забезпечення виконання зобов'язань" глави 47 "Забезпечення виконання зобов'язань".

Практичні аспекти застосування застави у господарському обороті висвітлені у роз'ясненні Вищого арбітражного суду України (далі — ВАСУ, або, враховуючі зміни у судоустрої держави — ВГСУ — Вищий господарський суд України) № 02-5/602 від 24.12.1999 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про заставу" та у низці листів ВГСУ. Насамперед, це стосується розгляду відповідних правових колізій у контексті розвитку кредитних правовідносин, оскільки застава найчастіше супроводить надання фінансових послуг. У зв'язку з чим на увагу зацікавленого читача заслуговує, зокрема, і роз'яснення ВАСУ № 02-5/706 від 06.10.1994 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів".

Враховуючи ту ж специфіку не можна обминути і відповідних документів Національного банку України (далі — НБУ), який опікується стабільністю фінансової системи країни, а тому з пильністю ставиться до проблеми зменшення ризикованості банківських операцій, яка значною мірою залежить від належного рівня забезпеченості кредитів, виданих комерційними банками. На першому місці тут — Положення Нацбанку "Про кредитування", затверджене постановою Правління НБУ № 246 від 28.09.1995 р. та Методичні рекомендації від 08.10.1993 р. щодо застосування комерційними банками Закону України "Про заставу". Багато корисної інформації можна почерпнути також і в листах Національного банку (один з "найсвіжіших" документів — лист юридичного департаменту НБУ № 18-212/1444-2436 від 12.04.2002 р., в якому комерційним банкам були доведені окремі рекомендації щодо укладення кредитних угод).

Далі, ведучи мову про заставу як один із способів забезпечення виконання цивільного зобов'язання, пропоную розглянути такі відносно самостійні питання: 1) юридична сутність права застави; 2) предмет застави; 3) учасники заставних правовідносин, їх права та обов'язки; 4) договір застави; 5) виникнення та припинення права застави; 6) захист прав учасників заставного правовідношення; 7) застава і зміна осіб у забезпеченому заставою зобов'язанні, ліквідація або банкрутство заставодавця; 8) звернення стягнення на предмет застави та його реалізація.

Сторінку підготував Володимир ПРИМАК

По материалам газеты "Юридичний вісник України"