Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Головіна Анатолія Сергійовича - доповідача,

Джуня В'ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Домбровського Івана Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Мачужак Ярослави Василівни,

Нікітіна Юрія Івановича,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Стецюка Петра Богдановича,

Ткачука Павла Миколайовича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) Указу Президента України "Про деякі питання здійснення керівництва у сферах національної безпеки і оборони" від 4 червня 2008 року N 516 (516/2008) (Офіційний вісник Президента України, 2008 р., N 22, ст. 698).

Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) стало конституційне подання 49 народних депутатів України.

Підставою для розгляду справи відповідно до статті 71 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) є твердження суб'єкта права на конституційне подання про неконституційність Указу Президента України "Про деякі питання здійснення керівництва у сферах національної безпеки і оборони" (516/2008) .

Заслухавши суддю-доповідача Головіна А.С. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 49 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), Указ Президента України "Про деякі питання здійснення керівництва у сферах національної безпеки і оборони" (516/2008) (далі - Указ).

Указом (516/2008) , як зазначено у його преамбулі, з метою забезпечення впровадження єдиної державної політики у сферах національної безпеки і оборони, поліпшення координації у цих сферах та відповідно до пунктів 1, 17 частини першої статті 106 Конституції України (254к/96-ВР) , статей 2, 5, 13 Закону України "Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави" (975-15) Президент України постановив затвердити Перелік посад керівників військових формувань, правоохоронних органів, кандидатури для призначення на які погоджуються з Президентом України (516/2008) (далі - Перелік) (стаття 1).

Крім того, в статті 2 Указу (516/2008) визначено, що:

- матеріали щодо погодження кандидатур на посади першого заступника, заступника Міністра оборони України подаються Президентові України Міністром оборони України до внесення Кабінетові Міністрів України подань про призначення відповідних осіб на зазначені посади (абзац другий) (516/2008) ;

- Служба безпеки України, Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, в разі потреби подають до 1 травня Президентові України пропозиції щодо змін загальної структури, чисельності відповідно Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших військових формувань на наступний календарний рік ( абзац третій (516/2008) ) ;

- плани і строки проведення навчань, тренувань із залученням об'єднань, з'єднань, військових частин Збройних Сил України, інших військових формувань (крім навчань, тренувань, що проводяться за участю підрозділів збройних сил інших держав) погоджуються з Президентом України ( абзац четвертий (516/2008) ) .

Народні депутати України вважають, що Президент України, видавши Указ (516/2008) , вийшов за межі встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) повноважень. При цьому вони наголошують на його втручанні у здійснення повноважень Кабінетом Міністрів України у сфері кадрової політики щодо підпорядкованих йому міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що, на їхню думку, суперечить вимогам статей 5, 6, 8, 19, 85, 92, 106, 113, 116, 120 Конституції України (254к/96-ВР) .

2. Конституційний Суд України, розглядаючи порушені у конституційному поданні питання, виходить з такого.

2.1. У Конституції України (254к/96-ВР) встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України; забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом (частини перша, друга, третя статті 17 (254к/96-ВР) ) .

Національна безпека як захищеність життєво-важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам (абзац другий статті 1 Закону України "Про основи національної безпеки України" (964-15) ) , і оборона України як система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту (абзац другий статті 1 Закону України "Про оборону України" (1932-12) ) є важливими сферами діяльності держави, ефективність якої потребує координації та узгодженості дій органів влади.

Верховна Рада України оголошує за поданням Президента України стан війни і укладення миру, схвалює рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; виключно законами України визначає основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку; встановлює порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав, порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України (пункт 9 частини першої статті 85, пункт 17 частини першої, пункт 2 частини другої статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) ) .

Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України за своїм конституційно-правовим статусом забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України (пункти 1, 17, 18 частини першої статті 106 Конституції України (254к/96-ВР) ) .

Кабінет Міністрів України здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю (пункт 7 статті 116 Конституції України (254к/96-ВР) ) .

Таким чином, системний аналіз положень Конституції України (254к/96-ВР) дає підстави вважати, що Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України мають окремі конституційні повноваження у сферах національної безпеки і оборони держави, але лише Президент України наділений конституційними повноваженнями здійснювати керівництво у цих сферах. Це означає, що Президент України, здійснюючи таке керівництво, спрямовує діяльність суб'єктів забезпечення національної безпеки і оборони держави, зокрема Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, на реалізацію основ (засад), визначених у пункті 17 частини першої статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) та Законі України "Про основи національної безпеки України" (964-15) .

2.2. У Переліку, затвердженому Указом (516/2008) , встановлено необхідність погодження з Президентом України кандидатур на посади першого заступника, заступника Міністра оборони України, а також керівників окремих структурних підрозділів у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України, військових формуваннях, правоохоронних органах, тобто посадових осіб тих суб'єктів забезпечення національної безпеки і оборони держави, визначених у статті 17 Конституції України (254к/96-ВР) , що здійснюють діяльність у сферах, керівництво якими належить до повноважень Президента України відповідно до пункту 17 частини першої статті 106 Основного Закону України (254к/96-ВР) .

Погодження кандидатур на посади першого заступника, заступника Міністра оборони України відповідно до абзацу другого статті 2 Указу (516/2008) відбувається до внесення Міністром оборони України відповідних подань Кабінетові Міністрів України і є процедурою узгодження дій Міністра оборони України з Президентом України щодо призначення цих осіб, якщо інше не передбачено законом. Ця процедура не підміняє рішення про призначення таких осіб на зазначені посади Кабінетом Міністрів України і не може розглядатися як обов'язкова складова такого рішення, а отже, не порушує його права, закріпленого в пункті 3 частини дев'ятої статті 22 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" (279-17) . Дотримуючись принципу чіткого розмежування повноважень та взаємодії органів державної влади у забезпеченні національної безпеки (абзац шостий частини першої статті 5 Закону України "Про основи національної безпеки України" (964-15) ) , Кабінет Міністрів України самостійно вирішує питання про призначення відповідних кандидатур на посади.

Погодження кандидатур на всі інші посади, крім першого заступника, заступника Міністра оборони України, стосується окремого аспекту здійснення керівництва Президентом України у сферах національної безпеки і оборони держави і не пов'язане з організацією і діяльністю органів виконавчої влади, зокрема Кабінету Міністрів України, як про це стверджує суб'єкт права на конституційне подання. Президент України, маючи конституційні повноваження щодо здійснення керівництва у зазначених сферах, може затверджувати Перелік посад, кандидатури для призначення на які погоджуються з ним.

З огляду на викладене стаття 1 та абзац другий статті 2 Указу (516/2008) є такими, що відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є конституційними).

2.3. Затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України згідно з пунктом 22 частини першої статті 85 Конституції України (254к/96-ВР) належить до повноважень Верховної Ради України.

Пропозиції щодо цього на затвердження Верховної Ради України відповідно до абзацу другого частини першої статті 13 Закону України "Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави" (975-15) вносить Президент України. А тому Президент України, як вважає Конституційний Суд України, має право встановлювати термін, до якого в разі потреби зазначені органи повинні надати йому відповідні пропозиції.

Отже, положення абзацу третього статті 2 Указу (516/2008) відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є конституційним).

2.4. Президент України, реалізовуючи конституційні повноваження щодо керівництва у сферах національної безпеки і оборони держави, повинен вживати заходів для підвищення бойової та мобілізаційної готовності, боєздатності Збройних Сил України, інших військових формувань і підготовки їх до оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, у тому числі через безпосередню участь і здійснення контролю за проведенням навчань і тренувань, про які йдеться в абзаці четвертому статті 2 Указу (516/2008) . Зважаючи на це, Конституційний Суд України дійшов висновку, що встановлене в Указі (516/2008) погодження з Президентом України як Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України планів і строків проведення навчань і тренувань перебуває у межах його повноважень, а отже, відповідає Конституції України (254к/96-ВР) .

Таким чином, Указ (516/2008) не суперечить вимогам статей 5, 6, 8, 19, 85, 92, 106, 113, 116, 120 Конституції України (254к/96-ВР) .

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України (254к/96-ВР) , статтями 51, 61, 63, 65, 67, 69, 73 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) , Конституційний Суд України

1. Визнати таким, що відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є конституційним), Указ Президента України "Про деякі питання здійснення керівництва у сферах національної безпеки і оборони" від 4 червня 2008 року N 516 (516/2008) .

2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

                                        КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) висловлюю окрему думку стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) Указу Президента України "Про деякі питання здійснення керівництва у сферах національної безпеки і оборони" (516/2008) (далі - Рішення).

1. Пунктом 1 резолютивної частини Рішення визнано таким, що відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є конституційним), Указ Президента України "Про деякі питання здійснення керівництва у сферах національної безпеки і оборони" від 4 червня 2008 року N 516 (516/2008) (далі - Указ). Вважаю цей висновок таким, що ґрунтується на хибному концептуальному підході, у зв'язку з чим має місце помилкова інтерпретація норм Конституції України (254к/96-ВР) .

Зазначений висновок зроблено на підставі аналізу положень частин першої, другої, третьої статті 17, пункту 9 частини першої статті 85, пункту 17 частини першої, пункту 2 частини другої статті 92, пунктів 1, 17, 18 частини першої статті 106, пункту 7 статті 116 Конституції України (254к/96-ВР) та законів України "Про основи національної безпеки України" (964-15) (абзацу другого статті 1, абзацу шостого частини першої статті 5), "Про оборону України" (1932-12) (абзацу другого статті 1), "Про Кабінет Міністрів України" (279-17) (пункту 3 частини дев'ятої статті 22), "Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави" (975-15) (статті 13) без урахування тих положень Конституції України (254к/96-ВР) , на які посилалися народні депутати України.

2. Україна має правову модель держави, за якою основним принципом організації влади є її поділ на три гілки: законодавчу виконавчу та судову (частина перша статті 6 Конституції України (254к/96-ВР) ) . Законодавча, виконавча та судова гілки влади не можуть підмінювати одна одну і повинні виконувати функції та повноваження, закріплені у Конституції України (254к/96-ВР) за кожною з них.

2.1. Президент України є суб'єктом владних повноважень і за Конституцією України (254к/96-ВР) наділений відповідними функціями та повноваженнями, які він повинен здійснювати у встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) межах (частина друга статті 6).

Функція - це призначення, роль чого-небудь (Новий тлумачний словник української мови. Т. 3. - К.: "Аконіт", 2008. - С.675).

Повноваження - це право, надане кому-небудь для здійснення чогось (Новий тлумачний словник української мови. Т. 2. - К.: "Аконіт", 2008. - С.723). Повноваження - це сукупність прав і обов'язків державних органів, посадових та інших осіб, закріплених за ними у встановленому законодавством порядку для здійснення покладених на них функцій (Великий енциклопедичний юридичний словник/За ред. акад. НАН України Ю.С.Шемшученка. - К.: "Юридична думка", 2007. - С. 639.

У статті 102 Основного Закону України (254к/96-ВР) закріплено функції Президента України: він є главою держави і виступає від її імені; він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України (254к/96-ВР) , прав і свобод людини і громадянина. Конституція України (254к/96-ВР) містить вичерпний перелік повноважень Президента України, якими він наділений для здійснення покладених на нього функцій.

Правові позиції щодо визначення повноважень Президента України виключно Конституцією України (254к/96-ВР) сформульовані в рішеннях Конституційного Суду України від 24 грудня 1997 року N 8-зп (v008p710-97) (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій), від 27 березня 2002 року N 7-рп/2002 (v007p710-02) (справа щодо актів про обрання/призначення суддів на посади та про звільнення їх з посад, від 28 січня 2003 року N 2-рп/2003 (v002p710-03) (справа про повноваження Президента України реорганізовувати центральні органи виконавчої влади, від 10 квітня 2003 року N 7-рп/2003 (v007p710-03) (справа про гарантії діяльності народного депутата України, від 7 квітня 2004 року N 9-рп/2004 (v009p710-04) (справа про Координаційний комітет), від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007 (v001p710-07) (справа про звільнення судді з адміністративної посади). Зокрема, у Рішенні Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 року N 7-рп/2005 (v007p710-05) (справа про управління нафтовою галуззю) зазначено: "За положенням частини третьої статті 106 Конституції України (254к/96-ВР) Президент України на основі та на виконання Конституції (254к/96-ВР) та законів України має право видавати обов'язкові до виконання укази і розпорядження. Глава держави може видавати зазначені акти в межах своїх конституційних повноважень, не втручаючись у компетенцію інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини), а від 11 грудня 2007 року N 12-рп/2007 (va12p710-07) (справа про порядок припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України): "Серед повноважень Президента України не передбачено внесення ним подання до Верховної Ради України про звільнення з посади чи відставку членів Кабінету Міністрів України" ( абзац другий пункту 5 мотивувальної частини (va12p710-07) ) .

2.2. Конституція України (254к/96-ВР) вичерпно визначила повноваження Президента України, що унеможливлює прийняття законів, які встановлювали б інші його повноваження (права та обов'язки) (Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року N 7-рп/2003 (v007p710-03) (справа про гарантії діяльності народного депутата України). Це обмеження стосується і рішень Конституційного Суду України, що мають силу закону.

У статтях 85, 106, 114, 136 Конституції України (254к/96-ВР) вичерпно визначено коло повноважень Президента України щодо його участі у доборі кадрів. У сфері кадрових призначень Конституція України (254к/96-ВР) наділила Президента України такими повноваженнями: призначати та звільняти глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях, призначати на посади та звільняти з посад осіб, визначених у пунктах 5, 11, 12, 13, 17, 22 частини першої статті 106, частини четвертої статті 118 (254к/96-ВР) , вносити подання про призначення осіб, визначених у пункті 12 статті 85, пунктах 9, 10 частини першої статті 106, частин третьої, четвертої статті 114 (254к/96-ВР) , вносити подання про призначення на посаду та звільнення з посади осіб, визначених у пунктах 12-1, 18, 21 статті 85, пункті 14 частини першої статті 106 (254к/96-ВР) , погоджувати призначення на посаду та звільнення з посади Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим (частина третя статті 136 (254к/96-ВР) ) . Отже, погодження кандидатури для призначення на посаду є конституційним повноваженням Президента України, а не процедурою узгодження дій чи формою реалізації його конституційних повноважень. У Конституції України (254к/96-ВР) передбачене повноваження Президента України щодо погодження для призначення на посаду та звільнення з посади лише Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а стосовно осіб, визначених в Указі (516/2008) , не передбачене. Не йдеться про таке повноваження і в законах України "Про основи національної безпеки України" (964-15) , "Про оборону України" (1932-12) , "Про Кабінет Міністрів України" (279-17) , "Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави" (975-15) (стаття 13), які приймаються на підставі Конституції України (254к/96-ВР) і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України (254к/96-ВР) ) .

Таким чином, Конституція України (254к/96-ВР) , визначивши вичерпний перелік повноважень Президента України, не надала йому повноваження щодо погодження кандидатур для призначення на посади керівників військових формувань, правоохоронних органів та осіб, визначених в Указі (516/2008) . Викладене узгоджується з положеннями Конституції України (254к/96-ВР) , зокрема статті 106, де серед повноважень Президента України не зазначено повноваження (право) погоджувати кандидатури на посади керівників військових формувань, правоохоронних органів.

2.3. Сформульована в абзаці шостому підпункту 2.1 мотивувальної частини та пункті 1 резолютивної частини Рішення позиція теоретично уможливлює таке повноваження Президента України, як погодження кандидатур для призначення на посади, визначені в Переліку посад керівників військових формувань, правоохоронних органів. Висновок, яким "уконституйовується" таке повноваження, ґрунтується на тому, що "Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України мають окремі конституційні повноваження у сферах національної безпеки і оборони держави, але лише Президент України наділений конституційними повноваженнями здійснювати керівництво у цих сферах".

Поняття "керувати" означає спрямовувати процес, впливати на розвиток, стан чого-небудь, давати вказівки, розпоряджатися. Термін "сфера" означає межу поширення чого-небудь (Новий тлумачний словник української мови. Т. 3. - К.: "Аконіт", 2008. - С.489), тобто повноваження Президента України у сфері національної безпеки і оборони мають свою межу, і не тільки він наділений повноваженнями здійснювати керівництво в цій сфері.

Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України (254к/96-ВР) , прав і свобод людини і громадянина, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України і Голова Ради національної безпеки та оборони України здійснює загальне керівництво у сферах національної безпеки та оборони України (стаття 9 Закону України "Про основи національної безпеки України" (964-15) ) . Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України (частина перша статті 8 Закону України "Про оборону України" (1932-12) ) . Начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України здійснює безпосереднє військове керівництво Збройними Силами України (частина четверта статті 8 Закону України "Про оборону України" (1932-12) ) .

Внутрішні війська підпорядковуються Міністру внутрішніх справ України (стаття 6 Закону України "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України" (2235-12) ) . Безпосереднє управління внутрішніми військами здійснює командуючий цими військами. Вони не належать до військового формування (визначення цього терміна наведено в абзаці тринадцятому частини першої статті 1 Закону України "Про оборону України" (1932-12) ) , бо не підпадають під критерії цілей та призначення для яких створюються військові формуваннями.

Поза увагою Конституційного Суду України залишилися такі повноваження Кабінету Міністрів України щодо кадрової політики в сфері оборони, як забезпечення комплектування особовим складом Збройних Сил України, інших військових формувань та відповідних правоохоронних органів, та повноваження Міністерства оборони щодо проведення державної військової кадрової політики та забезпечення комплектування особовим складом (абзац сьомий статті 9, абзаци третій, восьмий статті 10 Закону України "Про оборону України" (1932-12) ) . Термін "кадрова політика" означає систему принципів і норм, що обумовлюють всі заходи щодо роботи з персоналом - відбір, прийом, оцінку, навчання, планування кар'єри тощо.

2.4. Пункт 17 частини першої статті 106 Конституції України (254к/96-ВР) не визначає повноваження Президента України здійснювати керівництво чи кадрові призначення в царині повноважень Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України чи обранні керівника вищого навчального закладу. Керівники вищих навчальних закладів не належать до державних службовців, працівників правоохоронних органів, військовослужбовців (підпункт 4.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року N 14-рп/2004 (v014p710-04) у справі про граничний вік кандидата на посаду керівника вищого навчального закладу. Основними принципами управління вищим навчальним закладом є його автономія та самоврядування. Погодження кандидатур на посади керівників вищих навчальних закладів, визначене в Указі (516/2008) , обмежує реалізацію таких принципів управління вищим навчальним закладом, як автономія та самоврядування в сфері добору і розстановки кадрів. Вищі навчальні заклади, зазначені в Указі (516/2008) , не мають статусу військового формування чи правоохоронного органу, а тому кандидатури для призначення на посади керівників цих закладів не повинні погоджуватися з Президентом України.

2.5. Відповідно до висновку, зробленого в абзаці першому підпункту 2.2 пункту 2 Рішення, погодження кандидатур на посади керівників військових формувань, правоохоронних органів розглядається як одна з форм реалізації Президентом України конституційних повноважень у сферах національної безпеки і оборони держави. За висновком, зробленим в абзаці другому підпункту 2.2 пункту 2 Рішення погодження кандидатур на посади першого заступника, заступника Міністра оборони України відповідно до статті 2 Указу (516/2008) є процедурою узгодження дій Міністра оборони України з Президентом України щодо призначення цих осіб. Отже, в Рішенні погодження кандидатур на посади розглядається як форма реалізації Президентом України конституційних повноважень і як процедура узгодження дій. Формами реалізації повноважень державними органами є прийняття ними нормативно-правових актів (законів, указів тощо), а посадовими особами - здійснення організаційно-розпорядчих дій (Великий енциклопедичний юридичний словник. - С. 639).

Президент України на основі та на виконання Конституції України (254к/96-ВР) видає укази і розпорядження (частина третя статті 106 Конституції України (254к/96-ВР) ) , що і є формою реалізації його повноважень.

Процедура - офіційно встановлений чи узвичаєний порядок здійснення, виконання або оформлення чого-небудь (Великий тлумачний словник сучасної української мови. - Київ, - Ірпінь: "Перун", 2007. - С.1179). Процедура у правовому розумінні - це врегульований законом, іншим нормативно-правовим актом порядок, який складається з послідовних дій і спрямований на досягнення правового результату. Сутність правової процедури зумовлена характером матеріального правового відношення, реалізації якого вона служить (Юридична енциклопедія. Т.5. - К.: Українська енциклопедія імені М.П. Бажана, 2003. - С.186).

Президент України здійснює повноваження у встановленому Конституцією України (254к/96-ВР) порядку, а отже, іншого порядку виконання повноважень він собі встановлювати не може.

2.6. Термін "погоджувати" означає одержувати чиє-небудь схвалення, згоду на щось; приходити до єдиної думки; приводити у відповідність із чим-небудь, установлювати потрібне співвідношення, координувати (Новий тлумачний словник української мови. Т.2. - К.: "Аконіт", 2008. - С.734). Отже виходячи з етимології поняття "погоджувати" означає узгоджені дії щодо чогось, паритетність участі у процесі, рівнозначність, тоді як попереднє погодження Президентом України кандидатур на посади, які визначені в Указі (516/2008) та які призначатимуться Кабінетом Міністрів України, виключає узгодженість дій та паритетність участі в призначенні і ставить Кабінет Міністрів України в залежність від Президента України щодо вибору кандидата на посаду, а тому позбавляє уряд самостійності у вирішенні кадрового питання при призначенні на посади, вказані в абзаці другому статті 2 Указу (516/2008) . Крім того, попереднє погодження кандидатур на посади, закріплене в абзаці другому статті 2 Указу (516/2008) , суперечить принципу чіткого розмежування повноважень та взаємодії органів державної влади у забезпеченні національної безпеки (абзац шостий частини першої статті 5 Закону України "Про основи національної безпеки України" (964-15) ) і є втручанням у здійснення повноважень Кабінетом Міністрів України та обмежує його повноваження в сфері кадрових призначень.

На моє переконання, таке правове явище, як погодження з Президентом України кандидатур на посади керівників військових формувань, правоохоронних органів, лежить у площині конституційного інституту системи стримувань і противаг, а тому воно повинно визначатися лише Конституцією України (254к/96-ВР) .

Рішення допускає можливість призначення кандидатур на посади, вказані в Указі (516/2008) , лише за умови їх погодження з Президентом України, а окремих з них - за умови попереднього погодження. За такого підходу дії Президента України щодо наділення себе своїми указами повноваженнями, не передбаченими у Конституції України (254к/96-ВР) , визнані конституційними. Зі змісту Рішення можна дійти висновку, що Президент України, маючи конституційні повноваження щодо здійснення керівництва у сферах національної безпеки і оборони (чи інших), може встановлювати собі указом не передбачене Конституцією України (254к/96-ВР) повноваження чи інший, ніж вказано в ній, порядок здійснення повноважень.

Вважаю, що Рішення шляхом визнання Указу (516/2008) конституційним розширяє конституційні повноваження Президента України в сфері кадрової політики щодо призначення на посади керівників військових формувань, правоохоронних органів, закладає дуалізм у сфері повноважень виконавчої влади, "уконституйовує" право Президента України наділяти себе повноваженнями своїми указами, порушує принцип поділу державної влади через надання главі держави додаткового важеля впливу на виконавчу владу, що суперечить вимогам статей 6, 8, 19, 85, 106, 116 Конституції України (254к/96-ВР) та порушує баланс повноважень між гілками влади, руйнує систему стримувань і противаг, а також закладає суперечності в позиціях Конституційного Суду України щодо закріплення повноважень Президента України лише на конституційному рівні та реалізації цих повноважень в порядку, визначеному Конституцією України (254к/96-ВР) .