ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Глава 1. Основні положення
Стаття 1. Призначення Цивільного процесуального кодексу України
1. Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом с
прав, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Стаття 2. Завдання та основні засади цивільного судочинства
1. Завданням цивільного судочинства є с
праведливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних с
прав з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних
прав, свобод чи інтересів фізичних осіб,
прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
2. Суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
3. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є:
2) повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом;
3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
4) змагальність сторін;
5) диспозитивність;
6) пропорційність;
7) обов’язковість судового рішення;
8) забезпечення
права на апеляційний перегляд с
прави;
9) забезпечення
права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом;
10) розумність строків розгляду с
прави судом;
11) неприпустимість зловживання процесуальними
правами;
12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Стаття 3. Законодавство про цивільне судочинство
1. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до
Конституції України (
254к/96-ВР)
, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне
право" (
2709-15)
, законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій с
прав, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші
правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються
правила міжнародного договору України.
3. Провадження в цивільних с
правах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення с
прави.
4. Закон, який встановлює нові обов’язки, скасовує чи звужує
права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Стаття 4. Право на звернення до суду за захистом
1. Кожна особа має
право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних
прав, свобод чи законних інтересів.
2. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано
право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
3. Відмова від
права на звернення до суду за захистом є недійсною.
4. Угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду допускається. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних
правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
5. Жодна особа не може бути позбавлена
права на участь у розгляді своєї с
прави у визначеному цим Кодексом порядку.
Стаття 5. Способи захисту, які застосовуються судом
1. Здійснюючи
правосуддя, суд захищає
права, свободи та інтереси фізичних осіб,
права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
2. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного
права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
3. Єдиним способом захисту
прав осіб, які є (були) учасниками банку і
права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі проти
правного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.
4. Визнання проти
правним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного в частині третій цієї статті, не може бути підставою для застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, проти
правними та скасування будь-яких рішень,
правочинів або інших дій/визнання проти
правною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку.
Стаття 6. Повага до честі і гідності, рівності перед законом і судом
1. Суд зобов’язаний поважати честь і гідність усіх учасників судового процесу і здійснювати
правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.
Стаття 7. Гласність судового процесу
1. Розгляд с
прав у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
2. Будь-яка особа має
право бути присутньою у відкритому судовому засіданні. Від особи, яка бажає бути присутньою у судовому засіданні, забороняється вимагати будь-які документи, крім документа, що посвідчує особу. Особи, які бажають бути присутніми у судовому засіданні, допускаються до зали судових засідань до початку судового засідання або під час перерви.
3. Суд може видалити із зали судових засідань осіб, які перешкоджають веденню судового засідання, здійсненню
прав або виконанню обов’язків учасників судового процесу або судді, порушують порядок у залі суду. Суд може прийняти рішення про обмеження доступу осіб, які не є учасниками судового процесу, в судове засідання під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" (
1645-14)
, якщо участь в судовому засіданні становитиме загрозу життю чи здоров’ю особи.
4. Особи, присутні в залі судового засідання, представники засобів масової інформації можуть проводити у залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, встановлених цим Кодексом.
5. Трансляція судового засідання здійснюється з дозволу суду. Якщо всі учасники с
прави беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, здійснюється транслювання перебігу судового засідання в мережі Інтернет в обов’язковому порядку.
6. Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, а також трансляція судового засідання повинні здійснюватися без створення перешкод у веденні засідання і здійсненні учасниками судового процесу їхніх процесуальних
прав.
7. Розгляд с
прави у закритому судовому засіданні проводиться у випадках, коли відкритий судовий розгляд може мати наслідком розголошення таємної чи іншої інформації, що охороняється законом, або за клопотанням учасників с
прави з метою забезпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя учасників с
прави або відомостей, що принижують їхню честь і гідність, а також в інших випадках, установлених законом.
8. Особисті папери, листи, записи телефонних розмов, телеграми та інші види кореспонденції можуть бути оголошені у судовому засіданні лише за згодою осіб, визначених
Цивільним кодексом України (
435-15)
. Це
правило застосовується при дослідженні звуко- і відеозаписів такого самого характеру.
9. Про розгляд с
прави у закритому судовому засіданні постановляється ухвала. Суд ухвалою може оголосити судове засідання закритим повністю або закритою його частину.
10. Розгляд с
прави та вчинення окремих процесуальних дій у закритому судовому засіданні проводяться з додержанням
правил здійснення цивільного судочинства. Під час такого розгляду можуть бути присутні лише учасники с
прави, а в разі необхідності - свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі. Суд попереджає зазначених осіб про обов’язок не розголошувати інформацію, для забезпечення захисту якої розгляд с
прави або вчинення окремих процесуальних дій відбувається в закритому судовому засіданні.
11. Використання систем відеоконференц-зв’язку та транслювання перебігу судового засідання в мережі Інтернет у закритому судовому засіданні не допускається.
12. Якщо під час закритого судового засідання буде встановлено, що інформація, для забезпечення нерозголошення якої розгляд с
прави або вчинення окремих процесуальних дій відбувалися в закритому судовому засіданні, вже є публічно доступною або обмеження доступу до інформації є безпідставним чи не відповідає закону, суд постановляє ухвалу про подальший розгляд с
прави у відкритому судовому засіданні.
13. Розгляд с
прави здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у с
праві матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників с
прави. У такому випадку судове засідання не проводиться.
14. Суд під час розгляду с
прави в судовому засіданні здійснює повне фіксування його перебігу за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Порядок такого фіксування встановлюється цим Кодексом.
15. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, передбаченому цим Кодексом.
16. Судове рішення (повне або скорочене), ухвалене у відкритому судовому засіданні, оголошується прилюдно у порядку, визначеному цим Кодексом.
17. Якщо судовий розгляд проводився в закритому судовому засіданні, прилюдно оголошується лише вступна та резолютивна частини рішення, якщо такі частини не містять інформації, для забезпечення захисту якої розгляд с
прави або вчинення окремих процесуальних дій проводилися в закритому судовому засіданні. Якщо вступна та (або) резолютивна частини рішення містять таку інформацію, їх оголошення здійснюється в закритому судовому засіданні.
18. Якщо судове рішення оголошується прилюдно, учасники с
прави, інші особи, присутні у залі судового засідання, представники засобів масової інформації можуть проводити в залі судового засідання фотозйомку, відеозапис, транслювання проголошення рішення по радіо і телебаченню, в мережі Інтернет.
Стаття 8. Відкритість інформації щодо справи
1. Ніхто не може бути позбавлений
права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї с
прави або обмежений у
праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової с
прави. Будь-яка особа, яка не є учасником с
прави, має
право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
2. Особи, які не брали участі у с
праві, якщо суд вирішив питання про їхні
права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, які подали апеляційну чи касаційну скаргу на відповідне рішення, мають
право ознайомлюватися з матеріалами с
прави, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до с
прави, одержувати копії судових рішень в порядку, передбаченому цим Кодексом.
3. Інформація щодо суду, який розглядає с
праву, учасників с
прави та предмета позову, дати надходження позовної заяви (скарги) чи будь-якої іншої заяви або клопотання у с
праві, у тому числі особи, яка подала таку заяву, вжитих заходів забезпечення позову та (або) доказів, стадії розгляду с
прави, місця, дати і часу судового засідання, руху с
прави з одного суду до іншого є відкритою та підлягає невідкладному оприлюдненню на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
4. У разі постановлення судом ухвали про розгляд с
прави у закритому судовому засіданні інформація щодо с
прави не розкривається, окрім відомостей про учасників с
прави, предмет позову, дату надходження позовної заяви, стадії розгляду с
прави, місце, дату і час судового засідання, рух с
прави з одного суду до іншого.
5. При розкритті інформації щодо с
прави, передбаченої частинами третьою та четвертою цієї статті, не можуть бути оприлюднені такі відомості:
1) місце проживання або перебування фізичних осіб із зазначенням адреси, номери телефонів чи інших засобів зв’язку, адреси електронної пошти, реєстраційні номери облікової картки платника податків, реквізити документів, що посвідчують особу, унікальні номери запису в Єдиному державному демографічному реєстрі;
2) реєстраційні номери транспортних засобів;
3) номери банківських рахунків, номери платіжних карток;
4) інформація, для забезпечення захисту якої розгляд с
прави або вчинення окремих процесуальних дій відбувалися в закритому судовому засіданні.
Такі відомості замінюються літерними або цифровими позначеннями.
Стаття 9. Мова цивільного судочинства
1. Цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою.
2. Суди забезпечують рівність
прав учасників судового процесу за мовною ознакою.
3. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують
право учасникам судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.
4. Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають
право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом.
Стаття 10. Верховенство права та законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи
1. Суд при розгляді с
прави керується принципом верховенства
права.
2. Суд розглядає с
прави відповідно до
Конституції України (
254к/96-ВР)
, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
3. Суд застосовує інші
правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією (
254к/96-ВР)
та законами України.
4. Суд застосовує при розгляді с
прав Конвенцію про захист
прав людини і основоположних свобод (
995_004)
1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з
прав людини як джерело
права.
5. Суд застосовує норми
права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
У такому випадку суд після ухвалення рішення у с
праві звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого
правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
7. У разі невідповідності
правового акта
правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми
правового акта вищої юридичної сили.
8. У разі невідповідності
правового акта міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.
9. Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія
права).
10. Забороняється відмова у розгляді с
прави з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Стаття 11. Пропорційність у цивільному судочинстві
1. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у с
праві відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність с
прави; значення розгляду с
прави для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов’язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Стаття 12. Змагальність сторін
1. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
2. Учасники с
прави мають рівні
права щодо здійснення всіх процесуальних
прав та обов’язків, передбачених законом.
3. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для с
прави і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
4. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
5. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні
права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними
прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми
правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.
Стаття 13. Диспозитивність цивільного судочинства
1. Суд розглядає с
прави не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками с
прави або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
2. Збирання доказів у цивільних с
правах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має
право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
3. Учасник с
прави розпоряджається своїми
правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке
право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
4. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано
право захищати
права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Стаття 14. Єдина судова інформаційно-комунікаційна система
1. У судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.
2. Позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов’язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в день надходження документів.
3. Визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної с
прави здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою у порядку, визначеному цим Кодексом (автоматизований розподіл с
прав).
4. Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
5. Суд на
правляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
6. Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб’єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов’язковому порядку. Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку.
7. Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, суд надсилає будь-які документи у с
правах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх на
правлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх
права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
8. Реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі не позбавляє
права на подання документів до суду в паперовій формі.
Особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, можуть подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги" (2155-19)
, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Особливості використання електронного підпису в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі визначаються Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
9. Суд проводить розгляд с
прави за матеріалами судової с
прави у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
У разі неможливості розгляду с
прави судом в електронній формі з технічних причин більше п’яти днів, що може перешкодити розгляду с
прави у строки, встановлені цим Кодексом, с
права розглядається за матеріалами в паперовій формі, для чого всі матеріали с
прави невідкладно переводяться в паперову форму у порядку, встановленому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему.
10. Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до с
прави в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками с
прави чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги.
11. Несанкціоноване втручання в роботу Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи та в автоматизований розподіл с
прав між суддями тягне за собою відповідальність, установлену законом.
12. Єдина судова інформаційно-комунікаційна система підлягає захисту із застосуванням комплексної системи захисту інформації з підтвердженою відповідністю.
13. Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положення, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), розробляються Державною судовою адміністрацією України та затверджуються Вищою радою
правосуддя після консультацій з Радою суддів України.
Стаття 15. Правнича допомога
1. Учасники с
прави мають
право користуватися
правничою допомогою.
2. Представництво у суді як вид
правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна
правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
3. Безоплатна
правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної
правничої допомоги.
Стаття 16. Основні положення досудового врегулювання спору
1. Сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов’язковими згідно із законом.
2. Особи, які порушили
права і законні інтереси інших осіб, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення претензії чи позову.
Стаття 17. Право на перегляд справи та оскарження судового рішення
1. Учасники с
прави, а також особи, які не брали участі у с
праві, якщо суд вирішив питання про їхні
права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають
право на апеляційний перегляд с
прави та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
2. Не допускається касаційне оскарження судового рішення суду першої інстанції без його перегляду в апеляційному порядку.
Стаття 18. Обов’язковість судових рішень
1. Судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
2. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
3. Обов’язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у с
праві, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні
права, свободи чи інтереси.
Глава 2. Цивільна юрисдикція
§ 1. Предметна та суб’єктна юрисдикція
Стаття 19. Справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів
1. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства с
прави, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших
правовідносин, крім с
прав, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових
прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових
прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
2. Цивільне судочинство здійснюється за
правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку:
1) наказного провадження;
2) позовного провадження (загального або спрощеного);
3) окремого провадження.
3. Наказне провадження призначене для розгляду с
прав за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
4. Спрощене позовне провадження призначене для розгляду:
2) с
прав, що виникають з трудових відносин;
3) с
прав про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд;
4) с
прав незначної складності та інших с
прав, для яких пріоритетним є швидке вирішення с
прави.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду с
прав, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
5. Умови, за яких суд має
право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а с
прави - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
6. Для цілей цього Кодексу малозначними с
правами є:
1) с
прави, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) с
прави незначної складності, визнані судом малозначними, крім с
прав, які підлягають розгляду лише за
правилами загального позовного провадження, та с
прав, ціна позову в яких перевищує двісті п’ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) с
прави про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов’язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
4) с
прави про розірвання шлюбу;
5) с
прави про захист
прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п’ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
7. Окреме провадження призначене для розгляду с
прав про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони
прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових
прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних
прав.
8. Суди розглядають с
прави про оскарження рішень третейських судів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів, про оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу, а також про визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу, іноземного суду.
9. Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Стаття 20. Розгляд кількох пов’язаних між собою вимог
1. Не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за
правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 21. Право сторін на передачу спору на розгляд третейського суду
1. Сторони мають
право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.
2. Будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до третейського суду та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.
3. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 22. Право сторін на передачу спору на розгляд іноземного суду
1. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, спір, який відноситься до юрисдикції загального суду, може бути переданий за угодою сторін на вирішення суду іншої держави.
§ 2. Інстанційна юрисдикція
Стаття 23. Суд першої інстанції
1. Усі с
прави, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім с
прав, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.
2. С
прави щодо оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними судами як судами першої інстанції за місцем розгляду с
прави третейським судом (за місцезнаходженням арбітражу).
3. С
прави щодо визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу розглядаються:
1) якщо місце арбітражу знаходиться на території України - апеляційними загальними судами за місцезнаходженням арбітражу;
2) якщо місце арбітражу знаходиться поза межами України - апеляційним загальним судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ.
4. С
прави про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави розглядаються Вищим антикорупційним судом.
Стаття 24. Суд апеляційної інстанції
1. Апеляційні суди переглядають в апеляційному порядку судові рішення місцевих судів, які знаходяться у межах відповідного апеляційного округу (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду).
2. Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.
3. С
прави про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави в апеляційному порядку переглядаються Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду.
Стаття 25. Суд касаційної інстанції
1. Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.
§ 3. Територіальна юрисдикція (підсудність)
Стаття 26. Підсудність справ, у яких однією зі сторін є суд або суддя
1. Підсудність с
прави, у якій однією зі сторін є суд або суддя суду, до підсудності якого віднесена ця с
права за загальними
правилами, визначається ухвалою суду вищої інстанції, постановленою без повідомлення сторін.
2. Підсудність с
прав, у яких однією зі сторін є Верховний Суд або суддя цього суду, визначається за загальними
правилами підсудності.
3. У с
правах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, у яких відповідачем є суддя чи працівник апарату Вищого антикорупційного суду, таке провадження у першій інстанції здійснює місцевий суд, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться Вищий антикорупційний суд, а ухвалені судові рішення оскаржуються в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Стаття 27. Підсудність справ за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача
1. Позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
2. Позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Стаття 28. Підсудність справ за вибором позивача
1. Позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових
правовідносин, можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
2. Позови про розірвання шлюбу можуть пред’являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя с
права може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
3. Позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального
правопорушення, можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди.
4. Позови, пов’язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
5. Позови про захист
прав споживачів можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
6. Позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред’являтися також за місцем заподіяння шкоди.
7. Позови, що виникають із діяльності філії або представництва юридичної особи, а також відокремленого підрозділу органу державної влади без статусу юридичної особи, можуть пред’являтися також за їх місцезнаходженням.
8. Позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред’являтися також за місцем виконання цих договорів.
9. Позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред’являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).
10. Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред’являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.
11. Позови про відшкодування шкоди, заподіяної зіткненням суден, а також про стягнення сум винагороди за рятування на морі, можуть пред’являтися також за місцезнаходженням судна відповідача або порту реєстрації судна.
12. Позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред’являтися також за місцем його виконання.
13. Позови Міністерства юстиції України на підставі міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, в інтересах і за довіреністю позивача, який не має в Україні зареєстрованого місця проживання чи перебування, можуть також пред’являтися за місцезнаходженням міністерства або його територіальних органів.
14. Позови про відшкодування збитків, спричинених заходами забезпечення позову, можуть пред’являтися також за місцем застосування заходів забезпечення позову (до суду, який застосував відповідні заходи).
15. Позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред’являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.
16. Позивач має
право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна с
права, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
17. Позови про захист порушених, невизнаних або оспорюваних
прав, свобод чи інтересів фізичних осіб (в тому числі про відшкодування шкоди, завданої внаслідок обмеження у здійсненні
права власності на нерухоме майно або його знищення, пошкодження) у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру можуть пред’являтися також за місцем проживання чи перебування позивача.
Стаття 29. Підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами
1. Підсудність с
прав за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також с
прав про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому статтею 33 цього Кодексу, одноособово.
Стаття 30. Виключна підсудність
1. Позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов’язані між собою позовні вимоги пред’явлені одночасно щодо декількох об’єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об’єкта, вартість якого є найвищою.
2. Позови про зняття арешту з майна пред’являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
3. Позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред’являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини.
4. Позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред’являються за місцезнаходженням перевізника.
5. С
прави про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, розглядаються судом за місцезнаходженням морського порту України, в якому перебуває судно або до якого прямує, або порту реєстрації судна.
6. Зустрічний позов та позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, незалежно від їх підсудності пред’являються в суді за місцем розгляду первісного позову. Це
правило не застосовується, коли відповідно до інших визначених у цій статті
правил виключної підсудності такий позов має розглядатися іншим судом, ніж тим, що розглядає первісний позов.
7. У випадку об’єднання позовних вимог щодо укладання, зміни, розірвання і виконання
правочину з вимогами щодо іншого
правочину, укладеного для забезпечення основного зобов’язання, спір розглядається судом за місцезнаходженням відповідача, який є стороною основного зобов’язання.
8. Вимоги щодо реєстрації майна та майнових
прав, інших реєстраційних дій розглядаються судом, визначеним за
правилами підсудності щодо розгляду спору, похідними від якого є такі вимоги.
Стаття 31. Передача справи з одного суду до іншого
1. Суд передає с
праву на розгляд іншому суду, якщо:
1) с
права належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду;
2) після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду с
прави;
3) ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав с
праву.
2. С
права, прийнята судом до свого провадження з додержанням
правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду с
прави вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів с
права належить до виключної підсудності іншого суду.
3. Передача с
прави на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п’яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п’яти днів після залишення її без задоволення.
4. Передача с
прави з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі розпорядження голови суду на розгляд суду, найбільш територіально наближеного до цього суду.
5. У разі ліквідації або припинення роботи суду с
прави, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.
6. С
права, у якій однією зі сторін є суд, до підсудності якого віднесена ця с
права за загальними
правилами, або суддя цього суду, не пізніше п’яти днів із дня надходження позовної заяви передається на підставі розпорядження голови суду до суду вищої інстанції для визначення підсудності.
Стаття 32. Недопустимість спорів про підсудність
1. Спори між судами про підсудність не допускаються.
2. С
права, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Глава 3. Склад суду. Відводи
Стаття 33. Визначення складу суду
1. Визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної с
прави здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених у частині другій статті 14 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження с
прав.
2. С
права, розгляд якої відповідно до цього Кодексу здійснюється колегією суддів в обов’язковому порядку, розглядається постійною колегією суддів відповідного суду, до складу якої входить визначений Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою суддя-доповідач.
3. Персональний склад постійних колегій суддів визначається зборами суддів відповідного суду.
4. До складу об’єднаної палати входять по два судді, що обираються зборами суддів Касаційного цивільного суду, зі складу кожної із судових палат Касаційного цивільного суду та голова Касаційного цивільного суду.
5. Якщо с
права має розглядатися колегією у складі більше трьох суддів, до складу такої колегії входять судді зі складу постійної колегії суддів, до якої входить визначений Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою суддя-доповідач, та судді, додатково визначені Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою.
6. Якщо с
права в Верховному Суді має розглядатися колегіально у складі відповідної палати, - головуючим на засіданнях палати є суддя-доповідач, визначений Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою при первісному розподілі с
прав.
7. Невирішені судові с
прави за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів с
прави, передаються для повторного автоматизованого розподілу с
прав виключно у разі, коли суддя (якщо с
права розглядається одноособово) або суддя-доповідач із складу колегії суддів (якщо с
права розглядається колегіально) у передбачених законом випадках не може продовжувати розгляд с
прави більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду с
прави у строки, встановлені цим Кодексом.
8. Для кожної постійної колегії суддів збори суддів відповідного суду визначають резервних суддів строком на один рік.
Якщо зі складу колегії суддів не може продовжувати розгляд с
прави суддя, який не є суддею-доповідачем у такій с
праві, що може перешкодити розгляду с
прави у строки, встановлені цим Кодексом, заміна такого судді з ініціативи судді-доповідача за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою з числа резервних суддів.
9. Якщо змінити суддю, який вибув, з числа резервних суддів неможливо, його заміна здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою у порядку, передбаченому частиною першою цієї статті.
Суддя, визначений на заміну вибулого судді, розглядає у складі колегії суддів усі невирішені с
прави, що розглядає така колегія суддів, та які у зв’язку з відсутністю вибулого судді неможливо розглянути в строки, встановлені цим Кодексом.
10. Єдина судова інформаційно-комунікаційна система не застосовується для визначення судді (складу колегії суддів, якщо с
права розглядається колегіально) для розгляду конкретної с
прави виключно у разі настання обставин, що об’єктивно унеможливили її функціонування та тривають понад п’ять робочих днів.
11. С
права, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим же суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, що унеможливлюють участь судді у розгляді с
прави, та інших випадків, передбачених цим Кодексом.
12. У разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд с
прави починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
У разі зміни складу суду на стадії розгляду с
прави по суті суд повторно розпочинає розгляд с
прави по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.
13. Розгляд заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами здійснюється тим самим складом суду, який ухвалив рішення, що переглядається, якщо с
права розглядалася суддею одноособово або у складі колегії суддів. Якщо такий склад суду сформувати неможливо, суддя або колегія суддів для розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами визначається в порядку, встановленому частиною першою цієї статті.
Розгляд заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами здійснюється палатою, об’єднаною палатою або Великою Палатою, якщо рішення, що переглядається, ухвалено відповідно палатою, об’єднаною палатою або Великою Палатою.
14. Результати автоматизованого розподілу (повторного розподілу) с
прави оформлюються протоколом.
15. Протокол має містити такі відомості:
1) дата, час початку та закінчення автоматизованого розподілу;
2) номер судової с
прави, категорія та коефіцієнт її складності, імена (найменування) учасників с
прави;
3) інформація про визначення списку суддів для участі (підстави, за яких судді не беруть участі) в автоматизованому розподілі; інформація про визначення судді, судді-доповідача;
4) підстави здійснення автоматизованого розподілу (повторного автоматизованого розподілу);
5) прізвище, ініціали та посада уповноваженої особи апарату суду, відповідальної за здійснення автоматизованого розподілу судових с
прав.
16. Копія такого протоколу в електронній чи паперовій формі підписується уповноваженими особами апарату суду та видається (надсилається) заінтересованій особі не пізніше наступного дня після подання до суду відповідної заяви.
17. Особливості розподілу судових с
прав встановлюються Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Стаття 34. Склад суду
1. Цивільні с
прави у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
С
прави про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави розглядаються колегіально Вищим антикорупційним судом у складі трьох суддів.
2. У випадках, встановлених цим Кодексом, цивільні с
прави у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох присяжних, які при здійсненні
правосуддя користуються всіма
правами судді.
3. Перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснюється колегією суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.
4. Перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанції здійснюється колегією суддів суду касаційної інстанції у складі трьох або більшої непарної кількості суддів.
5. У визначених цим Кодексом випадках перегляд судових рішень судом касаційної інстанції здійснюється судовою палатою Касаційного цивільного суду (палатою), об’єднаною палатою Касаційного цивільного суду (об’єднаною палатою) або Великою Палатою Верховного Суду (Великою Палатою).
6. Засідання палати в суді касаційної інстанції вважається
правомочним за умови присутності на ньому більше половини її складу.
7. Засідання об’єднаної палати, Великої Палати вважається
правомочним, якщо на ньому присутні не менше ніж дві третини її складу.
8. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами здійснюється судом у такому самому кількісному складі, в якому ці рішення були ухвалені (одноособово або колегіально).
9. Незалежно від того, у якому складі розглядалася с
права, перегляд судових рішень за виключними обставинами з підстав, визначених пунктами 1, 3 частини третьої статті 423 цього Кодексу, здійснюється колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів, а з підстави, визначеної пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу, - Великою Палатою Верховного Суду.
10. Якщо с
права має розглядатися суддею одноособово, але цим Кодексом передбачена можливість колегіального розгляду такої с
прави, питання про призначення колегіального розгляду вирішується до початку розгляду с
прави суддею, який розглядає с
праву, за власною ініціативою або за клопотанням учасника с
прави, про що постановляється відповідна ухвала.
11. Питання про розгляд с
прави колегією у складі більше трьох суддів вирішується колегією суддів, визначеною в порядку, встановленому частиною другою статті 33 цього Кодексу, до початку розгляду с
прави, з урахуванням категорії і складності с
прави, про що постановляється відповідна ухвала.
Стаття 35. Порядок вирішення питань при колегіальному розгляді справи
1. Питання, що виникають під час колегіального розгляду с
прави судом, вирішуються більшістю голосів суддів. Головуючий голосує останнім.
2. При ухваленні рішення з кожного питання жоден із суддів не має
права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали. Судді не мають
права розголошувати міркування, що були висловлені у нарадчій кімнаті.
3. Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники с
прави без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до с
прави і є відкритою для ознайомлення.
Стаття 36. Підстави для відводу (самовідводу) судді
1. Суддя не може розглядати с
праву і підлягає відводу (самовідводу), якщо:
1) він є членом сім’ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім’ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам с
прави
правничу допомогу у цій с
праві, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав с
праву;
2) він брав участь у с
праві як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам с
прави
правничу допомогу в цій чи іншій с
праві;
3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду с
прави;
4) було порушено порядок визначення судді для розгляду с
прави;
5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об’єктивності судді.
2. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.
3. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім’ї, родичами між собою чи родичами подружжя.
4. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших с
правах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Стаття 37. Недопустимість повторної участі судді в розгляді справи
1. Суддя, який брав участь у вирішенні с
прави в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої с
прави в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді с
прави судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у с
праві.
2. Суддя, який брав участь у врегулюванні спору у с
праві за участю судді, не може брати участі в розгляді цієї с
прави по суті або перегляді будь-якого ухваленого в ній судового рішення.
3. Суддя, який брав участь у вирішенні с
прави в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої с
прави в судах касаційної або першої інстанції, а також у новому розгляді с
прави після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції.
4. Суддя, який брав участь у перегляді с
прави в суді касаційної інстанції, не може брати участі в розгляді цієї с
прави в суді першої чи апеляційної інстанції, а також у новому її розгляді після скасування ухвали чи рішення суду касаційної інстанції.
5. Суддя, який брав участь у вирішенні с
прави, рішення в якій було в подальшому скасовано судом вищої інстанції, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду у цій с
праві.
6. Суддя, який брав участь у вирішенні с
прави в суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з виключними обставинами у цій с
праві.
Стаття 38. Підстави для відводу (самовідводу) секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача
1. Секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач не можуть брати участі у розгляді с
прави та підлягають відводу (самовідводу) з підстав, зазначених у статті 36 цього Кодексу.
2. Експерт або спеціаліст, крім того, не може брати участь у розгляді с
прави, якщо:
1) він перебував або перебуває в службовій або іншій залежності від учасників с
прави;
2) з’ясування обставин, які мають значення для с
прави, виходить за межі сфери його спеціальних знань.
3. Участь секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача у судовому засіданні під час попереднього розгляду даної с
прави відповідно як секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача не є підставою для їх відводу.
Стаття 39. Заяви про самовідводи та відводи
1. З підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов’язані заявити самовідвід.
2. З підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками с
прави.
3. Відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником с
прави ухвали про відкриття провадження у с
праві, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо с
права розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо с
права розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
4. Встановлення обставин, вказаних у пунктах 1-4 частини першої статті 36 цього Кодексу, статті 37 цього Кодексу, звільняє заявника від обов’язку надання інших доказів упередженості судді для цілей відводу.
5. Якщо відвід заявляється повторно з підстав, розглянутих раніше, суд, який розглядає с
праву, залишає таку заяву без розгляду.
Стаття 40. Порядок вирішення заявленого відводу та самовідводу
1. Питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у с
праві.
2. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає с
праву. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
3. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає с
праву, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає с
праву.
4. Якщо питання про відвід судді в порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, неможливо розглянути в суді, в якому розглядається с
права, то с
права для вирішення питання про відвід передається до суду відповідної інстанції, найбільш територіально наближеного до цього суду.
5. Якщо на час подання заяви про відвід судді у суді здійснюють
правосуддя менше трьох суддів, вирішення питання про відвід здійснюється в нарадчій кімнаті суддею, який розглядає с
праву чи вчиняє іншу процесуальну дію, про що виноситься ухвала. У такому разі положення частин третьої та четвертої цієї статті не застосовуються.
6. Питання про відвід судді Великої Палати не підлягає передачі на розгляд іншому судді та розглядається Великою Палатою.
7. Питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по с
праві. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження.
8. Суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників с
прави. За ініціативою суду питання про відвід судді може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників с
прави. Неявка учасників с
прави у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід судді, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід судді.
9. Питання про самовідвід судді вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає с
праву.
10. Питання про відвід секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача вирішується складом суду, що розглядає с
праву. Суд, який розглядає заяву про відвід, заслуховує особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає надати пояснення, а також думку учасників с
прави. Неявка особи, якій заявлено відвід, у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід.
11. За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.
Стаття 41. Наслідки відводу суду (судді)
1. У разі задоволення заяви про відвід судді, який розглядає с
праву одноособово, с
права розглядається в тому самому суді іншим суддею, який визначається у порядку, встановленому статтею 33 цього Кодексу.
2. У разі задоволення заяви про відвід одному із суддів або всьому складу суду, якщо с
права розглядається колегією суддів, с
права розглядається в тому самому суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів, який визначається у порядку, встановленому статтею 33 цього Кодексу.
3. Якщо після задоволення відводів (самовідводів) або за наявності підстав, зазначених у статті 37 цього Кодексу, неможливо утворити новий склад суду для розгляду с
прави, с
права за розпорядженням голови суду передається до іншого суду, визначеного в порядку, встановленому цим Кодексом.
Глава 4. Учасники судового процесу
Стаття 42. Склад учасників справи
1. У с
правах позовного провадження учасниками с
прави є сторони, треті особи.
2. При розгляді вимог у наказному провадженні учасниками с
прави є заявник та боржник.
3. У с
правах окремого провадження учасниками с
прави є заявники, інші заінтересовані особи.
4. У с
правах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано
право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
5. У с
правах про оскарження рішення третейського суду, оспорювання рішення міжнародного комерційного арбітражу та про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу учасниками с
прави є учасники (сторони) третейського розгляду, особи, які не брали участі у третейському розгляді, якщо третейський суд вирішив питання про їхні
права та обов’язки, а також сторони арбітражного розгляду.
Стаття 43. Права та обов’язки учасників справи
1) ознайомлюватися з матеріалами с
прави, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень;
2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам с
прави, а також свідкам, експертам, спеціалістам;
3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб;
4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх не
правильності чи неповноти;
5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках;
6) користуватися іншими визначеними законом процесуальними
правами.
2. Учасники с
прави зобов’язані:
1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу;
2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин с
прави;
3) з’являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов’язковою;
4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази;
5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками с
прави в судовому засіданні;
6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки;
7) виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом.
3. У випадку невиконання учасником с
прави його обов’язків суд застосовує до такого учасника с
прави заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.
4. За введення суду в оману щодо фактичних обставин с
прави винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.
5. Документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками с
прави в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
6. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками с
прави до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
7. У разі подання до суду документів в електронній формі учасник с
прави зобов’язаний надати доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам с
прави копій поданих до суду документів
8. Якщо документи подаються учасниками с
прави до суду або надсилаються іншим учасникам с
прави в електронній формі, такі документи скріплюються електронним підписом учасника с
прави (його представника).
Якщо документи подаються учасниками с
прави до суду або надсилаються іншим учасникам с
прави в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника с
прави (його представника).
9. Якщо позов, апеляційна, касаційна скарга подані до суду в електронній формі, позивач, особа, яка подала скаргу, мають подавати до суду заяви по суті с
прави, клопотання та письмові докази виключно в електронній формі, крім випадків, коли судом буде надано дозвіл на їх подання в паперовій формі.
Стаття 44. Неприпустимість зловживання процесуальними правами
1. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними
правами; зловживання процесуальними
правами не допускається.
2. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними
правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду с
прави чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом с
прав між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності с
прави або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду
правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у с
праві.
3. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними
правами, суд з урахуванням обставин с
прави має
право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
4. Суд зобов’язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними
правами. У випадку зловживання процесуальними
правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Стаття 45. Забезпечення захисту прав малолітніх або неповнолітніх осіб під час розгляду справи
1. Під час розгляду с
прави, крім
прав та обов’язків, визначених статтею 43 цього Кодексу, малолітня або неповнолітня особа має також такі процесуальні
права:
1) безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки;
2) отримувати через представника чи законного представника інформацію про судовий розгляд;
3) здійснювати інші процесуальні
права і виконувати процесуальні обов’язки, передбачені міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
2. Суд роз’яснює малолітній або неповнолітній особі її
права та можливі наслідки дій її представника чи законного представника у разі, якщо за віком вона може усвідомити їх значення.
3. Суд сприяє створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її
прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Стаття 46. Цивільна процесуальна правоздатність
1. Здатність мати цивільні процесуальні
права та обов’язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна
правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.
Стаття 47. Цивільна процесуальна дієздатність
1. Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні
права та виконувати свої обов’язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
2. Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні
права та виконувати свої обов’язки в суді у с
правах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких с
правах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.
3. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому цим Кодексом, надано повну цивільну дієздатність.
Стаття 48. Сторони
1. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
2. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Стаття 49. Процесуальні права та обов’язки сторін
1. Сторони користуються рівними процесуальними
правами.
2. Крім
прав та обов’язків, визначених у статті 43 цього Кодексу:
1) позивач в
праві відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має
право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу;
2) позивач в
праві збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо с
права розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;
3) відповідач має
право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
3. До закінчення підготовчого засідання позивач має
право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У с
праві, що розглядається за
правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п’ять днів до початку першого судового засідання у с
праві.
4. У разі на
правлення с
прави на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею.
Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді с
прави допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту
прав позивача у зв’язку із зміною фактичних обставин с
прави, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо с
права розглядалася за
правилами спрощеного позовного провадження, - після початку першого судового засідання при первісному розгляді с
прави.
5. У разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої та частинами третьою і четвертою цієї статті, до суду подаються докази на
правлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам с
прави. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду.
6. Суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у с
праві, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
7. Сторони можуть примиритися, у тому числі шляхом медіації, на будь-якій стадії судового процесу.
Результат домовленості сторін може бути оформлений мировою угодою.
8. Заявник та заінтересовані особи у с
правах окремого провадження мають
права та обов’язки сторін, крім випадків, передбачених у розділі IV цього Кодексу.
Стаття 50. Участь у справі кількох позивачів або відповідачів
1. Позов може бути пред’явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.
2. Участь у с
праві кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо:
1) предметом спору є спільні
права чи обов’язки кількох позивачів або відповідачів;
2)
права та обов’язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;
3) предметом спору є однорідні
права і обов’язки.
Стаття 51. Залучення до участі у справі співвідповідача. Заміна неналежного відповідача
1. Суд першої інстанції має
право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду с
прави за
правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
2. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду с
прави за
правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у с
праві.
3. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у с
праві співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у с
праві про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
4. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд с
прави починається спочатку.
5. Відповідач, замінений іншим відповідачем, має
право заявити вимогу про компенсацію судових витрат, здійснених ним внаслідок необґрунтованих дій позивача. Питання про розподіл судових витрат вирішується в ухвалі про заміну неналежного відповідача.
Стаття 52. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору
1. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у с
праву до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо с
права розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін.
2. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у с
праву суд постановляє ухвалу.
3. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма
правами і несуть усі обов’язки позивача.
4. Після вступу у с
праву третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, с
права за клопотанням учасника с
прави розглядається спочатку.
Стаття 53. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору
1. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у с
праву на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у с
праві або до початку першого судового засідання, якщо с
права розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у с
праві може вплинути на їхні
права або обов’язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у с
праві також за заявою учасників с
прави.
2. Національне агентство з питань запобігання корупції може бути залучено як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача у с
правах щодо застосування керівником або роботодавцем чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) у зв’язку з повідомленням ним або членом його сім’ї про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" (
1700-18)
іншою особою.
3. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у с
праві або при підготовці с
прави до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на
права та обов’язки осіб, що не є стороною у с
праві, суд залучає таких осіб до участі у с
праві як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
4. У заявах про залучення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у с
праву на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у с
праві.
5. Про залучення третіх осіб до участі у с
праві суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які
права чи обов’язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у с
праві.
6. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні
права і обов’язки, встановлені статтею 43 цього Кодексу.
7. Вступ у с
праву третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду с
прави спочатку.
Стаття 54. Наслідки незалучення у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору
1. Якщо в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути
право стосовно третьої особи або третя особа може пред’явити вимоги до сторони, така сторона зобов’язана сповістити цю особу про відкриття провадження у с
праві і подати до суду заяву про залучення її до участі у с
праві як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. До такої заяви повинні бути додані докази про на
правлення її копії особі, про залучення якої як третьої особи подана заява.
2. У разі розгляду с
прави без повідомлення третьої особи про розгляд с
прави обставини с
прави, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред’явленого стороною, яка брала участь у цій с
праві, до цієї третьої особи або позову, пред’явленого цією третьою особою до такої сторони.
Стаття 55. Процесуальне правонаступництво
1. У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у с
праві
правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
2. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу
правонаступника, обов’язкові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку він замінив.
Стаття 56. Участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб
1. У випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист
прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих с
правах. При цьому органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.
2. З метою захисту
прав і свобод людини і громадянина у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з
прав людини може особисто або через свого представника звертатися до суду з позовом (заявою), брати участь у розгляді с
прав за його позовними заявами (заявами), а також на будь-якій стадії розгляду вступати у с
праву, провадження в якій відкрито за позовами (заявами) інших осіб, подавати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими чи виключними обставинами, у тому числі у с
праві, провадження в якій відкрито за позовом (заявою) іншої особи. При цьому Уповноважений Верховної Ради України з
прав людини повинен обґрунтувати суду неможливість особи самостійно здійснювати захист своїх інтересів. Невиконання Уповноваженим Верховної Ради України з
прав людини вимог щодо надання зазначеного обґрунтування має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
3. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді с
прав за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у с
праву, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду с
прави по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
4. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних
правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
5. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано
право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних
правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
6. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у с
праві або брати участь у с
праві за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у с
праві є обов’язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.
7. З метою захисту
прав викривача, встановлених Законом України "Про запобігання корупції" (
1700-18)
, Національне агентство з питань запобігання корупції за зверненням викривача може звертатися до суду з позовом (заявою) в інтересах викривача, брати участь у розгляді с
прав за такими позовами (заявами), а також на будь-якій стадії розгляду вступати у с
праву, провадження в якій відкрито за позовами (заявами) викривачів, подавати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими чи виключними обставинами, у тому числі у с
праві, провадження в якій відкрито за позовом (заявою) викривача.
Стаття 57. Процесуальні права органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб
1. Органи та інші особи, які відповідно до статті 56 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні
права та обов’язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком
права укладати мирову угоду.
2. Відмова органів та інших осіб, які відповідно до статті 56 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, від поданої ними заяви або зміна позовних вимог не позбавляє особу, на захист
прав, свобод та інтересів якої подано заяву,
права вимагати від суду розгляду с
прави та вирішення вимоги у первісному обсязі.
3. Якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду.
4. Відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних
правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора
права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду с
прави по суті.
5. Прокурор або Уповноважений Верховної Ради України з
прав людини з метою вирішення питання щодо наявності підстав для ініціювання перегляду судових рішень у с
праві, розглянутій без їхньої участі, вступу у с
праву за позовом (заявою) іншої особи мають
право ознайомлюватися з матеріалами с
прави в суді та отримувати з них копії.
6. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які беруть участь у с
праві для подання висновку, мають процесуальні
права і обов’язки, встановлені статтею 43 цього Кодексу, а також мають
право висловити свою думку щодо вирішення с
прави по суті.
§ 2. Представники
Стаття 58. Участь у справі представника
1. Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано
право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
2. Особиста участь у с
праві особи не позбавляє її
права мати в цій с
праві представника.
3. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у с
праві через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
4. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у с
праві через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
Стаття 59. Законні представники
1. Права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.
2. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких с
правах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена.
3. Законні представники можуть доручати ведення с
прави в суді іншим особам.
Стаття 60. Особи, які можуть бути представниками
1. Представником у суді може бути адвокат або законний представник.
2. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також с
прав у малозначних спорах (малозначні с
прави) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.
3. Органи або інших осіб, яким законом надано
право звертатися до суду в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, представляють у суді їх посадові особи, крім випадків, коли такі органи та особи є стороною чи третьою особою у с
праві.
4. Одна й та сама особа може бути одночасно представником декількох позивачів або декількох відповідачів або декількох третіх осіб на одній стороні, за умови відсутності конфлікту інтересів між ними.
Стаття 61. Особи, які не можуть бути представниками
1. Не може бути представником в суді особа, яка бере участь у с
праві як секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач та свідок або є помічником судді, який розглядає с
праву.
2. Особа не може бути представником, якщо вона у цій с
праві представляє або представляла іншу особу, інтереси якої у цій с
праві суперечать інтересам її довірителя.
3. Особа не може бути представником, якщо вона є чи була медіатором під час проведення медіації щодо спору, пов’язаного із с
правою, що розглядається в суді.
4. Судді, прокурори, слідчі, працівники підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють від імені відповідного органу, що є стороною або третьою особою в с
праві, чи як законні представники.
Стаття 62. Документи, що підтверджують повноваження представників
1. Повноваження представників сторін та інших учасників с
прави мають бути підтверджені такими документами:
1) довіреністю фізичної або юридичної особи;
2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
2. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою.
У разі задоволення заявленого клопотання щодо посвідчення довіреності фізичної особи на ведення с
прави, що розглядається, суд без виходу до нарадчої кімнати постановляє ухвалу, яка заноситься секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, а сама довіреність або засвідчена підписом судді копія з неї приєднується до с
прави.
Довіреність фізичної особи, за зверненням якої прийнято рішення про надання їй безоплатної вторинної
правничої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи), який прийняв таке рішення.
3. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.
4. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (
5076-17)
.
5. Відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді.
6. Оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів с
прави.
7. У разі подання представником заяви по суті с
прави в електронній формі він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, підписані електронним підписом відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
8. У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в с
праві немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.
9. Довіреності або інші документи, які підтверджують повноваження представника і були посвідчені в інших державах, повинні бути легалізовані в установленому законодавством порядку, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 63. Призначення або заміна законного представника судом
1. У разі відсутності у сторони чи третьої особи, визнаної недієздатною або обмеженою у цивільній дієздатності, законного представника суд за поданням органу опіки та піклування ухвалою призначає опікуна або піклувальника і залучає їх до участі у с
праві як законних представників.
2. Якщо при розгляді с
прави буде встановлено, що малолітня чи неповнолітня особа, позбавлена батьківського піклування, не має законного представника, суд ухвалою встановлює над нею відповідно опіку чи піклування за поданням органу опіки та піклування, призначає опікуна або піклувальника та залучає їх до участі у с
праві як законних представників.
3. У разі якщо законний представник не має
права вести с
праву в суді з підстав, встановлених законом, суд за поданням органу опіки та піклування замінює законного представника.
4. Суд може призначити або замінити законного представника за клопотанням малолітньої або неповнолітньої особи, якщо це відповідає її інтересам.
5. Звільнення опікуна чи піклувальника в разі, якщо їх призначив суд, і призначення ними інших осіб здійснюються в порядку, встановленому частиною другою статті 300 цього Кодексу.
Стаття 64. Повноваження представника в суді
1. Представник, який має повноваження на ведення с
прави в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні
права та обов’язки.
2. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.
4. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви.
5. У разі припинення повноважень представника на здійснення представництва особи у с
праві представник не може бути у цій самій с
праві представником іншої сторони, третьої особи на іншій стороні або третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору.
§ 3. Інші учасники судового процесу
Стаття 65. Інші учасники судового процесу
1. Учасниками судового процесу, крім учасників с
прави та їхніх представників, є помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, експерт з питань
права, перекладач, спеціаліст.
Стаття 66. Помічник судді
1. Помічник судді забезпечує підготовку та організаційне забезпечення судового процесу.
2. Помічник судді:
1) бере участь в оформленні судових с
прав, за дорученням судді готує проекти запитів, листів, інших матеріалів, пов’язаних із розглядом конкретної с
прави, виконавчих документів;
2) здійснює оформлення копій судових рішень для на
правлення сторонам у с
праві та іншим учасникам с
прави відповідно до вимог процесуального законодавства, контролює своєчасність надсилання копій судових рішень;
3) виконує інші доручення судді, що стосуються організації розгляду судових с
прав.
3. Помічник судді за дорученням судді (головуючого у судовій колегії) може за відсутності секретаря судового засідання здійснювати його повноваження. Під час здійснення таких повноважень помічнику судді може бути заявлено відвід з підстав, передбачених цим Кодексом, для відводу секретаря судового засідання.
Стаття 67. Секретар судового засідання
1. Секретар судового засідання:
1) здійснює судові виклики і повідомлення;
2) перевіряє, хто з учасників судового процесу з’явився в судове засідання, хто з учасників судового процесу бере участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, і доповідає про це головуючому;
3) забезпечує контроль за повним фіксуванням судового засідання технічними засобами і проведенням судового засідання в режимі відеоконференції;
4) забезпечує ведення протоколу судового засідання;
5) забезпечує оформлення матеріалів с
прави;
6) виконує інші доручення головуючого, що стосуються розгляду с
прави.
2. Секретар судового засідання може уточнювати суть процесуальної дії з метою її
правильного відображення в протоколі судового засідання.
3. Секретар судового засідання виконує обов’язки судового розпорядника у випадку його відсутності.
Стаття 68. Судовий розпорядник
1. Судовий розпорядник:
1) забезпечує належний стан залу судового засідання і запрошує до нього учасників судового процесу;
2) з урахуванням кількості місць та забезпечення порядку під час судового засідання визначає можливу кількість осіб, які можуть бути присутні у залі судового засідання;
3) оголошує про вхід і вихід суду із зали судового засідання та пропонує всім присутнім встати;
4) слідкує за додержанням порядку особами, присутніми у залі судового засідання;
5) виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта;
6) під час судового засідання приймає від присутніх у залі учасників судового процесу документи та інші матеріали і передає до суду;
7) запрошує до залу судового засідання свідків та виконує вказівки головуючого щодо приведення їх до присяги;
8) виконує інші доручення головуючого, пов’язані зі створенням умов, необхідних для розгляду с
прави.
2. Вимоги судового розпорядника, пов’язані з виконанням обов’язків, зазначених у частині першій цієї статті, є обов’язковими для учасників судового процесу та інших осіб, присутніх у залі судового засідання.
3. Скарги на дії чи бездіяльність судового розпорядника розглядаються судом у цьому самому процесі.
Стаття 69. Свідок
1. Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються с
прави.
2. Свідок зобов’язаний з’явитися до суду за його викликом у визначений час і дати
правдиві показання про відомі йому обставини. За відсутності заперечень учасників с
прави свідок може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд може дозволити свідку брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції незалежно від заперечень учасників с
прави, якщо свідок не може з’явитися до суду через хворобу, похилий вік, інвалідність або з інших поважних причин.
3. У разі неможливості прибуття до суду та участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції за викликом суду свідок зобов’язаний завчасно повідомити про це суд.
4. Свідок має
право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду.
Стаття 70. Особи, які не можуть бути допитані як свідки
1. Не можуть бути допитані як свідки:
1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади
правильно сприймати обставини, що мають значення для с
прави, або давати показання;
2) особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з наданням професійної
правничої допомоги або послуг медіації під час проведення позасудового врегулювання спору, - про такі відомості;
3) священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;
4) судді та присяжні - про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, або про інформацію, що стала відома судді під час врегулювання спору за його участю;
5) інші особи, які не можуть бути допитані як свідки згідно із законом чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, без їхньої згоди.
2. Особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв - без згоди дипломатичного представника.
Стаття 71. Відмова свідка від давання показань
1. Фізична особа не має
права відмовитися давати показання, крім показань щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім’ї або близький родич цих осіб), які можуть тягнути юридичну відповідальність для нього або таких членів сім’ї чи близьких родичів.
2. Особа, яка відмовляється давати показання, зобов’язана повідомити причини відмови.
Стаття 72. Експерт
1. Експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з’ясування відповідних обставин с
прави.
2. Експерт може призначатися судом або залучатися учасником с
прави.
3. Експерт зобов’язаний дати обґрунтований та об’єктивний письмовий висновок на поставлені йому питання.
4. Експерт зобов’язаний з’явитися до суду за його викликом та роз’яснити свій висновок і відповісти на питання суду та учасників с
прави. За відсутності заперечень учасників с
прави експерт може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
5. Експерт не має
права передоручати проведення експертизи іншій особі.
1) ознайомлюватися з матеріалами с
прави;
2) заявляти клопотання про надання йому додаткових матеріалів і зразків, якщо експертиза призначена судом;
3) викладати у висновку експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для с
прави і з приводу яких йому не були поставлені питання;
4) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об’єктів дослідження;
5) для цілей проведення експертизи заявляти клопотання про опитування учасників с
прави та свідків;
7. Експерт має
право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних з проведенням експертизи і викликом до суду.
8. Призначений судом експерт може відмовитися від надання висновку, якщо надані на його запит матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов’язків. Заява про відмову повинна бути вмотивованою.
Стаття 73. Експерт з питань права
1. Як експерт з питань
права може залучатися особа, яка має науковий ступінь та є визнаним фахівцем у галузі
права. Рішення про допуск до участі в с
праві експерта з питань
права та долучення його висновку до матеріалів с
прави ухвалюється судом.
2. Експерт з питань
права зобов’язаний з’явитися до суду за його викликом, відповідати на поставлені судом питання, надавати роз’яснення. За відсутності заперечень учасників с
прави експерт з питань
права може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
3. Експерт з питань
права має
право знати мету свого виклику до суду, відмовитися від участі у судовому процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями, а також
право на оплату послуг та на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду.
Стаття 74. Спеціаліст
1. Спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками, необхідними для застосування технічних засобів, і призначена судом для надання консультацій та технічної допомоги під час вчинення процесуальних дій, пов’язаних із застосуванням таких технічних засобів (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо).
2. Допомога та консультації спеціаліста не замінюють висновок експерта.
3. Спеціаліст зобов’язаний з’явитися до суду за його викликом, відповідати на поставлені судом питання, надавати консультації та роз’яснення, у разі потреби надавати суду іншу технічну допомогу. За відсутності заперечень учасників с
прави спеціаліст може брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
4. Спеціаліст має
право знати мету свого виклику до суду, відмовитися від участі у судовому процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, а також
право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду.
Стаття 75. Перекладач
1. Перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.
2. Перекладач допускається ухвалою суду за заявою учасника с
прави або призначається з ініціативи суду.
Участь перекладача, який володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими, є обов’язковою при розгляді с
прави, одним із учасників якої є особа з порушенням слуху. Кваліфікація такого перекладача підтверджується відповідним документом, виданим у порядку, встановленому законодавством.
3. Перекладач зобов’язаний з’являтися до суду за його викликом, здійснювати повний і
правильний переклад, посвідчувати
правильність перекладу своїм підписом на процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їхню рідну мову або мову, якою вони володіють. За відсутності заперечень учасників с
прави перекладач може брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
4. Перекладач має
право задавати питання з метою уточнення перекладу, відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу, а також на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних із викликом до суду.
Глава 5. Докази та доказування
§ 1. Основні положення про докази
Стаття 76. Докази
1. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників с
прави, та інших обставин, які мають значення для вирішення с
прави.
2. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Особливості визначення шкоди, завданої у результаті виведення банку з ринку або ліквідації банку на підставі проти
правних (незаконних) індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України особам, які на дату прийняття таких індивідуальних актів або рішень, відповідно, мали статус учасників такого банку, встановлюються Законом України "Про банки і банківську діяльність" (
2121-14)
та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (
4452-17)
.
Стаття 77. Належність доказів
1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду с
прави і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
3. Сторони мають
право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Стаття 78. Допустимість доказів
1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
2. Обставини с
прави, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Стаття 79. Достовірність доказів
1. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини с
прави.
Стаття 80. Достатність доказів
1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин с
прави, які входять до предмета доказування.
2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для с
прави, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стаття 81. Обов’язок доказування і подання доказів
1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
2. У с
правах про дискримінацію позивач зобов’язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача.
У с
правах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов’язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв’язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною другою статті 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача.
3. У с
правах щодо застосування керівником або роботодавцем чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, зменшення розміру заробітної плати тощо) у зв’язку з повідомленням ним або його близькими особами про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією
правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" (
1700-18)
іншою особою обов’язок доказування, що прийняті рішення, вчинені дії є
правомірними і не були мотивовані діями позивача чи його близьких осіб щодо здійснення цього повідомлення, покладається на відповідача.
4. У разі посилання учасника с
прави на невчинення іншим учасником с
прави певних дій або відсутність певної події суд може зобов’язати такого іншого учасника с
прави надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками с
прави.
6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками с
прави їхніх процесуальних
прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Стаття 82. Підстави звільнення від доказування
1. Обставини, які визнаються учасниками с
прави, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками с
прави, зазначаються в заявах по суті с
прави, поясненнях учасників с
прави, їхніх представників.
2. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
3. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній с
праві, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої с
прави, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній с
праві, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої с
прави, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у с
праві, в якій такі обставини були встановлені.
6. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у с
праві про адміністративне
правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для суду, що розглядає с
праву про
правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
7. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої с
прави, не є обов’язковою для суду.
8. Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді с
прави судом.
Стаття 83. Подання доказів
1. Сторони та інші учасники с
прави подають докази у с
праві безпосередньо до суду.
2. Позивач, особи, яким законом надано
право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
3. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
4. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник с
прави повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
5. У випадку визнання поважними причин неподання учасником с
прави доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
6. У випадку прийняття судом відмови сторони від визнання обставин суд може встановити строк для подання доказів щодо таких обставин.
7. Якщо зі зміною предмета або підстав позову або поданням зустрічного позову змінилися обставини, що підлягають доказуванню, суд залежно від таких обставин встановлює строк подання додаткових доказів.
8. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
9. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам с
прави. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам с
прави, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника с
прави або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
10. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів с
прави.
11. У разі подання заяви про те, що доданий до с
прави або поданий до суду учасником с
прави для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати с
праву на підставі інших доказів.
Стаття 84. Витребування доказів
1. Учасник с
прави, у разі неможливості самостійно надати докази, в
праві подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
2. У клопотанні повинно бути зазначено:
1) який доказ витребовується;
2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;
3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;
4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
3. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
4. Суд може витребувати докази також до подання позову як захід забезпечення доказів у порядку, встановленому статтями 116-118 цього Кодексу.
5. Суд може уповноважити на одержання таких доказів заінтересовану сторону.
6. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.
7. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов’язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п’яти днів з дня вручення ухвали.
8. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.
9. Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов’язку подати витребувані судом докази.
10. У разі неподання учасником с
прави з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з’ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд с
прави за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
11. У випадках, передбачених законом, апеляційний загальний суд за місцезнаходженням доказів може витребувати докази на прохання третейського суду чи міжнародного комерційного арбітражу або за заявою сторони (учасника) третейського (арбітражного) розгляду за згодою третейського суду чи міжнародного комерційного арбітражу у с
праві, що розглядається третейським судом (міжнародним комерційним арбітражем), у порядку, встановленому цією статтею.
У разі задоволення відповідної заяви суд може зобов’язати особу, у якої такі докази витребовуються, надати такі докази безпосередньо третейському суду або міжнародному комерційному арбітражу або стороні, за заявою якої такі докази витребовуються, для подальшого їх подання третейському суду (міжнародному комерційному арбітражу).
В ухвалі про витребування доказів суд вирішує питання забезпечення чи попередньої оплати витрат осіб, пов’язаних із поданням відповідних доказів.
Стаття 85. Огляд доказів за їх місцезнаходженням
1. Письмові, речові та електронні докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням.
2. Про дату, час і місце огляду доказів за їх місцезнаходженням повідомляються учасники с
прави. Неявка цих осіб не є перешкодою для проведення огляду.
3. У разі необхідності, в тому числі за клопотанням учасника с
прави для участі в огляді доказів за їх місцезнаходженням, можуть бути залучені свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти, а також здійснено фотографування, звуко- і відеозапис.
4. Про огляд доказів за їх місцезнаходженням складається протокол, що підписується всіма особами, які беруть участь в огляді. До протоколу додаються разом з описом усі складені або звірені під час огляду на місці плани, креслення, копії документів, а також зроблені під час огляду фотознімки, електронні копії доказів, відеозаписи тощо.
5. Якщо огляд здійснюється за відсутності хоча б однієї зі сторін, а також в інших випадках, коли суд визнає це за необхідне, суд забезпечує відеофіксацію огляду технічними засобами.
6. Особи, які беруть участь в огляді доказів за їх місцезнаходженням, мають
право звертати увагу суду на ту чи іншу обставину, яка, на їхній погляд, має значення для повноцінного проведення огляду, встановлення обставин, які мають значення для розгляду с
прави, робити свої зауваження щодо протоколу огляду.
7. У порядку, передбаченому цією статтею, суд за заявою учасника с
прави чи з власної ініціативи може оглянути веб-сайт (сторінку), інші місця збереження даних в мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту. У разі необхідності для проведення такого огляду суд може залучити спеціаліста.
8. Суд може призначити експертизу для встановлення та фіксування змісту веб-сайту (сторінки), інших місць збереження даних в мережі Інтернет за умови, якщо це потребує спеціальних знань і не може бути здійснено судом самостійно або із залученням спеціаліста.
9. У випадках, передбачених законом, апеляційний загальний суд за місцезнаходженням доказів може оглянути докази за їх місцезнаходженням на прохання третейського суду чи міжнародного комерційного арбітражу або за заявою сторони (учасника) третейського (арбітражного) розгляду за згодою третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) у с
праві, що розглядається третейським судом або міжнародним комерційним арбітражем, у порядку, встановленому цією статтею.
У разі задоволення відповідної заяви суд на
правляє протокол огляду безпосередньо третейському суду (міжнародному комерційному арбітражу) або стороні, за заявою якої такий огляд проводився, для подальшого його подання третейському суду (міжнародному комерційному арбітражу).
В ухвалі про огляд доказів за їх місцезнаходженням суд вирішує питання забезпечення чи попередньої оплати витрат осіб, пов’язаних із таким оглядом.
Стаття 86. Огляд речових доказів, що швидко псуються
1. Речові докази, що швидко псуються, негайно оглядаються судом з повідомленням про призначений огляд учасників с
прави. Неявка цих осіб не перешкоджає огляду речових доказів.
2. У разі необхідності, в тому числі за клопотанням учасника с
прави, для участі в огляді речових доказів, що швидко псуються, може бути залучено свідків, перекладачів, експертів, спеціалістів, а також здійснено фотографування і відеозапис.
3. Огляд речових доказів, що швидко псуються, за їх місцезнаходженням здійснюється у порядку, встановленому статтею 85 цього Кодексу, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
4. Після огляду ці речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані.
Стаття 87. Судові доручення щодо збирання доказів
1. Суд, який розглядає с
праву або заяву про забезпечення доказів, в разі виникнення потреби в збиранні доказів за межами його територіальної юрисдикції доручає відповідному суду вчинити певні процесуальні дії.
2. В ухвалі про судове доручення коротко викладається суть с
прави, що розглядається, зазначаються особи, які беруть у ній участь, обставини, що підлягають з’ясуванню, докази, які повинен зібрати суд, що виконує доручення, зокрема перелік питань, поставлених учасниками с
прави та судом свідку.
Стаття 88. Виконання судових доручень щодо збирання доказів
1. Ухвала про судове доручення невідкладно виконується судом, якому вона адресована, за
правилами цього Кодексу, які встановлюють порядок вчинення відповідних процесуальних дій.
2. Про виконання або про неможливість виконання з об’єктивних причин судового доручення постановляється ухвала, яка з протоколами про вчинення процесуальних дій і всіма зібраними на виконання судового доручення матеріалами невідкладно надсилається до суду, що розглядає с
праву.
3. У разі необхідності виконання судових доручень щодо збирання доказів здійснюється у судовому засіданні у встановленому цим Кодексом порядку. Учасники с
прави повідомляються про дату, час і місце вчинення процесуальної дії судом, який виконує доручення, проте їх неявка не є перешкодою для виконання доручення.
Стаття 89. Оцінка доказів
1. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у с
праві доказів.
2. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.
3. Суд надає оцінку як зібраним у с
праві доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у с
праві, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
4. У с
правах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони.
§ 2. Показання свідків
Стаття 90. Показання свідка
1. Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для с
прави. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.
2. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з
правилами цього Кодексу.
Стаття 91. Виклик свідка
1. Виклик свідка здійснюється за заявою учасника с
прави.
2. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім’я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити.
3. Заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо с
права розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, - до початку першого судового засідання у с
праві.
4. В ухвалі про відкриття провадження у с
праві або в іншій ухвалі, якою суд вирішує питання про виклик свідка, суд попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо не
правдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду.
Стаття 92. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників
1. Сторони, треті особи та їхні представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для с
прави.
Стаття 93. Письмове опитування учасників справи як свідків
1. Учасник с
прави має
право поставити в першій заяві по суті с
прави, що ним подається до суду, не більше десяти запитань іншому учаснику с
прави про обставини, що мають значення для с
прави.
2. Учасник с
прави, якому поставлено питання позивачем, зобов’язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті.
На запитання до учасника с
прави, який є юридичною особою, відповіді надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням.
3. Відповіді на запитання подаються до суду учасником с
прави - фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяви свідка не пізніш як за п’ять днів до підготовчого засідання, а у с
праві, що розглядається в порядку спрощеного провадження, - до першого судового засідання.
Копія такої заяви свідка у той самий строк надсилається учаснику с
прави, який поставив письмові запитання.
4. У заяві свідка зазначаються ім’я (прізвище, ім’я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв’язку та адреси електронної пошти (за наявності), відповіді на питання щодо обставин с
прави, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання не
правдивих показань.
5. Якщо поставлене запитання пов’язане з наданням відповідних доказів, що підтверджують відповідні обставини, учасник с
прави разом з наданням заяви свідка надає копії відповідних письмових чи електронних доказів.
6. Учасник с
прави має
право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання:
1) з підстав, визначених статтями 70, 71 цього Кодексу;
2) якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для с
прави;
3) якщо учасником с
прави поставлено більше десяти запитань.
7. За наявності підстав для відмови від відповіді учасник с
прави повинен повідомити про відмову іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання. Суд за клопотанням іншого учасника с
прави може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов’язати учасника с
прави надати відповідь.
Стаття 94. Допит свідка за заявою сторони арбітражного (третейського) розгляду
1. На прохання третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу або за заявою сторони (учасника) третейського (арбітражного) розгляду за згодою третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) апеляційний загальний суд за місцем проживання (перебування) свідка може допитати, в тому числі повторно, свідка про відомі йому обставини, що стосуються с
прави, що розглядається третейським судом (міжнародним комерційним арбітражем), згідно з визначеним третейським судом (міжнародним комерційним арбітражем) переліком питань.
2. Сторони (учасники) третейського (арбітражного) розгляду можуть брати участь у допиті свідка, ставити йому питання для уточнення його відповідей.
3. В ухвалі про виклик свідка суд вирішує питання забезпечення чи попередньої оплати витрат свідка, пов’язаних із його допитом.
§ 3. Письмові докази
Стаття 95. Письмові докази
1. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для
правильного вирішення спору.
2. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
3. Учасники с
прави мають
право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.
4. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
5. Учасник с
прави, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Учасник с
прави підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
6. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника с
прави або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник с
прави або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
7. Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв’язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором.
8. Іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 96. Повернення оригіналів письмових доказів
1. Оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду с
прави. У с
праві залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.
§ 4. Речові докази
Стаття 97. Речові докази
1. Речовими доказами є предмети матеріального світу, які своїм існуванням, своїми якостями, властивостями, місцезнаходженням, іншими ознаками дають змогу встановити обставини, що мають значення для с
прави.
Стаття 98. Зберігання речових доказів
1. Речові докази до набрання рішенням законної сили зберігаються в матеріалах с
прави або за окремим описом здаються до камери схову речових доказів суду.
2. Речові докази, що не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за їх місцезнаходженням за ухвалою суду; вони повинні бути докладно описані та опечатані, а в разі необхідності - сфотографовані.
3. Суд вживає заходів для забезпечення зберігання речових доказів у незмінному стані.
Стаття 99. Повернення речових доказів
1. Речові докази після огляду та дослідження їх судом повертаються особам, від яких вони були одержані, якщо такі особи заявили про це клопотання і якщо його задоволення можливе без шкоди для розгляду с
прави.
2. Речові докази, що є об’єктами, які вилучені з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються відповідним підприємствам, установам або організаціям. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній та науковій роботі у порядку (236-2006-п)
, встановленому Кабінетом Міністрів України.
3. Речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані, або передаються особам, за якими суд визнав
право на ці речі, після набрання рішенням суду законної сили.
§ 5. Електронні докази
Стаття 100. Електронні докази
1. Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для с
прави, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
2. Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги" (2155-19)
. Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
3. Учасники с
прави мають
право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
4. Учасник с
прави, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
5. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника с
прави або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник с
прави або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Стаття 101. Зберігання та повернення оригіналів електронних доказів
1. Оригінали або копії електронних доказів зберігаються у суді в матеріалах с
прави.
2. За клопотанням особи, яка надала суду оригінал електронного доказу на матеріальному носії, суд повертає такий матеріальний носій, на якому міститься оригінал доказу, цій особі після дослідження вказаного електронного доказу, якщо це можливо без шкоди для розгляду с
прави, або після набрання судовим рішенням законної сили. У матеріалах с
прави залишається засвідчена суддею копія електронного доказу або витяг з нього.
§ 6. Висновок експерта
Стаття 102. Вимоги до висновку експерта.
1. Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
2. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання
права.
3. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника с
прави або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
4. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до с
прави.
5. Суд має
право за заявою учасників с
прави або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.
6. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім’я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.
7. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо не
правдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків.
8. Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для с
прави, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має
право включити до висновку свої міркування про ці обставини.
Стаття 103. Призначення експертизи судом
1. Суд призначає експертизу у с
праві за сукупності таких умов:
1) для з’ясування обставин, що мають значення для с
прави, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж
право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх
правильності.
2. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.
3. При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин с
прави має
право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза).
4. Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом.
5. Учасники с
прави мають
право запропонувати суду питання, роз’яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками с
прави, суд зобов’язаний мотивувати таке відхилення або зміну.
6. Питання, які ставляться експерту, і його висновок щодо них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.
7. Призначений судом експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.
Стаття 104. Ухвала про призначення експертизи
1. Про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.
2. Якщо суд доручає проведення експертизи кільком експертам чи експертним установам, суд в ухвалі призначає провідного експерта або експертну установу.
3. Ухвала про призначення експертизи на
правляється особам, яким доручено проведення експертизи, та учасникам с
прави. Об’єкти та матеріали, що підлягають дослідженню, на
правляються особі, якій доручено проведення експертизи (провідному експерту або експертній установі).
4. У разі необхідності суд може заслухати експерта щодо формулювання питання, яке потребує з’ясування, та за його клопотанням дати відповідні роз’яснення щодо поставлених питань. Суд повідомляє учасників с
прави про вчинення зазначених дій, проте їх неявка не перешкоджає вчиненню цих дій.
5. В ухвалі про призначення експертизи суд попереджає експерта про кримінальну відповідальність за завідомо не
правдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків.
6. У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення призначений судом експерт невідкладно подає суду клопотання щодо його уточнення або повідомляє суд про неможливість проведення ним експертизи за поставленими питаннями.
Стаття 105. Обов’язкове призначення експертизи судом
1. Призначення експертизи судом є обов’язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов’язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у с
праві необхідно встановити:
1) характер і ступінь ушкодження здоров’я;
2) психічний стан особи;
3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
Стаття 106. Проведення експертизи на замовлення учасників справи
1. Учасник с
прави має
право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
2. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.
3. Висновок експерта, складений за результатами експертизи, під час якої був повністю або частково знищений об’єкт експертизи, який є доказом у с
праві, або змінено його властивості, не замінює сам доказ та не є підставою для звільнення від обов’язку доказування.
4. Висновок експерта, складений за результатами експертизи, під час якої був повністю або частково знищений об’єкт експертизи або змінено його властивості, до розгляду судом не приймається, крім випадків, коли особа, яка його подає, доведе можливість проведення додаткової та повторної експертизи з питань, досліджених у висновку експерта.
5. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо не
правдивий висновок.
6. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника с
прави, має ті самі
права і обов’язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
7. За заявою учасника с
прави про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, такий висновок судом до розгляду не приймається, якщо суд визнає наявність таких підстав.
Стаття 107. Збирання матеріалів для проведення експертизи
1. Матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник с
прави, якщо експертиза проводиться за його замовленням. При призначенні експертизи суд з урахуванням думки учасників с
прави визначає, які саме матеріали необхідні для проведення експертизи. Суд може також заслухати призначених судом експертів з цього питання. Копії матеріалів, що надаються експерту, можуть залишатися у матеріалах с
прави.
2. Експерт не має
права з власної ініціативи збирати матеріали для проведення експертизи, розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв’язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду та учасника с
прави, на замовлення якого проводилася експертиза, про її результати.
Призначений судом експерт не має
права спілкуватися з учасниками судового процесу поза межами судового засідання, крім випадків вчинення інших дій, безпосередньо пов’язаних із проведенням експертизи.
3. При визначенні матеріалів, що надаються експерту чи експертній установі, суд у необхідних випадках вирішує питання про витребування відповідних матеріалів за
правилами, передбаченими цим Кодексом для витребування доказів.
4. У разі скасування судом ухвали про призначення експертизи, призначений судом експерт зобов’язаний негайно повернути суду матеріали та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.
Стаття 108. Проведення експертизи
1. Експертиза проводиться у судовому засіданні або поза межами суду, якщо це потрібно у зв’язку з характером досліджень, або якщо об’єкт досліджень неможливо доставити до суду, або якщо експертиза проводиться за замовленням учасника с
прави.
2. У разі якщо суд призначив проведення експертизи експертній установі, керівник такої установи доручає проведення експертизи одному або декільком експертам. Ці експерти надають висновок від свого імені і несуть за нього особисту відповідальність.
3. Експерт повинен забезпечити збереження об’єкта експертизи.
4. Якщо експертне дослідження пов’язане з повним або частковим знищенням об’єкта експертизи або зміною його властивостей:
1) призначений судом експерт має одержати на його проведення відповідний дозвіл суду, який оформляється ухвалою;
2) залучений учасником с
прави експерт має повідомити відповідного учасника с
прави про наслідки проведення експертного дослідження, передбачені цим Кодексом, та одержати письмовий дозвіл на його проведення.
Стаття 109. Наслідки ухилення від участі в експертизі
1. У разі ухилення учасника с
прави від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Стаття 110. Оцінка висновку експерта судом
1. Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за
правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Стаття 111. Комісійна експертиза
1. Комісійна експертиза проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань.
2. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності.
Стаття 112. Комплексна експертиза
1. Комплексна експертиза проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань.
2. У висновку експертів зазначається, які дослідження і в якому обсязі провів кожний експерт, які факти він встановив і яких висновків дійшов. Кожен експерт підписує ту частину висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень, і несе за неї відповідальність.
3. За результатами проведених досліджень, узагальнення та оцінки отриманих результатів експертами складається та підписується єдиний висновок, в якому формулюється загальний висновок щодо поставлених на вирішення експертизи питання або питань. У разі виникнення розбіжностей між експертами висновки оформлюються відповідно до частини другої статті 111 цього Кодексу.
Стаття 113. Додаткова і повторна експертиза
1. Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).
2. Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам с
прави або викликає сумніви в його
правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
§ 7. Висновок експерта у галузі
права
Стаття 114. Зміст висновку експерта у галузі права
1. Учасники с
прави мають
право подати до суду висновок експерта у галузі
права щодо:
1) застосування аналогії закону чи аналогії
права;
2) змісту норм іноземного
права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.
2. Висновок експерта у галузі
права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду с
прави.
Стаття 115. Оцінка висновку експерта у галузі права судом
1. Висновок експерта у галузі
права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для суду.
2. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі
права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.
§ 8. Забезпечення доказів
Стаття 116. Підстави та порядок забезпечення доказів
1. Суд за заявою учасника с
прави або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.
2. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов’язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.
3. Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви.
4. Забезпечення доказів до подання позовної заяви здійснюється судом першої інстанції за місцезнаходженням засобу доказування або за місцем, де повинна бути вчинена відповідна процесуальна дія. Забезпечення доказів після подання позовної заяви здійснюється судом, який розглядає с
праву.
Забезпечення доказів у с
правах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється Вищим антикорупційним судом за заявою прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у випадках, передбачених законом, - також за заявою прокурора Генеральної прокуратури України.
5. У разі подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви у зазначений строк, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження суд скасовує ухвалу про вжиття заходів забезпечення доказів не пізніше наступного дня після закінчення такого строку або постановлення судом ухвали про повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження.
Якщо ухвала про забезпечення доказів на момент її скасування була виконана повністю або частково - отримані судом докази (показання свідків, висновки експертів тощо) не можуть бути використані в іншій с
праві.
6. Особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов’язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, спричинені у зв’язку із забезпеченням доказів, у разі неподання позовної заяви у строк, зазначений в частині п’ятій цієї статті, а також у разі відмови у позові.
7. За заявою міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду або заявою сторони у с
праві, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду, суд може вжити заходів забезпечення доказів у порядку та з підстав, встановлених цим Кодексом.
8. Заява про забезпечення доказів у с
праві, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду, подається до апеляційного суду за місцезнаходженням боржника або доказів, щодо яких сторона просить вжити заходів забезпечення, або майна боржника, або за місцем арбітражу, третейського розгляду.
Стаття 117. Заява про забезпечення доказів
1. У заяві про забезпечення доказів зазначається:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв’язку та адресу електронної пошти, за наявності;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) іншої сторони (сторін), якщо вона відома заявнику, а також якщо відомі відомості, що її ідентифікують: її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, відомі номери засобів зв’язку та адреси електронної пошти;
4) докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні;
5) обґрунтування необхідності забезпечення доказів;
6) спосіб, у який заявник просить суд забезпечити докази, у разі необхідності - особу, у якої знаходяться докази;
7) перелік документів, що додаються до заяви.
2. Заява підписується заявником або його представником. До заяви, яка подана представником заявника, має бути додано документ, що підтверджує його повноваження.
3. За подання заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом. Документ, що підтверджує сплату судового збору, додається до заяви.
4. Суд, встановивши, що заяву про забезпечення доказів подано без додержання вимог цієї статті, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.
5. До заяви про забезпечення доказів у с
праві, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду додається копія позовної заяви, поданої до міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду, документ, що підтверджує подання такої позовної заяви згідно з відповідним регламентом (
правилами) арбітражу, третейського суду, та копія відповідної арбітражної угоди або угоди про передання спору на вирішення третейського суду.
Стаття 118. Розгляд заяви про забезпечення доказів
1. Заява про забезпечення доказів розглядається в судовому засіданні в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з особливостями, встановленими цією статтею.
2. Заява розглядається не пізніше п’яти днів з дня її надходження до суду.
3. Заявник та інші особи, які можуть отримати статус учасників с
прави, повідомляються про дату, час і місце судового засідання, проте їх неявка не перешкоджає розгляду поданої заяви.
4. Суд за клопотанням заявника може забезпечити докази без повідомлення інших осіб, які можуть отримати статус учасників с
прави:
1) у невідкладних випадках;
2) якщо неможливо встановити, хто є або стане такими особами;
3) у разі, якщо повідомлення іншої сторони може унеможливити або істотно ускладнити отримання відповідних доказів.
5. За результатами розгляду заяви про забезпечення доказів суд постановляє ухвалу про задоволення чи відмову у задоволенні заяви.
6. У разі задоволення заяви суд в ухвалі зазначає доказ, а також дії, що необхідно вчинити для його забезпечення.
7. Оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду с
прави.
8. Суд, вирішуючи питання про забезпечення доказів, може зобов’язати заявника надати забезпечення відшкодування збитків, що можуть бути заподіяні у зв’язку із забезпеченням доказів. Таке забезпечення відшкодування збитків здійснюється за
правилами зустрічного забезпечення, встановленими главою 10 цього розділу. Збитки, спричинені забезпеченням доказів, відшкодовуються в порядку, визначеному законом з урахуванням положень статті 159 цього Кодексу.
9. Якщо після вчинення процесуальних дій щодо забезпечення доказів позовну заяву подано до іншого суду, протоколи та інші матеріали щодо забезпечення доказів надсилаються до суду, який розглядає с
праву.
10. Протоколи та інші матеріали щодо забезпечення доказів за заявою, поданою у зв’язку з поданням позову до міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду, надаються заявнику для подання до міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду.
11. Ухвала про забезпечення доказів (крім забезпечення доказів шляхом допиту свідків, призначення експертизи, огляду доказів) є виконавчим документом та виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Стаття 119. Відшкодування витрат, пов’язаних із забезпеченням доказів
1. Витрати, що пов’язані із забезпеченням доказів, відшкодовуються в порядку, встановленому цим Кодексом для відшкодування судових витрат.
Глава 6. Процесуальні строки
Стаття 120. Види процесуальних строків
1. Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Стаття 121. Розумність процесуальних строків
1. Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій.
2. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин с
прави, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства.
Стаття 122. Обчислення процесуальних строків
1. Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Стаття 123. Початок перебігу процесуальних строків
1. Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.
Стаття 124. Закінчення процесуальних строків
1. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.
2. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця.
3. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
4. Перебіг строку, закінчення якого пов’язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.
5. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.
6. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв’язку.
Стаття 125. Зупинення процесуальних строків
1. Зупинення провадження у с
праві зупиняє перебіг процесуальних строків.
2. З дня відновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується.
Стаття 126. Наслідки пропущення процесуальних строків
1. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
2. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Стаття 127. Поновлення та продовження процесуальних строків
1. Суд за заявою учасника с
прави поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
2. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника с
прави, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
3. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників с
прави.
4. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.
5. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику с
прави для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов’язку вчинити відповідну процесуальну дію.
6. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.
7. Про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
8. Ухвалу про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.
Глава 7. Судові виклики і повідомлення
Стаття 128. Судові повістки
1. Суд викликає учасників с
прави у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов’язковою.
2. Суд повідомляє учасників с
прави про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов’язковою.
3. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.
4. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
5. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді с
прави, але не пізніше ніж за п’ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
6. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника с
прави, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур’єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником с
прави.
Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду с
прави про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
7. У разі ненадання учасниками с
прави інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається:
1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;
2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
8. Днем вручення судової повістки є:
1) день вручення судової повістки під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її від
правлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.
9. Суд викликає або повідомляє свідка, експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, зокрема у с
правах про видачу обмежувального припису - також учасників с
прави телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв’язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв’язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.
10. Судова повістка юридичній особі на
правляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв’язку з їхньою діяльністю.
11. Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у с
правах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду с
прави про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду с
прави.
12. Порядок публікації оголошень на веб-порталі судової влади України визначається Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
13. За наявності відповідної письмової заяви учасника с
прави, який не має офіційної електронної адреси, та технічної можливості, повідомлення про призначення с
прави до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії може здійснюватися судом з використанням засобів мобільного зв’язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, шляхом надсилання такому учаснику с
прави текстових повідомлень із зазначенням веб-адреси відповідної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Стаття 129. Зміст судової повістки і оголошення про виклик у суд
1. Судова повістка про виклик повинна містити:
1) ім’я фізичної особи чи найменування юридичної особи, якій адресується повістка;
2) найменування та адресу суду;
3) зазначення місця, дня і часу явки за викликом;
4) назву с
прави, за якою робиться виклик;
5) зазначення, як хто викликається особа (як позивач, відповідач, третя особа, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач);
6) зазначення, чи викликається особа в судове засідання чи у підготовче судове засідання, а у разі повторного виклику сторони у зв’язку з необхідністю надати особисті пояснення - про потребу надати особисті пояснення;
7) у разі необхідності - пропозицію учаснику с
прави подати всі раніше неподані докази;
8) зазначення обов’язку особи, яка одержала судову повістку в зв’язку з відсутністю адресата, за першої можливості вручити її адресату;
9) роз’яснення про наслідки неявки залежно від процесуального статусу особи, яка викликається (накладення штрафу, примусовий привід, розгляд с
прави за відсутності, залишення заяви без розгляду), і про обов’язок повідомити суд про причини неявки.
2. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в пунктах 1-7 і 9 частини першої цієї статті.
3. Судова повістка-повідомлення повинна містити найменування та адресу суду, назву с
прави, зазначення процесуального статусу особи, яка повідомляється, вказівку про те, яку дію буде вчинено, місце, дату і час її вчинення, а також про те, що участь у її вчиненні для цієї особи не є обов’язковою.
4. Якщо разом із судовою повісткою надсилаються копії відповідних документів, у повістці повинно бути зазначено, які документи надсилаються і про
право особи, яка повідомляється, подати заперечення та відповідні докази на їх підтвердження.
Стаття 130. Порядок вручення судових повісток
1. У випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.
2. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.
3. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім’ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії.
4. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім’ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
5. Вручення судової повістки представникові учасника с
прави вважається врученням повістки і цій особі.
6. Якщо особа не проживає за адресою, повідомленою суду, судова повістка може бути надіслана за місцем її роботи.
7. Якщо учасник с
прави перебуває під вартою або відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, обмеження волі, арешту, повістка та інші судові документи вручаються йому під розписку адміністрацією місця утримання учасника с
прави, яка негайно надсилає розписку та письмові пояснення цього учасника с
прави до суду.
8. Особам, які проживають за межами України, судові повістки вручаються в порядку, визначеному міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, в разі відсутності таких - у порядку, встановленому статтею 502 цього Кодексу.
9. У разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.
10. Якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає с
праву після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом.
Стаття 131. Обов’язок учасників судового процесу повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) та про причини неявки в судове засідання
1. Учасники судового процесу зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження с
прави.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам с
прави, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв’язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
2. Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду с
прави.
Положення частини першої цієї статті застосовуються також у разі відсутності заяви про зміну номерів телефонів і факсів, адреси електронної пошти, які учасник судового процесу повідомив суду.
3. Учасники судового процесу зобов’язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з’явилися в судове засідання без поважних причин.
Стаття 132. Розшук відповідача
1. Якщо місце перебування відповідача в с
правах за позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, невідоме, суд ухвалою оголошує його розшук. Розшук проводиться органами Національної поліції України, а витрати на його проведення стягуються з відповідача в дохід держави за рішенням суду.
Глава 8. Судові витрати
Стаття 133. Види судових витрат
1. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом с
прави.
2. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
3. До витрат, пов’язаних з розглядом с
прави, належать витрати:
1) на професійну
правничу допомогу;
2) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду с
прави або підготовки до її розгляду.
Стаття 134. Попереднє визначення суми судових витрат
1. Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв’язку із розглядом с
прави.
2. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
3. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду с
прави.
4. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну
правничу допомогу), пов’язаних з розглядом с
прави або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду с
прави.
Стаття 135. Забезпечення та попередня оплата судових витрат
1. Суд може зобов’язати сторони внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму судових витрат, пов’язаних з розглядом с
прави або певною процесуальною дією, про що постановляє ухвалу (забезпечення судових витрат).
2. Суд може зобов’язати учасника с
прави, який заявив клопотання про виклик свідка, призначення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача, забезпечення, витребування або огляд доказів за їх місцезнаходженням, попередньо (авансом) оплатити витрати, пов’язані з відповідною процесуальною дією.
Якщо клопотання заявили декілька учасників с
прави, необхідну грошову суму авансом у рівних частках сплачують відповідні учасники с
прави, а у випадках, коли відповідна процесуальна дія здійснюється з ініціативи суду, - сторони в рівних частках.
3. У разі невнесення у визначений судом строк коштів для забезпечення судових витрат або несплати у визначений судом строк відповідних сум авансом суд в
праві відхилити клопотання про виклик свідка, призначення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача, забезпечення, витребування або огляд доказів та ухвалити рішення на підставі інших поданих учасниками с
прави доказів або скасувати раніше постановлену ухвалу про виклик свідка, призначення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача, забезпечення, витребування доказів або огляд доказів за їх місцезнаходженням.
4. Як захід забезпечення судових витрат суд з урахуванням конкретних обставин с
прави має
право, за клопотанням відповідача, зобов’язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну
правничу допомогу та інших витрат, які має понести відповідач у зв’язку із розглядом с
прави (забезпечення витрат на професійну
правничу допомогу).
Таке забезпечення судових витрат застосовується, якщо:
1) позов має ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання
правом на позов; або
2) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.
Таке забезпечення судових витрат також може бути застосоване, якщо суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.
5. Сума забезпечення витрат на професійну
правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.
6. У разі невнесення у визначений судом строк коштів для забезпечення витрат на професійну
правничу допомогу суд за клопотанням відповідача має
право залишити позов без розгляду.
7. У випадку задоволення позову суд ухвалює рішення про повернення внесеної суми позивачу, а у випадку відмови у позові, закриття провадження у с
праві, залишення позову без розгляду - про відшкодування за її рахунок витрат відповідача повністю або частково, в порядку, передбаченому статтями 141, 142 цього Кодексу. Невикористана частина внесеної позивачем суми повертається позивачу не пізніше п’яти днів з дня вирішення питань, зазначених у цій частині, про що суд постановляє ухвалу.
Стаття 136. Відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх оплати
1. Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у с
праві.
2. Якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть сплачені, заява відповідно до статті 257 цього Кодексу залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у с
праві, коли сплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.
3. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов’язаних з розглядом с
прави, або звільнити від їх сплати.
4. У разі подання позовної заяви після подання заяви про забезпечення доказів або позову розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за відповідну заяву про забезпечення доказів або позову.
Стаття 137. Витрати на професійну правничу допомогу
1. Витрати, пов’язані з
правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання
правничої допомоги за рахунок держави.
2. За результатами розгляду с
прави витрати на
правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на
правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу
правничу допомогу, пов’язану зі с
правою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання
правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання
правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання
правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
3. Для визначення розміру витрат на
правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник с
прави подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання
правничої допомоги.
4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю с
прави та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням с
прави для сторони, в тому числі впливом вирішення с
прави на репутацію сторони або публічним інтересом до с
прави.
5. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на
правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
6. Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату
правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
7. Витрати фізичних осіб, пов’язані з оплатою професійної
правничої допомоги при розгляді судом с
прав про оголошення померлою фізичної особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку, або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, несуть юридичні особи, на території яких мав місце нещасний випадок внаслідок таких надзвичайних ситуацій.
Стаття 138. Витрати сторін та їхніх представників, що пов’язані з явкою до суду
1. Витрати, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.
2. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат (
590-2006-п)
сторін та їхніх представників, що пов’язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Стаття 139. Витрати, пов’язані із залученням (викликом) свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, проведенням експертиз
1. Свідку у зв’язку з викликом до суду відшкодовуються витрати, що пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту та наймом житла, а також виплачується компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять.
2. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Експерт, спеціаліст чи перекладач отримують винагороду за виконану роботу, пов’язану зі с
правою, якщо це не входить до їхніх службових обов’язків.
4. Суми, що підлягають виплаті залученому судом експерту, спеціалісту, перекладачу або особі, яка надала доказ на вимогу суду, сплачуються особою, на яку суд поклав такий обов’язок, або судом за рахунок суми коштів, внесених для забезпечення судових витрат.
5. У випадках, коли сума витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, або витрат особи, яка надала доказ на вимогу суду, повністю не була сплачена учасниками с
прави попередньо або в порядку забезпечення судових витрат, суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до
правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом. Суд має
право накласти арешт на грошові кошти чи майно такої сторони в межах сум, присуджених до стягнення, в порядку, встановленому цим Кодексом для забезпечення позову.
6. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
7. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
8. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами.
9. Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
10. Якщо у с
правах окремого провадження виклик свідків, призначення експертизи, залучення спеціалістів здійснюються за ініціативою суду, а також у випадках звільнення від сплати судового збору або зменшення його розміру, відповідні витрати відшкодовуються за рахунок державного бюджету.
Стаття 140. Витрати, пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи
1. Особа, яка надала доказ на вимогу суду, має
право вимагати виплати грошової компенсації своїх витрат, пов’язаних із наданням такого доказу. Розмір грошової компенсації визначає суд на підставі поданих такою особою доказів здійснення відповідних витрат.
2. Розмір витрат, пов’язаних з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов’язаних з розглядом с
прави чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
3. У випадках, коли сума витрат, пов’язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов’язаних з розглядом с
прави чи підготовкою до її розгляду, повністю не була сплачена учасниками с
прави попередньо або в порядку забезпечення судових витрат, суд стягує ці суми зі сторони, визначеної судом відповідно до
правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом.
4. Граничний розмір компенсації витрат (
590-2006-п)
, пов’язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду с
прави, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Стаття 141. Розподіл судових витрат між сторонами
1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
2. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом с
прави, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
3. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов’язані ці витрати з розглядом с
прави;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення с
прави для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала с
права публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду с
прави, що призвела до затягування розгляду с
прави, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для с
прави, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду с
прави, стадію розгляду с
прави, на якій такі дії вчинялися.
4. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
5. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.
6. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
7. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у с
праві або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
8. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом с
прави, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у с
праві або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у с
праві сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
9. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними
правами, або якщо спір виник внаслідок не
правильних дій сторони, суд має
право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
10. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов’язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов’язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
11. Суд має
право накласти арешт на грошові кошти чи майно сторони, на яку судовим рішенням покладено витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; у межах сум, присуджених до стягнення, в порядку, встановленому цим Кодексом для забезпечення позову.
12. Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
13. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи с
прави на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Стаття 142. Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду
1. У разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у с
праві судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду с
прави по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
2. У разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.
3. У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред’явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у с
праві витрат з відповідача.
4. Якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, кожна сторона у с
праві несе половину судових витрат.
5. У разі закриття провадження у с
праві або залишення позову без розгляду відповідач має
право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов’язаних з розглядом с
прави, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
6. У випадках, встановлених частинами третьою - п’ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п’ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у с
праві або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв’язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев’ятої статті 141 цього Кодексу.
Глава 9. Заходи процесуального примусу
Стаття 143. Підстави і порядок застосування заходів процесуального примусу
1. Заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді
правил, добросовісного виконання процесуальних обов’язків, припинення зловживання
правами та запобігання створенню проти
правних перешкод у здійсненні судочинства.
2. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.
Стаття 144. Види заходів процесуального примусу
1. Заходами процесуального примусу є:
1) попередження;
2) видалення із залу судового засідання;
3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;
4) привід;
5) штраф.
2. Застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання обов’язків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 145. Попередження і видалення із залу судового засідання
1. До учасників судового процесу та інших осіб, присутніх у судовому засіданні, за порушення порядку під час судового засідання або невиконання ними розпоряджень головуючого застосовується попередження, а у разі повторного вчинення зазначених дій - видалення із зали судового засідання.
2. У разі повторного вчинення дій, зазначених у частині першій цієї статті, перекладачем суд оголошує перерву і надає час для його заміни.
Стаття 146. Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом
1. У разі неподання письмових, речових чи електронних доказів, що витребувані судом, без поважних причин або без повідомлення причин їх неподання суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів державним виконавцем для дослідження судом.
2. В ухвалі про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом зазначаються:
1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові - для фізичних осіб) особи, в якої знаходиться доказ, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, номери засобів зв’язку та адреси електронної пошти, за наявності;
2) назва або опис письмового, речового чи електронного доказу;
3) підстави проведення його тимчасового вилучення;
4) кому доручається вилучення.
3. Ухвала про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.
Стаття 147. Привід свідка
1. Належно викликаний свідок, який без поважних причин не з’явився на судове засідання або не повідомив про причини неявки, може бути підданий приводу через відповідні органи Національної поліції України з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення.
2. Про привід суд постановляє ухвалу, в якій зазначає ім’я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання, роботи чи навчання, підстави застосування приводу, коли і куди ця особа повинна бути доставлена, кому доручається здійснення приводу.
3. Ухвала про привід у суд передається для виконання до відповідного органу Національної поліції України за місцем провадження у с
праві або за місцем проживання, роботи чи навчання особи, яка підлягає приводу.
4. Не підлягають приводу в суд особи, які не можуть бути допитані відповідно до статті 70 цього Кодексу, а також малолітні та неповнолітні особи, вагітні жінки, особи з інвалідністю I і II груп, особи, які доглядають дітей віком до шести років або дітей з інвалідністю.
5. Ухвала про привід оголошується свідку особою, яка її виконує.
6. У разі неможливості приводу особа, яка виконує ухвалу, через начальника органу Національної поліції України негайно повертає її суду з письмовим поясненням причин невиконання.
Стаття 148. Штраф
1. Суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках:
1) невиконання процесуальних обов’язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу;
2) зловживання процесуальними
правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству;
3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин;
4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику с
прави у встановлений судом строк;
5) порушення заборон, встановлених частиною дев’ятою статті 203 цього Кодексу.
2. У випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов’язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними
правами, повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення, триваючого невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів суд з урахуванням конкретних обставин стягує у дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
3. У випадку невиконання процесуальних обов’язків, зловживання процесуальними
правами представником учасника с
прави суд з урахуванням конкретних обставин с
прави може стягнути штраф як з учасника с
прави, так і з його представника.
4. Ухвалу про стягнення штрафу може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду вищої інстанції. Оскарження такої ухвали не перешкоджає розгляду с
прави. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали про накладення штрафу є остаточною і оскарженню не підлягає.
Ухвала Верховного Суду про стягнення штрафу оскарженню не підлягає.
5. Ухвала про стягнення штрафу є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Стягувачем за таким виконавчим документом є Державна судова адміністрація України.
6. Суд може скасувати постановлену ним ухвалу про стягнення штрафу, якщо особа, стосовно якої її постановлено, ви
правила допущене порушення та (або) надала докази поважності причин невиконання відповідних вимог суду чи своїх процесуальних обов’язків.
Глава 10. Забезпечення позову
Стаття 149. Підстави для забезпечення позову
1. Суд за заявою учасника с
прави має
право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
2. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду с
прави, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних
прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
3. За заявою сторони у с
праві, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду, суд може вжити заходів забезпечення позову у порядку та з підстав, встановлених цим Кодексом.
Стаття 150. Види забезпечення позову
1. Позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;
1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у с
правах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;
2) забороною вчиняти певні дії;
3) встановленням обов’язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних
правовідносин;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов’язання;
5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання
права власності на це майно і про зняття з нього арешту;
6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
3. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
4. Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю, на кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку, на майно (активи) або грошові кошти неплатоспроможного банку, банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (
2121-14)
(крім ліквідації банку за рішенням його власників), а також на майно (активи) або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, заподіяних кримінальним
правопорушенням.
5. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються.
6. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов’язку вчиняти певні дії, обов’язку утримуватися від вчинення певних дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, його посадовим особам, у тому числі уповноваженим особам Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку, а також зупинення дії рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку, індивідуальних актів Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання таких рішень Кабінету Міністрів України, індивідуальних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, а також шляхом встановлення для Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, їх посадових та службових осіб заборони або обов’язку вчиняти дії, обов’язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з таких рішень/актів.
7. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішень (нормативно-
правових актів чи індивідуальних актів) Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України, його посадових та службових осіб заборони або обов’язку вчиняти певні дії, обов’язку утримуватися від вчинення певних дій.
8. Не допускається забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії, обов’язку утримуватися від вчинення певних дій за позовами власників або кредиторів неплатоспроможного банку, банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (
2121-14)
(крім ліквідації банку за рішенням його власників), до таких банків або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
9. Майно (активи) або грошові кошти клієнта неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (
2121-14)
(крім ліквідації банку за рішенням його власників), на які судом накладено арешт до дня віднесення банку до категорії неплатоспроможних або дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (крім ліквідації банку за рішенням його власників), можуть бути передані приймаючому або перехідному банку у встановленому законодавством про систему гарантування вкладів фізичних осіб порядку з письмовим повідомленням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб особи, в інтересах якої накладено арешт. При цьому передані майно (активи) або грошові кошти залишаються обтяженими відповідно до ухвали суду про накладення арешту.
10. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Зазначене обмеження не поширюється на забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів керівника або роботодавця про застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, відмова в наданні відпустки, відсторонення від роботи чи посади, будь-яка інша форма дискримінації позивача тощо) у зв’язку з повідомленням ним або його близькими особами про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією
правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" (
1700-18)
.
11. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб’єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.
12. Арешт на майнові
права у вигляді майнових
прав у внутрішній системі обліку особи, яка провадить клірингову діяльність, накладається в поряду, встановленому статтею 64 Закону України " Про ринки капіталу та організовані товарні ринки (
3480-15)
".
Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти, які знаходяться в Національному банку України або іноземних банках на рахунках, відкритих Центральному депозитарію цінних паперів та/або кліринговим установам, для забезпечення здійснення грошових розрахунків.
Стаття 151. Зміст і форма заяви
1. Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові - для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв’язку та адресу електронної пошти, за наявності;
3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;
4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;
5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник;
6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення;
7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
2. Якщо заява про забезпечення позову подається до відкриття провадження у с
праві, в такій заяві додатково зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) інших осіб, які можуть отримати статус учасника с
прави, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, відомі номери засобів зв’язку та адреси електронної пошти.
Реєстраційний номер облікової картки платника податків або паспортні дані інших сторін - фізичних осіб, які не є підприємцями, вказуються у випадку, якщо вони відомі заявнику.
3. У заяві про забезпечення позову шляхом накладення арешту на активи, які є предметом спору у с
праві про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, мають бути наведені у достатньому обсязі дані, які дають змогу вважати активи необґрунтованими, а у заяві про забезпечення позову шляхом накладення арешту на інші активи відповідача, які відповідають вартості активів, які є предметом спору, - також обґрунтування неможливості накладення арешту саме на оспорювані активи. Якщо у такій заяві про забезпечення позову порушується питання про її розгляд без повідомлення відповідача, у ній також має бути наведено належне обґрунтування такої необхідності.
4. Заява про забезпечення позову у вигляді арешту морського судна подається в письмовій формі і повинна містити:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) повне найменування - для юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові (за наявності) - для фізичної особи - підприємця, яка є відповідальною за морською вимогою;
3) розмір та суть морської вимоги, що є підставою для арешту судна;
4) найменування судна, щодо якого подається заява про арешт, інші відомості про судно, якщо вони відомі заявнику.
5. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.
6. До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
7. До заяви про забезпечення позову у с
праві, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду додаються:
1) копія позовної заяви до міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду або іншого документа, подання якого започатковує процедуру міжнародного комерційного арбітражу, третейського розгляду згідно з відповідним регламентом (
правилами) арбітражу, або третейського суду або законодавством за місцем арбітражу;
2) документ, що підтверджує подання такої позовної заяви або іншого аналогічного документа згідно з відповідним регламентом (
правилами) арбітражу, третейського суду або законодавством за місцем арбітражу;
3) копія відповідної арбітражної угоди чи угоди про передачу спору на вирішення третейського суду.
Стаття 152. Порядок подання заяви про забезпечення позову
1. Заява про забезпечення позову подається:
1) до подання позовної заяви - за
правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься с
права, визначити неможливо;
2) одночасно з пред’явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за
правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;
3) після відкриття провадження у с
праві - до суду, у провадженні якого перебуває с
права.
2. Заява про арешт морського судна подається за місцезнаходженням порту реєстрації судна або за місцезнаходженням морського порту, в якому судно знаходиться або до якого прямує, незалежно від того, чи має такий суд юрисдикцію щодо розгляду по суті с
прави щодо морської вимоги, яка є підставою для арешту.
3. Заява про забезпечення позову у с
праві, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду, подається до апеляційного суду за місцезнаходженням арбітражу, третейського суду, місцезнаходженням відповідача або його майна за вибором заявника.
4. У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред’явити позов протягом десяти днів, якщо інші строки не встановлено законом, а у разі подання заяви про арешт морського судна - тридцяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.
Стаття 153. Розгляд заяви про забезпечення позову
1. Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників с
прави (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п’ятою цієї статті.
2. Заява про забезпечення позову у вигляді арешту на морське судно розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження після її подання без повідомлення особи, яка подала заяву, та особи, яка є відповідальною за морською вимогою.
3. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з’ясування питань, пов’язаних із зустрічним забезпеченням.
4. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.
5. Заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на активи, які є предметом спору у с
праві про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, чи на інші активи відповідача, які відповідають вартості оспорюваних активів, розглядається судом не пізніше трьох днів з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін. Суд може прийняти рішення про розгляд такої заяви без повідомлення відповідача, у разі якщо позивач у заяві наведе у достатньому обсязі дані про те, що внаслідок такого повідомлення ефективність заходу забезпечення позову може бути поставлена під загрозу.
Суд може прийняти рішення про накладення арешту на активи, які є предметом спору у с
праві про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, чи на інші активи відповідача, які відповідають вартості оспорюваних активів, із забороною користування у виняткових випадках з метою забезпечення збереження таких активів та їх економічної вартості.
Активи, вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року, які є предметом спору у с
праві про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави і на які накладено арешт із забороною користування, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - судом Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та у
правління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення визначених законом заходів з у
правління ними. Суд зобов’язаний розглянути зазначене питання у судовому засіданні з повідомленням відповідача.
6. Залежно від обставин с
прави суд може забезпечити позов повністю або частково.
7. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
8. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
9. Якщо на момент постановлення ухвали про арешт судна позов по суті морської вимоги до особи, яка є відповідальною за морською вимогою, не поданий, в ухвалі про арешт судна суд зазначає строк, протягом якого особа, яка подала заяву про арешт морського судна, зобов’язана подати такий позов та надати відповідне підтвердження суду.
10. Суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.
11. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду с
прави.
12. Оскарження ухвали про скасування забезпечення позову або про заміну одного виду забезпечення іншим зупиняє виконання цієї ухвали.
Стаття 154. Зустрічне забезпечення
1. Суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
2. Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.
3. Суд зобов’язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:
1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або
2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
4. Зустрічне забезпечення, як
правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснено шляхом:
1) надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів;
2) вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов’язаних із забезпеченням позову.
5. Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин с
прави. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв’язку із забезпеченням позову.
6. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Копія ухвали про зустрічне забезпечення на
правляється учасникам с
прави не пізніше наступного дня після її постановлення.
7. В ухвалі про забезпечення позову або про зустрічне забезпечення зазначаються розмір зустрічного забезпечення або інші дії, що повинен вчинити заявник у порядку зустрічного забезпечення.
8. Строк надання зустрічного забезпечення визначається судом та не може перевищувати десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову або ухвали про зустрічне забезпечення, якщо інше не випливає зі змісту заходів зустрічного забезпечення.
9. Особа, за заявою якої застосовані заходи забезпечення позову із застосуванням зустрічного забезпечення, протягом визначеного судом строку має надати суду документи, що підтверджують надання зустрічного забезпечення.
10. Якщо особа, за заявою якої застосовані заходи забезпечення позову, не виконує вимоги суду щодо зустрічного забезпечення у визначений судом строк, суд скасовує ухвалу про забезпечення позову та про зустрічне забезпечення.
11. Ухвала про зустрічне забезпечення може бути оскаржена разом із ухвалою про забезпечення позову або окремо.
Стаття 155. Скасування зустрічного забезпечення
1. Зустрічне забезпечення скасовується у випадку закриття провадження у с
праві з підстав, визначених пунктами 2, 5, 7, 8 частини першої статті 255 цього Кодексу, залишення позову без розгляду з підстав, визначених пунктом 6 частини першої статті 257 цього Кодексу, або після набрання законної сили рішенням суду про задоволення позову в повному обсязі, про що окремо зазначається в резолютивній частині відповідного судового рішення.
2. У випадку закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду з інших, ніж зазначені у частині першій цієї статті підстав або у випадку ухвалення рішення суду щодо повної або часткової відмови у задоволенні позову зустрічне забезпечення скасовується, якщо протягом двадцяти днів з дня набрання відповідним рішенням або ухвалою суду законної сили, відповідачем або іншою особою,
права або охоронювані законом інтереси якої порушено вжиттям заходів забезпечення позову, не буде подано позов про відшкодування збитків у порядку, визначеному статтею 159 цього Кодексу.
3. Якщо такий позов буде подано, зустрічне забезпечення діє як захід забезпечення позову у відповідному провадженні, а питання про його скасування вирішується одночасно з вирішенням цього позову по суті заявлених вимог, поверненням позовної заяви, відмовою у відкритті провадження у с
праві або залишенням вказаного позову без розгляду чи закриттям провадження.
4. Зустрічне забезпечення може бути скасовано судом в будь-який час за вмотивованим клопотанням відповідача або іншої особи,
права або охоронювані законом інтереси якої порушуються у зв’язку з вжиттям заходів забезпечення позову.
5. Суд розглядає клопотання про скасування зустрічного забезпечення не пізніше п’яти днів з дня надходження до суду такого клопотання. За наслідками розгляду клопотання суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про скасування зустрічного забезпечення або про відмову у його скасуванні може бути оскаржена.
6. У разі скасування зустрічного забезпечення грошові кошти, внесені особою на депозитний рахунок суду з метою зустрічного забезпечення, підлягають поверненню особі, яка здійснила таке зустрічне забезпечення, протягом п’яти днів з дня набрання законної сили ухвалою суду про скасування зустрічного забезпечення позову.
7. У разі скасування заходів забезпечення позову з підстав, передбачених частинами тринадцятою, чотирнадцятою статті 158 цього Кодексу, зустрічне забезпечення скасовується, якщо протягом двадцяти днів з дня постановлення ухвали суду про скасування заходів забезпечення позову жодною особою,
права або охоронювані законом інтереси якої порушено вжиттям заходів забезпечення позову, не буде подано позов про відшкодування збитків у порядку, визначеному статтею 159 цього Кодексу.
Стаття 156. Заміна одного заходу забезпечення позову іншим
1. За клопотанням учасника с
прави суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим.
2. Питання про заміну одного заходу забезпечення позову іншим вирішується судом у судовому засіданні не пізніше наступного дня після надходження до суду відповідного клопотання учасника с
прави.
3. За наслідками розгляду клопотання про заміну одного заходу забезпечення позову іншим постановляється ухвала. Копії ухвали про заміну одного заходу забезпечення позову іншим на
правляються учасникам с
прави не пізніше наступного дня після її постановлення.
У разі заміни одного заходу забезпечення позову іншим суд може відповідно змінити заходи зустрічного забезпечення.
4. У разі вжиття судом заходів забезпечення позову про стягнення грошової суми відповідач (інша особа) може за своєю ініціативою забезпечити позов шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вимог позивача або надання гарантії банку на таку суму.
5. Надання відповідачем до суду документа, що підтверджує забезпечення позову відповідно до частини четвертої цієї статті, є підставою для відмови в забезпеченні позову судом або для скасування вжитих судом заходів забезпечення позову.
6. Примірник ухвали про заміну одного заходу забезпечення позову іншим невідкладно після набрання такою ухвалою законної сили надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також залежно від виду вжитих заходів, на
правляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.
Стаття 157. Виконання ухвали про забезпечення позову
1. Ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
2. Примірник ухвали про забезпечення позову залежно від виду вжитих заходів одночасно з на
правленням заявнику на
правляється судом для негайного виконання всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також відповідним державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.
3. Ухвала про арешт морського судна є підставою для затримання судна або обмеження в його пересуванні в порту, де знаходиться або до якого прямує таке судно, до моменту скасування заходів із забезпечення позову у вигляді арешту морського судна. Після вручення копії ухвали про арешт судна капітан морського порту, де знаходиться судно, філія Адміністрації морських портів України в морському порту, де знаходиться судно, відповідні органи Державної прикордонної служби України та митні органи зобов’язані вжити заходів, що унеможливлюють вихід арештованого судна з порту.
4. Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.
Стаття 158. Скасування заходів забезпечення позову
1. Суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника с
прави.
2. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п’яти днів з дня надходження його до суду.
3. У разі надання відповідачем до суду документа, що підтверджує здійснене ним забезпечення позову відповідно до частини четвертої статті 156 цього Кодексу, відповідне клопотання відповідача про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, розглядається судом не пізніше наступного дня після надання вказаного документа.
4. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала.
5. Ухвала суду про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, або про відмову в скасуванні забезпечення позову може бути оскаржена.
6. Відмова у скасуванні забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з таким самим клопотанням при появі нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування забезпечення позову.
7. У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев’яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника с
прави.
8. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
9. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у с
праві або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
10. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
11. Примірник ухвали про скасування заходів забезпечення позову невідкладно після набрання такою ухвалою законної сили надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також державним та іншим органам, які повинні були та (або) виконували ухвалу про забезпечення позову, для здійснення ними відповідних дій щодо скасування заходів забезпечення позову.
12. Грошові кошти, внесені відповідачем (іншою особою) на рахунок суду з метою забезпечення позову відповідно до частини четвертої статті 156 цього Кодексу, підлягають поверненню відповідачу (іншій особі), який здійснив таке забезпечення, протягом п’яти днів з дня набрання законної сили рішенням суду про повну відмову в позові або ухвалою суду про залишення позову без розгляду або закриття провадження.
13. Заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом також у разі:
1) неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами частини третьої статті 152 цього Кодексу;
2) повернення позовної заяви;
3) відмови у відкритті провадження у с
праві.
14. Заходи забезпечення позову, вжиті судом у с
праві, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду, скасовуються у разі відмови у розгляді такої с
прави або припинення її розгляду міжнародним комерційним арбітражем, третейським судом, ухвалення ними рішення про відмову в задоволенні позову, припинення участі або невчинення особою, за заявою якої забезпечено позов, дій щодо участі в арбітражному, третейському розгляді, або з інших підстав, що свідчать про втрату необхідності у забезпеченні такого позову.
Стаття 159. Відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову
1. У випадку закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду з інших, ніж зазначені у частині першій статті 155 цього Кодексу підстав або у випадку ухвалення рішення суду (третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу) щодо повної або часткової відмови у задоволенні позову відповідач або інша особа, чиї
права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має
право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися.
2. У разі подання відповідного позову про відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили судовим рішенням, зазначеним у частині першій цієї статті, відшкодування збитків, заподіяних вжиттям заходів забезпечення позову, здійснюється в першу чергу за рахунок коштів зустрічного забезпечення.
Розділ II
НАКАЗНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
Стаття 160. Стягнення на підставі судового наказу
1. Судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
2. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить
право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано
право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
3. Судовий наказ підлягає виконанню за
правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
Стаття 161. Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ
1. Судовий наказ може бути видано, якщо:
1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку;
2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;
3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;
4) заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;
5) заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;
6) заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів;
7) заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
2. Особа має
право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
Стаття 162. Підсудність
1. Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними
правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Стаття 163. Форма і зміст заяви про видачу судового наказу
1. Заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником.
2. У заяві повинно бути зазначено:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника;
3) ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження;
4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;
5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
3. До заяви про видачу судового наказу додаються:
1) документ, що підтверджує сплату судового збору;
2) документ, що підтверджує повноваження представника, якщо заява підписана представником заявника;
3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред’явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості;
4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
4. Якщо заяву подано в електронній формі до боржника, який має зареєстровану офіційну електронну адресу, заявник у подальшому повинен подавати будь-які процесуальні та інші документи, пов’язані з розглядом його заяви виключно в електронній формі.
5. Заявник має
право відкликати заяву про видачу судового наказу до її розгляду судом.
Стаття 164. Судовий збір за подання заяви про видачу судового наказу
1. За подання заяви про видачу судового наказу с
правляється судовий збір у розмірі, встановленому законом.
2. У разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред’явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
Стаття 165. Підстави для відмови у видачі судового наказу
1. Суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо:
1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу;
2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має
права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;
3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу;
4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу;
5) з моменту виникнення
права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред’явлення позову в суд за такою вимогою;
6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ;
7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті;
8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення
права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу;
9) заяву подано з порушенням
правил підсудності.
2. Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
3. У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов’язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.
4. Суддя з метою визначення підсудності, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, не пізніше наступного дня з дня отримання заяви про видачу судового наказу перевіряє зазначене у заяві місцезнаходження боржника за відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
5. У разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника.
6. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника має бути надана протягом п’яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання (перебування) особи відповідного звернення суду.
7. Суддя з метою визначення підсудності може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
8. Якщо за результатами розгляду отриманих судом відомостей про місцезнаходження боржника - юридичної особи або фізичної особи - підприємця буде встановлено, що заява про видачу судового наказу не підсудна цьому суду, суд не пізніше десяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами за підсудністю.
9. У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу.
Стаття 166. Наслідки відмови у видачі судового наказу
1. Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
2. Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 165 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має
право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
Стаття 167. Порядок розгляду заяв про видачу судового наказу
1. Суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п’яти днів з дня її надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом п’яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частинами п’ятою , шостою статті 165 цього Кодексу, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника.
2. За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
3. Судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований у порядку, передбаченому цим розділом.
Стаття 168. Зміст судового наказу
1. У судовому наказі зазначаються:
1) дата видачі наказу;
2) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стягувача та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків стягувача та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, а також інші дані, якщо вони відомі суду, які ідентифікують стягувача та боржника;
4) посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги;
5) сума грошових коштів, які підлягають стягненню;
6) сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника;
7) повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті;
8) відомості про порядок та строки подання заяви про скасування судового наказу;
9) дата набрання судовим наказом законної сили;
10) строк пред’явлення судового наказу до виконання;
11) дата видачі судового наказу стягувачу.
2. Зазначені у пунктах 9-11 частини першої цієї статті відомості вносяться до судового наказу у день його видачі стягувачу для пред’явлення до виконання.
3. Судовий наказ складається і підписується суддею у двох примірниках, один з яких залишається у суді, а другий видається під розписку або надсилається стягувачу на його офіційну електронну адресу, або рекомендованим листом із повідомленням про вручення, чи цінним листом з описом вкладеного після набрання ним законної сили у разі відсутності електронної офіційної адреси.
Стаття 169. Надіслання боржникові копії судового наказу
1. Після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, боржникові на його офіційну електронну адресу або рекомендованим листом із повідомленням про вручення, чи цінним листом з описом вкладеного, якщо офіційної електронної адреси боржник не має.
2. Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами.
3. Копія (текст) судового наказу, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, разом з додатками надсилаються фізичній особі - боржнику на адресу, зазначену в документах, передбачених частиною шостою статті 165 цього Кодексу, а боржнику - юридичній особі чи фізичній особі - підприємцю - за адресою місцезнаходження (місця проживання), зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
4. Днем отримання боржником копії судового наказу є день його вручення боржнику, визначений відповідно до статті 272 цього Кодексу.
Стаття 170. Форма і зміст заяви про скасування судового наказу та строки її подання
1. Боржник має
право протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано
право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
2. Заява про скасування судового наказу подається в суд у письмовій формі.
3. Заява про скасування судового наказу має містити:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника для фізичних осіб - громадян України;
3) ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) представника боржника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження;
4) наказ, що оспорюється;
5) зазначення про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача.
4. Заява підписується боржником або його представником.
5. До заяви про скасування судового наказу додаються:
1) документ, що підтверджує сплату судового збору;
2) документ, що підтверджує повноваження представника боржника, якщо заява подається таким представником;
3) клопотання про поновлення пропущеного строку, якщо заява подається після спливу строку, передбаченого частиною першою цієї статті.
6. У разі подання неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу суддя постановляє ухвалу про її повернення без розгляду не пізніше двох днів з дня її надходження до суду.
7. У разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має
право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.
8. У разі видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу.
Стаття 171. Розгляд заяви про скасування судового наказу
1. Заява про скасування судового наказу не пізніше наступного дня передається судді, визначеному у порядку, встановленому статтею 33 цього Кодексу.
2. Заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 170 цього Кодексу, повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви.
3. У разі відсутності підстав для повернення заяви про скасування судового наказу, суддя не пізніше двох днів після її подання постановляє ухвалу про скасування судового наказу, в якій роз’яснює заявнику (стягувачу) його
право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження. В ухвалі про скасування судового наказу суд за клопотанням боржника вирішує питання про поворот виконання судового наказу в порядку, встановленому статтею 444 цього Кодексу.
Стаття 172. Набрання судовим наказом законної сили та видача його стягувачеві
1. У разі ненадходження до суду заяви від боржника про скасування судового наказу протягом п’яти днів після закінчення строку на її подання судовий наказ набирає законної сили, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, коли судовий наказ набирає законної сили у день його видачі.
2. Суд протягом п’яти днів з дня набрання судовим наказом законної сили надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого судового наказу в Єдиному державному реєстрі судових рішень та Єдиному державному реєстрі виконавчих документів, стягувачу на його офіційну електронну адресу або рекомендованим чи цінним листом у разі відсутності офіційної електронної адреси.
Стаття 173. Виправлення помилки в судовому наказі, визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, відстрочення чи розстрочення його виконання
1. Суд може внести ви
правлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.
Розділ III
ПОЗОВНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
Глава 1. Письмові заяви учасників справи
§ 1. Заяви по суті с
прави
Стаття 174. Види та зміст заяв по суті справи
1. При розгляді с
прави судом у порядку позовного провадження учасники с
прави викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті с
прави, визначених цим Кодексом.
2. Заявами по суті с
прави є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
3. Підстави, час та черговість подання заяв по суті с
прави визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.
4. Подання заяв по суті с
прави є
правом учасників с
прави. Суд може зобов’язати державний орган чи орган місцевого самоврядування подати відповідну заяву по суті с
прави (крім позовної заяви).
5. Суд може дозволити учаснику с
прави подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді с
прави, якщо визнає це за необхідне.
Стаття 175. Позовна заява
1. У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
2. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано
право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
3. Позовна заява повинна містити:
1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників с
прави, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв’язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;
3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;
4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту
прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту
прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору;
7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв’язку із розглядом с
прави;
10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
4. Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
5. У разі пред’явлення позову особою, якій законом надано
право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
6. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для
правильного вирішення спору.
Стаття 176. Ціна позову
1. Ціна позову визначається:
1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;
2) у позовах про визнання
права власності на майно або його витребування - вартістю майна;
3) у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців;
4) у позовах про строкові платежі і видачі - сукупністю всіх платежів або видач, але не більше ніж за три роки;
5) у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі - сукупністю платежів або видач за три роки;
6) у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач - сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік;
7) у позовах про припинення платежів або видач - сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше ніж за один рік;
8) у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки;
9) у позовах про
право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на
праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості;
10) у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
2. Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред’явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні с
прави.
3. У разі збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання про повернення суми судового збору вирішується відповідно до закону.
Стаття 177. Документи, що додаються до позовної заяви
1. Позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
У разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї в електронній формі, позивач зобов’язаний додати до позовної заяви доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам с
прави копій поданих до суду документів.
2. Правила цієї статті щодо подання копій документів не поширюються на позови, що виникають з трудових
правовідносин, а також про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок кримінального
правопорушення чи каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
3. У разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про звільнення (відстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів тощо.
4. До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
5. Позивач зобов’язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
6. До заяви про визнання акта чи договору недійсним додається також копія (або оригінал) оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребовування.
7. До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.
Стаття 178. Відзив
1. У відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.
2. Відзив підписується відповідачем або його представником.
3. Відзив повинен містити:
1) найменування (ім’я) позивача і номер с
прави;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові для фізичних осіб) відповідача, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв’язку, офіційну електронну адресу та адресу електронної пошти, за наявності;
3) у разі повного або часткового визнання позовних вимог - вимоги, які визнаються відповідачем;
4) обставини, які визнаються відповідачем, а також
правову оцінку обставин, надану позивачем, з якою відповідач погоджується;
5) заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та
правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми
права;
6) перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання;
7) заперечення (за наявності) щодо заявленого позивачем розміру судових витрат, які позивач поніс та очікує понести до закінчення розгляду с
прави по суті;
8) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв’язку із розглядом с
прави.
4. Копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам с
прави повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.
5. До відзиву додаються:
1) докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем;
2) документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам с
прави.
6. До відзиву, підписаного представником відповідача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача.
7. Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п’ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у с
праві. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам с
прави - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у с
праві.
8. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує с
праву за наявними матеріалами.
Стаття 179. Відповідь на відзив
1. У відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх визнання або відхилення.
2. Відповідь на відзив підписується позивачем або його представником.
3. До відповіді на відзив застосовуються
правила, встановлені частинами третьою - п’ятою статті 178 цього Кодексу.
4. Відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам с
прави - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду с
прави по суті, а відповідачу - надати учасникам с
прави заперечення завчасно до початку розгляду с
прави по суті.
Стаття 180. Заперечення
1. У запереченні відповідач викладає свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань і аргументів і мотиви їх визнання або відхилення.
2. Заперечення підписується відповідачем або його представником.
3. До заперечення застосовуються
правила, встановлені частинами третьою - п’ятою статті 178 цього Кодексу.
4. Заперечення подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання заперечення, який дозволить іншим учасникам с
прави отримати заперечення завчасно до початку розгляду с
прави по суті.
Стаття 181. Пояснення третьої особи щодо позову або відзиву
1. У поясненнях третьої особи щодо позову або відзиву третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, викладає свої аргументи і міркування на підтримку або заперечення проти позову.
2. Пояснення третьої особи підписуються третьою особою або її представником.
3. До пояснень третьої особи застосовуються
правила, встановлені частинами третьою - шостою статті 178 цього Кодексу.
4. Пояснення третьої особи подаються в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк, який дозволить третій особі підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази та надати пояснення до позову або відзиву, а іншим учасникам с
прави - отримати відповідь на такі пояснення завчасно до початку розгляду с
прави по суті.
§ 2. Заяви з процесуальних питань
Стаття 182. Заяви, клопотання і заперечення
1. При розгляді с
прави судом учасники с
прави викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
2. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.
3. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлено - він встановлюється судом.
Стаття 183. Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення
1. Будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити:
1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України);
2) найменування суду, до якого вона подається;
3) номер с
прави, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у с
праві;
4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника;
5) підстави заяви (клопотання, заперечення);
6) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви (клопотання, заперечення);
7) інші відомості, що вимагаються цим Кодексом.
Вимога вказати в заяві по суті с
прави, скарзі, заяві, клопотанні або запереченні ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стосується лише юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України. Іноземна юридична особа подає документ, що є доказом її
правосуб’єктності за відповідним іноземним законом (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).
2. Письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.
До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам с
прави (провадження).
3. Учасник с
прави має
право додати до письмової заяви, клопотання проект ухвали, постановити яку він просить суд.
4. Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Глава 2. Відкриття провадження у справі
Стаття 184. Пред’явлення позову
1. Позов пред’являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.
2. Позивач має
право в позовній заяві заявити клопотання про розгляд с
прави за
правилами спрощеного позовного провадження, якщо такий розгляд допускається цим Кодексом.
Стаття 185. Залишення позовної заяви без руху, повернення заяви
1. Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п’яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
У разі надходження до суду с
прави, що підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку господарського чи адміністративного судочинства, суд перевіряє наявність підстав для залишення позовної заяви без руху відповідно до вимог цивільного процесуального закону, чинного на дату подання позовної заяви.
2. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
3. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
4. Крім цього, заява повертається у випадках, коли:
1) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має
права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;
2) порушено
правила об’єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу);
3) до постановлення ухвали про відкриття провадження у с
праві від позивача надійшла заява про врегулювання спору або заява про відкликання позовної заяви;
4) відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано
право звертатися до суду в інтересах іншої особи;
5) подана заява про розірвання шлюбу під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року без дотримання вимог, встановлених Сімейним кодексом України (
2947-14)
;
6) позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у с
праві, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у с
праві, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду;
7) до заяви не додано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадку, коли такі заходи є обов’язковими згідно із законом.
5. Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п’яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
6. Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Копія позовної заяви залишається в суді.
У разі скасування ухвали про повернення позовної заяви та на
правлення с
прави для продовження розгляду суд не має
права повторно повертати позовну заяву.
7. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
8. У разі повернення позовної заяви з підстави, передбаченої пунктом 6 частини четвертої цієї статті, судовий збір, сплачений за подання позову, не повертається.
9. Заяви, скарги, клопотання, визначені цим Кодексом, за подання яких передбачено сплату судового збору, залишаються судом без руху також у випадку, якщо на момент відкриття провадження за відповідною заявою, скаргою, клопотанням суд виявить, що відповідна сума судового збору не зарахована до спеціального фонду державного бюджету. Правила цієї частини не застосовуються до заяв про забезпечення доказів або позову.
Стаття 186. Відмова у відкритті провадження у справі
1. Суддя відмовляє у відкритті провадження у с
праві, якщо:
1) заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;
2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у с
праві між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами;
3) у провадженні цього чи іншого суду є с
права зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
4) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд с
прави в тому самому третейському суді виявився неможливим;
5) є рішення суду іноземної держави, визнане в Україні в установленому законом порядку, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред’явлено позов, якщо спірні
правовідносини не допускають
правонаступництва.
2. Про відмову у відкритті провадження у с
праві постановляється ухвала не пізніше п’яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.
3. До ухвали про відмову у відкритті провадження у с
праві, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді.
4. Ухвалу про відмову у відкритті провадження у с
праві може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду.
5. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз’яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд с
прави.
Стаття 187. Відкриття провадження у справі
1. За відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у с
праві протягом п’яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.
Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
2. Про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у с
праві суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються:
1) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який відкрив провадження у с
праві, номер с
прави;
2) найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб);
3) предмет та підстави позову;
4) за якими
правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) буде розглядатися с
права;
5) дата, час і місце підготовчого засідання, якщо с
права буде розглядатися в порядку загального позовного провадження;
6) дата, час і місце проведення судового засідання для розгляду с
прави по суті, якщо с
права буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін;
7) результат вирішення заяв і клопотань позивача, що надійшли разом із позовною заявою, якщо їх вирішення не потребує виклику сторін;
8) строк для подання відповідачем відзиву на позов;
9) строки для подання відповіді на відзив та заперечень, якщо с
права буде розглядатися за
правилами спрощеного позовного провадження;
10) строк надання пояснень третіми особами, яких було залучено при відкритті провадження у с
праві;
11) веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники с
прави можуть отримати інформацію щодо с
прави, що розглядається.
3. Якщо при відкритті провадження у с
праві було вирішено питання про залучення третіх осіб, позивач не пізніше двох днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у с
праві повинен на
правити таким третім особам копії позовної заяви з додатками, а докази такого на
правлення надати суду до початку підготовчого засідання або до початку розгляду с
прави по суті в порядку спрощеного позовного провадження.
4. Якщо суд в ухвалі про відкриття провадження у с
праві за результатами розгляду відповідного клопотання позивача вирішує розглядати с
праву за
правилами спрощеного позовного провадження, суд визначає строк відповідачу для подання заяви із запереченням проти розгляду с
прави за
правилами спрощеного позовного провадження, який не може бути меншим п’яти днів з дня вручення ухвали.
5. Ухвала про відкриття провадження у с
праві постановляється з додержанням вимог частини п’ятої статті 128 цього Кодексу.
6. У разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб’єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
7. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п’яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.
8. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
9. Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що с
права не підсудна цьому суду, суд надсилає с
праву за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
10. Якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у с
праві. Подальший виклик такої особи як відповідача у с
праві здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
11. Суддя, встановивши, після відкриття провадження у с
праві, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п’яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
12. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд с
прави, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.
13. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Стаття 188. Об’єднання і роз’єднання позовів
1. В одній позовній заяві може бути об’єднано декілька вимог, пов’язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
2. Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника с
прави або з власної ініціативи об’єднати в одне провадження декілька с
прав за позовами:
1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача;
2) одного й того самого позивача до різних відповідачів;
3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.
3. Об’єднання с
прав в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду с
прави по суті у кожній із с
прав.
4. Не допускається об’єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
5. Не допускається об’єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
6. Суд за клопотанням учасника с
прави або з власної ініціативи в
праві до початку розгляду с
прави по суті роз’єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об’єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства.
Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз’єднання позовних вимог.
7. Про об’єднання с
прав в одне провадження, роз’єднання позовних вимог, про відмову в об’єднанні с
прав в одне провадження, роз’єднанні позовних вимог суд постановляє ухвалу.
8. С
прави, що перебувають у провадженні суду, в разі об’єднання їх в одне провадження передаються на розгляд судді, який раніше за інших суддів відкрив провадження у с
праві.
9. Якщо провадження у с
правах було відкрито в один день, с
прави, в разі об’єднання їх в одне провадження, передаються на розгляд судді, який першим прийняв рішення про їх об’єднання.
10. С
прави, об’єднані в одне провадження, роз’єднанню не підлягають.
Глава 3. Підготовче провадження
Стаття 189. Завдання та строк підготовчого провадження
1. Завданнями підготовчого провадження є:
1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних
правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу;
2) з’ясування заперечень проти позовних вимог;
3) визначення обставин с
прави, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів;
4) вирішення відводів;
5) визначення порядку розгляду с
прави;
6) вчинення інших дій з метою забезпечення
правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду с
прави по суті.
2. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у с
праві і закінчується закриттям підготовчого засідання.
3. Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у с
праві. У виняткових випадках для належної підготовки с
прави для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
Стаття 190. Надіслання копії ухвали про відкриття провадження у справі, копії позовної заяви та доданих до неї документів
1. Ухвала про відкриття провадження у с
праві надсилається учасникам с
прави, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.
2. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у с
праві учасникам с
прави надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів.
Стаття 191. Подання відзиву
1. У строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у с
праві, відповідач має
право надіслати:
1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову;
2) позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.
2. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має
право вирішити спір за наявними матеріалами с
прави.
Стаття 192. Подання пояснень третіх осіб щодо позову або відзиву
1. У строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у с
праві або ухвалі, постановленій у підготовчому засіданні (якщо третіх осіб було залучено у підготовчому засіданні), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, мають
право подати письмові пояснення щодо позову або відзиву.
2. Учасники с
прави мають
право надати відповідь на такі пояснення до закінчення підготовчого провадження.
Стаття 193. Зустрічний позов
1. Відповідач має
право пред’явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
2. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов’язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних
правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
3. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об’єднуються в одне провадження з первісним позовом.
4. У випадку подання зустрічного позову у с
праві, яка розглядається за
правилами спрощеного позовного провадження, суд постановляє ухвалу про перехід до розгляду с
прави за
правилами загального позовного провадження.
Стаття 194. Форма і зміст зустрічної позовної заяви
1. Зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних
правил пред’явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 175 і 177 цього Кодексу.
2. До зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
3. Зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів с
прави.
Стаття 195. Позов третьої особи із самостійними вимогами
1. Положення статей 193 і 194 цього Кодексу застосовуються до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у с
праві, у якій відкрито провадження.
Стаття 196. Мета і строк проведення підготовчого засідання
1. Для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій с
праві, яка розглядається за
правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.
2. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин с
прави і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій. Підготовче засідання має бути розпочате не пізніше ніж через тридцять днів з дня відкриття провадження у с
праві.
Стаття 197. Підготовче засідання
1. Підготовче засідання проводиться судом з повідомленням учасників с
прави.
2. У підготовчому засіданні суд:
1) оголошує склад суду, а також прізвища, імена та по батькові секретаря судового засідання, перекладача, спеціаліста, з’ясовує наявність підстав для відводів;
2) з’ясовує, чи бажають сторони укласти мирову угоду, провести позасудове врегулювання спору шляхом медіації, передати с
праву на розгляд третейського суду або звернутися до суду для проведення врегулювання спору за участю судді;
3) у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви;
4) вирішує питання про вступ у с
праву інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об’єднання с
прав і роз’єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше;
5) може роз’яснювати учасникам с
прави, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником с
прави;
6) з’ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини с
прави, які їм відомі;
7) з’ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше;
8) вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста;
9) за клопотанням учасників с
прави вирішує питання про забезпечення позову, про зустрічне забезпечення;
10) вирішує заяви та клопотання учасників с
прави;
11) на
правляє судові доручення;
12) встановлює строки для подання відповіді на відзив та заперечення;
13) встановлює строк для подання пояснень третіми особами та відповіді учасників с
прави на такі пояснення;
14) встановлює строки та порядок врегулювання спору за участю судді за наявності згоди сторін на його проведення;
15) призначає с
праву до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності с
прави) для розгляду с
прави по суті;
16) встановлює порядок з’ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду с
прави по суті, про що зазначається в протоколі судового засідання;
17) з’ясовує розмір заявлених сторонами судових витрат;
18) вирішує питання про колегіальний розгляд с
прави;
19) здійснює інші дії, необхідні для забезпечення
правильного і своєчасного розгляду с
прави по суті.
Стаття 198. Порядок проведення підготовчого засідання
1. Підготовче засідання проводиться за
правилами, встановленими главою 6 цього розділу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених цим Кодексом.
2. Суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках:
1) визначених частиною другою статті 223 цього Кодексу;
2) залучення до участі або вступу у с
праву третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача;
3) в інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 197 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.
3. У зв’язку із заміною неналежного відповідача, залучення співвідповідача такі особи мають
право подати клопотання про розгляд с
прави спочатку не пізніше двох днів з дня вручення відповідної ухвали. Якщо таке клопотання не буде подане у вказаний строк, суд продовжує розгляд с
прави.
У зв’язку зі вступом у с
праву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, така особа, а також інші учасники с
прави мають
право подати клопотання про розгляд с
прави спочатку не пізніше двох днів з дня вручення їм відповідної ухвали. Якщо таке клопотання не буде подане у вказаний строк, суд продовжує розгляд с
прави.
4. Якщо розгляд с
прави у випадках, передбачених цим Кодексом, починається спочатку, суд призначає та проводить підготовче засідання спочатку в загальному порядку, крім випадку ухвалення рішення про колегіальний розгляд с
прави, коли підготовче засідання проводиться спочатку лише у разі, якщо суд дійшов висновку про необхідність його проведення.
5. Суд може оголосити перерву у підготовчому засіданні у разі необхідності, зокрема у випадках:
1) заміни відведеного експерта, перекладача, спеціаліста;
2) невиконання учасником с
прави вимог ухвали про відкриття провадження у с
праві у встановлений судом строк, якщо таке невиконання перешкоджає завершенню підготовчого провадження;
3) неподання витребуваних доказів особою, яка не є учасником судового процесу;
4) витребування нових (додаткових) доказів;
5) якщо сторони домовилися провести позасудове врегулювання спору шляхом медіації.
6. У разі відкладення підготовчого засідання або оголошення перерви підготовче засідання продовжується зі стадії, на якій засідання було відкладене або у ньому була оголошена перерва.
Стаття 199. Подання відповіді на відзив та заперечення
1. У строк, встановлений судом, позивач має
право подати відповідь на відзив, а відповідач - заперечення.
2. Інші учасники с
прави мають
право надати свої письмові пояснення щодо відповіді на відзив та заперечення до закінчення підготовчого провадження, якщо судом не встановлено інший строк.
3. Якщо позивачем до закінчення підготовчого провадження подано заяву про визнання недійсним повністю чи у певній частині пов’язаного з предметом спору
правочину, який суперечить закону, суд надає відповідачу, іншим учасникам с
прави час на підготовку своїх пояснень та заперечень з приводу поданої заяви.
Стаття 200. Судові рішення у підготовчому засіданні
1. У підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду с
прави по суті.
2. За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про:
1) залишення позовної заяви без розгляду;
2) закриття провадження у с
праві;
3) закриття підготовчого провадження та призначення с
прави до судового розгляду по суті.
3. За результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
4. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
5. Суд з’ясовує думку сторін щодо дати призначення судового засідання для розгляду с
прави по суті.
Глава 4. Врегулювання спору за участю судді
Стаття 201. Підстави проведення врегулювання спору за участю судді
1. Врегулювання спору за участю судді проводиться за згодою сторін до початку розгляду с
прави по суті.
2. Проведення врегулювання спору за участю судді не допускається у разі, якщо у с
праву вступила третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Стаття 202. Порядок призначення врегулювання спору за участю судді
1. Про проведення процедури врегулювання спору за участю судді суд постановляє ухвалу, якою одночасно зупиняє провадження у с
праві.
2. У випадку недосягнення сторонами мирного врегулювання спору за наслідками проведення врегулювання спору повторне проведення врегулювання спору за участю судді не допускається.
Стаття 203. Порядок проведення врегулювання спору за участю судді
1. Проведення врегулювання спору за участю судді здійснюється у формі спільних та (або) закритих нарад. Сторони мають
право брати участь у таких нарадах у режимі відеоконференції в порядку, визначеному цим Кодексом.
Спільні наради проводяться за участю всіх сторін, їх представників та судді.
Закриті наради проводяться за ініціативою судді з кожною із сторін окремо.
2. Суддя спрямовує проведення врегулювання спору за участю судді для досягнення сторонами врегулювання спору. З урахуванням конкретних обставин проведення наради суддя може оголосити перерву в межах строку проведення врегулювання.
3. На початку проведення першої спільної наради з врегулювання спору суддя роз’яснює сторонам мету, порядок проведення врегулювання спору за участю судді,
права та обов’язки сторін.
4. Під час проведення спільних нарад суддя з’ясовує підстави та предмет позову, підстави заперечень, роз’яснює сторонам предмет доказування по категорії спору, який розглядається, пропонує сторонам надати пропозиції щодо шляхів мирного врегулювання спору та здійснює інші дії, спрямовані на мирне врегулювання сторонами спору. Суддя може запропонувати сторонам можливий шлях мирного врегулювання спору.
5. Під час закритих нарад суддя має
право звертати увагу сторони на судову практику в аналогічних спорах, пропонувати стороні та (або) її представнику можливі шляхи мирного врегулювання спору.
6. Під час проведення врегулювання спору суддя не має
права надавати сторонам юридичні поради та рекомендації, надавати оцінку доказів у с
праві.
7. Інформація, отримана будь-якою зі сторін, а також суддею під час проведення врегулювання спору, є конфіденційною. Під час проведення врегулювання спору за участю судді протокол наради не ведеться та не здійснюється фіксування технічними засобами.
8. За необхідності до участі в нарадах залучається перекладач. Перекладач попереджається про конфіденційний характер інформації, отриманої під час проведення врегулювання спору за участю судді.
9. Під час врегулювання спору за участю судді забороняється використовувати портативні аудіотехнічні пристрої, а також здійснювати фото- і кінозйомку, відео-, звукозапис.
Стаття 204. Припинення врегулювання спору за участю судді
1. Врегулювання спору за участю судді припиняється:
1) у разі подання стороною заяви про припинення врегулювання спору за участю судді;
2) у разі закінчення строку врегулювання спору за участю судді;
3) за ініціативою судді у разі затягування врегулювання спору будь-якою із сторін;
4) у разі укладення сторонами мирової угоди та звернення до суду із заявою про її затвердження або звернення позивача до суду із заявою про залишення позовної заяви без розгляду, або в разі відмови позивача від позову чи визнання позову відповідачем.
2. Про припинення врегулювання спору за участю судді постановляється ухвала, яка оскарженню не підлягає. Одночасно суддя вирішує питання про поновлення провадження у с
праві.
3. Про припинення врегулювання спору за участю судді з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, суддя постановляє ухвалу не пізніше наступного робочого дня після надходження відповідної заяви сторони, а з підстави, передбаченої пунктом 2 цієї ж частини - не пізніше наступного дня з дня закінчення строку врегулювання спору за участю судді.
4. У разі припинення врегулювання спору за участю судді з підстав, передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті, с
права передається на розгляд іншому судді, визначеному в порядку, встановленому статтею 33 цього Кодексу.
Стаття 205. Строк проведення врегулювання спору за участю судді
1. Врегулювання спору за участю судді проводиться протягом розумного строку, але не більше тридцяти днів з дня постановлення ухвали про його проведення.
2. Строк проведення врегулювання спору за участю судді продовженню не підлягає.
Глава 5. Відмова позивача від позову. Мирова угода
Стаття 206. Відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем
1. Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у с
праві, зазначивши про це в заяві по суті с
прави або в окремій письмовій заяві.
2. До ухвалення судового рішення у зв’язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз’яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
3. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у с
праві.
4. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує
права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
5. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у с
праві, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Стаття 207. Мирова угода сторін
1. Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише
прав та обов’язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує
прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
2. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.
3. До ухвалення судового рішення у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз’яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.
4. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у с
праві.
5. Суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо:
1) умови мирової угоди суперечать закону чи порушують
права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або
2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Стаття 208. Виконання мирової угоди
1. Виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і в строки, передбачені цією угодою.
2. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "
Про виконавче провадження" (
1404-19)
.
3. У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.
Глава 6. Розгляд справи по суті
§ 1. Загальні положення
Стаття 209. Завдання розгляду справи по суті
1. Завданням розгляду с
прави по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Стаття 210. Строки розгляду справи по суті
1. Суд має розпочати розгляд с
прави по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у с
праві, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку.
2. Суд розглядає с
праву по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду с
прави по суті.
3. Провадження у с
праві на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3, 4-1 частини першої статті 251 та пунктами 1-3 частини першої статті 252 цього Кодексу.
Стаття 211. Судове засідання
1. Розгляд с
прави відбувається в судовому засіданні.
2. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників с
прави.
3. Учасник с
прави має
право заявити клопотання про розгляд с
прави за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники с
прави, судовий розгляд с
прави здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
4. Судове засідання проводиться у спеціально обладнаному приміщенні - залі судових засідань. Окремі процесуальні дії в разі необхідності можуть вчинятися за межами приміщення суду.
5. Під час розгляду с
прави по суті суд сприяє примиренню сторін.
Стаття 212. Участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції
1. Учасники с
прави мають
право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у с
праві, крім випадків, коли явка цього учасника с
прави в судове засідання визнана судом обов’язковою.
2. Учасник с
прави подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п’ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам с
прави.
3. Учасники с
прави беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного підпису згідно з вимогами Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники с
прави можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника с
прави здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (
5492-17)
або Державною судовою адміністрацією України.
5. Ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв’язку тощо несе учасник с
прави, який подав відповідну заяву.
6. Суд може постановити ухвалу про участь учасника с
прави у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду, визначеному судом.
7. Свідок, перекладач, спеціаліст, експерт можуть брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції виключно в приміщенні суду.
8. У клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду в обов’язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення. Таке клопотання може бути подано не пізніш як за п’ять днів до відповідного судового засідання.
9. Копія ухвали про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду негайно надсилається до суду, який зобов’язаний організувати її виконання, та особі, яка братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
10. Суд, який забезпечує проведення відеоконференції, перевіряє явку і встановлює особи тих, хто з’явився, а також перевіряє повноваження представників.
11. Використовувані судом і учасниками судового процесу технічні засоби і технології мають забезпечувати належну якість зображення та звуку, а також інформаційну безпеку. Учасникам судового процесу має бути забезпечена можливість чути та бачити хід судового засідання, ставити запитання і отримувати відповіді, здійснювати інші процесуальні
права та обов’язки.
12. Відеоконференція, у якій беруть участь учасники с
прави, фіксується судом, який розглядає с
праву, за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису. Відео- та звукозапис відеоконференції зберігається в матеріалах с
прави.
13. Суд у порядку, передбаченому цією статтею, за власною ініціативою або за клопотанням учасника судового процесу, який тримається в установі попереднього ув’язнення або в установі виконання покарань, може постановити ухвалу про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні такої установи. При цьому дії, передбачені частиною дев’ятою цієї статті, здійснюються службовою особою такої установи.
Стаття 213. Безпосередність судового розгляду. Перерви в судовому засіданні
1. Суд під час розгляду с
прави повинен безпосередньо дослідити докази у с
праві.
2. С
права розглядається одним і тим самим складом суду. У разі заміни одного із суддів під час судового розгляду с
права розглядається спочатку, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
3. У судовому засіданні можуть бути оголошені перерви, тривалість яких визначається відповідно до обставин розгляду с
прави, що їх викликали.
Стаття 214. Головуючий у судовому засіданні
1. При одноособовому розгляді с
прави суддя, який розглядає с
праву, є головуючим у судовому засіданні.
При колегіальному розгляді с
прави головуючим у судовому засіданні є суддя-доповідач, визначений Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою під час розподілу с
прави.
2. Головуючий відповідно до завдання цивільного судочинства керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками судового процесу їх процесуальних
прав і виконання ними обов’язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об’єктивного з’ясування обставин с
прави, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення с
прави.
3. У разі виникнення заперечень у будь-кого з учасників с
прави, а також свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів щодо дій головуючого ці заперечення заносяться до протоколу судового засідання і про їх прийняття чи відхилення суд постановляє ухвалу.
4. Головуючий вживає необхідних заходів для забезпечення в судовому засіданні належного порядку.
5. Головуючий розглядає скарги на дії чи бездіяльність судового розпорядника стосовно виконання покладених на нього обов’язків, про що постановляє ухвалу.
Стаття 215. Звертання до суду у судовому засіданні
1. Учасники с
прави, свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти, а також інші присутні у судовому засіданні особи звертаються до суду словами "Ваша честь".
Стаття 216. Обов’язки осіб, присутніх у залі судового засідання
1. Особи, присутні в залі судового засідання, повинні встати, коли входить і виходить суд. Рішення суду особи, присутні в залі, заслуховують стоячи. Учасники судового процесу та інші особи, присутні в залі судового засідання, звертаються до суду та один до одного, надають пояснення, показання, висновки, консультації тощо стоячи.
2. Відступ від вимог, встановлених частиною першою цієї статті, допускається з дозволу головуючого.
3. Учасники судового процесу, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, зобов’язані беззаперечно виконувати розпорядження головуючого, додержуватися в судовому засіданні встановленого порядку та утримуватися від будь-яких дій, що свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді
правил.
4. За прояв неповаги до суду винні особи притягуються до відповідальності, встановленої законом. Питання про притягнення учасника с
прави або іншої особи, присутньої в залі судового засідання, до відповідальності за прояв неповаги до суду вирішується судом негайно після вчинення
правопорушення, для чого у судовому засіданні із розгляду с
прави оголошується перерва, або після закінчення судового засідання.
5. Учасники с
прави передають документи та інші матеріали головуючому через судового розпорядника.
§ 2. Відкриття розгляду с
прави по суті
Стаття 217. Відкриття судового засідання
1. У призначений для розгляду с
прави час головуючий відкриває судове засідання та оголошує, яка с
права розглядатиметься.
2. Секретар судового засідання доповідає суду хто з учасників судового процесу з’явився в судове засідання, хто з учасників судового процесу бере участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, чи повідомлено тих учасників судового процесу, хто не з’явився, про дату, час і місце судового засідання у порядку, передбаченому цим Кодексом.
3. З оголошенням головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд с
прави по суті.
4. Головуючий встановлює особи тих, хто бере участь у судовому засіданні, а також перевіряє повноваження представників.
Стаття 218. Роз’яснення перекладачеві його прав та обов’язків. Присяга перекладача
1. Головуючий роз’яснює перекладачу його
права та обов’язки, встановлені цим Кодексом, і попереджає перекладача під розписку про кримінальну відповідальність за завідомо не
правильний переклад і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків.
2. Головуючий приводить перекладача до присяги: "Я, (прізвище, ім’я, по батькові), присягаю сумлінно виконувати обов’язки перекладача, використовуючи всі свої професійні можливості".
3. Текст присяги підписується перекладачем. Підписаний перекладачем текст присяги та розписка приєднуються до с
прави.
Стаття 219. Видалення свідків із зали судового засідання
1. Свідки видаляються із зали судового засідання у відведені для цього приміщення без можливості ознайомлення з ходом судового засідання.
2. Судовий розпорядник вживає заходів щодо того, щоб свідки, які допитані судом, не спілкувалися з тими, яких суд ще не допитав.
Стаття 220. Оголошення складу суду і роз’яснення права відводу
1. Головуючий оголошує склад суду, а також прізвища експерта, перекладача, спеціаліста, секретаря судового засідання і роз’яснює учасникам с
прави
право заявляти відводи.
Стаття 221. Роз’яснення прав та обов’язків
1. Головуючий з’ясовує обізнаність учасників с
прави з їхніми
правами та обов’язками та роз’яснює їх у разі необхідності, крім випадків, коли учасника с
прави представляє адвокат.
Стаття 222. Розгляд заяв та клопотань
1. Головуючий з’ясовує, чи мають учасники с
прави заяви чи клопотання, пов’язані з розглядом с
прави, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників с
прави.
2. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Стаття 223. Наслідки неявки в судове засідання учасника справи
1. Неявка у судове засідання будь-якого учасника с
прави за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду с
прави по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
2. Суд відкладає розгляд с
прави в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника с
прави, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника с
прави, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник с
прави обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження;
5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд с
прави за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в с
праві беруть участь їх представники.
3. Якщо учасник с
прави або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає с
праву за відсутності такого учасника с
прави у разі:
1) неявки в судове засідання учасника с
прави (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;
2) повторної неявки в судове засідання учасника с
прави (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки;
3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з’явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;
4) неявки в судове засідання учасника с
прави, якщо з’явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника с
прави обов’язковою.
4. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує с
праву на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
5. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд с
прави за його відсутності, і його нез’явлення не перешкоджає вирішенню спору.
6. Наслідки, визначені частинами третьою - п’ятою цієї статті, настають і в разі, якщо учасник с
прави (його представник) залишить залу судового засідання.
7. У разі розгляду с
прави за відсутності позивача або відповідача суддя-доповідач оголошує стислий зміст позовної заяви або відзиву відповідно.
8. У разі відкладення розгляду с
прави суд повинен допитати свідків, які з’явилися. Тільки у виняткових випадках за ухвалою суду свідки не допитуються і викликаються знову.
9. Про відкладення розгляду с
прави постановляється ухвала.
Стаття 224. Наслідки неявки в судове засідання свідка, експерта, спеціаліста, перекладача
1. У разі неявки в судове засідання свідка, експерта, спеціаліста, перекладача суд заслуховує думку учасників с
прави про можливість розгляду с
прави за відсутності свідка, експерта, спеціаліста, перекладача, які не з’явилися, та постановляє ухвалу про продовження судового розгляду або про відкладення розгляду с
прави. Одночасно суд вирішує питання про відповідальність особи, яка не з’явилася.
Стаття 225. Роз’яснення прав та обов’язків експерта. Присяга експерта
1. Головуючий роз’яснює експертові його
права та обов’язки, встановлені цим Кодексом, і попереджає експерта під розписку про кримінальну відповідальність за завідомо не
правдивий висновок і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків.
2. Головуючий приводить експерта до присяги: "Я, (прізвище, ім’я, по батькові), присягаю сумлінно виконувати обов’язки експерта, використовуючи всі свої професійні можливості".
3. Текст присяги підписується експертом. Дія присяги поширюється і на ті випадки, коли висновок був складений до її проголошення. Підписаний експертом текст присяги та розписка приєднуються до с
прави.
4. Якщо експертиза призначається під час судового розгляду,
права, обов’язки експертів і їхня відповідальність роз’яснюються головуючим відразу після залучення їх до участі в цивільному процесі.
5. Експертам, які працюють у державних експертних установах, роз’яснення
прав і обов’язків експерта та приведення його до присяги здійснюються керівником експертної установи під час призначення особи на посаду та присвоєння кваліфікації судового експерта. Підписаний текст присяги та розписка про ознайомлення з
правами і обов’язками експерта та про кримінальну відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків, за завідомо не
правдивий висновок приєднуються до особової с
прави. Засвідчені печаткою експертної установи копії цих документів подаються на вимогу суду.
Стаття 226. Роз’яснення спеціалістові його прав та обов’язків
1. Головуючий роз’яснює спеціалістові його
права та обов’язки, встановлені цим Кодексом.
§ 3. З’ясування обставин с
прави та дослідження доказів
Стаття 227. Вступне слово учасників справи
1. Суд заслуховує вступне слово позивача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, відповідача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, а також інших учасників с
прави.
2. У вступному слові учасники с
прави в усній формі стисло викладають зміст та підстави своїх вимог і заперечень щодо предмета позову, надають необхідні пояснення щодо них.
3. Якщо разом зі стороною, третьою особою у с
праві беруть участь їх представники, суд після сторони, третьої особи заслуховує їх представників. За клопотанням сторони, третьої особи виступати зі вступним словом може тільки представник.
4. Якщо в с
праві заявлено кілька вимог, суд може зобов’язати сторони та інших учасників с
прави дати окремо пояснення щодо кожної з них.
5. Учасники с
прави з дозволу головуючого можуть ставити питання один одному. Питання ставляться у такій черговості:
1) позивачу та (або) особі, яка звернулася до суду в інтересах іншої особи - відповідач, третя особа, яка бере участь на стороні відповідача, інші учасники с
прави;
2) відповідачу - позивач та (або) особа, яка звернулася до суду в інтересах іншої особи, третя особа, яка бере участь у с
праві на стороні позивача, інші учасники с
прави;
3) іншим учасникам с
прави - позивач та (або) особа, яка звернулася до суду в інтересах іншої особи, третя особа, яка бере участь на стороні позивача, відповідач, третя особа, яка бере участь на стороні відповідача, інші учасники с
прави.
6. Головуючий з власної ініціативи або за усним клопотанням учасника с
прави може зняти питання, що не стосуються предмета спору, поставити питання учаснику судового процесу.
7. Якщо учасники судового процесу висловлюються нечітко або з їхніх слів не можна дійти висновку про те, визнають вони обставини чи заперечують проти них, суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді - "так" чи "ні".
Стаття 228. Порядок з’ясування обставин справи та дослідження доказів
1. Суд, заслухавши вступне слово учасників с
прави, з’ясовує обставини, на які учасники с
прави посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджує в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у с
праві, докази, якими вони обґрунтовуються.
2. З урахуванням змісту спірних
правовідносин, обставин с
прави та зібраних у с
праві доказів суд під час розгляду с
прави по суті може змінити порядок з’ясування обставин с
прави та порядок дослідження доказів, про що зазначається у протоколі судового засідання.
Стаття 229. Дослідження доказів
1. Суд під час розгляду с
прави повинен безпосередньо дослідити докази у с
праві: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників с
прави, викладеними в заявах по суті с
прави, показаннями свідків, оглянути речові докази.
2. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
3. Речові, письмові та електронні докази оглядаються у судовому засіданні, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом, і пред’являються учасникам с
прави за їх клопотанням, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам.
4. Відтворення аудіо- і відеозапису проводиться в судовому засіданні або в іншому приміщенні, спеціально обладнаному для цього.
5. Учасники с
прави можуть давати свої пояснення з приводу письмових, речових і електронних доказів або протоколів їх огляду, ставити питання експертам. Першою ставить питання особа, за клопотанням якої було викликано експерта.
Стаття 230. Порядок допиту свідків
1. Кожний свідок допитується окремо.
2. Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду с
прави.
3. Перед допитом свідка головуючий встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки зі сторонами та іншими учасниками с
прави, роз’яснює його
права і з’ясовує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав від давання показань.
4. Відмова від давання показань приймається судом шляхом постановлення ухвали.
5. Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо не
правдиве показання і відмову від давання показань та приводить його до присяги: "Я, (ім’я, по батькові, прізвище), присягаю говорити
правду, нічого не приховуючи і не спотворюючи".
6. Текст присяги підписується свідком. Підписаний свідком текст присяги та розписка приєднуються до с
прави.
7. Допит свідка розпочинається з пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у с
праві, після чого першою ставить питання особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші учасники с
прави в черговості, передбаченій пунктом 3 частини п’ятої статті 227 цього Кодексу.
8. Головуючий у судовому засіданні та інші судді можуть ставити свідкові питання в будь-який час його допиту.
9. Головуючий у судовому засіданні та інші судді мають
право з’ясовувати суть відповіді свідка на питання учасників с
прави, а також ставити питання свідку після закінчення його допиту учасниками с
прави.
10. Головуючий має
право за заявою учасників с
прави знімати питання, поставлені свідку, якщо вони за змістом ображають честь чи гідність особи, є навідними або не стосуються предмета розгляду.
11. Кожний допитаний свідок залишається в залі судового засідання до закінчення розгляду с
прави. Суд може дозволити допитаним свідкам залишити залу засідання суду до закінчення розгляду с
прави за згодою сторін.
12. Свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному засіданні за його власною заявою, заявою сторін та інших учасників с
прави або з ініціативи суду. Під час дослідження інших доказів свідкам можуть ставити питання сторони, інші учасники с
прави, суд.
13. Суд може одночасно допитати свідків для з’ясування причин розходжень у їхніх показаннях.
14. Свідок, який не може прибути у судове засідання внаслідок хвороби, старості, інвалідності або з інших поважних причин, допитується судом у місці його проживання (перебування).
Стаття 231. Використання свідком письмових записів
1. Свідок, даючи показання, може користуватися записами лише в тих випадках, якщо його показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам’яті. Ці записи подаються судові та учасникам с
прави і можуть бути приєднані до с
прави за ухвалою суду.
Стаття 232. Порядок допиту малолітніх і неповнолітніх свідків
1. Допит малолітніх свідків і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків проводиться в присутності батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у с
праві, або представників органів опіки та піклування, а також служби у с
правах дітей.
2. Свідкам, які не досягли шістнадцятирічного віку, головуючий роз’яснює обов’язок про необхідність давати
правдиві показання, не попереджуючи про відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо не
правдиві показання, і не приводить до присяги.
3. Особи, зазначені у частині першій цієї статті, можуть з дозволу суду ставити свідкові питання, а також висловлювати свою думку стосовно особи свідка, змісту його показань.
4. У виняткових випадках, коли це необхідно для об’єктивного з’ясування обставин с
прави, на час допиту осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, із зали судового засідання за ухвалою суду може бути видалений той чи інший учасник с
прави. Після повернення цієї особи до зали судового засідання головуючий повідомляє її про показання цього свідка і надає можливість ставити йому питання.
5. Свідок, який не досяг шістнадцятирічного віку, після закінчення його допиту видаляється із зали судового засідання, крім випадків, коли суд визнав необхідною присутність цього свідка в залі судового засідання.
Стаття 233. Оголошення показань свідків
1. У разі відкладення розгляду с
прави показання свідків, зібрані за судовими дорученнями в порядку забезпечення доказів під час допиту їх за місцем проживання, або показання, дані ними у судовому засіданні, в якому було ухвалено скасоване рішення, повинні бути оголошені і досліджені в судовому засіданні, в якому ухвалено рішення, якщо участь цих свідків у новому судовому засіданні є неможливою. Учасники с
прави мають
право висловити своє ставлення до цих показань і дати щодо них свої пояснення.
Стаття 234. Допит сторін, третіх осіб, їх представників як свідків
1. Якщо сторона, третя особа, їх представники заявляють, що факти, які мають значення для с
прави, їм відомі особисто, вони за їхньою згодою можуть бути допитані як свідки згідно із статтями 230-232 цього Кодексу.
Стаття 235. Дослідження письмових доказів
1. Письмові докази, у тому числі протоколи їх огляду, складені за судовим дорученням або в порядку забезпечення доказів, за клопотанням учасника с
прави оголошуються в судовому засіданні або пред’являються йому, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам чи перекладачам для ознайомлення.
2. Учасники с
прави можуть давати свої пояснення з приводу цих доказів або протоколу їх огляду. Учасниками с
прави з приводу зазначених доказів можуть ставитися питання свідкам, а також експертам, спеціалістам.
Стаття 236. Оголошення і дослідження змісту особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції
1. Зміст особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції фізичних осіб може бути досліджений у відкритому судовому засіданні або оголошений за клопотанням учасника с
прави лише за згодою осіб, визначених
Цивільним кодексом України (
435-15)
.
Стаття 237. Дослідження речових та електронних доказів
1. Речові та електронні докази оглядаються судом або досліджуються ним іншим способом, а також пред’являються для ознайомлення особам, які беруть участь у с
праві, а в необхідних випадках - також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, яким пред’явлено для ознайомлення речові та електронні докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов’язані з оглядом. Ці заяви заносяться до протоколу судового засідання.
2. Протоколи огляду речових та електронних доказів, складені в порядку забезпечення доказів, виконання судового доручення або за результатами огляду доказів на місці, за клопотанням учасника с
прави оголошуються в судовому засіданні. Учасники с
прави можуть дати свої пояснення з приводу цих протоколів.
3. Учасники с
прави можуть ставити питання з приводу речових та електронних доказів свідкам, а також експертам, спеціалістам, які їх оглядали.
4. Електронні письмові документи досліджуються в порядку, передбаченому для дослідження письмових доказів.
Стаття 238. Відтворення звукозапису, демонстрація відеозапису і їх дослідження
1. Під час відтворення звукозапису, демонстрації відеозапису, що мають приватний характер, а також під час їх дослідження застосовуються
правила цього Кодексу щодо оголошення і дослідження змісту особистого листування і телеграфних повідомлень.
2. Відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису проводяться в судовому засіданні або в іншому приміщенні, спеціально підготовленому для цього, з відображенням у протоколі судового засідання особливостей оголошуваних матеріалів і зазначенням часу демонстрації. Після цього суд заслуховує пояснення учасників с
прави.
3. У разі потреби відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису можуть бути повторені повністю або у певній частині.
Стаття 239. Дослідження висновку експерта
1. Висновок експерта за клопотанням учасника с
прави оголошується в судовому засіданні.
2. Для роз’яснення і доповнення висновку експерту можуть бути поставлені питання. Першою питання ставить експертові особа, за заявою якої призначено експертизу, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у с
праві. Якщо експертизу призначено за клопотанням обох сторін, першим питання ставить експертові позивач і його представник.
3. Суд має
право з’ясовувати суть відповіді експерта на питання учасників с
прави, а також ставити питання експерту після закінчення його допиту учасниками с
прави.
4. Викладені письмово і підписані експертом роз’яснення і доповнення висновку приєднуються до с
прави.
Стаття 240. Відкладення розгляду справи або перерва в судовому засіданні
1. Суд відкладає розгляд с
прави у випадках, встановлених частиною другою статті 223 цього Кодексу.
2. Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду с
прави, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
3. Про відкладення розгляду с
прави або перерву в судовому засіданні, місце, дату і час нового судового засідання або продовження судового засідання суд повідомляє під розписку учасників с
прави, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, які були присутніми в судовому засіданні. Учасники с
прави, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, які не прибули або яких суд вперше залучає до участі в судовому процесі, повідомляються про судове засідання в порядку, визначеному цим Кодексом.
4. У разі відкладення розгляду с
прави суд повинен допитати свідків, які прибули. Тільки у виняткових випадках за ухвалою суду свідки не допитуються і викликаються знову.
5. Якщо розгляд с
прави було відкладено, суд продовжує провадження у с
праві зі стадії, на якій розгляд с
прави було відкладено. У випадку відкладення розгляду с
прави під час її розгляду по суті суд може почати розгляд с
прави по суті спочатку.
6. Якщо в судовому засіданні було оголошено перерву, провадження у с
праві після її закінчення продовжується зі стадії, на якій було оголошено перерву.
7. У с
праві про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд с
прави і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців.
Стаття 241. Закінченняз’ясування обставин та перевірки їх доказами
1. Після з’ясування всіх обставин с
прави та перевірки їх доказами головуючий надає сторонам та іншим учасникам с
прави можливість дати додаткові пояснення, які можуть доповнити матеріали с
прави.
2. У зв’язку з додатковими поясненнями учасника с
прави суд може ставити питання іншим учасникам судового процесу.
3. Вислухавши додаткові пояснення і вирішивши заявлені при цьому клопотання учасників с
прави, суд постановляє ухвалу про закінчення з’ясування обставин с
прави та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів.
§ 4. Судові дебати та ухвалення рішення
Стаття 242. Судові дебати
1. У судових дебатах виступають з промовами (заключним словом) учасники с
прави. У цих промовах можна посилатися лише на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні.
Кожному учаснику с
прави надається однаковий час для виступу з промовою в судових дебатах.
2. У судових дебатах першим надається слово позивачеві та його представникові.
3. Треті особи без самостійних вимог виступають у судових дебатах після особи, на стороні якої вони беруть участь.
4. Третя особа, яка заявила самостійні позовні вимоги щодо предмета спору, та її представник у судових дебатах виступають після сторін.
5. За клопотанням сторін і третіх осіб у судових дебатах можуть виступати лише їхні представники. Суд може зобов’язати учасника с
прави визначити, чи буде виступати з промовою тільки такий учасник чи тільки його представник.
6. Органи та особи, яким законом надано
право звертатися до суду в інтересах інших осіб, виступають у судових дебатах першими. За ними виступають особи, в інтересах яких відкрито провадження у с
праві.
7. Тривалість судових дебатів визначається головуючим з урахуванням думки учасників с
прави виходячи з розумного часу для викладення промов. Головуючий може зупинити промовця лише тоді, коли він виходить за межі с
прави, що розглядається судом, або повторюється, або істотно виходить за визначені судом межі часу для викладення промов у судових дебатах. З дозволу суду промовці можуть обмінюватися репліками. Право останньої репліки завжди належить відповідачеві та його представникові.
Стаття 243. Повернення до з’ясування обставин у справі
1. Якщо під час судових дебатів виникає необхідність з’ясування нових обставин, що мають значення для с
прави, або дослідження нових доказів, суд постановляє ухвалу про повернення до з’ясування обставин у с
праві. Після закінчення з’ясування обставин у с
праві та перевірки їх доказами судові дебати проводяться в загальному порядку.
Стаття 244. Вихід суду для ухвалення рішення
1. Після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (спеціально обладнаного для ухвалення судових рішень приміщення) для ухвалення рішення, оголосивши орієнтовний час його проголошення.
2. Якщо під час ухвалення рішення виникає потреба з’ясувати будь-яку обставину шляхом повторного допиту свідків або вчинення певної процесуальної дії, суд, не приймаючи рішення, постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду.
3. Розгляд с
прави у випадку, встановленому частиною другою цієї статті, проводиться виключно в межах з’ясування обставин, що потребують додаткової перевірки.
4. Після закінчення поновленого розгляду с
прави суд залежно від його результатів відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення або, якщо вчинення необхідних процесуальних дій у даному судовому засіданні виявилося неможливим, оголошує перерву.
Стаття 245. Таємниця нарадчої кімнати
1. Під час ухвалення судового рішення ніхто не має
права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає с
праву.
2. Під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має
права розглядати інші судові с
прави.
3. Судді не мають
права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті.
Стаття 246. Ухвалення рішення про судові витрати
1. Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у с
праві, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у с
праві, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
2. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
3. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.
Глава 7. Фіксування судового процесу
Стаття 247. Фіксування судового засідання технічними засобами
1. Суд під час судового розгляду с
прави здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). За заявою будь-кого з учасників с
прави або за ініціативою суду повне фіксування судового засідання здійснюється за допомогою відеозаписувального технічного засобу (за наявності в суді технічної можливості та за відсутності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу).
2. Фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників с
прави чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд с
прави здійснюється судом за відсутності учасників с
прави, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
3. Повне або часткове відтворення технічного запису судового засідання здійснюється на вимогу учасника с
прави, або за ініціативою суду.
4. Технічний запис судового засідання є додатком до протоколу судового засідання і після закінчення судового засідання приєднується до матеріалів с
прави. Порядок зберігання технічного запису судового засідання визначається Положенням про Єдину інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів)
5. Учасник с
прави має
право отримати копію технічного запису судового процесу.
6. Розмір судового збору за видачу в електронній формі копії технічного запису судового засідання встановлюється законом.
Стаття 248. Протокол судового засідання
1. У судовому засіданні секретар судового засідання забезпечує ведення протоколу судового засідання, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
2. У протоколі судового засідання зазначаються такі відомості:
1) рік, місяць, число і місце судового засідання;
2) найменування суду, який розглядає с
праву, прізвища та ініціали судді, секретаря судового засідання;
3) с
права, що розглядається, імена (найменування) сторін та інших учасників с
прави;
4) порядковий номер вчинення процесуальної дії;
5) назва процесуальної дії;
6) час вчинення процесуальної дії;
7) ухвали суду, постановлені в судовому засіданні, не виходячи до нарадчої кімнати;
8) інші відомості, визначені цим Кодексом.
3. Протокол судового засідання ведеться секретарем судового засідання та підписується ним невідкладно, але не пізніше наступного дня після судового засідання і приєднується до с
прави.
4. Під час здійснення повного фіксування судового засідання технічними засобами, а також проведення судового засідання в режимі відеоконференції протокол судового засідання створюється Єдиною інформаційно-телекомунікаційною системою в порядку, визначеному Положенням про Єдину інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Протокол судового засідання скріплюється електронним підписом секретаря судового засідання і приєднується до с
прави.
Стаття 249. Зауваження щодо технічного запису судового засідання, протоколу судового засідання та їх розгляд
1. Учасники с
прави мають
право ознайомитися із технічним записом судового засідання, протоколом судового засідання та протягом п’яти днів з дня проголошення рішення у с
праві подати до суду письмові зауваження щодо неповноти або не
правильності їх запису.
2. Головуючий розглядає зауваження щодо технічного запису судового засідання та протоколу судового засідання, про що постановляє відповідну ухвалу.
3. У разі пропуску строку подання зауважень і відсутності підстав для його поновлення головуючий залишає їх без розгляду.
4. Зауваження щодо технічного запису судового засідання чи протоколу судового засідання повинні бути розглянуті не пізніше п’яти днів з дня їх подання.
Стаття 250. Порядок складання та оформлення протоколів про окремі процесуальні дії
1. Під час вчинення окремої процесуальної дії поза судовим засіданням складається протокол. При його складанні можуть застосовуватися технічні засоби.
2. У протоколі вчинення окремої процесуальної дії зазначаються такі відомості:
1) рік, місяць, число і місце вчинення процесуальної дії;
2) час початку вчинення процесуальної дії;
3) найменування суду, який розглядає с
праву, прізвища та ініціали судді, секретаря судового засідання;
4) с
права, що розглядається, імена (найменування) учасників с
прави;
5) відомості про явку учасників с
прави, експертів, спеціалістів, перекладачів, свідків;
6) відомості про роз’яснення сторонам та іншим учасникам с
прави їхніх процесуальних
прав та обов’язків;
7) усі розпорядження головуючого та постановлені ухвали, дані про застосування технічних засобів фіксування судового процесу;
8) заяви і клопотання сторін та інших учасників с
прави;
9) основний зміст пояснень сторін, третіх осіб, їх представників та інших учасників с
прави, а також показання свідків, усне роз’яснення експертами своїх висновків і відповідей на поставлені їм додаткові питання; консультацій та висновків спеціалістів;
10) докази, а в разі якщо докази не додаються до с
прави, - номер, дата та зміст письмових доказів, опис доказів;
11) час закінчення вчинення процесуальної дії;
12) інші відомості, визначені цим Кодексом.
3. Протокол повинен бути оформлений не пізніше наступного дня після вчинення окремої процесуальної дії.
4. Протокол підписується головуючим та секретарем судового засідання, приєднується до с
прави і зберігається в установленому порядку разом з її матеріалами.
5. Письмові зауваження з приводу неповноти або не
правильності протоколу вчинення окремої процесуальної дії подаються до суду протягом п’яти днів з дня його підписання та розглядаються судом в порядку, встановленому статтею 249 цього Кодексу.
Глава 8. Зупинення і закриття провадження у справі. Залишення позову без розгляду
Стаття 251. Обов’язок суду зупинити провадження у справі
1. Суд зобов’язаний зупинити провадження у с
праві у разі:
1) смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у с
праві, якщо спірні
правовідносини допускають
правонаступництво;
2) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції;
3) призначення або заміни законного представника у випадках, передбачених статтею 63 цього Кодексу;
4) надання сторонам у с
праві про розірвання шлюбу строку для примирення;
4-1) звернення обох сторін з клопотанням про зупинення провадження у с
праві у зв’язку з проведенням медіації;
5) прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді;
6) об’єктивної неможливості розгляду цієї с
прави до вирішення іншої с
прави, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій с
праві; суд не може посилатися на об’єктивну неможливість розгляду с
прави у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
2. З питань, зазначених у цій статті, суд постановляє ухвалу.
Стаття 252. Право суду зупинити провадження у справі
1. Суд може за заявою учасника с
прави, а також з власної ініціативи зупинити провадження у с
праві у випадках:
1) перебування учасника с
прави на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі;
2) захворювання учасника с
прави, підтвердженого медичною довідкою, що виключає можливість явки до суду протягом тривалого часу;
3) перебування учасника с
прави у довгостроковому службовому відрядженні;
4) розшуку відповідача в разі неможливості розгляду с
прави за його відсутності;
5) призначення судом експертизи;
6) на
правлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому статтею 87 цього Кодексу;
8) звернення із судовим дорученням про надання
правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави;
9) прийняття ухвали про тимчасове вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом;
10) перегляду судового рішення у подібних
правовідносинах (у іншій с
праві) у касаційному порядку палатою, об’єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
2. Не допускається зупинення провадження у с
праві про стягнення аліментів з підстави наявності спору про батьківство (материнство), визначення місця проживання дитини, про участь одного з батьків або родичів у вихованні дитини, спілкуванні з дитиною.
3. Суд не зупиняє провадження у випадках, встановлених пунктами 1-3 частини першої цієї статті, якщо відсутня сторона веде с
праву через свого представника.
4. З питань, зазначених у цій статті, суд постановляє ухвалу.
Стаття 253. Строки, на які зупиняється провадження у справі
1. Провадження у с
праві зупиняється у випадках, встановлених:
1) пунктами 1, 3 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до залучення до участі у с
праві
правонаступника чи законного представника;
2) пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції;
3) пунктом 4 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до закінчення строку для примирення, визначеного судом;
3-1) пунктом 4-1 частини першої статті 251 цього Кодексу - на час проведення медіації, але не більше дев’яноста днів з дня постановлення судом ухвали про зупинення провадження у с
праві;
4) пунктом 5 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення врегулювання спору за участі судді;
5) пунктом 6 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення с
прави;
6) пунктами 1 та 3 частини першої статті 252 цього Кодексу, - до припинення перебування на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі; у службовому відрядженні;
7) пунктом 2 частини першої статті 252 цього Кодексу, - на час хвороби учасника с
прави;
8) пунктом 4 частини першої статті 252 цього Кодексу, - до розшуку відповідача;
9) пунктом 5 частини першої статті 252 цього Кодексу, - на час проведення експертизи;
10) пунктом 6 частини першої статті 252 цього Кодексу, - до надходження відповіді від суду на доручення щодо збирання доказів;
12) пунктом 8 частини першої статті 252 цього Кодексу, - до надходження відповіді від іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання
правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів;
13) пунктом 9 частини першої статті 252 цього Кодексу, - до закінчення виконавчого провадження з вилучення доказів для дослідження судом;
14) пунктом 10 частини першої статті 252 цього Кодексу, - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Стаття 254. Поновлення провадження у справі
1. Провадження у с
праві поновлюється за клопотанням учасників с
прави або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у с
праві суд постановляє ухвалу.
2. З дня поновлення провадження у с
праві перебіг процесуальних строків продовжується.
3. Провадження у с
праві продовжується зі стадії, на якій його було зупинено.
Стаття 255. Підстави закриття провадження у справі
1. Суд своєю ухвалою закриває провадження у с
праві, якщо:
1) с
права не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;
2) відсутній предмет спору;
3) набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у с
праві, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами;
4) позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом;
5) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом;
6) суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у с
праві відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 186 цього Кодексу;
7) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у с
праві, якщо спірні
правовідносини не допускають
правонаступництва;
8) після відкриття провадження у с
праві між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
2. Про закриття провадження у с
праві суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.
3. Ухвала суду про закриття провадження у с
праві може бути оскаржена.
Стаття 256. Наслідки закриття провадження у справі
1. Якщо провадження у с
праві закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз’яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд с
прави. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз’яснити позивачеві про наявність у нього
права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про на
правлення с
прави за встановленою юрисдикцією, крім випадків об’єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у с
праві.
У разі надходження до суду с
прави, що підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку господарського чи адміністративного судочинства, провадження у с
праві не може бути закрите з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу.
2. У разі закриття провадження у с
праві повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв’язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій с
праві
права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Стаття 257. Залишення позову без розгляду
1. Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо:
1) позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності;
2) позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення с
прави;
3) належним чином повідомлений позивач повторно не з’явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд с
прави за його відсутності і його нез’явлення не перешкоджає розгляду с
прави;
4) у провадженні цього чи іншого суду є с
права із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
5) позивач до початку розгляду с
прави по суті подав заяву про залишення позову без розгляду;
6) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, і від відповідача не пізніше початку розгляду с
прави по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана;
7) дієздатна особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у с
праві за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява;
8) провадження у с
праві відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк;
9) позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору;
10) позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду;
11) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у с
праві, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у с
праві, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду;
12) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо
право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
2. Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має
право звернутися до суду повторно.
3. В ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету.
Глава 9. Судові рішення
Стаття 258. Види судових рішень
1. Судовими рішеннями є:
1) ухвали;
2) рішення;
3) постанови;
4) судові накази.
2. Процедурні питання, пов’язані з рухом с
прави в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у с
праві, питання про відкладення розгляду с
прави, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у с
праві, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
3. Розгляд с
прави по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
4. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.
5. У випадках, передбачених цим Кодексом, судовий розгляд закінчується постановленням ухвали чи видачею судового наказу.
Стаття 259. Порядок ухвалення судових рішень
1. Суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
2. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув с
праву.
3. Якщо в одному провадженні об’єднані кілька взаємопов’язаних самостійних вимог, суд може ухвалити щодо будь-якої вимоги часткове рішення та продовжити провадження в частині невирішених вимог. Якщо за вимогами, об’єднаними в одне провадження, відповідачем є одна особа, ухвалення часткового рішення не допускається у разі обґрунтованих заперечень з боку відповідача.
Суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду с
прави по суті.
4. Ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.
5. Ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до с
прави. Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до протоколу судового засідання.
6. У виняткових випадках залежно від складності с
прави складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо с
права розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п’ять днів з дня закінчення розгляду с
прави.
Складання повного тексту ухвали, залежно від складності с
прави, може бути відкладено на строк не більш як п’ять днів з дня оголошення вступної та резолютивної частин ухвали.
Судове рішення, що містить вступну та резолютивну частини, має бути підписане всім складом суду і приєднане до с
прави.
7. Ви
правлення в рішеннях і ухвалах повинні бути застережені перед підписом судді.
8. Усі судові рішення викладаються письмово у паперовій та електронній формах.
Судові рішення в електронній формі викладаються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, оприлюднюються в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), та підписуються електронним підписом судді (у разі колегіального розгляду — електронними підписами всіх суддів, які входять до складу колегії).
Стаття 260. Зміст ухвали суду
1. Ухвала, що викладається окремим документом, складається з:
1) вступної частини із зазначенням:
а) дати і місця її постановлення;
б) найменування суду, прізвища та ініціалів судді (суддів);
в) імен (найменувань) учасників с
прави;
2) описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, яка його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою;
3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу;
4) резолютивної частини із зазначенням:
а) висновків суду;
б) строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.
2. Ухвала, постановлена відповідно до статей 460, 479 та 487 цього Кодексу, також повинна відповідати вимогам, що містяться у зазначених статтях.
Стаття 261. Набрання ухвалою законної сили
1. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
2. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників с
прави, розгляду с
прави без повідомлення (виклику) учасників с
прави, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Стаття 262. Окрема ухвала суду
1. Суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
2. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними
правами, порушення процесуальних обов’язків, неналежного виконання професійних обов’язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.
3. Суд може постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та на
правити її органам, до повноважень яких належить притягнення таких осіб до дисциплінарної відповідальності, або органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність в діях (бездіяльності) таких осіб ознак кримінального
правопорушення.
4. Суд постановляє окрему ухвалу щодо свідка, експерта чи перекладача у разі виявлення під час розгляду с
прави відповідно не
правдивих показань, не
правдивого висновку експерта чи не
правильного перекладу, підробки доказів та на
правляє її прокурору чи органу досудового розслідування.
5. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-
правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення.
6. Окрема ухвала надсилається відповідним юридичним та фізичним особам, державним та іншим органам, посадовим особам, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені судом недоліки чи порушення чи запобігти їх повторенню. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно.
7. З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.
8. Окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанції.
9. Окрема ухвала може бути оскаржена особами, яких вона стосується. Окрема ухвала Верховного Суду оскарженню не підлягає.
10. Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального
права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі с
прав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
11. Окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального
правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк. За відповідним клопотанням прокурора або органу досудового розслідування вказаний строк може бути продовжено.
Стаття 263. Законність і обґрунтованість судового рішення
1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства
права, бути законним і обґрунтованим.
2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального
права із дотриманням норм процесуального
права.
3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
4. При виборі і застосуванні норми
права до спірних
правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм
права, викладені в постановах Верховного Суду.
5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
6. Якщо одна із сторін визнала пред’явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Стаття 264. Питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду
1. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення с
прави, та докази на їх підтвердження;
3) які
правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка
правова норма підлягає застосуванню до цих
правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
2. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
3. Ухвалюючи рішення у с
праві, суд, за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов’язаний із предметом спору
правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із не залежних від нього причин.
Стаття 265. Зміст рішення суду
1. Рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.
2. У вступній частині рішення зазначаються:
1) дата і місце його ухвалення;
2) найменування суду;
3) прізвище та ініціали судді або склад колегії суддів;
4) прізвище та ініціали секретаря судового засідання;
6) ім’я (найменування) сторін та інших учасників с
прави;
7) вимоги позивача;
8) прізвища та ініціали представників учасників с
прави.
3. В описовій частині рішення зазначаються:
1) стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача;
2) заяви, клопотання;
3) інші процесуальні дії у с
праві (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).
4. У мотивувальній частині рішення зазначаються:
1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних
правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;
2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення;
3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками с
прави, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику;
4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені
права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду;
5) норми
права, які застосував суд, та мотиви їх застосування;
6) норми
права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.
5. У резолютивній частині рішення зазначаються:
1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог;
2) розподіл судових витрат;
3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження;
4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників с
прави, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України;
6. Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).
7. У разі необхідності в резолютивній частині також вказується про:
1) порядок і строк виконання рішення;
2) надання відстрочення або розстрочення виконання рішення;
3) забезпечення виконання рішення;
4) повернення судового збору;
5) призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат;
6) дату складення повного судового рішення.
8. При розгляді первісного і зустрічного позовів та при розгляді позову третьої особи з самостійними вимогами у рішенні вказуються результати розгляду кожного з позовів.
9. У спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов’язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.
10. Суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
11. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за
правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.
12. У разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму.
13. У разі визнання судом недійсним кредитного договору, в якому виконання зобов’язання позичальника забезпечено заставою майна, а також у разі визнання недійсним договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором, суд накладає на таке майно арешт. Такий арешт може бути скасовано з підстав, передбачених законом.
Стаття 266. Рішення суду на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів
1. Суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов’язок чи
право стягнення є солідарним.
Стаття 267. Визначення порядку і строку виконання рішення суду, забезпечення його виконання
1. Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
2. Забезпечення виконання рішення здійснюється в порядку забезпечення позову. Забезпечення виконання рішення скасовується після повного виконання відповідачем рішення суду.
Стаття 268. Проголошення судового рішення
1. Рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд с
прави, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення суду.
2. При проголошенні рішення суду суддя не оголошує такі відомості щодо учасників с
прави:
1) місце проживання або перебування фізичних осіб із зазначенням адреси, номери телефонів чи інших засобів зв’язку, адреси електронної пошти, реєстраційні номери облікової картки платника податків, реквізити документів, що посвідчують особу, унікальні номери запису в Єдиному державному демографічному реєстрі;
2) реєстраційні номери транспортних засобів;
3) номери банківських рахунків, номери платіжних карток;
4) інформація, для забезпечення захисту якої розгляд с
прави або вчинення окремих процесуальних дій відбувалися в закритому судовому засіданні.
3. Головуючий у судовому засіданні роз’яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження.
4. У разі неявки всіх учасників с
прави у судове засідання, яким завершується розгляд с
прави, або розгляду с
прави без повідомлення (виклику) учасників с
прави, суд підписує рішення без його проголошення.
5. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників с
прави, є дата складення повного судового рішення.
6. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення суд повідомляє, коли буде складено повне рішення.
7. Рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до с
прави.
8. Після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення, крім випадків, визначених цим Кодексом.
9. Ухвали суду проголошуються негайно після їх постановлення за
правилами проголошення рішень суду.
10. В ухвалі, яку суд постановляє без виходу до нарадчої кімнати, оголошуються висновок суду та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку.
Стаття 269. Виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні
1. Суд може з власної ініціативи або за заявою учасників с
прави ви
правити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.
2. Питання про внесення ви
правлень вирішується без повідомлення учасників с
прави, про що постановляється ухвала. За ініціативою суду питання про внесення ви
правлень вирішується в судовому засіданні за участю учасників с
прави, проте їхня неявка не перешкоджає розгляду питання про внесення ви
правлень.
3. Заява про внесення ви
правлень розглядається протягом десяти днів після її надходження.
4. Ухвала про внесення ви
правлень надсилається всім особам, яким видавалося чи надсилалося судове рішення, що містить описки чи арифметичні помилки.
Стаття 270. Додаткове рішення суду
1. Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників с
прави чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про
право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;
3) судом не вирішено питання про судові витрати;
4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
2. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
3. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
4. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників с
прави в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
5. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.
Стаття 271. Роз’яснення судового рішення
1. За заявою учасників с
прави, державного виконавця, приватного виконавця суд роз’яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.
2. Подання заяви про роз’яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред’явлене до примусового виконання.
3. Суд розглядає заяву про роз’яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження. У разі необхідності суд може викликати учасників с
прави, державного чи приватного виконавця в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розглядові заяви про роз’яснення рішення.
4. Про роз’яснення або відмову у роз’ясненні судового рішення суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено.
Стаття 272. Вручення судового рішення
1. Копії повного судового рішення вручаються учасникам с
прави, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення.
2. У разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам с
прави, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення.
3. У разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам с
прави копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складання - в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса в особи відсутня.
4. За заявою учасника с
прави копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді.
5. Учасникам с
прави, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників с
прави, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
6. Днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його від
правлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
7. Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє.
8. Якщо судовим рішенням відповідачеві заборонено вчиняти певні дії або накладено арешт на його майно і виконання такого рішення потребуватиме вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами, в тому числі внесення записів до відповідних реєстрів, копія такого судового рішення також надсилається судом цим органам та (або) особам у порядку та строки, визначені цією статтею для негайного виконання.
Копія судового рішення про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, яке набрало законної сили, також надсилається судом відповідному державному органу, органу місцевого самоврядування, керівникові підприємства, установи чи організації, державному чи виборному органу, уповноваженому на прийняття рішення щодо звільнення або припинення повноважень особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, якої стосується відповідне судове рішення про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
9. Копії судових рішень можуть бути видані повторно за заявою особи у порядку, встановленому законодавством.
10. Судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
11. У випадку розгляду с
прави за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
12. Особа, яка не брала участі у с
праві, але щодо якої суд вирішив питання про її
права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, може отримати в суді, який розглядав с
праву як суд першої інстанції, копію рішення, що є в матеріалах цієї с
прави, ухваленого судом будь-якої інстанції.
Стаття 273. Набрання рішенням суду законної сили
1. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками с
прави, якщо апеляційну скаргу не було подано.
2. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Якщо с
праву розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов’язковим для особи, в інтересах якої було розпочато с
праву.
4. Якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має
право шляхом пред’явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Глава 10. Розгляд справ у порядку спрощеного провадження
Стаття 274. Справи, що розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження
1. У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються с
прави:
2) що виникають з трудових відносин;
3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.
2. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша с
права, віднесена до юрисдикції суду, за винятком с
прав, зазначених у частині четвертій цієї статті.
3. При вирішенні питання про розгляд с
прави в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:
1) ціну позову;
2) значення с
прави для сторін;
3) обраний позивачем спосіб захисту;
4) категорію та складність с
прави;
5) обсяг та характер доказів у с
праві, в тому числі чи потрібно у с
праві призначити експертизу, викликати свідків тощо;
6) кількість сторін та інших учасників с
прави;
7) чи становить розгляд с
прави значний суспільний інтерес;
8) думку сторін щодо необхідності розгляду с
прави за
правилами спрощеного позовного провадження.
4. В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті с
прави у спорах:
1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя;
2) щодо спадкування;
3) щодо приватизації державного житлового фонду;
4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу;
5) в яких ціна позову перевищує двісті п’ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
6) інші вимоги, об’єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
5. Суд відмовляє у розгляді с
прави за
правилами спрощеного позовного провадження або постановляє ухвалу про розгляд с
прави за
правилами загального позовного провадження, якщо після прийняття судом до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову відповідна с
права не може бути розглянута за
правилами спрощеного позовного провадження.
Стаття 275. Строк розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження
1. Суд розглядає с
прави у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у с
праві.
Стаття 276. Клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження
1. Клопотання позивача про розгляд с
прави в порядку спрощеного позовного провадження подається у письмовій формі одночасно з поданням позовної заяви або може міститися у ній.
2. Таке клопотання має стосуватися розгляду в порядку спрощеного позовного провадження всієї с
прави і не може стосуватися лише певної частини позовних вимог, інакше суд не приймає його до розгляду, про що зазначає в ухвалі про відкриття провадження у с
праві.
Стаття 277. Вирішення питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження
1. Питання про розгляд с
прави в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у с
праві.
2. У випадку, передбаченому частиною другою статті 274 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин с
прави може:
1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду с
прави в порядку спрощеного позовного провадження; або
2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути с
праву за
правилами загального позовного провадження.
3. Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд с
прави в порядку спрощеного позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у с
праві.
4. Якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду с
прави в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про:
1) залишення заяви відповідача без задоволення;
2) розгляд с
прави за
правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду с
прави по суті підготовчим засіданням.
5. Якщо відповідач не подасть у встановлений судом строк такі заперечення, він має
право ініціювати перехід до розгляду с
прави за
правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведе, що пропустив строк з поважних причин.
6. Якщо суд вирішив розглянути с
праву в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому постановив ухвалу про розгляд с
прави за
правилами загального позовного провадження, розгляд с
прави починається зі стадії відкриття провадження у с
праві. У такому випадку повернення до розгляду с
прави за
правилами спрощеного позовного провадження не допускається.
7. Частини друга - шоста цієї статті не застосовуються, якщо відповідно до цього Кодексу с
права підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження.
Стаття 278. Особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні
1. Відзив подається протягом п’ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у с
праві.
2. Позивач має
право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у с
праві.
3. Треті особи мають
право подати пояснення щодо позову в строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у с
праві, а щодо відзиву - протягом десяти днів із дня його отримання.
Стаття 279. Особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження
1. Розгляд с
прави у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за
правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду с
прави в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
2. Розгляд с
прави по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у с
праві, якщо судове засідання не проводиться.
3. Якщо для розгляду с
прави у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у с
праві, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у с
праві.
Підготовче засідання при розгляді с
прави у порядку спрощеного провадження не проводиться.
4. Перше судове засідання у с
праві проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у с
праві. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд с
прави з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.
5. Суд розглядає с
праву в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у с
праві матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд с
прави проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
6. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд с
прави в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:
1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) характер спірних
правовідносин та предмет доказування у с
праві не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин с
прави.
7. Клопотання про розгляд с
прави у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п’яти днів з дня отримання відзиву.
8. При розгляді с
прави у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті с
прави, а у випадку розгляду с
прави з повідомленням (викликом) учасників с
прави - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Глава 11. Заочний розгляд справи
Стаття 280. Умови проведення заочного розгляду справи
1. Суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у с
праві доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення с
прави.
2. У разі участі у с
праві кількох відповідачів заочний розгляд с
прави можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
3. У разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача.
Стаття 281. Порядок заочного розгляду справи
1. Про заочний розгляд с
прави суд постановляє ухвалу.
2. Розгляд с
прави і ухвалення рішення проводяться за
правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Стаття 282. Форма і зміст заочного рішення
1. За формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.
Стаття 283. Повідомлення про заочне рішення
1. Відповідачам, які не з’явилися в судове засідання, на
правляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.
Стаття 284. Порядок і строк подання заяви про перегляд заочного рішення
1. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
2. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
3. Учасник с
прави, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має
право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
4. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Стаття 285. Форма і зміст заяви про перегляд заочного рішення
1. Заява про перегляд заочного рішення повинна бути подана у письмовій формі.
2. У заяві про перегляд заочного рішення повинно бути зазначено:
1) найменування суду, який ухвалив заочне рішення;
2) ім’я (найменування) відповідача або його представника, які подають заяву, їх місце проживання чи місцезнаходження, номер засобів зв’язку;
3) обставини, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання та (або) неповідомлення їх суду, а також причин неподання відзиву, і докази про це;
4) посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача;
5) клопотання про перегляд заочного рішення;
6) перелік доданих до заяви матеріалів.
3. Заява про перегляд заочного рішення підписується особою, яка її подає.
4. До заяви про перегляд заочного рішення додаються її копії за кількістю учасників с
прави та копії всіх доданих до неї матеріалів.
5. До заяви про перегляд заочного рішення, поданої представником відповідача, додається довіреність або інший документ, який підтверджує його повноваження.
6. До заяви про перегляд заочного рішення додається документ про сплату судового збору.
7. До заяви про перегляд заочного рішення додаються докази, на які посилається заявник.
8. До неналежно оформленої заяви про перегляд заочного рішення застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Стаття 286. Дії суду після прийняття заяви про перегляд заочного рішення
1. Прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам с
прави. Одночасно суд повідомляє учасникам с
прави про дату, час і місце розгляду заяви.
2. Заява про перегляд заочного рішення повинна бути розглянута протягом п’ятнадцяти днів з дня її надходження.
Стаття 287. Порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення
1. Заява про перегляд заочного рішення розглядається в судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
2. Головуючий відкриває судове засідання і з’ясовує, хто з учасників с
прави з’явився, встановлює їх особу, перевіряє повноваження представників, після чого повідомляє зміст заяви і з’ясовує думку сторін та інших учасників с
прави щодо вимог про перегляд заочного рішення.
3. У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою:
1) залишити заяву без задоволення;
2) скасувати заочне рішення і призначити с
праву до розгляду за
правилами загального чи спрощеного позовного провадження.
4. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Стаття 288. Скасування та оскарження заочного рішення
1. Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з’явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для
правильного вирішення с
прави.
2. Позивач має
право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
3. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Стаття 289. Законна сила заочного рішення
1. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду с
прави.
Глава 12. Особливості позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави
Стаття 290. Пред’явлення позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави
1. Позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави подається та представництво держави в суді здійснюється прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. У с
правах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави щодо активів працівника Національного антикорупційного бюро України, прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури чи активів, набутих іншими особами в передбачених цією статтею випадках, звернення до суду та представництво держави в суді здійснюються прокурорами Генеральної прокуратури України за дорученням Генерального прокурора.
2. Позов пред’являється щодо:
активів, набутих після дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів" (263-20)
, якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п’ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену статтею 368-5 Кримінального кодексу України (
2341-14)
;
активів, набутих після дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів" (263-20)
, якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п’ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, а кримінальне провадження за статтею 368-5 Кримінального кодексу України (
2341-14)
, предметом злочину в якому були ці активи, закрите на підставі пунктів 3, 4, 5, 8, 10 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (
4651-17)
і відповідне рішення набуло статусу остаточного;
доходів, отриманих від активів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї частини.
3. Для визначення вартості активів, зазначених у частині другій цієї статті, застосовується вартість їх набуття, а у разі їх набуття безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, мінімальна ринкова вартість таких або аналогічних активів на дату набуття.
4. Позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може бути пред’явлено до особи, яка, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набула у власність активи, зазначені у частині другій цієї статті, та/або до іншої фізичної чи юридичної особи, яка набула у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню
права розпорядження ними.
5. Національне антикорупційне бюро України та Спеціалізована антикорупційна прокуратура, а у визначених законом випадках - Державне бюро розслідувань та Генеральна прокуратура України - вживають заходів щодо виявлення необґрунтованих активів та збору доказів їх необґрунтованості.
6. При визначенні різниці між вартістю набутих активів і законними доходами відповідно до частини другої цієї статті не враховуються активи, враховані при кваліфікації діяння у триваючому кримінальному провадженні за статтею 368-5 Кримінального кодексу України (
2341-14)
, у рішенні про закриття кримінального провадження, крім випадків його закриття на підставі пунктів 3, 4, 5, 8, 10 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (
4651-17)
, або у вироку суду за зазначеною статтею Кримінального кодексу України, які набрали законної сили.
7. У разі якщо ухвалення судового рішення щодо визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може вплинути на
права та обов’язки третіх осіб щодо таких активів, позивач зобов’язаний одночасно з пред’явленням позову повідомити про це таких третіх осіб і подати до суду заяву про залучення їх до участі у с
праві як третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. До такої заяви мають бути додані докази про на
правлення копій заяви особам, про залучення яких як третіх осіб подана заява.
8. Для цілей цієї глави:
1) термін "активи" означає грошові кошти (у тому числі готівкові кошти, кошти, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах), інше майно, майнові
права, нематеріальні активи, у тому числі криптовалюти, обсяг зменшення фінансових зобов’язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування;
2) під "набуттям активів" слід розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню
права розпорядження ними;
3) особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є особи, зазначені у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції" (
1700-18)
;
4) працівниками Національного антикорупційного бюро України є Директор бюро, його перший заступник, заступник, особи начальницького складу та державні службовці Національного антикорупційного бюро України;
5) термін "законні доходи" означає доходи,
правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема джерел, визначених пунктами 7 і 8 частини першої статті 46 Закону України "Про запобігання корупції" (
1700-18)
;
Стаття 291. Визнання необґрунтованими активів
1. Суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів.
Стаття 292. Правові наслідки визнання активів необґрунтованими
1. Активи, визнані судом відповідно до статті 291 цього Кодексу необґрунтованими, стягуються в дохід держави.
2. Якщо суд відповідно до статті 291 цього Кодексу визнає необґрунтованими частину активів, в дохід держави стягується частина активів відповідача, яка визнана необґрунтованою, а у разі неможливості виділення такої частини - її вартість.
3. У разі неможливості звернення стягнення на активи, визнані необґрунтованими, на відповідача покладається обов’язок сплатити вартість таких активів або стягнення звертається на інші активи відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів.
4. Стягнення в дохід держави активів, визнаних судом необґрунтованими, або інших активів відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "
Про виконавче провадження" (
1404-19)
, крім випадків здійснення такого стягнення в порядку, встановленому Законом України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та у
правління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" (
772-19)
.
Розділ IV
ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ
Глава 1. Загальні положення
Стаття 293. Окреме провадження
1. Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні с
прави про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони
прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових
прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних
прав.
2. Суд розглядає в порядку окремого провадження с
прави про:
1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх;
2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;
4) усиновлення;
5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;
6) відновлення
прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі;
7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;
8) визнання спадщини відумерлою;
9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;
10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;
11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
3. У порядку окремого провадження розглядаються також с
прави про надання
права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші с
прави у випадках, встановлених законом.
4. У випадках, встановлених пунктами 1, 3, 4, 9, 10 частини другої цієї статті, розгляд с
прав проводиться судом у складі одного судді і двох присяжних.
Стаття 294. Порядок розгляду справ окремого провадження
1. Під час розгляду с
прав окремого провадження суд зобов’язаний роз’яснити учасникам с
прави їхні
права та обов’язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією (
254к/96-ВР)
і законами України
прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об’єктивного з’ясування обставин с
прави.
2. З метою з’ясування обставин с
прави суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.
3. С
прави окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних
правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих с
прав встановлені цим розділом.
4. С
прави окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.
С
права про розірвання шлюбу за заявою особи, засудженої до позбавлення волі, може бути розглянута судом за участю представника такої особи.
5. С
прави окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду і не можуть бути закриті у зв’язку з укладенням мирової угоди.
6. Якщо під час розгляду с
прави у порядку окремого провадження виникає спір про
право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають
право подати позов на загальних підставах.
7. При ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
8. У рішенні суду про розірвання шлюбу зазначається про вибір прізвища тим з подружжя, який змінив прізвище під час державної реєстрації шлюбу, що розривається.
Глава 2. Розгляд судом справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи
Стаття 295. Підсудність
1. Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у закладі з надання психіатричної допомоги - за місцезнаходженням цього закладу.
2. Підсудність с
прав про обмеження цивільної дієздатності чи визнання недієздатним громадянина України, який проживає за її межами, визначається за клопотанням заявника ухвалою судді Верховного Суду.
Стаття 296. Особи, які можуть бути заявниками
1. Заяву про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути подано членами її сім’ї, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.
2. Заяву про обмеження
права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього
права може бути подано батьками (усиновлювачами), піклувальниками, органом опіки та піклування.
3. Заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім’ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.
Стаття 297. Зміст заяви
1. У заяві про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи мають бути викладені обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо, поставила себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.
2. У заяві про обмеження
права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього
права мають бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього
права.
3. У заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Стаття 298. Призначення експертизи
1. Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров’я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.
2. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у с
праві про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове на
правлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу.
Стаття 299. Розгляд справ
1. С
прави про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, щодо якої розглядається с
права про визнання її недієздатною, та представника органу опіки та піклування. З урахуванням стану здоров’я особи, щодо якої розглядається с
права про визнання її недієздатною, її участь у розгляді с
прави може відбуватися у режимі відеоконференції з психіатричного чи іншого лікувального закладу, в якому перебуває така особа, про що суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у с
праві.
Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається с
права про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом із урахуванням стану її здоров’я.
Для визначення фактичної можливості такої особи з’явитися в судове засідання, а також про можливість особисто дати пояснення по суті с
прави у разі необхідності суд може призначити відповідну експертизу.
2. Судові витрати, пов’язані з провадженням с
прави про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави.
3. Суд, установивши, що заявник діяв недобросовісно без достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати.
Стаття 300. Рішення суду
1. Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення
права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.
2. Суд за заявою органу опіки та піклування чи особи, призначеної піклувальником або опікуном, у місячний строк звільняє її від повноважень піклувальника або опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляє ухвалу. Суд за заявою особи, над якою встановлено піклування, може звільнити піклувальника від його повноважень і призначити за поданням органу опіки та піклування іншого піклувальника, про що постановляє ухвалу.
Суд розглядає питання про звільнення опікуна або піклувальника в судовому засіданні з повідомленням заінтересованих осіб. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про звільнення опікуна або піклувальника.
3. Скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, здійснюється за рішенням суду за заявою самої фізичної особи, її піклувальника, членів сім’ї або органу опіки та піклування.
4. Скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, в разі її видужання або значного поліпшення її психічного стану здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, членів сім’ї, органу опіки та піклування або самої особи, визнаної недієздатною.
5. Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається судом органу опіки та піклування, органам ведення Державного реєстру виборців за місцем проживання фізичної особи.
6. Строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначається судом, але не може перевищувати двох років.
7. Клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною має
право подати опікун, представник органу опіки та піклування не пізніше ніж за п’ятнадцять днів до закінчення строку, визначеного частиною шостою цієї статті.
8. Клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною повинно містити обставини, що свідчать про продовження хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого особа продовжує не усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, підтверджені відповідним висновком судово-психіатричної експертизи.
9. Суд зобов’язаний розглянути клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною до закінчення строку його дії в порядку, встановленому статтею 299 цього Кодексу.
Глава 2-1. Розгляд судом справ про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх
Стаття 300-1. Підсудність
1. Заява про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх подається до суду за місцем проживання такої особи.
Стаття 300-2. Особи, які можуть бути заявниками
1. Заяву про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх може бути подано членами сім’ї першого ступеня споріднення або законними представниками такої особи.
Стаття 300-3. Зміст заяви
1. У заяві про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх мають бути викладені обставини, що підтверджують підстави для обмеження фізичної особи у відвідування гральних закладів та участі в азартних іграх, а саме:
1) перевищення витрат на гру над особистими доходами особи, що ставить особу або її сім’ю у скрутне матеріальне становище;
2) наявність у особи боргових зобов’язань на суму більше 100 прожиткових мінімумів доходів громадян;
3) несплата особою аліментів впродовж більше трьох місяців;
4) отримання особою або членами її сім’ї житлової субсидії чи пільг на сплату житлово-комунальних послуг;
5) скрутне матеріальне становище особи чи членів її сім’ї, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати.
Стаття 300-4. Розгляд справ
1. С
прави про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх суд розглядає за участю заявника та особи, стосовно якої розглядається с
права.
2. Судові витрати, пов’язані з провадженням с
прави про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх, відносяться на рахунок держави.
3. Суд, установивши, що заявник діяв недобросовісно, без достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати.
Стаття 300-5. Рішення суду
1. Суд, ухвалюючи рішення про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх, встановлює строк дії такого обмеження, що не може бути меншим від строку, встановленого Законом України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" (768-20)
.
2. Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державного регулювання у сфері організації та проведення азартних ігор.
Глава 3. Розгляд судом справ про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності
Стаття 301. Підсудність
1. Заява неповнолітньої особи, яка досягла шістнадцятирічного віку, про надання їй повної цивільної дієздатності у випадках, встановлених
Цивільним кодексом України (
435-15)
, за відсутності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника подається до суду за місцем її проживання.
2. Підсудність с
прав про надання неповнолітній особі - громадянину України, який проживає за її межами, у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, повної цивільної дієздатності визначається за клопотанням заявника ухвалою судді Верховного Суду.
Стаття 302. Зміст заяви
1. У заяві про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності повинні бути викладені дані про те, що неповнолітня особа працює за трудовим договором або є матір’ю чи батьком дитини відповідно до актового запису цивільного стану.
Стаття 303. Розгляд справи
1. С
прави про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності суд розглядає за участю заявника, одного або обох батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а також представників органів опіки та піклування. Участь представників органів опіки та піклування у розгляді с
прави є обов’язковою.
Стаття 304. Рішення суду
1. Суд, розглянувши заяву про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності по суті, ухвалює рішення, яким задовольняє або відмовляє у задоволенні вимоги заявника.
2. У разі задоволення заявленої вимоги неповнолітній особі надається повна цивільна дієздатність після набрання рішенням суду законної сили.
3. Рішення суду про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування.
Глава 4. Розгляд судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою
Стаття 305. Підсудність
1. Заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.
Стаття 306. Зміст заяви
1. У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Стаття 307. Підготовка справи до розгляду
1. Суд до початку розгляду с
прави встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи реєстрації місця проживання осіб або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.
2. Одночасно суд вживає заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, якщо опіку над майном ще не встановлено.
Стаття 308. Розгляд справи
1. Суд розглядає с
праву за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати, і ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою.
2. Після набрання законної сили рішенням про оголошення фізичної особи померлою суд надсилає рішення відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті фізичної особи, а також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, - відповідного органу місцевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. За наявності в населеному пункті кількох нотаріусів, а також у випадках, коли місце відкриття спадщини невідоме, рішення надсилається до державного нотаріального архіву з метою передачі його за належністю уповноваженому нотаріусу для вжиття заходів з охорони спадкового майна.
Стаття 309. Дії суду в разі появи фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою
1. У разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголосив її померлою, призначає с
праву до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Заяву може бути подано особою, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, або іншою заінтересованою особою.
2. Копію рішення суд надсилає відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для анулювання актового запису про смерть.
Глава 5. Розгляд судом справ про усиновлення
Стаття 310. Підсудність
1. Заява про усиновлення дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, подається до суду за місцем їх проживання.
Стаття 311. Зміст заяви
1. Заява про усиновлення дитини повинна містити: найменування суду, до якого подається заява, ім’я, місце проживання заявника, а також прізвище, ім’я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров’я дитини. Заява про усиновлення дитини може також містити клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявника матір’ю або батьком дитини.
2. До заяви про усиновлення дитини за наявності мають бути додані такі документи:
1) копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, - при усиновленні дитини одним із подружжя;
2) медичний висновок про стан здоров’я заявника;
3) довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи;
4) документ, що підтверджує
право власності або користування жилим приміщенням;
5) інші документи, визначені законом.
3. До заяви про усиновлення дитини особами без громадянства, що постійно проживають за межами України, або іноземцями, крім документів, зазначених у частині другій цієї статті, додаються дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади, висновок компетентного органу відповідної держави про умови їх життя і можливість бути усиновлювачами, дозвіл компетентного органу відповідної держави на в’їзд усиновленої дитини та її постійне проживання на території цієї держави, зобов’язання усиновлювача, оформлене в нотаріальному порядку, про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можливості спілкування з дитиною.
4. До заяви громадян України про усиновлення дитини, яка є громадянином іншої держави, крім документів, зазначених у частині другій цієї статті, додаються згода законного представника дитини та згода компетентного органу держави, громадянином якої є дитина.
5. Документи усиновлювачів, які є громадянами інших держав, мають бути у встановленому законодавством порядку легалізовані, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Такі документи повинні бути перекладені українською мовою, а переклад має бути засвідчений нотаріально.
6. Заява про усиновлення повнолітньої особи повинна містити відомості, зазначені у частині першій цієї статті, а також дані про відсутність матері, батька або позбавлення піклування. До заяви мають бути додані документи, зазначені у пункті 1 частини другої цієї статті, а також згода особи на усиновлення.
Стаття 312. Підготовка справи до розгляду
1. Суддя під час підготовки с
прави про усиновлення дитини до розгляду вирішує питання про участь у ній як заінтересованих осіб відповідного органу опіки та піклування, а у с
правах, провадження в яких відкрито за заявами іноземних громадян, - уповноваженого органу виконавчої влади.
2. Орган опіки та піклування повинен подати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.
3. До висновку органу опіки та піклування мають бути додані:
1) акт обстеження умов життя заявника, складений за місцем його проживання;
2) свідоцтво про народження дитини;
3) медичний висновок про стан здоров’я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток;
4) у випадках, встановлених законом, згода батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров’я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення.
Суд у разі необхідності може вимагати подання інших документів.
Стаття 313. Розгляд справи
1. Суд розглядає с
праву про усиновлення дитини за обов’язковою участю заявника, органу опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров’я усвідомлює факт усиновлення, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати.
2. Суд розглядає с
праву про усиновлення повнолітньої особи з обов’язковою участю заявника (заявників), усиновлюваної особи, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати.
3. Для забезпечення таємниці усиновлення у випадках, встановлених Сімейним кодексом України (
2947-14)
, суд розглядає с
праву в закритому судовому засіданні.
4. Суд перевіряє законність підстав для усиновлення, в тому числі наявність згоди усиновлюваної дитини, якщо така згода є необхідною, або наявність згоди усиновлюваної повнолітньої особи.
Стаття 314. Рішення суду
1. За результатами розгляду заяви про усиновлення суд ухвалює рішення.
2. У разі задоволення заяви суд зазначає у резолютивній частині рішення про усиновлення дитини або повнолітньої особи заявником (заявниками).
3. За клопотанням заявника (заявників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження усиновленої дитини, про зміну імені, прізвища, по батькові усиновленої повнолітньої особи, про запис усиновлювачів батьками.
4. Судові витрати, пов’язані з розглядом с
прави про усиновлення, відносяться на рахунок заявника (заявників).
5. Якщо після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили батьки дитини відкликали свою згоду на її усиновлення, суд скасовує своє рішення і поновлює розгляд с
прави.
6. У разі відкликання заяви про усиновлення після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили, суд скасовує своє рішення і залишає заяву без розгляду.
7. Усиновлення вважається здійсненим із дня набрання законної сили рішенням суду. Для внесення змін до актового запису про народження усиновленої дитини або повнолітньої особи копія рішення суду надсилається до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення, а у с
правах про усиновлення дітей іноземцями - також до уповноваженого органу виконавчої влади.
Глава 6. Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення
Стаття 315. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення
1. Суд розглядає с
прави про встановлення факту:
1) родинних відносин між фізичними особами;
2) перебування фізичної особи на утриманні;
3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню;
4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;
5) проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу;
6) належності
правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім’я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім’ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;
7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;
8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;
9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
2. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових
прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
3. С
прави про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об’єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.
4. Суддя відмовляє у відкритті провадження у с
праві, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про
право, а якщо спір про
право буде виявлений під час розгляду с
прави, - залишає заяву без розгляду.
Стаття 316. Підсудність
1. Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
2. Підсудність с
прав за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, визначається за його клопотанням ухвалою судді Верховного Суду.
Стаття 317. Особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України
1. Заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.
Заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
2. С
прави про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.
3. У рішенні про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, зокрема, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків.
4. Ухвалене судом рішення у с
правах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Рішення у с
правах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
5. Копія судового рішення видається учасникам с
прави, негайно після проголошення такого рішення або невідкладно надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації народження або смерті особи.
Стаття 318. Зміст заяви
1. У заяві повинно бути зазначено:
1) який факт заявник просить встановити та з якою метою;
2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
3) докази, що підтверджують факт.
2. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
Стаття 319. Зміст рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення
1. У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
2. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Глава 7. Розгляд судом справ про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі
Стаття 320. Підсудність
1. Особа, яка втратила цінний папір на пред’явника або вексель, може звернутися до суду із заявою про визнання їх недійсними і про відновлення її
прав на втрачений цінний папір.
2. Заява подається до суду за місцезнаходженням емітента цінного папера на пред’явника або за місцем платежу за векселем.
Стаття 321. Зміст заяви
1. У заяві до суду про визнання втраченого цінного папера на пред’явника або векселя недійсним та відновлення
прав на них повинно бути зазначено:
1) ім’я і місце проживання заявника, найменування та місцезнаходження юридичної особи - заявника;
2) обставини, за яких втрачено цінний папір на пред’явника або вексель;
3) повну і точну назву емітента втраченого цінного папера на пред’явника і його реквізити, а для векселя - вид, номер бланка, суму векселя, дату і місце складання, строк та місце платежу, найменування векселедавця та інших, відомих заявнику, зобов’язаних за векселем осіб, а також першого векселедержателя.
Стаття 322. Ухвала суду до судового розгляду
1. Суд, одержавши заяву, своєю ухвалою <parbold>постановляє:</parbold>
1) зробити публікацію про виклик держателя втраченого цінного папера на пред’явника або векселя до суду;
2) заборонити здійснювати будь-які операції за втраченим цінним папером на пред’явника або за векселем.
2. Ухвала надсилається емітенту втраченого цінного папера на пред’явника. У с
праві про визнання недійсним втраченого векселя та відновлення
прав на нього ухвала суду надсилається негайно зобов’язаним за векселем особам, якщо їх адреси відомі суду, а також, якщо строк платежу за векселем не настав, на адресу всіх нотаріусів відповідного нотаріального округу, на території якого знаходиться місце платежу за векселем. При пред’явленні векселя нотаріусу для вчинення протесту, щодо якого постановлено ухвалу, якою заборонено будь-які операції за ним, нотаріус зобов’язаний повідомити відповідний суд про пред’явлення такого векселя для вчинення протесту.
3. З дати постановлення ухвали суду зупиняється перебіг усіх строків щодо обігу втраченого цінного папера на пред’явника або векселя, встановлених законодавством про обіг векселів.
Стаття 323. Зміст публікації
1. Публікація про виклик держателя втраченого цінного папера на пред’явника або векселя, з приводу яких подано заяву до суду, повинна містити інформацію, визначену пунктами 1 і 3 частини першої статті 321 цього Кодексу, а також пропозицію держателя втраченого цінного папера на пред’явника або векселя повідомити суд у тримісячний строк про свої
права на цінний папір або вексель.
2. Публікація робиться за рахунок заявника у місцевій газеті за місцезнаходженням емітента цінного папера або за місцем платежу векселя, а також в одному з офіційних друкованих видань.
Стаття 324. Обов’язки держателя втраченого цінного папера на пред’явника або векселя
1. Держатель втраченого цінного папера на пред’явника або векселя повинен у встановлений строк подати до суду, який постановив ухвалу, разом з цінним папером на пред’явника або векселем заяву про те, що він є його держателем.
Стаття 325. Строк пред’явлення позову заявником до держателя втраченого цінного папера на пред’явника або векселя
1. Якщо держатель втраченого цінного папера на пред’явника або векселя подасть заяву до суду, суд постановляє ухвалу про залишення заяви про визнання втраченого цінного папера на пред’явника або векселя недійсним і відновлення
прав на нього без розгляду та встановлює строк для пред’явлення заявником позову в загальному порядку до держателя цього цінного папера на пред’явника або векселя про їх витребування.
2. Строк пред’явлення позову заявником до держателя втраченого цінного папера на пред’явника або векселя не може бути більшим двох місяців.
3. Якщо заявник у встановлений судом строк не пред’явить позову до держателя втраченого цінного папера на пред’явника або векселя, суд постановляє ухвалу про зняття заборони здійснювати будь-які операції за цінним папером на пред’явника або за векселем.
4. Копія ухвали надсилається особам, зазначеним у частині другій статті 322 цього Кодексу.
Стаття 326. Призначення справи до розгляду
1. Якщо протягом тримісячного строку з дня публікації про виклик держателя втраченого цінного папера на пред’явника або векселя не надійде заяви, зазначеної у частині першій статті 324 цього Кодексу, суд призначає с
праву до розгляду.
2. Про день розгляду с
прави суд повідомляє заявника, емітента втраченого цінного папера на пред’явника або зобов’язаних за векселем осіб.
Стаття 327. Вирішення справи
1. За результатами розгляду с
прави суд ухвалює рішення про визнання втраченого цінного папера на пред’явника або векселя недійсним або про відмову в задоволенні заявленої вимоги. Рішення про визнання втраченого цінного папера на пред’явника або векселя недійсним є підставою для видачі заявникові цінного папера на пред’явника замість визнаного недійсним або проведення визначених ним операцій; для здійснення платежу за векселем або для видачі заявникові векселя замість визнаного недійсним та для відновлення зобов’язаними за векселем особами передавальних написів.
2. Рішення суду про визнання недійсним втраченого цінного папера на пред’явника або векселя публікується в порядку, встановленому частиною другою статті 323 цього Кодексу.
Стаття 328. Права держателя цінного папера на пред’явника або векселя щодо відшкодування збитків
1. У разі ухвалення судом рішення про відмову в задоволенні заявленої вимоги держатель цінного папера на пред’явника або векселя має
право звернутися до суду із заявою про відшкодування за рахунок заявника збитків, заподіяних йому забороною здійснювати будь-які операції за цінним папером на пред’явника або за векселем.
2. Держатель цінного папера на пред’явника або векселя, який не заявив вчасно з будь-яких причин про своє
право на цінний папір на пред’явника або вексель, може пред’явити позов до особи, за якою визнано
право на цінний папір на пред’явника або на вексель.
Глава 8. Розгляд судом справ про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність
Стаття 329. Підсудність
1. Заява про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади за умов, визначених
Цивільним кодексом України (
435-15)
, подається до суду за місцезнаходженням цієї речі органом, уповноваженим у
правляти майном відповідної територіальної громади.
Стаття 330. Зміст заяви
1. У заяві про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність відповідної територіальної громади повинно бути зазначено, яку нерухому річ заявник просить передати у власність територіальної громади, основні характеристики нерухомої речі, посилання на документи про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію
прав на нерухоме майно, друковані засоби масової інформації, в яких було зроблено оголошення про взяття відповідної нерухомої речі на облік.
Стаття 331. Відмова в прийнятті заяви
1. Суд відмовляє в прийнятті заяви про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади, якщо вона не взята на облік органом, який здійснює державну реєстрацію
права на нерухоме майно, або якщо заяву подано до закінчення одного року з дня взяття її на облік.
Стаття 332. Розгляд справи
1. С
права про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади розглядається судом за участю заявника з обов’язковим повідомленням усіх заінтересованих осіб.
Стаття 333. Рішення суду
1. Суд, встановивши, що нерухома річ є безхазяйною та взята на облік органом, який здійснює державну реєстрацію
прав на нерухоме майно, а також що сплив один рік з дня взяття на облік нерухомої речі, ухвалює рішення про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність відповідної територіальної громади.
Глава 9. Розгляд судом справ про визнання спадщини відумерлою
Стаття 334. Підсудність
1. Заява про визнання спадщини відумерлою у випадках, встановлених
Цивільним кодексом України (
435-15)
, подається до суду за місцем відкриття спадщини або за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини.
Стаття 335. Зміст заяви
1. У заяві про визнання спадщини відумерлою мають бути зазначені відомості про час і місце відкриття спадщини, про майно, що становить спадщину, а також докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцю, про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від
права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від її прийняття.
Стаття 336. Відмова в прийнятті заяви
1. Суд відмовляє в прийнятті заяви про визнання спадщини відумерлою, якщо заява подана до закінчення одного року з часу відкриття спадщини.
Стаття 337. Розгляд справи
1. С
права про визнання спадщини відумерлою розглядається судом з обов’язковою участю заявника та з обов’язковим повідомленням усіх заінтересованих осіб.
2. С
права про визнання спадщини відумерлою розглядається судом з обов’язковим залученням до участі у с
праві органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини та (або) за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини.
Стаття 338. Рішення суду
1. Суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від
права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.
Глава 10. Розгляд заяви про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку
Стаття 339. Підсудність
1. За умов, визначених Законом України "
Про психіатричну допомогу" (
1489-14)
, заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги та її продовження в примусовому порядку подається до суду за місцем проживання особи, а заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.
2. Заява особи, якій за рішенням суду надається амбулаторна психіатрична допомога у примусовому порядку, або її законного представника про припинення цієї допомоги подається до суду за місцем проживання особи, а про припинення госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку - до суду за місцезнаходженням закладу з надання психіатричної допомоги.
Стаття 340. Зміст заяви і строк її подання
1. У заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом.
2. До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусово амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.
3. У заяві фізичної особи або її законного представника про припинення амбулаторної психіатричної допомоги чи госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку мають бути зазначені обставини і докази, на яких ґрунтуються ці вимоги.
4. У випадках, коли відповідно до закону госпіталізація у примусовому порядку була проведена за рішенням лікаря-психіатра і визнана доцільною комісією лікарів-психіатрів, заклад з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, на
правляє до суду заяву про її госпіталізацію у примусовому порядку протягом 24 годин.
Стаття 341. Розгляд справи
1. Заява про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку розглядається судом у такі строки з дня її надходження до суду: про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги - протягом 24 годин; про психіатричний огляд - протягом трьох днів; про надання амбулаторної психіатричної допомоги, її продовження та продовження госпіталізації - протягом десяти днів.
2. С
права за заявою про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку чи про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізацію у примусовому порядку розглядається за присутності особи, стосовно якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку, з обов’язковою участю прокурора, лікаря-психіатра, представника закладу з надання психіатричної допомоги, що подав заяву, та законного представника особи, стосовно якої розглядаються питання, пов’язані з наданням психіатричної допомоги.
3. З урахуванням стану здоров’я особи, стосовно якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку, її участь у розгляді с
прави може відбуватися у режимі відеоконференції з закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває така особа, про що суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у с
праві.
Стаття 342. Рішення суду
1. Залежно від встановлених обставин суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні, яке підлягає негайному виконанню. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
2. Рішення про задоволення заяви лікаря-психіатра, представника закладу з надання психіатричної допомоги є підставою для надання відповідної психіатричної допомоги у примусовому порядку.
3. Рішення про відмову в задоволенні заяви про продовження амбулаторної психіатричної допомоги, продовження госпіталізації, а також рішення про задоволення заяви фізичної особи чи її законного представника є підставою для припинення надання зазначеної примусової психіатричної допомоги.
4. Якщо під час судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час примусової госпіталізації або, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час примусової госпіталізації, суддя зобов’язаний забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи та надіслати відповідному органу досудового розслідування окрему ухвалу щодо необхідності проведення дослідження фактів застосування насильства та вжиття необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.
Глава 11. Розгляд судом справ про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу
Стаття 343. Підсудність
1. Заява про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження строку примусової госпіталізації хворого на заразну форму туберкульозу подається до суду за місцезнаходженням протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим, або до суду за місцем виявлення такого хворого.
Стаття 344. Зміст і строк подання заяви
1. У заяві про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження строку примусової госпіталізації мають бути зазначені встановлені законом підстави для такої госпіталізації. До заяви додається мотивований висновок лікаря про необхідність примусової госпіталізації до протитуберкульозного закладу або про продовження строку примусової госпіталізації, в якому зазначається строк, протягом якого буде проведено лікування.
2. Заява подається протягом 24 годин з часу виявлення порушення хворим на заразну форму туберкульозу протиепідемічного режиму.
Стаття 345. Розгляд справи
1. С
прави про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження строку примусової госпіталізації суд розглядає не пізніше 24 годин після відкриття провадження у с
праві. Особі має бути надано
право особистої участі в судовому засіданні, за винятком випадків, коли за даними протитуберкульозного закладу така особа становить загрозу розповсюдження хвороби.
2. Участь у розгляді с
прави представника протитуберкульозного закладу, за заявою якого відкрито провадження у с
праві, представника особи, стосовно якої вирішується питання про примусову госпіталізацію або про продовження строку примусової госпіталізації, є обов’язковою.
Стаття 346. Рішення суду
1. Розглянувши заяву про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження строку примусової госпіталізації, суд ухвалює рішення, яким відхиляє або задовольняє заяву.
2. Рішення про задоволення заяви, зазначеної у частині першій цієї статті, підлягає негайному виконанню та є підставою для примусової госпіталізації або продовження строку примусової госпіталізації особи в протитуберкульозному закладі на встановлений законом строк.
3. Після набрання законної сили рішенням суду про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження строку примусової госпіталізації суд надсилає рішення відповідному органу місцевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони майна особи, стосовно якої ухвалено рішення суду.
Глава 12. Розгляд судом справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб
Стаття 347. Підсудність
1. Заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи у випадках, встановлених законом, подається до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу.
Стаття 348. Зміст заяви
1. У заяві до суду про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи має бути зазначено:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) ім’я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представника заявника, коли заява подається представником;
3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю;
4) обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або
прав та інтересів, які порушено;
5) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання.
Стаття 349. Розгляд справи
1. С
права про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядається у п’ятиденний строк з дня надходження заяви у закритому судовому засіданні з повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, а у випадках, коли с
права розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, - з повідомленням лише заявника.
2. Неявка в судове засідання без поважних причин заявника та (або) особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, чи їх представників або представника банку не перешкоджає розгляду с
прави, якщо суд не визнав їхню участь обов’язковою.
3. Якщо під час розгляду с
прави буде встановлено, що заява ґрунтується на спорі, який розглядається в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають
право подати позов на загальних підставах.
Стаття 350. Рішення суду
1. У рішенні про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи зазначаються:
1) ім’я (найменування) одержувача інформації, його місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представника одержувача, якщо інформація надається представникові;
2) ім’я (найменування) особи, щодо якої банк має розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, місце проживання або місцезнаходження цієї особи;
3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю;
4) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, що має бути надана банком одержувачу, та мета її використання.
2. Якщо під час судового розгляду буде встановлено, що заявник вимагає розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи без підстав і повноважень, визначених законом, то суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні заяви.
3. Ухвалене судом рішення підлягає негайному виконанню. Копії рішення суд надсилає банку, що обслуговує юридичну або фізичну особу, заявнику та особі, щодо якої надається інформація. Особа, щодо якої банк розкриває банківську таємницю, або заявник мають
право у п’ятиденний строк оскаржити ухвалене судом рішення до апеляційного суду в установленому порядку. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Глава 13. Розгляд судом справ про видачу і продовження обмежувального припису
Стаття 350-1. Підсудність
1. Заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а якщо зазначена особа перебуває у закладі, що належить до загальних чи спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, - за місцезнаходженням цього закладу.
Стаття 350-2. Особи, які можуть бути заявниками
1. Заява про видачу обмежувального припису може бути подана:
1) особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (2229-19)
;
2) особою, яка постраждала від насильства за ознакою статі, або її представником - у випадках, визначених Законом України "Про забезпечення рівних
прав та можливостей жінок і чоловіків" (
2866-15)
;
3) батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (2229-19)
, або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України "Про забезпечення рівних
прав та можливостей жінок і чоловіків" (
2866-15)
;
4) опікуном, органом опіки та піклування в інтересах недієздатної особи, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (2229-19)
, або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України "Про забезпечення рівних
прав та можливостей жінок і чоловіків" (
2866-15)
.
Стаття 350-3. Заінтересовані особи у справах про видачу обмежувального припису
1. Заінтересованими особами у с
правах про видачу обмежувального припису є особи, стосовно яких подано заяву про видачу обмежувального припису.
2. Заінтересованими особами також можуть бути інші фізичні особи,
прав та інтересів яких стосується заява про видачу обмежувального припису, а також органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції.
Стаття 350-4. Зміст заяви
1. У заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) заявника та заінтересованої особи, їх місце проживання чи перебування, поштовий індекс, відомі номери засобів зв’язку та адреси електронної пошти, у разі якщо заява подається особою, зазначеною у пунктах 3 і 4 частини першої статті 350-2 цього Кодексу, - процесуальне становище особи, яка подає заяву, із зазначенням її імені (прізвища, імені та по батькові), місця проживання чи перебування, поштового індексу, відомих номерів засобів зв’язку та адреси електронної пошти, а також ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) дитини або недієздатної особи, в інтересах якої подається заява, місце її проживання чи перебування, поштовий індекс, відомі номери засобів зв’язку та адреси електронної пошти, якщо такі відомі;
3) обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
2. У разі неможливості надати докази, визначені пунктом 3 частини першої цієї статті, до заяви може бути додано клопотання про їх витребування.
Стаття 350-5. Розгляд справи
1. С
права про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, с
права може розглядатися без його участі.
Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду с
прави про видачу обмежувального припису.
2. Суд розглядає с
праву про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду.
3. Судові витрати, пов’язані з розглядом с
прави про видачу обмежувального припису, відносяться на рахунок держави.
Стаття 350-6. Рішення суду
1. Розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
2. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження
прав особи, яка вчинила домашнє насильство чи насильство за ознакою статі, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (2229-19)
або Законом України "Про забезпечення рівних
прав та можливостей жінок і чоловіків" (
2866-15)
, на строк від одного до шести місяців.
3. Обмежувальний припис, виданий судом стосовно особи, яка на момент винесення рішення суду не досягла вісімнадцятирічного віку, не може обмежувати
право проживання (перебування) цієї особи у місці свого постійного проживання (перебування).
4. Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
Стаття 350-7. Продовження обмежувального припису
1. За заявою осіб, визначених статтею 350-2 цього Кодексу, обмежувальний припис може бути продовжений судом на строк не більше шести місяців після закінчення строку, встановленого рішенням суду згідно з частиною другою статті 350-6 цього Кодексу.
Стаття 350-8. Вручення рішення суду, повідомлення про видачу або продовження обмежувального припису
1. Копії повного рішення суду вручаються учасникам с
прави, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення. Учасникам с
прави, які не були присутні у судовому засіданні, копія рішення суду надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення негайно, але не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення.
2. Про видачу або продовження обмежувального припису суд не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення повідомляє уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника для взяття особи, стосовно якої видано або продовжено обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також районні, районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад за місцем проживання (перебування) заявника.
Розділ V
ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ
Глава 1. Апеляційне провадження
§ 1. Апеляційна скарга
Стаття 351. Суди апеляційної інстанції
1. Судом апеляційної інстанції у цивільних с
правах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Судом апеляційної інстанції у с
правах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави є Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 26 цього Кодексу.
2. Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.
Стаття 352. Право апеляційного оскарження
1. Учасники с
прави, а також особи, які не брали участі у с
праві, якщо суд вирішив питання про їхні
права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають
право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
2. Учасники с
прави, особи, які не брали участі у с
праві, якщо суд вирішив питання про їхні
права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають
право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
3. Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у с
праві, але суд вирішив питання про її
права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, така особа користується процесуальними
правами і несе процесуальні обов’язки учасника с
прави.
Стаття 353. Ухвали, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду
1. Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо:
1) відмови у видачі судового наказу;
2) забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів;
3) забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову;
4) скасування забезпечення позову, відмови в скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову або відмови у забезпеченні позову;
5) зустрічного забезпечення або зміни чи скасування зустрічного забезпечення;
6) повернення заяви позивачеві (заявникові);
7) відмови у відкритті провадження у с
праві;
9) передачі с
прави на розгляд іншого суду;
10) відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк;
11) затвердження мирової угоди;
12) призначення експертизи;
13) визначення розміру судових витрат;
14) зупинення провадження у с
праві;
15) закриття провадження у с
праві;
16) залишення позову (заяви) без розгляду;
17) окрема ухвала;
18) стягнення штрафу в порядку процесуального примусу;
19) внесення або відмови у внесенні ви
правлень у рішення;
20) відмови ухвалити додаткове рішення;
21) роз’яснення або відмови у роз’ясненні судового рішення;
22) повернення заяви про перегляд заочного рішення;
23) відмови у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами;
24) поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання;
25) ви
правлення помилки у виконавчому документі або визнання його таким, що не підлягає виконанню;
26) відстрочення і розстрочення, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення;
27) розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця;
28) заміни сторони у с
праві (процесуальне
правонаступництво) або сторони виконавчого провадження;
29) повороту виконання рішення суду чи відмови у повороті виконання рішення;
30) звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, чи нерухоме майно,
право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку;
31) тимчасового обмеження у
праві виїзду за межі України;
31-1) скасування тимчасового обмеження у
праві виїзду за межі України;
32) визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами;
33) тимчасового влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу;
34) оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини;
35) примусового проникнення до житла;
36) звільнення (призначення) опікуна чи піклувальника;
37) відмови у відкритті провадження у с
праві про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу;
38) повернення заяви про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу;
39) повернення заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу;
40) залишення без розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження;
41) відновлення повністю або частково втраченого судового провадження чи відмови в його відновленні.
2. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Стаття 354. Строк на апеляційне оскарження
1. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п’ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду с
прави (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників с
прави, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
2. Учасник с
прави, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має
право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:
1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
3. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Стаття 355. Порядок подання апеляційної скарги
1. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Стаття 356. Форма і зміст апеляційної скарги
1. Апеляційна скарга подається у письмовій формі.
2. В апеляційній скарзі мають бути зазначені:
1) найменування суду, до якого подається скарга;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає апеляційну скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв’язку та електронної пошти, офіційна електронна адреса, за наявності;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) інших учасників с
прави, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб);
4) рішення або ухвала, що оскаржуються;
5) в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для с
прави, та (або) не
правильність установлення обставин, які мають значення для с
прави, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, не
правильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) не
правильне визначення відповідно до встановлених судом обставин
правовідносин тощо);
6) нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції;
7) клопотання особи, яка подала скаргу;
8) дата отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується;
9) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
3. Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи.
4. До апеляційної скарги додаються:
1) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо апеляційна скарга подана представником і ці документи раніше не подавалися;
2) копії скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості учасників с
прави;
3) документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону;
4) докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції (за наявності).
5. Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.
§ 2. Відкриття апеляційного провадження
Стаття 357. Залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги
1. Апеляційна скарга реєструється у день її надходження до суду апеляційної інстанції та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, визначеному в порядку, встановленому статтею 33 цього Кодексу.
2. До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
3. Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має
право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
4. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
5. Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо:
1) апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має
права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;
2) до постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання;
3) скаргу подано в інший спосіб, ніж до суду апеляційної інстанції;
4) скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
6. Питання про залишення апеляційної скарги без руху суддя-доповідач вирішує протягом п’яти днів з дня надходження апеляційної скарги. Питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п’яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
7. Про повернення апеляційної скарги постановляється ухвала, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.
8. Копія ухвали про повернення апеляційної скарги надсилається учасникам с
прави у порядку, визначеному статтею 272 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення апеляційної скарги разом з апеляційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія апеляційної скарги залишається в суді апеляційної інстанції.
Стаття 358. Відмова у відкритті апеляційного провадження
1. Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у с
праві, якщо:
1) апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню;
2) є ухвала про закриття провадження у зв’язку з відмовою від раніше поданої апеляційної скарги цієї самої особи на це саме судове рішення;
3) є постанова про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення;
4) скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
2. Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків:
1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд с
прави або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її
права, свободи, інтереси та (або) обов’язки;
2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
3. Питання про відмову у відкритті апеляційного провадження вирішується не пізніше п’яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
4. Копія ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження надсилається учасникам с
прави в порядку, визначеному статтею 272 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження разом з апеляційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія апеляційної скарги залишається в суді апеляційної інстанції.
Стаття 359. Відкриття апеляційного провадження
1. Про відкриття апеляційного провадження у с
праві суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу.
2. Питання про відкриття апеляційного провадження у с
праві вирішується не пізніше п’яти днів з дня надходження апеляційної скарги або заяви про усунення недоліків, поданої у порядку, передбаченому статтею 357 цього Кодексу.
3. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками с
прави відзиву на апеляційну скаргу та вирішується питання про витребування матеріалів с
прави. Якщо разом з апеляційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття апеляційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники с
прави мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
4. Якщо апеляційна скарга подана з пропуском визначеного цим Кодексом строку, суд у випадку поновлення строку на апеляційне оскарження зупиняє дію оскаржуваного рішення в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Стаття 360. Відзив на апеляційну скаргу
1. Учасники с
прави мають
право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
2. Відзив на апеляційну скаргу має містити:
1) найменування суду апеляційної інстанції;
2) ім’я (найменування), поштову адресу особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу, а також номер засобу зв’язку, адресу електронної пошти, за наявності;
3) обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги;
4) у разі необхідності - клопотання особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу;
5) перелік матеріалів, що додаються.
3. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
4. До відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам с
прави.
Стаття 361. Надсилання копій апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів учасникам справи
1. Разом з ухвалою про відкриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції надсилає копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів учасникам с
прави.
Стаття 362. Закриття апеляційного провадження
1. Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо:
1) після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги;
2) після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має
права її підписувати;
3) після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її
права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, встановлено, що судовим рішенням питання про
права, свободи, інтереси та (або) обов’язки такої особи не вирішувалося.
2. Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.
Стаття 363. Приєднання до апеляційної скарги
1. Учасники с
прави мають
право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До апеляційної скарги мають
право приєднатися також особи, які не брали участі у с
праві, якщо суд вирішив питання про їхні
права, свободи, інтереси та (або) обов’язки.
2. Заяву про приєднання до апеляційної скарги може бути подано до початку розгляду с
прави в суді апеляційної інстанції.
3. До заяви про приєднання до апеляційної скарги додаються документ про сплату судового збору та докази надсилання (на
правлення) копії заяви іншим учасникам с
прави.
Стаття 364. Доповнення, зміна або відкликання апеляційної скарги або відмова від неї
1. Особа, яка подала апеляційну скаргу, має
право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.
2. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам с
прави, в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.
3. Особа, яка подала апеляційну скаргу, має
право відкликати її до постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
4. Особа, яка подала апеляційну скаргу, має
право відмовитися від неї, а інша сторона має
право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення апеляційного провадження. За відмови від апеляційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги, постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження.
Визнання апеляційної скарги іншою стороною враховується судом апеляційної інстанції у частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення с
прави.
5. У разі закриття апеляційного провадження у зв’язку з відмовою від апеляційної скарги на судове рішення повторне оскарження цього рішення особою, що відмовилася від скарги, не допускається.
6. Суд апеляційної інстанції має
право не приймати відмову від скарги або її відкликання з підстав, визначених у частині п’ятій статті 206 цього Кодексу.
§ 3. Апеляційний розгляд
Стаття 365. Підготовка розгляду справи судом апеляційної інстанції
1. Суддя-доповідач у порядку підготовки с
прави до апеляційного розгляду:
1) з’ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на
права та обов’язки особи, яка не брала участі у с
праві, залучає таку особу до участі у с
праві як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору;
2) визначає характер спірних
правовідносин і закон, який їх регулює;
3) з’ясовує обставини, на які посилаються учасники с
прави як на підставу своїх вимог і заперечень;
4) з’ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються учасниками с
прави;
5) вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції;
6) за клопотанням сторін та інших учасників с
прави вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у с
праві спеціаліста, перекладача;
7) за клопотанням учасників с
прави вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову;
8) вчиняє інші дії, пов’язані із забезпеченням апеляційного розгляду с
прави.
2. Підготовчі дії, визначені пунктами 5, 6 частини першої цієї статті, вчиняються з дотриманням
прав всіх учасників с
прави висловити свої міркування або заперечення щодо їх вчинення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
3. Якщо під час вивчення матеріалів с
прави суд виявить нерозглянуті зауваження на
правильність і повноту фіксування судового процесу технічними засобами, нерозглянуті письмові зауваження щодо повноти чи не
правильності протоколу судового засідання, невирішене питання про ухвалення додаткового рішення, суд постановляє ухвалу із зазначенням строку, протягом якого суд першої інстанції має усунути недоліки.
Стаття 366. Призначення справи до розгляду в суді апеляційної інстанції
1. Після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, яка вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій у разі необхідності та призначення с
прави до розгляду.
Про дату, час та місце розгляду с
прави повідомляються учасники с
прави, якщо с
права відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням.
Стаття 367. Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції
1. Суд апеляційної інстанції переглядає с
праву за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
2. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники с
прави посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
3. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник с
прави надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.
4. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду с
прави буде встановлено порушення норм процесуального
права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або не
правильне застосування норм матеріального
права.
5. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у с
правах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає с
праву в повному обсязі.
6. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Стаття 368. Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції
1. С
права розглядається судом апеляційної інстанції за
правилами, встановленими для розгляду с
прави в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
2. Розгляд с
прав у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п’ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо с
права розглядається без повідомлення учасників с
прави.
3. Розгляд с
прав у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників с
прави, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
4. Суддя-доповідач доповідає зміст рішення (ухвали), яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення (ухвали), встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
5. Після доповіді судді-доповідача пояснення дає особа, яка подала апеляційну скаргу. Якщо апеляційні скарги подали обидві сторони, - першим дає пояснення позивач. Далі дають пояснення інші учасники с
прави.
6. Закінчивши з’ясування обставин і перевірку їх доказами, суд апеляційної інстанції надає учасникам с
прави можливість виступити у судових дебатах в такій самій послідовності, в якій вони давали пояснення.
7. На початку судового засідання суд може оголосити про час, який відводиться для судових дебатів. Кожній особі, яка бере участь у розгляді с
прави в суді апеляційної інстанції, надається однаковий проміжок часу для виступу.
8. Після закінчення дебатів суд виходить до нарадчої кімнати.
Стаття 369. Особливості розгляду в апеляційному порядку окремих категорій справ
1. Апеляційні скарги на рішення суду у с
правах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників с
прави.
2. Апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників с
прави.
3. З урахуванням конкретних обставин с
прави суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників с
прави.
Стаття 370. Порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи
1. Якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду с
прави, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду с
прави, суд розглядає відповідну скаргу за
правилами цієї глави.
2. У випадку відкриття апеляційного провадження за такою скаргою суд апеляційної інстанції може зупинити дію раніше прийнятого ним судового рішення та рішення суду першої інстанції, що оскаржується.
3. За результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 382 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції.
4. Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду с
прави за апеляційною скаргою іншої особи.
5. Суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду с
прави за апеляційною скаргою іншої особи.
Стаття 371. Строк розгляду апеляційної скарги
1. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
2. У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду с
прави суд апеляційної інстанції може продовжити строк розгляду с
прави, але не більш як на п’ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу.
Стаття 372. Наслідки неявки в судове засідання учасників справи
1. Суд апеляційної інстанції відкладає розгляд с
прави в разі неявки у судове засідання учасника с
прави, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
2. Неявка сторін або інших учасників с
прави, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду с
прави, не перешкоджає розгляду с
прави.
Стаття 373. Відмова позивача від позову та мирова угода сторін
1. В суді апеляційної інстанції позивач має
право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних
правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу.
2. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206, 207 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд с
прави, та закриває провадження у с
праві.
Стаття 374. Повноваження суду апеляційної інстанції
1. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має
право:
1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення;
2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення;
3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у с
праві у відповідній частині;
4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у с
праві повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;
5) скасувати судове рішення і на
правити с
праву для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;
6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у с
праві, і на
правити с
праву для продовження розгляду до суду першої інстанції;
7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у с
праві і прийняти постанову про на
правлення с
прави для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;
8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.
Стаття 375. Підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін
1. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального
права.
Стаття 376. Підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення
1. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для с
прави;
2) недоведеність обставин, що мають значення для с
прави, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам с
прави;
4) порушення норм процесуального
права або не
правильне застосування норм матеріального
права.
2. Не
правильним застосуванням норм матеріального
права вважається: не
правильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального
права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до не
правильного вирішення с
прави.
3. Порушення норм процесуального
права є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:
1) с
праву розглянуто неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) с
праву (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника с
прави, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов’язковим), якщо такий учасник с
прави обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;
4) суд прийняв судове рішення про
права, свободи, інтереси та (або) обов’язки осіб, що не були залучені до участі у с
праві;
5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;
6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала с
праву;
7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження с
праву, що підлягала розгляду за
правилами загального позовного провадження.
4. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Стаття 377. Підстави для скасування судового рішення повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині
1. Судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд с
прави, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у с
праві або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
2. Порушення
правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов’язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
3. Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає
правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.
4. У разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у с
праві на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу с
прави до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої с
прави, крім випадків об’єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності с
прави за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору
Стаття 378. Підстави для скасування судового рішення і направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю
1. Судове рішення, яким закінчено розгляд с
прави, підлягає скасуванню з на
правленням с
прави на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням
правил територіальної юрисдикції (підсудності).
2. С
права не підлягає на
правленню на новий розгляд у зв’язку з порушеннями
правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник с
прави, який подав апеляційну скаргу, при розгляді с
прави судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність с
прави.
Стаття 379. Підстави для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції
1. Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у с
праві, і на
правлення с
прави для продовження розгляду до суду першої інстанції є:
1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для с
прави;
2) недоведеність обставин, що мають значення для с
прави, які суд першої інстанції вважає встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам с
прави;
4) порушення норм процесуального
права чи не
правильне застосування норм матеріального
права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Стаття 381. Порядок прийняття постанов судом апеляційної інстанції
1. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за
правилами статті 35 і глави 9 розділу III цього Кодексу з особливостями, зазначеними у статті 382 цього Кодексу.
2. Процедурні питання, пов’язані з рухом с
прави, клопотання та заяви учасників с
прави, питання про відкладення розгляду с
прави, оголошення перерви, зупинення провадження у с
праві, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом апеляційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.
3. Постанова або ухвала суду апеляційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою/ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав с
праву, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Стаття 382. Постанова суду апеляційної інстанції
1. Постанова суду апеляційної інстанції складається з:
1) вступної частини із зазначенням:
а) дати і місця її прийняття, номера с
прави;
б) найменування суду апеляційної інстанції, прізвищ та ініціалів суддів і секретаря судового засідання;
в) імен (найменувань) сторін і особи, яка подала скаргу;
г) найменування суду першої інстанції, рішення якого оскаржується, дати ухвалення рішення, прізвища судді (суддів); часу і місця його ухвалення, дати складання повного тексту рішення;
2) описової частини із зазначенням:
а) короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції;
б) короткого змісту вимог апеляційної скарги;
в) узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;
г) узагальнених доводів та заперечень інших учасників с
прави;
3) мотивувальної частини із зазначенням:
а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них
правовідносин;
б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції;
в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками с
прави в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;
г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені
права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду;
ґ) висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми
права, якими керувався суд апеляційної інстанції;
4) резолютивної частини із зазначенням:
а) висновку суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги;
б) нового розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з розглядом с
прави у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення;
в) розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом с
прави у суді апеляційної інстанції;
г) строку і порядку набрання постановою законної сили та її оскарження.
2. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку у випадках, передбачених цим Кодексом.
Стаття 383. Проголошення постанови судом апеляційної інстанції
1. Постанова суду апеляційної інстанції проголошується за
правилами, встановленими статтею 268 цього Кодексу.
Стаття 384. Законна сила постанови суду апеляційної інстанції
1. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Стаття 385. Окрема ухвала суду апеляційної інстанції
1. Суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Стаття 386. Вручення постанов суду апеляційної інстанції
1. Постанови апеляційного суду вручаються (видаються або надсилаються) в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.
2. Копії судових рішень суду апеляційної інстанції повторно видаються судом, який розглядав таку с
праву як суд першої інстанції.
Стаття 387. Повернення справи
1. Після закінчення апеляційного провадження с
права у п’ятиденний строк на
правляється до суду першої інстанції, який її розглянув.
Глава 2. Касаційне провадження
§ 1. Касаційна скарга
Стаття 388. Суд касаційної інстанції
1. Судом касаційної інстанції у цивільних с
правах є Верховний Суд.
Стаття 389. Право касаційного оскарження
1. Учасники с
прави, а також особи, які не брали участі у с
праві, якщо суд вирішив питання про їхні
права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають
право оскаржити у касаційному порядку:
1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду с
прави та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті;
2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку;
3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз’яснення рішення чи відмову у роз’ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні ви
правлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у с
праві, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
2. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є не
правильне застосування судом норм матеріального
права чи порушення норм процесуального
права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму
права без урахування висновку щодо застосування норми
права у подібних
правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми
права у подібних
правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми
права у подібних
правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є не
правильне застосування судом норм матеріального
права чи порушення норм процесуального
права.
3. Не підлягають касаційному оскарженню:
1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у с
правах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом;
2) судові рішення у малозначних с
правах та у с
правах з ціною позову, що не перевищує двохсот п’ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання
права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної
правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої с
прави;
в) с
права становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника с
прави, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс с
праву до категорії малозначних помилково.
4. Особа, яка не брала участі у с
праві, якщо суд вирішив питання про її
права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, має
право подати касаційну скаргу на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою, крім випадку, коли судове рішення про
права, свободи, інтереси та (або) обов’язки такої особи було ухвалено безпосередньо судом апеляційної інстанції. Після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у с
праві, але суд вирішив питання про її
права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, така особа користується процесуальними
правами і несе процесуальні обов’язки учасника с
прави.
Стаття 390. Строк на касаційне оскарження
1. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду с
прави (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників с
прави, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
2. Учасник с
прави, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має
право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
3. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Стаття 391. Порядок подання касаційної скарги
1. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Стаття 392. Форма і зміст касаційної скарги
1. Касаційна скарга подається у письмовій формі.
2. У касаційній скарзі повинно бути зазначено:
1) найменування суду, до якого подається скарга;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає касаційну скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв’язку та адресу електронної пошти, за наявності;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) інших учасників с
прави, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб);
4) рішення (ухвала), що оскаржується;
5) підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми
права у подібних
правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми
права у подібних
правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає не
правильне застосування норм матеріального
права чи порушення норм процесуального
права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень);
6) клопотання особи, яка подає скаргу;
7) перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги;
8) дата отримання копії судового рішення суду апеляційної інстанції, що оскаржується.
3. Касаційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи.
До касаційної скарги, поданої представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника.
4. До касаційної скарги додаються:
1) копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників с
прави;
2) докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, - за наявності;
3) документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
5. Якщо касаційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.
§ 2. Відкриття касаційного провадження
Стаття 393. Залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги
1. Касаційна скарга реєструється у день її надходження до суду касаційної інстанції та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, визначеному в порядку, встановленому статтею 33 цього Кодексу.
2. У разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
3. Касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має
право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.
4. Касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо:
1) касаційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, підписана особою, яка не має
права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;
2) скаргу подано у інший спосіб, ніж до суду касаційної інстанції;
3) до постановлення ухвали про відкриття касаційного провадження від особи, яка подала скаргу, надійшла заява про її відкликання;
4) у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
5. Питання про залишення касаційної скарги без руху суд касаційної інстанції вирішує протягом двадцяти днів з дня надходження касаційної скарги. Питання про повернення касаційної скарги суд касаційної інстанції вирішує протягом двадцяти днів з дня надходження касаційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
6. Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала.
7. Копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам с
прави у порядку, визначеному статтею 272 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з доданими до скарги матеріалами, а касаційна скарга залишається в суді касаційної інстанції.
Стаття 394. Відкриття касаційного провадження у справі, відмова у відкритті касаційного провадження у справі
1. Одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
2. Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у с
праві, якщо:
1) касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню;
2) є ухвала про закриття касаційного провадження у зв’язку з відмовою цієї особи від поданої раніше касаційної скарги на це саме судове рішення;
3) є постанова про залишення касаційної скарги цієї особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення;
4) скаржником в строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, визнані судом неповажними;
5) у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми
права у подібних
правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми
права у подібних
правовідносинах).
3. Незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків:
1) подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд с
прави або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її
права, свободи, інтереси та (або) обов’язки;
2) пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
4. У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд с
прави) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо
правильне застосування норми
права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
5. Питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів.
6. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
7. За відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суддя-доповідач постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у с
праві, в якій вирішує питання про витребування матеріалів с
прави. Вказана ухвала надсилається скаржнику та учасникам с
прави, яким додаються копії касаційної скарги та доданих до неї документів.
8. В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження та строк для подання учасниками с
прави відзиву на касаційну скаргу. Якщо разом з касаційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття касаційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники с
прави мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
За наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду або зупинення його дії.
9. Ухвалу про відкриття провадження у с
праві або про відмову у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє не пізніше ніж через двадцять днів з дня надходження касаційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
10. Копія ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з доданими до скарги матеріалами на
правляються особі, яка подавала касаційну скаргу, а копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Стаття 395. Відзив на касаційну скаргу
1. Учасники с
прави мають
право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
2. Відзив на касаційну скаргу має містити:
1) найменування суду касаційної інстанції;
2) ім’я (найменування), поштову адресу особи, яка подає відзив на касаційну скаргу, а також номер засобу зв’язку, адресу електронної пошти, за наявності;
3) обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги;
4) у разі необхідності - клопотання особи, яка подає відзив на касаційну скаргу;
5) перелік матеріалів, що додаються.
3. Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судових рішень (рішення).
4. До відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам с
прави.
Стаття 396. Закриття касаційного провадження
1. Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо:
1) після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги;
2) після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має
права її підписувати;
3) після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її
права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, встановлено, що судовим рішенням питання про
права, свободи, інтереси та (або) обов’язки такої особи не вирішувалося;
4) після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми
права у подібних
правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми
права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом;
5) після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми
права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується
правовідносин, які не є подібними.
2. Про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Стаття 397. Приєднання до касаційної скарги
1. Учасники с
прави мають
право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають
право приєднатися особи, які не брали участі у с
праві, якщо суд вирішив питання про їхні
права, свободи, інтереси та (або) обов’язки.
2. Заяву про приєднання до касаційної скарги може бути подано до початку розгляду с
прави в суді касаційної інстанції.
3. До заяви про приєднання до касаційної скарги додаються документ про сплату судового збору та докази надсилання копії заяви іншим учасникам с
прави.
Стаття 398. Доповнення, зміна або відкликання касаційної скарги або відмова від неї
1. Особа, яка подала касаційну скаргу, має
право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
2. У разі доповнення чи зміни касаційної скарги особа, яка подала касаційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам с
прави; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.
3. Особа, яка подала касаційну скаргу, має
право відкликати її до постановлення ухвали про відкриття касаційного провадження.
4. Особа, яка подала касаційну скаргу, має
право відмовитися від неї, а інша сторона має
право визнати касаційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення касаційного провадження. У разі відмови від касаційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги, постановляє ухвалу про закриття касаційного провадження.
5. У разі закриття касаційного провадження у зв’язку з відмовою від касаційної скарги на судові рішення повторне оскарження цих рішень особою, що відмовилася від скарги, не допускається.
6. Суд касаційної інстанції має
право не приймати відмову від скарги або її відкликання з підстав, визначених у частині п’ятій статті 206 цього Кодексу.
§ 3. Касаційний розгляд
Стаття 399. Підготовка справи до касаційного розгляду
1. Після отримання с
прави суддя-доповідач протягом десяти днів готує доповідь, у якій викладає обставини, необхідні для ухвалення рішення суду касаційної інстанції.
Стаття 400. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції
1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє
правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального
права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
2. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
3. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду с
прави буде виявлено порушення норм процесуального
права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм
права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Стаття 401. Попередній розгляд справи
1. Попередній розгляд с
прави має бути проведений протягом п’яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників с
прави.
Попередній розгляд с
прави палатою, об’єднаною палатою, Великою Палатою не проводиться.
2. У попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про проведення підготовчої дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції.
3. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
4. Суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов’язкове скасування судового рішення.
5. Суд касаційної інстанції призначає с
праву до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті. С
права призначається до судового розгляду, якщо хоча б один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення с
прави до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.
Стаття 402. Порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
1. У суді касаційної інстанції скарга розглядається за
правилами розгляду с
прави судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників с
прави з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У разі необхідності учасники с
прави можуть бути викликані для надання пояснень у с
праві.
2. Розгляд с
прави в суді касаційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п’ятнадцять днів з дня відкриття касаційного провадження, якщо с
права розглядається без повідомлення учасників с
прави.
3. Головуючий відкриває судове засідання і оголошує, яка с
права, за чиєю скаргою та на судове рішення якого суду розглядається.
4. Суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі зміст оскаржуваного судового рішення та доводи касаційної скарги і відзиву на касаційну скаргу.
5. Сторони та інші учасники с
прави дають свої пояснення, першою дає пояснення сторона, яка подала касаційну скаргу. Якщо рішення оскаржили обидві сторони, першим дає пояснення позивач. Суд може обмежити тривалість пояснень, встановивши для всіх учасників с
прави рівний проміжок часу, про що оголошується на початку судового засідання.
6. У своїх поясненнях сторони та інші учасники с
прави можуть наводити тільки ті доводи, які стосуються підстав касаційного розгляду с
прави.
7. Вислухавши пояснення учасників с
прави, суд виходить до нарадчої кімнати.
8. У разі потреби під час розгляду с
прави може бути оголошено перерву або розгляд її відкладено.
Стаття 403. Підстави для передачі справи на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду
1. Суд, який розглядає с
праву в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає с
праву на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми
права у подібних
правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.
2. Суд, який розглядає с
праву в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає с
праву на розгляд об’єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми
права у подібних
правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об’єднаної палати.
3. Суд, який розглядає с
праву в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об’єднаної палати, передає с
праву на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми
права у подібних
правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об’єднаної палати) іншого касаційного суду.
4. Суд, який розглядає с
праву в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об’єднаної палати, передає с
праву на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми
права у подібних
правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
5. Суд, який розглядає с
праву в касаційному порядку у складі колегії або палати, має
право передати с
праву на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що с
права містить виключну
правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку
права та формування єдиної
правозастосовчої практики.
6. С
права підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник с
прави оскаржує судове рішення з підстав порушення
правил предметної чи суб’єктної юрисдикції, крім випадків, якщо:
1) учасник с
прави, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді с
прави в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення
правил предметної чи суб’єктної юрисдикції;
2) учасник с
прави, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом
правил предметної чи суб’єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об’єднаної палати) іншого касаційного суду у с
праві з подібною підставою та предметом позову у подібних
правовідносинах;
3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб’єктної юрисдикції спору у подібних
правовідносинах.
Стаття 404. Порядок передачі справи на розгляд палати, об’єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду
1. Питання про передачу с
прави на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника с
прави.
2. Питання про передачу с
прави на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується більшістю від складу суду, що розглядає с
праву.
3. Питання про передачу с
прави на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції.
4. Про передачу с
прави на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми
права у подібних
правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 403 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п’ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
5. Суддя, не згодний із рішенням про передачу (відмову у передачі) с
прави на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати, письмово викладає свою окрему думку в ухвалі про передачу с
прави на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду або в постанові, прийнятій за результатами касаційного розгляду.
6. Якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі с
прави на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду с
прави Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної
правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми
права у подібних
правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена
правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних
правовідносинах, с
права повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об’єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. С
права, повернута на розгляд колегії (палати, об’єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
7. Після передачі с
прави на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати визначений у ній суддя-доповідач у разі необхідності звертається до відповідних фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно підготовки наукового висновку щодо застосування норми
права, питання щодо якого стало підставою для передачі с
прави на розгляд Великої Палати, крім випадків, коли висновок щодо застосування цієї норми у подібних
правовідносинах був раніше отриманий Верховним Судом.
Стаття 405. Порядок розгляду касаційної скарги, що надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи
1. Якщо касаційна скарга надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду с
прави, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час касаційного розгляду с
прави, суд касаційної інстанції розглядає відповідну скаргу за
правилами цієї глави.
2. У випадку відкриття касаційного провадження за такою скаргою суд касаційної інстанції може зупинити дію раніше прийнятої ним постанови та судових рішень, що оскаржуються.
3. За результатами розгляду касаційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 416 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду касаційної інстанції.
4. Суд касаційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час касаційного розгляду с
прави за касаційною скаргою іншої особи.
5. Суд відмовляє у відкритті провадження за касаційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час касаційного розгляду с
прави за касаційною скаргою іншої особи.
Стаття 406. Касаційні скарги на ухвали суду
1. Ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу.
2. Скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову. У разі подання касаційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення чи постанови суду, суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.
3. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
4. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у с
праві, с
права передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Стаття 407. Строки розгляду касаційної скарги
1. Касаційна скарга на судові рішення, передбачені пунктом 1 частини першої статті 389 цього Кодексу, має бути розглянута протягом шістдесяти днів, а на ухвали, передбачені пунктами 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття касаційного провадження у с
праві.
Стаття 408. Відмова позивача від позову та укладення сторонами мирової угоди
1. Незалежно від того, за касаційною скаргою кого з учасників с
прави було відкрито касаційне провадження, у суді касаційної інстанції позивач має
право відмовитися від позову, а сторони мають
право укласти між собою мирову угоду з додержанням
правил цього Кодексу, що регулюють порядок і наслідки вчинення цих процесуальних дій.
2. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206 і 207 цього Кодексу, суд визнає нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно закриває провадження у с
праві.
Стаття 409. Повноваження суду касаційної інстанції
1. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має
право:
1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;
2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати с
праву повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду;
3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи с
прави на новий розгляд;
4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині;
5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у с
праві чи залишити позов без розгляду у відповідній частині;
6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у с
праві у відповідній частині;
7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті.
Стаття 410. Підстави для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін
1. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального
права.
2. Не може бути скасоване
правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Стаття 411. Підстави для повного або часткового скасування рішень і передачі справи повністю або частково на новий розгляд або для продовження розгляду
1. Судові рішення підлягають обов’язковому скасуванню з на
правленням с
прави на новий розгляд, якщо:
1) с
праву розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні;
4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула с
праву;
5) с
праву розглянуто за відсутності будь-кого з учасників с
прави, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник с
прави обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
6) судове рішення ухвалено судом з порушенням
правил інстанційної або територіальної юрисдикції;
8) суд прийняв рішення про
права, свободи, інтереси та (або) обов’язки осіб, що не були залучені до участі у с
праві.
2. Судове рішення, ухвалене судом з порушенням
правил територіальної юрисдикції (підсудності), не підлягає скасуванню, якщо учасник с
прави, який подав касаційну скаргу, при розгляді с
прави судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність с
прави.
3. Підставою для скасування судового рішення та на
правлення с
прави на новий розгляд є також порушення норм процесуального
права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для
правильного вирішення с
прави, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у с
праві докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження с
праву, що підлягала розгляду за
правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника с
прави щодо встановлення обставин, які мають значення для
правильного вирішення с
прави; або
4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
4. С
права на
правляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального
права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках с
права на
правляється до суду першої інстанції.
5. Висновки суду касаційної інстанції, в зв’язку з якими скасовано судові рішення, є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду с
прави.
6. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і на
правлення с
прави для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального
права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у с
праві.
Стаття 412. Підстави для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення
1. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з не
правильним застосуванням норм матеріального
права або порушенням норм процесуального
права.
2. Порушення норм процесуального
права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
3. Не
правильним застосуванням норм матеріального
права вважається: не
правильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
4. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Стаття 413. Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишення в силі судового рішення суду першої інстанції у відповідній частині
1. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Стаття 414. Підстави для скасування рішення повністю або частково із закриттям провадження в справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині
1. Судове рішення, яким закінчено розгляд с
прави, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у с
праві або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
2. Порушення
правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов’язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
3. Якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних
правовідносинах, що не допускають
правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті.
4. У разі закриття судом касаційної інстанції провадження у с
праві на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу с
прави для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої с
прави, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі с
прави частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності с
прави за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Стаття 415. Порядок прийняття постанов судом касаційної інстанції
1. Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до
правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу.
2. Процедурні питання, пов’язані з рухом с
прави, клопотання та заяви учасників с
прави, питання про відкладення розгляду с
прави, оголошення перерви, зупинення провадження у с
праві, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.
3. Постанова або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою/ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав с
праву, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Стаття 416. Постанова суду касаційної інстанції
1. Постанова суду касаційної інстанції складається з:
1) вступної частини із зазначенням:
а) дати і місця її прийняття;
б) найменування суду касаційної інстанції, прізвищ та ініціалів суддів і секретаря судового засідання;
в) найменування (ім’я) учасників с
прави і найменування (ім’я) особи, яка подала касаційну скаргу;
г) найменування суду першої та (або) апеляційної інстанції, судове рішення якого оскаржується, номера с
прави, дати ухвалення судового рішення, прізвища та ініціалів судді (суддів);
2) описової частини із зазначенням:
а) короткого змісту позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій;
б) короткого змісту вимог касаційної скарги;
в) узагальнених доводів особи, яка подала касаційну скаргу;
г) узагальненого викладу позиції інших учасників с
прави;
3) мотивувальної частини із зазначенням:
а) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу;
б) доводів, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та (або) апеляційної інстанції;
в) висновків за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми
права, якими керувався суд;
г) дій, що їх повинні виконати суд першої та (або) апеляційної інстанції у разі скасування судового рішення і передачі с
прави на новий розгляд;
4) резолютивної частини із зазначенням:
а) висновку суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги і позовних вимог;
б) нового розподілу судових витрат, понесених у зв’язку із розглядом с
прави у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення;
в) розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом с
прави у суді касаційної інстанції;
г) повороту виконання у разі скасування рішень судів за наявності відповідної заяви та підстав.
2. У постанові палати, об’єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма
права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об’єднана палата, що передала с
праву на розгляд палати, об’єднаної палати, Великої Палати.
Стаття 417. Обов’язковість вказівок, що містяться в постанові суду касаційної інстанції
1. Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду с
прави.
2. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального
права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду с
прави.
Стаття 418. Проголошення постанови судом касаційної інстанції
1. Постанова суду касаційної інстанції проголошується за
правилами, встановленими статтею 268 цього Кодексу.
Стаття 419. Законна сила постанови суду касаційної інстанції
1. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
2. З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
3. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Стаття 420. Окрема ухвала суду касаційної інстанції
1. Суд касаційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Стаття 421. Вручення судових рішень суду касаційної інстанції
1. Судові рішення суду касаційної інстанції вручаються (видаються або надсилаються) в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.
2. Копії судових рішень суду касаційної інстанції повторно видаються судом, який розглядав с
праву як суд першої інстанції.
Стаття 422. Повернення справ
1. Після закінчення касаційного розгляду с
права у п’ятнадцятиденний строк повертається до суду першої інстанції, який її розглядав, якщо інше не зазначено у судовому рішенні суду касаційної інстанції.
Глава 3. Перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами
Стаття 423. Підстави перегляду
1. Рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд с
прави, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
2. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:
1) істотні для с
прави обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду с
прави;
2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо не
правильного висновку експерта, завідомо не
правдивих показань свідка, завідомо не
правильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній с
праві;
3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
3. Підставами для перегляду судових рішень у зв’язку з виключними обставинами є:
1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого
правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні с
прави, якщо рішення суду ще не виконане;
2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної с
прави судом;
3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні кримінального
правопорушення, внаслідок якого було ухвалено судове рішення.
4. Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами:
1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду с
прави;
2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.
5. При перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Стаття 424. Строк подання заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами
1. Заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подано:
1) з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 423 цього Кодексу, - учасниками с
прави протягом тридцяти днів з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про існування обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення;
2) з підстави, визначеної пунктом 2 частини другої статті 423 цього Кодексу, - учасниками с
прави протягом тридцяти днів з дня, коли вирок (ухвала) у кримінальному провадженні набрав законної сили;
3) з підстави, визначеної пунктом 3 частини другої статті 423 цього Кодексу, - учасниками с
прави протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовано судове рішення, що стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду;
4) з підстави, визначеної пунктом 1 частини третьої статті 423 цього Кодексу, - учасниками с
прави протягом тридцяти днів з дня офіційного оприлюднення відповідного рішення Конституційного Суду України;
5) з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу, - особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, не пізніше тридцяти днів з дня, коли така особа дізналася або могла дізнатися про набуття цим рішенням статусу остаточного;
6) з підстави, передбаченої пунктом 3 частини третьої статті 423 цього Кодексу, - учасниками с
прави протягом тридцяти днів з дня, коли вирок у кримінальному провадженні набрав законної сили.
2. З урахуванням приписів частини першої цієї статті заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подана:
1) з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 423 цього Кодексу, - не пізніше трьох років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили;
2) з підстав, визначених пунктами 2-3 частини другої та частиною третьою статті 423 цього Кодексу, - не пізніше десяти років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили.
3. Строки, визначені в частині другій цієї статті, не можуть бути поновлені.
Стаття 425. Порядок подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами
1. Заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 3 частини третьої статті 423 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення.
2. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.
3. Заява про перегляд судового рішення з підстави, визначеної пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу, подається до Верховного Суду і розглядається у складі Великої Палати.
Стаття 426. Форма і зміст заяви
1. Заяви про перегляд судових рішень суду за нововиявленими або виключними обставинами за формою і змістом повинні відповідати вимогам цього Кодексу щодо оформлення заяв до суду першої інстанції.
2. У заяві зазначаються:
1) найменування суду, якому адресується заява;
2) ім’я (найменування) особи, яка подає заяву, місце її проживання чи місцезнаходження;
4) дата ухвалення і зміст судового рішення, про перегляд якого подано заяву;
5) нововиявлені або виключні обставини, якими обґрунтовується вимога про перегляд судового рішення, дата їх відкриття або встановлення;
6) посилання на докази, що підтверджують наявність нововиявлених або виключних обставин.
3. До заяви додаються:
1) копії заяви відповідно до кількості учасників с
прави;
2) документ про сплату судового збору;
3) докази, що підтверджують наявність нововиявлених або виключних обставин;
4) документ, що підтверджує повноваження представника особи, яка подає заяву, - якщо заява підписана таким представником;
5) клопотання особи про витребування копії рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, в органу, відповідального за координацію виконання рішень міжнародної судової установи, якщо її немає у розпорядженні особи, яка подала заяву, - у разі подання заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу;
6) у разі пропуску строку на подання заяви - клопотання про його поновлення.
За подання і розгляд заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами судовий збір не сплачується.
Стаття 427. Відкриття провадження за нововиявленими або виключними обставинами
1. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, що надійшла до суду, передається судді або колегії суддів, які визначаються у порядку, встановленому статтею 33 цього Кодексу.
2. Протягом п’яти днів після надходження заяви до суду суддя (суддя-доповідач) перевіряє її відповідність вимогам статті 426 цього Кодексу і вирішує питання про відкриття провадження за нововиявленими або виключними обставинами.
3. До заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 426 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
4. Відкривши провадження за нововиявленими або виключними обставинами, суддя (суддя-доповідач) надсилає учасникам с
прави копії заяви про перегляд і призначає дату, час та місце судового засідання, про що повідомляє учасників с
прави.
5. Якщо в заяві міститься клопотання особи про витребування копії рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, суддя (суддя-доповідач) невідкладно після відкриття провадження у с
праві постановляє ухвалу про витребування такої копії рішення разом з її автентичним перекладом від органу, відповідального за координацію виконання рішень міжнародної судової установи.
Стаття 428. Відмова від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та її наслідки
1. Особа, яка подала заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, може відмовитися від такої заяви до початку розгляду с
прави у судовому засіданні. У разі прийняття відмови від заяви суд закриває провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про що постановляє ухвалу.
2. У разі прийняття відмови від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами інші учасники с
прави можуть вимагати компенсації особою, яка її подала, судових витрат, понесених ними під час перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.
3. Особа, яка відмовилася від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, не може повторно звертатися до суду із такою самою заявою на тих самих підставах.
Стаття 429. Розгляд заяви
1. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами розглядається судом у судовому засіданні протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження за нововиявленими або виключними обставинами.
2. С
права розглядається судом за
правилами, встановленими цим Кодексом для провадження, у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд. У суді першої інстанції с
права розглядається у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників с
прави.
3. За результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може:
1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі;
2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення;
3) скасувати судове рішення і закрити провадження у с
праві або залишити позов без розгляду.
За результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати с
праву на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції.
4. У разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу. У разі задоволення заяви про перегляд судового рішення з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 3 частини третьої статті 423 цього Кодексу, та скасування судового рішення, що переглядається, суд:
1) ухвалює рішення - якщо переглядалося рішення суду;
2) постановляє ухвалу - якщо переглядалася ухвала суду;
3) приймає постанову - якщо переглядалася постанова.
Верховний Суд за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, визначеної пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу, приймає постанову.
5. Судове рішення, прийняте за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, видається або надсилається учасникам с
прави у порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.
6. З набранням законної сили новим судовим рішенням втрачають законну силу судові рішення інших судів у цій с
праві.
7. Судове рішення, ухвалене за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, може бути переглянуте на загальних підставах.
Розділ VI
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПИТАННЯ, ПОВ’ЯЗАНІ З ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ТА РІШЕНЬ ІНШИХ ОРГАНІВ (ПОСАДОВИХ ОСІБ)
Стаття 430. Негайне виконання судових рішень
1. Суд допускає негайне виконання рішень у с
правах про:
1) стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць;
2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць;
3) відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, - у межах суми стягнення за один місяць;
4) поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника;
5) відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала;
6) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб;
7) примусову госпіталізацію чи продовження строку примусової госпіталізації до протитуберкульозного закладу;
8) встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України;
9) надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку;
10) видачу або продовження обмежувального припису.
2. Суд, ухвалюючи рішення, може допустити негайне його виконання у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті.
Стаття 431. Звернення судових рішень до виконання
1. Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав с
праву як суд першої інстанції.
Виконавчі листи в електронній формі викладаються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, оприлюднюються в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), та підписуються електронним підписом судді (у разі колегіального розгляду — електронними підписами всіх суддів, які входять до складу колегії).
2. Підставою для виконання суб’єктом державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань судового рішення, що набрало законної сили, є його примірник в електронній формі, надісланий суб’єкту державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром судових рішень та Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, затвердженому Міністерством юстиції України спільно з Державною судовою адміністрацією України.
3. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, судовий наказ, ухвала мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.
4. Протягом п’яти днів після набрання судовим рішенням законної сили виконавчий документ, зазначений в частині третій цієї статті, вноситься до Єдиного державного реєстру виконавчих документів, а його копія (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого документа у Єдиному державному реєстрі виконавчих документів, надсилається стягувачу на його офіційну електронну адресу, або, у разі її відсутності, рекомендованим чи цінним листом.
5. Якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях чи рішенням передбачено вчинення кількох дій, видаються декілька виконавчих листів, у яких зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати судове рішення, або зазначається, що обов’язок чи
право стягнення є солідарним.
6. За заявою особи, на користь якої ухвалено рішення, суд з метою забезпечення виконання рішення суду може вжити заходів, передбачених статтею 150 цього Кодексу.
7. У разі вирішення питання про ви
правлення помилки у виконавчому документі; визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; забезпечення виконання судового рішення; стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за виконавчим документом; поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання; відстрочення чи розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання; звернення стягнення на грошові кошти, що належать третім особам, та нерухоме майно,
право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку; зупинення виконання (дії) судового рішення; заміну сторони виконавчого провадження суд вносить відповідну ухвалу до Єдиного державного реєстру виконавчих документів не пізніше двох днів з дня її постановлення у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
8. Якщо судом вживалися заходи забезпечення позову, суд вносить до Єдиного державного реєстру виконавчих документів наявні у суді документи, що підтверджують виконання відповідної ухвали суду.
9. Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих документів затверджується спільним нормативно-
правовим актом Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації України.
Стаття 432. Виправлення помилки у виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню
1. Суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника ви
правити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
2. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов’язок боржника відсутній повністю чи частково у зв’язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
3. Суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви суд має
право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання.
4. Про ви
правлення помилки в виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу. Якщо стягнення за таким виконавчим документом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно з вирішенням вказаних питань на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом.
5. Ухвала суду за результатами розгляду заяви може бути оскаржена у порядку, встановленому цим Кодексом.
Стаття 433. Поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання
1. У разі пропуску строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.
2. Заява про поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа, виданого судом, подається до суду, який розглядав с
праву як суд першої інстанції.
Заява про поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа, виданого іншими органами (посадовими особами), подається до суду за місцем виконання відповідного рішення.
3. Заява розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників с
прави. Їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк.
4. Про поновлення строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання суд постановляє ухвалу.
Стаття 434. Мирова угода в процесі виконання
1. Мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ.
2. Питання затвердження мирової угоди у процесі виконання рішення, задоволення заяви про відмову стягувача від примусового виконання рішення вирішується судом протягом десяти днів з дня надходження до суду відповідної заяви, про що постановляється ухвала.
3. Суд має
право відмовити у затвердженні мирової угоди у процесі виконання рішення з підстав, визначених статтею 207 цього Кодексу, а у задоволенні заяви про відмову від примусового виконання рішення - з підстав, визначених статтею 206 цього Кодексу.
Стаття 435. Відстрочення і розстрочення виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання
1. За заявою сторони суд, який розглядав с
праву як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
2. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників с
прави.
3. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
4. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім’ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
5. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
6. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.
7. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Стаття 436. Зупинення виконання судового рішення
1. Суд касаційної інстанції за заявою учасника с
прави або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
2. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала.
3. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Стаття 437. Тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу
1. Питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу вирішується судом за поданням державного виконавця.
2. Суд у десятиденний строк розглядає це питання в судовому засіданні з викликом сторін та за обов’язковою участю представників органів опіки та піклування. Неявка сторін не є перешкодою для вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу.
Стаття 438. Оголошення розшуку боржника або дитини, привід боржника
1. Розшук боржника або дитини, привід боржника оголошуються за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника або дитини чи місцезнаходженням їхнього майна, або за місцем проживання (перебування) стягувача.
2. Суд має
право витребувати від виконавця всі необхідні документи для вирішення питання про оголошення розшуку.
3. Суд розглядає подання виконавця протягом десяти днів.
Стаття 439. Вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи
1. Питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
2. Суд розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, негайно, але не пізніше наступного дня з дня його надходження до суду, без повідомлення (виклику) сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного чи приватного виконавця.
Стаття 440. Звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, та нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку
1. Суд, що розглядав с
праву як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили.
2. Суд відмовляє в задоволенні такої заяви, якщо вона подана після закінчення строку позовної давності для відповідної вимоги боржника до такої особи, або строку на пред’явлення до виконання виконавчого документа про стягнення коштів з такої особи на користь боржника за судовим рішенням, що набрало законної сили.
3. Заява розглядається судом протягом десяти днів з дня її надходження.
4. Суд розглядає заяву про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, в судовому засіданні з викликом такої особи та учасників с
прави, проте їх неявка не перешкоджає розгляду с
прави за умови належного їх повідомлення про дату, час і місце розгляду с
прави.
5. За заявою стягувача суд може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили.
Арешт накладається у межах загальної суми стягнення в порядку, встановленому цим Кодексом для накладення арешту при вжитті заходів забезпечення позову.
6. Одночасно суд вирішує питання про зустрічне забезпечення та про заборону такій особі вчиняти дії щодо погашення заборгованості перед боржником та (або) зупиняє виконання судового рішення, згідно з яким з такої особи на користь боржника стягуються грошові кошти в межах загальної суми стягнення, до закінчення розгляду питання про звернення стягнення на грошові кошти.
7. Про задоволення заяви про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, або про відмову у її задоволенні суд постановляє ухвалу.
8. У разі задоволення заяви судове рішення може бути виконано шляхом звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі в межах заборгованості такої особи перед боржником.
9. Звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, є підставою для визнання виконавчого документа, за яким боржник виступає стягувачем, таким, що не підлягає виконанню в розмірі стягнутої суми.
10. Питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника,
право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
11. Суд негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.
Стаття 441. Тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України
1. Тимчасове обмеження фізичної особи у
праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
2. Тимчасове обмеження фізичної особи у
праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею.
3. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у
праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов’язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
4. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у
праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.
5. Суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у
праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.
6. Суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у
праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов’язкової участі державного (приватного) виконавця.
7. За результатами розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у
праві виїзду за межі України постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.
8. Відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у
праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у
праві виїзду за межі України.
Стаття 442. Заміна сторони виконавчого провадження
1. У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її
правонаступником.
2. Заяву про заміну сторони її
правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.
3. Суд розглядає заяву про заміну сторони її
правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників с
прави та заінтересованих осіб.
Неявка учасників с
прави та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.
4. Ухвала про заміну сторони виконавчого провадження надсилається (надається) учасникам с
прави, а також державному виконавцю, приватному виконавцю в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.
5. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Стаття 443. Визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами
1. Питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.
2. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
Стаття 444. Поворот виконання рішення, постанови
1. Суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він:
1) закриває провадження у с
праві;
2) залишає позов без розгляду;
3) відмовляє в позові повністю;
4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
2. Якщо рішення після його виконання скасовано і с
праву повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо під час нового розгляду с
прави він:
1) закриває провадження у с
праві;
2) залишає позов без розгляду;
3) відмовляє в позові повністю;
4) або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
3. Суд вирішує питання про поворот виконання, якщо за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами він:
1) закриває провадження у с
праві;
2) залишає позов без розгляду;
3) відмовляє в позові повністю;
4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
4. Якщо скасовано рішення третейського суду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за вказаним рішенням.
5. Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони.
6. До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем.
7. За подання заяви про поворот виконання судовий збір не сплачується.
8. При вирішенні питання про поворот виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.
9. Якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав с
праву як суд першої інстанції.
10. Заява про поворот виконання може бути подана протягом одного року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді с
прави. Така заява розглядається у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника у двадцятиденний строк з дня надходження заяви, проте їх неявка не перешкоджає її розгляду.
Стаття 445. Особливості повороту виконання в окремих категоріях справ
1. У разі скасування за нововиявленими чи виключними обставинами рішень у с
правах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, поворот виконання допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтоване на повідомлених позивачем не
правдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.
2. У с
правах про стягнення аліментів, а також у с
правах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових
правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо не
правдивих відомостях позивача.
Стаття 446. Підсудність справ
1. Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних с
правах, вирішуються судом, який розглядав с
праву як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.
2. Процесуальні питання, пов’язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення.
Розділ VII
СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ
Стаття 447. Право на звернення із скаргою до суду
1. Сторони виконавчого провадження мають
право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні
права чи свободи.
Стаття 448. Подання скарги
1. Скарга подається до суду, який розглянув с
праву як суд першої інстанції.
2. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.
Стаття 449. Строки для звернення зі скаргою
1. Скаргу може бути подано до суду:
а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її
права або свободи;
б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її
права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
2. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Стаття 450. Розгляд скарги
1. Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
2. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
3. Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, звільнена з посади (не здійснює відповідну діяльність), він залучає до участі в с
праві посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення
права чи свободи заявника.
Стаття 451. Судове рішення за скаргою
1. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
2. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність не
правомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене
право заявника).
3. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і
право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Стаття 452. Розподіл витрат, пов’язаних з розглядом скарги
1. Судові витрати, пов’язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
Стаття 453. Виконання ухвали суду
1. Про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.
Розділ VIII
ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ ТРЕТЕЙСЬКИХ СУДІВ, ОСПОРЮВАННЯ РІШЕНЬ МІЖНАРОДНИХ КОМЕРЦІЙНИХ АРБІТРАЖІВ
Стаття 454. Оскарження рішення третейського суду, оспорювання рішення міжнародного комерційного арбітражу
1. Сторони, треті особи, а також особи, які не брали участі у с
праві, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їхні
права та обов’язки, мають
право звернутися до суду із заявою про скасування рішення третейського суду.
Сторони мають
право звернутися до суду із заявою про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу.
2. Рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути оспорено в порядку, передбаченому цим розділом, якщо місце арбітражу знаходиться на території України.
3. Заява про скасування рішення третейського суду подається до апеляційного суду за місцем розгляду с
прави третейським судом.
4. Заява про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу подається до апеляційного загального суду за місцезнаходженням арбітражу.
5. Заява про скасування рішення третейського суду подається протягом дев’яноста днів:
1) стороною, третьою особою в с
праві, розглянутій третейським судом, - з дня прийняття рішення третейським судом;
2) особами, які не брали участі у с
праві, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їхні
права та обов’язки, - з дня, коли вони дізналися або могли дізнатися про прийняття рішення третейським судом.
6. Заява про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу не може бути подана після закінчення трьох місяців, рахуючи з дня, коли сторона, що заявляє це клопотання, отримала арбітражне рішення, а у разі подання такою стороною клопотання до міжнародного комерційного арбітражу про ви
правлення або роз’яснення рішення чи ухвалення додаткового рішення, - з дня винесення міжнародним комерційним арбітражем рішення з цього прохання.
7. Заява, подана після закінчення строку, встановленого частинами п’ятою або шостою цієї статті, повертається.
8. Суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті провадження у с
праві з підстав, передбачених пунктами 1-3 і 6 частини першої статті 186 цього Кодексу, а також у разі якщо рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу оскаржено (оспорено) з підстав, не передбачених законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Стаття 455. Форма і зміст заяви про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу
1. Заява про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу подається у письмовій формі і підписується особою, яка його оскаржує.
2. У заяві мають бути зазначені:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта заявника для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв’язку, офіційні електронні адреси та адреси електронної пошти, якщо такі є;
3) прізвища, імена та по батькові (для фізичних осіб), повне найменування (для юридичних осіб) учасників третейського розгляду, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження;
4) найменування (за наявності) та склад третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, який прийняв рішення;
5) відомості про рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, яке оскаржується (оспорюється), а саме: номер с
прави (за наявності), дата і місце прийняття рішення, предмет спору, зміст резолютивної частини рішення, арбітражні
правила (регламент), згідно з якими було вирішено с
праву;
6) дата отримання особою, яка звертається із заявою, рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, яке оскаржується (оспорюється);
7) підстава для оскарження (оспорювання) і скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу;
8) зміст вимоги особи, яка подає заяву;
9) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до заяви.
3. У заяві можуть бути зазначені й інші відомості, якщо вони мають значення для розгляду цієї заяви (номери засобів зв’язку, факсів, офіційна електронна адреса, адреса електронної пошти сторін та третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу тощо).
4. До заяви про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу додаються:
1) оригінал рішення третейського суду, оригінал належним чином засвідченого рішення міжнародного комерційного арбітражу або належним чином завірені їх копії. Копія рішення постійно діючого третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, який знаходиться на території України, може також посвідчуватися головою постійно діючого третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, а копія рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу для вирішення конкретного спору має бути нотаріально завірена;
2) оригінал третейської або арбітражної угоди, або належним чином завірена її копія;
3) документи, що подані на обґрунтування підстав для скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу;
4) документ, що підтверджує сплату судового збору;
5) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження особи на подання заяви;
6) копії заяви про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу та доданих до неї документів відповідно до кількості учасників судового розгляду;
7) засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених у пунктах 1-3 цієї частини документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародним договором України, якщо вони викладені іншою мовою.
5. До заяви про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, поданої без додержання вимог, визначених у цій статті, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
6. У випадку подання заяви про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу в електронній формі документи, зазначені в пунктах 1, 2 частини четвертої цієї статті, можуть подаватися в копіях, проте заявник повинен надати такі документи до суду до початку судового розгляду вказаної заяви. У разі неподання вказаних документів заява повертається, про що судом постановляється відповідна ухвала.
Стаття 456. Відкриття провадження у справі. Підготовка справи до розгляду
1. Суд за відсутності підстав для відмови у відкритті провадження у с
праві або повернення заяви про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу не пізніше п’яти днів з дня надходження такої заяви відкриває провадження у с
праві та пропонує учасникам с
прави подати свої заперечення (пояснення) з приводу поданої заяви та докази, на яких такі заперечення (пояснення) ґрунтуються, та визначає строк для подання таких заперечень (пояснень) і доказів.
2. Суд до початку розгляду с
прави за клопотанням будь-кого з учасників судового розгляду або з власної ініціативи може запитати у третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу необхідні матеріали с
прави, що стосуються підстав для скасування рішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу. Витребувані матеріали на
правляються до суду протягом п’яти днів з дня надходження такої вимоги.
Стаття 457. Судовий розгляд справи
1. С
права про оскарження рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу розглядається суддею одноособово протягом тридцяти днів з дня надходження до суду заяви про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, в судовому засіданні з повідомленням сторін.
2. Неявка осіб, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду с
прави, не перешкоджає розгляду с
прави.
3. При розгляді с
прави в судовому засіданні суд встановлює наявність або відсутність підстав для скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу.
4. Суд не обмежений доводами заяви про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, якщо під час розгляду с
прави буде встановлено підстави для скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, визначені статтею 458, частиною другою статті 459 цього Кодексу.
5. С
права розглядається судом за
правилами, встановленими для розгляду с
прави судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цим розділом.
6. За наслідками розгляду заяви про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу суд має
право:
1) постановити ухвалу про відмову у задоволенні заяви і залишення рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу без змін;
2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу.
7. За клопотанням однієї із сторін третейського або арбітражного розгляду суд, у разі визнання такого клопотання обґрунтованим, може зупинити провадження у с
праві на встановлений ним строк, з тим щоб надати третейському суду, міжнародному комерційному арбітражу можливість відновити третейський, арбітражний розгляд або вжити інших дій, які на розсуд третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу можуть усунути підстави для скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу.
Провадження у с
праві відновлюється ухвалою суду за заявою сторони третейського, арбітражного розгляду або з ініціативи суду після надходження до суду відомостей про результати виконання ухвали про зупинення провадження третейським судом, міжнародним комерційним арбітражем, а в разі відсутності таких відомостей - після спливу строку, встановленого судом на їх подання.
8. До постановлення ухвали за наслідками розгляду заяви про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу будь-яка сторона має
право в установлені законом порядку та строки звернутися до цього ж суду із заявою про видачу виконавчого листа (надання дозволу) на виконання цього ж рішення та просити розглянути її спільно із заявою про скасування цього рішення в одному провадженні.
До заяви про видачу виконавчого листа (надання дозволу) на виконання рішення застосовуються загальні вимоги, передбачені статтями 476, 484 цього Кодексу.
Про спільний розгляд таких заяв та об’єднання їх в одне провадження суд постановляє ухвалу в день надходження до суду заяви про видачу виконавчого листа (надання дозволу) на виконання рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, а якщо це неможливо - не пізніше наступного дня.
9. Після розгляду судом заяви про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу відповідні матеріали с
прави підлягають поверненню до третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, якщо суд витребував такі матеріали з третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу.
Стаття 458. Підстави для скасування рішення третейського суду
1. Рішення третейського суду може бути скасовано лише у випадках, передбачених цією статтею.
2. Рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо:
1) с
права, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;
2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;
3) третейську угоду визнано судом недійсною;
4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону;
5) третейський суд вирішив питання про
права та обов’язки осіб, які не брали участі у с
праві.
3. Скасування судом рішення третейського суду не позбавляє сторони
права повторно звернутися до третейського суду, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 459. Підстави для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу
1. Рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасоване судом лише у випадках, передбачених цією статтею, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або Законом України "Про міжнародний комерційний арбітраж" (
4002-12)
.
2. Рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасовано у разі, якщо:
1) сторона, що подала заяву про скасування, надасть докази того, що:
а) одна із сторін в арбітражній угоді була недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки - за законом України; або
б) її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або
в) рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, проте якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою; або
г) склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить закону, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не відповідали закону; або
2) суд визначить, що:
а) відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; або
б) арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.
3. Скасування судом рішення міжнародного комерційного арбітражу не позбавляє сторони
права повторно звернутися до міжнародного комерційного арбітражу, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 460. Ухвала суду у справі про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу
1. За наслідками розгляду с
прави про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу суд постановляє ухвалу за
правилами, встановленими цим Кодексом для ухвалення рішення.
2. В ухвалі суду мають бути також зазначені:
1) відомості про рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, що оскаржується (оспорюється), місце його прийняття;
2) найменування і склад третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, що прийняв рішення, яке оскаржується;
3) імена (найменування) сторін третейського (арбітражного) спору;
4) вказівка про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу повністю або частково чи про відмову в задоволенні вимог заявника повністю або частково.
3. Ухвала суду про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу або про відмову в його скасуванні може бути оскаржена в апеляційному порядку, передбаченому для оскарження рішень суду.
4. Ухвала суду за наслідками розгляду заяви про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу або про відмову в його скасуванні, якщо вона не була оскаржена в апеляційному порядку, набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.
5. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду набирає законної сили після розгляду с
прави судом апеляційної інстанції.
Стаття 461. Порядок оскарження постанов міжнародного комерційного арбітражу щодо наявності у нього компетенції, винесених в порядку розгляду питань попереднього характеру
1. Оскарження постанов міжнародного комерційного арбітражу про наявність у нього компетенції, винесених з питання попереднього характеру, якщо місце арбітражу знаходиться на території України, здійснюється в порядку, передбаченому цим розділом, з особливостями, встановленими міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або Законом України "Про міжнародний комерційний арбітраж" (
4002-12)
.
Розділ IX
ВИЗНАННЯ ТА ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ІНОЗЕМНИХ СУДІВ, МІЖНАРОДНИХ КОМЕРЦІЙНИХ АРБІТРАЖІВ В УКРАЇНІ, НАДАННЯ ДОЗВОЛУ НА ПРИМУСОВЕ ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ТРЕТЕЙСЬКИХ СУДІВ
Глава 1. Визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню
Стаття 462. Умови визнання та виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню
1. Рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних с
прав) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
2. У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.
Стаття 463. Строки пред’явлення рішення іноземного суду до примусового виконання
1. Рішення іноземного суду може бути пред’явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред’явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.
Стаття 464. Суди, що розглядають справи про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду
1. Питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.
2. Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України, або його місце проживання (перебування) чи місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника.
Стаття 465. Порядок подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду
1. Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем (його представником) або відповідно до міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, іншою особою (її представником).
2. Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду через органи державної влади України, суд приймає до розгляду клопотання, що надійшло через орган державної влади України.
Стаття 466. Вимоги до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду
1. Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається у письмовій формі і повинно містити:
1) ім’я (найменування) особи, що подає клопотання, зазначення її місця проживання (перебування) або місцезнаходження;
2) ім’я (найменування) боржника, зазначення його місця проживання (перебування), його місцезнаходження чи місцезнаходження його майна в Україні;
3) мотиви подання клопотання.
Суд за заявою особи, яка подає клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду такого клопотання, якщо невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
2. До клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду додаються документи, передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
3. Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не визначено перелік документів, що мають додаватися до клопотання, або за відсутності такого договору, до клопотання додаються такі документи:
1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання;
2) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні);
3) документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду с
прави;
4) документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше);
5) документ, що посвідчує повноваження представника (якщо клопотання подається представником);
6) засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України.
4. Суд, встановивши, що клопотання і документи, що додаються до нього, не оформлено відповідно до вимог, передбачених цією главою, або до клопотання не додано всі перелічені документи, залишає його без розгляду та повертає клопотання разом з документами, що додані до нього, особі, яка його подала.
5. У випадку подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в електронній формі документи, зазначені в пунктах 1-4 частини третьої цієї статті, можуть подаватися у копіях, проте заявник повинен надати такі документи до суду до початку судового розгляду вказаного клопотання. У разі неподання вказаних документів клопотання повертається без розгляду, про що судом постановляється відповідна ухвала.
Стаття 467. Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду
1. Про надходження клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду суд у п’ятиденний строк письмово повідомляє боржника і пропонує йому у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання.
2. Після подання боржником заперечень у письмовій формі або у разі його відмови від подання заперечень, а також якщо у місячний строк з часу повідомлення боржника про одержане судом клопотання заперечення не подано, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає дату, час і місце судового розгляду клопотання, про що сторони повідомляються письмово не пізніше ніж за десять днів до його розгляду.
3. За заявою будь-якої із сторін і за наявності поважних причин суд може перенести час розгляду клопотання, про що повідомляє сторони.
4. Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду проводиться суддею одноособово у відкритому судовому засіданні.
5. Неявка без поважних причин у судове засідання будь-якої із сторін або їх представників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм повістки про виклик до суду, не є перешкодою для розгляду клопотання, якщо будь-якою із сторін не було порушено питання про перенесення його розгляду.
6. Розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання. Копія ухвали надсилається судом сторонам у триденний строк з дня постановлення ухвали.
7. Якщо рішення іноземного суду вже виконувалося раніше, суд визначає, в якій частині чи з якого часу воно підлягає виконанню.
8. Якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання, визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали.
9. Розгляд питання про вжиття передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову здійснюється відповідно до глави 10 розділу I цього Кодексу.
Стаття 468. Підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду
1. Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено:
1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили;
2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд с
прави;
3) якщо рішення ухвалене у с
праві, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;
4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є с
права у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у с
праві в іноземному суді;
5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред’явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;
6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;
7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;
8) якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання;
9) в інших випадках, встановлених законами України.
Стаття 469. Оскарження ухвали суду
1. Ухвала про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання може бути оскаржена у порядку і строки, передбачені цим Кодексом.
Стаття 470. Звернення до примусового виконання рішення іноземного суду
1. На підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове виконання, що набрала законної сили, суд видає виконавчий лист, який пред’являється для виконання в порядку, встановленому законом.
2. Виконавчий лист вноситься до Єдиного державного реєстру виконавчих документів в порядку, встановленому Положенням про Єдиний державний реєстр виконавчих документів.
Глава 2. Визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню
Стаття 471. Умови визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню
1. Рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
Стаття 472. Порядок подання клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню
1. Клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, подається заінтересованою особою до суду в порядку, встановленому статтями 464-466 цього Кодексу для подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, з урахуванням особливостей, визначених цією главою.
2. До клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, додаються такі документи:
1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про визнання якого порушується клопотання;
2) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили, якщо це не зазначено в самому рішенні;
3) засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 473. Розгляд клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню
1. Про надходження клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, суд у п’ятиденний строк письмово повідомляє заінтересовану особу і пропонує їй у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання.
2. Після подання заінтересованою особою заперечень у письмовій формі або у разі її відмови від подання заперечень, а також якщо у місячний строк з часу повідомлення заінтересованої особи про одержане судом клопотання заперечення не подано, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає дату, час і місце судового розгляду клопотання, про що заінтересовані особи повідомляються письмово не пізніше ніж за десять днів до його розгляду.
3. За заявою заінтересованої особи і за наявності поважних причин суд може перенести час розгляду клопотання, про що повідомляє заінтересовані особи.
4. Розгляд клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, проводиться суддею одноособово у відкритому судовому засіданні.
5. Неявка без поважних причин у судове засідання заінтересованих осіб або їх представників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм повістки про виклик до суду, не є перешкодою для розгляду клопотання, якщо будь-якою із заінтересованих осіб не було порушено питання про перенесення його розгляду.
6. За наслідками розгляду клопотання, а також заперечення у разі його надходження суд постановляє ухвалу про визнання в Україні рішення іноземного суду та залишення заперечення без задоволення або про відмову у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню.
7. У визнанні в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, може бути відмовлено з підстав, встановлених статтею 468 цього Кодексу.
8. Копія ухвали надсилається судом заінтересованим особам у триденний строк з дня постановлення ухвали.
9. Ухвала про визнання в Україні рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, може бути оскаржена в порядку і строки, встановлені цим Кодексом.
Глава 3. Визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу
Стаття 474. Умови визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо його місце знаходиться за межами України
1. Рішення міжнародного комерційного арбітражу (якщо його місце знаходиться за межами України), незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається та виконується в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
2. У разі якщо визнання та виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.
Стаття 475. Порядок і строки подання заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу
1. Питання визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу розглядається судом за заявою стягувача відповідно до цієї глави, якщо боржник має місце проживання (перебування) або місцезнаходження на території України.
2. Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України, або його місце проживання (перебування) чи місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу розглядається судом, якщо на території України знаходиться майно боржника.
3. Заява про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу подається до апеляційного суду, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, протягом трьох років з дня прийняття рішення міжнародним комерційним арбітражем.
4. Заява, подана після закінчення строку, встановленого частиною третьою цієї статті, повертається без розгляду. Суд за клопотанням заявника може поновити пропущений строк на подання заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Стаття 476. Форма і зміст заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу
1. Заява про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу подається у письмовій формі і має бути підписана особою, на користь якої прийнято рішення міжнародного комерційного арбітражу, або її представником.
2. У заяві про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу мають бути зазначені:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) найменування (за наявності) і склад міжнародного комерційного арбітражу, який прийняв рішення, за яким має бути виданий виконавчий лист;
3) імена (найменування) учасників арбітражного розгляду (їх представників), їх місце проживання (перебування) чи місцезнаходження;
4) дата і місце прийняття рішення міжнародним комерційним арбітражем;
5) дата отримання рішення міжнародного комерційного арбітражу особою, яка звернулася із заявою;
6) вимога заявника про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу.
3. У заяві можуть бути зазначені й інші відомості, якщо вони мають значення для розгляду цієї заяви (номери засобів зв’язку, факсів, офіційна електронна адреса, адреса електронної пошти сторін та міжнародного комерційного арбітражу тощо).
4. До заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу додаються:
1) оригінал належним чином засвідченого арбітражного рішення або нотаріально завірена копія такого рішення;
2) оригінал арбітражної угоди або нотаріально завірена копія такої угоди;
3) документ, що підтверджує сплату судового збору;
4) копії заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу відповідно до кількості учасників судового розгляду;
5) довіреність або інший документ, що підтверджує повноваження особи на підписання заяви;
6) засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених у пунктах 1-3 та 5 цієї частини документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, якщо вони викладені іншою мовою.
5. До заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, поданої без додержання вимог, визначених у цій статті, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
6. У випадку подання заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу в електронній формі документи, зазначені в пунктах 1, 2 частини четвертої цієї статті, можуть подаватися в копіях, проте заявник повинен надати такі документи до суду до початку судового розгляду вказаної заяви. У разі неподання вказаних документів заява повертається без розгляду, про що судом постановляється відповідна ухвала.
Стаття 477. Порядок розгляду заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу
1. Заява про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу розглядається суддею одноособово протягом двох місяців з дня її надходження до суду в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Неявка сторін чи однієї із сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду с
прави, не перешкоджає судовому розгляду заяви.
2. За клопотанням однієї із сторін суд витребовує докази у порядку, встановленому цим Кодексом.
3. Суд за заявою особи, яка подає заяву про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду такої заяви, якщо невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу у разі надання дозволу на його виконання.
Розгляд питання про вжиття передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову здійснюється відповідно до глави 10 розділу I цього Кодексу.
4. Про надходження заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу суд у п’ятиденний строк письмово повідомляє боржника і пропонує йому у місячний строк подати можливі заперечення щодо цієї заяви.
5. Після надходження заперечень боржника, а також якщо у місячний строк заперечення не подані, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає дату, час і місце судового розгляду заяви, про що сторони повідомляються письмово не пізніше ніж за десять днів до його розгляду.
6. За заявою будь-якої із сторін і за наявності поважних причин суд може відкласти розгляд заяви, про що повідомляє сторони.
7. Суд може зупинити провадження у с
праві за заявою про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо в провадженні компетентного суду є заява про скасування цього рішення, - до набрання законної сили ухвалою суду, якою вирішена така заява.
Стаття 478. Підстави для відмови у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу
1. Суд відмовляє у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо:
1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть суду доказ того, що:
а) одна із сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки, - за законом держави, де рішення було винесено; або
б) сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або
в) рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або
г) склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; або
ґ) рішення ще не стало обов’язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято; або
2) якщо суд визнає, що:
а) відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; або
б) визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України.
Стаття 479. Ухвала суду про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу або про відмову у визнанні і наданні дозволу на виконання
1. За результатами розгляду заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу суд постановляє ухвалу про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу або про відмову у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу за
правилами, встановленими цим Кодексом для ухвалення рішення.
2. В ухвалі суду мають бути також зазначені:
1) найменування і склад міжнародного комерційного арбітражу, який прийняв рішення;
2) імена (найменування) сторін арбітражного спору;
3) дані про рішення міжнародного комерційного арбітражу, за яким заявник просить видати виконавчий лист;
4) вказівка про видачу виконавчого листа або про відмову у його видачі.
3. Якщо рішення міжнародного комерційного арбітражу вже виконувалося раніше, суд визначає, в якій частині або з якого часу воно підлягає виконанню.
4. Якщо в рішенні міжнародного комерційного арбітражу передбачена сплата відсотків та (або) пеня, які нараховуються відповідно до умов, вказаних в рішенні міжнародного арбітражу, суд вказує в своїй ухвалі про визнання та надання дозволу на виконання такого рішення про нарахування таких відсотків та (або) пені до моменту виконання рішення з урахуванням чинного законодавства, що регулює таке нарахування.
5. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за
правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який (яка) здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого (якої) можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.
6. Якщо в рішенні міжнародного комерційного арбітражу суму стягнення зазначено в іноземній валюті або валютах, суд, який розглядає це клопотання, вказує в своїй ухвалі суму стягнення у валюті, зазначеній в рішенні міжнародного комерційного арбітражу, а за заявою стягувача суд визначає суму стягнення в національній валюті України за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали.
7. Ухвала суду про визнання і надання дозволу на виконання або про відмову у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку, передбаченому цим Кодексом для оскарження рішень суду.
8. Ухвала суду, якщо вона не була оскаржена в апеляційному порядку, набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.
У разі подання апеляційної скарги ухвала суду набирає законної сили після розгляду с
прави судом апеляційної інстанції.
9. Ухвала про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу на
правляється сторонам у порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.
10. Виконавчий лист вноситься до Єдиного державного реєстру виконавчих документів не пізніше наступного дня з дня його видання в порядку, встановленому Положенням про Єдиний державний реєстр виконавчих документів.
Стаття 480. Добровільне виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу про стягнення грошових коштів
1. Заява про визнання і надання дозволу на добровільне виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу про стягнення грошових коштів подається до суду боржником в порядку та відповідно до вимог, встановлених статтями 474-476 цього Кодексу, з урахуванням особливостей, встановлених цією статтею.
2. Заява може бути подана щодо добровільного виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу лише в повному обсязі, а якщо рішення винесене проти декількох боржників - в частині, що стосується боржника, який подає заяву. У разі недотримання цих вимог суд повертає таку заяву без розгляду.
3. Заява про надання дозволу на добровільне виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу розглядається суддею одноособово протягом десяти днів з дня надходження до суду заяви про надання дозволу на добровільне виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу в судовому засіданні без повідомлення учасників арбітражного розгляду.
4. За відсутності підстав, визначених у пункті 2 частини першої статті 478 цього Кодексу, суд задовольняє заяву про надання дозволу на добровільне виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу та постановляє ухвалу про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу в частині, що стосується боржника, який подає заяву.
5. Ухвала суду про визнання і надання дозволу на добровільне виконання або про відмову у визнанні і виконанні рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку, передбаченому цим Кодексом для оскарження рішень суду.
6. Ухвала суду, якщо вона не була оскаржена в апеляційному порядку, набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.
7. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду набирає законної сили після розгляду с
прави судом апеляційної інстанції.
8. Копії ухвали вручаються всім сторонам арбітражного розгляду в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.
9. На підставі ухвали суду про задоволення заяви про надання дозволу на добровільне виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу суд за заявою стягувача видає виконавчий лист, який не пізніше наступного дня з дня його видання вноситься до Єдиного державного реєстру виконавчих документів у порядку, встановленому Положенням про Єдиний державний реєстр виконавчих документів.
Стаття 481. Визнання рішень міжнародного комерційного арбітражу, що не підлягають примусовому виконанню
1. Визнання рішень міжнародного комерційного арбітражу, що не підлягають примусовому виконанню, здійснюється в порядку, передбаченому цією главою, з урахуванням особливостей, встановлених главою 2 цього розділу.
Стаття 482. Надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України
1. Надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України, здійснюється судом у порядку, встановленому цією главою, з особливостями, передбаченими цією статтею.
2. Суд може зупинити провадження у с
праві за заявою про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо в провадженні суду є заява про скасування цього рішення, - до набрання законної сили ухвалою суду, якою вирішена така заява.
3. До постановлення ухвали по суті поданої заяви про надання дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу будь-яка сторона арбітражного розгляду в установлені законом порядку та строки має
право звернутися до суду із заявою про скасування цього ж рішення та просити розглянути його спільно із заявою про надання дозволу на виконання цього рішення в одному провадженні.
Про спільний розгляд заяви про надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу і заяви про його скасування та об’єднання їх в одне провадження суд постановляє ухвалу в день надходження до суду заяви про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу, а якщо це неможливо, - не пізніше наступного дня.
До заяви про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу застосовуються загальні положення, передбачені статтями 454, 455 цього Кодексу.
Глава 4. Провадження у справах про надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів
Стаття 483. Видача виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду
1. Питання видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду розглядається судом за заявою особи, на користь якої прийнято рішення третейського суду.
2. Заява про видачу виконавчого листа про примусове виконання рішення третейського суду подається до апеляційного суду за місцем проведення третейського розгляду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом.
3. Заява, подана після закінчення строку, встановленого частиною другою цієї статті, залишається без розгляду. Суд за клопотанням заявника може поновити пропущений строк на подання заяви про видачу виконавчого листа про примусове виконання рішення третейського суду, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Стаття 484. Форма і зміст заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду
1. Заява про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду подається у письмовій формі і має бути підписана особою, на користь якої прийнято рішення третейського суду, чи її представником.
2. У заяві про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду мають бути зазначені:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) найменування і склад третейського суду, який прийняв рішення, за яким має бути виданий виконавчий лист;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або імена (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) учасників третейського розгляду, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - учасників третейського розгляду, реєстраційний номер облікової картки платника податків учасників третейського розгляду (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта учасників третейського розгляду для фізичних осіб - громадян України, відомі номери засобів зв’язку, офіційні електронні адреси та адреси електронної пошти;
4) дата і місце прийняття рішення третейським судом;
5) дата отримання рішення третейського суду особою, яка звернулася із заявою;
6) вимога заявника про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.
У заяві можуть бути зазначені й інші відомості, якщо вони мають значення для розгляду цієї заяви (номери засобів зв’язку, факсів, офіційна електронна адреса, адреса електронної пошти сторін та третейського суду тощо).
3. До заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду додаються:
1) оригінал рішення третейського суду або належним чином завірена його копія. Копія рішення постійно діючого третейського суду завіряється головою постійно діючого третейського суду, а копія рішення третейського суду для вирішення конкретного спору має бути нотаріально завірена;
2) оригінал третейської угоди або належним чином завірена її копія;
3) документ, що підтверджує сплату судового збору;
4) копія заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду відповідно до кількості учасників судового розгляду;
5) довіреність або інший документ, що підтверджує повноваження особи на підписання заяви.
4. До заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, поданої без додержання вимог, визначених у цій статті, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
5. У випадку подання заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду в електронній формі документи, зазначені в пунктах 1, 2 частини третьої цієї статті, можуть подаватися в копіях, проте заявник повинен надати такі документи до суду до початку судового розгляду вказаної заяви. У разі неподання вказаних документів заява повертається без розгляду, про що судом постановляється відповідна ухвала.
Стаття 485. Порядок розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду
1. Заява про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду розглядається суддею одноособово протягом п’ятнадцяти днів з дня її надходження до суду в судовому засіданні з повідомленням сторін. Неявка сторін чи однієї із сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду с
прави, не перешкоджає судовому розгляду заяви.
2. При розгляді заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду за клопотанням однієї із сторін суд витребовує с
праву з постійно діючого третейського суду, в якому вона зберігається. С
права має бути на
правлена до суду протягом п’яти днів від дня надходження вимоги. У такому разі строк розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду продовжується до тридцяти днів з дня її надходження до суду.
3. При розгляді с
прави в судовому засіданні суд встановлює наявність чи відсутність підстав для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, передбачених статтею 486 цього Кодексу.
4. Якщо до суду надійшла заява про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, а в його провадженні чи в провадженні іншого суду є заява про оскарження і скасування цього рішення третейського суду, суд на підставі пункту 6 частини першої статті 251 цього Кодексу зупиняє провадження по заяві про видачу виконавчого листа до набрання законної сили ухвалою суду, якою відмовлено в задоволенні заяви про скасування оскарженого рішення третейського суду.
5. До постановлення ухвали по суті поданої заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду будь-яка сторона третейського розгляду в установлені законом порядку та строки має
право звернутися до суду із заявою про скасування цього ж рішення та просити розглянути його спільно із заявою про надання дозволу на виконання цього рішення в одному провадженні.
Про спільний розгляд заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду і заяви про його скасування та об’єднання їх в одне провадження суд постановляє ухвалу в день надходження до суду заяви про скасування рішення третейського суду, а якщо це неможливо - не пізніше наступного дня.
До заяви про скасування рішення третейського суду застосовуються загальні положення, передбачені статтями 454, 455 цього Кодексу.
Стаття 486. Підстави для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду
1. Суд відмовляє у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, якщо:
1) на день ухвалення рішення за заявою про видачу виконавчого листа рішення третейського суду скасовано судом;
2) с
права, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;
3) пропущено встановлений строк для звернення за видачею виконавчого листа, а причини його пропуску не визнані судом поважними;
4) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;
5) третейська угода визнана недійсною;
6) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону;
7) рішення третейського суду містить способи захисту
прав та охоронюваних інтересів, не передбачені законом;
8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу суду відповідну с
праву;
9) третейський суд вирішив питання про
права та обов’язки осіб, які не брали участі у с
праві.
Стаття 487. Ухвала суду про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або про відмову у його видачі
1. За результатами розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду суд постановляє ухвалу про видачу виконавчого листа або про відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду за
правилами, встановленими цим Кодексом для ухвалення рішення.
2. В ухвалі суду мають бути також зазначені:
1) найменування і склад третейського суду, який прийняв рішення;
2) прізвища, імена та по батькові (найменування) сторін третейського спору;
3) дані про рішення третейського суду, за яким заявник просить видати виконавчий лист;
4) вказівка про видачу виконавчого листа або про відмову у його видачі.
3. Ухвала суду про відмову у видачі виконавчого листа може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку, встановленому для оскарження рішення суду першої інстанції.
4. Після набрання законної сили ухвалою про відмову у видачі виконавчого листа спір між сторонами може бути вирішений судом у загальному порядку.
5. Ухвала суду за наслідками розгляду заяви про видачу виконавчого листа, якщо вона не була оскаржена в апеляційному порядку, набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.
У разі подання апеляційної скарги ухвала суду набирає законної сили після розгляду с
прави судом апеляційної інстанції.
6. Ухвала про видачу виконавчого листа на
правляється сторонам протягом п’яти днів з дня її постановлення.
7. Виконавчий лист вноситься до Єдиного державного реєстру виконавчих документів не пізніше наступного дня з дня його видання в порядку, встановленому Положенням про Єдиний державний реєстр виконавчих документів.
8. Після розгляду судом заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду с
права підлягає поверненню до постійно діючого третейського суду.
Розділ X
ВІДНОВЛЕННЯ ВТРАЧЕНОГО СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ
Стаття 488. Порядок відновлення втраченого судового провадження
1. Відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній с
праві, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.
Стаття 489. Особи, які мають право звертатися до суду із заявою про відновлення втраченого судового провадження
1. Втрачене судове провадження у цивільній с
праві може бути відновлене за заявою учасника с
прави або за ініціативою суду.
Стаття 490. Підсудність заяви про відновлення втраченого провадження
1. Заява про відновлення втраченого судового провадження подається до суду, який розглядав с
праву як суд першої інстанції.
Стаття 491. Форма і зміст заяви про відновлення втраченого судового провадження
1. Заява про відновлення втраченого судового провадження подається до суду в письмовій формі.
2. У заяві повинно бути зазначено:
1) про відновлення якого судового провадження або якої його частини просить заявник;
2) які особи брали участь у с
праві і в якому процесуальному статусі, їх найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові, за його наявності, для фізичних осіб), їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб); ідентифікаційні коди юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України або реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб), за його наявності, або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України - якщо відповідні дані відомі заявникові;
3) номери засобів зв’язку учасників судового процесу (телефон, факс, засоби електронного зв’язку, офіційна електронна адреса тощо) - якщо вони відомі заявникові;
4) наявні у заявника відомості про обставини втрати судового провадження, місцезнаходження копій матеріалів провадження або даних стосовно таких копій;
5) документи, відновлення яких заявник вважає необхідним і з якою метою.
3. До заяви про відновлення втраченого судового провадження додаються документи або їх копії, навіть якщо вони не посвідчені в установленому порядку, що збереглися в заявника або у с
праві, копії заяви відповідно до кількості учасників с
прави, а у разі необхідності - клопотання про поновлення строку на подання заяви про відновлення втраченого судового провадження.
4. Заява про відновлення втраченого судового провадження може бути подана до суду незалежно від строку зберігання судового провадження, крім випадку, передбаченого частиною п’ятою цієї статті.
5. Заява про відновлення втраченого судового провадження для виконання судового рішення може бути подана до закінчення строку пред’явлення виконавчого документа до виконання. Суд може поновити зазначений строк, якщо за клопотанням заявника визнає причини його пропуску поважними.
Стаття 492. Наслідки недодержання вимог до форми та змісту заяви, залишення заяви без розгляду чи відмова у відкритті провадження за заявою
1. У разі невідповідності заяви про відновлення втраченого судового провадження вимогам, встановленим статтею 491 цього Кодексу, застосовуються
правила статті 185 цього Кодексу.
2. Якщо мета звернення до суду, зазначена заявником, не пов’язана із захистом його
прав та інтересів або заявник відкликав заяву про відновлення втраченого судового провадження - суд своєю ухвалою повертає заяву або залишає її без розгляду, якщо провадження було відкрито.
3. Повернення заяви або залишення її без розгляду з підстав, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, не перешкоджає повторному зверненню до суду із заявою про відновлення втраченого судового провадження.
4. Суд відмовляє у відкритті провадження за заявою про відновлення втраченого судового провадження у випадках:
1) подання заяви про відновлення судового провадження, втраченого до закінчення судового розгляду;
2) заява подана після закінчення строку, встановленого частиною п’ятою статті 491 цього Кодексу, і суд відхилив клопотання про його поновлення.
5. У випадку, визначеному пунктом 1 частини четвертої цієї статті, суд роз’яснює заявнику
право звернутися до суду з новим позовом в установленому цим Кодексом порядку. В ухвалі суду про відкриття провадження в новій с
праві у зв’язку з втратою незакінченого провадження обов’язково має бути зазначено про цю обставину.
Стаття 493. Розгляд заяви про відновлення втраченого судового провадження
1. При розгляді заяви про відновлення втраченого судового провадження суд бере до уваги:
1) частину с
прави, яка збереглася (окремі томи, жетони, матеріали з архіву суду тощо);
2) документи, надіслані (видані) судом учасникам судового процесу та іншим особам до втрати с
прави, копії таких документів;
3) матеріали виконавчого провадження, якщо воно здійснювалося за результатами розгляду с
прави;
4) будь-які інші документи і матеріали, подані учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для відновлення с
прави;
5) відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень;
6) дані, що містяться в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі;
7) будь-які інші відомості, документи тощо, отримані у законний спосіб з інших офіційних джерел.
2. Суд може допитати як свідків осіб, які були присутніми під час вчинення процесуальних дій, учасників с
прави (їх представників), а в необхідних випадках - осіб, які входили до складу суду, що розглядав с
праву, з якої втрачено провадження, а також осіб, які виконували судове рішення, та вчиняти інші процесуальні дії, передбачені цим Кодексом, з метою відновлення втраченого судового провадження.
3. Розгляд заяви про відновлення втраченого судового провадження здійснюється за
правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників с
прави з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом, протягом тридцяти днів з дня надходження заяви до суду.
Стаття 494. Ухвала суду за наслідками розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження
1. На підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухвалу про відновлення втраченого судового провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити.
2. В ухвалі суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих до суду і досліджених у судовому засіданні, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з втраченого провадження.
3. У разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд відмовляє у відновленні втраченого судового провадження і роз’яснює учасникам с
прави
право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.
4. Після набрання законної сили ухвалою суду, визначеною частиною третьою цієї статті, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження за касаційною скаргою у с
праві, провадження у якій втрачено.
Стаття 495. Звільнення заявника від судових витрат
1. У с
праві про відновлення втраченого провадження заявник звільняється від оплати судових витрат. У разі подання завідомо не
правдивої заяви судові витрати, понесені іншими учасниками с
прави, відшкодовуються заявником у повному обсязі, про що суд постановляє ухвалу.
Розділ XI
ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ЗА УЧАСТЮ ІНОЗЕМНИХ ОСІБ
Стаття 496. Процесуальні права та обов’язки іноземних осіб
1. Іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають
право звертатися до судів України для захисту своїх
прав, свобод чи інтересів.
2. Іноземні особи мають процесуальні
права та обов’язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією (
254к/96-ВР)
та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 497. Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом
1. Підсудність судам України цивільних с
прав з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Стаття 498. Звернення суду України із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави
1. У разі якщо в процесі розгляду с
прави суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
2. Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних с
прав України для передачі дипломатичними каналами.
Стаття 499. Зміст і форма судового доручення про надання правової допомоги
1. Зміст і форма судового доручення про надання
правової допомоги мають відповідати вимогам міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо його не укладено - вимогам частин другої - четвертої цієї статті.
2. У судовому дорученні про надання
правової допомоги зазначаються:
1) назва суду, що розглядає с
праву;
2) за наявності міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, учасниками якого є Україна і держава, до якої звернено доручення, - посилання на його положення;
3) найменування с
прави, що розглядається;
4) прізвище, ім’я, по батькові та рік народження фізичної особи або найменування юридичної особи, відомості про їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, а також інші дані, необхідні для виконання доручення;
5) процесуальне становище осіб, щодо яких необхідно вчинити процесуальні дії;
6) чіткий перелік процесуальних дій, що належить вчинити;
7) інші дані, якщо це передбачено відповідним міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або цього вимагає іноземний суд, який виконуватиме доручення.
3. Судове доручення про надання
правової допомоги оформлюється українською мовою. До судового доручення додається засвідчений переклад офіційною мовою відповідної держави, якщо інше не встановлено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
4. Судове доручення про надання
правової допомоги, процесуальні та інші документи, що до нього додаються, засвідчуються підписом судді, який складає доручення, та скріплюються гербовою печаткою.
Стаття 500. Виконання в Україні судових доручень іноземних судів
1. Суди України виконують доручення іноземних судів про надання
правової допомоги щодо вручення викликів до суду чи інших документів, допиту сторін чи свідків, проведення експертизи чи огляду на місці, вчинення інших процесуальних дій, переданих їм у порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - дипломатичними каналами.
2. Судове доручення не приймається до виконання, у разі якщо воно:
1) може призвести до порушення суверенітету України або створити загрозу її національній безпеці;
2) не належить до юрисдикції цього суду;
3) суперечить законам або міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
3. Виконання судового доручення здійснюється відповідно до цього Кодексу. На прохання іноземного суду процесуальні дії можуть вчинятися під час виконання судового доручення із застосуванням
права іншої держави, якщо таке застосування не суперечить законам України.
4. У разі надходження від іноземного суду прохання щодо особистої присутності його уповноважених представників чи учасників судового розгляду під час виконання судового доручення суд України, який виконує доручення, вирішує питання про надання згоди щодо такої участі.
5. Виконання судового доручення підтверджується протоколом судового засідання, іншими документами, складеними чи отриманими під час виконання доручення, що засвідчуються підписом судді та скріплюються гербовою печаткою.
6. У разі якщо немає можливості виконати доручення іноземного суду, суд України у порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або якщо міжнародний договір не укладено - дипломатичними каналами, повертає таке доручення іноземному суду без виконання із зазначенням причин та подає відповідні документи, що це підтверджують.
Стаття 501. Виконання судового доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів
1. Доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів виконується у судовому засіданні або уповноваженим працівником суду за місцем проживання (перебування, місцем роботи) фізичної особи чи місцезнаходженням юридичної особи.
2. Виклик до суду чи інші документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, вручаються особисто фізичній особі чи її представникові або представникові юридичної особи під розписку.
3. У судовій повістці, що на
правляється з метою виконання доручення іноземного суду про вручення документів, крім відомостей, зазначених у статті 129 цього Кодексу, додатково зазначається інформація про наслідки відмови від отримання документів та неявки до суду для отримання документів згідно із частинами п’ятою і шостою цієї статті.
4. У разі якщо особа, якій необхідно вручити виклик до суду чи інші документи за дорученням іноземного суду, перебуває під вартою або відбуває такий вид покарання як довічне позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, обмеження волі, арешт, суд надсилає документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, до адміністрації місця тримання особи, яка здійснює їх вручення під розписку та невідкладно надсилає розписку і письмові пояснення цієї особи до суду.
5. У разі відмови особи отримати виклик до суду чи інші документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, суддя, уповноважений працівник суду або представник адміністрації місця тримання особи робить відповідну позначку на документах, що підлягають врученню. У такому разі документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, вважаються врученими.
6. У разі неявки до суду без поважних причин особи, яку належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, у якому мають бути вручені виклик до суду чи інші документи за дорученням іноземного суду, такі документи вважаються врученими.
7. Доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів вважається виконаним у день, коли особа або її представник отримали такі документи чи відмовилися від їх отримання або якщо така особа чи її представник, яких належним чином повідомлено про дату, день, час та місце судового засідання, на якому має бути вручено виклик до суду чи інші документи, без поважних причин не з’явилися до суду, - у день такого судового засідання.
8. Виконання доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів підтверджується протоколом судового засідання, у якому зазначаються заяви чи повідомлення, зроблені особами у зв’язку з отриманням документів, а також підтвердженням про повідомлення особи про необхідність явки до суду для отримання документів та іншими документами, складеними чи отриманими під час виконання доручення, що засвідчуються підписом судді та скріплюються гербовою печаткою.
Стаття 502. Виконання судових доручень закордонними дипломатичними установами України
1. Судове доручення про вручення документів громадянину України, який проживає на території іноземної держави, може бути виконано працівниками дипломатичного представництва чи консульської установи України у відповідній державі. Такі документи особа отримує добровільно. Вручення документів здійснюється під розписку із зазначенням дня вручення, підписується посадовою особою та скріплюється печаткою відповідної закордонної дипломатичної установи України.
2. Доручення суду про виконання певних процесуальних дій стосовно громадянина України, який проживає на території іноземної держави, може бути виконано працівниками дипломатичного представництва чи консульської установи України у відповідній державі, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. У разі вчинення певних процесуальних дій складається протокол, що підписується особою, стосовно якої вчинені процесуальні дії, та особою, яка вчинила процесуальні дії, і скріплюється печаткою відповідної закордонної дипломатичної установи України. У протоколі зазначаються день, час і місце виконання доручення.
3. Під час виконання судового доручення застосовується процесуальний закон України. Для виконання доручення не можуть застосовуватися примусові заходи.
Розділ XII
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Частина друга статті 172 (в частині надсилання копії судового наказу, що містить інформацію про веб-адресу судового наказу в Єдиному державному реєстрі виконавчих документів), частини четверта, сьома та восьма статті 431 (в частині внесення документів до Єдиного державного реєстру виконавчих документів), частина друга статті 470, частина десята статті 479, частина дев’ята статті 480, частина сьома статті 487 цього Кодексу вводяться в дію через 30 днів із дня опублікування Державною судовою адміністрацією України повідомлення про початок функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів у газеті "Голос України".
2. Частини десята, одинадцята статті 265, частини четверта, п’ята статті 479 цього Кодексу вводяться в дію з 1 січня 2019 року.
3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників с
прави та осіб, які не брали участі у с
праві, якщо суд вирішив питання про їхні
права, інтереси та (або) обов’язки (у разі наявності у них
права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв’язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв’язку з карантином.
Розділ XIII
ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Установити, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей:
1) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних с
правах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за
правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників с
прави, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини с
прави ухвалить рішення про інше;
2) якщо цивільна с
права за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до
правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така с
права після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду;
3) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних с
правах з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні відповідної с
прави судом, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Верховного Суду для їх розгляду за
правилами перегляду судових рішень у зв’язку з виключними обставинами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу;
4) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних с
правах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за
правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу;
5) заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, подані до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних с
прав, Верховного Суду України та не розглянуті до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються відповідно до Касаційного цивільного суду, Великої Палати Верховного Суду та розглядаються спочатку за
правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу;
6) заяви і скарги, зазначені в підпунктах 1, 3-5 цього пункту, передаються до Касаційного цивільного суду за розпорядженням керівника апарату суду, до якого подані такі заяви і скарги, протягом тридцяти днів з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу;
7) суд, який розглядає с
праву в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об’єднаної палати), передає с
праву на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми
права у подібних
правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі с
прави на її розгляд, с
права повертається (передається) відповідній колегії суддів або палаті (об’єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. С
права, повернута на розгляд колегії суддів (палати, об’єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати Верховного Суду;
8) до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується;
9) с
прави у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за
правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу;
10) заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами з підстави встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого
правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні с
прави, якщо рішення суду ще не виконане, та з підстави встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення, подані та не розглянуті до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за
правилами розгляду заяв про перегляд судових рішень за виключними обставинами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу;
11) заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за
правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за
правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу;
12) заяви, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу і містять вимоги, що можуть бути розглянуті за
правилами наказного провадження, за клопотанням позивача розглядаються за
правилами наказного провадження, встановленими цією редакцією Кодексу, якщо їх судовий розгляд не розпочався за
правилами позовного провадження;
13) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу;
14) судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу;
15) до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи такі дії вчиняються в такому порядку:
15.1) подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів с
прави здійснюються в паперовій формі;
15.2) позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов’язковій реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду в день надходження документів;
15.3) розгляд с
прави у суді здійснюється за матеріалами с
прави у паперовій формі;
15.4) визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної с
прави здійснюється:
до приведення Положення про автоматизовану систему документообігу суду (
vr030414-10)
у відповідність із цією редакцією Кодексу в частині порядку визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної с
прави, але не довше, ніж три місяці з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу, - за допомогою автоматизованої системи документообігу суду за
правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу;
після приведення Положення про автоматизовану систему документообігу суду (
vr030414-10)
у відповідність із цією редакцією Кодексу в частині порядку визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної с
прави - за допомогою автоматизованої системи документообігу суду за
правилами, встановленими цією редакцією Кодексу;
15.5) апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками с
прави до або через відповідні суди, а матеріали с
прав витребовуються та надсилаються судами за
правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду;
15.6) участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в межах приміщення суду здійснюється за допомогою технічних засобів, що функціонують у судах на день набрання чинності цією редакцією Кодексу, за
правилами, встановленими цією редакцією Кодексу;
15.7) фіксування судового процесу здійснюється за допомогою звукозаписувальних технічних засобів, що функціонують у судах на день набрання чинності цією редакцією Кодексу, за
правилами, встановленими цією редакцією Кодексу;
15.8) оприлюднення інформації щодо с
прави, визначеної цією редакцією Кодексу, на офіційному веб-порталі судової влади України здійснюється в порядку, визначеному Положенням про автоматизовану систему документообігу суду (
vr030414-10)
;
15.9) якщо на момент надходження заяви про внесення ви
правлень, ухвалення додаткового рішення, роз’яснення судового рішення с
права у відповідному суді відсутня, суд витребовує с
праву із суду нижчої інстанції протягом п’яти днів з дня надходження відповідної заяви, а суд нижчої інстанції на
правляє с
праву до суду, який її витребував, не пізніше наступного дня з дня надходження відповідної вимоги суду. У такому випадку подана заява розглядається протягом десяти днів з дня надходження с
прави до суду, який має її розглядати;
15.10) разі подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції, передбачені пунктами 1, 6-9, 11, 14-16, 20, 22, 23, 37-39 частини першої статті 353 цього Кодексу (крім ухвал про відмову у прийнятті або повернення зустрічного позову, про відмову у прийнятті або повернення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ухвал про зупинення провадження у с
праві, які подані з пропуском строку на їх оскарження), чи подання касаційної скарги на ухвали суду апеляційної інстанції (крім ухвал щодо забезпечення позову, зміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, ухвал про зупинення провадження у с
праві, які подані з пропуском строку на їх оскарження, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремих ухвал) - до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються всі матеріали.
В інших випадках - до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги. У разі необхідності суд апеляційної або касаційної інстанції може витребувати також копії інших матеріалів с
прави;
15.11) подання апеляційних або касаційних скарг на ухвали суду першої або апеляційної інстанції не перешкоджає продовженню розгляду с
прави цим судом, крім випадків, коли до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються всі матеріали с
прави. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд першої інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню;
15.12) суд зобов’язаний зупинити провадження у с
праві до перегляду ухвали у с
праві в порядку апеляційного чи касаційного провадження, якщо відповідно до підпункту 15.10 цього підпункту до суду апеляційної чи касаційної інстанції на
правляються всі матеріали с
прави;
15.13) копії судових рішень видаються судом, у якому перебуває с
права на момент надходження відповідної заяви;
15.14) суд вручає судові рішення в паперовій формі;
15.15) суд видає виконавчі документи в паперовій формі;
15.16) учасники с
прави беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника с
прави здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (
5492-17)
або Державною судовою адміністрацією України;
Створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи здійснюються поетапно;
Окремі підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи починають функціонувати через 30 днів з дня опублікування Вищою радою
правосуддя у газеті "Голос України" та на веб-порталі судової влади України оголошення про створення та забезпечення функціонування відповідної підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Про початок функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у складі всіх необхідних для її повного функціонування підсистем (модулів) Вища рада
правосуддя публікує оголошення у газеті "Голос України" та на веб-порталі судової влади України.
Оголошення про створення та забезпечення функціонування окремої підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи має містити посилання на відповідний підпункт підпункту 15 пункту 1 розділу XIІІ "Перехідні положення" цього Кодексу, який передбачає особливості вчинення тих процесуальних (або інших) дій, порядок вчинення яких зазнає змін після початку функціонування такої підсистеми (модуля).
16) с
прави, розгляд яких розпочато та не закінчено за матеріалами у паперовій формі до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, продовжують розглядатися за матеріалами у паперовій формі. За наявності технічної можливості суд може розглядати таку с
праву за матеріалами в електронній формі;
17) до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів:
17.1) оформлення і видача виконавчих документів здійснюється в паперовій формі судом, який ухвалив відповідне рішення, за
правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу;
17.2) оформлення і видача судових рішень, якими вносяться зміни до виконавчих документів (у тому числі про ви
правлення помилки у виконавчому документі; визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за виконавчим документом; поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання; відстрочку чи розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання; зупинення виконання судового рішення; заміну сторони виконавчого провадження), здійснюється в паперовій формі судом, який розглядав с
праву як суд першої інстанції, за
правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу;
17.3) до розгляду судом заяви про ви
правлення помилки у виконавчому документі та/або визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд має
право витребувати виконавчий документ і зупинити виконання за виконавчим документом;
17.4) у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав с
праву як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред’явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа с
правляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку;
18) положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення"
Конституції України (
254к/96-ВР)
;
19) особливості судових викликів та повідомлень, на
правлення копій судових рішень учасникам с
прави, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються законами України "Про забезпечення
прав і свобод громадян та
правовий режим на тимчасово окупованій території України" (
1207-18)
та "Про здійснення
правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції" (
1632-18)
;
20) якщо суд, до юрисдикції якого відповідно до вимог процесуального закону відноситься вирішення питання про відновлення втраченого провадження, знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, то відновлення втраченого провадження здійснюється судом за територіальною підсудністю судових с
прав, визначеною згідно із Законом України "Про забезпечення
прав і свобод громадян та
правовий режим на тимчасово окупованій території України" (
1207-18)
або Законом України "Про здійснення
правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції" (
1632-18)
.
|
Президент України
|
Л.КУЧМА
|
|
м. Київ
18 березня 2004 року
№ 1618-IV
|