ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ РОЗРАХУНКІВ ВЕКСЕЛЯМИ У ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Питання припинення або трансформації зобовязань за зовнішньоекономічними контрактами є досить актуальними. Передусім це повяза-но з необхідністю застосування до таких відносин не лише норм міжнародного приватного права і цивільного законодавства України, а й норм Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валют/', тобто публічного права. Зокрема, йдеться про необхідність дотримання резидентом терм/ну у 90 днів, протягом яких в Україну має надійти товар, якщо за нього здійснено передоплату (імпорт) або повернутися валютна виручка, якщо товар вивезено на умовах відстрочки платежу (експорт).

У вищезгаданих випадках йдеться про наявність у нерезидента певного цивільно-правового зобовязання перед резидентом (протягом 90 днів розрахуватися за експортований товар або ввести імпортований товар в Україну). Специфіка ситуації полягає у тому, що з цим зо-бовязанням нерезидента, яке виникає на підставі норм міжнародного приватного права кореспондується певний обов'язок резидента (протягом 90 днів отримати товар або виручку), що встановлений нормами публічного права і за порушення якого мають застосовуватись відповідні санкції, які стягуються державними органами. Втім, якщо підходити з позицій приватного права, то подібне може розглядатися як право вимоги резидента до нерезидента, особливо якщо цю умову включено до контракту. Таким чином, правило "90 днів' має подвійну правову природу, що викликає суперечки з приводу його застосування до випадків, коли сторони змінюють спосіб виконання зобов'язань або припиняють їх.

Згідно зі ст. 4 Закону "Про обіг векселів в Україні' у разі видачі (передачі) векселя припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем. У ст. 220 Цивільного кодексу України це розглядається як спосіб припинення зобовязань шляхом заміни одного зобовязання іншим (новація), але за умови, що сторони такого зобовязання не змінюються. З першого погляду, у коментованій справ/ фактично відбулася саме заміна сторін у зобов'язанні —- нерезидент погасив свій борг перед резидентом-кредитором за допомогою векселів, виданих іншим резидентом — третьою особою. Відповідно до останнього перейшов обов'язок здійснити відповідні розрахунки з резидентом-кредитором. Утім, більшість авторів відзначають суттєві відмінності індосаменту векселя (у нашому випадку — передаточного напису на простому векселі) від цивільно-правової уступки вимоги (цесії) як за формою, так і за юридичними наслідками.

Іак, Індосант (особа, яка передає своєму кредитору "чужий' вексель) вибуває з вексельних зобовязань за цим векселем лише за умови здійснення на ньому напису "без обороту на мене". А уступка вимоги передбачає саме вибуття кредитора і заміну його іншою особою, тобто є способом заміни сторін у зобов'язанні.

Чинне законодавство не містить заборони на здійснення розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами за допомогою векселів. Утім, у випадку погашення векселя не грошима, а товаром, можлива трансформація укладеної угоди у бартерну з відповідними змінами в оподаткуванні. Що ж стосується можливості розрахунків між резидентами у національній валюті України за векселем, що був виражений в іноземній валюті, то тут слід взяти до уваги таке. У ч. 2 ст. 2, ч. З ст. 9 Закону України "Про обіг векселів в Україні" передбачена альтернативна можливість сплати на території' України суми векселя, що виражена в іноземній валюті — як у національній валюті України, так і в іноземній валюті, але вже з дотриманням вимог валютного законодавства України. Гак само це питання вирішувалося постановою Правління НБУ від 14.06.99р. № 285 "Про розрахунки між резидентами за векселями, що виражені в іноземній валюті" і до прийняття вищезгаданого Закону.

Суд не сприйняв також доводи податкового органу-відповідача з приводу безтоварності спірних векселів, хоча йшлося про повернення за допомогою векселів здійсненої передоплати за товари, що не були поставлені. Видача безтоварних векселів заборонена у ст. 4 Закону "Про обіг векселів в Україні', що дозволяє видачу векселів лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи і надані послуга. Проте, у цьому випадку слід розрізняти такі поняття, як "видача векселя" і "передача векселя". Ц/ поняття розрізняє, зокрема, Закон "Про обіг векселів в Україні' (наприклад у ч. З ст. 4). Роз'яснення поняття "видача векселя" дає Департамент платіжних систем НБУ у "Віснику Національного банку України", № 7 за 1999 р. Тут фактично йдеться про первинну емісію (виписування) векселя. Отже, можна дійти висновку, що поняття "передача векселя" моє інше значення і передбачає вже подальше використання векселя наступними держателями. Відповідно встановлені вищенаведені обмеження стосуються лише випадків видачі, а не передачі векселя. Саме так ця проблема розглядається і у листі НБУ від 10.04.2000р. М 18-211/1009-2283.

С. ТЕНЬКОВ, директор юридичного департаменту Правового центру "Профконсалтинг

По материалам газеты "Юридичний вісник України" №25 від22-28 червня 2002 року;