АДМІНІСТРАТИВНЕ ЗАТРИМАННЯ
У яких випадках особу можуть затримати в алміністративному порядку та на який термін? І чи можна оскаржити неправомірне затримання до суду?
Порядок адміністративного затримання, особистого огляду, огляду і вилучення речей та документів визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі — КпАП) й іншими законами.
За правилами ст. 263 КпАП затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більш як три години. У виняткових випадках може бути встановлено інші строки адміністративного затримання, проте йдеться не про самовільне визначення такого часу відповідними посадовими особами, а виключно законами України, із додержанням необхідних для цього умов.
Так, для встановлення особи і з'ясування обставин правопорушення — до трьох діб з письмовим повідомленням (протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання) про це прокурора або, якщо правопорушники не мають документів, що посвідчують їх особу, з санкції прокурора на строк до десяти діб можуть бути затримані тільки порушники прикордонного режиму чи режиму у пунктах пропуску через державний кордон України, а також порушники правил обігу наркотичних засобів і психотропних речовин.
У найгіршій ситуації з цього погляду опинились особи, які вчинили дрібне хуліганство або ж злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, військовослужбовця чи образили їх, а також ті з них, хто публічно закликав до невиконання вимог працівника міліції — їх може бути затримано "до розгляду справи суддею або начальником (заступником начальника) органу внутрішніх справ", тобто конкретного терміну та додаткових вимог щодо їх затримання не передбачено. До розгляду справи суддею може бути затримано також осіб, які порушили порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій або проявили неповагу до суду. У цьому ж переліку опинились й особи, які торгували з рук у невстановлених місцях. Така невизначеність й відсутність альтернативного механізму (наприклад, зобов'язання з'явитися на відповідний розгляд самостійно), застосованого як засіб впливу на вказаних правопорушників, може призводити до зловживань з боку працівників органів внутрішніх справ, які у цьому випадку здійснюють адміністративне затримання.
Хоча останній з названих аспектів адміністративного затримання добре не врегульовано, слід враховувати, що навіть при затримані підозрюваного у скоєнні злочину чинний Кримінально-процесуальний кодекс обмежує його термін часом не більшим ніж 72 годин (три доби), а отже, враховуючи вимоги закону за аналогією, можна поставити під сумнів з погляду конституційності затримання перелічених вище категорій правопорушників більше, аніж на три доби.
З огляду на можливість оскарження адміністративного затримання, а надто, що його строк обчис-' люється з моменту доставлення порушника для складення протоколу, виняткового значення набуває цей процесуальний документ, особливо правильність зазначеного у ньому часу затримання. Також у протоколі про адміністративне затримання (ст. 261 КпАП) повинні бути вказані дата і місце його складення; посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; мотиви затримання. Протокол має бути підписаний посадовою особою, яка його склала, і затриманим. Більш детально правила складання названого процесуального документа викладені в Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженій наказом МВС № 185 від 22.02.2001 року.
Слід звернути увагу, що за вимогами ст. 267 КлАП адміністративне затримання, огляд і вилучення речей та документів може бути оскаржено зацікавленою особою не тільки у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) щодо органу (посадової особи), який застосував ці заходи або прокуророві, а також до суду (відповідно до змін, внесених Законом № 2342-ІИ від 05.04.2001 року).
Таким чином, наскільки можна зрозуміти позицію законодавця, вимоги закону про порядок та строки адміністративного затримання підлягають розглядові судами у загальному порядку, передбаченому для цієї категорії справ. Тобто правила, передбачені постановою Пленуму Верховного Суду "Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення" N8 б від 24.06.1988 року зараз поширюються на оскарження не лише постанов про адміністративні правопорушення, а й "інших дій адміністративних органів" — пов'язаних із затриманням, особистим оглядом, вилученням речей і документів, відстороненням водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами, оглядом на стан сп'яніння.
Передбачений у ст. 289 КпАП десятиденний строк поширюється на оскарження у суді постанови про адміністративне правопорушення; ст. 267 КпАП подібних строків для оскарження не встановлює. Однак ця неврегульованість не означатиме, що суди розглядатимуть відповідні скарги без обмеження строків, а скаржникові не треба квапитись подавати до суду скаргу на неправомірне адміністративне затримання. За таких обставин краще керуватись загальними настановами Верховного Суду, який зазначає, що, хоча пропущення встановленого строку оскарження не може бути підставою для відмови у прийнятті скарги, проте десятиденний термін є процесуальним, а отже скарга і документи, подані після його закінчення, відповідно до ст. 85 Цивільного процесуального кодексу залишатимуться без розгляду, якщо суд не знайде підстав для поновлення строку.
Сторінку підготувала Тетяна НІКОЛАЄВА
По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 26 від 29 ЧЕРВНЯ - 5 ЛИПНЯ 2002 року;