ПІДПРИЄМСТВО ЯК ОБ'ЄКТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

(порівняний аспект)

Чинне законодавство містить непот одинокі норми, зміст яких вказує на те, що підприємство є не тільки суб'єктом права, але також виступає і в якості самостійного об'єкта правових відносин. Зокрема, абзац 2 п. 1 ст. 28 Закону "Про власність" передбачає, що "громадське об'єднання може мати у власності підприємства..."; ч. 1 ст. 14 Закону "Про підприємства..." наголошує: "управління підприємством здійснюється відповідно до статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і принципів самоврядування трудового колективу", а ч. 2 тієї ж статті встановлює: "найняття (призначення, обрання) керівника підприємства є правом власника (власників) майна підприємства і реалізується безпосередньо або через уповноважені ним органи".

Вжиття законодавцем поняття "власник майна підприємства" може дати підстави для висновку про те, що, наприклад, громадянин, який заснував приватне підприємство, не є його власником як об'єкта права, а стає лише власником майна підприємства. Така позиція законодавця на практиці може призводити до певних непорозумінь. Так, у разі смерті власника приватного підприємства можна дійти висновку, що спадкоємці набувають лише прав на майно підприємства і не мають не мають права визначати подальший статус підприємства як юридичної особи. Однак такий висновок був би позбавлений правової логічності та економічної доцільності.

Можливо з метою усунення подібних непорозумінь, 2 березня 2000 р. було внесено зміни до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" і п. 1.8 його ст. 1, що містить визначення поняття "корпоративні права", викладено у новій редакції, яка дозволила поширити застосування поняття корпоративних прав, під якими розуміються права на управління підприємством, отримання відповідної частки прибутку, а також активів у разі його ліквідації, і на підприємства, засновані на власності однієї фізичної особи, тобто приватні підприємства.

Статус підприємства за російським законодавством

Двоїстість відносно статусу підприємства (об'єкт чи суб'єкт права), успадковану від радянської правової системи, було усвідомлено і усунено російськими законодавцями у 1995 році з прийняттям і введенням у дію першої частини Цивільного кодексу Російської Федерації (далі — ЦК РФ).

Нині чинне російське законодавство, і перш за все ЦК Російської Федерації (ст. 132) розглядає підприємство лише як об'єкт цивільних прав, а не в якості їх суб'єкта. Це раніше російське законодавство, як, до речі, і сучасне українське, оперувало поняттям "підприємство", маючи на увазі саме суб'єкта (юридичну особу) цивільних прав і учасника майнового обороту. Саме у такій якості (суб'єкта цивільних прав) підприємство нерідко ставало предметом різних угод, включаючи і договір продажу підприємства у процесі приватизації.

Ситуація, коли допускається продаж суб'єктів цивільних прав і обов'язків, уявляється парадоксальною. Адже вказані суб'єкти (юридичні особи) є такими ж учасниками майнового обороту, як і фізичні особи. Однак із набранням чинності 1 січня 1995 р. частини І ЦК РФ російське законодавство позбулося такого недоліку.

На сьогодні, за законодавством Росії, підприємство, в залежності від організаційно-правових форм суб'єктів підприємницької діяльності, може знаходитися у власності (господарські товариства, виробничі кооперативи), на праві господарського відання (державні і муніципальні унітарні підприємства), а також на праві оперативного управління (казенні підприємства).

Підприємство являє собою досить специфічний об'єкт цивільних прав. Так, п. 1 ст. 132, п. 2 ст. 334 ЦК РФ підприємством, як об'єктом прав, визнається майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. Будучи майновим комплексом, підприємство відноситься до складних речей. До його складу входять всі види майна, призначені для забезпечення його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також права на позначення, що індивідуалізують підприємство, його продукцію, роботи і послуги (фірмове найменування, товарні знаки) та інші виключні права.

Коли у складі майна підприємства згадуються права вимоги і борги, маються на увазі права вимоги і борги по зобов'язанням власника, пов'язаним із діяльністю цього підприємства (майнового комплексу). Саме по собі підприємство, не будучи юридичною особою, не може мати ніяких прав та обов'язків.

Підприємство, як майновий комплекс російським законодавством визнається нерухомістю. Однак не в силу його нерозривної пов'язаності із землею, а за рішенням законодавця поширити на цей специфічний об'єкт особливості правового режиму, що встановлений для нерухомого майна.

Договорі щодо підприємств у Росії

Саме тому правила, які регулюють договір продажу нерухомості, субсидіарно застосовуються до відносин, пов'язаних з продажем підприємства. Згідно з п. 1 ст. 454, п. 1 ст. 559 ЦК РФ під договором продажу підприємства розуміється договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця підприємство у цілому як майновий комплекс, за виключенням прав і обов'язків, які продавець не вправі передавати іншим особам, а покупець зобов'язується прийняти цей майновий комплекс і сплатити за нього визначену грошову суму (ціну).

Таким чином, предметом договору продажу підприємства є підприємство як майновий комплекс, за виключенням прав і обов'язків, які продавець не вправі передавати іншим особам. Наприклад, права, одержані ним на підставі ліцензії на заняття певним видом господарської діяльності. При цьому, за невиконання переданих покупцю у складі підприємства зобов'язань, що мало місце у зв'язку з відсутністю у покупця відповідної ліцензії, продавець і покупець несуть солідарну відповідальність.

Цікаво, що продаж підприємства за російським законодавством супроводжується, з одного боку, уступкою прав вимоги продавця покупцю, а з іншого — переведенням на нього боргів, що, як відомо, потребує згоди кредиторів. Тому в ЦК передбачені положення, що визначають особливий порядок повідомлення кредиторів і отримання їх згоди на продаж підприємства. По боргах, включених до складу підприємства і переданих покупцю без згоди кредиторів, продавець і покупець несуть знову ж таки солідарну відповідальність.

Договір продажу підприємства вважається укладеним з моменту його державної реєстрації за місцем реєстрації юридичної особи-правоволодільця.

Крім цього, підприємство може бути предметом й інших договорів, зокрема, договору оренди, довірчого управління, іпотеки.

Можливість продажу підприємства в Україні

Якщо російське законодавство регламентує процедуру державної реєстрації продажу підприємства, чим полегшує операції з ним, то українське взагалі не передбачає можливості продажу підприємства як об'єкта прав.

Ті громадяни, які вирішили з певних причин позбутися раніше створеного приватного підприємства, передавши його іншому громадянину, безумовно зіткнуться з необхідністю внести зміни до установчих документів (статуту) підприємства, пов'язані із зміною засновника. А тому матимуть можливість відчути на собі наслідки відсутності зако-нодавчо визначеної процедури здійснення таких змін.

Позиція місцевих органів влади

Як відомо, святе місце порожнім не буває. У даному випадку відсутність законодавчо встановленої норми заповнила велика кількість різнопланових тлумачень — як з боку органів нотаріату, так і реєструючих органів. В одних регіонах країни нотаріуси відмовляються посвідчувати заяви попереднього засновника про відмову від своїх прав щодо підприємства на користь нового власника, в інших — вимагають подання для реєстрації змін, крім нотаріально посвідченої заяви, ще й відповідний цивільно-правовий договір (купівлі-продажу, дарування) відносно майна приватного підприємства.

У зв'язку з такою "сваволею", яка чиниться на місцях, приватні підприємства змушені звертатися за роз'ясненнями до Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва. Однак, на жаль, останній також не може похвалитися послідовністю своєї позиції.

Тетяна КАРНАУХ