ЛІЗИНГ - НОВА "ВЕРСІЯ" ОРЕНДИ

Якою є відмінність між лізингом та орендою майна? Коли лізингова угода може бути визнана недійсною?

Як випливає з положень Конвенції Міжнародного інституту з уніфікації приватного права (ЮНІДРУА) про міжнародний фінансовий лізинг від 28.05.1988 року при укладанні відповідного договору одна сторона (орендодавець) укладає за замовленням іншої сторони (орендаря) контракт на постачання з третьою стороною (постачальником), відповідно до якого закуповується обладнання, майно чи інструментарій. Одночасно орендодавець укладає контракт з орендарем, надаючи йому право на користування за умови сплати останнім домовленої плати (ст. 1 Конвенції ЮНІДРУА) Орендар здійснює обслуговування майна, користується ним у звичний спосіб та на умовах, на яких його було передано, з урахуванням нормального зносу для звичайної експлуатації. Причому по завершенню дії договору орендар повертає орендодавцю майно у характерному після користування стані, якщо він його не придбав або повторно не орендував (ст. 9 Конвенції ЮНІДРУА).

Таким чином, договір фінансового лізингу — зазвичай та щонайменше тристоронній, а його зміст полягає у тому, що зацікавлена у користуванні сторона (лізингоодержувач за визначенням ст. З Закону України "Про лізинг" від 16.12.1997 року, далі — Закон про лізинг) отримує можливість на умовах кредиту (наданого лізинго-давцем) замовити (у продавця лізингового майна) необхідне для проведення підприємницької, або іншої діяльності, яка не є кінцевим споживанням, майно.

При ознайомленні з нормативними вимогами до договору про лізинг, насамперед, зауважуєш, що він має подвійну природу — є кредитним за змістом та орендним за формою забезпечення. Не суперечить такому висновку й визначення, запропоновані у вітчизняному законодавстві. Зокрема, у п. 37 положення Національного банку "Про кредитування" № 246 від 28.09.1995 року лізинг визначено як форму майнового кредиту.

Крім того, за визначенням Закону про лізинг (ст. 4), лізингові угоди розрізнено за станом зносу орендованого майна — на оперативний та фінансовий. Так, у результаті укладення договору фінансового лізингу об'єкт передається на строк, за який амортизується щонайменше 60 відсотків його вартості, визначеної у день укладення договору, а оперативного —до того, коли амортизується 90 відсотків вартості. Щоправда, існує точка зору, ніби ці положення Закону про лізинг зробили зазначену угоду економічно невигідною. Бо законодавча "прив'язка" до норм амортизації може призвести до виникнення ситуації, коли укладений договір фінансового лізингу може бути визнаний недійсним саме через його невідповідність вимогам закону, коли зі зміною коефіцієнта амортизації змінюються і терміни амортизації об'єкта лізингу, а це означатиме, що і терміни дії договору. Тобто формально умови договору мають бути переглянуті. Однак, коли одна зі сторін може і не погодитися переглянути умови договору, оскільки це автоматично' потягне за собою зміну графіків лізингових платежів, сам договір або буде розірваний, або суд визнає його недійсним.

Проте, насамперед слід враховувати, що інститут оперативного лізингу майна є до певної міри похідним від фінансового, як додатковий захист інтересів кредитора. Тобто, коли (з різних причин) майно, одержане на умовах фінансового лізингу, не було викуплене орендарем у встановленому договором порядку, воно зможе бути передане орендодавцем у лізинг у подальшому, але вже із урахуванням зносу. Законом про лізинг лише констатовано межі, у яких сторони вільні самостійно домовлятися про власність на майно, а надто про право лізингодавця на одержання платежів протягом гарантованого терміну, а також право лізингоодержувача не викупляти об'єкт угоди. Цій меті підпорядковано розмежування моменту переходу права власності. Саме через означену специфіку договірних відносин угода оперативного лізингу є двосторонньою і найбільше скидається на орендні правовідносини. Такий підхід досить добре захищає права основних контрагентів за угодою.

З цього приводу хотілося б звернути увагу на певну різницю між договором лізингу та класичним розумінням оренди. На відміну від ситуації в орендних відносинах, коли наперед визначена плата за користування може змінюватись виключно за згодою сторін та часто безвідносно до амортизації ("старіння") майна, усі складові лізингових платежів можуть бути прив'язані до зносу предмета угоди. Фактично лізингові платежі можна назвати "самокоригованою" орендною платою за користування майном, що видається більш справедливим та економічно доцільним способом виводу матеріального засобу з майнового обігу. Різний термін "застарілості" впливає на суми, встановлені для початкового визначення вартості майна, диференціації платежів протягом дії договору, а також граничної межі його вартості.

У відносинах оренди подібної гнучкості немає, а отже договірні сторони, крім іншого, повинні окремо домовлятись про порядок використання амортизаційних відрахувань (що, до речі, складає одну з істотних умов договору). Найчастіше сторони сходяться на думці, що такі суми повинні йти на поліпшення стану майна. З одного боку, це вигідно сторонам: власник (орендодавець) отримує своєрідну "відновну" вартість, користувач (орендар) одержує можливість підтримувати, приміром, засіб виробництва у конкурентному стані, чим продовжити термін його "працездатності". Проте, з іншого боку, така практика гальмує розвиток виробництва матеріальних цінностей, що потенційно можуть стати об'єктами відповідних угод, і, як наслідок, не сприяє розвитку нових технологій.

Попри наведене відмежування, у податковому аспекті угоди про лізинг відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року (п. 1.18.1, п. 1.18.2) фактично прирівнені до оренди майна з правом викупу (при фінансовому), та до оренди без такого права (при оперативному). При цьому операції зі сплати платежів за умовами договору фінансового лізингу не є об'єктом оподаткування. Крім того, встановлено, що майно, передане за договором фінансового лізингу, повинно зараховуватися на баланс лізингоодержувача, а передане за договором оперативного лізингу — залишається на балансі лізингодавця. Тобто формальні ознаки для відокремлення майна з різним статусом дотримані.

Щодо визнання договорів лізингу недійсними, то однією з загальних підстав і наслідків є ст. 48 Цивільного кодексу, згідно з якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватися в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, що встановлюють спеціальні підстави та наслідки, зокрема, статей 49, 50, 56, 57, 58 Цивільного кодексу. Варто пам'ятати, що згідно зі ст. 13 Закону про лізинг договори майна за окремими об'єктами (транспортні засоби, обладнання підвищеної небезпеки тощо) потребують реєстрації в державних наглядових органах на ім'я лізингодавця або лізингоодержувача за домовленістю сторін.

Істотні умови договору визначено у ст. 7 Закону про лізинг. Однією з таких умов є розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду. Додатковий інтерес представляють при розгляді останнього аспекту норми Конвенції про міждержавний лізинг від 25.11.1998 року, де під лізинговим платежем розумі-юті} платіжну операцію лізингоодержувача (фінансову, майнову або іншу) на адресу лізингодавця, що включає в себе вартість амортизації предмета лізингу, плату за залучені кредитні ресурси на реалізацію лізингової угоди, лізингову маржу і ризи-кову премію та інші платежі відповідно до договору лізингу і національного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 16 Закону про лізинг такі платежі, крім іншого, включають також відшкодування страхових платежів за відповідним договором страхування, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем. Взагалі за умовами Закону про лізинг всі витрати на утримання об'єкта фінансового лізингу пов'язані з йогої страхуванням, експлуатацією, тйх-нічним обслуговуванням та ремонтом, несе лізингоодержувач, якщо інше не передбачено договором лізингу. При оперативному лізингу всі витрати на утримання об'єкта, крім витрат, пов'язаних з його експлуатацією та поновленням використаних матеріалів, несе лізингодавець, якщо сторони не домовились про інше (ст. 15).

Таким чином, основною відмінністю лізингу від оренди майна є встановлення більш гнучкого механізму для задоволення виробничих потреб суб'єктів підприємницької діяльності шляхом залучення як сторони угоди суб'єкта кредитування, основним забезпеченням прав якого є об'єкт лізингового договору.

Сторінку підготувала Тетяна НІКОЛАЄВА

По материалам газеты "Юридичний вісник України" №30 від 27 ЛИПНЯ - 2 СЕРПНЯ 2002 року;