РЕЦЕНЗУВАННЯ ЗВІТІВ ПРО ОЦІНКУ МАЙНА

Декілька місяців тому набрав законної сили довгоочікуваний Закон України "Про оиінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", прийнятий Верховною Радою України 12 липня 2001 р. № 2658-111 (надалі — Закон). На жаль, а для кого й на радість, за своїм змістом він не став чимось революційним чи сенсаційним. Переважно Закон лише легалізував ті відносини і практику, які фактично склалися у процесі десятирічного функціонування відповідного інституту ринкової економіки.

Разом з тим, окремі його положення містять і нововведення, що були відсутні у практиці, яка склалася до цього часу. Однак в умовах відсутності розроблених Кабінетом Міністрів чи Фондом державного майна України нормативно-правових актів вони поки що породжують більше запитань, ніж дають відповідей.

Одним із таких положень, зокрема, є норма, що стосується рецензування звітів (актів) про оцінку майна.

Мета рецензування

Згідно з абз. 4 ч. 2 ст. 4 Закону рецензування звіту (акта) про оцінку майна є однією з форм оціночної діяльності, яка полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки, в порядку, визначеному цим Законом та нормативне-правовими актами.

Таким чином, завданнями рецензування є:

• перевірка звітів на їх відповід-ність нормативно-правовим актам з' оцінки майна (національним стандартам);
• на методологічну правильність;
• на відповідність тієї інформації, яка використовується у звіті, реальній ситуації, що склалася в економіці, науці та техніці;
• перевірка правильності проведення математичних розрахунків.

Кінцевою метою процедури рецензування має бути не лише сприяння розв'язанню конфліктних ситуацій у взаємовідносинах оцінювачів та їх клієнтів, але й підвищення професійного рівня суб'єктів оціночної діяльності та якості їх звітів.

Ініціатори рецензування

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону ініціаторами проведення рецензування можуть бути:

• особа, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень (наприклад, кредитор, якому майно передається в заставу;
• господарські товариства, які приймають як внески до статутного фонду майно в натурі), у т.ч.: замовники (платники) оцінки майна (наприклад, його власци-ки);
• органи державної влади та органи 'місцевого самоврядування (наприклад, при укладенні договорів оренди державного чи комунального майна);
• суди (за власною ініціативою чи клопотанням сторін);
• інші особи, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна (наприклад, акціонери, які розглядають питання відповідності укладеної керівництвом угоди інтересам товариства та його акціонерів);
• суб'єкт оціночної діяльності.

З більшістю перерахованих осіб начебто все більш-менш зрозуміло, однак остання категорія можливих ініціаторів викликає справедливе запитання: таким суб'єктом оціночної діяльності може бути лише "автор" звіту, що рецензується, чи ним може бути будь-який суб'єкт, зацікавлений у перевірці звіту іншого оцінювача, і, зрозуміло, у першу чергу свого конкурента? Якщо підходити до вирішення цього питання з позицій буквального тлумачення цієї правової норми, тоді правильною буде позитивна відповідь саме на друге запитання. Така правова норма дає можливість суб'єктам оціночної діяльності пильно стежити одне за одним і при виявленні чогось, схожого на помилку чи навіть просто некоректне використання того чи іншого методу оцінки, звертатися з вимогою проведення рецензування до будь-якого Уповноваженого на такі дії оцінювача.

З одного боку, така норма вже найближчим часом може спричинити непоодинокі випадки "корпоративних" розбірок між конкурентами-оцінювача-ми, а з іншого, — вона матиме і позитивні наслідки, адже аби не дати "фори" своїм конкурентам, оцінювачі будуть змушені більш відповідально ставитися до виконання своїх професійних обов'язків, сумлінніше дотримуватися вимог національних стандартів з оцінки майна, що приведе до підвищення якості звітів (актів) про оцінку.

Рецензенти

Можливість здійснювати рецензування звітів про оцінку Законом надана самим оцінювачам, але не всім, а .найбільш кваліфікованим і досвідченим, а саме: тим, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна. Такий підхід є загальновизнаним. У Російській Федерації, наприклад, вимоги до оцінювачів ще вищі. Так, п. 5.2 Тимчасового положення про рецензування звітів про оцінку майна в рамках Національної палати оцінки й експертизи власності, затвердженого рішенням Правління зазначеної палати 10 квітня 1997 р., висуває до оцінювачів-рецензентів вимогу наявності не лише вищої освіти, спеціальної професійної освіти в галузі еко-номіко-правової експертизи та досвіду роботи в цій сфері не менше 1,5 року, але й самостійного виконання чи участі у виконанні не менш ніж 30 звітів про оцінку.

За українським законодавством (ч. 2 ст. 13 Закону) рецензування звітів можуть виконувати також ті оцінювачі, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки

майна та працюють у Фонді державного майна України, а також в інших органах державної влади чи органах місцевого самоврядування, що отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним або комунальним майном.

Крім того, у межах повноважень з громадського регулювання оціночної діяльності рецензування звітів, складених оцінювачами — членами саморе-гулівних організацій оцінювачів, можуть здійснювати експертні ради, що спеціально створені такими організаціями з метою контролю за якістю оцінки, яка проводиться її членами.

Підстави для проведення рецензування

Як встановлено ч. 1 ст. 13 Закону, підставою для проведення рецензу-вання є письмовий запит до вищепе-рерахованих уповноважених на рецензування осіб. Зміст і форма такого запиту законодавче не визначені, як не конкретизовані вони на цей час ще у жодному нормативне-правовому акті державних органів чи саморегулів-них організацій.

Ретельний аналіз змісту Закону в цілому дає підстави стверджувати про неможливість проведення рецензування на основі лише одного письмового запиту ініціатора. Спробуємо продемонструвати це.

Так, ч. 4 ст. 13 Закону, зокрема, обумовлює — якщо запитом встановлюється вимога надання висновку про вартість майна, рецензування здійснюється шляхом проведення оцінки майна. А згідно з ч. 1 ст. 10 підставою для проведення такої оцінки є договір між суб'єктом оціночної діяльності та замовником оцінки.

З іншого боку, ч. 7 ст. 13 Закону перебачає платність рецензування. Однак визначити точний розмір плати, прийнятний як для оцінювача-ре-цензента, так і для ініціатора рецензування, в односторонньому документі, яким по суті є письмовий запит, неможливо. А тому уявляється, що, крім письмового запиту, найбільш доцільним способом фіксування прав і обов'язків учасників у межах правовідносин, що виникають у процесі рецензування, має бути договір, в якому слід передбачити: завдання рецензування, строки виконання робіт, розмір і порядок їх оплати, права і обов'язки сторін тощо.

Однак і повної уніфікації підходів до визначення підстав виникнення правовідносин з приводу рецензування звітів у цьому випадку бути не повинно. Наприклад, договір як підстава для рецензування є неприйнятним, якщо ініціатором рецензування виступає суд. Маючи специфічний статус незалежного органу правосуддя, суд не може вступати у цивільно-правові відносини з оцінювачами, укладаючи з ними договори на проведення оцінки майна, необхідної для правильного вирішення справ, що знаходяться в його провадженні. Тут підставою рецензування має бути ухвала суду про призначення судової експертизи (ч. 1 ст. 10 Закону). Аналогічну позицію у цьому питання займає і Вищий господарський суд України, який у своєму Інформаційному листі від 16.11.2001 р. № 01-8/1227 "Про деякі питання призначення і проведення судової експертизи у зв'язку з прийняттям Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звертає увагу, що господарський суд не зв'язаний вимогами Закону, зокрема, щодо укладення договору 'на проведення такої оцінки.

Тетяна КАРНАУХ (Український фонд підтримки підприємництва)

(Далі буде)