ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

Особливостями відповідних засобів правового захисту є те, що вони, як правило, реалізуються у судовому порядку. Принагідна зауважу, що згідно з термінологією, що вжита у ст. 6 чинного Цивільного кодексу (далі — ЦК) йдеться саме про "засоби " захисту цивільних прав, тоді як Закон і проект нового ЦК пропонують у відповідних випадках послуговуватися терміном "способи". Тож у представленому огляді обидва названі поняття вживатимуться в основному як синоніми.

Можливі порушення

Отже, у ст. 50 Закону наведено перелік дій, які вважаються порушенням авторського права і дають підстави для звернення до суду. Цей перелік є вичерпним за лінгвістичною ознакою, однак з огляду на практичну можливість підведення під ознаки окремих його складових будь-яких дій, що порушують авторське право, фактично він є невичерпним, оскільки порушенням авторського права вважатиметься вчинення всякого порушення особистих немайнових або майнових прав суб'єктів авторського права.

Таке широке тлумачення положень щодо захисту авторських прав, зокрема, випливає з пункту 1 оглядового листа Вищого господарського суду України (далі ^-ВГСУ) № 01-8/31 від 14.01.2002 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про інтелектуальну власність". Серед іншого, у вказаному листі відзначено, що з аналізу ст. 1 Закону (йдеться про норму, яка дає визначення терміну "відтворення") випливає, що розміщення творів у мережі Ін-тернет у вигляді, доступному для публічного використання, є їх відтворенням, у зв'язку з чим на випадки розміщення творів у Інтернеті поширюється дія ст. 15 Закону. ВГСУ також наголосив, що вчинення будь-якою особою дій, які порушують майнові права суб'єкта авторського права, визначені у ст. 15 ("Майнові права автора") Закону, є порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту (пункт "а" ст. 50 Закону).

Наведений приклад переконливо спростовує хибне уявлення про наявність сфер інформаційної діяльності, вільних від регулюючого впливу законодавства про автор-ське право. Водночас нагадаю, що пункт "а" ст. 50 Закону відносить до порушень авторського права, які розглядаються як підстави для судового захисту, вчинення дій, що, зокрема, порушують особисті не-майнові права суб'єктів авторського права, визначені ст. 14 Закону, та їх майнові права, зазначені у ст. 15 Закону.

Крім того, як окремі порушення авторського права в Законі названі: піратство у сфері авторського права; плагіат; недозво-лений суб'єктом авторського права імпорт примірників творів; створення загрози порушення авторського права; ряд дій, спрямованих на обхід технічних засобів захисту авторського права, а також посягання на інформацію про управління правами.

Способи(засоби)захисту

У ст. 52 Закону зазначено адекватні ймовірним порушенням способи цивільно-правового захисту. Причому зроблено це не прямо, а через формулювання суті відповідних позовних вимог (перелік, наведений у частіші 1 ст. 52 Закону) та шляхом означення змісту резолютивних частий рішень чи ухвал суду (окремий перелік, вміщений у частиш 2 тієї ж статті Закону). До того ж убачається, що поряд з правовими засобами, використання яких становить "спосіб цивільного захисту як такий, деякі з положень обох зазначених переліків можуть бути використані радше як підстави длр клопотань про забезпечення позову чи забезпечення доказів. Недарма, мабуть, у частині 2 ст. 52 Закону говориться про право суду постановити рішення або ухвалу, у той час як цивільна справа, вирішена по суті, закінчується прийняттям процесуального акта, оформленого виключно у вигляді рішення.

Закон згадує, серед інших, такі способи захисту авторського права: визнання та поновлення прав; припинення дій, що порушують авторське право чи створюють загрозу їх порушення; відшкодування моральної (не-майнової) шкоди; відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права чи виплату передбачених Законом компенсацій; припинення підготовчих дій щодо порушення авторського права, у тому числі призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні (тобто виготовлені з порушенням авторського права) примірники творів; публікацію в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права та судові рішення щодо цих порушень; витребування від осіб, які порушують авторське право, інформації про третіх осіб, задія-них у виробництві та розповсюдженні кон-трафактних примірників творів.

Позовні вимоги

Звісно, формулювання тієї чи іншої вимоги щодо застосування судом певного способу правового захисту має бути вичерпно обгрунтованим. Очевидно, наприклад, що при триваючому (незакінченому) правопорушенні або при створенні загрози неправомірного використання об'єктів авторського права до позову треба включати вимогу про заборону опублікування творів, припинення їх розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення (пункт "б" частини 1 ст. 52 Закону та пункт "д" частини 2 цієї ж статті). До речі, зазначена вимога цілком відповідатиме такому вказаному в абзаці З частини 1 ст. 6 чинного ЦК засобу правового захисту як "відновлення становища, що існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право".

У той же час у більшості випадків, коли між сторонами у справі існує спір щодо належності авторського права чи якщо має місце факт плагіату, позивачеві потрібно насамперед домагатися визнання свого права, тому включення відповідної вимоги до позовної заяви видається обов'язковим (пункт "а" частини 1 ст. 52, абзац 2 частини 1 ст. 6 ЦК).

Моральна (немайнова) шкода

Що ж до вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, то у відповідному позові мас бути докладно зазначено, у чому саме полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань позивач виходив, визначаючи її розмір, якими доказами це підтверджується. При цьому необхідно звірятися з роз'ясненнями, викладеними у постанові Пленуму Верховного Суду України (далі — Пленум ВСУ) від 31.03.1995 р № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

Між іншим, у пункті 3 зазначеної постанови Пленум ВСУ роз'яснив, що під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Таким чином, Пленум ВСУ серед усіх об'єктів інтелектуальної власності, посягання на які здатне спричинювати для підприємства, організації чи установи настання певної немайнової шкоди, виділив лише засоби індивідуалізації суб'єктів підприємництва та їх товарів, робіт, послуг. Звідси неважко передбачити, що юридичній особі може бути нелегко довести .судові факт заподіяння немайнової шкоди внаслідок порушення належних їй авторських прав (якщо тільки.: контрафактна продукція не виготовляється з використанням логотипу та вихідних даних цього позивача — суб'єкта авторського права). З іншого боку, Закон ніяк не обмежує юридичну особу у здійсненні права на отримання відповідного відшкодування. Тож на практиці можуть виникати непрості колізії.

Щодо компенсації моральної (немайнової) шкоди треба зважати, що її розмір у принципі не залежить від обсягів відшкодування матеріальної шкоди. У позовній заяві також не варто, як це нерідко трапляється, висувати якісь абсолютно надхмарні вимоги.

Як виглядає, судова практика навіть у кримінальних справах про умисні вбивства та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень схиляється до того, що компенсація моральної шкоди, завданої фізичними та душевними стражданнями потерпілого чи близьких жертви злочину лише зрідка сягає п'ятдесяти — сімдесяти тисяч гривень. Одночасно досить вагомою є думка, згідно з якою розмір відповідної компенсації, присуджуваної потерпілим від особливо тяжких злочинів проти життя та здоров'я особи, має слугувати верхньою межею такого відшкодування й у всіх інших категоріях справ — у тому числі, розглядуваних у порядку цивільного судочинства. Тож у цивільних справах більш реальною убачається вимога про стягнення за розглянутою підставою суми, визначеної у межах трьох — п'яти тисяч, іноді — десяти тисяч гривень.

Матеріальні збитки

Завдані позивачеві матеріальні збитки мають бути точно обраховані. Бажано, щоб вони (їх обсяг) були підтверджені висновками спеціалістів, а краще — судовою експертизою (понесені позивачем витрати на проведення судової експертизи при задоволенні позову можуть бути відшкодовані за рахунок відповідача). Причому Закон (абзац 2 частини 2 ст. 52) прямо вказує, що при визначенні розмірів збитків та відшкодування моральної (немайнової) шкоди слід виходити з суті допущеного порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка має авторське право, а також із можливого доходу, який вона могла б одержати за відсутності порушення. У суму збитків можуть бути включені судові витрати, пов'язані з участю суб'єкта авторського права у судовому процесі, зокрема, з оплатою допомоги адвоката. Наприклад, постановою Президії Київського міського суду від 11.05.1999 р. у справі за позовом Л. і М. (автори сценарію фільму, а Л. — також і автор режисерської постановки) до міністерства, кіностудії та ДП про поновлення порушених авторських прав та відшкодування матеріальної і моральної шкоди наглядова інстанція дійшла висновку, що за змістом відповідної норми Закону розмір відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної порушенням авторського права, ставиться в залежність від розміру збитків (включаючи упущену вигоду) або ж розміру прибутків порушника, а не від настання будь-яких інших наслідків ("Рішення Верховного Суду України". — 2000 р. — С. 58 — 61.).

Компенсація

Компенсація, що виплачується замість відшкодування збитків або стягнення отриманого правопорушником доходу, є одним із способів захисту майнових прав потерпшої особи. Його застосування не виключає одночасного відшкодування моральної шкоди, як, до речі, й при використанні двох інших із вищеназваних способів. Розмір компенсації визначається судом у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат. При цьому враховується обсяг порушення та наміри відповідача.

Таким чином, компенсація має бути тим більшою, чим грубішим є допущене відповідачем порушення. Зокрема, суттєве значення може мати виготовлений чи передбачуваний з урахуванням здійснених відповідачем приготувань наклад контрафактної продукції. Відповідно за вочевидь брутальної зневаги (при так званому піратстві) до виключних прав суб'єкта авторського права і при незаконному використанні твору з комерційною метою сума компенсації буде збільшуватися пропорційно тій вигоді, яку отримав чи прагнув отримати правопорушник. Якщо ж у діях відповідача не убачається умислу, а використання твору не слугувало неправомірному збагаченню цієї особи, тоді й сума компенсації, як свідчать деякі приклади з судової практики, не буде перевищувати мінімальної межі в 10 мінімальних заробітних плат.

Додатково відзначу, що, крім захисту цивільних прав суб'єкта авторського права, суд може постановити рішення про накладення на порушника штрафу у розмірі 10 відсотків суми, присудженої судом на користь позивача. Цей штраф спрямовується до Державного бюджету України.

Замість постскриптуму

Насамкінець зауважу, що передбачені у ст. 52 Закону способи цивільно-правового захисту авторського права не можна вважати жорстко визначеними. Адже мета законодавця вочевидь полягала у тому, щоб надати авторам та їх правонаступникам додаткові гарантії правового захисту, а не у тому, щоб обмежити його. Через те, відповідно до змісту ст. 6 чинного ЦК, суб'єкти авторського права можуть вдаватися і до інших передбачених законом засобів захисту. Насамперед ідеться про' визнання договору, що порушує авторські майнові права, недійсним (у проекті нового ЦК цей засіб внесено безпосередньо до переліку способів судового захисту цивільних прав та інтересів).

Так, вищезгаданою постановою Президії Київського міського суду від 11.05.1999 р. було залишено у силі рішення суду першої інстанції про визнання незаконними умов укладеного між відповідачами договору щодо відтворення фільму, його публічного показу, перекладу, розповсюдження шляхом теле- і ві-деопрокату, а також у частині передачі кіностудії права реалізації фільму, оскільки твір використовувався без договору з позивачами, які мають авторські права. Щоправда, при цьому наглядова інстанція послалася не на ст. 48 ЦК, а на ст. 43 ("Способи цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав") тодішньої редакції Закону, незважаючи на те, що безпосередньо у названій . нормі Закону, як і у ст. 52 його чинної редакції, про визнання договору недійсним (або його умов — незаконними) не ідеться.

Володимир ПРИМАК