ЧИ ЗАВЖДИ РІШЕННЯ СУДУ ОБОВ'ЯЗКОВЕ ДО ВИКОНАННЯ?

Можливо, когось здивує саме така постановка питання, адже, відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Аналогічні за змістом норми містяться і в окремих нормативних законодавчих актах процесуального характеру (приміром, ст. 115 ГПК України, ст. 64 Закону "Про судоустрій" тощо).

Рішення суду має відносний та поряд з тим універсальний (за колом суб'єктів — рішення суду обов'язкове для виконання всіма суб'єктами, а не тільки учасниками процесу) правозас-тосовчий характер як обов'язковий елемент правового регулювання демократичної держави. Разом з тим, за своєю правовою природою воно має індивідуальний характер (покликане захистити (відновити) чиїсь раніше порушені конкретні індивідуальні правоохороню-вані інтереси). Безперечно і те, що за невиконання судового рішення стосовно винних осіб повинна наставати передбачена законом відповідальність.

Але, разом з тим, право вимагає комплексного та системного підходу до його тлумачення та застосування у кожному конкретному випадку (до кожного елемента розглядуваних правовідносин в загальносуспільному масштабі). Є актуальним питання про те, чи завжди винесене судове рішення повинно виконуватися, і чи можуть бути ситуації, коли відповідна норма Конституції України про обов'язковість рішень суду не має шансів бути втілена на практиці?

Верювенство права

Розглянемо деякі норми Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі — Закон про погашення).

Так, відповідно до п. 18.1.1 Закону про погашення, списанню з платників податків підлягає податковий борг (крім пені та штрафних санкцій), який виник станом на 31 грудня 1999 року і не сплачений на день набрання чинності цією статтею.

Згідно з п. 1.3 того ж Закону податковий борг (недоїмка) — податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за Тх наявності), узгоджене платником податків або встановлене судом (арбітражним судом), але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Тобто, відповідно до Закону списанню підлягає і той податковий борг, щодо безспірності якого, зокрема, є судове рішення, постановлене раніше. Відтак, такі рішення є такими, що не підлягають виконанню на час набрання чинності а. 18.1 Закону про погашення.

Саме тут і виникає питання про можливі правові колізії: з одного боку є судове рішення, яке обов'язкове до виконання, з іншого — Закон про погашення фактично вказує на неприпустимість і неможливість виконання такого рішення.

Насправді, ніякої колізії не існує і не може існувати, хоча при розгляді подібних спорів суди, на жаль, іноді неправильно застосовують норми, передусім, матеріального права і дають перевагу судовим рішенням, визнаючи недійсними рішення податкових органів про списання податкового боргу з окремих видів податкових платежів. Основним мотивом є необхідність беззастережного виконання раніше постановлених рішень суду про безспірність встановленого податкового боргу.

Така позиція є неправильною, оскільки відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй.

З наведеного випливає беззастережне верховенство права як сукупності правових норм, прийнятих компетентними державними інститутами. Саме закони є єдиним самодостатнім мірилом правомірності тих чи інших правовідносин, саме норми законодавства є універсальним регулятором суспільних інститутів.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Це означає, що судові органи як одна із складових органів державної влади повинні діяти лише у спосіб, передбачений законами як актами вищої юридичної сили. Кожне судове рішення, незалежно від того у якій процесуальній формі воно викладене (рішення, ухвала, постанова, вирок), повинне відповідати законодавству, грунтуватися на ньому (ст. 129 Конституції України). Рішення не може виходити за межі закону, тим більше, протирічити йому.

Компетенція щодо прийняття законів України належить виключно Верховній Раді України. Прийняття Верховною Радою відповідного закону фактично скасовує прийняті раніше рішення суду з окремого предмета правового регулювання.

Це чітко простежується на прикладі того ж Закону про погашення. Списуючи податкову заборгованість, Закон визначає як таку, що підлягає списанню і ту податкову заборгованість, яка визнана рішенням суду, більше того, заборгованість, яка визнана рішенням суду повинна бути списана (прощена) в обов'язковому порядку. Встановлення судом факту податковаго боргу є підставою для його списання.

Така ситуація повністю відповідає нормам чинного законодавства з точки зору законності, і, як ми вже зазначали, ні в чому не протирічить конституційним засадам державного устрою та судочинства (правосуддя). В Україні діє верховенство права (як сукупність універсальних правових норм), а не верховенство рішення суду (індивідуального інструменту правового регулювання).

Баланс влад у світлі нори законодавства

Пропоную впевнитися у правильності наведеної правової позиції на конкретних прикладах.

Не можуть виконуватися рішення судів про звернення стягнення на майно підприємств — господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсоткіа з моменту прийняття Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".

Не може виконуватися рішення про стягнення грошових коштів з розподільчих рахунків постачальників електричної енергії, оскільки відповідно до ст. 151 Закону України "Про електроенергетику" звернення стягнення на розподільчі рахунки не допускається. Не може виконуватися будь-яке судове рішення про накладення арешту на розподільчі рахунки енергопостачальників, через пряму заборону цього тією ж ст. 151 Закону України "Про електроенергетику".

Не може виконуватися рішення суду (у будь-якій процесуальній формі) про накладення арешту на кореспондентські рахунки банків (у силу ст. 59 Закону України "Про банки та банківську діяльність").

За тією ж ст. 59 Закону України "Про банки та банківську діяльність" не підлягають виконанню рішення суду про стягнення коштів з рахунків банків у випадку введення мораторію Національним банком України.

Також виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню (рішення суду не підлягає виконанню), зокрема, у випадку порушення господарським судом справи про банкрутство боржника та у інших випадках.

Врешті, стягувач може відмовитися від права на виконання рішення суду (або у процесі виконавчого провадження, або не пред'являючи виконавчий документ для виконання і не вимагаючи відкриття виконавчого провадження), або просто втратити таке право (прострочити пред'явлення виконавчого документа для виконання). Такі ситуації також не на користь обов'язковості судового рішення.

Президент України, здійснюючи акт помилування, звільняє особу від кримінальної відповідальності, не скасовуючи при цьому судового вироку. Останній і тут фактично не підлягає виконанню. Це лише окремі довільні приклади передбачених законом ситуацій, котрі ілюструють далеко не абсолютність та обов'язковість рішень судів, а їх відносність стосовно інших правових (у тому числі процедурних) інститутів. Більше того, слід усвідомлювати конституційність такої ситуації з позицій дотримання принципу розподілу влад та їх збалансування і взаємного обмеження (ст. 6 Конституції України).' У цьому випадку рішення судів можуть виконуватись лише після відміни (скасування, визнання неконституційними) відповідних нормативних приписів у встановленому порядку Верховною Радою або Конституційним Судом.

Прийняття рішення та його виконання

Судове рішення має достатньо складну правову природу. Безперечна лише його (та наслідків його прийняття) підпорядкованість закону як щодо змісту так і щодо формально-процесуальних моментів, які виникають у процесі виконання (формального визнання таким, що не підлягає виконанню за тих чи інших обставин).

Слід наголосити на тому, що це стосується лише процедури виконання (невиконання) судового рішення. Рішення суду залишається нескасованим (невідміне-ним), але воно втрачає право на його втілення через здійснення виконання. Прийняття рішення та його виконання — взаємопов'язані, взаємозалежні але, поряд з тим, докорінно відмінні і самостійні за своєю правовою природою складові (навіть законодавець окремо передбачив паралельне існування і застосування різних процесуальних документів щодо прийняття (ГПК, ЦПК тощо) та виконання рішень судів (загалом Закон "Про виконавче про-., вадження"). Рішення суду має, поряд з іншими особливостями, двоїсту природу.

Це надзвичайно важливий теоретичний та практичний момент, адже формально дає право зацікавленій стороні звернутися до суду з окремою заявою про визнання судового рішення (виконавчого документа) таким, що не підлягає виконанню (так, наразі за заявою ДП "Енергоринок".у господарському суді м. Києва розглядається заява про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню (за недостатньої кваліфікації судді або його свідомого зловживання наказ було ним видано (надіслано) стягувачеві разом з рішенням до набрання рішенням законної сили (боржник — відповідач до збігу встановленого десятиденного терміну оскаржив рішення в апеляційному порядку, а відтак рішення (наказ) є таким, що не набрало законної сили за ст. 85 ГПК України і не підлягає виконанню). Чим закінчиться розгляд, невідомо, скоріше за все, за суб'єктивного відношення суд виявиться не готовим до розгляду та вирішення такого небаченого досі спору). Проте спори про визнання рішень судів (виконавчих документів) такими, що не підлягають виконанню, мають принципове право на існування та вирішення.

Відтак, конституційна доктрина верховенства права дає чітке уявлення про правову природу судового рішення, його становище серед іцших правових інститутів: переваги завжди мають бути на боці закону.

Підбиваючи підсумки, зазначаємо, що можливі ситуації, коли за існування нескасованого рішення суду воно не може бути виконане в силу об'єктивних обставин, передбачених законом. Такі випадки не протирічать Конституції України та нормам законодавства.

Олексій СВЯТОГОР,

адвокат юридичної фірми "ЮрЕнергоКонсалтинг"