ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
Л И С Т
N 01-8/47 від 04.02.2000
м.Київ
vd20000204 vn01-8/47
Арбітражним судам України
Про практику вирішення окремих категорій спорів за
матеріалами президії Вищого арбітражного суду України
Вищий арбітражний суд України в порядку інформації надсилає
огляд практики вирішення президією Вищого арбітражного суду
України окремих категорій спорів.
1. Вирішення спорів за участю податкових органів
1.1. Підприємство вправі самостійно встановлювати черговість
і напрями списання коштів з власних рахунків, крім випадків,
передбачених законами України.
Акціонерний комерційний банк (далі - банк) звернувся до
арбітражного суду з позовом про визнання недійсним рішення
державної податкової інспекції про застосування фінансових санкцій
за порушення вимог статті 5 Указу Президента України від 16.03.95
N 227/95 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в
народному господарстві України" (далі - Указ).
Рішенням арбітражного суду в позові відмовлено з посиланням
на те, що розрахункова операція виконана комерційним банком з
порушенням порядку, передбаченого статтею 5 Указу, тому у доход
Державного бюджету України правомірно вилучено кошти у розмірі
сум, перерахованих з порушенням встановленого порядку.
Постановою голови арбітражного суду згадане рішення залишено
без зміни з тих же підстав.
Постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України
по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанова голови
арбітражного суду скасовані, позов задоволено, рішення державної
податкової інспекції визнано недійсним у зв'язку з неправильним
застосуванням норм чинного законодавства України.
Генеральною прокуратурою України на постанову названої
судової колегії принесено протест, у якому зазначено, що
відповідно до статті 5 Указу виручку від реалізації товарів
(робіт, послуг), кошти, повернуті з депозитів, а також суми
заборгованості, що надійшли від інших підприємств, у тому числі
від гарантів або поручителів, підприємства мають спрямовувати
тільки на єдиний власний розрахунковий (поточний) рахунок.
Всупереч Указу банк, минаючи розрахунковий рахунок
цукрозаводу, спрямував кошти від продажу його іноземної валюти на
транзитний рахунок філії банку для погашення заборгованості за
кредитами.
Розглянувши доводи протесту та перевіривши обставини справи,
президія Вищого арбітражного суду України встановила, що завод
уклав з комерційним банком угоду про продаж належної заводу
іноземної валюти на комісійних засадах. Одержані кошти використані
для проведення зарахування взаємних однорідних вимог, про що
заводом і банком підписано відповідні акти.
За змістом статті 24 Закону України "Про підприємства в
Україні" ( 887-12 ) валюта є власністю підприємства, яку воно
використовує на власний розсуд. Цією нормою передбачено право
підприємства самостійно встановлювати черговість і напрями
списання коштів з рахунків, крім випадків, передбачених законами
України.
Статтею 217 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) визначено,
що зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічної однорідної
вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи
визначений моментом витребування.
Отже, розрахункова операція, здійснена банком на підставі
актів проведення зарахування взаємних однорідних вимог, не
суперечить статті 217 Цивільного кодексу України і не підпадає під
ознаки статті 5 Указу.
З огляду на викладене постанову судової колегії Вищого
арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов з
цієї справи залишено без зміни, а протест Генеральної прокуратури
України без задоволення.
1.2. У разі відсутності у громадян довідок місцевої ради про
походження сільськогосподарської продукції доходи, отримані від
продажу такої продукції, оподатковуються на загальних підставах.
Виробничо-комерційна фірма звернулась до арбітражного суду з
позовом про визнання недійсним рішення державної податкової
адміністрації про стягнення прибуткового податку з громадян та
пені.
Рішенням арбітражного суду вимоги позивача задоволено з
посиланням на пункт "є" статті 5 Декрету Кабінету Міністрів
України від 26.12.92 N 13-92 "Про прибутковий податок з громадян"
(далі - Декрет), яким встановлено, що доходи громадян від продажу
вирощеної в особистому підсобному господарстві, на присадибній,
дачній і садовій ділянці продукції рослинництва і бджільництва,
худоби, кролів, нутрій, птиці як у живому вигляді, так і продукції
їх забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки не
включаються до сукупного оподатковуваного доходу громадян.
Постановами голови арбітражного суду та судової колегії
Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал,
постанов згадане рішення залишено без зміни з тих же підстав.
Генеральна прокуратура України принесла протест, в якому
просила скасувати рішення та постанови арбітражного суду зі
справи, а справу направити на новий розгляд.
Розглянувши доводи протесту та перевіривши матеріали справи,
президія Вищого арбітражного суду України встановила, що позивач,
скуповуючи у громадян на ринку сільгосппродукти, не вимагав від
продавців при розрахунках довідки місцевої ради про походження
цієї продукції і не утримував з виплачених доходів прибутковий
податок.
Згідно з пунктом 19.1.3 Інструкції про прибутковий податок з
громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової
інспекції України від 21.04.93 N 12 ( z0064-93 ), громадяни,
доходи яких підлягають оподаткуванню відповідно до Декрету,
зобов'язані пред'являти підприємствам, установам, організаціям і
фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності, які
виплачують доходи, документи, що підтверджують право на одержання
пільг.
Відповідно до листа Головної державної податкової інспекції
України від 04.12.95 N 10-214/10-5773 ( v5773225-95 ) "Про деякі
питання оподаткування", надісланого на підставі пункту 2 статті 8
Закону України "Про державну податкову службу в Україні"
( 509-12 ) (в редакції від 24.12.93 ( 3813-12 ), підставою
звільнення від оподаткування доходів громадян, передбачених
пунктом "є" статті 5 Декрету "Про прибутковий податок з громадян"
( 13-92 ), є довідка місцевої ради, що підтверджує походження
продукції.
Таким чином, у разі відсутності у громадян зазначеної довідки
доходи, отримані ними від продажу сільгосппродукції,
оподатковуються на загальних підставах.
За таких обставин президія Вищого арбітражного суду України
задовольнила протест Генеральної прокуратури України, скасувала
всі судові рішення зі справи, в позові виробничо-комерційній фірмі
відмовила.
1.3. Національний банк України не є суб'єктом оподаткування
за Законом України "Про податок з власників транспортних засобів
та інших самохідних машин і механізмів" ( 1963-12 ).
Національний банк України (далі - НБУ) звернувся до Вищого
арбітражного суду України з позовом про визнання недійсним рішення
державної податкової інспекції про застосування та стягнення
фінансових санкцій.
Згідно із зазначеним рішенням державною податковою інспекцією
до НБУ були застосовані фінансові санкції з податку з власників
транспортних засобів.
Рішенням колегії Вищого арбітражного суду України з розгляду
спорів у позові НБУ відмовлено з огляду на те, що Законом України
"Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних
машин і механізмів" НБУ не звільнений від встановленого цим
Законом виду податку.
Судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду
рішень, ухвал, постанов зазначене рішення скасувала з тих мотивів,
що фінансові санкції були застосовані до обласного управління НБУ,
яке не має прав юридичної особи. Підрозділи банку повинні були
сплачувати цей податок через НБУ як юридичну особу.
Головою Вищого арбітражного суду України принесено протест на
постанову зі справи щодо мотивів задоволення позову.
Перевіривши матеріали справи, розглянувши доводи протесту,
президія Вищого арбітражного суду України встановила, що пільговий
режим оподаткування визначений особливим конституційним статусом
НБУ та функціями, які він виконує як центральний державний банк,
некомерційною метою його доходів, особливими законодавчо
встановленими відносинами з державним бюджетом.
НБУ підзвітний Верховній Раді України, яка відповідно до
пункту 1 статті 1 Закону України "Про систему оподаткування"
( 1251-12 ) встановлює пільги платникам податків і зборів.
Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про
податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин
і механізмів" ( 75/97-ВР ) не припиняє дії норм, що раніше
встановили пільги платникам цього податку, зокрема статті 21
Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 872-12 ),
якою передбачено звільнення НБУ та його установ від сплати окремих
видів податків. Право НБУ керуватись положенням цієї статті було
підтверджено Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів і
банківської діяльності.
За таких обставин президія Вищого арбітражного суду України
задовольнила протест Голови Вищого арбітражного суду України в
частині зміни мотивів задоволення позову.
1.4. Відсутність на момент розгляду справи арбітражним судом
порушення валютного законодавства, за яке до суб'єкта
господарювання застосовано пеню, є підставою для задоволення
позову про зворотне стягнення суми відповідної пені.
Спільне підприємство (далі - СП) звернулось до арбітражного
суду з позовом про визнання недійсним рішення державної податкової
інспекції про застосування пені у зв'язку з порушенням статті 2
Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній
валюті" ( 185/94-ВР ) (далі - Закон).
Зазначене рішення було прийняте за результатами перевірки,
якою встановлено, що валютна виручка не надійшла у встановлений
90-денний термін, у даному випадку станом на 26.02.98.
Індивідуальний дозвіл на подовження терміну надходження виручки
був виданий НБУ тільки з 12.03.98.
Рішенням арбітражного суду в позові відмовлено з одночасним
визнанням рішення податкового органу таким, що не підлягає
виконанню. Постановою першого заступника голови арбітражного суду
у позові відмовлено з констатацією того, що підстави для
невиконання рішення податкового органу відсутні.
Постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України
по перегляду рішень, ухвал, постанов постанову першого заступника
голови арбітражного суду залишено без зміни.
Головою Вищого арбітражного суду України принесено протест на
рішення та постанови зі справи, у процесі перевірки яких
встановлено таке.
Відповідно до Інструкції НБУ від 16.06.94 N 139
( v0139500-94 ) "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній
валюті за експортно-імпортними операціями на умовах відстрочки
платежів чи поставок" на перевищення 90-денного терміну
надходження валютної виручки обласним управлінням НБУ за місцем
реєстрації резидента видається за наявності висновку відповідного
міністерства індивідуальний дозвіл.
Позитивний висновок міністерства надійшов з порушенням
10-денного терміну, встановленого постановою Кабінету Міністрів
України від 28.12.94 N 882 ( 882-94-п ) "Про Порядок віднесення
операцій резидентів при здійсненні ними зовнішньоекономічної
діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації,
комплексного будівництва, оперативного та фінансового лізингу,
поставки складних технічних виробів і товарів спеціального
призначення". Отже індивідуальний дозвіл на продовження терміну
поставок продукції по імпорту видано обласним управлінням НБУ з
12.03.98, після закінчення строку для повернення валютної виручки.
Разом з тим на час розгляду справи у суді СП надано замість
раніше виданого новий індивідуальний дозвіл, за яким термін
надходження виручки продовжено з 24.02.98 по 12.05.98.
Таким чином, на момент розгляду спору судом порушення СП
валютного законодавства, за яке до нього були застосовані штрафні
санкції, відсутні. Обгрунтовано визначивши відсутність у діях
позивача порушення законодавства, арбітражний суд разом з тим у
своєму рішенні дійшов суперечливого висновку про наявність підстав
для відмови у задоволенні позову.
Президія Вищого арбітражного суду України прийняті раніше у
справі судові акти скасувала, позов задовольнила.
1.5. Підставою для зменшення сум податку на особових рахунках
платників є рішення керівника (заступника керівника) органу
державної податкової служби, прийняте на підставі акта перевірки.
Закрите акціонерне товариство з іноземними інвестиціями
звернулось до арбітражного суду з позовом до державної податкової
адміністрації про зобов'язання поновити дебетове сальдо на
особовому рахунку шляхом збільшення його на суму податку на
добавлену вартість.
Рішенням арбітражного суду позовні вимоги задоволено з огляду
на те, що зменшення дебетового сальдо підтверджено матеріалами
справи і проти цього не заперечує відповідач. При зменшенні
дебетового сальдо допущено порушення вимог статей 1, 3, 4, 7
Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 N 14-92 "Про
податок на добавлену вартість" (далі - Декрет).
Постановою голови арбітражного суду згадане рішення залишено
без зміни.
Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого
арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов не
досягла згоди щодо наслідків перевірки рішень зі справи, а тому
справу на підставі статті 96 Арбітражного процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) було розглянуто президією Вищого арбітражного
суду України, яка встановила таке.
Комплексною перевіркою закритого акціонерного товариства
виявлено порушення вимог чинного на той період законодавства щодо
оподаткування валового доходу у процесі реалізації природного газу
податком на добавлену вартість.
Матеріали справи свідчили, що відповідач, не врахувавши вимог
пунктів 6 та 7 Інструкції про порядок ведення державними
податковими інспекціями оперативно-бухгалтерського обліку податків
і неподаткових платежів (затверджена наказом Головної державної
податкової інспекції від 12.05.94 N 37 ( z0114-94 ), здійснив
зменшення дебетового сальдо на підставі акта перевірки, без
прийняття рішення.
У процесі розгляду справи до президії Вищого арбітражного
суду України надійшли додаткові документи, з яких вбачалось, що
керівником податкової адміністрації на доповідній записці про
виявлені порушення в оподаткуванні вчинено резолюцію, але
арбітражним судом не дана належна оцінка цьому факту. Оскільки
податковий орган міг зменшувати дебетове сальдо лише на підставі
бухгалтерських документів або декларації позивача чи свого
рішення, арбітражному суду слід було у повному обсязі з'ясувати,
на підставі якого акта здійснювалось зменшення дебетового сальдо.
Не були з'ясовані й інші обставини, що мають суттєве значення
для вирішення спору.
Враховуючи викладене, президія Вищого арбітражного суду
України направила справу на новий розгляд.
2. Вирішення спорів за участю Фонду державного майна України
2.1. У разі виникнення розбіжностей у процесі укладання
договору сторона у встановленому законом порядку має право
звернутися до арбітражного суду із заявою про врегулювання
розбіжностей.
Акціонерна компанія звернулася до арбітражного суду з позовом
до Фонду державного майна України (далі - Фонд) про спонукання
укласти договір оренди державного майна, яке не підлягає
приватизації.
Рішенням Вищого арбітражного суду України договір оренди
державного майна, яке не підлягає приватизації, визнано таким, що
укладений з 28.07.98 на умовах, зазначених у проекті договору,
поданому позивачем.
Постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України
по перегляду рішень, ухвал, постанов зазначене рішення залишено
без зміни.
Генеральною прокуратурою України було принесено протест на
названу постанову з посиланням на порушення норм матеріального та
процесуального права, оскільки позивачем не вжито заходів
доарбітражного порядку врегулювання спору, не додано акт оцінки
майна, яке передається в оренду, та розрахунок орендної плати.
Проект договору оренди не містить усіх істотних умов, передбачених
статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального
майна" ( 2269-12 ).
Перевіривши матеріали справи та доводи протесту, президія
Вищого арбітражного суду України відхилила протест Генеральної
прокуратури України з таких підстав.
Під час розгляду справи у засіданні арбітражного суду Фонд не
ставив під сумнів додержання позивачем доарбітражного порядку
врегулювання спору.
Листування сторін щодо укладення договору оренди державного
майна, перелік якого був вказаний у проекті договору оренди,
продовжувалося не один рік. У разі виникнення розбіжностей у
процесі укладання договору орендодавець у встановленому законом
порядку мав право звернутися до арбітражного суду із заявою про
врегулювання розбіжностей.
09.09.98 сторони уклали договір оренди державного майна, яке
не підлягає приватизації на підставі проекту договору оренди,
наданого Фондом.
Питання розрахунку орендної плати, вартості майна
врегульовані сторонами додатковою угодою до договору оренди від
23.07.99.
За таких обставин на час розгляду протесту Генеральної
прокуратури України предмет спору був відсутній.
2.2. Перебування майна на балансі підприємства не є
безспірною ознакою його права власності на це майно.
Прокурором в інтересах держави в особі Фонду подано позов до
відкритого акціонерного товариства про визнання недійсним договору
купівлі-продажу будинку.
Рішенням Вищого арбітражного суду України у позові відмовлено
з посиланням на те, що статус спірного будинку на момент звернення
до арбітражного суду визначений як гуртожиток для молоді.
Постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України
по перегляду рішень, ухвал, постанов згадане рішення залишено без
зміни за тими ж мотивами.
Генеральна прокуратура України принесла протест, в якому
просила скасувати рішення і постанову Вищого арбітражного суду
України як такі, що винесені без всебічного, повного і
об'єктивного розгляду всіх обставин справи, з порушенням норм
матеріального права.
Розглянувши протест та перевіривши матеріали справи, президія
Вищого арбітражного суду України встановила, що предметом спірного
договору є будинок, який побудований за державні кошти і перебував
на балансі державного підприємства.
Відповідно до пункту 7 роз'яснення президії Вищого
арбітражного суду України від 02.04.94 N 02-5/225 ( v_225800-94 )
"Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим
захистом права державної власності", майно не втрачає статусу
державної власності незалежно від того, на балансі якого
державного підприємства воно перебуває.
Правонаступником державного підприємства є відповідач у
справі - відкрите акціонерне товариство.
На порушення пункту 9 статті 8 Закону України "Про
приватизацію державного житлового фонду" ( 2482-12 ) державне
підприємство під час зміни форми власності не передало у
комунальну власність міської ради державний житловий фонд.
Рішенням міської ради від 27.01.82 у спірному житловому
будинку дозволено розмістити гуртожиток для молоді.
Проведеною прокуратурою перевіркою встановлено, що мешканці
будинку сплачували квартплату та комунальні послуги у розмірах,
встановлених для оплати жилих приміщень у будинках державного і
громадського фонду.
Відповідно до статті 127 Житлового кодексу України
( 5464-10 ) під гуртожитки надаються спеціально споруджені або
переобладнані для цієї мети жилі будинки.
Відповідачем не подано доказів переобладнання приміщень
жилого будинку під гуртожиток та реєстрації його як гуртожитку у
виконавчому комітету міської ради.
Судом не здійснена оцінка того факту, що під час проведення
інвентаризації будинку в бюро технічної інвентаризації не були
надані відповідні документи, якими визначався правовий статус
будинку. Таким чином, будинок був незаконно включений до складу
цілісного майнового комплексу орендного підприємства і проданий
організації орендарів цього підприємства.
З огляду на викладене постановою президії Вищого арбітражного
суду України протест Генеральної прокуратури України задоволено,
договір визнано недійсним, спірний будинок повернуто у власність
держави в особі Фонду.
3. Якщо виконавче провадження за виконавчим написом нотаріуса
про звернення стягнення на заставлене майно на момент розгляду
справи про стягнення заборгованості з поручителя за кредитним
договором не закінчилось, провадження у цій справі підлягає
зупиненню відповідно до статті 79 Арбітражного процесуального
кодексу України ( 1798-12 ).
Комерційний банк (далі - банк) звернувся до арбітражного суду
з позовом про стягнення солідарно з промислової комерційної фірми
та закритого акціонерного товариства заборгованості у зв'язку з
неповерненням кредиту.
Ухвалою арбітражного суду провадження у справі припинено
відповідно до пункту 11 статті 80 Арбітражного процесуального
кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Зобов'язання за кредитом було забезпечено заставою, оформленою у
встановленому законом порядку.
У зв'язку з неповерненням кредиту нотаріусом було вчинено
виконавчий напис про звернення стягнення на заставлене майно. Під
час розгляду справи арбітражним судом цей напис був пред'явлений
позивачем до виконання згідно з вимогами розділу V Цивільного
процесуального кодексу України ( 1502-06 ).
Постановами голови арбітражного суду та судової колегії
Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал,
постанов згадана ухвала залишена без зміни з тих же мотивів.
Головою Вищого арбітражного суду України принесено протест з
посиланням на неправильне застосування норм процесуального права.
Постановою президії Вищого арбітражного суду України протест
задоволено з таких підстав.
За змістом статей 20 і 21 Закону України "Про заставу"
( 2654-12 ) (далі - Закон) та умов договору застави звернення
стягнення на майно має здійснюватися шляхом його реалізації.
Виконавче провадження за виконавчим написом нотаріуса на
момент розгляду справи в арбітражному суді відповідно до пункту 1
частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче
провадження" ( 606-14 ) не закінчилось.
Статтею 24 Закону передбачено, що у випадках, коли суми,
вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного
задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не
передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає
для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку
черговості, передбаченої законодавством України.
Згідно з частиною другою статті 80 Арбітражного
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) у випадках припинення
провадження у справі повторне звернення до арбітражного суду зі
спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав
не допускається.
З урахуванням викладеного усі судові рішення з цієї справи
скасовані, справу передано на новий розгляд, під час якого
арбітражний суд повинен зупинити провадження у цій справі згідно з
вимогами статті 79 Арбітражного процесуального кодексу України до
остаточної реалізації органами державної виконавчої служби
заставленого майна.
Заступник Голови Вищого
арбітражного суду України А.Осетинський