МАНСАРДНИЙ БУМ


Мансарда — французьке слово, шо означає жиле приміщення, розташоване на гориші і утворене схилами високого даху. Слово утворилося від імені архітектора Франсуа Мансара, який при будівництві паризького палацу "Мезон-Лаффіт" прийняв досить просте і разом з тим оригінальне рішення, використавши численні горишні примішен-ня як додаткову жилу площу. Так, починаючи з XVII ст., у Парижі в апартаментах під дахами мешкали студенти, а потім і представники богеми. Для творчої інтелігенції — письменників, акторів, художників, поетів — ие житло було найдешевшим, і вона із задоволенням віддавала йому перевагу, милуючись з висоти краєвидами мальовничого міста. А заможні представники населення прагнули проживати за межами міста у власних котеджах.


Зараз же у нас в Україні все відбувається навпаки. Мансардне житло стає елітним і переходить до класу ексклюзивного. Невизнані генії вже не мають можливості користуватися ним, призначено воно для інших прошарків населення. Безліч горищ у жилих будинках центральної частини міст сприяла появі мансард. Зокрема, у столиці України, починаючи з 1997 року, під проектування і перетворення горищних приміщень на мансардні поверхи та надбудову додаткових поверхів було віддано більше 600 жилих будинків. Абсолютна більшість мансард розташована у старовинних будинках центральних районів, які є пам'ятками історії та архітектури.

На жаль, реалізація ідеї перетворення горищ жилих будинків на мансардні поверхи не завжди досягається законними методами. Це призвело до того, що між мешканцями будинків, органами виконавчої влади та місцевого самоврядування й комерційними фірмами, яким надається право на надбудову жилих будинків, розпочалася справжня боротьба.

Якщо й далі все піде подібними методами й такими прискореними темпами, Київ втратить свій старовинний, віками створюваний архітектурний вигляд, а частина будинків може бути просто зруйнована. Адже конструкції не витримають додаткових навантажень від надбудованих поверхів, для яких найчастіше проектно-кошторисна документація розробляється не спеціалізованими організаціями, а тимчасовими фірмами. І головне, нікого не цікавить, чи мають' вони ліцензії на виконання робіт з реконструкції. Поки що жорсткого архітектурного контролю за зведенням надбудов не існує. А це питання серйозне і може призвести до негативних наслідків. Тим більше, що роботи, головним чином, ведуться без відселен-ня мешканців, що суперечить нормам чинного законодавства України.

За інформацією київських агентств нерухомості, квадратний метр престижного житла горища, перебудованого на мансарду, у центральних районах міста коштує в середньому 1000-1500 умовних одиниць. Звичай-'но, коли мова йде про шалені гроші, на задній план відступає все: і Закон, і Право. Коли ж виникає бажання заволодіти "елітним" житлом, іде повне ігнорування як людського життя, так і законних прав та інтересів мешканців будинків.

Про те, яким чином це відбувається, можуть розповісти мешканці жилих будинків по вулицях Дарвіна, Пушкінській, Михайлівській та інших, перед якими вже виникла зазначена проблема, їх поставили перед фактом про те, що вже є інвестор, з яким підписаний інвестиційний контракт і який готовий втілювати його умови в життя, навіть без наявності усіх необхідних дозволів та затвердженої в установленому законодавством порядку угоди.

Однією з умов укладання інвестиційного договору і наслідком його виконання є перехід до інвестора права власності на горище, яке підлягає переобладнанню, тобто протиправне привласнення об'єкта права спільної власності мешканців будинку. І навряд чи інвестора цікавлять питання про те, що буде з будівлею, чи витримає вона надбудову. Яким чином він зможе відповідати у разі руйнування будинку? А шкода може бути завдана істотна, адже архітектурні пам'ятки центру міста с матеріальним втіленням історії нашого народу, культури. Однак ці питання хвилюють тільки мешканців, які можуть залишитися на вулиці біля зруйнованих квартир.

Важко уявити становище людей, умови перебування їх у квартирі, коли над головою надбудовуватимуть додаткові поверхи. І все це триватиме не один день, а як мінімум протягом року.

А ось думка місцевої влади: програма надбудови мансард розроблена і впроваджується для вирішення питання утримання будинку в належному технічному стані та догляду і ремонту горищного приміщення, заміни фактично застарілих конструкцій даху на нові сучасні, що роблять дах легким та міцним. Ці проекти потребують значних фінансових витрат, яких не може взяти на себе комунальне господарство за рахунок держави. Ось тому і залучають інвесторів.

А з ростом популярності мансардної нерухомості почала зростати і привабливість мансардних проектів як бізнесу. Багато інвесторів і фірм почали вкладати кошти у мансардні проекти, сподіваючись негайно отримати прибуток. Так почалось комерційне мансардне будівництво. Місцева влада оголошувала конкурси на інвестування, потім вибрані інвестори отримували дозвіл на проведення робіт. У більшості випадків інвестори не проживали у цих будинках, дозвіл на переобладнання горищного приміщення на мансардний поверх перетворювався ще й на надбудову одного, а інколи й двох поверхів.

Все це призводило до усіляких зловживань, юридичних і технічних порушень, а з мешканцями взагалі ніхто не рахувався. На їхні протести просто не звертали уваги. Але довго так тривати не могло.- Про це свідчать вищенаведені випадки. Дії мешканців ставали більш грамотними. Багато з них зверталися до Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації, до Держбуду України, де отримували кваліфіковані юридичні роз'яснення їх прав. Для можливості спільної дії вони об'єднувалися у товариства, а потім — об'єднання співвласників квартир.

Як же протидіяти подібним "інвесторам" і до чого це призводить?

Громадський резонанс досяг свого апогею у минулому році. У Києві була створена представницька громадська організація — спілка власників житла, головна мета якої — врегулювання суспільних відносин у житловій сфері. І, нарешті, міська влада зрозуміла, що це не просто прояви незадоволення мешканців будинків, а досить серйозна житлова і містобудівна проблема, на яку не можна закривати очі. Це й призвело до того, що вимоги до інвесторів стають більш жорсткими, від них вимагають суворого дотримання чинного законодавства, особливо у стосунках з мешканцями. Але судова практика, продовжує діяти на користь інвесторів і місцевої влади.

Відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку (які передаються без-оплатно і окремо від жилих приміщень приватизації не підлягають), технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Таким чином, багатоквартирний жилий будинок є спільною частковою власністю громадян — власників приватизованих квартир і відповідного державного органу, який виконує повноваження власника щодо об'єктів права комунальної власності, за умови, що не всі квартири у будинку приватизовані. Відповідно до п. 1 ст. 113 Цивільного кодексу України володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників. Оскільки спільна часткова власність належить усім співвласникам, то будь-які дії щодо майна, яке є об'єктом права спільної часткової власності, повинні проводитися лише за наявності згоди всіх співвласників незалежно від розміру частки кожного з них.

У процесі прийняття рішень про залучення інвесторів до переобладнання горищ, тобто у процесі розпорядження спільною частковою власністю, ігноруються інтереси громадян, які мешкають у будинку і є учас-чниками спільної часткової власності.

Для забезпечення управління, утримання і використання елементів жилих будинків, що перебувають у загальному користуванні, створюються об'єднання співвласників. Відповідно до Положення про порядок організації та діяльності об'єднань власники квартир, жилих і нежилих приміщень не мають права споруджувати додаткові об'єкти, підвали або погреби без згоди на таке будівництво правління об'єднання співвласників.

Якщо намічається проведення реконструкції жилого будинку, рішення про це повинно бути прийнято загальними зборами. Воно буде вважатися прийнятим за наявності письмової згоди усіх власників, майнових інтересів, яких ця реконструкція стосується. У разі незгоди з рішенням загальних зборів співвласники можуть оскаржити його у суді.

Ось і виходить, що живемо ми у такій "правовій" державі, де громадянам не залишається нічого іншого, як обстоювати свої права на вулицях з плакатами у руках, оскільки Конституція і Закон знаходяться під сукном у посадових осіб, які розпоряджаються ними за своїми уподобаннями. Проте народ може об'єднатися у тому випадку, коли мова йде про його власність. І є надія, що наші громадяни не будуть пасивними спостерігачами за неправомірними діяннями відповідних органів, обстоюватимуть свої права, власними силами побудують правову державу, у якій їм жити.

Галина КОВАЛЕНКО, заступник завідуючого секретаріатом Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації, оглядач "ЮВУ"

По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 38 ВЕРЕСЕНЬ 2002 р.