Закон України від 01.06.2000 р. № 1775-III «Про ліцензування певних
видів господарської діяльності» (зі змінами та доповненнями) (далі —
Закон № 1775-III) визначає види господарської діяльності, що підлягають
ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль
у сфері ліцензування, відповідальність суб’єктів господарювання та органів
ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.
Перелік видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню,
наводиться у ст. 9 цього Закону i містить 60 видів такої діяльності.
При цьому перелік не є вичерпним, оскільки ст. 2 цього ж Закону визначено,
що згідно із законами, які регулюють відносини у відповідних сферах,
здійснюється ліцензування:
банківської діяльності;
діяльності з надання фінансових послуг;
зовнішньоекономічної діяльності;
каналів мовлення;
у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії;
у сфері освіти;
у сфері інтелектуальної власності;
виробництва i торгівлі спиртом етиловим, коньячним i плодовим, алкогольними
напоями та тютюновими виробами.
Зважаючи на різноманіття видів господарської діяльності, що підлягають
ліцензуванню, найважливішими завданнями є розробка основних напрямів
розвитку ліцензування та проектів нормативно-правових актів з питань
ліцензування, узагальнення практики застосування нормативно-правових
актів з питань ліцензування.
Виконання цих завдань покладено на спеціально створений орган з питань
ліцензування: Указом Президента України від 25.05.2000 р. № 721/2000
«Питання Державного комітету України з питань регуляторної політики
та підприємництва» спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування
визнано Державний комітет України з питань регуляторної політики та
підприємництва.
Статтею 5 Закону № 1775-III визначено, що спеціально уповноважений орган
з питань ліцензування:
здійснює нагляд за додержанням органами ліцензування та ліцензіатами
законодавства у сфері ліцензування та надає роз’яснення щодо його застосування;
розробляє основні напрями розвитку ліцензування;
розробляє проекти нормативно-правових актів з питань ліцензування;
погоджує проекти нормативно-правових актів з питань ліцензування, що
розробляються та приймаються органами виконавчої влади;
узагальнює практику застосування нормативно-правових актів з питань
ліцензування;
здійснює методичне керівництво, інформаційне забезпечення діяльності
органів ліцензування;
визначає форми документів у сфері ліцензування та правила їх оформлення;
затверджує спільно з органами ліцензування ліцензійні умови провадження
певного виду господарської діяльності та порядок контролю за їх додержанням;
формує експертно-апеляційну раду;
організовує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців
з ліцензування;
веде Єдиний ліцензійний реєстр;
організовує замовлення, постачання, облік i звітність витрачання бланків
ліцензій;
видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, а також
розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування;
здійснює контроль за наявністю ліцензій.
Крім того, для здійснення своїх повноважень спеціально уповноважений
орган з питань ліцензування має свої територіальні органи, які діють
на підставі положень, що затверджуються спеціально уповноваженим органом
з питань ліцензування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2000 р. № 1669 «Про
експертно-апеляційну раду при Державному комітеті з питань регуляторної
політики та підприємництва» утворено експертно-апеляційну раду при Держпідприємництві
України та затверджено її Положення.
Статтею 7 Закону № 1775-III визначено, що до компетенції експертно-апеляційної
ради належать:
розгляд заяв, претензій та скарг суб’єктів господарювання на рішення
органів ліцензування щодо порушення цими органами законодавства у сфері
ліцензування;
експертиза проектів нормативно-правових актів органів виконавчої влади
з питань ліцензування;
розроблення рекомендацій з основних проблем державної політики у сфері
ліцензування;
надання попередніх висновків щодо пропозицій органів виконавчої влади
та органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян i підприємців
щодо доцільності запровадження ліцензування певних видів господарської
діяльності чи його скасування;
аналіз стану та розроблення рекомендацій щодо вдосконалення ліцензування.
Склад експертно-апеляційної ради формується з державних службовців,
науковців, інших фахівців та представників громадських організацій.
Положення про експертно-апеляційну раду та її склад затверджується Кабінетом
Міністрів України.
Експертно-апеляційну раду очолює голова спеціально уповноваженого органу
з питань ліцензування.
До складу експертно-апеляційної ради залучаються незалежні експерти
та представники громадських організацій у кількості не менше ніж 20
відсотків від загальної кількості членів ради.
Експертно-апеляційна рада має право залучати для консультацій та експертизи
державних службовців, науковців та інших фахівців на громадських засадах.
Проекти нормативно-правових актів, пропозиції та звернення (апеляції)
розглядаються експертно-апеляційною радою протягом 20 робочих днів з
дня їх реєстрації в спеціально уповноваженому органі з питань ліцензування.
Рішення експертно-апеляційної ради приймається більшістю голосів від
загальної кількості членів експертно-апеляційної ради.
За результатами розгляду поданих проектів нормативно-правових актів,
пропозицій та звернень (апеляцій) приймається рішення експертно-апеляційної
ради, яке оформляється протоколом, що підписується головою та секретарем
експертно-апеляційної ради.
Рішення експертно-апеляційної ради з питань звернень (апеляцій) є підставою
для видання спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування розпорядження
про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, допущених
органом ліцензування.
Узагальнення діяльності експертно-апеляційної ради свідчить, що за період
з 26 березня 2001 р. по 16 травня 2002 р. було проведено 14 засідань,
на яких розглянуто 35 заяв, претензій i скарг суб’єктів господарювання
на рішення органів ліцензування щодо порушення ними законодавства у
сфері ліцензування.
Аналіз заяв та скарг, які розглядалися, виявив, що 18 з них було пов’язано
з питаннями анулювання ліцензій у суб’єктів господарювання, 17 — з відмовою
або зволіканням у видачі (переоформленні) ліцензії органами ліцензування.
Результати розгляду цих скарг суб’єктів господарювання свідчать про
те, що всі органи ліцензування при прийнятті рішень про анулювання дії
ліцензій порушують вимоги чинного законодавства.
Усього на користь суб’єктів господарської діяльності прийнято 31 рішення
(з 35). Лише у двох випадках експертно-апеляційною радою прийнято рішення
щодо відповідності дій органу ліцензування вимогам чинного законодавства
(стосовно підстав відмови у видачі ліцензії).
Тобто зі створенням експертно-апеляційної ради суб’єкти господарювання
отримали альтернативу судовому варіанту розв’язання проблем.
I насамкінець декілька слів щодо відповідальності органів ліцензування.
Відповідно до ст. 20 Закону № 1775-III державний нагляд за додержанням
органами ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування здійснює
спеціально уповноважений орган з питань ліцензування шляхом проведення
планових та позапланових перевірок.
Спеціально уповноважений орган з питань ліцензування здійснює позапланові
перевірки додержання органами ліцензування вимог законодавства у сфері
ліцензування лише на підставі надходження до нього в письмовій формі
заяви (повідомлення) про порушення вимог законодавства у сфері ліцензування
або з метою перевірки виконання розпоряджень про усунення порушень органом
ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування.
За результатами перевірки спеціально уповноважений орган з питань ліцензування
складає акт. У разі виявлення порушень органом ліцензування законодавства
у сфері ліцензування спеціально уповноважений орган з питань ліцензування
не пізніше ніж за 10 робочих днів з дати складання акта перевірки видає
розпорядження про усунення органом ліцензування порушень законодавства
у сфері ліцензування.
Контроль за наявністю ліцензії у суб’єктів господарювання здійснюють
спеціально уповноважений орган з питань ліцензування та інші органи
виконавчої влади в межах їх повноважень шляхом проведення планових та
позапланових перевірок.