Який вид діяльності підприємства є основним для встановлення тарифу
страхових внесків i як його визначають?
Основним видом діяльності для підприємства є вид діяльності, котрий
за підсумками минулого року має найбільшу питому вагу в загальному обсязі
реалізованої продукції (робіт, наданих послуг).
Відповідно до Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій
України (ЄДРПОУ), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 22.01.96 р. № 118, Держкомстат України та територіальні органи державної
статистики здійснюють ідентифікацію основного виду діяльності суб’єктів
господарської діяльності. Згідно з Інструкцією щодо заповнення облікової
картки Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України,
затвердженою наказом Мінстату України від 06.02.96 р. № 34, в обліковій
картці підприємства наводиться до шести видів діяльності, з яких перший
— основний. Якщо у минулому році основний вид діяльності підприємства
не відповідає тому виду діяльності, що визначений як основний у довідці
органу статистики про включення до ЄДРПОУ, правильність встановлення
тарифу страхових внесків потрібно визначати через річну звітність підприємства
за обсягами реалізованої продукції (робіт, наданих послуг). При цьому
підприємства повинні повідомити органи статистики про зміни основного
виду своєї діяльності.
Якщо підприємство має декілька видів діяльності, то як підтверджуватиметься
його право на встановлення страхового тарифу для підсобно-допоміжного
виробництва, що має самостійний баланс?
Згідно зі ст. 3 Закону України від 22.02.2001 р. № 2272-III «Про страхові
тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили
втрату працездатності» (зі змінами та доповненнями; далі — Закон № 2272-III)
підсобно-допоміжні виробництва (підрозділи) підприємств, які здійснюють,
незалежно від спеціалізації підприємства, інші види виробничої діяльності
та перебувають на самостійному балансі i є у зв’язку з цим самостійними
обліковими одиницями, при визначенні розмірів страхових внесків відносяться
до галузей економіки, яким відповідає їхня діяльність.
Виходячи з цієї норми Закону, підприємству може бути встановлено декілька
тарифів страхових внесків. Для підтвердження застосування такої норми
підприємство повинно подати робочому органу виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань України (далі — Фонд соціального страхування від нещасних
випадків) за місцем реєстрації копії звітів за 2000 р., які подано до
органів державної статистики.
Як обчислити розмір страхових внесків, що мають сплачувати роботодавці
до Фонду соціального страхування від нещасних випадків?
Страхові тарифи встановлюються законом залежно від класу професійного
ризику виробництва.
На підставі таких тарифів підприємства щомісяця одночасно з виплатою
заробітної плати сплачують страхові внески. Їх суми розраховують самостійно
від суми фактичного фонду оплати праці найманих працівників, нарахованої
у місяці, за який сплачуються страхові внески, в межах граничної суми
заробітної плати, з якої справляються страхові внески. Тобто для соціального
страхування від нещасних випадків застосовується механізм сплати страхових
внесків, аналогічний іншим видам загальнообов’язкового державного соціального
страхування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2001 р. № 225 встановлено,
що максимальна величина фактичних витрат на оплату праці найманих працівників
(граничної суми заробітної плати), з якої справляються страхові внески,
становить 2200 грн.
Як застосовується ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» при призначенні матеріальної допомоги, передбаченої
Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»?
Частиною другою ст. 6 Закону України від 15.02.95 р. № 56/95-ВР «Про статус гірських населених пунктів в Україні» передбачено, що розмір
державних пенсій, стипендій, усіх передбачених чинним законодавством
видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус
особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту,
якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.
Розміри всіх видів державної матеріальної допомоги в Україні встановлюються
Верховною Радою України або Кабінетом Міністрів України, оскільки вони
фінансуються за рахунок державного або місцевих бюджетів i, як правило,
встановлюються у фіксованих розмірах. Тому норма частини другої ст.
6 зазначеного Закону до такої допомоги застосовується i підвищується
на 20 відсотків.
Відповідно до частини першої цієї ж статті умови оплати праці осіб,
які працюють у гірських районах, встановлюються Кабінетом Міністрів
України. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.95 р. № 648 «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах»
на підприємствах, в установах i організаціях, розташованих на території
населених пунктів, яким надано статус гірських, тарифні ставки i посадові
оклади працівників, визначені генеральною, галузевими та регіональними
угодами як мінімальні гарантії в оплаті праці, а також встановлені за
рішенням Кабінету Міністрів України або за його дорученням, підвищуються
на 25 відсотків.
Усі види допомоги, передбачені Законом України від 23.09.99 р. № 1105-XIV
«Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (зі змінами та доповненнями; далі — Закон № 1105-XIV),
встановлюються виходячи із середньої заробітної плати потерпілого. Тому
розміри такої допомоги вже враховують підвищення виплат, передбачених
Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Як оплачуватимуть листки непрацездатності потерпілим від нещасного
випадку на виробництві?
Підставою для призначення та виплати допомоги у зв’язку з тимчасовою
непрацездатністю внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання
є листок непрацездатності з відміткою про наявність акта про нещасний
випадок на виробництві або професійне захворювання, що видається органами,
яким надано право на його видачу.
Допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю виплачується у розмірі
100 відсотків середнього заробітку. Перші п’ять днів тимчасової непрацездатності
оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів
підприємства, установи, організації. Витрати, пов’язані з оплатою перших
п’яти днів непрацездатності найманих працівників, підприємства відносять
на валові витрати відповідно до пп. 5.6.2 п. 5.6 ст. 5 Закону України
від 28.12.94 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»
(у редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР) зі змінами та
доповненнями (далі — Закон № 334/94-ВР), а бюджетні установи та організації
— на їх видатки за кодом економічної класифікації 1120 «Нарахування
на заробітну плату».
Призначення та виплата допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю
з шостого дня здійснюються страхувальником за рахунок страхових внесків
на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили
втрату працездатності, в терміни, встановлені для виплати заробітної
плати.
Сума допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю визначається множенням
середньоденного заробітку на число робочих днів періоду непрацездатності,
які потерпілий мав відпрацювати згідно з графіком роботи. Обчислення
середнього заробітку для виплати допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю
здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати
(доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним
страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України. До затвердження
зазначеного Порядку середня заробітна плата для призначення страхових
виплат визначається згідно з постановою Кабінету Міністрів України від
08.02.95 р. № 100 (зі змінами та доповненнями).
За рахунок яких коштів підприємство повинно здійснювати виплати
потерпілим від нещасного випадку, справи яких ще не передано до Фонду
соціального страхування від нещасних випадків, а витрати підприємства
на страхові виплати значно перевищують суми нарахованих внесків до цього
Фонду?
Відповідно до п. 7.2 ст. 7 Закону № 2272-III до передачі справ до Фонду
соціального страхування від нещасних випадків потерпілі на виробництві
отримують страхові виплати у свого роботодавця в рахунок страхових внесків.
Якщо підприємство не має можливості вишукати додаткові кошти на покриття
витрат, що перевищують страхові внески, цей Фонд повинен відшкодувати
підприємству такі додаткові видатки.
Якщо в цьому випадку виникатиме заборгованість із страхових виплат,
витрати на компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у
зв’язку з порушенням термінів їх виплати має понести Фонд соціального
страхування від нещасних випадків.
Згідно з п. 6.7 Інструкції про порядок перерахування, обліку та витрачання
страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків
на виробництві та професійних захворювань України, яку затверджено постановою
правління Фонду i погоджено з Мінфіном України та Нацбанком України,
для відшкодування підприємству суми перевищення витрат над сумою страхових
внесків у випадках, коли належна сума страхових виплат не покриває витрат,
до робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування
від нещасних випадків подається довідка-розрахунок, підписана керівником
i головним бухгалтером підприємства.
Відшкодування провадиться за платіжним дорученням робочого органу виконавчої
дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків шляхом
перерахування зазначених сум на поточний рахунок страхувальника.
Якщо нещасний випадок з працівником, який працює на підприємстві
за сумісництвом, трапився з вини підприємства, то в якій організації
фіксується цей нещасний випадок i хто оплачує листок непрацездатності?
Відповідно до п. 19 Положення про розслідування та облік нещасних випадків
на виробництві, професійних захворювань i аварій на підприємствах, в
установах та організаціях нещасний випадок, що стався з працівником,
який виконував роботи за сумісництвом, розслідується i береться на облік
підприємством, на якому він працював за сумісництвом.
При цьому оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності провадиться
за рахунок коштів цього підприємства. Витрати підприємства відносяться
на валові витрати згідно з пп. 5.6.2 п. 5.6 ст. 5 Закону № 334/94-ВР,
а для бюджетних установ та організацій — на їх видатки за кодом економічної
класифікації 1120 «Нарахування на заробітну плату».
Допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю з шостого дня непрацездатності
виплачується потерпілому підприємством за рахунок страхових внесків
на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили
втрату працездатності.
Потерпілому від нещасного випадку на виробництві 20.03.2001 р. встановлено
професійне захворювання Засідання медико-соціальної експертної комісії
відбулося 18.04.2001 р. МСЕК визначено ступінь втрати професійної працездатності
з 20.03.2001 р. Хто повинен виплачувати одноразову допомогу: роботодавець
чи Фонд соціального страхування від нещасних випадків?
Згідно з Положенням про медико-соціальну експертизу міським, міжрайонним,
районним медико-соціальним експертним комісіям надано право визначати
причину i час настання інвалідності, а також ступінь професійної працездатності
працівників.
Відповідно до ст. 40 Закону № 1105-XIV одноразова допомога потерпілому
виплачується з дня визначення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності
(стійкою втратою працездатності вважається будь-яка втрата працездатності,
що визначається МСЕК).
Якщо МСЕК визначено дату стійкої втрати професійної працездатності 20.03.2001
р., то одноразову допомогу повинен виплачувати роботодавець, а не Фонд
соціального страхування від нещасних випадків.
Як підвищуватимуться страхові виплати i хто здійснюватиме їх перерахунки?
Згідно зі ст. 29 Закону № 1105-XIV перерахування сум щомісячних страхових
виплат провадитиметься з 1 березня кожного року, якщо за даними Держкомстату
України відбуватиметься підвищення середньої заробітної плати в галузях
національної економіки. Наприклад, якщо за 2001 р. порівняно з 2000
р. у цілому по галузях національної економіки відбудеться підвищення
середньої заробітної плати на 15 відсотків, то відповідно з 1 березня
2002 р. буде підвищено щомісячні страхові виплати.
До 1 березня кожного року згідно з чинним законодавством провадитиметься
індексація щомісячних страхових виплат у зв’язку із зростанням індексу
споживчих цін.