Кредити

Правові основи надання, використання i повернення кредитів, взаємовідносини, що виникають у процесі кредитування між суб’єктами, на сьогодні є досить актуальними. Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію Нацбанку України, які одночасно виступають у ролі покупця i продавця вільних коштів. Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.
Надання кредитів комерційними банками на міжбанківському ринку регламентується Законом України від 07.12.2001 р. № 2121-III «Про банки i банківську діяльність» та нормативними актами Нацбанку України, статутами комерційних банків та кредитними договорами. Відповідно до чинного законодавства комерційні банки мають право на отримання від Нацбанку України як банку останньої інстанції кредитів через кредитні аукціони, ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів. Згідно з Положенням Нацбанку України «Про кредитування», затвердженим постановою Правління Нацбанку України від 28.09.95 р. № 246, кредит — позичковий капітал у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності та цільового характеру використання. За формами кредит поділяється на банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний, споживчий фізичним особам лише в національній грошовій одиниці.
Комерційний кредит є товарною формою кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів i характеризує кредитну угоду між двома суб’єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини i можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів — зобов’язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін.
Об’єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, за якими продавцем надається відстрочка платежу.
У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інші угоди про надання кредиту не укладаються.
Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:
сплати боржником за векселем;
передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);
переоформлення комерційного кредиту на банківський.
У разі оформлення комерційного кредиту не за допомогою векселя погашення такого кредиту здійснюється на умовах, передбачених договором сторін.
Лізинговий кредит — це відносини між юридичними особами, що виникають у разі оренди майна i супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту. Об’єктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна техніка тощо) та нерухоме майно (будинки, споруди, система телекомунікацій тощо). Суб’єктами лізингу можуть бути лізингодавець (суб’єкт господарювання, що є власником об’єкта лізингу i здає його в оренду), користувач (суб’єкт, що домовляється з лізингодавцем про оренду, набуття права володіння та розпорядження об’єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах).
Іпотечний кредит — особливий вид економічних відносин з надання кредитів під заставу нерухомого майна. Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки.
Позичальниками іпотечного кредиту можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об’єкти іпотеки, або поручителі, які надають під заставу об’єкти іпотеки на користь позичальника. Предметом іпотеки при наданні кредиту можуть бути житлові будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника i не є об’єктом застави за іншою угодою.
Споживчий кредит надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам — резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг i повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами договору.
Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів та послуг, які не є об’єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, придбання i ремонт житлових і садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути переданими банку в забезпечення фізичною особою та сумою її поточних доходів, за винятком обов’язкових платежів. Термін повернення кредиту визначається кредитором i позичальником у кредитному договорі та залежить від цілей кредитування, розміру кредиту, платоспроможності позичальника. Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особового вкладу, депозитного рахунку, переказами поштою або готівкою.
Бланковий кредит комерційний банк може надавати лише в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення) тільки під зобов’язання повернути кредит із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту i перевірений авторитет у банківських колах.
Консорціумний кредит надається позичальнику банківським консорціумом такими способами:
акумулюванням кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб’єктам господарської діяльності;
гарантуванням загальної суми кредиту провідним банком або групою банків. Кредитування здійснюється залежно від потреби в кредиті;
зміною гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.
Кредити, які надаються банками, поділяються:
за строками користування:
короткострокові — до одного року;
середньострокові — до трьох років;
довгострокові — понад три роки.
Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкою рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.
Короткострокові кредити можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових проблем, що виникають у зв’язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.
Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, фінансування капітальних вкладень.
Довгострокові кредити можуть надаватись для формування основних фондів.
Об’єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію тощо.
За забезпеченням:
забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);
гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);
незабезпечені (бланкові).
За ступенем ризику:
стандартні кредити;
кредити з підвищеним ризиком.
За методами надання:
у разовому порядку;
відповідно до відкритої кредитної лінії;
гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов’язання).
За строками погашення:
водночас;
у розстрочку;
достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);
з регресією платежів;
після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).
Для одержання кредиту i оформлення кредитного договору позичальник подає до банку необхідні документи, в яких зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення. Уповноважений банк аналізує надані документи, вивчає діяльність позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту i приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту. При встановленні фактів пред’явлення фіктивних документів, які стали підставою для видачі кредиту, банк передає матеріали правоохоронним органам для притягнення винних до відповідальності.
Кредити видаються суб’єктам на підставі кредитних договорів, що укладаються між позичальником i банком лише у письмовій формі, які визначають взаємні зобов’язання та відповідальність сторін i не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін. У кредитному договорі також вказуються сторони за договором та їх статус, мета й сума кредиту, умови його видачі i сплати, зобов’язання позичальника щодо забезпечення зворотності кредиту (застава, поручительство), розмір відсоткової ставки та порядок сплати основного боргу i процентів по кредиту, функції позичальника i банку при кредитуванні, санкції за невиконання або часткове невиконання зобов’язань сторін за договорами, можливість перевірки цільового використання позичених засобів, перелік звітних документів i терміни їх подання, а також інші конкретні умови.
Кредитний договір укладається на строк користування позикою i підписується керівником банку та позичальником.
Кредитний договір складається на всю суму кредиту. Довгострокові кредити можуть видаватися частинами за умови, що розміри, терміни сплати, відсоткова ставка за частково виданими сумами відповідатимуть умовам кредитного договору.
Кожна сума кредиту, що отримується позичальником у межах умов кредитного договору, оформлюється терміновим зобов’язанням позичальника та підписується позичальником.
Термін надання документів, що підтверджують цільове використання засобів по позиці, визначається кредитним договором залежно від об’єкта кредитування i не пізніше встановленого терміну. В процесі кредитування банк здійснює контроль за правильним та цільовим використанням позичальниками позик шляхом перевірки документів, передбачених кредитним договором.
При проведенні кредитної політики уповноважені банки виходять з необхідності забезпечення поєднання інтересів банку. Банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок (комісійних винагород).
Договірні відсоткові ставки використовуються за всіма видами споживчого кредиту, за винятком окремих випадків, коли відповідно до банківського законодавства Нацбанком України та уповноваженим банком вводяться особливі умови кредитування за деякими видами позик та категоріями позичальників.
Банк здійснює координацію рівня відсоткових ставок між установами банку, що знаходяться на території України, шляхом встановлення мінімальної та максимальної межі розміру відсотка за відповідні види кредиту i залежно від термінів видачі позик позичальникам.
Мінімальна межа відсоткових ставок установлюється залежно від вартості залучених кредитних ресурсів, витрат щодо їх залучення та здійснення кредитних операцій. Вона повинна забезпечувати певний рівень рентабельності кредитних операцій установ банку.
Максимальна межа, що встановлюється залежно від кон’юнктури ринку, попиту пропозицій на окремі види споживчих кредитів, може бути однаковою для всіх установ банку.
Мінімальні та максимальні відсотки ставки можуть встановлюватися обласними управліннями банку в межах, визначених банком.
Конкурентні розміри відсоткових ставок, які застосовуються по кредитах у встановлених межах, визначаються, як правило, безпосередньо установами банку при видачі кредитів залежно від умов їх комерційної діяльності, попиту на конкретні види позик i з урахуванням платоспроможності позичальника.
Банк може приймати як забезпечення повернення кредиту в заставу майно позичальника, що належить йому на праві власності. Предметом застави може бути будь-яке майно, за винятком того, на яке не може бути звернене стягнення.
При прийнятті в заставу майна банк може вимагати його страхування за рахунок позичальника.
Як правило, кредит надається у розмірі не більше 70 — 75 відсотків від вартості заставного майна залежно від його якості.
Заставне право банку на майно позичальника оформляються договором застави майна або житлового будинку, що дає банку право на час дії кредитної угоди у випадку порушення договору боржником отримувати задоволення від вартості заставного майна переважно перед іншими кредиторами. При видачі позик на будівництво, реконструкцію, капітальний ремонт, купівлю будинку або частини будинку після укладання кредитного договору між банком i клієнтом банк надсилає нотаріальній конторі або до місцевої ради народних депутатів, а також держстраху району, в якому відведено земельну ділянку клієнту, повідомлення. Повідомлення банку, що реєструється нотаріальною конторою, є забороною на відчуження майна іншій особі, а при спільній власності на будинок декількох осіб — частини будинку, i має силу застави майна. При встановленні факту продажу заставного майна позичальником, який не сплатив заборгованості за позикою, банк повинен пред’явити у судовому порядку позов на анулювання незаконної угоди та витребування заставного будинку. Банк може витребувати майно, що знаходиться у нього в заставі, від будь-якого набувача, в тому числі від сумлінного, якщо предмет застави було відчужено без відома i згоди банку.
Банківський кредит комерційного банку надається суб’єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними з них є:
забезпеченість;
повернення;
строковість;
платність та цільове призначення.
Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений в кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.
У разі сумніву щодо платоспроможності позичальника уповноважені банки мають право відмовити в наданні кредиту, оскільки не бажають нести збитки від неповернених кредитів. Вимоги банку щодо подання довідки про зарплату позичальника для отримання кредиту цілком законні та виправдані. У кредитному договорі також передбачається відповідальність позичальника за використання не за цільовим призначенням кредиту, наданого за рахунок власних коштів уповноваженого банку, у вигляді стягнення з позичальника штрафу. Таким чином, суб’єкт, який одержує кредит, повинен чітко дотримуватись чинного законодавства у сфері кредитування.